Найкращіпрактики роботиз підлітками

Міжнародний благодійний фонд «СНІД Фонд Схід-Захід» (AIDS
Foundation East-West – AFEW-Україна) не несе відповідальності за точність і повноту навчальних матеріалів, а також за будь-які дії, вчинені внаслідок їх публікації. AFEW-Україна не несе юридичної та
іншої відповідальності за можливі наслідки використання опублікованої
інформації для третіх осіб.
Відтворення, передача, розповсюдження чи дублювання будь-якої частини матеріалів, що містяться в публікації, допускаються за умови їх подальшого некомерційного використання. Посилання на МБФ «СНІД
Фонд Схід-Захід» (AIDS Foundation East-West – AFEW-Україна) є обов’язковим.
© МБФ «СНІД Фонд Схід-Захід» (AIDS Foundation East-West –
AFEW-Україна), 2020 р.
Усі права захищено.
Підготовлено в рамках проєктів «Права та здоров’я вразливих груп населення: заповнюючи прогалини» та «Підлітки поза увагою: поліпшення доступу до інтегрованих ВІЛ-сервісних послуг для вразливих підлітків в Україні».
Проєкти реалізуються за фінансової підтримки Міністерства закордонних справ Королівства Нідерландів та Французької міжнародної експертизи «Ініціатива 5%».

ISBN 978-966-137-133-9
ISBN 978-966-137-133-9
© МБФ «СНІД Фонд Схід-Захід» (
AIDS Foundation East-
West – AFEW-Україна), 2020 рік
Ірина Нерубаєва
Арсеній Павловський
Анастасія Шебардіна
Авторський колектив:
Найкращі практики роботи з підлітками. Методичний посібник / І.О. Нерубаєва,
А.П. Павловський, А.В. Шебардіна. Київ, 2020 - 180 с.
Цей методичний посібник розроблено для фахівців, які працюють з підлітками груп ризику, зокрема тими, які вживають психоактивні речовини. У посібнику подано особливості роботи з підлітками, наведено практичні рекомендації з організації профілактичних заходів для підлітків, опис інструментів та посилання на корисні ресурси.

4
Вступ
У 2012 році ми запустили програму профілактики ВІЛ та інфекцій, які передаються статевим шляхом (ІПСШ), для підлітків, які вживають наркотики. Тоді в Україні було дуже мало організацій, які працювали з цією групою. Тому перед нами стояло завдання дібрати максимально ефективні методи роботи, використовуючи досвід міжнародних та українських організацій. Для роботи з підлітками було обрано чотири обласні центри: Кропивницький, тодішній Кіровоград (БФ «Повернення до життя»), Полтаву (ПОБФ «Громадське здоров’я»), Харків (БО «Харківський благодійний фонд «Благо») та Чернівці (БФ «Нова сім’я»). У 2017 році у співпраці з МБФ «Альянс громадського здоров’я» нам вдалося розширити свою діяльність на віддалені міста і села в цих областях (разом з БО «Світло надії» у Полтавській та
ХОБФ «Парус» у Харківській областях), а також охопити ще три області: Київську (ВБО
«Конвіктус»), Одеську (ОБФ «Дорога до дому») та Донецьку (ГО «Наша допомога», м. Слов’янськ). Отже, цей посібник є результатом багаторічної роботи з підлітками, які стикаються з тими чи іншими проблемами через уживання психоактивних речовин (ПАР).
У 2015 році ми вже видавали подібний посібник. Його було присвячено опису підходів, які ми взяли за основу нашої роботи, – підходів з опорою на сильні сторони. Цей посібник є його логічним доповненням і продовженням, він містить нові практичні інструменти, приклади, цитати і рекомендації.
Ознайомитися з посібником «Соціальна робота з підлітками з опорою на сильні сторони» можна за посиланням: http://afew.org.
ua/sotsialna-robota-z-pidlitkami-z-oporoyu-na-silni-storoni/
У наступному розділі ми стисло нагадаємо вам про суть підходів з опорою на сильні сторони, але спочатку ми хотіли б особисто подякувати всім колегам, які багато років разом з нами працювали над тим, щоб підлітки мали доступ до дружніх послуг незалежно від їхнього соціального статусу, поведінки, місця проживання, гендерної
ідентичності, національності та інших характеристик. Вони стали співавторами цього посібника. Ось імена лише деяких із них:
Бежан Альона, Береза Аня, Бридун Дар’я, Дем’яненко Людмила, Дубініна
Анастасія, Златопольська Наталія, Камишанська Наталія, Лемешенко Наталія,
Лимар Альона, Македон Андрій, Матвєєв Андрій, Могилка Олександр,

5
Москаленко Федір, Остапов Олександр, Перепьолкіна Катерина, Пилипко
Микола, Постевка Дмитро, Протопопов Андрій, Слюсар Лілія, Трифонова Олена,
Філенко Ірина, Філіппова Ірина, Ходунай Володимир, Цимбалістенко Юлія.
Крім фахівців, у процесі написання посібника ми також консультувалися з самими підлітками щодо кожної теми, щоб максимально відобразити не тільки наше, а й їхнє бачення. Дотримуючись умов конфіденційності, ми не наводимо тут їхніх
імен, але також дякуємо їм за допомогу та відкритість.
Кого може зацікавити цей посібник? Він описує різні аспекти роботи з підлітками, тому може бути цікавим різним фахівцям: соціальним працівникам і психологам, які безпосередньо надають допомогу підліткам (у посібнику ми часто цих фахівців називаємо узагальнено консультантами); керівникам організацій/проєктів, тому що він ознайомлює з основними складовими комплексної роботи з підлітками; а також педагогам і вихователям, тому що багато інструментів можна використовувати
і в умовах закладів освіти.
Ми вже згадали, що наші проєкти спрямовані на підлітків, які вживають наркотики, адже це одна з найбільш ризикованих практик, що може мати значний вплив на всі аспекти життя підлітка. Проте ми вважаємо, що описані тут інструменти та підходи досить універсальні і їх можна використати в роботі з усіма підлітками незалежно від проблем, з якими вони стикаються. За всі роки нашої роботи лише незначна частка підлітків зверталася до нас із запитом допомогти розв’язати проблеми, пов’язані зі вживанням наркотиків. Найчастіше їм потрібна допомога в налагодженні відносин з батьками, поліпшенні успішності в закладах освіти, психологічна підтримка при травмах і насильстві, вирішенні інших складнощів. Саме ці проблеми найчастіше
є причиною вживання ПАР, і якщо залишати їх без уваги, то складно очікувати успіхів у зміні поведінки, пов’язаної зі вживанням алкоголю й наркотиків. Тому так важливо працювати з повним комплексом проблем підлітка. У розділі «Особливості підліткового віку» ви дізнаєтеся більше про те, які ще особливості цього віку впливають на ризиковану поведінку підлітків.
У цьому посібнику ми часто вживаємо слово «підліток», хоча українське законодавство має дещо іншу термінологію, використовуючи терміни «діти» – особи до 18 років; «діти підліткового віку» – особи від 15 до 17 років, «малолітні діти» – особи до 14 років. При цьому термін «підліток» зустрічається в багатьох законах та підзаконних актах. Як наслідок, це зумовлює певну неоднозначність і плутанину на рівні його розуміння і на рівні виконання рішень щодо підлітків віком від 10 до

6
18 років. У цьому посібнику термін «підліток» вживається, виходячи з визначення
ВООЗ, згідно з яким підлітковий вік є періодом росту і розвитку людини, який настає після дитинства і триває до досягнення зрілого віку, тобто від 10 до 19 років.
Це один з критичних перехідних періодів життєвого циклу, якому властиві бурхливі темпи росту та змін, що поступаються лише темпам росту та змін у грудному віці.
Багато аспектів такого росту й розвитку зумовлюються біологічними процесами, а досягнення статевого дозрівання знаменує перехід із дитинства в підлітковий вік. Власне підлітковий вік можна вважати фактором уразливості, адже він сприяє поведінці високого ризику, зокрема вживанню психоактивних речовин та незахищеним статевим контактам.
Попри це, підлітки мають дуже обмежений підхід до дружніх програм. Багато фахівців усе ще демонструють застарілі моральні засади, які заважають отриманню достовірної інформації про сексуально-репродуктивне здоров’я, можливості мати презервативи та інші способи захисту, доступу до програм обміну шприців та реабілітації. Розуміння особливостей підліткового віку, опора на науково обґрунтовані підходи, а також зниження стигми та дискримінації серед фахівців та осіб, які приймають рішення, можуть допомогти розробити політики і програми, які відображатимуть справжні потреби підлітків.
У 2020 році ми зібрали найкращих фахівців з різних аспектів роботи з підлітками, які поділяють наші принципи та підходи, і провели Конференцію для і про підлітків
«Віртуально про реальне», на якій виступило майже 50 спікерів. За посиланням ви можете знайти багато цікавих виступів і матеріалів, якими поділилися спікери і які є важливим доповненням до цього посібника: http://afew.org.ua/category/biblioteka/materialy- konferencii-dlya-ta-pro-pidlitkiv-virtualno-pro-realne/
Тож приємного вам читання! Сподіваємося, що наш досвід стане вам у пригоді!

8
У своїй роботі ми намагаємося робити основний акцент на принципах та
інструментах, які спираються на сильні сторони клієнта (strength-based perspective).
Про них ідеться в цьому розділі.
З моменту своєї появи на початку ХХ століття соціальна робота посіла важливе місце в системі професій, покликаних допомагати людям у розв’язанні проблем як на індивідуальному та сімейному рівнях, так і на рівні місцевих спільнот і громад.
Однією з особливостей цієї професійної діяльності є велика різноманітність теорій
і практичних моделей, на які спираються соціальні працівники. Організації та фахівці-практики можуть будувати свою діяльність з опорою на різні моделі: психодинамічні (в центрі уваги – внутрішні структури психіки: мотиви, потяг, потреби), екосистемні (людину розглядають у взаємодії з її навколишнім середовищем), когнітивно-біхевіоральні (акцент на поведінці та процесі мислення людини) тощо. Кожна з цих моделей по-своєму пояснює причини соціальних та особистих проблем і пропонує різні шляхи їх розв’язання. Попри відмінності, у всіх моделей багато спільного. Зокрема, більшість цих моделей, як правило,
є проблемно-орієнтованими. Дуже схожою також є структура соціальної роботи в різних моделях. Соціальний працівник спочатку проводить діагностику: оцінює життя людини, сім’ї або спільноти, намагається виявити проблеми та з’ясувати причини життєвих труднощів. На підставі оцінки він встановлює «діагноз»
і розробляє план «лікування». Подібну схему роботи часто називають медичною, тому що вона формується за тією самою логікою: спочатку діагностика, а потім – лікування. Часто етапи роботи мають чіткі межі: якщо клієнт не виконує певних умов, його можуть не допустити до нового етапу і вивести з програми. При цьому діагностичний етап сприймається як попередній і такий, що не впливає на клієнта.
Проблемно-орієнтовані моделі вимагають від соціального працівника експертних знань, що стосуються різних проблем і шляхів їх розв’язання. Відповідальність клієнта часто зводиться до виконання інструкцій та рекомендацій соціального працівника.
У другій половині ХХ століття у зв’язку з розвитком критичних підходів, котрі вивчають соціальні причини людських проблем та обговорюють наявні соціальні та економічні структури як джерело цих проблем, у соціології, психології, антропології, педагогіці та соціальній роботі стали накопичуватися запитання до проблемно- орієнтованих моделей надання соціальних послуг. Дослідники і практики все частіше почали ставити під сумнів право соціального працівника виконувати роль експерта у відносинах з клієнтом, адже такий розподіл ролей зумовлює ризик розвитку диспропорційних відносин влади, в яких відповідальність за рішення в житті клієнта бере на себе соціальний працівник, а клієнт просто залишається

9
пасивним виконавцем цих рішень. Така система відносин може продукувати пасивність клієнтів, загострювати відчуття безпорадності та безнадійності.
У 80–90-і роки ХХ століття на основі критичних підходів у соціальних науках, теорії соціального конструкціонізму (теорія, яка робить акцент на конструюванні понять
і смислів у соціальній взаємодії), позитивної психології, досліджень захисних факторів стали розвиватися альтернативні проблемно-орієнтовані моделі, які
Денніс Сейлібі (Dennis Saleebey, 2002) запропонував позначати як підходи, що спираються на сильні сторони. Ці підходи мають спільну ціннісну основу:
•
У будь-якої людини, сім’ї або спільноти є сильні сторони і ресурси. Крім проблем, факторів ризику, дефіцитів, у кожного в житті залишається те, що не зачепили проблеми, що допомагає жити і рухатися вперед. Наявність ресурсів, системи соціальної підтримки збільшує шанси позитивних змін, тому в процесі оцінки ситуації важливо приділяти їм увагу.
•
Подолання труднощів приносить мудрість і знання, а не лише травми та біль.
Багато людей, які пережили серйозні потрясіння в житті, згодом говорять про те, що ці потрясіння не лише зруйнували частину їхнього життя, а й допомогли переоцінити життєві пріоритети, усвідомити, що в житті є цінним, знайти в собі сили, повірити в себе тощо. Тому травматичні події можна розглядати з двох сторін: у ракурсі як їхніх негативних наслідків, так і позитивного досвіду.
•
Мрії і надії людей повинні сприйматися серйозно, оскільки вони надають життю сенсу і дають сили змінюватися. Тому при проведенні оцінки та плануванні соціальний працівник може враховувати те, на що людина в житті сподівається
і про що мріє.
•
Розуміння контексту поведінки необхідне для розпізнання сильних сторін.
У підходах, що спираються на сильні сторони, одним із ключових є поняття життєстійкості (resilience) – здатність людини долати стрес та життєві труднощі.
У дослідженнях факторів ризику розвитку порушень поведінки (Garmezy, 1985;
Rutter, 1987; Zimmerman і Arunkumar, 1994) вчені звернули увагу на те, що діти й підлітки, які зазнають однакових факторів ризику середовища (алкоголізм у сім’ї, бідність, насильство), зовсім не обов’язково демонструють порушення поведінки.
Було виявлено фактори, які допомагають дітям та підліткам долати важкі життєві обставини. Одним із основних завдань підходів, які спираються на сильні сторони,
є підтримка та розвиток життєстійкості людини.

10
Нині виділяють такі фактори, що впливають на життєстійкість (Masten і Powell, 2003):
•
наявність підтримувальних близьких відносин із кимось;
•
підтримувальне соціальне оточення;
•
здатність знаходити сенс, значення, злагоду в житті;
•
позитивна самооцінка;
•
навички опанування стресу, розв’язання проблем, комунікативні навички тощо;
•
почуття гумору, самоіронія;
•
життєві обставини.
Працюючи з клієнтом, групами або спільнотами, соціальні працівники в рамках підходів, що спираються на сильні сторони, звертають особливу увагу на фактори, що сприяють життєстійкості, і включають розвиток цих факторів до планів розв’язання проблем.
Ці підходи передбачають також перегляд відносин між соціальним працівником та клієнтом: приймаючи сильні сторони клієнта, звертаючи увагу на ресурси, соціальний працівник тим самим визнає здатність клієнта робити висновки щодо своїх проблем і його можливість діяти для їх розв’язання. Відносини «клієнт – соціальний працівник» у такому випадку перетворюються на більш горизонтальну взаємодію, засновану на співпраці, причому клієнт стає експертом щодо свого життя і наслідків проблем, з якими він стикається.
Більшість сучасних профілактичних і корекційних програм роботи з підлітками та їхніми сім’ями будуються з урахуванням сильних сторін матеріальних
і нематеріальних ресурсів. Детальніше з заснованими на дослідженнях програмами профілактики та лікування можна ознайомитися на сайті
Європейського центру моніторингу та лікування наркозалежності: www.emcdda.europa.eu/
. При проведенні оцінки ситуації враховуються не лише фактори ризику розвитку небажаної поведінки, а й захисні фактори – як індивідуальні, так і пов’язані з соціальним оточенням. Програми роботи з підлітками зазвичай спрямовано в майбутнє. Вони допомагають опанувати необхідні життєві навички та сприяють прийняттю важливих життєвих рішень. Підходи, які спираються на сильні сторони, посідають важливе місце в системі допомоги підліткам, які стикнулися з життєвими труднощами. Переважна більшість програм роботи з підлітками розглядає поняття

11
життєстійкості як центральне. В цих програмах розвиток життєстійкості є одним із головних завдань.
Для того щоб реалізувати принципи підходів, орієнтованих на сильні сторони, соціальному працівникові у практичній діяльності потрібно дотримуватися таких кроків (Benard, 2002):
•
Слухання історії клієнта. Зазвичай клієнти звертаються до соціального працівника не для того, щоб поговорити про сильні сторони, – частіше їх приводять проблеми. Тому соціальний працівник починає з того, що вислуховує
історію клієнта.
•
Визнання болю клієнта. Визнання страждання є значущим фактором, що впливає на розвиток відносин між соціальним працівником та клієнтом.
Швидкий перехід до обговорення сильних сторін може спровокувати у клієнта відчуття знецінення його страждань і болю. Тому визнання страждання дуже важливе.
•