Ім'я файлу: Курсова.docx
Розширення: docx
Розмір: 43кб.
Дата: 26.03.2021
скачати
Пов'язані файли:
Тире між підметом і присудком.docx
Шаманов_ РГР.docx
Шаблон довідки.docx
Додаток А.doc
!!Положення про планування 2015.doc
Анотация МТуР.docx
2_осцилограф (2).docx
Л4.ppt
Готова лабар.docx
141 ЕЕЕ Бакалавр 2022.pdf
208 Агроинженерия Молодший бакалавр 2022.pdf
Антинаркотична брошура QR.pdf
Тест_ Электроника - Физика 10 класс.pdf
Силабус ІТЕ.doc

Міністерство освіти і науки України

Сумський державний педагогічний університет ім. А.С. Макаренка

Курсова робота

З дисципліни: «Методика викладання біології та природознавства»

На тему:

«Нетрадиційні уроки з біології»

Підготував: студент 642 групи

Касека А.В

Суми 2021

Зміст

План …………………………………………………………………………….3

Вступ ……………………………………………………………………………4

Розділ 1. Поняття «нестандартні уроки» в методиці викладання біології

…………………………………………………………………..7

Розділ 2. Найбільш поширені форми нетрадиційних уроків…………… ….10

2.1.Нетрадиційні методи навчання як база для творчості вчителів..10

2.2. Інтегровані уроки ………………………………………………...11

2.3. Урок-вистава………………………………………………………14

2.4. Урок- рольові ігри………………………………………………..14

2.5. Урок-брейн-ринг…………………………………………………..17

2.6. Урок-подорож……………………………………………………..18

2.7. Урок-диспут……………………………………………………….19

2.8. Урок-семінар………………………………………………………20

Висновок…………………………………………………………………………22

Список літератури………………………………………………………………23

План

Вступ.

Розділ 1. Поняття «нестандартні уроки» в методиці викладання

іноземної мови.

Розділ 2. Найбільш поширені форми нетрадиційних уроків.

2.1. Нетрадиційні методи навчання як база для творчості вчителів.

2.2. Інтегровані уроки.

2.3. Урок-вистава.

2.4. Урок-рольові ігри.

2.5. Урок-брейн-ринг.

2.6. Урок-подорож.

2.7. Урок-диспут.

2.8. Урок-семінар.

Висновок.

ІНТЕГРОВАНІ УРОКИ

Ці уроки проводяться з метою розкриття загальних закономірностей, законів, теорій, ідей, відображених у різних науках та відповідних навчальних предметах. Це уроки інтегрованих зв’язків декількох предметів. Вони дають можливість сформувати і яскравіше уявити навколишні взаємозв’язки і явища. Основний аспект ставиться не тільки на засвоєння певних знань, стільки на розвиток освітнього мислення. Структура таких уроків відрізняється чіткістю, компактністю, стислістю, логічною взаємообумовленістю навчального матеріалу   на кожному етапі уроку, великою інформативністю, об’ ємністю матеріалу.

Інтегровані уроки сприяють:

  • більш повному осмисленню учнями навчального матеріалу, різні аспекти якого не можуть бути розкриті засобами якогось одного навчального предмета;

  • формуванню умінь переносити знання з однієї галузі науки чи мистецтва в іншу;

  • стимулюванню аналітико-синтетичної діяльності учнів, розвитку потреби в системному підході до об’єкта пізнання, аналізі та порівнянні процесів та явищ;

  • розкритті думок, настроїв, вражень, наприклад, філософських та релігійних вчень історичної епохи, в контексті якої слід сприймати і розуміти творчість письменника;

  • розвитку творчих здібностей учнів: уяви, фантазії, образного мислення, інтелекту та емоційної сфери.

Підготовка до інтегрованих уроків передбачає:

  • аналіз річного календарного планування;

  • зіставлення матеріалу різних предметів для визначення споріднених тем;

  • «конструювання» заняття;

  • визначення завдань уроку;

  • написання плану-конспекту.

Після вивчення теми «Атмосферний тиск» можна провести інтегрований позакласний захід на тему «Газообмін у легенях і тканинах», в якому беруть участь інші вчителі-предметники. Наприклад:

  • учитель хімії – ознайомлює учнів з властивостями оксигену, окисненням;

  • учитель фізики –  нагадує про явище дифузії, ознайомлює з поняттям парціального тиску, аналізує зміну тиску газів під час дихання;

  • учитель біології –  пояснює суть дихання, зміну складу повітря під час дихання, парціальний тиск, газообмін, перенесення газів кров'ю, закон збереження енергії, сполучення оксигену з залізом в еритроцитах, вплив оксигену на рівень гемоглобіну в крові, вплив шкідливих речовин на рівень оксигену в крові, джерела поповнення оксигену на нашій планеті;

  • учитель математики –  розв'язує практичну задачу: скільки потрібно кисню для дихання на хвилину, годину, добу?;

  • учитель   фізичної   культури   –    роз'яснює зв'язок гіподинамії та гіпоксії, наголошує на необхідності занять фізкультурою;

  • медична сестра –  розкриває  можливості людини в екстремальних ситуаціях, наводить випадки з медичної практики;

  • учитель історії –  обговорює факт загибелі людей на повітряній кулі «Зеніт» у 1862 році;

Проведення нетрадиційних уроків відповідає тенденціям сучасного уроку, зокрема таким, як відмова від авторитарного стилю навчання, курс на ініціативу учнів, увага до вироблення вміння самостійно працювати, обгрунтовано приймати рішення, набувати необхідних життєвих компетенцій.

ДЕБАТИ

Дебати – різновид дискусії. Дебати дають змогу продемонструвати знання, поділитися досвідом, ідеями. Використання цієї форми дискусії має на меті навчити учнів висловлювати свої погляди спокійно, у товариській атмосфері. Учасники дебатів повинні вміти подати аргументи «за» і «проти» обговорюваної ідеї, переконати опонентів у правильності своєї позиції за допомогою чіткої логіки. Час виступу кожного учасника під час дебатів обмежений та однаковий для усіх.

Методика проведення дебатів:

  1. Під час підготовки дебатів його керівник має передбачити  загальний хід бесіди і повідомити учасникам тему запланованої дискусії;

  2. Відкриваючи дебати, ведучий  нагадує тему та представляє план проведення обговорення;

  3. Ведучий стежить за регламентом та обмежує виступи учасників у 3-5 хв. Він прагне залучити до дискусії якомога більшу кількість учасників, надаючи їм слово;

  4. Упродовж дискусії ведучий виносить на обговорення пункти плану та підводить підсумки кожного пункту.

Після закінчення обговорення керуючий підбиває загальний підсумок обговорення та надає таку можливість одному з учасників, аналізуючи подібність та відмінність позицій з кожного питання

ВИСТАВКА

У навчальному кабінеті виставляється демонстраційне та лабораторне обладнання за темою, що вивчається, науково-популярна література, учнівські реферати, саморобні газети, наочні посібники, зроблені за минулі роки.

Кожну частину виставки обслуговує учень-екскурсовод. Учні групами переходять від однієї експозиції до іншої, дивляться, слухають, ставлять запитання, виконують досліди.
Наприкінці заняття учні пишуть відгук про виставку або рецензію за планом:

  1. Що вам найбільше сподобалося на виставці?

  2. З якими новими поняттями, законами, приладами ви познайомилися?

  3. Де і для чого вони використовуються?

  4. Про що ви бажаєте отримати додаткову інформацію?

  5. За якою темою ви могли б виступити на семінарі?

  6. Ваше враження про проведене заняття.

  7. Ваші зауваження та пропозиції.

Таке заняття може проводитися як на початку вивчення теми, так і під час її узагальнення.

УРОК-ДОСЛІДЖЕННЯ

Урок-дослідження – це така навчальна форма, в якій домінує дослідницький метод вивчення матеріалу. Використання цього типу уроку зумовлене проблемами сучасного суспільства, яке ставить перед навчальним закладом завдання виховати творчу особистість, розвинути творчі задатки учнів, навчити їх мислити, здобувати знання самостійно й застосовувати їх на практиці. Дослідницький метод на уроках застосовується переважно в старших класах.

Педагогічні можливості уроку-дослідження:

  • здобування знань самостійно, а не отримання їх у готовому вигляді;

  • удосконалення мислення, розвиток аналітично-синтетичної діяльності учнів, уміння зіставляти, порівнювати, аналізувати й систематизувати, узагальнювати й абстрагувати, висувати твердження та аргументувати їх;

  • скерування учнів на динамічний пошук, що примушує їх стати дослідниками, першовідкривачами знань, співавторами навчального процесу;

  • глибше осмислення нових знань на підставі попередніх і життєвого досвіду, в результаті чого навчальний матеріал міцніше запам’ятовується і здебільшого стає переконанням учнів, основою їх майбутнього світогляду;

  • допомагає переконатися в істинності своїх припущень,

  • задовольняють потребу в дослідництві, творчості, що має позитивний вплив на їхнє здоров'я, самовираження,

Уроки-дослідження урізноманітнюють роботу учнів, знімають напругу від звичної навчальної діяльності, викликають живий інтерес до пізнання світу. «Пізнай природу, пізнай свій народ, пізнай себе», –  писав Григорій Сковорода.

 

ЗАСТОСОВУЮЧИ НЕТРАДИЦІЙНІ МЕТОДИ ПОТРІБНО ПАМ’ЯТАТИ:

  • на сучасному етапі роботи школи в основу педагогічної практики слід покласти творчий підхід;

  • новації мислення мають бути педагогічно впровадженими та відповідати основним вимогам навчання й виховання;

  • на уроці необхідно досягти поєднання ігрової та навчальної форм діяльності;

  • нетрадиційні заняття дають змогу урізноманітнювати форми і методи роботи на уроці, позбавлятися шаблонів, виховують цілісну, творчу особистість;

  • використання нетрадиційних форм навчання сприяє формуванню пізнавальних інтересів школярів, їхніх життєвих компетенцій;

  • уміле поєднання традиційних і нетрадиційних форм роботи забезпечує високу ефективність нестандартних уроків, бажання дітей навчитися, належний рівень навчальних досягнень школярів 


1.Вступ

Урок є основною формою організації навчально-виховної роботи вчителя з класом – постійним, однорідним за віком та підготовкою колективом дітей – за державною програмою, твердим розкладом і в шкільному приміщенні.

На уроках біології учні під керівництвом учителя систематично і послідовно відповідно до програми набувають теоретичних знань і практичних вмінь і навичок, а також елементів всебічного розвитку особи. На уроках закладається фундамент світогляду молодого покоління.

Основний навчальним матеріал вивчається під час уроку, з ним пов`язані інші форми викладання біології. Під час уроку виникає потреба у проведенні екскурсій, дослідів і спостережень у природі, проведенні виховних заходів.

Саме під час уроку розв`язуються основні завдання навчання і виховання. Зміст його повинен відповідати вимогам науковості і доступності, мати ідейну спрямованість і сприяти вихованню світогляду. Велику увагу вчитель приділяє вивченню обсягу навчального матеріалу, для того щоб учні могли засвоїти його під час уроку. Вивчення нового матеріалу відбувається в органічному поєднанні з раніше вивченим. Тим самим досягається планомірний і послідовний розвиток біологічних понять.

Останнім часом у практику роботи вчителя впроваджуються нетрадиційні форми організації навчально-виховного процесу. Як свідчать результати досліджень та практичний досвід, їх запровадження забезпечує підвищення активності навчально-пізнавальної діяльності учнів, формування самостійності мислення, розчиток творчості.

Мета моєї роботи несе понятня про основ нетрадиційних уроків.

Предмет дослідження – особливості використання різних форм нетрадиційних уроків.

Об`єкт дослідження - нетрадиційні форми навчання.

Основні завдання роботи полягають у того, щоб:

- з`ясувати місце нетрадиційних урів в шкільному курсу біології;

- охарактеризувати основні види нетрадиційних уроків;

- навести приклади планів-конспект нетрадиційних уроків.

2. Класифікація нетрадиційних уроків та їх характеристика

2.1 Урок лекція

Лекція — одна із форм організації навчання в загальноосвітньому навчальному закладі. її основою с системне усне викладення вчителем навчального матеріалу протягом одного уроку (чи пари уроків), головний зміст якого становлять аналіз та узагальнення фактів, а провідними прийомами є пояснення й міркування. Залежно від теми лекції в ній можуть превалювати характеристика, опис, розповідь про певні факти, процеси, явища. Структура традиційної лекції така: організація діяльності вчителя й учнів; формулювання теми, постановка мети і завдань; актуалізація опорних знань учнів; викладення змісту дидактичного матеріалу вчителем, забезпечення умов сприйняття та засвоєння Його учнями; узагальнення та систематизація знань учнів, здобутих у процесі читання лекції.

У процесі підготовки, до. лекції вчителеві необхідно: визначити оптимальний обсяг нової інформації; забезпечити відповідність інформації теоретичним положенням тієї науки, до якої належить навчальний предмет; акцентувати увагу учнів на основному, істотному; забезпечити повноту та глибину реалізації змісту навчального матеріалу. Важливо також вибрати та раціонально використати методи і засоби викладу змісту лекції, визначити метод-домінанту викладання навчального матеріалу (репродуктивний, проблемний, творчий). Специфічним, як стверджує І.М.Чередов, у лекції відносно до уроку є етап визначення домашнього завдання. Тут важливо уникати перевантаження учнів. З цією метою доцільно давати диференційовані завдання, план семінарського заняття з теми лекції, розраховуючи на те, то учні заздалегідь почнуть готуватися до обговорення конкретних питань за змістом лекції [20].

Залежно віл дидактичної мети та місця в логічній структурі навчального матеріалу розрізняють такі типи лекцій: вступна, оглядова, узагальнююча, лекція-інструктаж.

2.2 Семінарське заняття

Семінарське заняття є формою навчання, що дає змогу ефективно і організувати самостійну роботу і учнів. Семінарські заняття найчастіше проводяться у старших класах. При цьому учням надається можливість активно оперувати знаннями, здобутими на уроках, а також у і процесі самостійної роботи з рекомендованою літературою. На семінарському занятті допустимі дискусії, заперечення, обговорення, аргументація тощо, що дає змогу учням більш осмислено І міцно засвоювати тему. Семінар — це живий творчий процес, який не може бути запрограмований в усіх деталях [20].

Основними завданнями семінарського заняття є: закріплення, розширення та поглиблення знань учнів, здобутих раніше на уроках; формування І розвиток навичок самостійної роботи учнів; реалізація диференційованого підходу до навчання з урахуванням індивідуальних особливостей учнів; створення умов для формування й розвитку їхніх пошуково творчих знань та навичок.

За характером семінарські заняття поціляються на: випереджальні. навчальні, узагальнюючі (підсумкові)

Випереджальні семінарські заняття проводяться перед вивченням невеликої (а обсягом та нескладної за змістом теми. їх мета — формувати вміння орієнтуватися у змісті навчального матеріалу, поділяти описовий, пояснювальний та інструктивний матеріал, головне, істотне у змісті теми. Підготовка до семінару такого типу вимагає обов'язкового інструктажу, розробки групових та індивідуальних завдань, контролю за процесом підготовки учнів до семінару.

Навчальний семінар проводиться у процесі вивчення теми та ставить за мету: поглибити знання, сформувати уміння та навички застосування теоретичних знань учнів у практичній діяльності; усунути прогалини у навчальних досягненнях учнів із засвоєної теми. На семінарських заняттях навчального типу вчитель, спираючись на знання, вміння та навички учнів, набуті на попередніх заняттях, розробляє систему навчальних завдань для самостійної роботи. При цьому завдання повинні не дублювати аналогічні, раніше використовувані, а носити варіативно-тренувальний або реконструктивний характер. Основні метоли та прийоми роботи вчителя на навчальному семінарі — це обговорення, дискусія, аналіз, висновки і пропозиції [16].

Специфіка узагальнюючого (підсумкового) семінару полягає в тому, що він проводиться після вивчення складної за змістом та великої за обсягом теми чи розділу навчальної програми. Його мета — формувати вміння та навички учнів самостійно систематизувати і поглиблювати знання, використовувати їх у практичній діяльності. Ефективність семінарського заняття такого типу значною мірою залежить від ретельності його підготовки. Передусім, учителеві необхідно визначити місце семінару в системі інших уроків з навчального предмета; правильно сформулювати тему, мсту і завдання семінару; визначити обсяг матеріалу для розгляду на занятті. Суттєву роль при цьому відіграє організаційна сторона семінарського заняття, зокрема: розробка питань та диференційованих завдань для обговорення; складання переліку основної та додаткової літератури; завчасне (за 10— 15 днів до заняття) доведення до відома учнів плану семінару; повідомлення про форму організації та проведення заняття; визначення ролі кожного учня як активного йога учасника; підготовка спільно з учнями необхідного наочного матеріалу, забезпечення методичного та технічного оснащення семінарського заняття. До підготовки семінару доцільно залучати також батьків, завідувача бібліотеки загальноосвітнього навчального закладу, запропонувавши їм організувати, наприклад, виставку книг, посібників, зразків наочних матеріалів, самостійних творчих робіт учнів та ін.

2.3 Урок-конференція

Конференція як форма організації навчально-виховного процесу передбачає присутність в одній аудиторії учнів, які об'єднані однією метою — розв'язання певної теоретичної чи практичної проблеми. Творче обговорення та розв'язання обраної проблеми визначають зміст конференції, характерною ознакою якої є дискусія результатом осмисленні цієї проблеми.

Учнівська конференція — по важлива форма навчання, яка сприяє формуванню знань, умінь і навичок учнів, їх закріпленню та вдосконаленню, поглибленню і систематизації. Це комплексна форма узагальнення результатів самостійної пізнавальної діяльності учнів піл керівництвом учителя, що здійснюється завдяки спільним зусиллям учителя та учнів. Метою конференції с поглиблення, зміцнення та розширення здобутих знань; розвиток і саморозвиток творчих здібностей учнів, їхньої активності; створення передумов самовиховання, самовдосконалення, самовизначення учнів [21].

Що до типізації шкільних конференцій немає єдиної думки ні в психолого-педагогічній літературі, ні в практиці роботи загальноосвітніх закладів. Окремі автори виділяють теоретичну, читацьку й підсумкову конференції; інші — навчальну, підсумкову та оглядову. При цьому як основу класифікації конференцій різні автори використовують різні характеристики. Так, у визначенні "читацька конференція" пріоритетним є контингент її учасників, тобто — читачів. Неправомірно, на наш погляд, виділяти в окремий вид навчальні конференції, оскільки шкільні конференції (проблемні, тематичні, оглядові тощо) — всі є навчальними. У зв'язку з цим вважаємо, що в практиці роботи загальноосвітніх навчальних закладів слід виділяти і проводити: оглядові, підсумкові та тематичні конференції.

2.4 Урок-диспут

Слово "диспут" латинського походження і означає "міркую", "суперечу". Диспут — одна із форм навчальної роботи з учнями, яка допомагає розвивати їхні самостійність, логічне мислення, соціальну та моральну зрілість, формувати особисті погляди та переконання. Під час диспуту з'являються можливості впливу на інтелектуальну та емоційну сфери особистості учня, збудження його зацікавленості у пошуку істини. Окрім цього, в процесі диспуту створюються умови для реалізації демократичних засад навчання. "Навчання в диспуті сприяє розвитку критики та самокритики, культури мови та логічного мислення, навчає умінню опонувати та перевіряти правильність своїх поглядів і, переконань" [19].

У процесі диспуту учні обговорюють не тільки запропоновані вчителем питання, а й ті. які виникли під час підготовки до диспуту. Крім того, учні набувають умінь та навичок самостійної роботи з різними джерелами інформації; оволодівають методами аналізу і синтезу; формують уміння узагальнювати, робити висновки вносити пропозиції. Під час диспуту, тобто зіткнення різних поглядів та думок, знання учнів уточнюються, поглиблюються, коригуються; діти вчаться аргументовано захищати власні думки, переконання, ідеї. У цьому плані диспут є одним із засобів перетворення знань на переконання.

Диспут і конференція мають багато спільного. Передусім, вони розраховані на високий рівень ерудиції, активності та самостійності учнів. Разом з тим диспут суттєво відрізняється від конференції тим, що він меншою мірою запрограмований як за змістом, так і за формами проведення. Диспут вимагає чіткого вичленування предмета обговорення і забезпечує широкі можливості розв'язання суперечок. Успіх уроку-диспуту забезпечують серйозна та старанна підготовка до нього вчителя Й учнів, актуальність теми, характер його проведення.

Учителеві необхідно чітко визначити та сформулювати тему диспуту, поставити мету і завдання, розробити систему питань, контрпитань, які найбільш повно розкривають зміст теми: провести інструктаж учнів, тобто ознайомити їх з темою диспуту, змістом питань, із яких вони повинні висловлювати свої думки, літературою та іншими матеріалами; поралити звернутися до інших можливих джерел інформації (батьків, учених, журналістів, ветеранів війни, героїн прані, засобів масової інформації). Зауважимо,, що диспути не повинні бути дуже широко-плановими, громіздкими. У проесі підготовки до диспуту учні повинні самостійно осмислити проблему та її основні аспекти, підготувати необхідну й достатню інформацію щодо суті проблеми, прагнути до висловлення своїх суджень з того чи іншого питання, обмінятися думками (індивідуально чи в групі), підготувати відповідний інформаційний матеріал для підтвердження своїх думок та суджень.

2.5 Урок-залік

Залік — це форма перевірки навчальних досягнень учнів з вивченої теми чи розділу курсу навчального предмета. Його метою є оцінювання навчальних досліджень, систематизація, узагальнення та поглиблення знань, усунення прогалин у знаннях учнів.

Ефективність уроку-заліку значною мірою залежить від його підготовки. Передусім учителеві слід визначитися, чи доцільно проводити залік з даної теми чи розділу навчального курсу. Як правило, на урок-залік виносяться головні теми курсу предмета, тобто найбільш значущі та найскладніші для засвоєння учнями. У процесі підготовки до заліку вчитель добирає відповідний матеріал, виділяє в ньому головне, істотне, складає перелік питань, що охоплюють основний зміст розділу, закони, теорії, ідеї, алгоритми; і розробляє диференційовані з завдання практичного і теоретичного характеру. Питання, що виносяться на залік, доцільно формулювати так, щоб відповіді на них були розраховані на виявлення в учнів умінь аналізувати, з зіставляти, узагальнювати, систематизувати, робитивисновки і пропозиції, тобто рівня загальнонавчальних навичок та умінь [21].

Учителеві слід скласти, перелік додаткових питань, які можна було б посталити і учням у разі необхідності. Крім того, до заліку потрібно підготувати довідкову літературу, методичні посібники, підручники, демонстраційний матеріал, ТЗН та інші і види наочних матеріалів (таблиці, малюнки, схеми, і графіки, комп'ютер), використання яких допомагало б об'єктивніше виявити знання учнів з визначеної для заліку теми.

Важливими сторонами проведення уроку-заліку є підготовка до нього Учнів та технологія його проведення. Учні заздалегідь ознайомлюються з питаннями, що виносяться на залік, виконують завдання практичного характеру, аналогічні тим завданням, що включені до заліку. У процесі підготовки до заліку учні класу можуть бути розподілені на групи за рівнем підготовки та інтересами; для кожної групи визначаються консультанти з-поміж сильних учнів.

2.6 Лабораторна робота

Лабораторна робота є одним із видів обов'язкових самостійних робіт учнів. Вона передбачена навчальним планом із низки навчальних предметів і проводиться під керівництвом учителя із застосуванням спеціальних приладів, матеріалів, інструментів та інших засобів навчання.

Лабораторна робота безпосередньо пов'язана з іншими пилами шкільних занять. Вона сприяє реалізації міжпредметних зв'язків, зв'язку теорії з практикою, розвитку інтелектуально-пізнавальної активності учнів. Крім того, проведення лабораторної роботи забезпечує реалізацію єдності пізнавальної та практичної діяльності учнів у процесі вивчення основ наук; залучення низки аналізаторів, які сприяють прискоренню происсу формування наукових знань учнів, умінь використання методі" науково-дослідної діяльності [19].

Лабораторна робота — органічна частина навчально-виховного процесу. Вона безпосередньо пов'язана навчальним експериментом, дослідами, виконанням домашніх експериментальних завдань, розв'язуванням задач з використанням спостережень та дослідів. При цьому повною мірою проявляється роль експерименту як джерела знань та критерію істинності теорії. У процесі лабораторної роботи учні набувають навичок використання приладів, лабораторного обладнання, апаратури, технічних засобів, зокрема, комп'ютерної техніки. Вони оволодівають умінням обробки результатів експерименту та вимірювань; навичками узагальнення та систематизації явищ природи; ознайомлюються з основами техніки та технології процесів сучасного виробництва. Лабораторна робота сприяє формуванню в учнів матеріалістичних поглядів на природу, переконаності у можливості її пізнання; умінь виявляти причинно-наслідкові зв'язки, функціональні залежності між фактами, явищами і процесами. Значну частину лабораторної роботи займають спостереження та експеримент, у тому числі уявний. Уявний експеримент — це аналіз такої ситуації, яку в принципі відтворити неможливо, тобто це форма мислення, в якій реальні моделі замінені ідеалізованими уявленнями про них. Можна сказати, що уявний експеримент — це програвання у людському розумі деяких ідеалізованих ситуацій. Він є ефективним способом реалізації прогностичної функції науки в умовах шкільного експерименту, що здійснюється в процесі лабораторної роботи.

2.7 Урок-гра, його характеристика

Формування культури школярів у даний час розглядається в якості однієї з актуальних педагогічних проблем. Підвищенню ефективності цього процесу сприяє оптимальне сполучення традиційних і інноваційних методів, форм і засобів виховання. Так, останнім часом усі частіше стали використовуватися ігри біологічного та екологічного змісту. Гра - не розвага і забава, а один із серйозних засобів педагогічного впливу на дітей. Ушинський відзначав, що в грі формуються всі сторони душі людини: його розум, його серце, його воля.

У дитячі роки гра є основним видом діяльності людини. За її допомогою діти пізнають світ і беруть участь у навколишньому житті.

Не даремно гру називають королевою дитинства. Без гри і романтики дітям жити нудно, нецікаво Гра виступає одночасно в двох часових вимірах: у теперішньому і в майбутньому. З одного боку, вона дарує щохвилинну радість, задоволенні актуальні невідкладні потреби, з другого - спрямована в майбутнє, оскільки в ній формуються чи закріплюються риси характеру, формуються вміння, розвиваються здібності, необхідні особистості для виконання соціальних, професійних, творчих функцій в майбутньому. У будь-якій грі розвивається увага, спостережливість, кмітливість.

Під час гри діти, як правило, уважні, зосереджені і дисципліновані.

Включення до уроку дидактичних ігор робить процес навчання цікавим створює у дітей бадьорий робочий настрій, полегшує засвоєння навчальної о матеріалу. У шкільні роки основним видом діяльності дитини стає навчання. Проте гра залишається важливим засобом не лише відпочинку, а й творчого пізнання життя.

Різноманітні ігрові дії, за допомогою яких розв'язується те чи інше розумове завдання, підтримують і посилюють інтерес дітей до навчального предмету. Гра має розглядатися як незамінний важіль розумового розвитку дитини.

Дитячі ігри надзвичайно різноманітні по змісту, характерові, організації, тому точна класифікація них утруднена. У сучасній літературі й у практиці розрізняють творчі, ігри й ігри з правилами. Ігри з правилами мають готовий зміст і заздалегідь установлену послідовність дій. Їх можна умовно розділити по способі і характерові проведення [5].

Серед ігор з правилами розрізняють:

1. Рухливі ігри: драматичні ігри: виробничі (мисливські, рибальські, скотарські, землеробські і т.д.); побутові (суспільні і сімейні); спортивні ігри: змагання прості: змагання з річчю.

2. Дидактичні ігри: предметні (в основному, це дидактичні іграшки, матеріали); настільно-друковані (лото, доміно, розрізні картинки, лабіринти, кросворди й ін.); словесні ігри-вправи; ігри-припущення; ігри-загадки; ігри-вікторини ("Що? Де? Коли?", "Поле чудес", "Щасливий випадок" і ін.).

3. Ігри з перевтіленням: рольові - пізнавальні: ділові (прес-конференції, симпозіуми і т.д.), сюжетно-рольові (спектакль, заочна подорож, суд і т.д.), імітаційні, ситуаційні.

4. Комп'ютерні ігри

Висновки

Досить часто у сучасній школі вчителі вдаються до застосування нетрадиційних уроків. Застосування такого типу занять сприяє підвищенню активності учнів у процесі навчально-пізнавальної діяльності, формуванню самостійного мислення, розвитку творчості.

Успіх організації нестандартного уроку під час розв'язання проблемної ситуації на етапі засвоєння нових знань чи виконання завдань на етапі застосування набутих знань на практиці залежить від того, як засвоєні прийоми спілкування, розвинута техніка мовлення, мовленнєвий етикет, уміння володіти своїм організмом: міміка, жест, погляд, постава, манера триматися під час розмови, зустрічі.

Сформувати і розвинути комунікативні вміння значною мірою допомагають уже на початку першого навчального року уроки навчання грамоти, а потім — уроки читання. Розвинуті комунікативні вміння забезпечують учням міцність засвоюваних знань упродовж усього навчання в школі, з одного боку, а з іншого — здатність швидко й правильно орієнтуватися в будь-якій навчальній і життєвім ситуації, брати на себе певну ролі:, діяти в її межах, готовність до ризику, самобутність, оригінальність.

Основними видами нетрадиційних форм уроків є: лекція, семінар, конференція, диспут, ділова гра, лабораторна робота, залік, урок-вистава, комбінований урок.


  • інтегровані уроки;

  • урок-круглий стіл;

  • урок-семінар;

  • урок-подорож;

  • урок-рольові ігри;

  • урок-прес-конференція;

  • урок-КВК;

  • урок-гра «Що? Де? Коли?

скачати

© Усі права захищені
написати до нас