ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ
ФАКУЛЬТЕТ ПІДГОТОВКИ ФАХІВЦІВ ДЛЯ ПІДРОЗДІЛІВ ПРЕВЕНТИВНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
КАФЕДРА АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРАВА, ПРОЦЕСУ ТА АДМІНІСТРАТИВНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
КУРСОВА РОБОТА
з дисципліни
"Адміністративна відповідальність та провадження у справах про адміністративні правопорушення"
на тему
Неповнолітній як суб'єкт адміністративної відповідальності: загальний порядок та процесуальні особливості.
Виконав:
Курсант факультету підготовки фахівців для підрозділів превентивної діяльності групи ПД-641
Іванов Максим Олександрович
Науковий керівник:
____________________
____________________
Дніпро – 2019
ЗМІСТ
ВСТУП……………………………………………………………………3
РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНІ ЗАСАДИ АДМІНІСТРАТИВНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНІСТІ НЕПОВНОЛІТНІХ……………….…………………5
1.1. Загальна характеристика неповнолітнього: поняття та правосуб’єктність……………………………………………………….…..……5
1.2. Поняття і підстави адміністративної відповідальності неповнолітніх………………………………………………………………….…11
РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ АДМІНІСТРАТИВНОГО ВПЛИВУ ТА АДМІНІСТРАТИВНИХ СТЯГНЕНЬ, ЩО ЗАСТОСОВУЮТЬСЯ ДО НЕПОВНОЛІТНІХ …………………………………………………………....16
2.1. Застосування заходів адміністративного впливу до неповнолітніх…………………………………………………………………….16
2.2. Накладення адміністративних стягнень на неповнолітніх……...22
РОЗДІЛ 3. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ АДМІНІСТРАТИВНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ НЕПОВНОЛІТНІХ…..26
ВИСНОВКИ………………………………………………………….…32
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………..…..34
ВСТУП
Актуальність теми курсової роботи полягає у тому, що правопорушення серед дітей – це своєрідний датчик, щоможе показати рівень морального стану суспільства. На сьогодні досить актуальна проблема регулювання адміністративної відповідальності неповнолітніх. У даному питанні, з одного боку, законодавство повинно бути максимально гуманним щодо неповнолітніх правопорушників, а з іншого – вживати найбільш ефективних методів і засобів боротьби з ними з огляду на невпинне зростання правопорушень серед даної групи суб’єктів адміністративних правовідносин.
Притягнення до адміністративної відповідальності неповнолітніх, як суб’єктів адміністративної відповідальності, має певні особливості, які, на нашу думку, повинні бути відображенні в законах.
Стан дослідження. Що стосується адміністративної відповідальності загалом неповнолітніх, то зокрема це питання висвітлюється такими ученими, як: Міщук І.В., Алексійчук О.А., Колосовський Є. Ю., Кукшинова О. О., Савранчук Л. Л., Муратова Д.Б., Найчук Г.О., Стеценко С.Г., Ковальчук Ю.І., Романюк В., Кимлик Р.В., Козюренко Р.С., Лесько Н. В., Ткаля О., Стрельченко О.Г.
Метою роботи є дослідження проблематики адміністративної відповідальністі неповнолітніх.
Досягнення мети здійснювалось шляхом вирішення наступних завдань:
1. Розкрити зміст поняття неповнолітній;
2. Визначення правосуб’єктності неповнолітнього;
3. Визначення поняття і підстав адміністративної відповідальності неповнолітніх;
4. Розглянути види адміністративного впливу на неповнолітніх;
5. Розглянути види адміністративних стягнень які застосовуються до неповнолітніх;
6. З'ясувати процесуальні особливості адміністративної відповідальності неповнолітніх.
Об’єктом курсової роботи виступають суспільні відносини, які виникають у сфері притягнення до адміністративної відповідальності неповнолітніх.
Предметом курсової роботи виступає адміністративна відповідальність неповнолітніх.
Структура курсової роботи. Робота складається зі вступу, трьох розділів, чотирьох підрозділів, висновків та списку використаних джерел.
РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНІ ЗАСАДИ АДМІНІСТРАТИВНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНІСТІ НЕПОВНОЛІТНІХ
1.1. Загальна характеристика неповнолітнього: поняття та правосуб’єктність
Ратифікувавши у 1991 році Конвенцію ООН про права дитини і проголосувавши за Всесвітню декларацію про забезпечення виживання, захисту і розвитку дітей, Україна взяла на себе міжнародно-правові зобов’язання щодо дотримання міжнародних стандартів прав дитини, згідно з якими вона повинна забезпечити добробут, охорону здоров’я, житло, освіту для кожної дитини без будь-якої дискримінації, а також надійно захистити від будь-яких форм насильства та експлуатації.
Відповідно до ст. 1 Конвенції ООН «Про права дитини» дитиною є кожна людська істота до досягнення нею 18-річного віку, якщо за законом, застосовуваним до цієї особи, вона не досягає повноліття раніше [1].
У наш час в різних країнах світу початковий вік відповідальності за злочини й адміністративні проступки визначається по- різному. Досить низькі його межі встановлені в Єгипті, Іраку, Лівані й низці інших країн Північної Африки і Близького Сходу – 7 років. У деяких державах (в окремих штатах США, Франції, Узбекистані й інших) мінімальний вік адміністративно-деліктної відповідальності встановлено з 13 років (причому неповнолітнім визнається, як правило, особа у віці від 10 до 18 років: до 13 років – застосовуються виключно виховні заходи, від 13 – покарання) [5, с. 62].
З 14 років встановлено адміністративно-деліктну відповідальність у більшості країн континентального права: Австрії, Італії, Чехії, Словенії, Хорватії, Сербії, Латвії, Естонії, Республіці Білорусь. Водночас неповнолітній у віці від 14 до 18 років зазвичай визнається спеціальним суб’єктом адміністративного проступку із певними особливостями щодо застосування заходів адміністративного впливу [5, с. 62].
Наприклад, до неповнолітніх в Італії можуть застосовуватись адміністративні заходи безпеки: поміщення до сільськогосподарської колонії або будинку праці; заборона проживати в певних місцях; поміщення до виправної в’язниці. В Австрії неповнолітній у віці з 14 до 18 років може бути звільнений від відповідальності, якщо буде встановлено факт неможливості усвідомлення ним існуючих заборон та вчинення дій з дотриманням цих заборон. У Республіці Білорусь адміністративна відповідальність з 14 років може наставати лише за визначені законом правопорушення [5, с. 62].
У Данії, Фінляндії, Швеції вік адміністративно-деліктної відповідальності передбачений з 15 років, у Польщі – з 17 років. Королівство Бельгія, маючи адміністративно-деліктне законодавство, не встановлює віку, з якого настає відповідальність. А Швейцарія має окремий Карний кодекс щодо неповнолітніх 2003 року, яким особу у віці з 10 до 18 років визнано неповнолітньою. У Російській Федерації, Болгарії, Республіці Казахстан, так само як і в Україні, адміністративна відповідальність настає з 16 років. Водночас адміністративне законодавство Росії передбачає положення, згідно з яким неповнолітній у віці від 16 до 18 років може бути звільнений від адміністративної відповідальності з урахуванням конкретних обставин справи. У Законі Республіки Болгарія «Про адміністративні порушення і покарання» (1969 р.) визначено, що 16-річні особи можуть бути суб’єктами адміністративної відповідальності, якщо вони могли розуміти характер і значення вчиненого та керувати своїми вчинками [5, с. 62].
За загальним правилом, неповнолітнім є особа, яка не досягла певного віку, з настанням якого закон повяязує її повну правову дієздатність, тобто можливість реалізовувати у повному обсязі передбачені Конституцією України та іншими законами суб’єктивні права і обовяязки [6, с. 47].
Дефініція та зміст словосполучення «неповнолітня особа» у деяких галузях права України трактується по-різному.
Наприклад, у сімейному законодавстві термін «особа» змінено на «дитина», що закріплено у ст. 6 Сімейного кодексу України і означає, що правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття (18 років) [2].
На відміну від цього, Житловий кодекс України у сфері реалізації права особи на одержання житла, вікову межу неповнолітнього, трансформує як особу від 15 до 18 років [3].
Адміністративне законодавство України, зокрема Кодекс України про адміністративні правопорушення (КУпАП), також оперує поняттям «неповнолітній», виокремлює особ ливості відповідальності цієї категорії осіб (ст. 13 КУпАП), заходів адміністративного впливу (ст. 24-1 КУпАП), хоча і встановлює завищені вікові обмеження – від 16 до 18 років [4].
Суб’єктом адміністративної відповідальності є фізичні та юридичні особи, які мають здатність та можливість нести юридичну відповідальність за свої протиправні діяння (тобто вони є деліктоздатними). У свою чергу, ми зосередимо увагу на дослідженні питань відповідальності фізичних осіб, а саме неповнолітніх осіб, які також є суб’єктами адміністративної відповідальності [7, с. 77].
Суб’єктами правовідносин є конкретні учасники останніх, між якими виникають відповідні зв’язки (суспільні відносини), урегульовані нормами права. Вони потенційно, а не реально, вступають у суспільні відносини, реалізовують свої суб’єктивні й виконують юридичні обов’язки.
Обов’язковою умовою вступу певних суб’єктів у конкретні адміністративноправові відносини є наявність в останніх трьох невід’ємних елементів: адміністративної правоздатності, адміністративної дієздатності та адміністративної деліктоздатності [7, с. 77].
Адміністративна правоздатність становить закріплену нормами права здатність вступати в адміністративно-правові відносини і є основою адміністративної дієздатності. Адміністративну дієздатність, у свою чергу, визначають як здатність нести й виконувати покладені адміністративно-правові обов’язки, набувати своїми діями прав та обов’язків, передбачених нормами адміністративного права; здатність своїми діями набувати суб’єктивних прав і виконувати юридичні обов’язки у сфері публічного управління; визнана здатність своїми діями здійснювати, набувати права й виконувати покладені обов’язки адміністративного характеру тощо [7, с. 77].
Важливе значення для об’єктивної характеристики суб’єкта адміністративної відповідальності має також поняття «деліктоздатність особи». Це особлива юридична властивість або стан суб’єкта, який включає здатність (спроможність) прийняти на себе відповідальність за вчинений адміністративний проступок [7, с. 77].
До загальних умов деліктоздатності належить досягнення визначеного законом віку, наявність у протиправних діях вини, стан осудності та карності, усвідомленість про чинне законодавство. До спеціальних: посадове становище суб’єкта відповідальності, громадянство, відсутність права на екстериторіальність».
Ми ж вважаємо деліктоздатність невід’ємним елементом адміністративної правосуб’єктності осіб, оскільки у випадку відсутності в особи на момент вчинення адміністративного правопорушення певних її ознак (наприклад, досягнення особою визначеного законом віку) притягнути її до відповідальності неможливо [7, с. 77].
Основними ознаками неповнолітнього суб’єкта адміністративного проступку є його вік і осудність. Вік завжди характеризується і супроводжується усвідомленою вольовою поведінкою, а в момент вчинення правопорушення – ще й заподіянням якої-небудь шкоди [5, с. 64].
З огляду на це зауважимо, що поняття загальних ознак неповнолітнього правопорушника пов’язане з характеристикою інтелектуально-вольового ставлення до дій і наслідків. Отже, розглядаючи вік з різних правових, психологічних, медичних позицій, насамперед необхідно говорити про волю особи, яка є основою її усвідомленої протиправної поведінки і має особливе значення для адміністративно-правового дослідження віку адміністративної відповідальності суб’єкта правопорушення.
Зарубіжний досвід більшості європейських країн вказує на можливість притягнення неповнолітніх осіб до адміністративно-деліктної відповідальності у віці з 14 років [5, с. 64].
Тому, на наш погляд, необхідно закріпити загальне правило, згідно з яким адміністративній відповідальності підлягають особи у віці з 16 років, а за окремі види правопорушень (які тягнуть за собою більш серйозні наслідки) – з 14 років. Водночас потребує законодавчого закріплення положення про те: якщо в період неповноліття (з 14 до 18 років) має місце відставання в психічному розвитку, підліток не підлягає адміністративній відповідальності. Необхідно враховувати не будь-яке «відставання», а тільки таке, яке не пов’язане із психічним розладом і котре визначає нездатність повною мірою усвідомлювати протиправний характер своїх дій і керувати ними. Отже, у законі слід врахувати не тільки кількісні, а й якісні показники психічного розвитку [5, с. 64].
Переходячи до розгляду осудності як загальної ознаки суб’єкта адміністративного правопорушення, слід зазначити, що осудність – це психічний стан людини, який передбачає, що під час вчинення злочину людина може усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та керувати ними.
У свою чергу, положення ст. 20 КУпАП визначає, що не підлягає адміністративній відповідальності особа, яка під час вчинення протиправної дії чи бездіяльності була в стані неосудності, тобто не могла усвідомлювати свої дії або керувати ними внаслідок хронічної душевної хвороби, тимчасового розладу душевної діяльності, слабоумства чи іншого хворобливого стану. Осудність є обов’язковою ознакою суб’єкта адміністративного правопорушення [7, с. 80].
Отже, згідно статті 12 КУпАП, суб’єктом адміністративного проступку визначаються особи, які на момент його вчинення досягли 16-річного віку. Законодавець, установивши засади юридичної відповідальності неповнолітніх, керувався тим фактом, що особи, яким виповнилось 16 років, уже здатні усвідомлювати суспільну шкідливість своїх дій та нести за них відповідальність
1.2. Поняття і підстави адміністративної відповідальності неповнолітніх
Основним нормативноиправовим актом, який передбачае адміністративну відповідальність неповнолітніх, е Кодекс Укра ни про адміністративні правопои рушення від 7 грудня 1984 року (далі и КУпАП) [3].
Однак, слід зазначити, що КУпАП не дає визначення адміністративної відповідальності, незважаючи на те, що Глава ІІ його Загальної частини має назву «Адміністративне правопорушення і адміністративна відповідальність». Він лише обмежується вказівкою про те, що мірою відповідальності є адміністративне стягнення, яке застосовується з метою перевиховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення і запобігання вчиненню правопорушень [8, с. 57].
Поняття «відповідальність» традиційно використовують для розробки теорії покарання у правовій практиці. Підставами юридичної відповідальності є склад правопорушення, деліктоздатність суб’єкта, його вік і наявність законодавства. Юридична відповідальність наступає лише за факт правопорушення [10, с. 122].
Однією з галузевих видів відповідальності є адміністративна, що означає специфічне реагування держави на адміністративне правопорушення, яке полягае у застосуванні уповноваженим органом або посадовою особою передбаченого законом стягнення до суб’єкта правопорушення [11, с. 430].
Суб’єктами у даному випадку виступають фізичні особи та колективні утворення. Потреба виокремити специфічні норми, що стосуються адміністративної відповідальності дітей обумовлена принципами гуманізму і справедливості. Оскільки фізичні, соціальні та психічні риси неповнолітніх мають свою специфіку, законодавство передбачає ряд особливостей, які характеризують інститут адміністративної відповідальності осіб віком від 16 до 18 років [6, с. 47].
Виділяють підстави адміністративної відповідальності взагалі та адміністративної відповідальності неповнолітніх: фактичні (вчинення особою особливого виду правопорушення адміністративного (тобто наявність ознак такого правопорушення); юридичні (наявність в діях особи юридичного складу правопорушення суб’єкту, суб’єктивної сторони, об’єкту, об’єктивної сторони); процесуальні (наявність процесуальних норм, які забезпечують притягнення винної особи до адміністративної відповідальності) [7, 127].
На питання про те, що є підставою адміністративної відповідальності, КУпАП чіткої відповіді не дає. Але загально прийнято вважати, що фактичною підставою для застосування адміністративного стягнення є факт вчинення адміністративного правопорушення, що випливає із змісту ч. 2 ст. 9 КУпАП «Адміністративна відповідальність за правопорушення», передбачені КУпАП, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до чинного законодавства кримінальної відповідальності». Проте, на наш погляд, в КУпАП повинна бути окрема стаття, яка б чітко визначала підстави адміністративно відповідальності [8, с. 58].
Відповідно до ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визначається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, що посягає на державний або громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законодавством передбачено адміністративну відповідальність [8, с. 58].
Стаття 13 КУпАП визначає статейний перелік порушень, за які неповнолітня особа може підлягати адміністративній відповідальності на загальних підставах. Це зокрема: незаконні виробництво, придбання, зберігання, перевезення, пересилання наркотичних засобів або психотропних речовин без мети збуту у невеликих розмірах [4, ст. 44]; дрібне викрадення чужого майна [4, ст. 51]; порушення, що стосуються використання транспортного засобу, недотримання правил дорожнього руху, керування транспортними засобами або суднами особами, які перебувають у стані спяяніння [4, ст. 121 – 127, ч. 1, 2, 3 ст.130]; пошкодження автомобільних доріг, вулиць, дорожніх споруд, залізничних переїздів і технічних засобів регулювання дорожнього руху, створення перешкод для руху та невжиття необхідних заходів щодо їх усунення [4, ст. 139]; порушення правил торгівлі пивом, алкогольними, слабоалкогольними напоями і тютюновими виробами [4, ч. 2 ст. 156]; дрібне хуліганство [4,ст. 173]; стрільба з вогнепальної, холодної та ін. видів зброї, передбачених статтею; злісна непокора законному розпорядженню або вимозі поліцейського, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону, військовослужбовця; порушення, що стосуються поводження з вогнепальною, холодною, пневматичною зброею, бойовими припасами [4].
Слід зазначити, що не у всіх випадках, у тому числі при наявності фактичних підстав адміністративно відповідальності, неповнолітні притягуються до неї. Законодавець у ст. 17 КУпАП закріпив перелік обставин, що виключають адміністративну відповідальність, таких як крайня необхідність та необхідна оборона.
Закріплюючи їх у правових нормах, законодавець створює необхідні юридичні гаранті , які забезпечують охорону громадян від безпідставного накладання адміністративних стягнень за вчинення діянь, що зовні, хоч і підпадають під ознаки адміністративних правопорушень, але не мають суспільно шкідливого характеру і не є протиправними [9, 132].
Ще однією обставиною, що виключає застосування адміністративної відповідальності згідно зі ст. 17 КУпАП, є стан неосудності особи, яка чинить певні протиправні проступки. Більшість авторів, характеризуючи обставини, що виключають адміністративну відповідальність, розглядають крайню необхідність і необхідну оборону у сукупності, водночас перебування особи в момент вчинення дії чи бездіяльності, що підпадають під ознаки адміністративного правопорушення в стані неосудності, виділяють окремо [8, 58].
Як свідчить правова практика, найчастіше українські суди розглядають такі справи неповнолітніх порушників, як: вчинення дрібного розкрадання державного, приватного чи громадського майна, його псування; порушення правил дорожнього руху; правил придбання, зберігання і користування вогнепальною зброєю, боєприпасами; побиття скла в автомашинах та приміщєннях; дрібне хуліганство і дрібна спекуляція; розповсюдження наркотичних речовин у незначній кількості та розпивання спиртних напоїв у громадських місцях, поява у нетверезому стані [6, с. 48].
Можливо виділити наступні особливості адміністративної відповідальності неповнолітніх: вона носить, як правило, виховний та нематеріальний характер, так як до неповнолітніх у віці від шістнадцяти до вісімнадцяти років, як правило, застосовуються заходи впливу, які не є адміністративними стягненнями; за вчинення адміністративних правопорушень в окремих випадках неповнолітні віком від 16 до 18 років можуть нести адміністративну відповідальність на загальних підставах; відповідно до ст. 32 КУпАП до неповнолітніх не застосовується адміністративний арешт; адміністративна відповідальність неповнолітніх носить лише судовий характер, тому що справи про адміністративні правопорушення неповнолітніх, вчинені особами віком від 16 до 18 років, розглядають судді районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судів; вчинення правопорушення неповнолітнім є обставиною, що пом’якшує відповідальність; інтереси особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілого, які є неповнолітніми або особами, що через своїфізичні або психічні вади не можуть самі здійснювати свої права у справах про адміністративні правопорушення, мають право представляти їх законні представники (батьки, усиновителі, опікуни, піклувальники); недосягнення особою на момент вчинення адміністративного правопорушення 16 – ти річного віку є обставиною, що виключає провадження у справі про адміністративне правопорушення [8, 61].
Загальною метою для всіх видів юридичної відповідальності є попередження правопорушень. Попередження адміністративних правопорушень загалом та правопорушень неповнолітніх зокрема здійснюється через так звані заходи протидії антигромадської мотивації: економічні, соціальні, технічні (наприклад, економічний захист найменш забезпечених верств населення, вплив на різні соці-альні інститути, встановлення технічних засобів таємного спостереження в торгових точках, на дискотеках та нічних клубах та ін.). Одним із напрямів попередження адміністративних правопорушень неповнолітніх є виявлення причин та умов, які сприяють вчиненню проступків, що є сутністю профілактичної діяльності [18, c. 126].
Попередження адміністративних правопорушень, які вчинюються неповнолітніми, є гуманним, дієвим та найбільш ефективним засобом (способом) скорочення кількості адміністративної деліктності, оскільки воно пов’язане з такими заходами з боку держави і суспільства, які спрямовані не лише на виявлення й усунення причин та умов, що сприяють правопорушенням, а й на утримування неповнолітнього від їх вчинення, припинення правопорушень та притягнення їх до відповідальності [19, c. 45].
Отже, адміністративна відповідальність неповнолітніх – це застосування до осіб від 16 до 18 років, винних у вчиненні адміністративного проступку виховних заходів впливу, що застосовуються до неповнолітніх, або адміністративних стягнень. Підставами юридичної відповідальності є склад правопорушення, деліктоздатність суб’єкта, його вік і наявність законодавства. Юридична відповідальність наступає лише за факт правопорушення
РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ АДМІНІСТРАТИВНОГО ВПЛИВУ ТА АДМІНІСТРАТИВНИХ СТЯГНЕНЬ, ЩО ЗАСТОСОВУЮТЬСЯ ДО НЕПОВНОЛІТНІХ
1 2 3 4