Мужність і велика честь бути патріотом України
"Дай Боже нам любити Україну понад усе сьогодні – маючи, щоб не довелося гірко любити її, втративши. Настав час великого вибору: або єдність і перемога та шлях до світла, або поразка, ганьба і знову довга дорога до волі."- говорив В’ячеслав Чорновіл. І ці його слова є настільки пророчими, настільки сильним поштовхом до дії, що ніхто і ні за яких обставин не зможе їх заперечити. В сучасномому світі,у вік великої кількості інформаційних технологій в певний момент можна втратити багато духовних якостей особистості,в тому числі почуття патріотизму,потребу любити і пишатися своєю державою,своїм народом,його мовою,культурою,історією.Багато хто скаже,що це не модно,не важливо,що це не принесе матеріальних дивідендів,а лише забере багато душевних сил.Скажуть,що наша держава не є такою,якою потрібно гордитися.А я скажу,що мужність і велика честь бути патріотом України в будь-який час її історичного шляху і за будь-яких обставин.Це важливо для кожної людини,щоб не втратити своє коріння,не втратити ту безмежну духовну криницю надхнення,яка робить людину людиною.Уявімо собі на хвилинку,що ніхто і ніколи не був би патріотом України,не було б у нас славного козацтва з його гетьманами,не було б Т.Шевченка,І.Франка,Л.Українки,і ще багатьох-багатьох поетів та письменників та інших особистостей,як змогли змінити історичний поступ нашої держави,які вважали за честь і мали мужність бути її патріотами.Що тоді б було?Відповідь одна-пустка і духовне зубожіння та винищення народу,перетворення його на аморфну сіру і безпорадну когорту людей,тому вважаю за честь бути патріотом України і маю мужність заявили про свою таку особисту позицію.
Підтримку своєї такої позиції я знаходжу у багатьох творах письменників та поетів,які мене надихають.Наприклад,перечитуючи трилогію Б.Лепкого "Мазепа" я розмірковую над тим,яку силу волі,яку мужність потрібно було мати І.Мазепі та Мотрі Кочубеївні,як сильно її любити,якими бути патріотами,щоб поставити її волю і долю вище своєї особистої,не схибити,не зрадити,як зробив В.Кочубей,а боронити щосили свою державу,свій рідний край і народ.Яку потрібно мати мужність,щоб вистояти з борні з своїм серцем,покласти своє особисте щастя на вівтар долі свого народу.
Ще завжди для мене як заклик,як поклик душі звучали слова Вячеслава Максимовича Чорновола:"Україна починається з тебе".Так наша Україна починається з кожного з нас,з нашого серця проростають ті паростки патріотизму,які ми передамо,як найцінніший спадок своїм дітям та онукам.
Я часто передивлююся хроніки 1991 року,як у Верховну Раду вперше внесли жовто-блакитний прапор,як проголошували "Декларацію про державний суверенітет України",студенти з Революції на граніті,яку мужність всі вони мали тоді,який не показовий патріотизм,що змогли зломати добре укорінену систему комуністичної моралі про великий і нерушимий союз братніх республік,
вибороли і захистили незалежність нашої держави.
Спілкуючись з учасниками Помаранчевої революції та Революції Гідності я захоплююся їхньою мужність,подвигом Небесної Сотні,горджуся тим,що є частинкою народу ,який нездоланний.
Я вболіваю за наших доблесних воїнів на Сході,які власним прикладом доводять,що мають за честь служити народу України,тому в цьому випадку мій патріотизм заключається у передачі їм частинки свого тепла листівками,виготовленими власними руками солодощами,тобто тією краплинкою,яка виливається у величезне море українського патріотизму,який може бути таких всеосяжним,що єднає захід і схід,північ і південь нашої держав.
Ще завжди в моєму серці звучать слова В.Сосюри з вірша "Любіть Україну":
"Любіть Україну, як сонце любіть,
як вітер, і трави, і води...
В годину щасливу і в радості мить,
любіть у годину негоди."
Це такі емоційні слова,які він мав мужність сказати тоді,коли про Україну не можна було говорити взагалі.Він все ж сказав їх,і його вірш заборонили,злякавшись сили слова.От патріотизм в самому чистому і щирому його прояві.І це так гріє моєсерце,сповнює його таким безцінним відчуттям єдності з народом,відчуттям того,що і від мене багато залежить не тільки у моїй долі,а й у долі моєї держави.
Бути патріотом не соромно,соромно бути байдужим космополітом,людиною,якій важлива лиш вона сама,її статки,її кар'єра,заради цього вона може переступити через всіх і все.Їй байдуже,що відбувається за межами її куцого внутрішнього світу,байдуже що відбувається в державі,як страждає від війни її народ.Вона пройде мимо воїна,що повернувся з передової і не подякує,що завдяки його мужності і патріотизму вона може спокійно спати.
Мені пригадуються слова Ігоря Калиниченка:Українці! Рідні браття!
Ще прийде весела днина.
Хай живе в серцях багаття,
Хай квітує Україна"
Оця віра в майбутнє нашої держави,нашого народу дає мені силу і мужність бути патріотом своєї держави,свого народу.
Можну ще навести сотні аргументів на підтримку своєї позиції,бо їх справді безліч,варто лише добре озирнутися навколо себе,придивитися до оточуючих людей,зупинитися,поміркувати і ми дійсно зрозуміємо що бути патріотом України це велика мужність,але і велика честь,це не тягар,а поклик душі і веління мого серця,мене так виховали,це мені передали дідусь з бабусею та батьки,цьому я вчитиму своїх майбутніх дітей,це намагатимуся донести до своїх майбутніх вихованців.Моя сила в моєму патріотичному духові,який я черпаю з щедрої народної криниці,яка ніколи не зміліє.Я ніколи не зраджу свій народ,не зраджу саму себе,де б не була б,що я не робила завжди з гордістю буду нести звання дочки України.