Ім'я файлу: Народовладдя як основоположний принцип конституційного ладу .doc
Розширення: doc
Розмір: 55кб.
Дата: 28.03.2020

Народовладдя як основоположний принцип конституційного ладу у демократичній, правовій державі
План

Вступ

  1. Теоретико-правові засади народовладдя

  2. Конституційна природа народовладдя у демократичній, правовій державі

Висновок

Список використаної літератури
Вступ

Здобуття Україною незалежності стало тією точкою відліку, з якої розпочався новий процес становлення та подальший розвиток громадянського суспільства. Основними цілями громадянського суспільства є належне гарантування й забезпечення усіх прав і свобод людини, участь народу в правотворчій діяльності. Одним з суттєвих недоліків чинного Основного Закону названо нечіткість викладення сутності конституційно-правового принципу народовладдя, зокрема, права народу змінювати та встановлювати конституційний лад. Зазначену обставину можна пов’язувати з відсутністю належно обгрунтованої концепції народовладдя.

В умовах сьогодення, необхідною є розбудова ефективно діючого механізму, який сприяв формуванню якісного кадрового забезпечення державних органів, дозволяв би їм з метою підвищення добробуту українського народу за необхідності приймати складні, зрозумілі й дієві рішення як відповіді на виклики часу. Тому важливого значення набуває питання визначення конституційно-правового забезпечення народовладдя в Україні

Проблеми ролі народовладдя у конституційному ладі демократичної, правової державі досліджували такі науковці як Бориславський Л., Мірошниченко Ю., Селіванов А., Скрипнюк О., Шевченко А. та інші

1. Теоретико-правові засади народовладдя

Історія розвитку суспільства і держави є складним політико­правовим явищем, на яке впливають внутрішні і зовнішні чинники. Зрозуміло, вони мають свої особливості у кожній країні. Проте залишаються незмінними найважливіші цінності, які випливають із природи існування, зокрема, таких основоположних інститутів, як народ, верховенство його волі, право бути єдиним джерелом влади тощо. Теорія і практика конституційного права тривалий час не надавала уваги притаманним народу властивостям — мати установчу владу в центрі і на місцях, що безпосередньо відображає реальність народного суверенітету.

Конституційний стан національно­державного устрою в Україні характеризується непорушними принципами: цілісністю держави, недоторканністю її території, верховенством народного суверенітету України. Для народу як суверена установча влада означає право встановлювати єдиний і прийнятний для нього конституційний лад, застосовувати свою волю у всіх сферах і необмежено впливати на державу, яка, в свою чергу, повинна обслуговувати суспільство, проводити політику його інтересів, закріплювати засади демократії, форму правління, права і свободи людини в Конституції України [4, с. 81].

За своїм змістом конституційний лад опосередковує насамперед передбачені та гарантовані Конституцією державний і суспільний лад, конституційний статус людини і громадянина, систему безпосереднього народовладдя, організацію державної влади і місцевого самоврядування, територіальний устрій, основні засади зовнішньополітичної та іншої міжнародної діяльності держави, основи національної безпеки та інші існуючі найважливіші види конституційноправових відносин [5, с. 126].

Так, Конституцією України встановлено, по-перше, Україна є республікою; по-друге, носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ, який здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування; по-третє, право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить винятково народові і не може бути узурповане державою, її органами чи посадовими особами [1].

Влада народу – це самоорганізація народу з метою управління своїми справами шляхом прийняття загальнообов’язкових рішень і використання організаційних механізмів і процедур, які передбачають участь у здійсненні владних функцій, і самого народу, і утворених ним органів. По-перше, влада народу – це публічна влада, а це означає що вона здійснюється в інтересах всього народу, здійснюється публічно і відкрито, діє в межах суспільства і конкретної держави, звернена до всього суспільства і кожної людини і доступна всім, тобто кожна людина має право брати участь в управлінні державними справами. Владу здійснює народ загалом, його частина, жителі, які проживають на певній території, обрані народом депутати, сформовані ними органи, і врешті, похідні від останніх органи. А також вона використовує передусім демократичні методи виховання, а якщо необхідно – то і примушення, яке характерне для відповідного виду влади [2, с. 165-166].

Здійснення влади – безпосередньо передбачає пряме волевиявлення народу щодо питань державного або суспільного життя. Народне волевиявлення здійснюється через вибори, референдум. Такі форми мають юридично значущі результати (загальнообов’язковість рішення). Можливі і інші форми безпосередньої демократії, які не мають таких значущих результатів (збори, мітинги, походи, звернення, обговорення законопроектів та інше) [2, с. 163]

Визнання народу джерелом влади, проголошення в Основному Законі основоположних демократичних цінностей – народовладдя, пріоритету прав і свобод людини й громадянина, верховенства права, розподілу влади визначає глибинні підвалини буття людини, обумовлює основний напрям суспільних перетворень, формує систему демократичних інститутів правової держави й громадянського суспільства.

2. Конституційна природа народовладдя у демократичній, правовій державі

За своєю суттю конституційний лад є певним типом конституційно-правових відносин, зумовлених рівнем розвитку суспільства, держави і права. Тому варто погодитись із тим, що нинішній конституційний лад України відображає насамперед відповідний характер стану суспільства, держави і права, які існують сьогодні в Україні [5, с. 126].

Народ, наділений установчою владою, має визначати делеговані її органам повноваження, а тому повинна бути сформульована принципова позиція щодо народовладдя на рівні національно­територіальних утворень. Останні мають отримати гарантовані Конституцією України нові засади самостійності у вирішенні всіх питань місцевого характеру. Органи управління на місцях мають бути наділені делегованими населенням територій повноваженнями, щоб взаємодіяти з органами центральної влади. Актами установчої влади, що приймаються через форми народного волевиявлення, можуть бути не тільки Конституція і закони України, а й декларації, маніфести, статути, якими запроваджуються, установлюються, узаконюються владні повноваження на регіональному і місцевому рівнях [4, с. 83].

Відповідно, змістом народовладдя є сукупність політичних прав громадян і механізмів їх реалізації. Тоді як народовладдя є право і реально забезпечена конституційно-правовими механізмами можливість кожного громадянина брати участь в управлінні публічними (суспільними, державними, місцевими, професійними тощо) справами як безпосередньо, так і через вільно обраного представника [3, с. 8].

Отже, кожний із вищезазначених «видів» народовладдя реалізується у двох паралельно існуючих і рівнозначних формах – безпосередній («прямій») і опосередкованій (представницькій). При цьому «заохочувальна місія» прямого народовладдя не підлягає сумніву і фактично означає долучення кожного громадянина до участі у вирішенні загальносуспільних, місцевих та професійних справ. Зазначене розуміння сутності народовладдя та його похідної - публічної влади в національному правовому просторі дає можливість реалізувати адекватні політико-правові засоби щодо напрямів, форм розвитку демократії, реформування місцевих органів виконавчої влади та системи органів місцевого самоврядування.

Висновок

Отже, згідно положень Конституції України, в Україні вся влада належить народові. Влада народу є первинною, єдиною і не відчуженою та здійснюється народом шляхом вільного волевиявлення через вибори, референдуми, інші форми безпосередньої демократії у порядку, визначеному Конституцією та законами України, через органи державної влади та органи місцевого самоврядування, утворенні відповідно до Конституції і законів України. Таким чином, народ виступає не тільки гарантом демократичності конституційного ладу, а й необхідною основою, яка взагалі робить можливим застосування поняття «конституційний лад». Належність всієї влади народу, а також вільна реалізація цієї влади народом відповідно до його суверенної волі і корінних інтересів і є народовладдям.
Список використаної літератури:

1. Конституція України від 28 червня 1996 року № 254к/96-ВР (редакція від 30 вересня 2016) // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 30. - С. 141.

2. Бориславський Л. Конституційна модель народовладдя та системне розуміння категорії "влада народу" / Л. Бориславський // Вісник Львівського університету. Сер. : Юридична. - 2013. - Вип. 57. - С. 163-168.

3. Мірошниченко Ю. Р. Народовладдя як принцип вітчизняного конституціоналізму / Ю. Р. Мірошниченко // Трипільська цивілізація. - 2012. - № 8. - С. 6-10.

4. Селіванов А. Право народу управляти своєю країною / А. Селіванов // Вісник Конституційного Суду України. - 2014. - № 3. - С. 80-87.

5. Скрипнюк О. Конституційний лад в Україні: методологічні проблеми розвитку та вдосконалення в контексті конституційної модернізації / О. Скрипнюк // Вісник Академії правових наук України. - 2012. - № 4. - С. 123-134.
скачати

© Усі права захищені
написати до нас