Місцеві податки та збори

Студентка групи ПТБ-19-1

Кушнірюк Марія-Олександра

Олександрівна

Місцеві податки та збори поділяються на:

• Місцеві ради обов'язково установлюють єдиний податок та податок на майно (в частині транспортного податку та плати за землю). Місцеві ради в межах повноважень вирішують питання відповідно до вимог Податкового кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору.
• Установлення місцевих податків та зборів, не передбачених Податковим кодексом, забороняється.
• При прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов'язково визначаються об'єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов'язкові елементи, визначені ст. 7 Податкового кодексу.
• Під час встановлення податку можуть передбачатися податкові пільги та порядок їх застосування.
• Рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.
• Зазначена норма передбачена ст. 10 і ст. 12 Податкового кодексу України.

• Під час встановлення податків та зборів обов’язково слід визначити такі елементи, як:
• — платники податку;
• — об’єкт оподаткування;
• — база оподаткування;
• — ставка податку;
• — порядок обчислення податку;
• — податковий період;
• — строк та порядок сплати податку;
• — строк та порядок подання звітності про обчислення і сплату податку.
• Поруч із цим під час встановлення податку можуть передбачатися податкові пільги та порядок їх застосування.

Єдиний податок

• Платники єдиного податку поділяються на такі групи:
• 1) перша група — фізичні особи — підприємці, які не використовують працю найманих осіб, здійснюють виключно роздрібний продаж товарів з торговельних місць на ринках та/або провадять господарську діяльність з надання побутових послуг населенню. Обсяг доходу їхнього протягом календарного року не перевищує 300000 грн.;
• 2) друга група — фізичні особи — підприємці, які здійснюють господарську діяльність з надання послуг, у тому числі побутових, платникам єдиного податку та/або населенню, виробництво та/або продаж товарів, діяльність у сфері ресторанного господарства, за умови, що протягом календарного року вони не використовують працю найманих осіб або їх кількість не перевищує 10 осіб; обсяг їхнього доходу не перевищує 1500000 грн. Однак такі вимоги не поширюються на фізичних осіб — підприємців, які надають посередницькі послуги з купівлі, продажу, оренди та оцінювання нерухомого майна (група 70.31 КВЕД ДК 009:2005), а також здійснюють діяльність з виробництва, постачання, продажу (реалізації) ювелірних та побутових виробів з дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення та напівдорогоцінного каміння.
• 3) третя група — фізичні особи — підприємці, які не використовують працю найманих осіб або кількість осіб, які перебувають з ними у трудових відносинах, не обмежена та юридичні особи — суб’єкти господарювання будь-якої організаційно-правової форми, у яких протягом календарного року обсяг доходу не перевищує 5000000 грн.;
• 4) четверта група — це сільськогосподарські товаровиробники, у яких частка сільськогосподарського товаровиробництва за попередній податковий (звітний) рік становить 75 % і більше. При цьому новоутворені сільгоспвиробники можуть бути платниками єдиного податку тільки з наступного року за умови, що частка доходу від реалізації сільськогосподарської продукції за попередній податковий (звітний) рік дорівнює або перевищує 75 %. Ця вимога справедлива і для товаровиробників, утворених шляхом поділу або виділення.

Податок на нерухоме майно

• Об’єктом оподаткування є об’єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка. У свою чергу, до об’єктів житлової нерухомості належать будівлі, віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду (житлові будинки, прибудови до житлових будинків, квартири, котеджі, кімнати у багатосімейних (комунальних) квартирах), а також дачні та садові будинки.
• До об’єктів нежитлової нерухомості відносяться будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду (будівлі готельні, будівлі офісні, будівлі торговельні, будівлі для публічних виступів, будівлі промислові та склади, гаражі, господарські (присадибні) будівлі тощо).

• Водночас не є об’єктом оподаткування:
• а) об’єкти житлової та нежитлової нерухомості, які перебувають у власності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, а також створених ними організацій, що повністю утримуються за рахунок відповідного місцевого бюджету і є неприбутковими;
• б) об’єкти житлової та нежитлової нерухомості, які розташовані в зонах відчуження та обов’язкового відселення і визначені законом, в тому числі їх частки;
• в) будівлі дитячих будинків сімейного типу;
• г) гуртожитки;
• ґ) житлова нерухомість, не придатна для проживання, в тому числі у зв’язку з аварійним станом, визнана такою згідно з рішенням відповідної місцевої ради;
• д) об’єкти житлової нерухомості, в тому числі їх частки, що належать дітям-сиротам, дітям, позбавленим батьківського піклування, дітям-інвалідам, які виховуються одинокими матерями (батьками), але не більше одного такого об’єкта на дитину;
• е) об’єкти нежитлової нерухомості, які використовуються суб’єктами господарювання малого та середнього бізнесу, що провадять свою діяльність в малих архітектурних формах та на ринках;
• є) будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств;
• ж) будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності
• з) будівлі дошкільних та загальноосвітніх навчальних закладів незалежно від форми власності та джерел фінансування, що використовуються для надання освітніх послуг;
• ї) об’єкти нежитлової нерухомості державних та комунальних дитячих санаторно-курортних закладів та закладів оздоровлення та відпочинку дітей, а також дитячих санаторно-курортних закладів та закладів оздоровлення і відпочинку дітей, які знаходяться на балансі підприємств, установ та організацій, які є неприбутковими і внесені контролюючим органом до Реєстру неприбуткових установ та організацій
• й) об’єкти нежитлової нерухомості державних та комунальних центрів олімпійської підготовки, шкіл вищої спортивної майстерності, центрів фізичного здоров’я населення, центрів з розвитку фізичної культури і спорту інвалідів, дитячо-юнацьких спортивних шкіл, а також центрів олімпійської підготовки, шкіл вищої спортивної майстерності, дитячо-юнацьких спортивних шкіл і спортивних споруд всеукраїнських фізкультурно-спортивних товариств, їх місцевих осередків та відокремлених підрозділів, що є неприбутковими та включені до Реєстру неприбуткових установ та організацій. У разі виключення таких установ та організацій з Реєстру неприбуткових установ та організацій декларація подається платником податку протягом 30 календарних днів з дня виключення, а податок сплачується починаючи з місяця, наступного за місяцем, в якому відбулося виключення з Реєстру неприбуткових установ та організацій;
• к) об’єкти нежитлової нерухомості баз олімпійської та паралімпійської підготовки. Перелік таких баз затверджується Кабінетом Міністрів України;
• л) об’єкти житлової нерухомості, які належать багатодітним або прийомним сім’ям, у яких виховується п’ять та більше дітей. Тобто перелічені вище об’єкти нерухомості не обкладаються податком на нерухоме майно.

Транспортний податок

• Загальний порядок справляння транспортного податку прописано у ст. 267 ПКУ. Платниками цього податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що є об’єктами оподаткування. У свою чергу, об’єктом оподаткування є легкові автомобілі, з року випуску яких минуло не більше 5 років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 375 розмірів МЗП, установленої законом на 1 січня податкового (звітного) року. І з урахуванням того, що на 1 січня 2017 року МЗП становить 3200 грн., гранична вартість автівки для визнання її об’єктом оподаткування дорівнює 1 млн 200 тис. грн.
• Щороку до 1 лютого базового податкового (звітного) періоду Мінекономрозвитку подає до ДФСУ інформацію про автомобілі, які відповідають указаним вимогам. Також відомості про вартість таких автомобілів розміщуються на офіційному веб-сайті Мінекономрозвитку. Разом з тим починаючи з 1 квітня 2015 року органи внутрішніх справ зобов’язані щомісячно, у 10-денний строк після закінчення календарного місяця, подавати контролюючим органам відомості, необхідні для розрахунку податку, за місцем реєстрації об’єкта оподаткування станом на 1-ше число кожного місяця. Базою оподаткування транспортним податком є легковий автомобіль, який є об’єктом оподаткування. Ставка цього податку встановлюється у розрахунку на календарний рік у розмірі 25 тис. грн. за кожен легк

Плата за землю

• Плата за землю — це обов’язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності. При цьому земельний податок слід розглядати як обов’язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів. А під орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності необхідно розуміти обов’язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Спочатку зупинимося на порядку справляння земельного податку.
• Платниками цього податку є:
• — власники земельних ділянок, земельних часток (паїв);
• — землекористувачі.
• До об’єктів обкладення земельним податком належать:
• — земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні;
• — земельні частки (паї), які перебувають у власності.
• Базою оподаткування є: або нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого ПКУ, або площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено.

Збір за місця для паркування транспортних засобів

• Загальні вимоги до порядку справляння збору за місця для паркування транспортних засобів встановлено у ст. 2681 ПКУ.
• Платниками цього збору є юридичні особи, їх філії (відділення, представництва), а також фізичні особи — підприємці, які згідно з рішенням відповідної ради організовують та провадять діяльність із забезпечення паркування транспортних засобів на майданчиках для платного паркування та спеціально відведених автостоянках.
• Об’єктом оподаткування цим збором є земельна ділянка, яка згідно з рішенням місцевої ради спеціально відведена для забезпечення паркування транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування, тротуарах або інших місцях, а також комунальні гаражі, стоянки, паркінги (будівлі, споруди, їх частини), які побудовані за рахунок коштів місцевого бюджету.
• Не є об’єктом оподаткування площі земельної ділянки, яка відведена для безоплат ного паркування транспортних засобів, передбачених ст. 30 Закону про захищеність інвалідів. Кількість місць для безоплатного паркування не може становити менше 10 % загальної кількості місць на спеціально обладнаних чи відведених майданчиках для паркування, але не менш як для одного транспортного засобу, з позначенням цих місць дорожніми знаками та відповідною розміткою.
• Базою оподаткування є площа земельної ділянки, відведена для паркування, а також площа комунальних гаражів, стоянок, паркінгів (будівель, споруд, їх частин), які побудовані за рахунок коштів місцевого бюджету. Ставка збору встановлюються за кожний день провадження діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів у гривнях за 1 м2 площі спеціально відведеної земельної ділянки. Розмір ставки цього збору дорівнює 0,075 % МЗП, установленої законом на 1 січня податкового (звітного) року.

Туристичний збір

• Туристичний збір — це місцевий збір, кошти від якого зараховуються до місцевого бюджету. Туристичний збір встановлюється відповідно до вимог ст. 268 ПКУ.
• Платниками цього збору є громадяни України, іноземці, а також особи без громадянства, які перебувають на території відповідної громади та отримують (споживають) послуги з тимчасового проживання (ночівлі) із зобов’язанням залишити місце перебування в зазначений строк.
• Водночас не можуть бути платниками туристичного збору: особи, які постійно проживають, у тому числі на умовах договорів найму; особи, які прибули у відрядження; інваліди, діти-інваліди та особи, які супроводжують інвалідів І групи або дітей-інвалідів (не більше одного супроводжуючого); ветерани війни; учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС; особи, які прибули за путівками (курсівками) на лікування, оздоровлення, реабілітацію до лікувально-профілактичних, фізкультурно-оздоровчих та санаторно-курортних закладів, що мають ліцензію на медичну практику; діти віком до 18 років; дитячі лікувально-профілактичні, фізкультурно-оздоровчі та санаторно-курортні заклади.
• Згідно з рішенням місцевої ради справляння збору може здійснюватися:
• — адміністраціями готелів, кемпінгів, мотелів, гуртожитків для приїжджих та іншими закладами готельного типу, санаторно-курортними закладами;
• — квартирно-посередницькими організаціями, які направляють неорганізованих осіб на поселення у будинки (квартири), що належать фізичним особам на праві власності або на праві користування за договором найму;
• — юридичними особами або фізичними особами
• — підприємцями, уповноваженими радою справляти збір на умовах договору, укладеного з відповідною радою.
• Ставка туристичного збору встановлюється у розмірі від 0,5 до 1 % до бази справляння збору.

Дякую за увагу