Ім'я файлу: 2244205.docx
Розширення: docx
Розмір: 20кб.
Дата: 14.09.2021











Реферат на тему:
Ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані. Незаконна лікувальна діяльність Неналежне виконання обов’язків щодо охорони життя та здоров’я дітей


1. Ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, при можливості надати таку допомогу або неповідомлення про такий стан особи належним установам чи особам, якщо це спричинило тяжкі тілесні ушкодження,—

караються штрафом від двохсот до п’ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців.

2. Ненадання допомоги малолітньому, який завідомо перебуває в небезпечному для життя стані, при можливості надати таку допомогу або неповідомлення про такий стан дитини належним установам чи особам —

караються штрафом від п’ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років.

3. Діяння, передбачені частинами першою або другою цієї статті, якщо вони спричинили смерть потерпілого,—

караються обмеженням волі на строк від трьох до п’яти років або позбавленням волі на строк від двох до п’яти років.

1. Об’єкт цього злочину аналогічний об’єктові злочину, передбаченого ст. 135.

2. З об’єктивної сторони злочин може набувати таких форм: 1) ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, при можливості надати таку допомогу, якщо це спричинило тяжкі тілесні ушкодження; 2) неповідомлення належним установам чи особам про знаходження іншої особи в небезпечному для життя стані, якщо це спричинило тяжкі тілесні ушкодження. Обов’язковою ознакою злочину є причинний зв’язок між бездіяльністю винного і наслідками у вигляді настання тяжкого тілесного ушкодження.

Поняття ненадання допомоги є юридичним синонімом до поняття залишення без допомоги, про зміст якого, а також про зміст поняттю небезпечний для життя стан див. коментар до ст. 135, а про поняття тяжкі тілесні ушкодження — ст. 121 і коментар до неї.

Під належними установами ліа особами у ст. 136 розуміються установи, підприємства і організації та службові й інші особи, які зобов’язані за законом чи іншим нормативним актом, а також цивільно-правовим договором надавати допомогу особам, які перебувають в небезпечному для життя стані. Приблизний перелік таких установ і осіб наведено у коментарі до ст. 135.

3. Обов’язок подавати невідкладну допомогу особам, які перебувають у загрозливому для їх життя і здоров’я стані, закон загалом покладає на всіх громадян України, іноземних громадян та осіб без громадянства. Тому суб’єктом цього злочину є будь-які осудні і такі, що досягай 16 років, особи, крім: 1) медичних працівників; 2) службових осіб, на яких законом чи іншим нормативним актом покладено обов’язок надавати допомогу особам, що перебувають в небезпечному для життя стані; 3) інших осіб, які зобов’язані за законом чи іншим нормативним актом, а також цивільно-правовим до-

говором надавати допомогу вказаним особам. Відповідальність цих осіб за Ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, настає, відповідно, за ст. 139, або за ст. ст. 284, 364 чи 426, або за ст. 135.

4. З суб’єктивної сторони злочин характеризується непрямим умислом до бездіяльності і необережністю до наслідків у вигляді тяжких тілесних ушкоджень. Ставлення винної особи до бездіяльності, передбаченої ч. 2 ст. 136, характеризується тільки прямим умислом, а ставлення до наслідків, передбачених ч. З ст. 136, — тільки необережністю.

5. Кваліфікованими видами злочину є: 1) ненадання допомоги малолітньому, який перебуває в небезпечному для життя стані, при можливості надати таку допомогу; 2) неповідомлення належним установам чи особам про перебування дитини в небезпечному для життя стані (ч. 2 ст. 136). Про зміст поняття малолітній див. коментар до ст. 135. Дитиною визнається особа, яка не досягла 18-річного віку.
Особливо кваліфікуючою ознакою злочину, передбаченого ч.ч. 1 і 2 ст. 136, є смерть потерпілого.

Основи законодавства України про охорону здоров’я від 19 листопада 1992 р. (п. “в” ст. 10,ч.2 ст. 11).

Закон України “Про охорону дитинства” від 26 квітня 2001 р. (ст. 1).
Неналежне виконання обов’язків щодо охорони життя та здоров’я дітей

1. Невиконання або неналежне виконання професійних чи службових обов’язків щодо охорони життя та здоров’я неповнолітніх внаслідок недбалого або несумлінного до них ставлення, якщо це спричинило істотну шкоду здоров’ю потерпілого,—

карається штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних м інімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк до двохсот сорока годин, або позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

2. Ті самі дії, якщо вони спричинили смерть неповнолітнього або інші тяжкі наслідки,—

караються обмеженням волі на строк до чотирьох років або позбавленням волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.

1. Об’єкти цього злочину і злочинів, передбачених ст. ст. 135 і 136, аналогічні.

2. З об’єктивної сторони цей злочин полягає у невиконанні або неналежному виконанні особою своїх професійних чи службових обов’язків щодо охорони життя та здоров’я неповнолітніх, що спричинило істотну шкоду здоров’ю потерпілого. .

Про поняття невиконання або неналежне виконання службових обов’язків див. коментар до ст. 367. Під істотною шкодою здоров’ю потерпілого у ст. 137 розуміються наслідки у вигляді заподіяння неповнолітньому легкого тілесного ушкодження.

3. Суб’єктом злочину є особа, на яку покладено професійні чи службові обов’язки щодо охорони життя та здоров’я неповнолітніх. Невиконання службовою особою професійних чи службових обов’язків щодо охорони життя та здоров’я інших осіб через недбале або несумлінне ставлення до цих обов’язків за наявності підстав тягне відповідальність за ст. ст, 367 або 425.

Професійні обов’язки щодо охорони життя та здоров’я неповнолітніх виконують, наприклад, певні категорії працівників закладів вищої, загальної середньої, професійно-технічної та позашкільної освіти, лікувально-оздоровчих закладів для дітей, дитячих будинків, притулків і приймальників-розподільників для неповнолітніх, прийомні батьки і батьки-вихователі дитячих будинків сімейного типу, деякі працівники підприємств у сфері туристичної діяльності тощо. Про поняття службової особи див. ст. 364 і коментар, викладений у Загальних положеннях до розділу XVII Особливої частини КК.

Невиконання або неналежне виконання службовою особою підприємства, установи або організації вимог нормативно-правових актів щодо охорони праці неповнолітніх, якщо це заподіяло шкоду здоров’ю неповнолітнього, кваліфікується за ст. 271.

4. З суб’єктивної сторони злочин характеризується тільки необережністю. Про поняття недбале або несумлінне ставлення до своїх обов’язків див. коментар до ст. 367.

5. Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 137) є смерть неповнолітнього або інші тяжкі наслідки. При цьому смерть неповнолітнього може настати як внаслідок злочинних дій інших осіб, так і внаслідок нещасного випадку (наприклад, утеплення, падіння у прірву) або самогубства. До інших тяжких наслідків слід відносити заподіяння потерпілому тяжкого або середньої тяжкості тілесного ушкодження, зникнення його безвісти тощо.

Закон України “Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні устая.ови для неповнолітніх” від 24 січня 1995 р. (ст. 11). .

Закон України “Протуризм від ІЗвересня 1995р. (ст. ст. 26—28).

Закон України “Про освіту” від 23 березня 1996 р. (ст. 56).

Закон України “Про професійно-технічну освіту” від Юлютого 1998 р.

Закон України “Про загальну середню освіту” від 13 травня 1999 р.

Закон України “Про позашкільну освіту” від 22 червня 2000р.

Закон України “^Про охорону дитинства” від 26 квітня 2001р.

Закон України “Про дошкільну освіту” від 11 липня 2001 р.

Положення про дитячий будинок сімейного типу. Затверджене постановою КМ№ 267 від 27 квітня 1994 р
Незаконна лікувальна діяльність

Заняття лікувальною діяльністю без спеціального дозволу, здійснюване особою, яка не має належної медичної освіти, якщо це спричинило тяжкі наслідки для хворого,—

карається виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на строк до трьох років.

1. Основним безпосереднім об’єктом злочину є життя або здоров’я особи, а його додатковим обов’язковим об’єктом — порядок подання громадянам якісної та кваліфікованої медичної допомоги.

2. Об’єктивгїа сторона злочину виражається у занятті особою, яка не має належної медичної освіти, лікувальною діяльністю як професією, якщо це спричинило тяжкі наслідки для хворого.

Заняття лікувальною діяльністю означає такі дії, як огляд хворого, встановлення діагнозу, консультування, призначення до зживання ліків, визначення засобів, методів і прийомів впливу на організм людини, проведення процедур, хірургічне втручання тощо. При цьому не обов’язково, щоб лікувальна діяльність здійснювалась особою тривалий період і була для неї джерелом існування. Проте незаконне заняття лікувальною діяльністю як підприємницькою у разі отримання доходу у великих розмірах кваліфікується за сукупністю злочинів, передбачених ст, ст, 138 і ч. 1 ст, 202,

У разі, якщо незаконна лікувальна діяльність здійснюється забороненими методами чи засобами, вчинене підлягає кваліфікації за ст. 138 і додатково, залежно від конкретного забороненого методу чи засобу, за ст. ст. 141, 142, 143, 152 чи 155, 314, 315, 324 тощо.

Злочин вважається закінченим з моменту настання тяжких наслідків для хворого. Під тяжкими наслідками слід розуміти спричинення смерті, заподіяння тяжкого або середньої тяжкості тілесного ушкодження. При цьому під хворим розуміється не тільки особа, яка насправді має певне захворювання, а й будь-яка інша особа, яка звернулась до винного тому, що сама вважала себе хворою або її вважали хворою батьки, опікуни тощо. Для інкримінування особі ст. 138 необхідно довести, Ідо вказані суспільне небезпечні наслідки перебувають у причинному зв’язку з незаконним лікарюванням. Заняття медичною практикою особою, яка не має належної медичної освіти, без отримання ліцензії на такий вид підприємництва, що не мало своїм наслідком тяжких наслідків для потерпілого, тягне за собою адміністративну відповідальність за ст, 164 КАП. Проведення аборту особою, яка не має спеціальної медичної освіти, кваліфікується за ст. 134.

3. Суб’єктом злочину є осудна особа, яка досягла 16-річного віку і не має належної медичної освіти.

Згідно із законодавством про охорону здоров’я лікувальною діяльністю можуть займатись особи, які мають відповідну спеціальну освіту і відповідають єдиним кваліфікаційним вимогам. Отже, особами, які мають належну медичну освіту, відповідно до ст. 138 є особи, які отримали у встановленому порядку один із належних документів: а) диплом про медичну освіту, виданий державними вищими навчальними закладами різного рівня акредитації або такими, що до них прирівняні; б) свідоцтво (довідку) про підвищення кваліфікації за останні 5 років, видане державними вищими навчальними закладами різного рівня акредитації, науковими закладами, закладами підвищення кваліфікації і перепідготовки кадрів або такими, що до них прирівняні; в) свідоцтво про присвоєння (підвищення) відповідної кваліфікаційної категорії; г) сертифікат про присвоєння звання лікаря-спеціаліста; д) атестаційно-експертний висновок Української асоціації народної медицини. Особи, які пройшли медичну або фармацевтичну підготовку в навчальних закладах іноземних країн, допускаються до професійної діяльності, у т.ч. на підприємницьких засадах, після перевірки їх кваліфікації.

До осіб, які мають належну медичну освіту, відповідно до законодавства про охорону здоров’я прирівнюються особи без спеціальної освіти, які здійснюють діяльність у галузі народної і нетрадиційної медицини, але тільки за сукупності таких умов: 1) володіння певним обсягом професійних знань та вмінь в галузі народної та нетрадиційної медицини, що засвідчується свідоцтвом, атестатом, дипломом, іншим документом, виданим МОЗ України чи Українською асоціацією народної медицини); 2) отримання дозволу на таку діяльність в установленому порядку; 3) здійснення її під контролем лікаря.

Право лікарювання у межах, визначених законодавством про охорону здоров’я, мають такі представники медичного персоналу, як лікар, фельдшер, акушер, медична сестра. Медичною практикою дозволяється займатись лише за спеціальністю, визначеною у сертифікаті або посвідченні про спеціалізацію, за переліками відповідних медичних спеціальностей, які затверджуються МОЗ. Якщо особи бажають застосувати методи, не передбачені кваліфікаційними вимогами певної спеціальності, але дозволені у медичній практиці для лікарів або середнього медичного персоналу, до документів, які подаються для отримання ліцензії на заняття медичною практикою, додаються посвідчення про опанування такими методами в закладах, яким надано право видавати посвідчення до диплома певної спеціальності державного зразка.

Медичних працівників, які займаються лікувальною діяльністю не відповідно до документально посвідченої спеціальності; у контексті відповідальності за ст. 138 також слід визнавати особами, які не мають належної медичної освіти. Не є суб’єктом цього злочину, наприклад, медична сестра, яка за плату робить призначену хворому медичну маніпуляцію, або лікар-окуліст, який за плату оглядає хворого і рекомендує йому окуляри. Якщо ці медичні послуги надаються в державному чи комунальному закладі охорони здоров’я, то незаконна вимога їх оплати може бути кваліфікована за ч. 1 ст. 184.

Якщо особа з належною медичною освітою займається проведенням розрахованих на масову аудиторію лікувальних сеансів, інших аналогічних заходів з використанням гіпнозу чи інших методів психічного або біоенергетичного впливу без отримання на такий вид медичної практики спеціального дозволу МОЗ, то вчинене, за наявності інших ознак, має кваліфікуватися за ст. 142.

4. Суб’єктивна сторона злочину визначається ставленням до наслідків і характеризується необережністю.

Основи законодавства України про охорону здоров’я від 19 листопада 1992 р. (ст. ст. 74—751.

Наказ МОЗ “Про подальше удосконалення атестації лікарів” № 168 від 21 листопада 1991 р.

Перелік вищих і середніх спеціальних навчальних закладів, підготовка і отримання звання в яких дають право займатись медичною і фармацевтичною діяльністю. Затверджений наказом МОЗ №195 від 25 грудня 1992 р.

Наказ МОЗ “Про порядок допуску до медичної і фармацевтичної діяльності в Україні громадян, які пройшли медичну або фармацевтичну підготовку в навчальних закладах іноземних країн від 19серпня 1994р.

Положення про організацію роботи цілителя, який здійснює медичну діяльність в галузі народної та нетрадиційної медицини. Затверджене наказом МОЗ №36 від 11 лютого 1998 р.

Державний класифікатор професій (ДК 003-95). Затверджений наказом Держстандарту Укра’іни № 257 від 27 липня 1995р.

Інструкція про порядок надання Комітетом з питань народної і нетрадиційної медицини при Міністерстві охорони здоров’я України спеціального дозволу для провадження медичної діяльності в галузі народної і нетрадиційної медицини. Порядок проведення атестації та експертизи цілительських здібностей осіб, які виявили бажання займатись медичною діяльністю в галузі народної і нетрадиційної медицини. Затверджені наказом МОЗ №195 від 10 серпня 2000 р.
скачати

© Усі права захищені
написати до нас