МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ДЕРЖАВНОЇ ПРИКОРДОННОЇ
СЛУЖБИ УКРАЇНИ ІМЕНІ Б. ХМЕЛЬНИЦЬКОГО
Факультет іноземних мов
Кафедра перекладу
Реферат
З дисципліни:
«Основи мовознавства та теорії мовної комунікації»
На тему:
«Морфеміка як наука»
Виконала студентка: Ништик Ольга
Викладач: І.І. Шумило
Навчальна група: 423
Хмельницький
2020
Зміст
Предмет і завдання морфеміки
Морфемна будова слова
Корінь слова. Слова спільного кореня
Афікси. Типи афіксальних морфем
Словотворчі (деривативні) і граматичні афікси
Список використаної літератури
Предмет і завдання морфеміки
Морфеміка — розділ граматики, який вивчає морфемний склад слова, закономірності конструювання слів за певними правилами сполучуваності морфем.
Традиційно морфеміку відносять до морфології, об’єктами вивчення якої є внутрішня граматична будова слова і граматичні класи слів. Оскільки одиниці, що виділяються у внутрішній будові слів, є знаками - значущими частинами морфологічної одиниці-конструкції ,і беруть участь у граматичному оформленні лексико-граматичних класів слів (частин мови), це дає підставу для виділення морфеміки в окремий розділ із самостійним об’єктом вивчення - одиницями, меншими за слово, - морфемами.
Морфеміка вивчає морфеми та класифікацію їх за функціями й іншими ознаками, поділ слів на морфеми, правила сполучуваності у внутрішній будові слова і зміни у морфемних
структурах. Морфеміка тісно пов’язана з розділом «Морфонологія», в якому вивчаються звукові зміни у морфемах і на їх стику в слові, та «Словотвором», оскільки морфеми розглядаються у зв’язку з похідністю слів, особливо афіксальних утворень.
Поняття морфеми
Кожна одиниця мови має свою структуру, яку утворюють взаємопов’язані і співвідносні елементи значення і вираження (крім фонеми).
Слово як морфологічна одиниця-конструкція — це єдність взаємопов’язаних і співвідносних морфем, які його утворюють.
Морфема (грец. цорфті — вигляд, форма) — це найменша неподільна значуща частина слова. Морфема є носієм певного лексичного чи граматичного значення і регулярно відтворюється у процесі мовлення відповідно до моделей слів, властивих певній мові. Наприклад, у слові братній виділяються три морфеми (брат-н-ій) перша з них наявна в споріднених словах брат, братів, брататись, братство; друга — властива прикметникам відіменникового творення на зразок муж-н-ій, друж-н-ій (від друг), а третя- функціонує в усіх прикметниках м’якої групи в називному відмінку.
Вияв морфеми у слові і його словоформах позначається терміном «морф» («морфа»).
Морф (морфа) — конкретний вияв морфеми, найменша начуща частина, що виділяється у складі певної конкретної словоформи слова; те саме, що й варіант морфеми.
Аломорф (аломорфа) — це морф певної морфеми, що зазнав фонетичної модифікації, зумовленої звуковим складом сусідніх морфів або формальною будовою слова.
Наприклад, морфема з в українській мові може мати звукові варіанти з-, зі - , із- , с- : збити, зійти, ізняти, спитати. Виявом однієї кореневої морфеми є аломорфи род- і рід- у словах родити, родина, рід, рідня.
Кореневі аломорфи слід відрізняти від суплетивних коренів. Суплетивними є корені двох слів, від яких творяться суплетивні форми одного слова. Наприклад: поганий - гірший , найгірший; брати - взяти; я - мене, мені; ми - нас, нам ; він - його, йому.
Типи морфем
Морфемна структура слова — це закономірна єдність взаємопов’язаних складових частин його, розташованих у певній послідовності відповідно до ролі їх в організації слова як цілісної одиниці лексичного і граматичного рівнів мови.
За значенням і роллю в будові слова морфеми поділяються на кореневі та афіксальні, або службові, формальні (словотворчі і граматичні).
Коренева морфема є носієм поняттєвого змісту слова. Втілюючи ідею тотожності його самому собі, або внутрішню форму слова, коренева морфема протиставляється формальним засобам вираження словотвірних і граматичних значень.
Афіксальні морфеми є засобом вираження словотвірних і граматичних значень: 1) оформлення основи слова; 2) творення похідних у процесі деривації (словотвірного перетворення кореня) або граматичних форм у процесі граматичної модифікації кореня того самого слова:
1) білити і біліти; нести і носити;
2) білий, білуватий, білизна, біленький, більмо;
3) білий, біла, біле, білі; білий — біліший — найбіліший.
Корінь слова. Слова спільного кореня
За значенням і функцією в структурі слова морфеми поділяються на кореневі та службові.
Корінь — це основна, стрижнева морфема, що виражає загальне (поняттєве) лексичне значення слова.
Корінь є носієм речового значення слова, шо відображає елемент об’єктивної дійсності, а тому є обов’язковою частиною кожного слова. Як поняттєва морфема корінь об’єднує всі споріднені слова. Повторюючись у споріднених за походженням словах, коренева морфема об’єднує ціле гніздо похідних слів.
Наприклад, корінь весн- об’єднує спільним поняттєвим змістом слова, належні до різних частин мови: весна, провесна, весніти, весняний, навесні.
Значення кореня в словотвірних рядах споріднених слів видозмінюють і конкретизують словотворчі афікси — суфікси і префікси, які завжди пов’язані з коренем і без нього вживатися не можуть. Порівняно з афіксами корінь характеризується більшою автономністю. У незмінюваних словах, особливо службових, корінь не поєднується з афіксами. Наприклад, у словах амплуа, так, про, хай, ага виділяється тільки коренева морфема.
У змінюваних словах крім кореня та словотворчих афіксів, які уточнюють його значення, наявні також морфеми, шо виражають граматичні значення слова й утворюють його форми, - цс закінчення та формотворчі афікси.
На відміну від афіксів корінь не має чітко закріпленого за ним місця у слові, З нього може починатися слово (міст-о, рід-н-ий ) , він може стояти після префікса чи двох префіксів (на-род, воз-з’-єдн-а- ти) або поєднуватися з іншим коренем у складному слові ( криг-о-лам) .
За особливостями вияву в споріднених словах розрізняють незв’язаний і зв’язаний корені.
Незв’язаний (вільний) корінь має здатність до вільного вияву свого морфемного статусу як у непохідному, так і в похідному слові. Наприклад, корінь ліс - здатний виступати у слові ліс, що осмислюється у зв’язку з нульовим, або фонетично не вираженим, закінченням у називному відмінку однини, і в похідних словах лісок, лісовий, узлісся, пролісок, лісник, лісництво та в інших споріднених, до складу яких входять також словотворчі афікси й закінчення. Більшість слів мають вільні корені.
Зв’язаний корінь в сучасній мові не може виявляти себе самостійно, а лише в поєднанні зі службовими, афіксальними морфемами. Наприклад, слова відняти, підняти, розняти сприймаються як похідні, але корінь цих слів зв’язаний, він не може виявити себе самостійно, без префікса, і виступає тільки в похідних словах.
Афікси. Типи афіксальних морфем
Афікси (від лат. affixus - прикріплений) є носіями словотвірного і граматичного значень слова, тобто уточнюють речове значення кореня, видозмінюють основне лексичне значення, тобто слугують засобом творення похідних слів або вказують на відношення його до інших слів, виступаючи засобом творення форми того самого слова. Афікси мають певні, закріплені за ними в мові значення і виступають з цими значеннями у низці слів або у тій самій граматичній формі слова як показник цієї форми.
Наприклад; у словах робітниця, учениця суфікс - и ц – виражає словотвірне значення вказівки на особу за родом діяльності разом із флексією - а { я ) , що оформляє ці іменники і виражає ознаки жіночого роду однини називного відмінка.
Значення афіксів виявляється не самостійно, а в єдності з коренем слова. Саме тому можлива омонімія афіксів. Вони здатні поєднуватися з коренями слів різних словотвірних типів, наприклад; суфікс - и к у словах Івасик, коник, гвинтик;
префікс при - у словах присмерк, пришкільний, привітати .
Афікси послідовно розрізняються за місцем і роллю у слові. За місцем у слові виділяють префіксальні і постфіксальні морфеми.
Префікс (від лат. Prae - попереду і fixas - прикріплений) — морфема, що стоїть перед коренем, наприклад; прославитися, над - будова, на - земний .
Постфікс (від лат. post — після і fixus — прикріплений) - це афікс, прикріплений після кореня. До постфіксів належать суфікс, флексія і власне постфікс.
Суфікс (від лат. suffixas - підставлений) - це морфема, що займає місце відразу після кореня, поряд із ним, наприклад; спів-ак, літ-н-ій , віт-а-ти .
Флексія, або закінчення, - це афікс, який займає кінцеву позицію в змінюваному слові, слугуючи показником синтаксичних віднощень між пов’язаними словами в словосполученні і реченні. Наприклад, у словосполученнях глибоке-е озер-о, перш-а груп-а закінчення вказують на зв’язок залежних від іменників прикметника і числівника.
Власне постфікс — це афікс, що знаходиться в абсолютному кінці слова, після закінчення і виконує словотворчу і граматичну роль. Наприклад, постфікс - ся - це змертвіла давня форма знахідного відмінка зворотного займенника себе, що зазнав десемантизації. Він приєднується до дієслів як словотворчий афікс і водночас надає їм зворотного або пасивного значення; вчити - вчитися, писати - писатися .
Конфікс — це поєднання префікса і постфікса, які спільно функціонують у процесі словотворення. Конфікси ще називають циркумфлексами, тому що вони оточують корінь з обох боків одночасно; рукав —> нарукавник, глина —> суглинки , брова - надбрівний , стовп —> остовпіти. Інтерфікс (від лат. inter — між і fixas — прикріплений) — це афікс, що стоїть між двома (або більше) основами у складних словах — композитах.
Словотворчі (деривативні) і граматичні афікси
За функцією в слові афікси поділяються на словотворчі (деривативні) і граматичні. Словотворчі афікси слугують для уточнення речового значення кореня. Цю роль можуть виконувати суфікси, префікси і постфікси.
Суфікс як словотворчий засіб відрізняється від інших морфем низкою ознак. Він чутливо реагує на вибір твірної основи і своє значення реалізує лише у зв’язку з кореневою морфемою. Так, суфікси - от ( а ) , - ість , - изн ( а ) можуть виражати значення узагальненої ознаки, властивості, абстрактного поняття в єдності з коренями прикметників, які позначають конкретні ознаки або властивості предметів; добр-от-а – доб-р-ий , хоробр-ість – хоробр-ий , крут-изн-а - крутий.
Суфікс, приєднуючись до кореня твірної основи, уточнює чи видозмінює поняттєвий зміст похідного слова і водночас є показником (разом із закінченням) належності його до певної частини мови. Саме суфікс виявляє здатність переводити основу слова з одного розряду (частини мови) в інший. Наприклад; зима - зимувати (суфікс – ува перевів основу іменника до дієслів); списати - список (похідний від дієслова іменник утворено суфіксом -ок); мужній – мужньо (суфікс –о переводить основу прикметника до прислівників).
Префікс відрізняється від словотворчого суфікса тим, що він не впливає на морфологічне оформлення слова; приєднуючись не до кореня, а до цілого слова, префікс не може переводити основу з однієї частини мови в іншу. Наприклад; давній - прадавній, ходити - заходити, звично - незвично.
Значення префіксів чіткіше окреслене порівняно з суфіксами, вони більш стандартизовані, спрямовані на вираження просторових, часових, кількісних та інших ознак, що характеризують дії, процеси, стани, предмети; від’їхати, рознести, перебрести, забігти, побігати, познаходити, доісторичний, надпотужний, заглибокий, надхмарний, просинь, недавній, недовго.
Префікси не закріплені за частинами мова, тому багато з них можуть уживатися як словотворчі засоби в різних класах слів, наприклад; заходити і завеликий, прадід і прадавній, проголосити і проректор.
Власне постфікси виступають із словотворчою функцією у дієсловах, займенниках і прислівниках.
Постфікс - ся приєднується до дієслів як словотворчий афікс і водночас надає їм зворотного або пасивного значення; купати - купатися, хотіти - хотітися , сидіти – сидітися.
До постфіксів зараховують також афікси, похідні від часток, які мають значення неозначеності істоти, предмета, ознаки або обставинної характеристики дії, стану: хто-небудь, що-небудь, будь-що, який-небудь, будь-де, де-небудь, хтозна-як, хтозна-відколи, абикуди, деколи. Вони приєднуються до питально-відносних займенників або займенникових прислівників на початку (будь-хто, будь-що, будь-який, будь-де, будь-коли, хтозна-хто, хтозна-як, хтозна-відколи) або в кінці слова (хто-небудь, чий-небудь, котрий-небудь, де-небудь, звідки-небудь).
На відміну від дієслівного постфікса -ся (-сь), який відіграє класифікуючу роль (оформляє і розрізняє активні й пасивні, зворотні і незворотні дієслова), такі постфікси не розрізняють частин мови. Тому їх можна характеризувати як аглютинативні, стандартизовані афікси, спеціалізовані на вираженні граматичних значень слів.
Особливим різновидом словотворчих афіксів є інтерфікс и, идо виступають для зв’язку двох (або більше) коренів у складному слові. В українській мові роль інтерфіксів викопують голосні о, е (є). їх називають сполучними, або словотвірними, голосними. Наприклад: лісотундра, першодрук, саморух, сонцепоклонник, працездатний, життєрадісний.
До деривативних афіксів близькі так звані афіксоїди, що є початковими або кінцевими елементами складних слів.
Початкові елементи складних слів називають префіксоїдами: багато, велике, гідро, енерго, метео, ново, повно, само, свіжо (багаторазовий, великоваговий, гідропоніка, енергоносій, метеостанція, нововведення, повнометражний), а кінцеві елементи — суфіксоїдами: бальний , дайний, грійка, думець, життєдайний , тілогрійка, однодумець, птахолов ) .
Граматичні афікси слугують для творення форм того самого слова. Розрізняють формотворчі і словозмінні граматичні афікси.
Формотворчі афікси — суфікси і меншою мірою префікси — відрізняються від словотворчих (деривативних) тим, що беруть участь в актах формотворення, взаємодіючи з основою того самого слова, тоді як деривативні афікси в акт словотворення взаємодіють із твірною основою у похідних словах.
Формотворчі суфікси стандартизовані, обов’язкові для всіх слів тієї частини мови, у межах якої утворюють певну систему словоформ. Так, усі дієслова мають форму інфінітива, що твориться суфіксом -ти; форми минулого часу дієслів творяться за допомогою суфіксів -в (або нульового) та - л - , до яких приєднується родочислове закінчення: писати — писав , писала,писало,писали; За допомогою формотворчих суфіксів -уч- (-ЮЧ-), -ач- (-яч-), - л - ,творяться активні дієприкметники теперішнього і минулого часів; за допомогою суфіксів - н - ( - є н - ) , - т – утворюються дієприкметники минулого часу;
дієприслівники теперішнього часу творяться за допомогою суфіксів -учи (-ючи), -ачи (-ячи), а минулого — суфіксами -иіи, -вш и, наприклад: рожевіти – рожевіючий.
Формотворчі суфікси -Ш -, - і ш - слугують для творення форм вищого ступеня порівняння прикметників ( довгий — довший , рівний — рівніший ) та -ше, - і ш е — для творення таких самих форм прислівників ( довго - довше ) . Ці суфікси у поєднанні з префіксом най - виступають як засоби творення форм найвищого ступеня ( найдовший, найрівніший ) .
Список використаної літератури
Клименко Н. Ф. Основи морфеміки сучас. укр. мови. К., 1998.
Морфемна структура слова. К., 1979.
Безпояско О. К., Городенська К. Г. Морфеміка укр. мови. К., 1987.
Козленко І. В. Морфеміка сучасної української літературної мови: Навч. посібник. — К., 2007.
Горпинич В. О. Сучасна українська літературна мова. Морфеміка. Словотвір. Морфонологія: Навч. посібник. – К., 1999.
Н. Ф. Клименко. Морфеміка // Українська мова : енциклопедія. — К. : Українська енциклопедія, 2000. — ISBN 966-7492-07-9.