Ім'я файлу: Ессе.docx
Розширення: docx
Розмір: 20кб.
Дата: 20.05.2020

Ессе

на тему:

«Національна ідея України: перспективи правового забезпечення»

Підготувала

студентка НАКККіМ, Інстутут дизайну та реклами,

групи БДЗ-11-8/2,

Іщенко Катерина

Культурна спадщина – це фундамент, на якому стоїть національна культура, джерело зростання і духовного розвитку українського народу, національної свідомості. Найважливіше завдання суспільства, кожної цивілізованої держави проявляється у ефективному збереженні, відновленні та відповідному використанні культурної спадщини, тому воно потребує наукового обґрунтування механізмів його реалізації та аналізу раціональних взаємозв’язків між різними громадянськими інститутами. Відповідно виникають і функції державного менеджменту, які відображаються у низці нормативно-правових актів, що є підґрунтям для здійснення діяльності державними органами у галузі охорони культурної спадщини. Правові основи суспільних відносин у цій сфері як об’єкта державного управління в цілому характеризуються повнотою та системністю, однак, в той же час потребують подальшого удосконалення, як необхідної передумови підвищення рівня ефективної діяльності органів влади.

Основою становлення та розвитку правового забезпечення державного управління у сфері охорони культурної спадщини стала норма Конституції України 1996 року, яка закріпила положення, що культурна спадщина охороняється законом; держава забезпечує збереження історичних пам’яток та інших об’єктів, що становлять культурну цінність; кожен зобов’язаний не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки. За роки незалежності прийнято понад 200 законів і підзаконних актів, які регулюють питання охорони культурної спадщини. Серед них провідне місце займають закони України, які містять спеціальні норми саме щодо охорони культурної спадщини, а тому числі регулюють і управлінські відносини у зазначеній сфері: «Про музеї та музейну справу» (1995 р.), «Про охорону культурної спадщини» (2000 р.; зі змінами і доповненнями), «Про охорону археологічної спадщини» (2004 р.), Закон України «Про культуру» (2010 р.) та ін.

У сфері охорони культурної спадщини держава реалізує практично всі функції державного управління – організації, прогнозування, планування, регулювання, координації, контролю тощо. Правовою основою для визначення таких функцій стали норми Основ законодавства України про культуру, якими встановлювався обов’язок держави в особі її органів влади і управління дбати про збереження і використання культурних цінностей, що знаходяться на території України чи за її межами; забезпечувати охорону пам’яток історії та культури України, захист історичного середовища, схоронність музейного, бібліотечного і архівного фондів.

На сьогодні, як щодо функцій державного управління, так і організаційної структури державного управління у сфери охорони культурної спадщини таким законодавчим актом є Закон України «Про культуру» від 14 грудня 2010 року. Окрім того, на законодавчому рівні визначено порядок утворення органів охорони культурної спадщини, їх повноваження, форми та методи їх діяльності, порядок здійснення нагляду та контролю у цій сфері, залучення фахівців та населення до охорони культурної спадщини, фінансування охорони культурної спадщини, а також відповідальність за порушення законодавства про охорону культурної спадщини, порядок застосування фінансових санкцій та інше.

На сьогодні схвалена «Довгострокова стратегія розвитку української культури – стратегія реформ», цілями якої є удосконалення політики у сфері захисту культурної спадщини, у зв’язку з необхідністю передачі частини державних повноважень на місцевий рівень та посилення відповідальності місцевих органів влади у сфері охорони культурної спадщини. Задля цього було передбачено розробити проекти Законів України «Про археологічну спадщину», «Про захист культурної спадщини», «Про нематеріальну культурну спадщину» та ввести зміни до Закону України «Про культуру».

Можна стверджувати, що правове забезпечення державного управління в цілому характеризується повнотою та системністю та має комплексний характер. Однак, в той же час правові засади державного управління у сфері охорони культурної спадщини потребують подальшого удосконалення, як необхідної передумови підвищення рівня ефективної діяльності органів влади. В Україні немає єдиного закону, який би регулював усі аспекти суспільних відносин у сфері охорони культурної спадщини. Окрім базового Закону «Про охорону культурної спадщини».

Висновок є таким: нормативно-правове забезпечення державного управління охороною культурної спадщини виступає в якості основного інструменту, яким регламентується культуро охоронна діяльність. В той же час пошук шляхів оптимізації та раціоналізації правового забезпечення державного регулюючого впливу у сфері охорони культурної спадщини вимагає нових підходів до подолання прогалин у чинному законодавстві та низці нормативно-правових актів.
скачати

© Усі права захищені
написати до нас