Навчальний посібник для студентів, які навчаються за спеціальністю 073 «Менеджмент» освітньо-професійною програмою «Менеджмент і бізнес-адміністрування»

2
Основи менеджменту: Конспект лекцій [Електронний ресурс] : навч. посіб. для студентів спеціальності 073 «Менеджмент» освітньо-професійної програми
«Менеджмент і бізнес-адміністрування»
/ КПІ ім. Ігоря Сікорського ; укладачі:
Т.В. Лазоренко, С.О. Пермінова.– Електронні текстові дані (1 файл: 560 КБ).
Київ : КПІ ім. Ігоря Сікорського. 2021.166 с.
Гриф надано Методичною радою КПІ ім. Ігоря Сікорського (протокол № 7 від 13.05.2021р.)
за поданням Вченої ради факультету менеджменту та маркетингу (протокол № 9 від
26.04.2021 р.)
Електронне мережне навчальне видання
ОСНОВИ МЕНЕДЖМЕНТУ
КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ
Укладачі:
Лазоренко Таїсія Василівна, канд. економ. наук, доцент
Пермінова Світлана Олександрівна, канд. пед. наук, доцент
Відповідальний редактор
Дергачова Вікторія Вікторівна, д-р економ. наук, проф.
Рецензенти:
Круш Петро Васильович, канд. економ. наук, проф.
Навчальний посібник містить стислий виклад матеріалу, необхідного для засвоєння у рамках дисципліни «Основи менеджменту». У навчальному посібнику розглянуто сутність менеджменту та його місце в системі управління, ролі менеджерів і управлінців, еволюцію менеджменту, школи управління. Досліджено норми управління організаціями
(закони, закономірності та принципи менеджменту). Розглянуто види організацій як об’єктів управління, процес менеджменту та його основні етапи. Досліджено сутність, особливості та класифікацію функцій менеджменту, сутність та особливості формування методів менеджменту, трансформацію їх в управлінські рішення та методи оптимізації управлінських рішень. Розглянуто місце керівництва в процесі менеджменту та чимала увага приділена формам влади та стилям керівництва, проблеми відповідальності та управлінської етики, організаційні зміни та організаційний розвиток, ефективність менеджменту тощо.
© КПІ ім. Ігоря Сікорського, 2021

3
ЗМІСТ
ВСТУП ..................................................................................................................... 6 1. СУТНІСТЬ, РОЛЬ ТА МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ МЕНЕДЖМЕНТУ .... 7 1.1. Предмет, об’єкт і суб’єкт менеджменту .................................................. 7 1.2. Менеджмент як специфічна сфера людської діяльності ........................ 8 1.3. Наука і мистецтво менеджменту ............................................................... 9 1.4. Менеджери та підприємці – ключові фігури ринкової економіки ...... 12 1.5. Категорії менеджерів ............................................................................... 15 1.6. Методи дослідження у менеджменті…………………………………..17 2. ЗАКОНИ, ЗАКОНОМІРНОСТІ ТА ПРИНЦИПИ МЕНЕДЖМЕНТУ ........ 19 2.1. Закони та закономірності менеджменту ............................................... 19 2.2. Сутність, природа та роль принципів менеджменту в досягненні мети організації ............................................................................................................ 20 3. ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ МЕНЕДЖМЕНТУ ....................................................... 26 3.1. Передумови виникнення науки управління ........................................... 26 3.2. Етапи історичного розвитку менеджменту……………………………26 3.3. Основні етапи розвитку управлінської науки в Україні……………...27 3.4. Школи менеджменту ............................................................................... 28 3.3. Інтегровані підходи у менеджменті ...................................................... 322 4. ОРГАНІЗАЦІЇ ЯК ОБ’ЄКТИ УПРАВЛІННЯ ................................................ 33 4.1. Поняття організації. Класифікація організацій ..................................... 33 4.2. Організація як відкрита динамічна система ........................................ 354 4.3. Концепції життєвого циклу організації ................................................ 376 4.4. Типи організацій в Україні .................................................................... 388 4.5. Внутрішнє та зовнішнє середовище організації.................................... 43 5. ФУНКЦІЇ ТА ТЕХНОЛОГІЯ МЕНЕДЖМЕНТУ .......................................... 46 5.1. Класифікація і характеристика функцій менеджменту ........................ 46 5.2. Технологія менеджменту ......................................................................... 49 5.3. Особливості процесу управління ............................................................ 52 6. ПЛАНУВАННЯ ЯК ЗАГАЛЬНА ФУНКЦІЯ МЕНЕДЖМЕНТУ ................ 56 6.1. Сутність і зміст планування. Види планів ............................................. 56 6.2. Етапи процесу планування ...................................................................... 58
6.2.1. Визначення місії та цілей організації .................................................. 58
6.2.2. Аналіз зовнішнього і внутрішнього середовища ............................... 60
6.2.3. Розробка стратегії .................................................................................. 61 6.3. Загальна характеристика бізнес-планування…………………………...64 7. ОРГАНІЗУВАННЯ ЯК ЗАГАЛЬНА ФУНКЦІЯ МЕНЕДМЕНТУ .............. 66

4 7.1. Основи і поняття організування як функції управління ....................... 66 7.2. Типи повноважень .................................................................................... 67 7.3. Принципи делегування повноважень ..................................................... 69 7.4. Організаційні структури управління організацією ............................... 70 7.5. Схеми побудови структур управління ................................................... 72 8. МОТИВУВАННЯ ЯК ЗАГАЛЬНА ФУНКЦІЯ МЕНЕДЖМЕНТУ ............. 79 8.1. Основні поняття мотивації. Засоби мотиваційного впливу ................. 79 8.2. Змістовні теорії мотивації ........................................................................ 81 8.3. Процесуальні теорії мотивації ................................................................ 86 9. КОНТРОЛЮВАННЯ ЯК ЗАГАЛЬНА ФУНКЦІЯ МЕНЕДЖМЕНТУ ....... 88 9.1. Сутність і сенс контролю ......................................................................... 88 9.2. Етапи контролювання .............................................................................. 89 9.3. Види контролю ......................................................................................... 90 9.4. Процес контролювання. Зворотній зв’язок при контролі .................... 92 9.5. Характеристики ефективного контролю………………………………96 9.6. Психологічні аспекти контролю……………………………………….98 10. РЕГУЛЮВАННЯ ЯК ЗАГАЛЬНА ФУНКЦІЯ МЕНЕДЖМЕНТУ……..100 10.1. Поняття регулювання та його місце в системі управління ................ 100 10.2. Види регулювання .................................................................................. 102 10.3. Етапи процесу регулювання .................................................................. 110 11. МЕТОДИ МЕНЕДЖМЕНТУ ....................................................................... 112 11.1. Сутність та класифікація методів менеджменту ................................ 112 11.2. Сутність та особливості економічних методів менеджменту ............ 114 11.3. Сутність та особливості соціально-психологічних методів .............. 117 11.4. Сутність та особливості адміністративних методів менеджменту ... 118 12. УПРАВЛІНСЬКІ РІШЕННЯ ........................................................................ 119 12.1. Сутність та процес вироблення управлінських рішень ...................... 119 12.2. Класифікація управлінських рішень. Умови прийняття управлінських рішень ................................................................................................................ 120 12.3. Фактори які впливають на прийняття управлінських рішень ........... 122 12.4. Моделі прийняття управлінських рішень ............................................ 123 13. ІНФОРМАЦІЯ ТА КОМУНІКАЦІЇ В МЕНЕДЖМЕНТІ ......................... 128 13.1. Інформація, її види, класифікація та роль в менеджменті. ………....128 13.2. Носії інформації ...................................................................................... 129 13.3. Вимоги, які пред’являються до інформації ......................................... 130 13.4. Поняття та характеристика комунікацій. Види комунікацій ............. 130 13.5. Комунікаційний процес ......................................................................... 133 13.6. Комунікаційні бар’єри ........................................................................... 134

5 14. КЕРІВНИЦТВО ТА ЛІДЕРСТВО ............................................................... 136 14.1. Поняття та загальна характеристика керівництва. Основні фактори та визначальні аспекти керівництва .................................................................... 136 14.2. Основи керівництва: вплив, лідерство, влада ...................................... 137 14.3. Влада як елемент примушення. Форми впливу та влади ................... 138 14.4. Характеристика та класифікація стилів керівництва .......................... 141 14.5. Сутність категорії лідерства. Типологія лідерів. Загальна характеристика сучасного лідера.................................................................... 142 14.6. Теорії лідерства ....................................................................................... 145 15. ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ТА ЕТИКА В МЕНЕДЖМЕНТІ .......................... 146 15.1. Юридична та соціальна аідповідальність у менеджменті…………146 15.2. Етика у менеджменті…………………………………………………149 16. ОРГАНІЗАЦІЙНІ ЗМІНИ ТА ЕФЕКТИВНІСТЬ МЕНЕДЖМЕНТУ
16.1. Організаційні зміни як об'єкт управління……………………………150 16.2. Моделювання процесу організаційних змін…………………………152 16.3. Опір змінам. Система подолання опору організаційних змін………157 16.4. Організаційний розвиток як об'єкт управління……………………...158 16.5. Ефективність менеджменту…………………………………………..161
ЛІТЕРАТУРА ДО КУРСУ.................................................................................. 162

6
ВСТУП
Нова система ринкового господарювання, яка сформувалася в умовах вітчизняної економіки, потребує фахівців, які володіють глибокими знаннями в галузі сучасного менеджменту. Вона передбачає докорінну зміну форм власності, право підприємств на господарську самостійність і розпорядження результатами праці, і зокрема, визначення матеріальних, трудових і фінансових ресурсів, розподіл прибутку підприємств, вихід на зовнішні ринки, створює об’єктивні економічні умови і викликає необхідність удосконалення механізму управління організаціями як найважливішого чинника впливу на працівників з метою досягнення поставлених цілей. Саме управлінська діяльність визначає успіхи організації на внутрішньому і зовнішньому ринках, якість інституційних і структурних змін, здатність до адаптації в умовах жорсткої конкуренції.
Наука менеджменту, що допомагає знайти відповіді на будь-які практичні питання, потребує від сучасних керівників підприємств відповідних знань у галузі економіки, психології поводження людини, організації виробництва, роботи з постачальниками ресурсів і споживачем продукції.
Дисципліна «Основи менеджменту» є базовою, яка формує основи для опанування спеціальних дисциплін, що вивчаються у процесі підготовки спеціалістів з менеджменту.
Предметом вивчення дисципліни є управлінська діяльність керівника, що працює в царині складної організації. Сутність предмета дисципліни становлять закони управління й загальні принципи, що визначають порядок формування, функціонування і розвитку систем управління організаціями.
Метою вивчення дисципліни «Основи менеджменту» є формування в майбутніх керівників сучасного управлінського мислення і системи спеціальних знань у галузі менеджменту, набуття уміння аналізувати складні процеси і явища, що відбуваються в організаціях

7
ТЕМА 1. СУТНІСТЬ, РОЛЬ ТА МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ
МЕНЕДЖМЕНТУ
1.1. Предмет, об’єкт і суб’єкт менеджменту
Вивчення науки про менеджмент є обов’язковою складовою підготовки фахівців економічних спеціальностей в усьому світі. В Україні дисципліни
«Менеджмент» і «Основи менеджменту» входять у відповідні державні стандарти і є важливим чинником здобуття економічної освіти. Вони пов’язані з дисциплінами, які характеризують об’єкт управління або окремі його функції
– економічні, фінансові, облікові та юридичні дисципліни, маркетинг тощо.
Предметом вивчення науки про менеджмент є:
1. Теоретичні засади управлінської діяльності (закони, закономірності, принципи, категорії, механізми, моделітощо).
2. Практика управління організаціями.
3.
Проектування систем менеджменту, тобто формування взаємопов’язаних і взаємодіючих управлінських важелів, які забезпечують управлінський вплив керуючої системи організації на керовану.
Об’єкт вивчення менеджменту – процес управління виробничо- господарською діяльністю підприємств, корпорацій, господарських товариств, об’єднань та інших організацій. Дослідження процесу менеджменту, виокремлення його етапів дають змогу послідовно ознайомитись з усіма управлінськими категоріями, виявити взаємозв’язки між ними, зрозуміти характер та особливості здійснення управлінського впливу.
Це сприяє формуванню в майбутніх економістів та менеджерів управлінського мислення, керівних навичок, здатності до прийняття управлінських рішень.
Суб’єктом вивчення менеджменту є працівники керуючої і керованої систем організації, їх професійний та кваліфікаційний рівень, ступінь виконання ними повноважень, обсяги відповідальності, а також взаємозв’язки в системі менеджменту.
На сучасному етапі розвитку національної економіки України

8 використання надбань вітчизняного та зарубіжного менеджменту дасть змогу підприємцям та управлінцям забезпечити зростання ефективності діяльності організацій.
1.2. Менеджмент як специфічна сфера людської діяльності
Термін «менеджмент» в Україні почали використовувати на початку 90х років XX ст., що було зумовлено падінням командно-адміністративної економічної системи і початком інтеграції країни у світовий економічний простір.
Феномен менеджменту викликав зацікавлення представників багатьох наук і професій. Нині у світі існує понад п’ятдесят визначень поняття
«менеджмент». В його основі лежить англійське дієслово «to manage» – керувати, яке походить від латинського «manus» – рука. Парадигми менеджменту дають різнобічне трактування цього поняття і його ролі у виробничо-господарській діяльності.
Поряд із терміном «менеджмент» застосовується термін «управління».
Однак між цими термінами існує суттєва відмінність, тому їх не можна ототожнювати. Управління – це цілеспрямована дія на об’єкт з метою змінити його стан або поведінку у зв’язку зі зміною обставин. Управляти можна технічними системами, комп’ютерними мережами, автомобілем, конвеєром, літаком, людьми тощо. Менеджмент є різновидом управління, який стосується лише управління людьми (працівниками, колективами працівників, групами, організацією тощо).
Менеджмент – цілеспрямований вплив на колектив працівників або окремих виконавців з метою виконання поставлених завдань та досягнення визначених цілей.
Нерідко менеджмент трактується як сукупність принципів, методів, засобів, функцій і форм управління організаціями, установами з метою реалізації стратегічних планів, досягнення ефективності виробництва і збільшення прибутку.

9
З функціонального погляду менеджмент – це процес планування, організування, мотивування, контролювання та регулювання, покликаний забезпечити формування та досягнення цілей організацій.
За напрямами реалізації функцій менеджмент поділяють на такі основні види:
– виробничий менеджмент – управлінський процес, спрямований на формування комплексної системи виробництва на засадах оптимального використання ресурсів з метою забезпечення необхідного рівня прибутковості;
– фінансовий менеджмент – управлінський процес, спрямований на формування системи залучення, ефективного розподілу та використання фінансових ресурсів організації;
– маркетинг – управлінський процес, спрямований на задоволення потреб споживачів шляхом створення пропозиції товарів і послуг.
1.3. Наука і мистецтво менеджменту
У сьогоднішній практиці нерідко застосовується закон X. Л. Менкена:
«Хто може – робить. Хто не може – вчить». Існує і доповнення Мартіна до нього:
«Хто не може навчати – управляє». Справді, досить часто в керівне крісло прагнуть сісти технологи і конструктори, художники й лікарі, артисти і політичні діячі. В одних щось виходить, інших спіткає невдача. Чому так відбувається? Необхідність знайти відповідь на це запитання зумовила виникнення такої галузі людських знань, як менеджмент.
Нині є дві точки зору на цю галузь знань. Люди, схильні до системного аналізу й узагальнень, уявляють, бачать менеджмент як науку про складні системи, їхні характеристики і класифікації. Виділяючи спільні властивості різних систем, що значно відрізняються одна від одної своїми складниками
(елементами, структурою, розмірами, характерними рисами), наукова методологія вимагає застосування точніших методів, ніж практика, яка
ґрунтується на досвіді. Прагматики, що будують свої висновки на здоровому

10 глузді, досвіді й інтуїції, не відкидаючи науковості управління, використовують термін «мистецтво управління». Не вдаючись до дискусії з приводу різних точок зору, спробуємо з'ясувати причини їхнього використання.
Наука відображає загальні властивості, інваріантні у явищах і процесах.
Будь-яка наука має свій предмет дослідження. У даному разі до предметів, які досліджуються наукою управління, віднесемо явища і процеси, характерні для певного класу систем. Ми розглядатимемо клас виробничих систем, покликаних виробляти корисні товари або надавати послуги. Однак це не означає, що наука управління не розглядає інших класів систем, таких, як
інститути державної влади.
Управлінська думка XX і XXI століть особливо наголошує на перетворенні управління на науку. Лютер Г'’юлик, теоретик у галузі управління, заявляє, що управління стає наукою, бо воно систематично вивчає явища, згруповані в різні теорії, і «прагне на систематизованій основі зрозуміти, чому і як люди систематично працюють разом для досягнення певних цілей для того, щоб зробити ці системи співробітництва більш корисними для людства».
Основа всякої науки – це можливість об'єктивно вимірювати досліджувані явища. Чимало процесів в управлінській практиці важко піддаються виміру через відсутність механізму їх опису й аналізу. Це дає підставу керівникам-практикам стверджувати, що управління є радше мистецтвом, якого можна навчитися тільки завдяки досвіду і яке досконало опановують тільки люди, що мають до цього хист.
На сьогодні можна лише визнати певну обмеженість теорії і наукових досліджень у галузі управління.
На користь твердження, що управління – це складна наука, свідчить головний аргумент науковості – наявність загальних принципів управління, що визначають різні аспекти управління системами, а також власної методології і конкретних методик здійснення процесу управління.
Істотний внесок у розвиток теорії управління зробили математика, статистика, інженерні науки, які дали змогу змоделювати, оптимізувати або

11 кількісно обґрунтувати чимало управлінських явищ, що раніше не піддавалися виміру.
З появою економіко-математичних методів і комп'ютерів як могутнього
інструменту обробки значних обсягів інформації настала ера переходу від якісного опису конкретних управлінських ситуацій до їхнього кількісного аналізу й обґрунтування. На сьогодні ключовою характеристикою науки управління є заміна словесних міркувань і описового аналізу моделями, символами і кількісними значеннями. Це дає змогу об'єктивно порівнювати й описувати поведінку кожної змінної організації і відслідковувати відносини між ними. Усе це підтверджує те, що управління є наукою, хоч і досить молодою.
В управлінні, як у будь-якій людській діяльності, є щось таке, що не піддається кількісному аналізові. Це «щось» належить до мистецтва управління.
Управління – дуже складна і найдавніша сфера людської діяльності. Його зародження сягає вглиб віків, як і спільна праця людини. Управління – невід’ємна частина самого процесу праці. Протягом століть управління залишалося стихійно функціональним. Ми маємо приклади чудового мистецтва управління військами Олександра Македонського і хана Батия, Олександра
Невського і Олександра Суворова.
Однак їхнє мистецтво управління військами базується на різних фундаментах. Якщо в Олександра Македонського, по суті, не було попереднього досвіду, то мистецтво управління Суворова розкрилося на серйозному вивчення його попередників.
Узагальнення мистецтва управління, яким володіють тільки окремі люди, є крупинкою науки управління. З іншого боку, опанувати мистецтво будь-якої професії, у тому числі й професії керівника-менеджера, можна тільки за допомогою пізнання науки.
Найвизначніший менеджер XX століття Лі Якокка, пройшовши складний
і тернистий шлях пізнання науки і практики менеджменту, зміг сформулювати такі ключові постулати мистецтва управління:

12
Уміння контактувати з людьми – це все і вся.
Щоб мати успіх у бізнесі, як, зрештою, і майже у всьому іншому, найголовніше – це вміти зосередитися і раціонально користуватися своїм часом.
Тому, хто хоче стати фахівцем у галузі вирішення будь-яких завдань бізнесу, треба насамперед навчитися визначати пріоритети.
Єдине, чим ти володієш як людська істота, – це твоя здатність міркувати, це твій здоровий глузд. У цьому твоя реальна і єдина перевага перед мавпою.
Кінь сильніший, а собака більш дружній. Тому, якщо ти не можеш відрізни ти купи кінського гною від порції ванільного морозива – а багато хто не вміє – це дуже кепсько, так ти ніколи не досягнеш справжнього успіху.
Помилки роблять усі. Біда в тім, що більшість людей просто не хоче їх відверто визнавати.
Якщо справді віриш у те, що робиш, варто наполегливо домагатися свого, навіть попри безліч перешкод, що виникають на шляху.
Ці правила успішного управління змогли з'явитися завдяки науковому узагальненню досвіду, інструментом якого була нинішня теорія управління і результати наукових досліджень.
1.4. Менеджери та підприємці – ключові фігури ринкової економіки
Менеджер – це найманий працівник, який здійснює управління в певній галузі діяльності організації.
Американський економіст Мінцберг – виділив одну загальну рису керівної роботи – ролі керівника. Роль, за його визначенням, є набором визначених правил поведінки, які відповідають конкретній установі чи конкретній посаді. Так само, як герої п’єси мають свої ролі, які примушують
їх поводитися визначеним чином, менеджери займають визначені посади керівника і цей факт визначає їх службову поведінку. «Окрема особа може впливати на характер виконання ролі, але не на її зміст. Як актори, менеджери грають заздалегідь визначені ролі, хоч як особистість можуть давати власне

13 трактування цих ролей». Мінцберг виділив десять управлінських ролей (видів діяльності), які об’єднав у три групи.
1. Міжособистісні ролі:
– головний керівник;
– лідер;
– ланка, яка зв’язує із зовнішніми організаціями та особами.
2. Інформаційні ролі:
– приймач інформації;
– розповсюджувач інформації;
– представник (при зовнішніх контактах організації).
3. Ролі, пов’язані з прийняттям рішень:
– підприємець, який веде пошук можливостей удосконалення організації;
– ліквідатор порушень у діяльності організації;
– розподілювач ресурсів;
– відповідальний за переговори, які веде організація.
Кожен менеджер виконує всі ролі. Однак їх значущість визначається конкретними посадами управлінців.
Сучасний менеджер повинен володіти багатьма важливими для його успішного професійного функціонування якостями, які можна звести до чотирьох основних груп.
1. Професійно-ділові: високий професіоналізм; здатність генерувати корисні ідеї, приймати нестандартні управлінські рішення та нести відповідальність за них; прагнення до професійного зростання; підприємливість; авторитетність; здатність до інновацій та розумного ризику; уміння здійснювати антикризове управління тощо.
2. Адміністративно-організаційні: оперативність; уміння здійснювати стратегічний і тактичний контроль; уміння залежно від ситуації змінювати стиль управлінської діяльності; уміння розробляти довгострокові програми й організовувати їх реалізацію; здатність стимулювати ініціативу; послідовність

14 у своїх діях; уміння доводити справу до кінця; уміння формувати єдину команду, використовувати знання підлеглих; усвідомлення меж своєї влади; здатність делегувати повноваження; уміння організовувати час тощо.
3. Соціально-психологічні: психологічна компетентність; управлінська культура; розум; культура ділового спілкування; прагнення до лідерства і влади; уміння керувати своєю поведінкою і регулювати свій психічний стан; колегіальність; толерантність; оптимізм; уміння керувати конфліктами; чітко висловлювати свої думки та публічно виступати; інтелектуальність; здатність оптимізувати соціально-психологічний клімат у колективі, створювати психологічний комфорт; емоційна стійкість та стресостійкість; почуття гумору; уміння створювати та підтримувати свій імідж тощо.
4. Моральні: патріотизм; національна свідомість; державницька позиція;
інтелігентність; людяність; порядність; почуття обов’язку; громадянська позиція; готовність допомагати людям; чесність; повага до гідності людей тощо.
Окрім менеджера, в ринковій економіці надзвичайно важливу роль відіграє ще одна ключова фігура – підприємець.
Термін «підприємець» був запроваджений французьким економістом
Кантіллоном /XVIII ст./. Відтоді це слово означає людину, яка бере на себе ризик, пов’язаний з організацією нового підприємства чи розробкою нової ідеї, нової продукції чи нового виду послуг запропонованих суспільству.
Отже, підприємець –людина, яка готова йти на ризик, нововведення, новаторство, зміни в організації; регулює процес створення нового; несе фінансову, моральну та соціальну відповідальність; отримує грошовий дохід та задоволення від досягнень;розвиває власну справу на засадах вкладення додаткових фінансових коштів (своїх та позичених) і залучення матеріальних цінностей.
Кардинальна відмінність між підприємцем та менеджером полягає в тому, що підприємець генерує ідею, реалізовує й за власні або позичені кошти та наймає менеджера для керівної роботи, який здійснює управління

15 створеною підприємцем організацією.
Певною мірою ролі менеджера і підприємця можуть збігатися. Так, підприємець, який започаткував нове підприємство, може його очолити, тобто стати менеджером. А менеджер може відкрити власну справу й стати підприємцем. Але такий збіг ролей менеджера і підприємця можливий тільки тимчасово, оскільки через певний час функції працівників конкретизуються, і вони займуть відповідні позиції в організації. Тривале поєднання ролей
«підприємець-менеджер» можливе тільки на невеликих підприємствах.
1.5. Категорії менеджерів
Об’єктивність процесів управління передбачає поділ управлінської праці.
З огляду на його спрямування виокремлюють горизонтальний і вертикальний види поділу. Наслідком вертикального поділу праці є створення рівнів управління, горизонтального – поділ менеджерів за сферами.
На рис. 1.1 показано, як у межах однієї організації менеджерів можна розрізняти за рівнями і сферами.
За рівнями управління розрізняють три групи менеджерів (керівників):
– менеджери вищого рівня розробляють мету організації, загальну стратегію та політику її діяльності. Також офіційно представляють організацію, зустрічаючись з урядовцями, керівниками інших організацій тощо (директор, заступники директора; президент, віце-президенти; ректор, проректори тощо).
– менеджери середнього рівня відповідають за впровадження політики і планів, розроблених менеджерами вищого рівня, а також координацію та нагляд за діяльністю менеджерів нижчого рівня (завідувач відділом, декан, начальник цеху, начальник відділу тощо);
– менеджери нижчого рівня – операційні управлінці координують та наглядають за діяльністю безпосередніх виконавців. (майстер, начальник виробничої дільниці, завідувач бюро, завідувач кафедри, старший продавець тощо) .

16
Рис. 1.1. Категорії менеджерів за рівнями і сферами
Поділ управлінської праці за вертикаллю та горизонталлю є передумовою формування ефективної організаційної структури управління.
Цей процес забезпечує чітку ієрархію, спеціалізацію управлінської праці, функціональний розподіл, що сприяє зростанню ефективності системи менеджменту організації.
Горизонтальний поділ праці визначає менеджерів із маркетингу, фінансів, операційних, загальних, спеціалізованих менеджерів, менеджерів людських ресурсів тощо.
Менеджери з маркетингу працюють у сфері, пов’язаній із функцією маркетингу – переконання споживачів і клієнтів купувати товари і послуги
Рівні менеджменту
Інституційний
(Менеджери вищого рівня)
Управлінський
(Менеджери середнього рівня)
Технічний
(Менеджери нижчого рівня)
Сфери менеджменту
Маркетинг Фінанси Виробництво Людські Постачання Інше ресурси

17 організації. Їхні обов’язки – розробка нових продуктів, просування товарів на ринку і реалізація.
Фінансові менеджери переважно мають справу з фінансовими ресурсами організації. Вони відповідальні за такі види діяльності, як бухгалтерський облік, менеджмент руху готівки та інвестицій.
Діяльність операційних менеджерів пов’язана зі створенням та керуванням виробничими системами, що виготовляють товари та послуги. В обов’язки операційних менеджерів входить – виробничий контроль, контроль матеріальних запасів, контроль за якістю, заводським обладнанням і виробом місця розташування підприємства.
Менеджери людських ресурсів відповідальні за наймання та підвищення кваліфікації працівників. Їх залучають до планування людських ресурсів, вербування і підбирання працівників, навчання та підвищення кваліфікації, вирішення питань оплати праці та системи доплат, формування систем оцінки та звільнення недисциплінованих і некомпетентних працівників.
Загальні менеджери повинні бути обізнані з усіма функційними сферами менеджменту, а не спеціалізуватися у якісь одній галузі.
1.6. Методи дослідження у менеджменті
З метою з’ясування тенденцій розвитку, законів і принципів менеджменту застосовують різноманітні методи дослідження.
1. Діалектичний метод. Вивчає явища в розвитку, а саме – взаємозумовлений
і суперечливий розвиток явищ дійсності.
2. Конкретно-історичний метод. Передбачає вивчення досліджуваного явища в розвитку з урахуванням причин, умов і чинників, які зумовили зміни, тенденції розвитку явища тощо.
3. Системний метод. Постає як сукупність методологічних засобів, процедур, прийомів, спрямованих на дослідження складних об’єктів з урахуванням усіх наявних взаємозв’язків та динамічних характеристик.
4. Аналітичний метод. Полягає в розчленуванні цілого на частини і

18 розглядання їх як цілого. Використовують стосовно складних явищ та об’єктів.
5. Балансовий метод. Використовують для вимірювання впливу чинників на узагальнюючий показник. У його основі складання балансів, які є аналітичною формою порівняння планових і звітних показників, надходжень і витрат, активів і пасивів. Цей метод дає змогу проаналізувати відповідність показників у вартісних і кількісних величинах, виявити відхилення та причини, які зумовили такий стан речей.
6.
Методи
моделювання
(вербального, фізичного, аналогового, математичного). Застосовують їх за умови, коли неможливо через складність взаємозв’язків дослідити розвиток об’єкта під впливом різноманітних чинників. У таких ситуаціях ефективні імітаційні моделі, які мають бути адекватними та максимально наближеними до особливостей об’єкта і реалій його буття.
7. Експертні методи. Їх використовують за умови, коли неможливо кількісно визначити певні параметри. До них належать органолептичні методи, тобто визначення в кількісній формі результатів суб’єктивного сприйняття спеціалістами (експертами) ознак чи властивостей оцінюваного явища.
8. Економіко-математичні методи. До них відносять методи вивчення випадкових або ймовірносних явищ. Завдяки їм виявляють закономірності серед випадковостей. До цієї групи належать методи елементарного математики (диференційне, інтегральне та варіаційне обчислення); методи математичного аналізу (вивчення одномірних та багатомірних статистичних залежностей); методи математичної статистики (виробничі функції, міжгалузевий баланс тощо); економетричні методи (лінійне, нелінійне, блочне, динамічне програмування); методи математичного програмування
(метод випуклого програмування, сіткове програмування, управління запасами тощо); методи економічної кібернетики (системний аналіз, імітаційні методи); методи теорії ймовірностей та ін.
9. Соціологічні методи (анкетування, інтерв’ювання, тестування).