Ім'я файлу: МОТИВИ ТА МОТИВАЦІЯ ОСОБИСТО Шерапова Сурай.docx
Розширення: docx
Розмір: 50кб.
Дата: 23.09.2020
скачати
Розширення: docx
Розмір: 50кб.
Дата: 23.09.2020
скачати
РОЗДІЛ 2
СПІВВІДНОШЕННЯ МОТИВАЦІЇ ТА МОТИВУ ІЗ ДІЯЛЬНІСТЮ ОСОБИСТОСТІ, ЇЇ ПОВЕДІНКОЮ, ПОТРЕБАМИ ТА ЦІЛЯМИ
Розробка проблем мотивації інтенсивно ведеться в різних галузях психологічної науки з різних методологічних позицій, за допомогою різноманітних методик. Звідси – розуміння понять і сутність самих мотивів нерідко істотно відрізняються.
Витоки основних напрямів дослідження мотивації у зарубіжній психології беруть початок ще з теорії еволюції Ч. Дарвіна, яка стала основою розвитку трьох ліній розробки проблеми мотивації. Перший підхід трактував людину як вищу тварину (О. Маурер, І.П.Павлов, К.Спенс, Е.Толмен, Е. Торндайк, К. Халл та ін.). Вважалося, що розвиток інтелекту в людини має передумови у тварин, що свідчило про зачаткові форми інтелекту в останніх.
Другий підхід ґрунтується на такому твердженні: якщо між людиною і твариною є загальне біологічне коріння, то інстинктивні тенденції, які зазвичай приписуються тваринам, мають місце і в людини. Виходячи із цього положення, В.Макдаугал почав тлумачити інстинкт розширено і включив пізнавальні, емоційні, поведінкові, спонукальні компоненти в його структуру. На розробку цього напрямку мали вплив погляди З.Фрейда.
Особлива роль у вітчизняній психології належить дослідженням, пов’язаним з розвитком уявлень про мотивацію у роботах Л.С.Виготського, О.М.Леонтьєва, В.І.Мясищева, С.Л.Рубінштейна, Д.Н.Узнадзе та ін. У дослідженнях цих учених значна увага приділялася проблемі детермінованості діяльності суб’єкта. Свідомості відводилася регулювальна роль, а діяльність розглядалася як умова формування свідомості. С.Л.Рубінштейн зазначав, що основний позитивний зміст положення про єдність свідомості та діяльності полягає в утвердженні їх взаємності та взаємозумовленості. Діяльність людини зумовлює формування її свідомості, її психічних зв’язків, процесів і властивостей, які, в свою чергу, здійснюючи регуляцію людської діяльності, є умовою її адекватного виконання (Рубінштейн, 1961, с.35).
Включення свідомості як компонента в детермінацію людської діяльності дозволило поставити питання про мотивацію цілеспрямованої діяльності. Тут важливими поняттями стали ціль і мотив, а також їх співвідношення. Найбільше розроблення питання про усвідомлення мотивів одержало в теорії предметної діяльності О.М.Леонтьєва, який як механізм усвідомлення мотивів розглядає процес смислотворення, що виступає як специфічно-мотиваційна форма відображення реальності.
Психологічно і практично важливою є проблема оволодіння людиною своєю поведінкою. Тут проблема мотивації (як детермінації діяльності) тісно переплітається з проблемою вольової регуляції. Специфічним для людини є оволодіння своїми психічними процесами, а через них своєю поведінкою за допомогою зовнішніх стимулів-засобів. При цьому первинно нейтральним стимулам надається сила мотивів. Поведінка, за Л.С.Виготським, визначається ситуаціями, тому ключ до оволодіння поведінкою полягає в оволодінні ситуаціями. Людина ззовні оволодіває собою, тобто за допомогою додаткових стимулів. Людина на вищих рівнях організації своєї діяльності здійснює “самостимуляцію” і “само-мотивацію” діяльності.
Сучасні теорії мотивації умовно ділять на змістові і процесуальні (динамічні). Змістові загалом ґрунтуються на ідентифікації та розумінні внутрішніх і зовнішніх спонук. Вони номінально визначають чинники, що спонукають людину до дії, зумовлюють її поведінку. Динамічні теорії мотивації представляють чинники в процесі їх взаємодії, розглядаючи перебіг напруги, силу мотивів, їх стійкість або плинність (мінливість).
Для розуміння специфіки змістового аспекту мотивації слід з’ясувати проблему природи, сутності мотиву, його класифікації. У психологічній літературі описується низка різноманітних мотиваційних утворень: мотив, драйв, потреба, напруга, імпульс, чинники активації, мотиваційні риси, тенденції, сили, диспозиції, цілі, настанови та ін. Найчастіше мотив розуміють як одну з основних детермінант поведінки. Категорія “мотив” відображає в психологічних дослідженнях різні явища, тому що є багатовимірним функціональним утворенням зі складним предметним змістом. Так, в енциклопедичних, тлумачних, філософських і власне психологічних словниках “мотив” у широкому значенні цього слова визначається як спонука людської діяльності.
Значно вужче і конкретніше розуміння мотиву розглядається в теоретичних та експериментальних дослідженнях відомих психологів. Так, С.Л.Рубінштейн вважає, що мотиви – це певні спонукання до дії, породжені предметами і явищами зовнішнього світу – рушіями поведінки або “закріплена в індивіді система генералізованих спонукань” (Рубінштейн, 1961, с.64). З позиції теорії установки Д.М.Узнадзе зазначав: “Мотив – це міркування, що змушує суб’єкта здійснювати цей акт; це потреба, для задоволення якої саме ця поведінка була визнана як доцільна”. П.М.Якобсон розумів під мотивом те спонукання, що спричинює вчинок. Л.І.Божович ототожнювала мотиви з внутрішньою позицією особистості (Божович, 1960, с.39). О.М.Леонтьєв мотивом діяльності називав предмет потреби – матеріальний або ідеальний, чуттєво сприйманий чи уявний, мислимий (Леонтьєв, 2009, с.13).
Як показав аналіз різноманітних дефініцій, для більшості авторів властиве потребове розуміння характеру мотивів. Разом з тим, загальновизнаного розуміння сутності мотиву немає. Спостерігається або ототожнення мотиву з іншими психічними явищами, або приписування спонукальної (мотиваційної) функції іншим якостям особистості та навіть (як зазначає В.І.Ковальов) фактичне винесення категорії мотиву за межі психічного.
Але, незважаючи на розбіжність поглядів більшості вчених на сутність мотиву, простежується певна закономірність у їх визначенні. Найчастіше дослідники за мотив вважають конкретний психологічний феномен. Так, погляди на мотив як потребу висвітлюється у працях С.Л.Рубінштейна, О.М.Леонтьєва, Л.І.Божович, В.І.Ковальова, А. Маслоу та ін. Потреба розглядається як спонукальний момент виникнення мотиву або як частина чи навіть сам мотив. Потреби реалізовуються в поведінці та діяльності за допомогою мотивів. У процесі виникнення та формування вони здійснюють взаємний вплив один на одного. Розвиваючись і закріплюючись, мотиви сприяють закріпленню потреби. У свою чергу і розвиток потреб сприяє ефективнішому формуванню мотивації.
Потребами визначаються мотиви та цілі, які взаємопов’язані й здійснюють у процесі цієї взаємодії певний вплив як на поведінку та діяльність людини, так і на її дії. Результати діяльності (поведінки) немовби за принципом зворотнього зв’язку здійснюють вплив на формування потреб, а також цілей і мотивів. У деяких працях мотив розглядається як мета. О.М.Леонтьєв співвідносить мотиви то з діяльністю, то з діями, що свідчить про відсутність жорсткого взаємозв’язку у системах “мотив – діяльність”, “ціль – дія”, “умова – операція” (Леонтьєв, 2009, с.46).
Мотиви поведінки та діяльності виникають на вищому рівні відображення потреб – їх усвідомленні. Необхідність усвідомлення потреб, перш за все, пов’язане з, так званим, “присвоєнням” потреб суспільства.
Слід зазначити, що більшість вітчизняних і зарубіжних психологів вважають, що мотив – це не будь-яке спонукання, яке виникло в організмі людини й розуміється як стан, а внутрішнє усвідомлене спонукання, яке відображає готовність людини до дії або вчинку. У той же час частина психологів не розглядає мотив як спонукання, а навпаки – відокремлює мотив від спонукання. Визнаючи за мотивом спонукальну силу, Є.П.Ільїн зазначав, що спонукання без мотиву втрачає свою силу. Водночас прирівнювати мотив до спонукання теж немає достатніх підстав (Ільїн, 1987, с.52).
Мотив як намір розглядали Л.І.Божович, Б. Ф. Зейгарник, К. Левін. Хоча намір прямо і не ототожнюється із мотивом, визнання за ним мотивуючої сили безперечне (Божович, 1960, с.125).
Мотив як особистісну диспозицію обґрунтовують західні психологи (Дж.Аткінсон, М.Мадсен, Х.Маррей, Х.Хекхаузен) та вітчизняні вчені (С.С.Занюк, Н.Ш.Магомед-Емінов, В.С.Мерлін, С.Г.Мосвичов, К.К.Платонов, М.В.Савчин, А.А.Файзуллаєв, В.О.Ядов та ін.).
Розуміння мотиву як “процесу формулювання” належить польським психологам А.Левицькому, К.Обуховському. Мотив – це відповідь на питання, чому людина ставить перед собою таку мету, а не іншу, діє так, а не інакше.
Задоволеність як мотив розглядають В.Г.Асєєв, Т.А.Кітвель, А.Г.Ковальов, Н.Ф.Наумова, П.М.Якобсон, І.Г.Столяр та ін. Якщо задоволення – це емоційний стан, що виникає внаслідок реалізації мотиву, є наслідком досягнення мети, задоволення потреби (П.М.Якобсон), то задоволеність більшістю психологів і соціологів розуміється як ставлення до виконуваної діяльності, стилю життя та ін., що здійснює довготривалу оціночну функцію (позитивну або негативну). На основі позитивного ставлення до виконуваної діяльності суб’єкт має довготривалу мотиваційну установку на її виконання. Тому, задоволеність виступає одним із чинників, котрі впливають на прийняття рішення продовжувати діяльність і тим самим, на думку Є.П.Ільїна, посилюють мотив, але не є безпосередньою спонукою. Задоволеність може бути основою, змістовою складовою мотиву, пояснюючи, чому людина займається тією чи іншою діяльністю тривалий час (Ільїн, 1987, с.48). Отже, задоволеність набуває мотиваційного статусу.
Таким чином, аналіз різних поглядів на мотив як тотожність із тим чи іншим психологічним феноменом (потребою, спонуканням, наміром, метою, особистісною диспозицією, станом, формулюванням, задоволеністю тощо), свідчить, що різні автори або відмовляються вивчати мотиви як психологічні явища, або вдаються до вибору найбільш “ зручного ” для них трактування мотиву.
Щодо класифікації мотивів, то тут теж немає єдиної думки серед учених. Виділення видів мотивів і їх класифікація у багатьох авторів залежить від того, як вони розуміють сутність мотиву. Так, у зарубіжній психології поширеним є поділ мотивів на два типи: з погляду специфічних і неспецифічних мотиваційних утворень. До перших відносять диспозиційні змінні: мотиви, потреби, цінності, настанови; до других – функціональні змінні, що ситуативно пов’язані з першими: специфічні мотиви, стимули, драйви, підкріплення, цільові об’єкти.
Згідно з уявленнями О.М.Леонтьєва, мотиви можуть диференціюватися на “ті, що тільки знаються”, тобто номінальні, і “реально діючі”. Перші позбавлені функції спонукання та смислоутворення. Вони використовуються як мотивування. “Реально діючі” поділяються на мотиви-стимули та смислотворні. Останні завжди займають вищу ієрархічну сходинку в системі мотивації і є провідними для особистості (Леонтьєв, 2009, с.173).
У багатьох випадках основою для виділення мотивів є приналежність стимулів, які викликають потреби, до зовнішніх або внутрішніх (А.К. Маркова). Ділення мотивів на особистісні та суспільні, егоїстичні та суспільно значущі пов’язані з настановами особистості, її моральністю, спрямованістю (Л.І.Божович). Також існує поділ мотивів, що може базуватися на виділенні та класифікації різноманітних видів потреб (біологічних і соціальних): мотиви самоповаги, самоактуалізації, мотиви-прагнення до результату (мотиви досягнення), мотиви-прагнення до діяльності, мотиви до успіху й уникнення невдач (Божович, 1960, с.49).
Для чіткості понятійного апарату дослідження необхідно розглянути питання співвіднесення понять “мотивація”, “мотиви”, “мотиваційна сфера”. Якщо поняття “мотиваційна сфера” розглядається як найважливіша частина, ядро особистості, що включає систему мотивів (мотивацію) у її певній ієрархії (Чирков, 2002 с.153), як вважають більшість учених-дослідників, то сутність поняття “мотивація” (як і поняття “мотиви”) визначається по-різному. Взагалі, питання термінологічних відмінностей понять “мотивація” і “мотив” на сьогодні залишається гостро дискусійним. При розгляді цього питання існує два умовних напрямки аналізу: в першому мотивація розглядається як структура та сукупність чинників або мотивів (що відповідає змістово-ієрархічному аспекту їх вивчення); в другому мотивація розглядається як динамічне утворення, процес, механізм (що відповідає процесуальному підходові до її дослідження). (Чирков, 2002, с. 156).
Засновником динамічного аспекту вивчення мотивації вважається Курт Левін, за твердженням якого, підґрунтям тієї чи іншої поведінки є певні сили. Вчений виходив із того, що чинники поведінки, її мотивацію слід шукати не лише серед іманентних властивостей індивіда (інстинкти, сила волі та ін.), а й у процесах взаємодії суб’єкта з середовищем через конкретний випадок чи ситуацію. Для К. Левіна мотивація є актуальним процесом, що спрямовує та спонукає цілеспрямовану поведінку.
Зауважимо, що майже всі дослідження з теорії інструментальності проводилися на матеріалі різних видів професійної діяльності, що забезпечило їм високу зовнішню валідність.
До зазначеного класу теорій належить і поширена модель мотивації Х.Хекхаузена, яка будується на основі схеми “очікуваної цінності” й враховує низку параметрів: особистісний стандарт, орієнтацію на майбутнє, каузальну інтерпретацію результату, особисту відповідальність. Для пояснення дій у моделі розрізняють чотири поняття: ситуація, дія, результат, наслідки. Ці поняття пов’язуються за допомогою відповідних типів очікувань: “ситуація –результат”, “дія – результат”, “дія в ситуації – результат”, “результат – наслідки”. Наслідки дії Х.Хекхаузен поділяє на чотири класи: самооцінювання, наближення до надмети, оцінювання іншого, побічні впливи.
Розвиток радянської школи теорії мотивації відбувався на основі узагальнення світового психологічного досвіду та власного критичного підходу, методологічною основою якої були праці Л.С.Виготського, С.Л. Рубінштейна та ін.; концептуальні роботи О.М.Леонтьєва, Г.С.Костюка, В.М.Мясищева та ін.
Процесуально-динамічний підхід до вивчення психіки людини в радянській психології започаткував С.Л.Рубінштейн. З його ім’ям пов’язаний принцип детермінізму: зовнішні причини діють тільки через внутрішні умови. Зовнішні впливи опосередковуються системою внутрішніх умов, що безперервно ускладнюються і розвиваються. Внутрішні умови – не тільки стан, а й процес, у ході якого вони самі змінюються, а відтак змінюються і можливості зовнішніх впливів. За С.Л.Рубінштейном, процес є основний спосіб існування психічного. Отже, основною характеристикою психічного є процесуальність, тобто психіка завжди існує у формі безперервного, гнучкого, мінливого процесу, породженого постійною взаємодією людини з навколишнім середовищем (Рубінштейн, 1961, с.112).
Мотивацію вчений розглядав як опосередковану процесом її відображення суб’єктивну детермінацію поведінки людини зі світом. Через свою мотивацію людина знаходиться у контексті дійсності. Разом з тим він зазначав, що “детермінація через мотивацію – це детермінація через значущість явищ для людини”. Причому одна й та ж об’єктивна ситуація для різних людей буде мати різну мотиваційну значущість. Більш того, для одного індивіда одна й та ж ситуація у різні моменти життєдіяльності має різне значення. Ці положення є для нас методологічними щодо побудови теоретичної моделі формування мотивів навчально-професійної самореалізації студентів вищого педагогічного закладу та інтерпретації її емпіричного випробування. У руслі цього підходу були продовжені дослідження мотивації К.О.Абульхановою-Славською, В.Г.Асєєвим, В.Д.Шадріковим та ін. Так, В.Г.Асєєв накреслив основні шляхи системного підходу до вивчення проблеми мотивації. Зокрема, він до її розв’язання проаналізував особливості розвитку мотивації в онтогенезі, основні рушійні суперечності мотивації, здійснив психологічний аналіз динаміки мотивів тощо Загалом, учений доводить єдність змістовного та динамічного в мотивації: розвиток змістової складової мотивації призводить до конкретизації динаміки; а з розвитком динамічної структури регуляції узагальнюються конкретні змістово-смислові стани.
На думку В.І.Ковальова, динаміка мотивів може бути як позитивна, так і негативна – залежно від ефективності діяльності. Загальні характеристики динамічності мотиваційної сфери свідчать лише про її формування, розвиток у певному напрямку. Посилення або послаблення її може проявитися у змінах ставлень людини до різних видів діяльності, наданні нею певної переваги тому чи іншому вибору.
Отже, аналіз психологічної літератури дозволяє сформулювати сучасні уявлення науковців про мотивацію особистості:
потреба - це відображення у свідомості необхідності (потрібності) чогось, що часто переживається як внутрішнє напруження та стимулює психічну активність, пов’язану з цілепокладанням;
мотивація - особливий вид детермінації поведінки;
термін “мотивація” є ширшим поняття, ніж термін “мотив”;
мотивація - це динамічний процес формування мотиву як основи дії;
мотивація - це сукупність і певна послідовність ряду причин і спонукань психологічного характеру, які пояснюють поведінку людини, її початок, спрямованість і активність;
мотиваційна сфера людини, як і інші її психологічні особливості, має свої джерела в практичній діяльності;
мотив - це внутрішня стійка психологічна причина поведінки або вчинку людини;
мотив розуміють як потребу, ціль (предмет задоволення потреби), намір, стійкі властивості (особистісні диспозиції), стан, задоволеність;
мотив як форма мотивації виникає тільки на рівні особистості та забезпечує особистісне обґрунтування рішення діяти в певному напрямі для досягнення певних цілей.
Мотивація - особливий вид детермінації поведінки, а потреба - це відображення у свідомості необхідності (потрібності) чогось, що часто переживається як внутрішнє напруження і стимулює психічну активність, пов’язану з цілепокладанням.
Отже, аналіз наукових джерел, присвячених проблемі мотиваційної сфери особистості, дає підстави стверджувати, що недоцільно відривати динамічний аспект мотивації від змістового, оскільки вони існують у єдності та взаємозв’язку.
ВИСНОВКИ
Мотиваційна сфера особистості являє собою досить складне структурне утворення людської психіки. Дослідження мотиваційної сфери являє собою інтерес насамперед для практичного використання набутих знань, адже визначившись з такими поняттями як структурна організація мотиваційної сфери, механізми її формування, можливості зміни мотиваційних установок можна ефективно здійснювати психологічну адаптацію і корекцію поведінки особистостей в практичній роботі спеціаліста-психолога, а за необхідності – змінювати і самі мотиваційні установки окремої особистості з метою її соціалізації і запобігання внутрішнім та зовнішнім конфліктам.
Підбиваючи підсумки роботи можна зробити наступні загальні висновки:
1. Мотив – це предмет (матеріальний або ідеальний), що збуджує і породжує вибір спрямованості дій заради його досягнення. Мотиваційну ж сферу можна визначити як сукупність усвідомлених причин, які лежать в основі вибору дій і загальної спрямованості діяльності особистості.
2. Структурно в мотиваційній сфері можна визначити мотиваційні процеси, які за ступенем контрольованості поділяються на контрольовані і обумовлені пізнавальною активністю суб’єкта; значною мірою автономні від намірів суб’єкта, які здатні формувати альтернативні збудження та процеси, які визначаються крайнім ступенем незалежності від довільної регуляції діяльності, домінуванням над нею.
3. Формування мотиваційної сфери особистості відбувається під впливом процесів, які визначаються психічними механізмами мотиваційної фіксації (визначення найбільш особистісно значущих цілей і задач діяльності, зосередження на них мотиваційної активності особистості) та мотиваційної сумації (поєднання різноманітних збуджень глибинного та ситуативного характеру і вироблення мотиваційних установок, що найбільш відповідають цим збудженням), однак чіткої картини формування самих цих механізмів психологічна наука поки що немає.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Арітова О.Н. Вплив мотивації на структуру цілепокладання // психологія 2008.- № 4.- с. 40-52.
2. Зерніченко А.Н., Гончаров Н.В. Мотиваційний процес, структура особистості і трансформація енергії потребностей.- М .: Гардарики, 2002.- 146 с.
3. Кіллен К. Питання управління / Пер. під ред. В.І. Ветрова.- М: Альтаїр, 2003.- 342 с.
4. Ковальов В.І. Мотиви поведінки і діяльності. - М .: Инфра-М, 2008. - 232 с.
5. Колосов Д.В. Введення в загальну психологію: Навчальний посібник М .: Норма, 2006.- 493 с.
6. Левін К. Мотивація і сприйняття в нормі і патологіі.- М .: Просвещение, 2001. 330 с.
7. Леонтьєв А.Н. Діяльність. Свідомість. Особистість. - М .: Просвещение, 2009. - 245 с.
8. Маслоу А. Мотивація і особистість. - СПб .: Євразія, 2009.- 305 с.
9. Психологічні механізми мотивації людини / Под ред. В.К. Вілюнас, Ю.Б. Гіппенрейтер.- СПб .: НЕВА, 2007.- 432 с.
10. Скіннер Б. Теорія посилення мотіваціі.- М .: Флінт, 2006.- 234 с.
11. Тихомиров О.К. Мотиваційний профіль посади і оцінка мотивації співробітника // Питання психології № 4.- 2002.- С. 21-25.
12. Файзуллаев А.А. Основи загальної психології: Підручник М .: Инфра-М, 2008.- 540 с.
13. Хекхаузен Х. Мотив і мотивація: вісім основних проблем.- М .: Філін, 2007. 230 с.
14. Чирков В.І. Мотивація трудової діяльності. Критичний аналіз зарубіжної теорії трудової мотивації. - М .: Наука, 2002.- 134 с.
15. Шадриков В.Д. Введення в психологію: мотивація поведінки: Підручник М .: Наука, 2009.- 549 с.
16. Шварц С. Психологія мотивації: Навчальний посібник М .: БЕК, 2009.- 310 с.
1 2