ВСТУП
Мова та її розвиток нерозривно пов’язані з матеріальним та духовним життям нації, це специфічне суспільне явище. Так само і система мови лексична система постійно розвивається, маючи свої внутрішні закони. Лексика – це той незамінний матеріал, яким користуються у мовленні як усному так і писемному. За допомогою слів позначаються усі речі, поняття, що вони є в людському житті, а також виражається оцінка певному явищу чи ставлення до людини. Кожне речення повинно мати відповідну форму та стилістичні засоби, для того щоб правильно виразився його зміст, залежно від умов спілкування та адресата мовлення. Тому словник української мови може набирати різних стилістичних забарвлень, а лексична система зазнає постійних змін.. На це активно впливають і позамовні фактори, такі як історичні умови життя народу, його духовний та культурний розвиток та розвиток суспільства в цілому. У словниковому складі української мови постійно з’являються нові слова та виходять з ужитку слова, що позначають вже неактуальні реалії суспільного життя народу. Це зумовлює поділ усієї лексики на активну та пасивну.
Тарас Шевченко – геній українського народу, його ім’я у нашій духовній культурі огорнуте невмирущою любов’ю і славою. У його творчості якнайкраще спостерігається своєрідність початкового стану розвитку української літературної мови. Тому темою курсової роботи є «Пасивна лексика у творчості Тараса Шевченка»
Багато українських мовознавців досліджували вживання та використання пасивної лексики в українській мові, зокрема І Білодід, Л. Булаховський,
А. Грищенко, М. Жовтобрюх, Б. Кулик та багато інших. Вживання та функції пасивної лексики саме у творчості Шевченка досліджували: Л. Павленко,
В. Ващенко, Т. Лещук, Г. Барабан та інші науковці. Це питання в межах творчості Шевченка є недостатньо досліджене, адже письменник лишив нам велику спадщину, що на її прикладах ми можемо прослідкувати становлення української літературної мови. Отже, актуальність обраної теми роботи зумовлюється відсутністю ґрунтовних досліджень з цієї проблеми, важливістю пасивної лексики, як засобу увиразнення художнього мовлення
Тараса Шевченка.
Мета дослідження полягає у вивчені й функціональному аналізі пасивної лексики у поетичних творах Тараса Шевченка.
Завдання роботи:
1.Опрацюванні наукової літератури з теми дослідження з метою висвітлення основних понять: «пасивна лексика», «загальновживана лексика», «застаріла лексика», «історизми», «архаїзми».
2.З’ясування стану дослідження пасивної лексики в сучасній українській літературній мовію.
3.Виявлення і систематизація основних семантичних типів пасивної лексики в творчості Тараса Шевченка.
4.Встановлення ролі архаїзмів, історизмів та неологізмів у створенні самобутнього стилю письменника.
Об’єктом дослідження є твори Тараса Григоровича Шевченка на прикладі його збірки «Кобзар».
Предметом дослідження є функції пасивної лексики у творах Тараса Григоровича Шевченка.
Методи дослідження: вивчення і аналіз наукової літератури, спостереження і опис, аналіз і синтез, індукція та дедукція, компонентний, семасіологічний, описовий, метод функціонального аналізу.
РОЗДІЛ І
ЗАСТАРІЛА ЛЕКСИКА В ЛЕКСИЧНІЙ СИСТЕМІ СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ
1.1 Активна та пасивна лексика української мови
Мова, як живий організм народу, постійно зазнає змін на усіх її рівнях. З активним розвитком суспільства безперервно розвивається її словниковий склад. Разом з появою безлічі нових для людства предметів вжитку з’являються нові слова, і навпаки – незліченна кількість слів стають застарілими разом із зникненням предметів суспільно-економічного, політичного чи культурного життя народу. До того ж, мова явище суспільне, тому нерозривно пов’язана з культурним і матеріальним життям народу. Розвиток мови нерозривно пов’язаний з рівнем розвитку культурного життя народу.
Розділ мовознавчої науки, об’єктом вивчення якого є словниковий склад мови, називається лексикологією. «Лексикологія - самостійна лінгвістична дисципліна, що вивчає словниковий склад мови через призму окремого слова та сукупності слів – лексикону, ґрунтуючись на власних теоріях та оперуючи власним набором дослідницьких методів і методик.» [11, с.31]. Українська мова зараз активно розвивається, а найбільших змін зазнає саме її лексична система Лексико-семантична система мови має польовий характер, тобто має особливо організовану структуру – за принципом поля, що має центр з його ядром і периферію. У центрі поля знаходяться найбільш необхідні і часто вживані слова, до периферії належать слова, які вживаються мовцями рідко, або ж їх можна почути в мовленні лише окремих груп людей. Отже, до лексико-семантичної системи мови належать слова, різні за їх семантикою, функціями, важливістю, використанням у мовленні, територіальним поширенням, стійкістю в часі, стилістичною характеристикою, походженням тощо.
Уся лексика мови досліджується з погляду кількісного складу словників, походження слів, їх значення тощо. Слова мови існують у певній системі взаємовідношення, їх розрізняють за частотою та сферою вживання, тому весь словниковий склад мови поділяється на активну та пасивну лексику. Слова, значення яких відомі усім нам, тобто загальновживані, належать до активної лексики. Такі слова становлять основну частину лексичного запасу української літературної мови. Пасивну лексику становлять ті слова, що поступово зникли з вжитку та звузили сферу свого поширення. До того ж, не тільки активна лексика може занепадати та набувати статусу пасивної, деякі слова, що вже становлять пасивну лексику, можуть повернутися до складу активної, набувши нових значень. Процес переходу з активної лексики у пасивну є довготривалим. Г. М. Гайдученко зазначає: «Вихід мовних одиниць зі вжитку є поступовим, оскільки звужується вживання їх сполучуваності з іншими словами і змінами значень та стилістичної характеристики, поступовим переходом їх із розряду звичайних, активних елементів у розряд сприйманих, периферійних.» [7, с.221]. Отже, перехід слів у розряд застарілої лексики зумовлений дією внутрішніх факторів розвитку мови.
1.2 Поняття пасивної лексики, основні підходи до її характеристики.
Пасивну лексику поділяють на дві групи: до першої належать слова, що застаріли. Це здебільшого лексеми, що не вживаються через те, що предмети, які вони називали, вже зникли або потреба називати їх саме так відпала. Сюди зараховують історизми та архаїзми. Ці слова вже не актуальні у сьогоденні, тому носії мови можуть не знати навіть їх лексичного значення. До другої групи належать слова, які з’явилися щойно і ще не встигли стати загальновживаними і не використовуються носіями мови. У нашій мові достатньо засобів для створення нових слів, тому часто у текстах талановитих авторів можна спостерігати утворені ними слова на позначення тих чи інших явищ або предметів. Такі, новоутворені слова називають неологізмами.
Застарілу лексику розрізняють і за тим, що саме спричинило її випадання зі словника загальновживаних слів. Перехід частини лексики з активної у пасивну викликано зникненням із життя та побуту суспільства позначуваних ними явищ. Інша частина зникла із суспільного розвитку через витіснення їх словами відносно новими, що з тих чи інших причин виявляються більш вдалими для позначення термінів, предметів, подій чи явищ. Перша група слів має назву історизми або ж матеріальні архаїзми, друга – стилістичні архаїзми.
Історизми – слова, які не мають в українській мові стилістичних слів-замінників на позначення того чи іншого предмету чи явища. Тому значення їх ми розуміємо. «Історизми – це слова або їх окремі значення (семантичні історизми), що вийшли з ужитку разом з позначуваними ними реаліями і не мають у сучасній мові синонімічних замінників» [21, с.178]. Тобто, можна сказати, що історизми репрезентують мову та лексику лише певної історичної доби, наприклад: слово «боярин» слід вважати історизмом, тому що в сучасній українській державі немає таких представників правлячого стану і в сучасній українській літературній мові немає синонімів цьому поняттю. І. Білодід у своїх праці поділяє історизми на такі семантичні групи: 1) слова, що характеризують соціальний стан, місце людини у суспільстві, наприклад: купець, холоп тощо; 2) назви колишніх урядових і військових чинів, адміністративних посад: отаман, кошовий; джура 3) назви не існуючих у наш час установ і організацій: волось, віче, земство; 4) назви колишніх професій: бондар, бортник, чумак; 5) назви зниклих побутових звичаїв, давніх обрядів, релігійних свят: маслосвяття, сповідання; причастя 6) назви стародавньої зброї, амуніції, військових регалій: сапа, щит, хоругви; 7) назви колишніх знарядь праці: драч, рало, соха; 8) назви старовинного чоловічого і жіночого одягу, взуття, головних уборів, які вийшли з ужитку: дерга; запаска, керсетка; 9) назви старовинних монет, грошових одиниць: куна, ногата, гривна; 10) назви старовинних одиниць виміру і ваги: сота, фунт; верста, стадій 11) назви старовинного посуду: макітра, горня, ринка; 12) імена і прізвища відомих історичних діячів: Богдан Хмельницький, Ігор Рюрикович, Роксолана; 13) назви зниклих народів: ассірійці, вавилонці, половці; 14) назви колишніх релігійних організацій та їх представників: тевтонський орден, єзуїт, крилошан.[5, с.236]. Завдяки своїм особливостям історизми у тексті можуть виступати як основний вказівник на епоху, тобто темпоральний вказівник.
Слова, що вийшли з загального вжитку через те, що для назви позначуваних предметів чи явищ використовують інші лексеми називають архаїзмами. Ця група пасивної лексики характеризується тим, що такі слова зовсім вийшли з ужитку і є незрозумілими для носів мови на її сучасному етапі розвитку. «Архаїзмом називають слово, що позначає актуальний для даної мовної спільноти референт, але характеризується ізольованістю фонетично-графічної, морфологічної, словотвірної чи лексико-семантичної форми на тлі сучасної мовної системи: внаслідок чого в його семантичній структурі вирізняється сема «архаїчний», що відносить його на перифирію лексичного складу мови, з одного боку, та на периферію відповідно семантичного гнізда, з другого, і надає йому експресивної конотації в мові та виразної стилістичної функції в тексті» [7, с.224]. Тобто архаїзми часто використовують у художніх творах на історичну та народну тематику для надання таким творам стилістичного забарвлення. Л. Шевченко визначає архаїзми як застарілі назви предметів та явищ, витіснені новими сучасними номенами і поділяє їх на: 1) власне лексичні архаїзми – слова, змінені лексемами з іншим коренем: рать – військо, уста – губи; 2) лексико-словотворчі – відрізняються від сьогоднішніх відповідників суфіксами або префіксами: шкатула – шкатулка, вої – воїн; 3) лексико-морфологічні – характеризуються застарілою граматичною формою: роля – роль, синове – сини; 4) лексико-фонетичні архаїзми від сучасних назв відрізняються однією чи кількома фонемами: піїт – поет, ріжний – різний; 5) лексико-семантичні архаїзми – лексеми, які уживаються сьогодні з іншим значенням: живіт – життя, язик – мова. [29, с.134]Існують також інші класифікації архаїзмів: наприклад: І. Ющук класифікує архаїзми на лексичні — повністю застарілі слова, словотвірні — із застарілими суфіксами та префіксами, фонетичні — із застарілим звуковим оформленням та семантичні — із застарілим значенням [31, с.225]. Деякі архаїзми можуть зберігатися тільки в стійких фразеологічних словосполученнях, наприклад «святая святих», «многая літа» (старі форми середнього роду множини зі старослов'янської мови).
Вмежах цієї групи застарілої лексики також виділяють ступінь її архаїзації: чим довше слово використовувалось і чим ширші його семантично-словотвірні зв’язки, тим довше воно не виходитиме з ряду активної загальновживаної лексики. Якщо слово займало важливе місце в номінативній системі, його важко витіснити зі словника активної лексики, тому воно повільно виходитиме з ужитку. «З появою нових значень застарілі слова можуть набувати нової функціонально-стильової забарвленості, і тоді їх вживання в мові зумовлено не тільки семантичною, а й стилістичною парадигматикою» [7 с.224] Отже, архаїзми також можуть і виходити зі складу пасивної лексики, набуваючи нових значень.
Особливу групу архаїзмів становлять старослов’янізми та елементи церковнослов’янської мови, що також знаходять своє застосування в художній літературі. Ці слова є запозиченими з старослов’янської мови , що в свою чергу є найдавнішою формою книгописання слов’ян. Старослов’янізми активно використовувались в українській дожовтневій літературі, проте вони поширені і в сучасній українській літературній мові. Особливістю цієї групи слів є те, що вони характеризуються деякими фонетичними і граматичними особливостями південнослов'янського походження. Старослов'янізми й церковнослов’янізми виступають у функції стилістичного засобу, який надає висловлюваній думці зниженого, іронічного або сатиричного забарвлення: «Вони традиційно використовуються як випробуваний стилістичний спосіб, з одного боку, задля урочистости, піднесености зображувального, а з другого – задля створення комічного ефекту.»[4. с.45].
Неологізми - це новостворений термін, авторське слово або фраза, що перебуває в процесі входження в загальне використання і ще не включена до державної та загальновживаної мови. Це категорія історично змінна, один з розрядів пасивного словника, тобто це одиниці, які ще не встигли ввійти (або вже не ввійдуть, оскільки, виникнувши, майже відразу ж і зникли) до активного слововжитку [27, с.271]. Слово доти має статус неологізму поки люди відчувають в ньому новизну, для них воно є недостатньо зрозумілим, тому такі слова не часто використовуються в мовленні людей. Як тільки слово стає повністю зрозумілим і стає активно використовуватись у мовленні, воно перестає бути неологізмом та переходить до складу активної лексики. Виникнення таких слів зумовлене потребою називати нові предмети чи явища сучасного суспільства.»Поява новотворів зумовлюється двома факторами: потребою однослівного позначення певних, здебільшого нових предметів чи явищ дійсності, для яких у минулому не було спеціальних слів, і потребою заміни окремих існуючих слів на нові, бо вони здаються недазовільними.» [20, с.112].
Неологізми поділяються на загальномовні та авторські. Загальномовні неологізми виконують переважно номінативну функцію, такі неологізми досить швидко стають загальновживаними через те, що здебільшого вони виникають у обмеженому або навіть широкому колі мовців і розрізняють їх спочатку лише за територіальною, професійною чи соціальною ознакою тощо. Авторські неологізми – здобуток культурних діячів народу. Інша назва таких неологізмів – стилістичні, тому що вони створені певним автором зі стилістичною метою. Авторські неологізми на відміну від загальномовних вкрай рідко набувають поширення, тому не входять до активного словникового складу мови.
1.3 Стилістичні функції пасивної лексики в українській художній літературі.
За стилістичною класифікацією вся лексика поділяється на стилістично нейтральну і стилістично забарвлену. Стилістично нейтральна лексика – лексика, яка вживається лише в певних стилях текстів. Сюди зараховують як і високу лексику(поетична, народнопоетична, наукова, публіцистична, офіційно-ділова лексика) так і лексику знижену (це розмовно-побутова, просторічна, вульгарна, лайлива лексика та діалектизми, жаргонізми, арготизми). Пасивну лексику складають стилістично забарвлені слова, активну становить стилістично-нейтральна лексика. Тобто пасивна лексика частіше вживається у текстах з метою стилістично забарвити їх і майже усі слова цієї групи лексики належать до слів із виразною стилістичною функцією.
Головна стилістична функція як історизмів так і архаїзмів – відтворення реалістичного культурно-побутового колориту доби. Застаріла лексика не створює відчуття архаїчності мови художнього твору, а лише є мовними натяками на зображуваний час. Історизми, як вже зазначено вище, є темпоральним показником, вони «відносять» твір до певного часу. Висока стилістична забарвленість, експресивність, та часова приналежність виділяють архаїзми та історизми серед інших стилістичних категорій, роблять їх цінним засобом художнього зображення дійсності. Через те, що застарілі слова рідко вживані у мові, у художніх текстах вони своєрідні та контрастні іншим загальновживаним лексемам, і тому вносять у твір певне емоційне напруження. А. Нечипорук зазначає, що: «Хронологічно маркована лексика стає у пригоді , коли ми описуємо сучасний побут і для називання предметів використовуємо архаїзми. Це не лише дозволяє нам підтримувати давні традиції мови, а й занурити читача у відповідну епоху, історичний період, для яскравішого уявлення тих речей стародавнього побуту, якими ще послуговувалися окремі українці.» [21, с.180]. Авторам таких творів доводиться знаходити такі засоби художнього розкриття історичного минулого, які б допомагали їм, з одного боку, найбільш точно відтворити особливості показаної ними історичної епохи, а з другого -- досягти того, щоб читачі справді відчули себе не лише споглядальниками подій твору, а і їх співучасниками.
До історизмів доречно звернутися у випадку потреби дати точну характеристику зображуваній епосі, назвати якийсь предмет, явище чи реалію того часу, адже вони не мають синонімів в сучасній українській мові та можуть вдало навернути читача до потрібної атмосфери. «Для достовірного відображення історичних подій, створення живих, реалістичних образів героїв попередніх епох письменникові недостатньо вивчити епоху, час, місце, умови, у яких розгортаються події. Необхідно знайти адекватні мовні засоби, оскільки принцип історизму художнього відображення передбачає не тільки історично правильне розкриття ідеї, але і точне – у мовному вираженні – її художнє втілення»[9,с.250]. Глибоке знання історії, що постало завдяки вивченню староукраїнських літописів, знайомство з українськими етнографічними та фольклорними збірниками дозволило авторам чіткіше розкрити у своїх творах побутовий устрій народного життя, дотримання правильності у вживанні слів, що позначають конкретні історичні поняття, явища, предмети.
Архаїзми (особливо старослов’янізми) надають літературній мові піднесеного та урочистого звучання: «Благословенна ти в віках, Як сонце наше благовісне…» (М. Рильський). Завдяки словам архаїзмам письменники мають змогу відтворити мовний колорит описуваної епохи, тому часто слова цієї групи вживають персонажі - вихідці з народу, в той час як герої з панівних верств вживають зовсім інші слова і така їх мовна оболонка свідчить про ставлення (здебільшого презирливе) до «неімущих». Архаїзми рідко вживані в літературній мові, тому вони своєрідні та яскраві, контрасні серед інших загальновживаних слів. Такі слова вносять у текст експресивність та створюють атмосферу емоційного напруження. Часто автори задля досягнення значного стилістичного ефекту у своїх творах поєднують архаїзми та сучасні новоутворення
Неологізми, створені авторами, надають мовленню стилістично-функціонального забарвлення, увиразнюють художній текст. Також неологізми можуть спостерігатись в якості замінника іншомовних запозичень, як наприклад: метро – підземка, фотографія – світлина, аероплан – літак тощо. Переважна більшість новоутворень використовуються письменниками для певної характеристики їх творчої манери. Такі слова видаються надзвичайно цікавими та оригінальними, у тексті додають експресивності. Неологізми – більш виразні, експресивніші слова в порівнянні з канонічною лексикою, вони можуть трансформувати текст, додати у нього новизни, відобразити авторську самобутність тощо. Тобто автори, шукаючи ідеальної форми для вираження своїх думок, почуттів чи настроїв, часто звертаються саме до цієї групи лексики. І. Безпечний в своїй науковій праці зазначає: «В художній літературі багато письменників, маючи глибоке почуття мови, підсвідомо керуючись цим почуттям, утворюючи нові слова, що цілком відповідають духові мови (тобто мають певну звукову будову і відповідні словотворчі в собі елементи, які влучно віддають внутрішній зміст слова).» [4,с.470].
Отже, українська мова надзвичайно багата та розвинена, тому весь її лексичний склад можна поділити на активну і пасивну лексику. Активна лексика – загальновживана, це ті слова, які ми постійно вживаємо у своєму спілкуванні, а до складу пасивної лексики входять слова, що вже вийшли з ужитку, через зникнення предметів чи явищ, що вони називали або ж появою нових більш вдалих слів для позначення реалій життя людського суспільства. Всю пасивну лексику сучасної української літературної мови класифікують на історизми, архаїзми та неологізми. Історизми вийшли з ужитку через зникнення позначуваних ними предметів, явищ людського суспільства, вони не мають синонімів, тому значення багатьох таких слів відоме нам і досі. Архаїзми втратили своє місце у складі активної лексики внаслідок заміни їх більш вдалими словами, через цю особливість архаїзми мають синоніми, тому зазвичай до них звертаються лише в художніх творах для підвищення експресивності тексту. Неологізми це новоутворення у мовній системі. Цю лексику можна поділити на загальномовні неологізми та авторські. Загальномовні є здобутком суспільства, тому вони швидко переходять до складу активної лексики, авторські ж неологізми часто залишаються лише у авторських текстах, так і не ставши загальномовними словами.
Пасивну лексику у всі часи становлення української літературної мови часто використовували автори текстів різних стилів та жанрів, проте зазвичай найчастіше вона використовується у текстах художнього стилю задля підвищення стилістично-функціонального забарвлення мовлення у творах, увиразнення художнього тексту.
РОЗДІЛ II
ВЖИВАННЯ ПАСИВНОЇ ЛЕКСИКИ У ТВОРАХ ТАРАСА ГРИГОРОВИЧА ШЕВЧЕНКА
2.1 Вживання історично реальної лексики – історизмів.
Тараса Шевченка називають реформатором української літературної мови. Мова письменника, на відміну від більшості авторів того часу, була спрямована на всю територію поширення нашого народу, на весь україномовний люд. Його творчість зуміла показати Україну на широкий загал світу, хоча мова його творів народна й навіть подекуди діалектна. У його поезії, часто можна помітити використання пасивної лексики. Зараз використання Шевченком слів архаїзмів та історизмів вчені пояснюють тим, що за часи життя та творчості поета ця лексика була загальновживаною, крім того поет зумів створити безліч слів неологізмів, які ми зараз подекуди вживаємо в мовленні.
Історизми Шевченко використовує досить часто. Зазвичай у творах Шевченка вони виконують свою основну стилістичну мету – створюють амосферу певної історичної доби. Він використовує достатню кількість історизмів для того щоб передати дух описуваної епохи, проте дотримується міри у їх вживанні. Історизмами Шевченко послуговується часто, а вживає їх як у прямому, так і переносному значеннях, слово - «орда» — вжите тут у переносному значенні:
«Було колись шляхетчина,
Вельможная пані;
Мріялася з москалями,
З ордою, з султаном,
З німотою…Було колись…
Та що не минає?
Було шляхта, знай, чваниться…»[73]
У цих рядках Шевченко вживає слова: шляхетчина, пані, орда, шляхта, що є історизмами. При виділенні семантичних груп слів слова «шляхта», «пані» зазначені як слова, що характеризують соціальний стан та місце людини у суспільстві. Ці слова є найбільш вживаними історизмами у поемі Шевченка «Гайдамаки», адже тут він намагається передати період національного і релігійного гніту українського населення в Речі Посполитій. Шляхта – привілейований стан, дрібне дворянство. Пані - особа жіночої статі, що займала привілейоване становище (за академічним словником). Використані Шевченком історизми, зараз демонструють нам традиції мови того часу:
«Де світилки з
друженьками, Старости, бояре?» [30]
Тут слово «бояр» вжито у значенні друга нареченого, що засвідчує весілля, українці здавна називають так цей весільний чин.
«З святим хлібом обміненим.
Панну у жупані,
Таку кралю висватали,
Що хоч за гетьмана…»[с.208]
Зустрічаються також історизми – назви старовинного одягу, який вийшов з ужитку. Жупан (у цьому значенні) - верхній жіночий одяг переважно з дорогих тканин. Слово «гетьман» зараховують до назв колишніх урядових та військових чинів. Гетьман виборний ватажок козацького війська Запорізької Січі, з XVII ст. до 1764 р. — начальник козацького війська та верховний правитель України
«Пани лукаві…Гинуть! Гинуть!
У ярмах лицарські сини,
А препоганії пани
Жидам, братам своїм хорошим,
Останні продають штани…» [с.286]
Історизми використовують також і у випадку, коли без цих мовних засобів неможливо обійтися або ж у випадках коли потрібно дати детальний опис суспільства того часу. У цьому випадку слова «пани» та «ярмо» використані саме для такої мети. Ярмо - упряж для робочої великої рогатої худоби (академічний словник)Т. Шевченко за допомогою цих слів передає стан національного гніту українця під владою пана.
Цареві князі, і всі сили,
І отроки, і весь народ,)
Замкнувши в городі ківот,…[с.278]
«Цар» і «князь» - слова, що характеризують соціальний стан, місце людини в суспільстві та суспільні відносини представників різних верств населення минулих часів.
У туркені, у кишені
Таляри, дукати. [с.149]
Назви старовинних монет та грошових одиниць теж належать до історизмів. У цьому випадку Т. Шевченко вживає їх для точної вказівки на час, коли відбувалися події, описані у творі. «Таляри» - грошова одиниця в Речі Посполитій.
Іде Марко з чумаками,
Ідучи співає,
Не поспіша до господи –
Воли попасає. [84]
Історізми – назви старовинних професій також активно використовуються письменником у його творчості. Чумаки - візники і торговці, які перевозили на волах хліб, сіль, рибу та інші товари для продажу. (академічний словник). Змальовуючи події в Україні тих років Т. Шевченко не міг не звернутись до таких слів як «пан», «чумак», «жупан», «гетьман» і т.д. Історизми, не маючи синонімів, активно використовуються задля того щоб назвати предмет чи явище, що були популярні в той час. «Відомо, що історизми здебільшого використовуються в нейтральному плані, як потрібні мовні засоби, без яких неможливо дата вірогідний опис суспільства певного часу» [25,с.43] Отже, використання історизмів у творах Т. Шевченка зумовлено стилістикою його текстів, та історичною епохою про яку він оповідає у своїй творчості.
2.2 Фукнкціональні особливості історично неактуальної лексики –
архаїзмів у творчості Т. Шевченка
Архаїзми розрізняють на власне лексичні, лексико-словотворчі, лексико-морфологічні, лексико-морфологічні, лексико-фонетичні та лексико-семантичні, залежно від того чи архаїзувалося слово повністю чи застаріло тільки певне його значення. Для мови Шевченківської поезії, безперечно притаманні архаїзми, подекуди навіть є нерозривною її частиною І Огієнко зазначав, що Т. Шевченко намагався уникати архаїзмів у своїй творчості: «Правда, в його мові вони нерідкі, та завжди на своєму місці, завжди як окраса стилю, чому вони в нього ніколи не разять читача» [23, с.142]. Все ж у творах Т. Шевченка знаходимо граматичні архаїзми різної типологічної кваліфікації. Найчастіше автор вживає застарілі морфологічні форми іменників, прикметників, дієслів.
«Кричить отаман.
Опинились
Аж церков бачать…»
«Свої люде – як чужії,
Ні з ким говорити...» [29, с.154]
Джерелом деяких архаїзмів Т. Шевченка є староукраїнська писемність. У цьому випадку це широко вживана форма називного і кличного відмінка іменника «люде».
«Єсть на світі доля,
А хто її знає?
Єсть на світі воля,
А хто її має?
Єсть люде на світі –
сріблом-злотом сяють,
Здається, панують,
А долі не знають –
Ні долі, ні волі!» [29,с.43]
Я не одинокий, я не сирота –
Єсть у мене діти,
та де їх подіти? [29,с.131]
Архаїзми у творах письменника надають їм характеру піднесеності й урочистого звучання, наприклад, архаїчна форма теперішнього часу дієслова «бути» - «єсть». В цих випадках вживання такої форми дієслова дає змогу автору звучати більш претензійно, підкреслити свою оригінальність. Дослідники також стверджують, що Т. Шевченко часто вживав таку форму, задля того щоб уникнути збігу голосних звуків, який виникає при використанні конструкції «єсть у …».
«Ликує Рим.
І гладіатор, і патрицій,
Обидва п’яні. Кров і дим
їх упоїв. Руїни слави
Рим пропиває. Тризну править.» [29,с.289]
Тут можна виділити лексичний архаїзм «ликувати», що означає радіти, тріумфувати та лексико-словотвірний «упоїв», тобто – напоїв, що відрізняється будовою слова, а саме – префіксом.
«Ще день Украйну катували
Ляхи скажені…» [29,с.101]
«Драгий мій отче і мій царю…» [29,с. 227] -
Архаїзми Шевченко часто використовує для римування своїх текстів.
«Світе вольний, несповитий» [29, с.298]
Архаїзми у цьому контексті застосовані для надання мові відтінку урочистості, схвильованої піднесеності над звичайною, побутовою формою вираження. «Вольний» - лексико-словотвірний архаїзм, вжитий як приклад давньоукраїнської форми вживання цього слова - раніше чергування -о- в закритому складі не відбувалося.
«Та й усміхнулася небога…» [29,с.339]
Первинне значення слова «небога» — бідолаха, сердешна. У сучасній українській літературній мові воно з цим значенням застаріло й не вживається, тобто в такому значенні воно стало семантичним архаїзмом. Але в чоловічому роді слово «небіж» означає «син брата або сестри, племінник» і досі активно вживається українцями.
У творах Тараса Шевченка архаїстична лексика може набувати різного стилістичного забарвлення. Серед використаних письменником архаїзмів значну частину становлять церковнослов’янізми, деякі з них – створені самим автором за лексико-словотвірними взірцями давньоукраїнської мови.
«Німим отверзуться уста,
Прорветься слово, як вода,
І дебрь-пустиня не полита,
Зцілющою водою вкрита,
Прокинеться; і потечуть…» [29,с.343]
Ця лексика є органічним елементом у таких творах письменника, що мають жанрові ознаки молитви або ж у авторських переспівах Біблії. Для цих творів також притаманне використання старослов’янізмів. Особливо часто тут спостерігаються архаїзми з типовими для старослов’янізмів елементами, що починаються з благо-, бого- :
«Блаженний муж на лукаву
Не вступає раду…»[29,с.231]
«А той тихий та тверезий
Богобоязливий…» [29,с.170]
«Благо тому, кого господь
Карає між нами…»
«Отак братів благих своїх
Господь не забуде…» [29, с.237]
«Блаженний той, хто заплатить
За твої кайдани.
Блажен! Блажен! Тебе, злая,
В радості застане…»[29, с.241]
Також архаїзми виступають як засіб творення комічності у текстах Тараса Шевченка:
«Колись-то ще, во время оно,
Помпілій Нума, римський цар,
Тихенький, кроткий государ,
Втомившись, пишучи закони…» [29, с.364]
Загалом в творчості Тараса Шевченка архаїзми виконують такі стилістичні функції, як: створення історичного колориту, відтворення біблійного чи античного колориту, створення комічного ефекту. Їх автор вживає з метою покращити римування поетичних текстів. Отже, використання застарілих форм у художньо-словесній палітрі письменника підпорядковане різним цілям, переважно вони використані зі стилістичною метою створення відповідної атмосфери часу. Вживання архаїзмів у творчості Тараса Шевченка доречне, автор вдало вводить ці слова у художній контекст, тому вони органічно вплітаються в мовну палітру його творів.
2.3 Стилістичні функції лексики історично актуальної – неологізмів.
Неологізми у творчості Тараса Шевченка мають дві функції: номінативну та стилістичну. Номінативна функція розкривається через назву певного явища чи об'єкта, що досі не існував, вона притаманна загальномовним неологізмам, які вживав письменник. Стилістичну функцію виконують лише власне авторські чи індивідуальні новотвори, у Шевченківській поезії такі неологізми підвищують експресію вислову:
«Луна в конглаві оддалась, -
І похилилася тіара!»[29, с.194]
Використовуючи термінологію, Шевченко підіймає свій рівень, як письменник та збільшує кількісний склад лексичної системи української мови:
«Напевне видумали свято
Патриції-аристократи
І мудрий кесарів сенат…» [29,с.327]
Тарас Шевченко намагається вживати дуже насичені слова, щоб кожне несло змістове навантаження. Неологізми, вжиті Шевченком можуть замінити словосполучення чи зворот:
«Мов оазис, в чистім полі
Село зеленіє.
Ніхто в його не заходить,
Тілько вітер віє…» [29, с.234]
Оазис - розташований біля природної водойми острівець рослинності посеред пустелі. У цьому контексті це слово якнайкраще може охарактеризувати українське село того часу, автор вдало підібрав цей неологізм для свого твору.
«Раби з кокардою на лобі!
Лакеї в золотій оздобі...» [29, с.65]
Серед неологізмів, використаних Шевченком, зустрічаються і словосполучення.
«Нічого, друже, не журися!
В дулéвину себе закуй,
Гарненько Богу помолися,
А на громаду хоч наплюй!» [29, с.441].
«Дулевина» - міцно загартована сталь.
«Панове субскрибенти!» - [29, с.198].
Так, на третій сторінці обкладинки своїх «Гайдамак» автор звернувся до людей, що передплатили його книжку, адже за часів творчості Т. Шевченка було прийнято зазначати імена передплатників.
«Хрест високий
На кладовищі трохи збоку
Златомальований стоїть» [29, с.430].
Авторські неологізми письменник зазвичай створює за допомогою словоскладання. «Златомальований» - слово складається з основ слів «злато» (золото) і «мальований», та означає, в переносному сенсі, – пофарбований золотом.
Шевченко мав винятковий хист до створення яскравих художніх образів. Створені ним нові слова вдало підкреслюють авторську самотність у творах. Лексика, використана письменником збагачує як і його авторську мовну систему, так і лексичну систему української мови. Письменник не використовував велику кількість індивідуально-авторських неологізмів, проте використовував багато термінів та професіоналізмів. Найчастіше це слова греко-латинського і церковного походження, а також запозичення казахського походження.
Отже, у своїй творчості Тарас Григорович Шевченко активно використовував пасивну лексику, щоб змалювати образ людей – верхівки суспільства, або ж навпаки – тих, що зазнають соціального гніту, часто також можна зустріти їх вживання задля покращення рими, створення асонансів, підвищення милозвучності української мови у поезії. Історизми у його творчості використовуються для передачі колориту описуваної історичної епохи, у випадках коли потрібно дати детальний опис суспільства того часу чи тоді, коли замінити ці слова іншими було неможливо. Архаїзми автором використовуються для надання мові відтінку урочистості, схвильованої піднесеності над звичайною, побутовою формою вираження, серед архаїзмів дуже часто зустрічаються також церковнослов’янізми та старослов’янізми. Неологізми Тараса Шевченка розкривають його творчу самобутність, вони вживаються переважно для підвищення експресії твору, більшого впливу тексту на читача. Пасивна лексика загалом служить у творчості письменника для відтворення колориту описуваної доби.
ВИСНОВКИ
У курсовій роботі досліджено одну з актуальних тем сучасної української літературної мови – вживання пасивної лексики у творчості Тараса Григоровича Шевченка.
Після проведення детального аналізу теоретичної літератури було з’ясовано, що лексична система української мови постійно зазнає змін. Через свій постійний розвиток лексична система поділяється на активну лексику та пасивну. Серед пасивної лексики розрізняють історизми, архаїзми та неологізми.Такі слова надають мові певного колориту старовини або стилістичного забарвлення. Архаїзми, в свою чергу, поділяються на: власне лексичні архаїзми, лексико-словотворчі, лексико-морфологічні, лексико-фонетичні та лексико-семантичні архаїзми . Історизми найчастіше позначають назви понять матеріальної культури та назви понять соціально-політичної сфери, професій, звичаїв та обрядів минулих часів. До історизмів часто звертаються письменники, адже зазвичай ці слова неможливо замінити жодними іншими, тому що вони не мають синонімів у сучасній українській літературній мові. Неологізми – новоутворені слова, що перебуваю в процесі входження в загальне використання і ще не включені до державної та загальновживаної мови. Ця лексика ще не встигла закріпитись у суспільному мовленні, тому її також відносять до пасивної.
Під час дослідження лексики творчого здобутку Тараса
Григоровича Шевченка було проаналізовано вживання пасивної лексики. З’ясування стану дослідження пасивної лексики в сучасній українській літературній мовію. Виявлено і систематизовано основні семантичні типи пасивної лексики у творчості письменника. Встановлено роль архаїзмів, історизмів та неологізмів у створенні його самобутнього стилю. А також були опрацювані наукової статті з теми дослідження та .з’ясуваний стан дослідження пасивної лексики в сучасній українській літературній мові.
Отже питання вживання пасивної лексики справді недостатньо добре висвітлене в мовознавстві. Проте, існування подібних слів в художній літературі необхідне та важливе, адже історизми, архаїзми та неологізми використовуються для відтворення колориту епохи, з метою надати тексту емоційності, для підвищення емоційності, експресії тексту тощо.
Отже, можна зробити такі висновки: у творчості Тара Шевченка активно функціонують усі групи пасивної лексики, що надає його творчості емоційної та стильової забарвленості. Вживання письменником цих слів абсолютно вмотивоване, та добре поєднується з самобутнім стилем автора. Пасивна лексика має вагомий вплив на формування сучасної української літературної мови. Вона є важливим засобом художньо-словесної творчості і залишається актуальним предметом лінгвістичних досліджень.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Авксентьєв Л. Г. Сучасна українська мова. Фразеологія. 2-ге видання, доповнене і перероблене. - Харків.: Вища школа, 1988. – 406 с.
2. Бевзенко С. П. Історична морфологія української мови / С. П. Бевзенко. –
Ужгород : Закарпат. обл. вид-во, 1960. – 416 с.
3. Бевзенко С. П., Грипас Н. Я., Плющ М .Я. Сучасна українська літературна мова. 2-ге видання, перероблене і доповнене. - К.: Вища школа, 2000. – 430 с.
4. Безпечний І. Поетична лексика і фразеологія: багатозначність слова; синоніми; антоніми; архаїзми; неологізми; варваризми (запозичення); діалектизми; ідіоми / Безпечний І. Теорія літератури. – Торонто, 1984. – С. 35-59.
5. Білодід І. К. Сучасна українська літературна мова / І. К. Білодід. – К. : Наукова думка, 1973. – 438 с.
6. Бойко Н.І. Типи лексичної експресивності в українській літературній мові / Мовознавство. - 2002. - № 2-3. С. 45-49
7. Гайдученко Г. М. Художня реалізація хронологічно маркованої (застарілої) лексики як темпорального показника епохи [Текст] / Г. М. Гайдученко Збірник наукових праць Науково-дослідного інституту українознавства. – Київ : Міленіум, 2006. – Т. 10 : Українська мова вчора, сьогодні, завтра в Україні і світі : тематичний випуск. – С. 220-227
8. Грицьова Л. С. Забуті слова / Укр. Мова : літ. В школі – 1993. – 10. – С. 81-85
9. Гуйванюк Н. Соціально маркована лексика Буковинського краю в історичних романах Михайла Івасюка / Н.Гуйванюк. Мовозначний вісник: зб. Наук. Праць Черкаського національного університету ім. Богдана Хмельницького – Черкаси: ЧНУ, 2009, - вип.9 С.249-260.
10. Даниленко І. Молитва в поетичному дискурсі Тараса Шевченка / Даниленко І. Слово і час. – 2006. – 6. – С. 15-20.
11. Демська О. М. Лексика і лексикологія, або Про лексикологію як університетську дисципліну / Демська О. М. Наукові записки НаУКМА. - 2014. - Т. 164 : Філологічні науки. - С. 28-32
12. Домбровський В. Архаїзми та неологізми / Українська стилістика, ритміка. Українська поетика. – Дрогобич : Відродження, 2008 – 347 с.
13. Єрмоленко С. Я. Про мову Тараса Шевченка / Єрмоленко С. Я. Мова і українознавчий світогляд. Монографія. – Київ : 2007. – С. 365-382.
14. Жовтобрюх М. А., Кулик Б. М. Курс сучасної української літературної мови. 4-е видання. - К.: Вища школа, 1972. – 424 с.
15. Клименко Н. Новоутворення чи мавпування? / Клименко Н. Урок української. – 2004. – 10. С. 23-25.
16. Комаров В. О. Жива мова минулого / Рад. шк. – 1991. – 3. – С. 65-68.
17. Коментарі. Біографія Т. Шевченка. За спогадами сучасників. – К. : В-во АН України, 1958. –391 с.
18. Кочерган М. П. Вступ до мовознавства / Підручник «Академія» - К., 2004. 387 с.
19. Куляс П. Мода на архаїзми / Дивослово. – 2002. – 1. – С. 17
20. Медведь М. М. Актуальні проблеми сучасної філології. Мовознавчі студії: збірник наукових праць С.105-110.
21. Нечипорук А. Семантико-стилістичні особливості вживання застарілої лексики в українській пресі / А. Нечипорук. Мова, суспільство, журналістика. – Київ : 2011. – С. 177-187.
22. Німчук В. В. Давньоукраїнська спадщина в лексиці української мови / АН України. Ін-т укр. мови . – Київ : Наукова думка. 1992. – 412 с.
23. Огієнко І. І. Історія української літературної мови / І. І. Огієнко. – К. : Либідь, 1995. – 294 с.
24. Пашенько Н. Л. Історизми та архаїзми у сучасних художніх текстах / Одеський національний університет імені І. І. Мечникова. – 4. С. 41-45
25. Пустовіт Л. О. Оказіоналізм / Українська мова : Енциклопедія. – 400 с.
26. Русанівський В. М. Історія української літературної мови / В. М. Русанівський. – К. : АртЕк, 2001. – 391 с.
27. Стишов О. З активної – у пасивну / Стишов О. Урок української мови. – 2004. - 2. – С. 23-25
28. Туровська Л. В., Василькова Л. М., Нові слова та значення: словник / Ін-т укр. мови НАН України. − К.: Довіра, 2008. − 271 с.
29.. Шевченко Т. Г. Кобзар. - Київ : Наукова думка 2002. – 367 с.
30. Шевченко Л. Ю. Сучасна українська мова: довідник / Л. Ю. Шевченко,
В. В. Різун, Ю. В. Лисенко. – К. : Либідь, 1993. – 336
31. Шевчук Ю. І. Лексичні архаїзми : Лінгв. суть та характерні риси. – Мовознавство, 1985. – 1. – С.68-71.
32 Ющук І. П. Українська мова. Київ. Либідь 2004 С.225.