МКСБК
Аргумент – підстава, доказ, які наводяться для обґрунтування, підтвердження судження, посередництвом якого обґрунтовується істинність якогось іншого судження.
Види дистанції спілкування між партнерами (американський поділ):1)15 – 46 см. Це інтимна зона – тобто спілкування з близькими, батьками, родичами. 2) 46 см – 1,2 м. Особиста зона – відстань спілкування на переговорах з колегами. 3) 1,2 м – 3,6 м. Зона соціального спілкування – на такій відстані ми тримаємось від незнайомих людей. 4) Більше 3,6м. Загальнодоступна зона – спілкування з великою групою людей.
Види жестів (виникають при спілкуванні: жести оцінки - почісування підборіддя, витягування вказівного пальця вздовж щоки; - жести впевненості - розгойдування на стільці, з'єднання пальців у купол; - нервозності і невпевненості - переплетені пальці рук, пощипування долоні, постукування по столу пальцями і т. д. - жести самоконтролю - наприклад, заклад рук за спину, поза який сидить у кріслі людину, учепився в підлокітник; - жести очікування - потирання долонь, повільне витирання долонь про тканину; - жести заперечення - складені на грудях руки, відхилений назад корпус, схрещені руки, доторкається до кінчика носа; - жести розташування - прикладання руки до грудей, переривчасте дотик до співрозмовника; жести нещирості - прикриття рукою рота, дотик до носа як більш витончена форма прикриття рота, говорить або про брехню, або про про сумнів у чомусь, поворот корпусу в бік від співрозмовника, «бігаючий погляд» і т. д.
Види спілкування: 1. За змістом: матеріальне, когнітивне, кондиційне, мотиваційне, діяльнісне. Матеріальне передбачає обмін предметами та продуктами діяльності. Когнітивне передбачає обмін знаннями у ході навчального процесу. Кондиційне передбачає обмін психічними та фізіологічними станами, тобто певний вплив на психічні стани іншого (наприклад, зіпсувати комусь настрій). Мотиваційне передбачає обмін цілями, потребами, інтересами. Діяльнісне передбачає обмін діями, навичками, вміннями. За метою: біологічне, соціальне. Біологічне спілкування необхідне для підтримки та розвитку організму, пов’язане з задоволенням біологічних потреб. Соціальне – це потреба в міжособистісних контактах. Залежно від засобів: безпосереднє, опосередковане, пряме, непряме. Безпосереднє спілкування здійснюється за допомогою природних органів (руки, голосові зв’язки, голова), без допомоги сторонніх предметів. Опосередковане характеризується використанням спеціальних засобів: природні предмети (камінець, палиця) та культурні (знакові системи). Пряме полягає в особистісних контактах і безпосередньому сприйманні один одного (наприклад, розмова двох друзів).
Вплив - це дія на стан, думки, почуття i вчинки іншої людини за допомогою вербальних i невербальних засобів, у результаті якої відбуваються зміни в поглядах чи поведінці.
Гомілетика – вчення про майстерність церковної проповіді, бесіди священика з віруючими.
Девіації у спілкуванні – різноманітні типи комунікативних невдач, помилок, обмовок, описок тощо, пов’язані з мовною та комунікативною компетентністю учасників спілкування.
Ділове спілкування – це спілкування на офіційному рівні. Його змістом є те, чим зайняті люди в процесі трудової діяльності. До основних видів ділового спілкування відносяться публічний виступ, ділова бесіда, службова нарада, переговори. Ділове спілкування підсвідомо здійснюється на певній відстані між людьми.
Ділові стосунки – це взаємовідносини між малознайомими людьми, які займаються спільною діяльністю або розв’язують якусь спільну проблему, мають спільну справу. Ділові стосунки мають формалізований характер, бувають переважно і навіть офіційними. Ділові стосунки, де б вони не існували – на виробництві, у сфері обслуговування, у навчальному закладі – тільки виграють від того, якщо вони не є лише механічним здійсненням інструкції, а хоч трішки олюднюються. Під олюдненням ділових стосунків мається на увазі здатність партнерів сприймати один одного не тільки як виконавців певних функцій, але й як неповторних особистостей, цінувати не тільки ділові, але й суто людські якості (їх налагодженням у США та Японії займаються соціологи, соціальні працівники, практичні психологи).
Дискурс – зв’язний текст у контексті багатьох конституйованих та фонових чинників: соціокультурних, психологічних тощо.
Диспозиція (лат. dispositio – розташовую, розміщую) – це другий розділ риторики, в якому формулюються основні поняття про предмет виступу і визначаються правила оперування поняттями.
Основне призначення гарної диспозиції, тобто на етапі побудови промови – запропонувати цілий набір положень і в такій послідовності, щоб вони не суперечили одне одному, а переміщувались з однієї частини в іншу аж до закономірного висновку. Диспозиція пропонує також логічні операції, якими знімається суперечливість визначень.
Експресивні стосунки – це сосунки, що характеризуються яскраво вираженою емоційністю, почуттями симпатії та антипатії, дружби та ворожнечі, любові та ненависті. Вони визначаються індивідуальними властивостями людей (зовнішністю, характером, моральними якостями, інтелектом). Переважно чуттєво-емоційний характер мають ті стосунки, в які люди вступають випадково (в потязі, театрі, у черзі, кафе, транспорті, лікарні), це короткочасні контакти, які займають значну частину нашого життя, впливають на настрій.
Елокуція (лат. eloquor – висловлююсь, викладаю) – третій розділ класичної риторики, в якому розкриваються закони мовного вираження предмета спілкування. Основний зміст елокуції з класичної риторики перейшов у сучасну стилістику (вчення про стилі і вчення про тропи і фігури).
Розробка першого і другого етапів – інвенції та диспозиції – в елокуції набувають мовного фігурального вираження, і в результаті – додаткових змістових, оцінних, емоційних, вольових ефектів. Якщо перший і другий етапи підготовки промови підпорядковані суворій логіці операцій, то на третьому етапі – елокуції – зміст промови входить в зону паралогіки, яка допускає використання слів, виразів у переносному (фігуральному) значенні. Елокуція – це використання мовних засобів, що здатні трансформувати основні значення слів у переносні (тропи), і мовних засобів, які здатні трансформувати значення синтаксичних структур та елементів думки. На етапі елокуції розвинулось вчення про стилі. Тому цей розділ риторики називають найкрасивішим і найефективнішим. Саме він приводить мовця до мети.
Елоквенція – красномовство.
Етикет - вироблені суспільством норми поведінки. За ступенем ритуалізації поведінки виділяють різні види етикету: 1) повсякденний; 2) оказіональний; 3)святковий. Етикет має багаторівневу будову: - вербальний (словесний) рівень (етикетні вислови привітання, прощання, подяки, вибачення тощо); - паралінгвістичний рівень (темп мовлення, гучність, інтонація); - кінетичний рівень (жести, міміка, пози); - проксемічний рівень (стандартні дистанції спілкування, почесне місце для гостей тощо). Своєрідним стрижнем етикету є словесний рівень. Він найповніше репрезентує етнічну самобутність. Кожна мова виробила свою систему спеціальних висловів ввічливості - мовленнєвий етикет.
Етос - це засоби впливу, що апелюють до моральних принципів, до норм людської поведінки.
Жест – соціально сформований рух, що передає певний психічний стан. Він з’являється раніше, ніж вербальні засоби. Жести людини різноманітні. Вони бувають а) комунікативними (замінюють мовлення у спілкуванні і можуть виконувати самостійну функцію. Наприклад, піднімання при зустрічі руки задля привітання); б) жестами підкреслення (супроводжують мовлення і посилюють його вплив); в) модальними (слугують для вираження оцінки чи ставлення до ситуації. Наприклад, вертикально піднятий великий палець руки означає високу оцінку). У мові жестів, як і в мовному, є слова, пропозиції. Найбагатший «алфавіт» жестів можна розбити на п'ять груп: 1.Жести-ілюстратори - це жести-повідомлення - покажчики, піктографії, тобто образні картини зображення («ось такого розміру і конфігурації»); Кінетограф - рухи тілом; жести - біти («жести-відмашки»); ідеографії, т. е. Своєрідні рухи руками, що з'єднують уявні рухи разом. 2.Жести-регулятори. Це жести, що виражають ставлення мовця до чого-небудь. До них відносять посмішку, кивки, напрям погляду, цілеспрямовані рухи руками. 3.Жести-емблеми - це замінники слів або фраз у спілкуванні. Наприклад, стислі разом руки на манер рукостискання на рівні руки в багатьох випадках означають «здрастуйте», а підняті над головою - «до побачення». 4. Жести-адаптори - специфічні звички людини, пов'язані з рухом рук. Це можуть бути почісування, посмикування окремих частин тіла, торкання, пошлепиванія партнера, перебирання предметів руками і т. д. 5. Жести-аффектори - жести, що виражають через рухи тіла і м'язів обличчя певні емоції.
Засоби спілкування. Подача інформації можлива лише за допомогою знакових систем. Розрізняють вербальну (від лат. вербум – слово, словесний, усний) комунікацію, яка використовує мову як знакову систему – універсальний засіб людського спілкування та невербальну (немовну).
Звертання – найяскравіший і часто вживаний вид мовленнєвого етикету. Суть його полягає в тому, щоб назвати співрозмовника з метою привернути його увагу, звернутись з проханням чи пропозицією
Інвенція (лат. inventio – винахід, вигадка) – це перший розділ класичної риторики, в якому розробляються етапи задуму, намірів, ідей, формулювання гіпотези майбутнього виступу. На цьому етапі промовець має системазувати власні знання про реальні предмети промови, явища чи абстракції в обраній галузі, що стануть предметом промови, потім зіставити їх зі знаннями про інші і визначитись, який предмет і у якому обсязі промовець може представити у промові. Основне в інвенції – доречно вибраний предмет розмови і намір представити і розкрити його так, щоб досягти здійснення задуму.
Канали спілкування: мовний (вербальний); немовний (невербальний).
Класична риторика - це перший етап у розвитку риторики, тривав з У ст. до н. е. до середини ХХ ст., засновником iї був давньогрецький софіст Горгiй.
Комунікативна компетентність - здатність встановлювати і підтримувати необхідні контакти з іншими людьми. Для ефективної комунікації характерно: досягнення взаєморозуміння партнерів, краще розуміння ситуації й предмету спілкування (досягнення більшої визначеності в розумінні ситуації сприяє вирішенню проблем, забезпечує досягнення мети з оптимальним витрачанням ресурсів). Комунікативна компетентність розглядається як система внутрішніх ресурсів, необхідних для ефективної комунікації у певному колі ситуацій міжособистісної взаємодії.
Комунікація – процес двостороннього обміну інформацією, що веде до взаємного розуміння. Комунікація в перекладі з латини означає «загальне, розділяється зі всіма».
Культура спілкування — частина культури поведінки людини — сукупність форм щоденної поведінки людини (у побуті, у спілкуванні з іншими людьми), у яких знаходять зовнішнє вираження моральні та естетичні норми такої поведінки. Культура поведінки не буває поза культурою спілкування, і навпаки.
Літературна мова – основна наддіалектна форма існування мови, що є засобом порозуміння всіх представників народу без розрізнення віку, статі, соціального,територіального походження. Літературна мова – це унормована, стандартна, правильна з погляду усталених норм форма національної мови, що обслуговує культурно-освітні потреби суспільства в різних галузях життя: освіті, науці, державній діяльності, культурі, пресі. Саме цей тип мови є об’єктом систематичної кодифікації і наукового опрацювання.
Логос - це засоби впливу, що апелюють до розуму.
Міжгрупові стосунки – це стосунки, що складаються між людьми як представниками певних груп або спільнот (професійних, статевих, соціальних, національних, етнічних). Характер міжгрупових стосунків (дружній, нейтральний або конфліктний) залежить від співвідношення різних груп і спільнот в минулому і в сучасності, від розуміння їхніх потреб, інтересів, культури, від певного розуміння реальних або уявних властивостей індивідуальних представників цих груп.
Міжособистісні стосунки - це такі стосунки, що складаються між окремими людьми у процесі їх діяльності та спілкування й виявляють себе в їх взаємо сприйнятті та взаємо оцінюванні. Важливими характеристиками міжособистісних стосунків є їх чуттєво-емоційна забарвленість і відповідність певним моральним нормам. Залежно від вираженості цих характеристик та їх співвідношення міжособистісні стосунки поділяють на ділові, або функціональні та експресивні.
Мікрожести – рухи очей, почервоніння щік, слухача важливо набути вміння розуміти помилкові, удавані жести. посмикування губ і т. д.
Міміка – динамічний вираз обличчя в певний момент спілкування. До міміки відносяться всі зміни, які можна спостерігати на обличчі людини – не лише риси обличчя, контакт очей, спрямування погляду, а й психосоматичні процеси (наприклад, почервоніння). Міміка - рух м'язів обличчя, що відбиває внутрішній стан мовця. Міміка здатна дати інформацію про те, що насправді переживає людина. Мімічні вирази несуть більше 70% інформації, тобто очі, погляд, обличчя людини можуть сказати більше, ніж вимовлені слова. Помічено, що людина намагається приховати інформацію (або бреше), якщо його очі зустрічаються з очима партнера менш 1 / 3 часу розмови.
Мова – найважливіший засіб спілкування людей, висловлення думок та почуттів. Мова існує і розвивається лише в умовах живого спілкування, а тому невід’ємна від мовлення
Мовлення – це процес спілкування засобами мови, це конкретне використання мови для висловлення думок, почуттів, індивідуальний психічний процес, під час якого виражаються специфічні властивості кожної особистості у вимові, структурі речень, лексиці. Послідовність оволодіння мовою відбувається поетапно: Перший етап – чуття мови, розвиток фонематичного слуху (з 2-х місяців). Другий етап – домовленнєвий (триває до 11 місяців). Третій – етап початкового оволодіння мовою та процесом мовлення (від 11 міс до 1 року 7 міс). Четвертий – етап активного оволодіння граматичною будовою мови. Мовлення – процес використання людиною мови для спілкування з іншими людьми. Мовлення не існує відірвано від мови. Воно здійснюється певною мовою з дотриманням законів і правил цієї мови.
Мовлення внутрішнє – різновид мовленнєвої діяльності, що виступає в ролі механізму мовного мислення. „Внутрішнє мовлення – це живий процес народження думки в слові” (Л.Виготський).
Мовна картина світу – членування предметного і поняттєвого світу засобами мови – словниковими, граматичними одиницями. У м.к.с. відбиваються особливості сприймання мовцями навколишньої дійсності.
Мовна (комунікативна) компетенція – це сукупність лінгвістичних знань, які дозволяють послуговуватися мовними засобами (фонетичними, орфографічними, граматичними, лексичними, стилістичними) для комунікативних цілей, виробити власну мовну модель поведінки для забезпечення взаєморозуміння, взаємовпливу та самореалізації особистості у різних сферах суспільної діяльності.
Мовний етикет уважається центральною ділянкою усієї мовно-поведінкової сфери людини, він охоплює засоби ввічливості, спрямовані на вираження поваги до співбесідників та дотримання власної гідності. Відбором етикетних мовних формул у кожному виді мовленнєвого етикету створюється та чи інша тональність спілкування, тобто соціальна якість спілкування, яку можна визначити як ступінь дотримання етичних норм у процесі комунікації.
Невербальна комунікація – це зовнішня форма існування і прояву психічного світу особистості. Невербальна інформація більш значуща у створенні образу, у сприйманні ситуації спілкування.
Невербальні засоби поділяють на: 1. Оптико-кінестетичні (жести, міміка, пантоміма). 2. Паралінгвістичні (якість голосу, його діапазон, тональність).3. Екстралінгвістичні (паузи, плач, сміх). 4. Просторово-часові (взаєморозміщення партнерів, тимчасові затримки початку спілкування).
Невербальні сигнали людиною не усвідомлюються і тому виявляються для людини (керівника) важливим джерелом достовірної інформації, необхідної для вибору правильної стратегії спілкування з конкретною аудиторією. Використовуючи жести, які викликають позитивну оцінку підлеглих, керівник може добитися підвищення свого статусу.
Неориторика — це другий стан у розвитку риторики, триває з середини ХХ ст. до нашого часу, засновником її с бельгійський вчений Х. Перельман.
Ознаки літературної мови: поліфункціональність, стилістична диференціація, нормативність, яка охоплює точність, зрозумілість, доречність, чистоту, правильність мови.
Оперативна пам’ять – особливий вид пам’яті, функціонування якого побудовано на сполученні інформації, що доходить із довгочасної і короткочасної пам’яті при розв’язанні певного завдання.
Оратор - це людина, яка переконує iнших прийняти певнi твердження або виконати певнi дії.
Основні засоби впливу людей одне на одного: переконання – процес психологічного впливу за допомогою логічного обґрунтування якого-небудь судження й умовиводу з метою переконання співрозмовника з висловлю вальною точкою зору; навіювання– процес, розрахований на некритичне сприйняття повідомлень, в яких щось стверджується або заперечується без доказів; особистий приклад – такий вплив, при якому звертається увага на себе, демонструючи у своїй поведінці бажані якості особистості для наслідування.
Пафос — це засоби впливу, що апелюють до почуттiв.
Погляд може бути: діловим, коли він фіксується в районі чола співрозмовника, це передбачає створення серйозної атмосфери ділового партнерства; світським, погляд опускається нижче рівня очей співрозмовника, до рівня губ; такий погляд сприяє невимушеній світської обстановці; інтимним – спрямований не в очі співрозмовника, а нижче особи - на інші частини тіла до рівня грудей; фахівці стверджують, що такий погляд говорить про велику зацікавленість один одним у спілкуванні; погляд скоса свідчить про критичний або підозрілий настрій до співрозмовника.
Переконання - це свiдома аргументована дiя на iнших людей з метою прийняття ними певних тверджень або намiрiв.
Предмет риторики — це публiчний виступ у процесi комунікації.
Промова – це мовленнєве повiдомлення, з яким оратор звертається до аудиторії.
Прощання. Вибір етикетних висловів прощання залежить від часу, на який розлучаються особи, тональності спілкування. Діловий, або службовий, мовленнєвий етикет допускає формули прощання, які лімітовані високою тональністю і є закритими для варіантності, наприклад: До побачення! - вислів стилістично нейтральний, найбільш вживаний у високій тональності. За походженням його вважають калькою з російської До свидания!. Разом із висловами На все добре! До нових зустрічей! обслуговує також ситуацію розлуки в межах нейтральної тональності. Прощайте!-це прощальний вислів, пов'язаний з ритуалом просити пробачення перед розлукою за можливі провини.
Риторика – це наука про способи пiдготовки та виголошення ораторської промови з метою певного впливу на аудиторiю.
Риторичні (стилістичні) фігури – конструкції, що сприяють виразності промови: анафора (повторення однакового слова на початку речень), епіфора (повторення однакового слова у кінці речень), паралелізм, антитеза (зіставлення протилежних явищ), градація (розподіл однорідних понять, предметів за ступенем якості або кількості), інверсія, умовчування, риторичні запитання, звертання тощо.
Рівні ділового спілкування (знання їх дає змогу краще розібратися в ситуації, глибше її зрозуміти): 1. Примітивний. 2. Маніпулятивний. 3. Стандартизований. 4. Конвенційний (погоджувальний). 5. Ігровий. 6. Діловий. 7. Духовний. Погоджувальний, діловий, духовний рівні є найбільш дієвими й провідними, тому що здатні пробуджувати найцінніші якості і творчі можливості особистості, збуджувати зацікавленість та інтереси двох сторін.
Спілкування – складний процес встановлення контакту між людьми, що виникає на основі потреб і спільної діяльності та включає в себе обмін інформацією, сприймання та розуміння іншого. Спілкування – це взаємодія суб’єктів через знакові засоби, викликана потребами спільної діяльності та спрямована на значимі зміни стану, поведінки партнера. Поняття спілкування у психологічній літературі вживається в різних значеннях: 1) як обмін думками, почуттями, переживаннями. Перцепція(сприймання та розуміння людини людиною); 2) як один із різновидів людської діяльності. Інтеракція (побудова та здійснення спільної стратегії дій); 3) як специфічна форма інформаційного зв’язку. Комунікація (обмін інформацією між людьми). Деякі дослідники (Г.М.Андрєєва, В.С.Соковник, К.К.Платонов), аналізуючи поняття „спілкування”, розмежовують його з поняттям „комунікація”. Тлумачать останнє як повідомлення, передача інформації, підкреслюють його однобічний характер, вказуючи на зв’язок із теорією інформації, кібернетикою, технічними системами.
Спілкування. Важливо добре засвоїти чинники, що впливають на вибір словесної формули в конкретній ситуації спілкування: 1) вік, стать, соціальний статус адресата; 2) особисті якості співрозмовників; 3) комунікативні умови (місце, час, тривалість спілкування); 4) характер взаємин між співрозмовниками та ін. В офіційному спілкуванні особливе значення мають ті види мовленнєвого етикету, які представляють категорію ввічливості, а саме: звертання, вітання, прощання, подяка, вибачення, прохання.
Стилі спілкування: гнучкий – людина швидко орієнтується в ситуації, розуміє підтекст спілкування, керує своїми емоціями і ситуацією спілкування; ригідний – людина недостатньо аналізує свою поведінку і поведінку партнера, погано контролює себе, неадекватно поведінкою; змінний - спілкування має ознаки 1 і 2 стилю, причому вдала комбінація двох стилів сприяє успіху спільної діяльності, підвищує продуктивність міжособових стосунків та задоволення та задоволення очікувань сторін спілкування.
Теза – один з елементів доказу; положення, істинність якого обґрунтовується в доказі; коротко сформульоване положення підготовленої доповіді, виступу.
Тональності спілкування. В європейському культурному ареалі виділяють п'ять видів тональностей спілкування: 1. Висока. 2. Нейтральна. 3. Звичайна. 4. Фамільярна. 5. Вульгарна. Висока тональність спілкування характерна для зустрічей на найвищому рівні - сфера суто формальних суспільних структур (урочисті збори, засідання, презентації, ювілейні заходи, прес-конференції, брифінги тощо); нейтральна тональність панує у сфері офіційних установ під час спілкування з колегами, співробітниками; звичайна тональність реалізується в сфері побуту (магазин, майстерня, пошта, транспорт тощо); фамільярна - в сім'ї, дружньому товаристві; вульгарна - в соціально неконтрольованих ситуаціях і перебуває за межею літературної мови. Ділове спілкування пов'язане з вибором етикетних мовних формул двох видів тональностей спілкування - високої та нейтральної.
Фізіогномічна маска – це основний вираз обличчя, який формується протягом життя під впливом думок, що переважають; почуттів, ставлень. Її коригують зачіскою, косметикою.
Функції спілкування: 1. Комунікативна функція передбачає зв’язок людини зі світом в усіх формах діяльності. 2. Інформаційна виявляється у відображенні засобів оточуючого світу. У процесі спілкування забезпечується отримання, зберігання та передача інформації. 3. Когнітивна функція полягає в усвідомленні сприйнятих значень завдяки мисленню, відображенню, фантазії. 4. Емотивна полягає у переживанні людиною своїх стосунків з навколишнім світом. 5. Конативна пов’язана з індивідуальним прагненням людини до тих чи інших об’єктів, які виступають у формі спонукальних сил. 6. Креативна пов’язана з творчим перетворенням дійсності.
.