Ім'я файлу: Курсовий проект Ковальчук О.В.docx
Розширення: docx
Розмір: 148кб.
Дата: 17.01.2022
скачати
Пов'язані файли:
Рихлицкий rabota 1.docx
Горбатенко rabota 2.docx
Ковальчук робота 1.docx
Ковальчук робота 3.docx
лр3 Ковальчук.docx
Горбатенко модуль.docx
Рихліцький модуль.docx
ПЗ3.docx

Міністерство освіти і науки України

Національний авіаційний університет

ТЕМА КР

Конструктивно-технологічні властивості

та технології отримання наноматеріалів

Розробив________(Ковальчук О.В.)

“___”___________________________
Керівник____________(П’яних Б.Є.)

“___”___________________________

2021
Вступ
1 Нанотехнології, основні поняття.

1.1 Наночастинки.

1.2 Нанотрубки.

1.3 Асемблер та Реплікатор.

1.4 Історична довідка.

2 Можливості нанотехнологій, їх роль життєдіяльності людини.

3 Загальні висновки.





ВСТУП

ЗНАЧЕННЯ НАНОТЕХНОЛОГІЙ

У ЖИТТЯДІЙНОСТІ ЛЮДИНИ
Останнім часом часто трапляється таке поняття, як «нанотехнології». Наприкінці серпня 2007 року уряд Російської Федерації прийняв федеральну цільову програму розвитку наноіндустрії в Росії. Слово «нанотехнології» відразу стало модним, засоби масової інформації жваво обговорюють перспективи країни у світлі розвитку цієї перспективної наукової галузі. Це слово стало настільки популярним, що його можна почути майже всюди: навколо нанотехнологій піднявся справжній ажіотаж.

Але незважаючи на таку поширеність, значення слова «нанотехнології» відоме далеко не всім. Підтвердив це опитування, що відбулося у вересні 2007 року ( див. «додатки»).1800 економічно активним громадянам з різних регіонів Російської Федерації було поставлено питання: «Чи знаєте ви, що таке нанотехнології?» У ході даного опитування з'ясувалося, що досить добре знайомі з темою лише 24% опитаних, 49% респондентів відповіли, що лише приблизно знайомі з поняттям, інші опитувані або не знали значення слова «нанотехнології», або відповідали неправильно.

Чому ж так важливо знати, що таке «нанотехнології»? Чому держава виділяє великі кошти із бюджету на їх розвиток? Чому слід привернути до цього увагу широкому загалу?

Нано – це найдрібніша частка, нанотехнологія – це техніка маніпуляції на атомному рівні, тобто технологія, що оперує з об'єктами завбільшки порядку нанометра. Нанометр - мільярдна частина метра, порівнянна з розмірами атомів. Тому перехід від "мікро" до "нано" - це якісний перехід від маніпуляції речовиною до маніпуляції окремими атомами.

Справа в тому, що застосування нанотехнологій та розвиток наноіндустрії відкриває великі перспективи перед людством. Медицина, біологія, екологія, промисловість, сільське господарство , освоєння космосу - далеко не всі сфери наукового та господарського життя людини, рівень яких можна значно підвищити за допомогою нанотехнологій. Мало хто знає, що, використовуючи нанотехнології, можливо знищити ракові пухлини, запобігти багатьом, у тому числі й глобальним (наприклад, руйнування озонового шару) проблем у галузі екології, створити нові види джерел енергії, при цьому змусивши людство не дбати про видобуток нафти і інших видів палива ... Але все це існує поки що тільки теоретично: не вистачає наукової бази. Розробки у цій галузі та підготовка кваліфікованих фахівців надзвичайно важливі.

У світі розвитком наноіндустрії займаються уряди багатьох розвинених країн. Найбільш успішні в цій галузі

США та Японія, які витрачають величезні гроші з державного бюджету на розвиток нанотехнологій. Також великі інвестиції у розвиток цієї сфери вносять країни Європейського Союзу та Росія ( див. Додатки) . Наша країна планує виділити 300-400 мільярдів
рублів протягом п'яти років, частина необхідного обладнання купується вже зараз.

Програма розвитку нанотехнологій є однією з провідних у світі, її порівнюють із програмою ядерного та космічного проекту. Фахівці у всьому світі працюють у сфері нанотехнологій вже близько 15 років. Наразі готується потужний проект із обов'язковим впровадженням у виробництво.

Значення нанотехнологій у життєдіяльності людини важко переоцінити. Незважаючи на те, що в основному всі проекти, пов'язані з цією областю поки що існують лише теоретично, все ж таки нанотехнології вже знайшли своє застосування в деяких сферах життя людини. Яскравий приклад – рідкокристалічні екрани, DVD-диски, виробництво яких було б неможливим без нанотехнологічного контролю матриць, а також світлодіоди. Заміна ламп розжарювання на світлодіоди дасть економію в енергетиці 10% за найскромнішими оцінками.

Нанотехнології зроблять таку ж революцію у маніпулюванні матерією, яку зробили комп'ютери у маніпулюванні інформацією.

Нанотехнології визнані основною рушійною силою науки та техніки ХХІ сторіччя.

Ось чому так важлива галузь нанотехнологій, які, передбачається, можуть втілити в реальність мрію фантастів про колонізацію та заселення інших планет, оскільки, можливо, пристрої-нанороботи зможуть створити на них місце існування, необхідне для життя людини.

Все це поки що лише припущення вчених, але все-таки, нанотехнології - та область науки, до якої слід привернути увагу суспільства, тому що нанотехнології - це технології майбутнього.

Зупинимося докладніше на понятті слова «нанотехнологія».
РОЗДІЛ I

НАНОТЕХНОЛОГІЯ, ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ
Нанотехнологія є логічним продовженням та розвитком мікротехнології. Мікротехнологія, сукупність науки, що вивчає мікрооб'єкти та технологій роботи з об'єктами порядку мікрометра (тисячна частка метра), стала основою для створення сучасної мікроелектроніки . Стільникові телефони, комп'ютери, Інтернет, різноманітна побутова та споживча електроніка – все це невпізнанно змінило як світ, так і людину. Так само сильно змінить світ і нанотехнологія.

Нанотехнологія – міждисциплінарна область фундаментальної та прикладної науки і техніки, що має справу з сукупністю теоретичного обґрунтування, практичних методів дослідження, аналізу та синтезу, а також методів виробництва та застосування продуктів із заданою атомарною структурою шляхом контрольованого маніпулювання атомами та молекулами.

Назва "нанотехнологія" походить від слова "нанометр" - мільярдна частина метра. Іншими словами, під назвою «нанотехнологія» слід розуміти комплекс наукових та інженерних дисциплін, що досліджують процеси, що відбуваються в атомному та молекулярному масштабі. Нанотехнологія передбачає маніпуляції з матеріалами та пристроями настільки маленькими, що нічого меншого бути не може ( див. «Додатки» ). Говорячи про наночастинки, зазвичай мають на увазі розміри від 0,1 нанометра до 100 нанометрів. Зауважимо, що розмір більшості атомів лежить в інтервалі від 0,1 до 0,2 нанометрів, ширина молекули ДНК приблизно 2 нанометри, характерний розмір клітин крові приблизно 7500 нанометрів, людське волосся – 80000 нанометрів. Виходить, що нанотехнологія працює не з речовиною, і з його складовими частинками – атомами.

Об'єкти нанотехнологій, з одного боку, можуть мати характерні розміри зазначеного діапазону:

- наночастинки, нанопорошки (об'єкти, у яких три характеристичні розміри знаходяться в діапазоні до 100 нанометрів);

- нанотрубки, нановолокна (об'єкти, у яких два характерні розміри знаходяться в діапазоні до 100 нанометрів);

- нанопленки (об'єкти, у яких один характеристичний розмір знаходиться в діапазоні до 100 нанометрів).

Чому ж маленькі об'єкти набувають настільки специфічних властивостей на рівні наномасштабів? Наприклад, невеликі групи атомів золота і срібла демонструють унікальні каталітичні властивості, тоді як великі за розміром зразки зазвичай інертні. А наночастки срібла демонструють виразно виражені антибактеріальні властивості і тому зазвичай використовуються в нових типах перев'язувальних матеріалів. Усе

Справа в тому, що при зменшенні розміру частинок зростає відношення поверхні до обсягу. З цієї причини наночастинки значно легше вступають у хімічні реакції. На додаток до цього, на рівні менше 100 нанометрів з'являються ефекти квантової фізики. Квантові ефекти можуть впливати на оптичні, електричні чи магнітні властивості матеріалів непередбачуваним чином. Маленькі кристалічні зразки деяких речовин стають міцнішими, оскільки вони просто досягають

стану, у якому що неспроможні розколюватися оскільки це відбувається у великих кристалів, як у них впливають із зусиллям.

Для дослідження властивостей нанооб'єктів, безсумнівно, потрібні сильні мікроскопи. Одним із методів, що використовуються для їх вивчення, є атомно-силова мікроскопія. З допомогою атомно-силового мікроскопа(АСМ) можна побачити окремі атоми, але й вибірково впливати ними, зокрема, переміщати атоми поверхнею. Вченим вже вдалося створити двомірні наноструктури на поверхні матеріалу, використовуючи цей метод. Наприклад, у дослідному центрі компанії IBM, послідовно переміщуючи атоми ксенону на поверхні монокристалу нікелю, співробітники змогли викласти три літери логотипу компанії, використовуючи 35 атомів ксенону.


    1. НАНОЧАСТИНИ


Частинки розмірами від 1 до 1000 нанометрів називають наночастинками, хоча частинки розміром понад 100 нанометрів наночастинками можна назвати лише умовно. Виявилося, що наночастки деяких матеріалів мають дуже хороші каталітичні та адсорбційні властивості, наприклад, надтонкі плівки органічних матеріалів застосовують для виробництва сонячних батарей. Такі батареї, хоч і мають порівняно низьку квантову ефективність, зате дешевші і можуть бути механічно гнучкими. Вдається досягти взаємодії штучних наночастинок з природними об'єктами нанорозмірів – білками, нуклеїновими кислотами та ін. Ретельно очищені наночастинки можуть самовишиковуватися у певні структури. Така структура містить строго впорядковані наночастинки і часто проявляє незвичайні властивості.

Одним з найважливіших питань, що стоять перед нанотехнологією - як змусити молекули групуватися певним способом, самоорганізовуватися, щоб отримати нові матеріали або пристрої. Цією проблемою займається розділ хімії – супрамолекулярна хімія. Вона вивчає не окремі молекули, а взаємодії між молекулами, які, організовуючись певним способом, можуть дати нові речовини. У природі справді існують подібні системи та здійснюються подібні процеси. Так, відомі біополімери, здатні організовуватися в спеціальні структури. Один із прикладів – білки, які не тільки можуть згортатися у глобулярну форму. Але й утворювати комплекси – структури, які включають кілька молекул протеїнів (білків). Вже сьогодні існує метод синтезу, який використовує специфічні властивості молекул ДНК. Береться комплементарна ДНК, одного з кінців приєднується молекула А чи Б. Маємо 2 речовини: ----А і ----Б, де ---- - умовне зображення одинарної молекули ДНК. Тепер, якщо змішати ці 2 речовини, між двома одинарними ланцюжками ДНК утворюютьсяводневі зв'язки, які притягнуті молекули А та Б один до одного. Умовно це з'єднання виглядатиме так: = = = = АБ. Молекула ДНК можна легко видалити після закінчення процесу.

Наночастинки мають одну властивість, яка дуже заважає їх використанню. Вони можуть утворювати агломерати, тобто злипатися один з одним. Так як наночастинки багатообіцяючі в галузях виробництва кераміки, металургії, цю проблему необхідно вирішувати. Одне з можливих рішень - використання речовин-дисперсантів, таких як цитрат амонію (водний розчин), імідазолін, олеїновий спирт (нерозчинних у воді). Їх можна додавати в середовище, що містить наночастинки.


    1. НАНОТРУБКИ


Вуглецеві нанотрубки – своєрідні циліндричні молекули діаметром приблизно від половини нанометра та довжиною до кількох мікрометрів. Ці полімерні системи вперше виявили менше 10 років тому як побічні продукти синтезу фулерену С60. Тим не менш, вже зараз на основі вуглецевих нанотрубок створюються електронні пристрої нанометрового (молекулярного) розміру. Очікується, що в найближчому майбутньому вони замінять елементи аналогічного призначення в електронних схемах різних приладів, у тому числі сучасних комп'ютерів. В результаті буде досягнуто теоретичної межі щільності запису інформації (порядку одного біта на молекулу) і обчислювальні машини знайдуть практично необмежену пам'ять і швидкодію, що лімітується лише часом проходження сигналу через прилад.

Саме такою властивістю має графен –моношар атомів вуглецю, який у невеликій кількості було отримано у жовтні 2004 року в Манчестерському університеті. Графен – шар атомів вуглецю, з'єднаних за допомогою sp² зв'язків у гексагональну двовимірну кристалічну решітку. Його можна як одну площину графіту, відокремлену від об'ємного кристала. За оцінками графен має велику механічну жорсткість і хорошу теплопровідність. Хороша рухливість носіїв струму при кімнатній температурі робить його перспективним матеріалом для використання в різних додатках, зокрема, як майбутню основу наноелектроніки і можливу заміну кремнію в інтегральних мікросхемах. Даний матеріал не є просто шматочком інших алотропних модифікацій вуглецю: вугілля, графіту, або алмазу – через особливості енергетичного спектру носіїв він виявляє специфічні, на відміну з інших двовимірних систем, електрофізичні властивості. Так як графен був отриманий порівняно недавно, в 2004 році, він ще недостатньо добре вивчений і приваблює підвищений інтерес.

Також слід зазначити перспективи використання в нанотехнології плазмонів. Плазмони –колективні коливання вільних електронів у металі. Характерною особливістю порушення плазмонів вважатимуться так званий плазмонний резонанс. Довжина хвилі плазмонного резонансу, наприклад, для сферичної частки срібла діаметром 50 нанометрів становить приблизно 400 нанометрів, що вказує на можливість реєстрації наночастинок далеко за межами дифракційної межі (довжина хвилі випромінювання набагато більша за розміри частинки). 
На початку 2000 року, завдяки швидкому прогресу в технології виготовлення частинок нанорозмірів, було надано поштовх до розвитку нової області нанотехнології – наноплазмоніці. Виявилося можливим передавати електромагнітне випромінювання вздовж ланцюжка металевих наночастинок за допомогою збудження плазмових коливань. Плазмони розглядаються як засіб передачі в комп'ютерних чіпах,


    1. АСЕМБЛЕР І РЕПЛІКАТОР


Асемблером в нанотехнології називають машину молекулярних розмірів, здатну до самореплікації (самовостворення, саморозмноження) та конструювання інших пристроїв, з наперед заданою структурою. Працюватимуть асемблери за допомогою нанокомп'ютера, який забезпечує роботу всіх систем асемблера – роботу позиційних механізмів, маніпуляторів, систем подачі та перетворення енергії, систем зв'язку, молекулярних насосів та ін.

Головне завдання асемблера – складання атомів і молекул у наперед заданому порядку. Макрокомп'ютер з поставленим завданням управляє асемблером доти, доки завдання не буде реалізовано. Після цього асемблер переходить у режим очікування. Реплікується (розмножується шляхом створення своєї копії) асемблер або за командою від макрокомп'ютера, або залежно від оточення. Для виконання деяких завдань (наприклад, відновлення озонового шару планети) для усунення всіх речовин, що розкладають озон, асемблерів необхідно строго певну кількість на кубічний метр, і залежно від вмісту шкідливих речовин в атмосфері асемблери регулюватимуть свою кількість. Таким чином, ця система не залежатиме від людини, а відновлення озонового шару протікатиме в автоматичному режимі.

Самореплицирующаяся структура – ​​це така структура, яка може виробляти власні копії, побудовані з цього матеріалу, як і сам реплікатор. Якщо не розробити технологію структур, що самореплікуються, молекулярне виробництво обмежиться тільки мікроскопічними продуктами. Тому для застосування нанотехнології в конструюванні макроскопічних продуктів необхідна наявність технології створення та управління структурами, що реплікуються.

Фундаментом теорії структур, що самореплікуються, є теорія фон Неймана, написана в 1940 році. Природа використовує реплікатори повсюдно – як у клітинній машинерії теорії, і при реплікації живих організмів. Давно створені комп'ютерні програми, здатні до реплікації, одні з них, особливо « вірусні » поводяться подібно до реальних вірусів. Тому немає причин вважати, що структури, що самовідтворюються, створити неможливо.


Коли йдеться про розвиток нанотехнологій, маються на увазі три напрямки:

- виготовлення електронних схем з активними елементами, розмірами, порівнянними з розмірами молекул і атомів;

- розробка та виготовлення наномашин, тобто механізмів розмірів з молекулу;

- безпосередня маніпуляція атомами та молекулами та складання з них всього існуючого.


    1. ІСТОРИЧНА ДОВІДКА


Батьком нанотехнології можна вважати грецького філософа Демокріта. Приблизно в 400 році до нашої ери він вперше використав слово «атом», що в перекладі з грецької означає «нерозколювані», для опису найменшої частки речовини.

1905 рік. Швейцарський фізик Альберт Ейнштейн опублікував роботу, де доводив, що розмір молекули цукру становить приблизно 1 нанометр.

1931 рік. Німецькі фізики Макс Кнолл та Ернст Руска створили електронний мікроскоп, який уперше дозволив досліджувати нанооб'єкти.

1959 рік. Американський фізик Річард Фейнман вперше опублікував роботу, де оцінювалися перспективи мініатюризації.

1974 рік. Японський фізик Норіо Танігучі ввів у науковий обіг слово «нанотехнології», яким запропонував назвати механізми розміром менше 1 мікрона. Грецьке слово «нанос» означає приблизно «дідок».

1981 рік. Німецькі фізики Герд Бінніг та Генріх Рорер створили мікроскоп, здатний показувати окремі атоми.

1986 рік. Нанотехнологія стала відома широкому загалу. Американський футуролог Ерк Дрекслер опублікував книгу, в якій пророкував, що нанотехнологія незабаром почне активно розвиватися.

1998 рік. Голландський фізик Сеєз Деккер створив транзистор на основі нанотехнологій.

2004 рік. У Манчестерському університеті вперше отримано графену.

Нобелівські премії за результат проривного характеру в галузі наноматеріалів, нанотехнологій та наноелектроніки:

1973 рік. Л. Есакі, І. Гевер, Б. Джозефсон – теоретичне передбачення та експериментальне відкриття тунельних явищ;

1985 рік. К. фон Клітцінга – відкриття квантового ефекту Холла;

1986 рік. Е. Руска - створення першого електронного мікроскопа, Г. Бінніг, Г. Рорер - створення скануючого тунельного мікроскопа;

1996 рік. Р. Смоллі, Р. Курл, Г. Крото - відкриття фулеренів;

1998 рік. Р. Лафлін, Х. Штермер, Д. Тсуі - відкриття дробового квантового ефекту Холла;

2000 рік. , Г. Крем'єр, Д. Кілбі - створення напівпровідникових гетероструктур та інтегральних схем.

РОЗДІЛ ІІ.

МОЖЛИВОСТІ НАНОТЕХНОЛОГІЙ, ЇХ РОЛЬ У ЖИТТЯДІЙНОСТІ ЛЮДИНИ
Нанотехнології вимагають дуже великих обчислювальних потужностей, щоб змоделювати поведінку атомів, і високоточних електричних та механічних пристроїв, щоб упорядкувати атоми та молекули різних матеріалів у новому порядку. Отже, створюється нова матерія. Вперше історія цивілізації створюються матеріали з новими, потрібними людині властивостями. Наприклад, прозорий та гнучкий метал з легкістю пластику та твердістю сталі.

Навіть на сучасному рівні нанотехнологія дозволяє гнучкі пластикові екрани з товщиною паперового листа, і яскравістю сучасного монітора, компактну електроніку на основі сполук вуглецю, з розмірами та енергоємністю в сотні разів нижчими від сучасних. А ще нанотехнологія – це легкі та гнучкі конструктивні будівельні матеріали , високоефективні фільтри для повітря та води, ліки та косметика, що діють на глибшому рівні, стрімке здешевлення вартості польоту в космос та багато іншого…

Перерахувати всі області, в яких ця глобальна технологія може суттєво вплинути на технічний прогрес, неможливо. Це лише короткий їх перелік: елементи наноелектроніки та нанофотоніки (лазери, сонячні елементи, різні сенсори), пристрої надщільного запису інформації, телекомунікаційні, інформаційні, обчислювальні технології, відеотехніка, молекулярні електронні пристрої (у тому числі електросхеми на молекулярному рівні), паливні елементи та пристрої зберігання енергії, нанохімія та каталіз, наномеханіка, пристрої контролю навколишнього середовища, біомеханіка, геноміка, а також майже необмежені можливості у медицині.

Ще одна проблема, пов'язана з використанням нанотехнологій, полягає в тому, що наноматеріали принципово нестійкі через малий розмір. При неакуратному поводженні вони можуть окислюватися або вибухати, або відбувається досить швидка деградація при взаємодії з довкіллям. Якщо не вживати спеціальних заходів щодо забезпечення стабільності нанооб'єктів, важко розраховувати на те, що ці матеріали можуть мати будь-яке застосування.

Особливо важливим є прогрес нанотехнології в галузі медицини. Медична наука розробила способи доставки ліків безпосередньо до ракових тканин у крихітних нанобомбах. У майбутньому наноустрою зможуть «патрулювати» артерії, протидіючи інфекціям та забезпечуючи діагностику захворювань. Вчені успішно використовували вкриті золотом «нанопулі» для пошуку та руйнування ракових пухлин. Вчені прикріпили «нанопулі» до антитіл , які здатні контактувати з раковими клітинами. Якщо піддати «нанопулі» дії випромінювання, близького за частотою до інфрачервоного, їх температура буде підвищуватися, що сприяє знищенню канцерогенних тканин.


Також одне з найважливіших питань, пов'язаних з нанотехнологією: «Чи представляють нанотехнології загрозу здоров'ю людини чи навколишньому середовищу?» Інформації про негативний вплив наночастинок дуже мало, але все ж таки вона є. У 2003 році було встановлено, що вуглецеві нанотрубки можуть пошкоджувати легені у мишей та щурів, а фулерени здатні накопичуватися в мозку у риб, але в дослідженнях були використані великі порції речовини за незвичайних умов. Вчені вважають, що для людини використання нанотехнологій не має нічого небезпечного.

Нанотехнології здатні змінити світ у найближчому майбутньому.

Це є закономірний етап науково-технічного прогресу, основа майбутнього процвітання.

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ:

Нанотехнологія оперує величинами порядку нанометра. Нанометр – одна мільярдна частина метра, за розміром можна порівняти лише з атомом. Залежно від розмірів розрізняють наночастинки (нанопорошки), нанотрубки та наноплівки. Родоначальником нанотехнологій можна вважати Демокріта, який вперше використав слово «атом», саме слово «нанотехнології» узвичаїв японський учений Норіо Танігучі.

На рівні нанооб'єктів виникають ефекти квантової фізики. Важливою відмінністю нанооб'єктів є здатність молекул самоорганізовуватися у структури різного функціонального призначення, і навіть породжувати структури, собі подібні (самореплікація). Наночастинки істотно легше вступають у хімічні реакції через свої малі розміри, але при їх використанні потрібно бути вкрай акуратним, тому що вони можуть окислюватися або вибухати, або відбувається досить швидка деградація при взаємодії з навколишнім середовищем.

Графен - шар атомів вуглецю, цей матеріал не є просто шматочком інших алотропних модифікацій вуглецю: вугілля, графіту, або алмазу, він виявляє специфічні, на відміну від інших двовимірних систем, електрофізичні властивості. Хороша рухливість носіїв струму за кімнатної температури робить його перспективним матеріалом для використання як майбутню основу наноелектроніки та можливу заміну кремнію в інтегральних мікросхемах.

Асемблером в нанотехнології називають машину молекулярних розмірів, здатну до самореплікації (самовостворення, саморозмноження) та конструювання інших пристроїв, з наперед заданою структурою. Працюватимуть асемблери за допомогою нанокомп'ютера, який забезпечує роботу всіх систем асемблера – роботу позиційних механізмів, маніпуляторів, систем подачі та перетворення енергії, систем зв'язку, молекулярних насосів та ін.

Самореплицирующаяся структура – ​​це така структура, яка може виробляти власні копії, побудовані з цього матеріалу, як і сам реплікатор.

Області застосування нанотехнологій широкі: пристрої надщільного запису інформації, телекомунікаційні, інформаційні, обчислювальні технології, відеотехніка, молекулярні електронні пристрої (у тому числі електросхеми на молекулярному рівні), паливні елементи та пристрої зберігання енергії, нанохімія та каталіз, наномеханіка, пристрої контролю навколишнього середовища , біомеханіка, геноміка, а також майже необмежені можливості в медицині




Література:


  1. Журнал "Техніка-Молоді".

  2. Журнал “Нано- та мікросистемна техніка”.

  3. ”Вікіпедія”-універсальна енциклопедія.

  4. , , З., , “Наноматеріали та нанотехнології // Мікросистемна техніка” 2003. №8. З. 3-13.

  5. Інтернет.

скачати

© Усі права захищені
написати до нас