«Мораль як об’єкт етики, її сутність та функції.»

Ім'я файлу: індз етика.docx
Розширення: docx
Розмір: 42кб.
Дата: 24.03.2021
скачати
Пов'язані файли:
ЗЄДНУВАННЯ РУКАВІВ З ВИРОБОМ.docx

Вінницький державний педагогічний університет
імені Михайла Коцюбинського
Факультет історії, права і публічного управління

Кафедра права і публічного управління

ІНДЗ з «Етика І Естетика» дисципліни на тему:

«Мораль як об’єкт етики, її сутність та функції.»

Виконав студент 1АПУА

Вудвуд Даніїл

Вінниця 2021

План

1)Термін

2)Сутність

3)Функції

4)Мораль у психології

5)Мораль у юриспруденції

6)Мораль у політиці

7)Моральність

8)Структура

9)Висновок

10)Джерела
1) Мораль як одна з форм суспільної та особистісної свідомості є системою поглядів, уявлень, норм і оцінок, що регулюють поведінку людей. Її основу становлять переконання, звичаї, традиції, громадська думка. Вона охоплює всі сфери суспільного буття: ті, що регулюються державою (політика, виробництво, соціальна сфера, сім’я тощо), і ті, які держава чи громадські організації не регулюють (дружба, любов, товаришування, побут.

Мораль) – система поглядів, уявлень, норм, оцінок, що регулюють поведінку людей; одна з форм суспільної свідомості.

Мораль є свідченням певного рівня розвитку, духовної зрілості людини, характеру її відносин з іншими людьми і світом.

2) У всі часи вчені по-різному тлумачили сутність моралі:

як досвід житейської мудрості;

як школу виховання людини, навчання її доброчесності;

як виконання божественних заповітів, що забезпечують безсмертя особистості;

як вищу насолоду, вдоволеність індивіда своєю поведінкою;

як найкоротший шлях до щастя;

як самоцінне служіння честі;

як виконання незаперечного обов’язку;

як інструмент збереження порядку в суспільстві;

як забезпечення чесності у взаєминах людей;

як вимогу суспільної користі;

як викриття банальної, несправедливої дійсності, "суд над життям" і собою;

як служіння ідеалу;

як засіб взаєморозуміння і згуртування людей;

як особливий засіб пізнання;

як визначення вищого сенсу людського життя тощо.
3) Головним завданням моралі е перетворення потенційного буття індивіда як людини на актуальне. Творчо інтеріоризуючи моральні вимоги, орієнтуючись у своїй діяльності й поведінці на абсолютні вселюдські цінності, перетворюючи їх на самовимоги, індивід освоює їх, стає співтворцем, що сприяє становленню його як цілісної, автономної одиниці буття, людини. Досягнення цього пов'язане з багатьма супровідними діями, які лише здаються головними через свою безпосередність. Адже, прагнучи гармонізувати відносини між людьми, суспільство регулює їх різними засобами, зокрема й за допомогою моральних вимог. При цьому індивід з його прагматичними егоїстичними інтересами часто розглядається як така ланка суспільства, що заважає його гармонізації. Проте кінцевою метою

функціонування, суспільства є формування людини як цілісної, всебічно розвинутої особистості. Цю роль виконує насамперед мораль, яка ґрунтується на принципі, згідно з яким людина є найвищою цінністю.

Функціональний аналіз моралі дає змогу розкрити деякі її грані. Серед найважливіших функцій моралі виокремлюють регулятивну, оцінно-імперативну, комунікативну, пізнавальну, виховну, орієнтуючу та ін. Цей поділ умовний, оскільки перелічені функції часто перетинаються. Так, регулятивна функція включає в себе оцінно-імперативну й орієнтуючу, а виховна — мотиваційну й деякі інші. До того ж суто функціональний підхід до вивчення моралі таїть у собі загрозу її недооцінювання: мораль, а водночас і найвищі вселюдські цінності, можуть розглядатися як засіб досягнення локальних цілей — прагматичних, політичних тощо.

Регулятивна функція моралі

Цю функцію моралі здебільшого вважають головною, доводячи, що основний зміст моралі становлять відповідні вимоги (норми, правила, приписи). Саме завдяки їм мораль виконує регулятивну роль. Відомо, що в житті суспільства взаємодіють дві протилежні тенденції: упорядкованість, що забезпечує його стабільність, і хаос, який загрожує його існуванню. Щоб усунути цю загрозу, суспільство вдається до різних регулятивних засобів — права, політичних й адміністративних механізмів. Проте силові важелі регулювання життя суспільства не завжди дають бажаний ефект. До того ж при їх використанні часто ігнорують необхідність рахуватися із вселюдськими цінностями і провідну істину моралі, яка проголошує основною цінністю людину. А це негативно впливає й на розвиток суспільства.

До специфічних особливостей моральної регуляції поведінки людини належать:

— повноцінний вияв у моралі свободи, самостійності особистості. Жоден із засобів регулювання людської поведінки не здатен забезпечити такої їх реалізації;

— універсальність, однакова зорієнтованість на кожну людину;

— поширеність на всі сфери життя людини;

— заснованість на протиставленні належного (ідеального) існуючому;

— постановка перед людиною максимальних вимог. Здебільшого вони є нездійсненними, оскільки ідеалу не можна досягти;

— опора на громадську думку і внутрішнє переконання особистості, передусім — на її сумління;

— пов'язаність переважно з духовними санкціями, насамперед з громадською думкою та особистим самоосудом чи схваленням своєї поведінки.

Поведінка людей регулюється й іншими позаінституційними засобами, насамперед звичаями, які історично передують моралі.

Звичай — вид суспільної дисципліни, яка історично (і стихійно) склалася і поширилася в суспільстві чи колективі; загальний, звичний стиль дій і вчинків, якого повинні дотримуватися індивіди, групи, суспільство загалом.

У людському житті, попри всю його різноманітність і ускладненість, ситуації часто повторюються, що вимагає від людини однотипних вчинків. Загальноприйняті у конкретному суспільстві прийоми і способи праці, форми суспільно-політичної діяльності, шлюбно-сімейного життя, взаємини людей у побуті, релігійні ритуали тощо — усе це утворює звичаї в найширшому розумінні. У вузькому розумінні звичаями вважають дії, які відтворюються масами стихійно. Саме їх часто ототожнюють з мораллю, а ще частіше — з моральністю.

Звичаї відрізняються від моралі насамперед неможливістю вибору, оскільки людина змушена діяти так, як це прийнято у конкретній спільноті. На вимогу "Роби так, як мусять робити всі інші люди" людина чинить відповідно до моральних вимог і своїх переконань, насамперед відповідно до свого сумління, тобто здійснює вибір. Якщо мораль різко протиставляє належне сущому, то звичай їх ототожнює: "Роби так, як роблять усі інші". Звичаї відіграють важливу роль у житті суспільства, оскільки вони є наймасовішою формою регуляції людського життя. Адже в буденних ситуаціях людина спілкується, діє згідно з певними, звичними для неї, її спільноти, середовища загалом, традиціями. Лише в неординарних ситуаціях, коли вчинок пов'язаний із необхідністю вибирати, людина не може покладатися на звичне, тобто на звичай, шукаючи адекватних рішень у сфері моралі. У цій ситуації доводиться робити самостійний вибір — вибір моральний.

Як і мораль, звичай є необхідним засобом регулювання поведінки людей. Він об'єднує, цементує спільноту, визначає буденні взаємини її індивідів, формуючи та оберігаючи її традиції, а відповідно, і забезпечуючи її стабільність. Мораль або підсилює роль звичаю, якщо для неї такий стан речей виправданий, або діє опонуюче щодо невиправданого, на її погляд, звичаю, намагаючись подолати його. Правда, засудження мораллю конкретного звичаю не завжди виправдане, оскільки й мораль не є абсолютною досконалістю. Оптимально, коли дія, що відповідає звичаю, реалізується згідно з моральним вибором. Тоді вона перестає бути звичаєвою, а стає вчинком, тобто моральним феноменом.

Крім позаінституційних, існують інституційні форми регулювання поведінки людей зі своїми специфічними нормами. Основною з них вважають право, норми якого встановлюються і проголошуються від імені держави.

Мораль і право мають у собі багато подібного і водночас відмінного, специфічного.

Спільними для моралі і права є такі особливості:

— належність до форм суспільної свідомості;

— функціонування як систем відносно стійких норм, які регулюють поведінку людей і поширюються, принаймні формально, на всіх громадян суспільства;

— поширеність на всі сфери людського життя. Відрізняється мораль від права такими ознаками:

— моральна свідомість (як і естетична) має особистісний характер, тому моральні вимоги інтеріоризуються індивідом у самовимоги. Правові норми реалізуються як обов'язкова для індивіда воля держави, будучи переважно зовнішніми щодо нього;

— правові норми поширюються на всіх членів суспільства (його громадян), а моральні — на всіх людей;

— мораль має загальний характер, а правові норми не поширюються на деякі приватні, передусім інтимні аспекти життя особистості;

— правові норми мають інституційний статус, а моральні — позаінституційний (народжуються, як правило, стихійно і живуть у суспільній свідомості);

— моральні норми є усними, а правові — викладають на письмі (крім звичаєвого права);

- правові норми чітко окреслені, впорядковані, систематизовані (кодифіковані), відповідно інтерпретовані, що дає змогу ефективно відстежувати їх виконання. Норми моралі такому впорядкуванню не піддаються. Кожній людині доводиться самостійно інтерпретувати норми моралі, особливо в нетипових життєвих ситуаціях, і завдяки цьому ставати їх співтворцями. Незавершеність і усний характер моральних норм робить їх універсальними, придатними для всіх випадків життя;

— реалізація норм права забезпечується за необхідності заходами примусу (адміністративними, кримінальними й економічними санкціями) за допомогою правосуддя, яке здійснюється службовими особами. Вимоги моралі підтримуються силою громадської думки і особистісною переконаністю індивідів. Моральна санкція здійснюється засобами духовного впливу, причому не окремими людьми, наділеними певними особливими повноваженнями, а всією соціальною групою, суспільством чи й людством загалом;

— кожний антисуспільний вчинок (проступок) заслуговує на моральний осуд, але не всі вони піддаються кримінальному покаранню.

Водночас мораль і право перебувають у тісному взаємозв'язку, що сприяє розвитку їх обох.

Оцінно-імперативна функція моралі

Суть її полягає в тому, що мораль осмислює дійсність такою, якою вона повинна бути, тобто як ідеальну модель належного. Це осмислення охоплює процедуру морального оцінювання дійсності, насамперед відповідності поведінки, вчинків людей найвищим уселюдським цінностям, добру. Наслідком такого осмислення є відповідні повеління.

Комунікативна функція моралі

Справжнього морального значення будь-який вчинок людини може набути тільки в міжособистісних стосунках, у контексті спілкування. Поза спілкуванням немислимі становлення і розвиток людини як особистості, функціонування суспільства загалом. Змістовність спілкування людей значною мірою залежить від рівня їх моральної культури, яка за належних умов виявляється у доброзичливості, взаємоповазі, приязні. Саме у такій площині реалізується комунікативна функція моралі.

Пізнавальна функція моралі

Завдяки моралі індивід одержує перші уявлення про норми поведінки, які пред'являє йому суспільство (не тільки інформацію про норми, а й про те, як ними керуватися), про добро і зло, честь і гідність тощо. Моральна свідомість загалом належить до буденного рівня, тому це пізнання має інтуїтивний характер. Щоб спростувати скептичне ставлення до пізнавальної ролі моралі, потрібно враховувати, що вона є однією з могутніх сил, які зумовлюють рефлексію, тобто осмислення людиною власних дій і їх законів; діяльність самопізнання, що розкриває специфіку духовного світу людини. Так, будь-який моральний осуд громадською думкою змушує людину замислитися над відповідною моральною проблемою, а відтак і звернутися до етики, тобто теорії моралі. Моральні проблеми постійно оволодівають свідомістю, переживаються, осмислюються. Результати такого осмислення відображаються на моральних почуттях. Саме тому їх іноді називають "почуттями-теоретиками". Отже, чогось людину навчає мораль, а чогось (глибше і ґрунтовніше) — її теоретичне мислення, пробуджене неспокоєм моральної самосвідомості, наприклад муками сумління.

Виховна функція моралі

Мораль не лише збагачує індивіда інформацією про людське буття, а й допомагає йому орієнтуватися в житті як системі цінностей. Вона апелює не стільки до розуму, скільки до уяви і почуттів, виконуючи виховну функцію. Завдяки моралі здійснюється передавання досвіду попередніх поколінь, формуються уявлення індивіда про добро і зло, гідність і честь, справедливість, що сприяє його самовдосконаленню, виробленню практичних навичок жити і діяти згідно з вимогами суспільства, викорінювати пороки. Гуманізуюча роль моралі виявляється і в орієнтації особистості на найвищі вселюдські цінності в осмисленні мети і сенсу життя, виборі власного життєвого шляху.

Орієнтувальна функція моралі

Пізнавальна функція моралі не тотожна науковому пізнанню. Вона збагачує людину не просто знаннями об'єктів самих по собі, а орієнтує у світі культурних цінностей, допомагає ставитися до них диференційовано, віддаючи перевагу вищим цінностям, які відповідають її потребам, інтересам і смакам. Мораль орієнтує не тільки в повсякденному житті. Адже від рівня моральної культури залежить і те, чи буде людина прагнути орієнтуватися "на добро", обираючи життєвий шлях та розв'язуючи різноманітні особистісні проблеми.

Мораль як універсальний регулятор поведінки людини, відносин між людьми виконує найрізноманітніші функції, які обумовлюються сферою, характером вияву життєдіяльності особи, соціальних груп, суспільства.

4) У кожної людини - своя мораль, свої уявлення про те, що можна чи не можна, що добре і що погано. Коли ж говорять про "моралі взагалі", мають на увазі громадську мораль: загальні правила людського співжиття, які вважає правильним більшість людей певної культури або субкультури.

Прищеплення поглядів і звичок поведінки, що відповідають моралі, є основним завданням морального виховання дітей.

Думка більшості з питань моралі - як правило, розумний компроміс між високими ідеями і реальним життям Мораль — частина психологічної структури особистості (моральні засади — відповідник моралі на суспільному рівні), яка забезпечує ціннісну оцінку явищ у неусвідомлюваний для індивідуума спосіб. Мораль формується на основі «психологічних рефлексів», що виробляються внаслідок тривалої дії страху соціального суду, та неусвідомлюваних механізмів психологічного захисту. Переважно користується нейтральною пригнічувальною дією, в критичних моментах провокує негативні емоції та рідше задоволення від слідуванням власним цінностям (складний психологічний процес поєднання потреб та контролю).
5) Мораль юриста обумовлена специфікою його професійної діяльності, його соціальним станом. Ця діяльність істотно торкається прав, інтересів людей, впливає на їхні долі, тому таким важливим є її моральний вимір. Безперечно, передусім вона регулюється чинним законодавством держави, однак немало в ній залежить не тільки від правової, а й від моральної свідомості юриста.

Співвідношення моралі і права. Проблема співвідношення моралі і права посідає важливе місце в етиці, оскільки її осмислення пов'язане з розумінням відношення «людина — суспільство», розкриває специфіку моральних норм, сутність моралі. Про взаємозв'язок моралі і права свідчить афоризм: «Право є мистецтво добра і справедливості».

Мораль як форма суспільної свідомості має багато спільного з правосвідомістю. Як мораль, так і право є сукупністю відносно усталених норм, правил поведінки людини, які ґрунтуються на уявленнях про належне і справедливе. Ці норми є загальними і поширюються, принаймні формально, на всіх громадян суспільства. І моральні, і правові норми стосуються всіх сфер життя людини.

Усепроникність моралі загальновизнана. Про всепроникність права свідчать поняття «міжнародне право», «державне право», «економічне право», «цивільне право», «кримінальне право», «екологічне право» та ін.

Водночас між мораллю і правом існують суттєві відмінності. Так, норми права, крім звичаєвого, мають писаний характер, офіційно проголошуються державою. А норми моралі існують здебільшого у суспільній свідомості й виявляються насамперед у громадській думці. Та найістотніше відрізняє мораль і право спосіб, яким вони регулюють поведінку людей. Дотримання норм права забезпечується за необхідності заходами примусу (адміністративними, кримінальними, економічними санкціями) з використанням апарату правосуддя. Вимоги моралі підтримуються силою громадської думки. Тобто моральні санкції здійснюються шляхом духовного впливу, причому не окремими людьми, наділеними особливими повноваженнями, а громадською думкою колективу, соціальної групи, суспільства загалом. Більшість суспільних відносин регулюється нормами права і моралі.

Між вимогами права і моралі часто виникають суперечності, тому закономірним є питання, на юридичні чи моральні норми орієнтуватися. Однозначна відповідь на це питання неможлива. Загалом право має орієнтуватися на принципи моралі. Принаймні воно не може ігнорувати моральних вимог. Найефективніше діє право, якщо його норми узгоджуються з нормами моралі. Саме до такого ідеалу прагне правова держава.

Оскільки дотримання норм права забезпечується здебільшого засобами примусу, а примус є проявом насильства, принаймні пов'язаний з ним, то осмислення специфіки юридичної моралі передбачає з'ясування сутності насильства, його спроможності бути морально санкціонованим.

Мораль — один з основних способів соціальної неформальної регуляції дій людини. Мораль і право тісно переплітаються. Моральні норми суспільства, яке домінує у державі втілюються в законодавчих актах. І моральні, і правові норми є соціальними. Спільним для них є те, що обидва види слугують для регулювання і оцінки вчинків індивіда. До відмінностей можна віднести: 1) право розробляється державою, мораль — суспільством; 2) право закріплене в державних актах, мораль — ні; 3) за порушення норми права передбачаються санкції держави, за порушення норми моралі — суспільний осуд та критика.
6) Політика - форма суспільної свідомості і діяльності, яка має багато вимірів. Не тільки теорія політики, що понятійним засобом відобразила багатомірність предмету науки, але й реально використовуваний політичний інструментарій, за допомогою якого політична свідомість втілюється в дійсність, матеріалізується в конкретному виді діяльності - економічна політика, технологічна, національна, екологічна, соціальна, культурна, демографічна та ін. Одним із найважливіших "вимірів" політики, критерієм її ефективності є мораль. Мораль - це форма суспільної свідомості і сфера індивідуальної свідомості особи, що становить сукупність висловлених в нормах, принципах, категоріях та ідеалах моральних вимог, на основі яких суспільство і особистість виробляють оцінки людської поведінки, явищ соціального і духовного життя. Будучи формою суспільної й індивідуальної свідомості і видом суспільних відносин, мораль своїми принципами і нормами, ідеалами регулює поведінку людини в її сімейно-побутовій, трудовій, громадянській, політичній життєдіяльності. Етичні поняття - добро, справедливість, обов'язок, честь, совість, шляхетність - не тільки виражають оцінку політичної діяльності держави, влади, тієї або іншої політичної партії або політичного руху, але й виступають "стимулятором" або ж "регулятором" політики і політиків, що служать об'єктами такої оцінки. Моральна свідомість суспільства тісно взаємодіє і переплітається з політичною свідомістю, санкціонує або ж засуджує мотиви, практичну діяльність і результати політичного курсу, що реалізується, здійснює етичну експертизу політичних програм, висвітлює особисті якості політичних діячів, визначає міру їх моральної і соціальної надійності.

Політика, яка не підтримується соціальною й індивідуальною мораллю, приречена на поразку, а безчесний політик, безсовісний політикан, що переслідує не загальнозначиму, а своєкорисну мету, - фігура, яка швидко залишає політичну арену. Втім, це досить часто буває лише для того, щоб звільнити місце іншому політику, який також не відрізняється чистотою і шляхетністю своїх намірів. Політика і мораль, їх співвідношення і взаємовплив, - звичайно ж, важлива проблема політичної філософії, політології і політичного життя суспільства. Розуміння суті проблеми, можливостей, що таяться в ній, і суперечностей, - одна з обов' язкових умов формування сучасної політичної і моральної культури суспільства, яка прагне здійснити перехід до демократичного, цивілізованого, гуманістичного, соціально-ефективного режиму свого життя.

Осмислення історичного розвитку моралі і політики показує, що обидві ці форми суспільної свідомості не можуть існувати в суспільстві ізольовано одна від одної. Проблема співвідношення політики і моралі - одна з ключових в політичній науці, традиційно привертала і привертає в сучасних умовах увагу найбільших авторитетів світової філософії і соціології політики, прикладної політичної етики. Екскурс в історію проблеми дозволяє побачити певну наступність підходів, тлумачень, формулювань і оцінок співвідношення політики і моралі, а також наявність істотних розбіжностей у розумінні їх зв'язку
Це сукупність норм і зразків політичної поведінки, яка створює можливість оцінювати її на підставі критеріїв добра і зла. Моральність політична є наслідком конкретних суспільних умов, до складу яких входять рівень розвитку суспільства, його культурні досягнення, відкритість або закритість щодо впливів інших культур тощо. Формулюючи окремі критерії оцінки політичних дій, М.п. посилається на універсальні гуманістичні цінності, на цінності релігійні, на цілі політичних дій або інтереси індивідів чи великих суспільних груп. Різнорідність основ критеріїв оцінки створює умови для появи моральних дилем політичної діяльності, які можуть призвести до глибоких суспільних конфліктів. Етика переконань потребує від людини лише таких дій, які відповідають вимогам норм моралі. Етика відповідальності потребує від політика оцінювати не лише моральну якість своїх дій, але й їх суспільно-політичні наслідки. Політик, на відміну від приватних осіб, відповідає не лише перед судом своєї совісті, але й несе відповідальність перед суспільством, доля якого значною мірою залежить від його рішень і дій.
7) Моральність — термін, найчастіше вживається в мові і літературі як синонім моралі, іноді — етики. У більш вузькому значенні моральність — це внутрішня установка індивіда діяти відповідно до своєї совісті і свободи волі — на відміну від моралі, яка, поряд з законом, є зовнішньою вимогою до поведінки індивіда. Етика ж — назва науки про мораль.
Не існує єдності думок з приводу співвідношення моральності і моралі. Нерідко моральність трактується як синонім моралі, але з часу Гегеля прийнято розрізняти мораль і моральність . Згідно з поділом цих понять, моральність є внутрішньою установкою людини — на відміну від моралі, яка (поряд із законом) є тільки зовнішньою вимогою до поведінки індивіда. При такому погляді на мораль, вона визнається «протезом моральності».

Саме з моральністю пов'язано розрізнення добра і зла за умови, що індивідуумом визнаються ці категорії. На відміну від користі і шкоди, добро і зло пов'язані з наміром деяких вільної волі.

Моральність і мораль вивчається спеціальною філософською дисципліною — етикою
8) Мораль, будучи сферою суспільних відносин і способом регуляції суспільних відносин, включає в себе психологічні властивості індивідів і моральнісні мотиви та цінності, правила та чесноти тощо. З цього можна зробити висновок, що структура моралі багатоярусна та багатопланова, тому існує декілька варіантів її структури:

1. Біологічний – розглядає мораль на рівні окремого організму й на рівні популяції.

2. Психологічний – розкриває психологічні механізми, що забезпечують виконання моральнісних норм.

3. Соціологічний – з'ясовує суспільні умови, в яких складається моральність та роль моралі для підтримки стійкості суспільства.

4. Нормативний – формулює мораль як систему обов'язків, приписів, ідеалів.

5. Особистісний – передбачає ті самі ідеальні уявлення в особистісному аспекті, як факт індивідуальної свідомості. Напряму пов'язаний з етикою перфекціоналізма.

6. Філософський – являє мораль як особливий світ, світ смислу життя та призначення людини.

Розглядаючи мораль з різних боків, потрібно зауважити, що структурування моралі дуже умовне. В той же час найбільш простий варіант структури моралі був позначений ще в давнину. Оскільки, з одного боку, мораль – поняття, переконання, наміри, а з іншого – вчинки, то це дозволяє виділити як структуру моралі основні три елементи: моральна свідомість, моральна діяльність та моральне відношення.

Моральна свідомість є духовною стороною моралі та структурно характеризується наявністю ієрархії моральних цінностей; моральнісних уявлень; моральних поглядів; моральнісних переконань і мотивів, які виявляються у вчинках та поведінці, моментів раціонального та емоційного. Проте ми можемо звернутися й до іншого варіанта структури моральної свідомості, в якому виділяють три компонента: по-перше, нормативний, до якого відносяться моральнісні знання, моральнісні поняття, принципи, ідеї, що виражають вимоги суспільства до поведінки людей та стали надбанням особистості, по-друге, оціночний, до якого входять оцінка та самооцінка, ідейно усвідомлені оціночні критерії, які використовує особистість у практичній діяльності, і по-третє, регулятивний, до якого відносяться почуття, відношення, переконання та інші компоненти свідомості, що впливають на поведінку людей.

Розглядаючи різноманітні підходи вчених до визначення структури моральної свідомості, можна окреслити загальні структурні компоненти, характерні для кожного з них. До таких структурних компонентів моральної свідомості, попередньо згрупувавши їх, ми відносимо:

– когнітивних моральнісні уявлення, поняття, знання;

– світоглядний: моральні переконання, ціннісні орієнтації, відношення та інтерес до моральних проблем;

– поведінкових моральний мотив і моральні відношення;

– емоційний: моральнісні почуття.

Важливим структурним компонентом моральної свідомості є інтереси. Вони активізують діяльність, відіграють важливу роль у спрямуванні особистості. Інтерес як вибіркова спрямованість особистості на ті чи інші об'єкти виражається у прагненні пізнати їх і виступає важливим мотивом моральнісної поведінки людини.

Ускладнення механізмів регуляції поведінки, що відображається моральною свідомістю, можна представити й у вигляді іншої низки понять: моральні норми – моральні якості – моральні принципи – моральні ідеали.

Моральна норма є найпростішою формою моральної вимоги, вона наказує чи забороняє поведінку певного типу ("кажи правду!”, "не вкради!" тощо).

Поняття "моральна якість” у логічній структурі моральної свідомості є більш складним утворенням. Відображаючи полярність морального світу, воно включає в себе два інших поняття: "чесноти" та "вади”. На відміну від норм, на цьому рівні не фіксуються конкретні накази чи заборони, оскільки наділена чеснотами людина здатна самостійно приймати рішення.

Ще більш узагальнено моральна свідомість виражає себе в понятті "моральний принцип", позначаючи в ньому таку стратегічну установку, яка може виступати критерієм виміру окремих моральних феноменів.

І, нарешті, найбільш абстрактний і складний шар моральної свідомості пов'язується з поняттям "моральний ідеал", бо саме він синтезує в собі уявлення про "морально вище".

Можна також сказати, що моральна свідомість функціонує на двох рівнях: емоційно-чуттєвому та раціональному. На емоційно- чуттєвому рівні моральної свідомості проявляються ставлення людини до інших людей, до самої себе, до суспільства. Моральні почуття до інших людей (любов, ненависть, симпатія, антипатія тощо), до самої себе (гідність, себелюбство і т. д.), до суспільства (патріотизм, почуття суспільного обов'язку тощо) характеризують моральне обличчя людини та культуру його моральних почуттів.

Раціональний рівень моральної свідомості являє собою систему етичних принципів, знань про норми поведінки, що є теоретичним обґрунтуванням моральності. Найвищим вираженням формування раціонального рівня моральної свідомості є переконання. Наявність переконань є свідченням того, що людина усвідомлює необхідність слідувати належному в моралі.

Емоційно-чуттєвий та раціональний рівні моральної свідомості взаємодіють один з одним. Багато моральних норм і принципів проявляються на кожному з цих рівнів. Деякі моральні поняття (добро, зло, обов'язок, відповідальність тощо) проявляють себе не лише на рівні почуттів, але й на рівні переконань.

Роль почуттів і розуму однаково важливі в моральній свідомості. Ще Сократ і Платон відмічали важливу роль розуму в моральному житті людини. Дійсно, на раціональному рівні моральної свідомості формуються поняття, переконання про добро та зло, справедливість, обов'язок, відповідальність. Проте, хоч розум виробляє стратегію моральнісної поведінки, виникають такі ситуації, у яких необхідна допомога моральнісних почуттів (милосердя, совість, обов'язок та ін.). Це особливо необхідно в тих ситуаціях, коли людина не має ще чіткої моральнісної стратегії поведінки, коли вона не знає, як правильно вчинити.

Стаючи носіями моральної свідомості, реалізуючи тенденції в її розвитку, індивіди підносяться до моральної діяльності відповідно до вираженої в нормах міри людяності, яка існує для них у формі категоричного імперативу, регламентована моральними цінностями й принципами моральної свідомості. Будучи виразниками моральної свідомості, індивіди розвивають її відповідно до збагаченої тепер моральної діяльності, реалізуючи в такий спосіб її тенденції до рівня їх загального освоєння. Такий хід розвитку, збагачення норм, моральних цінностей, принципів – не одномоментний акт, а процес, у якому здійснюється становлення людини.

Отже, мораль існує не лише на рівні свідомості. Моральніші почуття, поняття, переконання проявляють себе в різноманітних діях, тобто в реальних вчинках людей, в тому числі в їх професійній діяльності. Практичний аспект моралі знаходить вираження в усіх сферах людської діяльності (духовній, професійній, побутовій, екологічній, політичній, науковій тощо).

9) Сьогодні людство характеризується активізацією діяльності, зростанням інтересу до свого майбутнього. Страх людства перед майбутнім відступив на другий план хоча б тому, що практично зникла загроза ядерного воєнного протистояння, людство взяло курс на перехід від конфронтації до співробітництва.

Цей перехід можливий і цілком реальним стане тоді, коли сформується нова мораль і реалізується гуманістично орієнтовані принципи моральності, коли на засадах цих принципів взірцями будуть нові норми моралі.

І цими новими нормами мають стати:

доброчесність,

совість,

правда,

милосердя,

доброзичливість,

вірність ідеалам,

справедливість,

добропорядність,

братерство,

миролюбність,

працелюбність,

рівноправність,

і свободолюбність,

глибока віра у людський ідеал – людське щастя.

10) https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%BE%D1%80%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D1%96%D1%81%D1%82%D1%8C
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%BE%D1%80%D0%B0%D0%BB%D1%8C#%D0%9C%D0%BE%D1%80%D0%B0%D0%BB%D1%8C_%D1%83_%D0%BF%D0%BE%D0%BB%D1%96%D1%82%D0%B8%D1%86%D1%96
https://pidru4niki.com/1625021236439/politologiya/politika_moral
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%BE%D1%80%D0%B0%D0%BB%D1%8C
https://www.ebk.net.ua/Book/ethics/toftul_etika/part4/407.htm
http://psychologis.com.ua/moral_i_chelovecheskaya_psihologiya.htm
https://pidru4niki.com/1292052239647/etika_ta_estetika/funktsiyi_morali
https://osvita.ua/vnz/reports/culture/30432/
скачати