Найбільш видатним вченим економістом Франції у І половині 19ст був Жан Батіст Сей (1767 1832)

Ім'я файлу: EKONOMY.rtf
Розширення: rtf
Розмір: 112кб.
Дата: 21.10.2022
скачати
Пов'язані файли:
артикль.docx
MY FLAT.docx
RELIGIA.rtf
анг слова.docx
диалог Hello Martin.docx
Послідовність і попередній розрахунок.docx
Ставки внесків до Пенсійного фонду та фондів соціального страхув
Лабораторний практикум 1.docx
КУЛЬТУРА ЕПОХИ РЕНЕСАНСУ.docx

Найбільш видатним вченим - економістом Франції у І половині 19ст. був Жан Батіст Сей (1767 – 1832).

В своїх працях він розвивав класичні політекономічні ідеї перш за все Адама Сміта. Його роботи прискорили і остаточно довершили розклад меркантелізму та фізіократії.

Основною працею є: “Трактат політичній економії”(1803).

В 1828 – 1829рр. Сей опублікував “Повний курс практичної політичної економії” в 6 томах.

На думку Сея політична економія є наукою, що дозволяє пізнати природу багатства, способи його створення, порядок його розподілу та явища, що спричиняють його зникнення.

Свою працю він будує за схемою, яка згодом стає стандартною для більшості навчальних посібників з політекономії, а саме Виробництво(Розподіл(Споживання як об'єкти дослідження, тобто в структурі політекономії він виділяє ці три частини.

Основними в теоретичній системі Сея є:

теорія корисності, згідно з якою виробництво створює корисність, а корисність в свою чергу надає предметам цінність, а цінність є мірилом корисності

теорія трьох факторів виробництва, згідно з якою у виробництві приймають участь такі фактори як праця, капітал, земля, власники яких одержують відповідні доходи у формі зарплати, прибутку, ренти.

теорія реалізації або шляхів збуту, відповідно з нею головний інтерес усіх виробників полягає в обміні одних продуктів на інші. Внаслідок цього кожний продавець є в той же час і покупцем.

Обмін продукту на продукт вважав Сей автоматично призводить до рівноваги між купівлею та продажем, а тому він заперечував неможливість загальних криз виробництва, припускаючи лише надвиробництво окремих продуктів в результаті часткових диспропорцій.

Сей сформулював три закони ринку:

чим більше виробників і екстенсивніший ринок – тим більше споживачів і тим прибутковіший він для виробників, оскільки ціна зростає із зростанням попиту;

кожен виробник зацікавлений у розвитку інших, оскільки тим самим формує ринок попиту; успіх однієї галузі сприяє успіху інших, стимулює їх розвиток;

імпорт позитивно впливає на розвиток обміну, оскільки іноземні товари можна отримати лише продавши свої.

Завданням гарного уряду є стимулювання виробництва, а поганого уряду – стимулювання попиту, тому що проблема вирішується розам з отриманням засобів для придбання продукту6 а ці засоби дає виробництво.

В цілому завдяки своїй теоретичній системі Сей вважається засновником нового напряму в політичній економії – неокласичного.

Іншим представником політичної економії у Франції в цей період був Фредерік Бастіа (1801 - 1805).

Він виступив з теорією послуг і економічної гармонії, яку виклав у своїй основній праці – “Економічні гармонії” (1850). У цій книзі Бастіа розглядав буржуазне суспільство як гармонічне, основою якого є обмін послугами або взаємонадання послуг. Еквівалентність обміну послугами забезпечується, на думку Бастіа, свободою обміну, а тому він був призильником свободи конкуренції, повного невтручання держави в економічне життя.

Тема № 5 Еволюція класичної політекономії в І пол. ХІХ століття

Економічна теорія Т.Р.Мальтуса, Н.Сеніора, Д. Мілля та Дж.С.Мілля.

Економічна теорія у Франції – Ж.Б.Сея та Ф.Бастія.

Політична економія США – Генрі Чарльз Кері.

Зародження системи національної політичної економії в Німеччині – Ф.Ліст. Історична школа (В.Рошер, К.Кніс, Б.Гільдебрант)

Історичними передумовами еволюції класичної теорії в І половині 19ст. були (соціальні протиріччя):

завершення промислового перевороту та подальший розвиток капіталізму

поява періодичних економічних криз надвиробництва ( це призвело до загострення економічних протиріч капіталізму

вихід на історичну арену робітничого класу

завоювання буржуазією політичної влади

В економічній думці – виникнення критичного напряму та пролетарської політичної економії.

В цілому класична політична економія спричинила великий вплив на подальший розвиток економічної науки.

У І половині 19ст. ідеї класиків, перш за все Сміта та Рікардо, розвивають економісти нового етапу в розвитку економічної думки – такі як Т.Мальтус, Д. та Дж. Міллі, Насао Сеніор, Ж.Б.Сей та Ф.Бастіан. І це цілком природно, бо теорія класичної школи – це теорія ринкової економіки зі спробами визначення її економічних законів, а також таких категорій, як цінність, ціна, капітал, зарплата, прибуток, рента тощо; з проголошенням підприємницької діяльності.

Ці історичні умови 1 половини 19ст. безумовно знайшли відображення в економічних поглядах названих вчених - економістів.

В своїх дослідженнях вони визнають, що значну роль у процесі суспільного виробництва відіграє суб'єктивний фактор; все більше уваги приділяється проблемам відтворення, реалізації та криз, нагромадження.

У таких країнах як США та Німеччина більш значний вплив на розвиток економічної думки справили національні особливості розвитку цих країн.

Особливості економічного розвитку кожної країни сприяли тому, що класичні ідеї адаптувалися авторами для вирішення теоретичних та практичних ідей соціального розвитку окремих країн.

1.

Видатним представником нової хвилі КПЕ в 1 половині 19ст. в Англії був Томас Роберт Мальтус (1766 – 1834).

Він в першу чергу захищає інтереси землевласників.

Найбільш відомою його працею є “Дослідження про закон народонаселення у зв'язку з майбутнім удосконаленням суспільства”(1798р.), а також:

“Дослідження про наслідки хлібних законів”(1814)

“Теоретичні основи політики: обмеження ввозу іноземного хлібу”(1815)

“Дослідження про природу і зростання ренти”(1815)

“Принципи політекономії”

“Поняття політичної економії”(1827)

У всіх роботах викладені економічні погляди, які становлять певну теоретичну систему. Основне місце в ній займають його теорії: народонаселення, ренти, реалізації або 3-їх осіб.

Серед найортодоксальніших послідовників Рікардо були Дж. Мілль та Джон Мак-Куллох.

Вони не лише визнали його систему, пропагували її, а й застосували для аналізу економічних процесів капіталістичного суспільства.

Дж. Мілль (1773 – 1836). З його ім'ям пов'язано багато культурних та наукових починань того часу: він був першим з засновників Лондонського університету.

Його основні праці, в яких знайшли відображення його економічні погляди, такі:

“Історія британської Індії”(1817)

“Елементи політичної економії”(1821)

В першій праці міститься конкретний економічний аналіз основ капіталістичного господарства, а друга є популяризацією вчення Рікардо.

Певний внесок у розвиток економічної теорії зробив Насао Сеніор (1790 – 1864) – професор політекономії в Оксфорді.

Теорія ПЕ викладена в його книзі “Політична економії”(1850р.). Об'єктом дослідження у Сеніора є багатство, яке виступає у вигляді речей, що мають вартість і можуть обмінюватися. Він розрізняє 3-и властивості речей: вартість, корисність та обсяг пропозиції.

В сутності вони визначають цінність багатства.

Розглядаючи корисність Сеніор дає визначення поняття граничної (спадаючої) корисності: “існує межа задоволення потреб, що може дати товар відповідного типу і, більш того, задоволення швидко зменшується задовго до досягнення цієї межі. Два предмети одного типу рідко приносять вдвічі більше задоволення ніж один предмет і ще рідше 10 принесуть вп’ятеро більше задоволення ніж два”. Але хоча Сеніор приділяє увагу граничній корисності його ще не можна вважати засновником теорії граничної корисності. Корисність визначається попитом. Його пропозиція визначається рівнем доступності блага. Обсяг пропозиції залежить від витрат виробництва, які включають два елементи: працю та капітал.

Сеніор визначає витрати виробництва через суб'єктивну категорію утримання, жертви двох об'єктів виробництва, капіталіста та найманого робітника.

З теорії витрат Сеніора випливає теорія ціноутворення Сеніора. Дослідження закономірностей ціноутворення посідає значне місце в теоретичній системі Сеніора. На його думку витрати виробництва є лише регулятором цін, а визначення їх завершує співвідношення попиту і пропозиції. Теорія ціни є похідною від теорії утримання.

Основним напрямом теорії дослідження Сеніора була проблема розподілу суспільного багатства. Вона вирішувалася ним через теоретичні обгрунтування правомірності різних форм доходу, а саме: зарплати, прибутку, ренти і проценту.

Поза його увагою не залишилися питання грошей та грошового обігу, міжнародної торгівлі.

Найбільш відомим послідовником класичної традиції був Джеймс Стюарт Мілль (1806 – 1873). Його праці були присвячені популярності вчення класичної школи, узагальненню та упорядкуванню її теоретичних положень. Основною його працею є “Принципи політичної економії”(1848) – ця книга протягом ІІ половини 19ст. була основним навчальним посібником для економістів. Вона була своєрідним підсумком розвитку політичної економії І половини 19ст. Ця праця складається з 5 книг:

Виробництво.

Розподіл.

Обмін.

вплив суспільного прогресу на виробництво та розподіл.

вплив уряду.

Політичну економію Мілль визначав як науку ”що досліджує закони тих суспільних явищ, які є результатом сумісних дій людства по створенню багатства …”

Велике значення він надає співвідношенню факторів виробництва праці та природних ресурсів, а також капіталу. Він розглядає цю проблему у першій книзі, де аналізує процес виробництва. Капіталом він називає раніше накопичений, матеріалізований продукт праці. Гроші він не вважає капіталом; вони є лише відображенням реально існуючого капіталу. Капітал інвестується на придбання засобів виробництва і робочої сили.

Якщо в першій книзі йдеться про капітал, його роль в процесі відтворення, а капітал розглядається як результат утримання капіталіста від не продуктивного споживання ( то цілком логічно, що Мілль переходить до розглядання питання про ціну цієї жертви, – чому й присвячена друга книга.

Прибуток капіталіста тлумачиться Міллем як винагорода за утримання від споживання. Мілль намагається вирішити питання про розміри цієї винагороди, а також про чинники, що її зумовлюють.

Теорія вартості викладена Міллем у третій книзі. Категорія вартості аналізується поряд з такими категоріями, як ціна, гроші, кредит тощо. Основна увага у цій книзі приділяється проблемам цін та грошей.

Класична теорія вартості у Мілля переплітається з суб'єктивною теорією обміну (див. підручник).

У четвертій книзі аналізується вплив економічного прогресу суспільства на виробництво і розподіл. Перш за все викладена теорія статистики та динаміки, згідно з якою прогресивне, тобто динамічне, цивілізоване суспільство виділяється серед інших якісною зміною засобів виробництва, зростанням суспільного продукту, населення, владою людини над природою, а також ступенем захисту особи і власності. При цьому розглядається вплив деяких факторів на прогрес суспільства на основі економічного явища, зокрема зарплату, ренту, прибуток. Застосовані Міллем підходи при аналізі факторів динамічного розвитку суспільства дають підстави вважати його одним з засновників теорії економічного росту.

Він визначив основні проблеми, вказав на умови та наслідки поступового розвитку суспільства.

У п'ятій книзі розглядаються проблеми впливу держави на прогрес суспільства. При цьому виділяються обов'язкові та не обов'язкові функції держави, показує межі втручання (не втручання) держави в економіку.

Хоча в цілому Мілль був послідовником Рікардо, його теорія в багатьох випадках відходить від класичних традицій. Його можна вважати засновником теорії попиту та пропозиції, теорії корисності; вченим економістом, який зробив значний внесок у розвиток теорії ренти та теорії утримання.

2.

Найбільш видатним вченим - економістом Франції у І половині 19ст. був Жан Батіст Сей (1767 – 1832).

В своїх працях він розвивав класичні політекономічні ідеї перш за все Адама Сміта. Його роботи прискорили і остаточно довершили розклад меркантелізму та фізіократії.

Основною працею є: “Трактат політичній економії”(1803).

В 1828 – 1829рр. Сей опублікував “Повний курс практичної політичної економії” в 6 томах.

На думку Сея політична економія є наукою, що дозволяє пізнати природу багатства, способи його створення, порядок його розподілу та явища, що спричиняють його зникнення.

Свою працю він будує за схемою, яка згодом стає стандартною для більшості навчальних посібників з політекономії, а саме Виробництво(Розподіл(Споживання як об'єкти дослідження, тобто в структурі політекономії він виділяє ці три частини.

Основними в теоретичній системі Сея є:

теорія корисності, згідно з якою виробництво створює корисність, а корисність в свою чергу надає предметам цінність, а цінність є мірилом корисності

теорія трьох факторів виробництва, згідно з якою у виробництві приймають участь такі фактори як праця, капітал, земля, власники яких одержують відповідні доходи у формі зарплати, прибутку, ренти.

теорія реалізації або шляхів збуту, відповідно з нею головний інтерес усіх виробників полягає в обміні одних продуктів на інші. Внаслідок цього кожний продавець є в той же час і покупцем.

Обмін продукту на продукт вважав Сей автоматично призводить до рівноваги між купівлею та продажем, а тому він заперечував неможливість загальних криз виробництва, припускаючи лише надвиробництво окремих продуктів в результаті часткових диспропорцій.

Сей сформулював три закони ринку:

чим більше виробників і екстенсивніший ринок – тим більше споживачів і тим прибутковіший він для виробників, оскільки ціна зростає із зростанням попиту;

кожен виробник зацікавлений у розвитку інших, оскільки тим самим формує ринок попиту; успіх однієї галузі сприяє успіху інших, стимулює їх розвиток;

імпорт позитивно впливає на розвиток обміну, оскільки іноземні товари можна отримати лише продавши свої.

Завданням гарного уряду є стимулювання виробництва, а поганого уряду – стимулювання попиту, тому що проблема вирішується розам з отриманням засобів для придбання продукту6 а ці засоби дає виробництво.

В цілому завдяки своїй теоретичній системі Сей вважається засновником нового напряму в політичній економії – неокласичного.

Іншим представником політичної економії у Франції в цей період був Фредерік Бастіа (1801 - 1805).

Він виступив з теорією послуг і економічної гармонії, яку виклав у своїй основній праці – “Економічні гармонії” (1850). У цій книзі Бастіа розглядав буржуазне суспільство як гармонічне, основою якого є обмін послугами або взаємонадання послуг. Еквівалентність обміну послугами забезпечується, на думку Бастіа, свободою обміну, а тому він був призильником свободи конкуренції, повного невтручання держави в економічне життя.

3.

Найбільш відомим представником політичної економії США був Генрі Чарльз Кері (1793 – 1879).

Він є автором багатьох книжок та інших літературних матеріалів. Найбільш відомим його працями є:

3-ох томник “Принципи політичної економії” (1837 – 1840)

“Гармонія інтересів” (1872)

“Основи соціальної науки” (1858 – 1859)

“Керівництво до соціальної науки” (1865)

внесок Кері в економічну теорію визначається теорією суспільної гармонії або гармонії інтересів. Згідно з цією теорією повну гармонію забезпечує розподіл, який враховує вклад кожного у виробництво.

На думку Кері існує природній закон, так званий закон “зростання долі робітників у національному продукті”, який регулює відносини обміну та споживання. Суть цього закону полягає в тому, що із зростанням продуктивності праці в міру оволодіння людини природою доля робітників у кількості вироблених благ, що зростають, постійно збільшується, в той час як частка капіталістів пропорційно зменшується. Завдяки цьому забезпечується гармонія соціальних інтересів в суспільстві, що виключає будь-які протиріччя.

По-друге теорією факторів виробництва, відповідно до якої 2-а фактори визначають вартість товару: природа і людина.

По-третє теорією протекціонізму. На думку Кері невтручання держави в міжнародні відносини може привести національну економіку до промислової залежності, перетворення країни у сировинний придаток на користь іншої. Щоб запобігти цьому суспільство повинно розвиватися за принципом замкненої виробничої асоціації, в межах якої виробляються всі види продукції і тим самим готуються ринки для них.

По-четверте внесок Кері визначається теорією збалансованого розвитку національної економіки. На думку Кері зміст цієї теорії полягає в тому, що протекціонізм сприяє раціональному розміщенню виробництв, організацій центрів, де найкраще сполучаються промисловість і сільське господарство ( внаслідок цього краще забезпечуються ринки збуту вироблених продуктів і зменшуються витрати на транспортування. За рахунок автономізації економіки зберігається внутрішній ринок для власного національного виробника.

В цілому вчення Кері оптимістичне у прогресивності розвитку обумовлена особливостями, притаманними США в І половині 19ст., а саме: населення зростає, земля необмежена – родюча та дешева, інші ресурси теж безмежні та мало використані, зарплата досить висока, ціни низькі; відбувається бурхливий економічний розвиток країни.

4.

У І половині 19ст. Німеччина була країною, що складалася з політично і економічно уособлених держав, об'єднаних у конфедерацію за національною ознакою. Їх економічна відокремленість базувалася на феодальних відносинах, нерозвиненій індустрії, політичному протиборстві та державній регламентації всіх сфер економічної діяльності.

Необхідно було подолати роздробленість та економічну відокремленість – це обумовило те, що економічні теорії у Німеччині виникали під прапором національної школи політичної економії.

Одним з перших вступив за економічне об'єднання Фрідріх Ліст (1789 – 1846рр.). Він був першим теоретиком протекціонізму, як переходу до економічно-капіталістичної системи. Його теорія виникла на основі ідеї національної єдності Німеччини і була обумовлена історичними особливостями цієї країни.

Ліст виступив з критикою класичної політекономії. В протилежність класикам, що вивчали закономірності буржуазного виробництва, не залежного від його національних особливостей. Ліст поставив задачу проаналізувати лише національну економіку (“національну природу кожного народу”).

Основна його праця – “Національна система політичної економії” або “Національна система політичної економії міжнародної торгівлі, торгова політика і німецький митний союз” (1837 - 1841). Ця книга присвячена захисту протекціонізму, як умови становлення економічної могутності нації.

Цією книгою Ліст поставив завдання створення національної політичної економії. Основою її мала стати теорія продуктивних сил, відповідно до якої добробут нації обумовлений не кількістю багатства, а ступенем розвитку продуктивних сил, що його створюють.

На думку Ліста в своєму історичному розвитку кожна нація проходить декілька стадій:

первинне варварство

скотарство

аграрне

аграрно-мануфактурне

аграрно-мануфактурно-комерційне

Остання п'ята стадія є ідеалом, до якого прямує нація в своєму розвитку. Для його досягнення потрібні особливі умови, які не у всіх є в розпорядженні (великі території із значними запасами природніх багатств і можливостями для розвитку індустрії).

На думку Ліста Німеччина має всі умови, крім достатнього розміру території, але їх можна поповнити за рахунок інших держав (Данії, Голландії).

В цілому є для досягнення ідеалу і прискорення переходу Німеччини від 3 до 4 стадії необхідно всіляко підтримувати розвиток промисловості і таким чином відмовитися від однобічного розвитку німецької економіки з переважанням сільського господарства.

Виходячи з цього Ліст висунув ідею “виховного протекціонізму”, згідно з якою необхідне активне втручання держави в економіку для створення єдиного загально-національного ринку, захисту національного виробництва до того часу поки воно не досягне за рівнем своєї конкурентоздатності англійського рівня.

Ф.Ліст був попередником історичної школи, яка виникла в Німеччині в 40рр. 19ст.

Основними представниками цієї школи були Вільгельм Рошер (1817 – 1894), Бруно Гільдебранд (1812 – 1872) та Карл Кніс (1821 - 1898).

На їх думку проблема класичної науки полягає в тому, що абстрактні узагальнення не співпадають абсолюто з економічними явищами, передаючи лише суттєве ( не можуть бути використаними на практиці. Тому вивчення конкретної економіки повинно будуватися на історичному співставленні і вивченні закономірностей еволюції конкретної нації.

Представники історичної школи відкинули абстрактну теорію і проголосили зображення дійсності в історико-національному аспекті єдиним предметом в політичній економії.

свою назву ця школа отримала саме за методом (конкретно історичний метод), який спробували застосувати її представники в своїх теоретично-економічних дослідженнях.

Тема № 6 Маржиналізм. Становлення неокласичної традиції.

Виникнення та суть маржиналізму.

Австрійська школа граничної корисності.

Становлення неокласичної традиції. Кембриджська школа.

Американська школа.

Математична школа в політекономії.

Перегляд неокласичної теорії ринку.

1.

У 70-90рр. 19ст. виникає і розповсюджується М. Його засновниками були: К. Менгер (Австрія), У.С. Джавонс (Великобританія). Л. Вальрас (Франція, Швеція).

Назву цьому напряму дав метод marginal analysis (граничний аналіз), який заснували представники цього напряму.

Головні методи принципу М.:

ідеологічна нейтральність аналізу. На думку маржиналістів перетворення політекономії в дійсну науку передбачає звільнення її від впливу ідеології і відокремлення від конкретних економічних дисциплін. “Чиста” економічна теорія призначена для з'ясування універсальних закономірностей незалежних від місця і часу. Щоб підкреслити ідеологічну нейтральність, “незацікавленість” своїх досліджень маржиналісти стали застосовувати замість терміна політекономія – термін економікс.

перегляд, визначення предмета дослідження; якщо економічна теорія на думку маржиналістів призначена вивчати універсальні закони і не залежні від ідеології, то перед нею слід поставити таку загальну проблему, яка не міняється з розвитком суспільства, і не стосується нічиїх класових (соціальних) інтересів ( центральною у маржиналістів стає проблема раціонального розподілу обмежених ресурсів.

статичний підхід до дослідження. Усі маржиналістські теорії передбачають існування статичної рівноваги, при якій попит дорівнює пропозиції, ресурси використовуються повністю, національний доход максимальний.

положення про стабільність, визначеність рівня виробництва означало прихильність маржиналізму до ідеї примата (пріоритет) обміну над виробництвом. Оскільки продукт вже вироблений і існує в готовому вигляді основної економічної закономірності, виявляється з аналізу процесу обміну.

маржиналісти відмовляються від категорії класів. На їх думку власники благ в тому числі і факторів виробництва є принципово однорідними господарськими суб'єктами, між якими існують рівноправні відносини продавця і покупця або виробника і споживача.

суб'єктивно-психологічне пояснення економічних явищ. Відмова маржиналістів від поділу суспільства на класи обумовила зникнення соціальної детермінації господарських суб'єктів. В маржинилістській системі, де усі економічні суб'єкти однорідні та рівноправні, кожен діє виключно у власних інтересах. Внаслідок цього економічні закони є результатом взаємодії індивідуальних рішень, основаних на вільному виборі суб'єктів.

2.

В 70рр. 19ст. виникла австрійська школа. Її називали також віденською, оскільки основні її представники – професори віденського університету.

Засновником цієї школи був К. Менгер (1840-1921).

Його основні праці:

“Основи політекономії” (1871)

“Дослідження про методи соціальних наук та політекономії зокрема” (1883)

Видатними представниками школи були: Е. Бен-Баверк (1851-1914) – роботи:

“Основні теорії цінності господарських благ” (1886)

“Капітал і прибуток” (1889)

“Теорія Карла Маркса і її критики” (1896)

У цих працях дається розгорнутий аналіз корисності, доповнений суб'єктивістською копією процента.

Ф. Візер (1851-1926). Його роботи:

“Походження і основні закони господарської цінності” (1884)

“Природа цінності” (1889)

На думку представників школи предметом політекономії є поведінка і суб'єктивні мотиви господарюючого суб'єкта в явищах господарського життя з точки зору такого суб'єкта (господарського).

Об'єктом дослідження вони вважали окреме господарство, яке виділялося як найпростіша одиниця (типовий елемент) буржуазного суспільства. Ідеалом такого господарства вважалося господарство ізольованого суб'єкта - Робінзона.

Капіталістичне господарство розглядалось як сукупність таких окремих господарств, а тому маржиналісти вважали, що для дослідження економіки у цілому достатньо розглянути їх на прикладі одного ізольованого господарства. Такий метод дослідження дістав назву метода Робінзонад.

Основними економічними відносинами представники школи вважають відносини обміну (ринкові відносини). На перший план було висунуто споживання. Центральним в економічній теорії австрійської школи була проблема цінності.

Теорія цінності австрійської школи одержала назву теорії граничної корисності. Визначальним фактором цінності австрійці вважали корисність матеріальних благ. Під корисністю розумілося загальна властивість матеріальних благ, що визначала їх відношення до задоволення потреб. При цьому розрізнялися два види корисності: абстрактна і конкретна.

Абстрактна корисність розглядалася як корисність взагалі. Нею володіли матеріальні блага, кількість яких не обмежена.

Конкретна корисність мала блага, запас яких обмежений, а їх зменшення навіть на одиницю відображається на добробуті індивіда.

Такий поділ корисностей пов'язувався з цінністю матеріальних благ. Цінність набували не всі блага, а лише ті корисність яких була обмеженою. Корисність мала поєднуватися з рідкістю. У зв'язку зцим такі блага можуть обмінюватися.

Розрізнялися суб'єктивна і об'єктивна цінності.

Суб'єктивна цінність визначається оцінкою блага господарюючим суб'єктом. Вирішальне значення для її визначення має гранична корисність, тобто корисність останньої одиниці.

Об'єктивна цінність утворюється в обміні. Вона є результатом вирівнювання суб'єктивних оцінок на ринку в процесі стихійного співвідношення попиту і пропозиції.

У цілому можна визначити три методологічні особливості австрійської школи:

ідеалістичне відображення економічних процесів і явищ;

головним об'єктом дослідження є не суспільне виробництво, а індивідуальне господарство;

визнання примату обміну над виробництвом.

Саме на основі суб'єктивно-психологічної методології, теорії “граничної корисності” та “граничної продуктивності” у ІІ половині 19 ст. формується маржиналізм.

3.

Спираючись на нові методологічні принципи марженалісти створили цілісну теоретичну систему. В 90рр. вона бувши доповненою завдяки А.Маршалу елементами рікардіанства, а також оснащена розробленим математичним апаратом одержала назву неокласичного напряму.

Саме Кембриджська школа, яка сформувалася у 90рр. 19ст. в Англії поклала початок цьому новому напряму в економічній теорії.

Головна проблема, що знаходилася в центрі уваги представників-неокласиків, перш за все А.Маршала та А.Пігу – задоволення проблем людини.

Визначаючи цілі економічної науки неокласики говорили про вплив різних факторів на економічний добробут. На перший план висувалася корисність благ і попит на ці блага з боку споживачів, при цьому неокласики виходили з того, що економічні закони однакові для будь-якого суспільства, як для індивідуального господарства, так і для сучасних досить складних економічних систем. Вихідною (центральною) у неокласицизмі є ідея економічної рівноваги, яка досягається завдяки механізму ціноутворення у ринковому господарстві.

У цілому до вчених неокласиків відносять усіх вчених, які починаючи з ІІ половини 19 ст. (починаючи з Маршала) використовують постулати класичної школи про економічну свободу, про автоматичне саморегулювання ринкової системи та шкідливість втручання держави в економічне життя.

Неокласичний напрям виникнувши наприкінці 19ст. став панівним у провідних країнах світу, але в 20-30рр. 20ст. внаслідок поглиблення кризових явищ в економіці і суспільному житті індивідуально-розвинутих країн, цей напрям пережив кризу; одночасно в цей період виникає новий напрям в економічній теорії – кейнсіанство і починаючи з цього часу ці два напрями конкурують один з одним, а інколи їх представники намагаються розробити синтетичні, інтегровані теоретичні концепції.

У своєму розвитку неокласицизм зазнав значних змін і починаючи з70рр. 20ст. знову спостерігається зростання його популярності, відбувається так зване неокласичне відродження.

Таке тривале довголіття неокласицизму обумовлене такою важливою обставиною, як: абстрактний аналіз ринкового механізму у чистому вигляді дозволив виявити ряд закономірностей ціноутворення, конкуренції, поведінки споживача, які мають велику спільність ніж їх конкретний прояв в економіці 19ст. і внаслідок цього здебільшого зберігають силу й на сьогодні.

Неокласичний напрям не є однорідним. Теорія неокласицизму не являє собою якоїсь єдиної завершеної концепції, хоча й виробила певною мірою загальний понятійний аппарат, спирається на деякі принципи, які визнаються більшістю її представників.

Економісти, яких називають неокласиками займаються розробкою різних проблем і являють практично не одну, а різні школи зі своїми теоріями. Вони розрізняються і сферою інтересів і глибиною проблем, що аналізуються і одержаними результатами-висновками та рекомендаціями.

Засновником та главою Кембриджської школи був А.Маршалл (1842 – 1924рр.). Основною його працею є: “Принципи економікс”(“The Principles of Economics”) – 1890р.

У цій та інших своїх працях він намагався розробити універсальну економічну теорії на основі об'єднання різних концепцій. Найбільшою його заслугою є створення синтетичної теорії, яка об'єднувала елементи трудової теорії вартості і теорії граничної корисності.

Маршалл переосмилив та переробив теорію трудової вартості (об'єктивна сторона, дія об'єктивного факторів) та теорії граничної корисності (дія суб'єктивних факторів) в теорії взаємних зв'язків попиту і пропозиції. Ключова ідея А.Маршалла полягає в переключенні зусиль з теорії дискусій навколо вартості, “цінності” на вивчення проблем взаємодії попиту і пропозиції, як сил, що визначають процеси, які відбуваються на ринку.

Він грунтовно проаналізував, як складаються (формуються) і взаємодіють попиті пропозиція, ввів поняття еластичності попиту, запропонував свою компромісну теорію ціни.

Основна увага таким чином була сконцентрована на розробці теорії ціни.

До речі Маршалл ввів у науковий обіг поняття “економікс” замість “політичної економії” і дав власне визначення цієї науки (див. підручник).

Ціну продукту він розглядав, як найважливіший елемент ринкової економіки, а ринок як високоорганізовану інституцію, де взаємодіють попит і пропозиція і встановлені ціни.

В його теорії ціни синтетично поєднуються і досліджуються дві групи факторів, що впливають на ринкову ціну.

Маршалл вважав, що його теорія ціни спрямована на пошук всіх факторів, що визначають ціну. Оскільки ринкові ціни складаються під впливом попиту та пропозиції – це в свою чергу...
скачати