Місце термінології у сучасній українській мові

Ім'я файлу: (ПР) Реферат на тему - Місце термінології у сучасній українській
Розширення: docx
Розмір: 35кб.
Дата: 24.10.2020
скачати
Пов'язані файли:
(ПР) Реферат на тему - Місце термінології у сучасній українській

Міністерство освіти і науки України
Національний університет водного господарства та природокористування
Навчально-науковий інститут права
Кафедра українознавства

РЕФЕРАТ:

Тема: “Місце термінології у сучасній українській мові”

Виконав:

Студент ННІП

1 курсу, групи ПР-12

Коротков Артем Олександрович

Перевірила:

Дзюба Майя Миколаївна

Рівне – 2019
Зміст

термін український переклад орфографічний

Вступ

1. Загальний огляд

2. Проблема спадщини

3. Проблема запозичень

4. Проблема перекладу термінів

5. Словотворча проблема

6. Правописна проблема

7. Проблема транслітерації

8. Проблема культури наукової мови

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Розвиток новітньої української термінології тісно пов’язаний із характером сучасної науки. Десь із середини двадцятого століття темпи її розвитку такі, що кількість опублікованих у наукових часописах світу статей, наприклад, подвоюється кожні 12-15 років. Це означає, що для опрацювання нових публікацій навіть у вузькій галузі необхідні доведені до автоматизму навики перекодування наукової інформації зі світових мов, зокрема англійської, на українську. До того ж в умовах Радянського Союзу основним джерелом наукової інформації була російська мова. Чимала кількість українських учених, особливо в різних галузях науково-технічних знань, черпала і черпає й досі базові фахові знання з російської наукової літератури, Разом із здобуванням нових знань учені запозичають і мовні форми, в яких ці знання були виражені.

Низка проблем національного термінотвору зумовлена також насильницьким зросійщуванням української мови починаючи з тридцятих років ХХ століття.

Значних спотворень зазнали насамперед найменування зі своєрідною національною формою, що значно уподібнились до російських усупереч попереднім термінотворчим традиціям.

Тому проблеми сучасного українського термінотвору і терміновжитку зумовлені впливом двох чинників – глобалізацією сучасної науки і пов’язаним з нею широким напливом іншомовної лексики, а також із термінною спадщиною 30-80-их років ХХ століття, коли основною засадою українського термінотвору була така: із двох чи більше назв вибирати найближчу до російської. Нерідко таке найменування суперечило духові української мови і не відбивало системних взаємозв’язків українських назв спеціальних понять.

1. Загальний огляд

На сучасному етапі можна простежити 5 підходів до розв'язання проблем упорядкування української науково-технічної термінології.

1-й підхід - формальний. Головним для нього є кількісний показник - якнайскоріше видання словника. Поквапливість у термінологічній справі не приносить користі - це в кращому випадку.

2-й підхід - етнографічний. Він ґрунтується на ідеї відродження національної термінології НТШ та Інституту Української Наукової Мови. Творці словників прагнуть повернути до сучасної української термінології майже всі терміни початку століття.

3-й підхід - консервативний. Його прихильники виступають за збереження української науково-технічної термінологї такому вигляді, якого вона набула за радянського часу. Це так званий принцип "реальної мови".

4-й підхід - інтернаціональний. Для нього характерне введення до української науково-технічної термінології великої кількості запозичень із західноєвропейських мов, особливо з англійської.

5-й підхід - поміркований. Він передбачає упорядкування української науково-технічної термінології з урахуванням історичних, національних, політичних чинників і вироблення її оптимального варіанту.

Сучасні українські термінологи глибше, ніж їх попередники початку століття, розробляють теорію терміна як мовного знака, теорію термінології як підсистеми загальнолітературної мови.

Так, В. Перхач вважає, що термінологія, як і загальнолітературна мова, повинна характеризуватися такими чинниками: досконалість, економічність, консонансність. Під час визначення основних принципів термінотворення українські термінологи спираються на досвід європейської науки в цій справі - над виробленням образу ідеального терміна працювали такі відомі термінологи, як Е. Вюстер, Д.С. Лотте, О.О. Реформатський, Ш. Баллі та ін.
2. Проблема спадщини

Особливістю сьогоднішнього розвитку української науково-технічної термінології є посилений інтерес до термінологічних надбань НТШ та ІУНМ. Після репресивних "Термінологічних бюлетенів" 1933-1935 рр. автентична (справжня) українська наукова термінологія стала недоступною для користувачів. З офіційних словників та підручників цю термінологію було вилучено, а заборонені словники потрапили до спецсховищ бібліотек, і їх видавали лише за спеціальним дозволом. До сьогоднішнього дня словники 1920-1930 рр. дійшли в поодиноких примірниках, а то й не дійшли зовсім - їх загублено або знищено. Навіть про саме існування багатьох термінологічних словників тепер відомо лише вузькому колу фахівців.

І якщо терміни, уведені до української термінології впродовж останніх десятиріч, не порушують законів української мови і правильно відображають суть поняття, то їх доцільно залишити у складі наукової термінології. А. Вовк у таких випадках радить зважати на принцип стабілізації наукової мови, вироблений в Українському Термінологічному Центрі Америки, і не замінювати вдалий термін на давніший, хоч би й досконаліший.

Подібні думки висловлював ще 1935 р. І. Огієнко: “краще мати хоч не зовсім досконалу термінологію, але одну, ніж гарних, але багато”.

Як бачимо, провідні українські термінологи не втручалися у розвиток мови з ідеологічних міркувань. Інша річ, що всупереч їхній волі в українській історії мовне питання неминуче переставало бути тільки лінгвістичним, а ставало також (і часто насамперед!) питанням політичним (Ю. Шевельов).
3. Проблема запозичень

Підраховано: близько 90 відсотків нових слів, що з'являються у кожній мові, - це терміни. Сучасна українська термінологія також активно поповнюється новими одиницями - переважно запозиченнями з англійської мови, наприклад: траст, кліринг, маркетинг, демпінг, файл, курсор, інтерфейс, шенон, тощо. Одним із шляхів засвоєння таких запозичень є поєднання їх з власномовними або давно запозиченими термінами, наприклад: демпінгові ціни, клірингові розрахунки, квазі-гроші. Незважаючи на те, що українська мова частково асимілює чужі слова, все одно велика кількість англіцизмів створює загрозу для зрозумілості національної терміносистеми і часто негативно впливає на швидкість навчального процесу. Існує і глобальний погляд на цю проблему: коли в мові є до 72-85% запозичень, термінів-інтернаціоналізмів, то чи маємо право говорити про існування цієї національної мови? (М. Коваль, Т. Багдасар'ян).

У самій англійській мові кількість запозичень становить лише 5 відсотків від загального числа новотворів, що свідчить про її чистоту і про здатність цієї мови до самозбагачення (О. Баранов).

Загальновживані українські слова теж здатні термінологізуватися: "Хто б міг колись подумати, що поле може бути електромагнітним, а яма - потенціальною?". Також слова тканина (нервова), місток (водневий), ланцюг (атомний), тощо в рамках конкретної терміносистеми сприймаються лише у своєму другому - термінологічному - значенні.

Втішно, що до окремих нових запозичень в українській термінології вже виникли власномовні відповідники, наприклад: трастове товариство - довірче товариство, детектор - виявляч, та ін. Якщо така тенденція продовжиться, то більшість "модних" запозичень відійде в пасивний запас - залишаться змістовні необхідні терміни. Під час добирання українських відповідників до іншомовних термінологічних одиниць виникає ще одна проблема.
4. Проблема перекладу термінів

З однієї мови на іншу терміни не перекладають, як звичайні слова. Оптимальним є такий шлях перекладання термінів: "поняття -> український термін", а не "іншомовний термін -> український термін", з якої мови не відбувався б переклад (В. Моргунюк). Тобто пошук терміна-відповідника починається з аналізу властивостей нового поняття. Цілком можливо, що котрась з властивостей "підкаже" іншу назву цьому поняттю, ніж вона є у мові, з якої здійснюється переклад. Проілюструємо це таким прикладом.

Якщо назва поняття ґрунтується на його найголовнішій властивості чи вдалому порівнянні, то й в інших мовах ці ознаки братимуться за визначальні (наприклад, у комп'ютерній термінології: user - користувач, mouse - мишка, reset - перезапуск тощо). У таких випадках переклад терміна перетворюється на переклад звичайного слова, що є найпростішим шляхом підбирання власномовної назви до певного наукового поняття.

Інколи для знайдення оптимального національного терміна доцільно зіставити терміни-відповідники з кількох мов і вибрати для перекладу найвдаліший. Так, термін-інтернаціоналізм директ-мейл означає "реклама товарів, і послуг через розсилання конкретним адресатам". Ось деякі національні назви цього поняття: англ.: direct mail; нім.: Werbung der Post; фр.: direct mail; пол.: reklama wysylkowa pocztowa.

Отже, сьогодні українська термінологія має можливість поповнюватися запозиченнями і перекладами безпосередньо з тих мов, які для того підходять, а не тільки через російську, як це було в попередні десятиліття. У теперішніх умовах переглядають і виправляють деякі терміни, що потрапили в українську термінологію методом "зіпсутого телефону". Наприклад, термін "bitstate memory" (рос.: двухстабильная ячейка памяти; укр.: двостабільна комірка пам'яті) матиме вигляд "двостанова пам'ять" (Б. Рицар).

5. Словотворча проблема

Як ми вже згадували. за останні десятиріччя в українську мову, а особливо в терміносистему, увійшли словотворчі моделі російського взірця, що спричинилося до появи цілих груп неправильно витворених термінів. Найголовніші з них:

1) активні дієприкметники на -уч(ий), -юч(ий): прискорюючий, обертаючий;

2) віддєслівні іменники на -к(а): шліфовка, розтяжка;

3) терміни на позначення процесу дії, утворені безафіксним способом: запис (у значення записування); нагрів (у значення нагрівання).

Проблема ускладнюється тим. що з аневеденими моделями продовжують творити нові терміни (напр.: галопуюча інфляція, запам'ятовуючий пристрій, записуючий пристрій).

Наведено також словотворчі моделі для перегляду російських активних дієприкметників. наприклад: определяющий:

1) що + дієслово (що визначає);

2) прикметник (визначальний);

3) іменник (визначник).

Паралельно з невідкладними, історичними зумовленими завданнями українські термінологи розв'язують також і загальні проблеми термінотворення, а саме: як позбутися задовгих термінів, як досягти пластичності термінологічних одиниць та ін.

Наведений підхід фактично є продовженням традиції 1920-1930-х рр., коли в українській термінології вживали терміни "степенування", "кубування", що їх потім було замінено на "піднесення до степеня", " піднесення до квадрата" і под. Так само набагато економінішими є терміни на взірець "твердішати", "вужчати", "більшати", ніж поширені тепер "ставати твердішим", "ставати вужчим", "ставати більшим" та ін.

Вимогою мовної економії, поряд з іншими, функціональними, причинами, пояснюється дедалі частіше вживання термінів "синусоїдний" замість "синусоїдальний", та ін. (О. Кочерга, М. Вакуленко).

За критерієм оптмальної довжини термін "довкілля" (що донедавна вживаний тільки в діаспорі) набирає більше балів, ніж звичне, але незручне "навколишнє середовище" (калька з "окружающей средьі").

Цілком сучасним і на перший погляд ефективним способом досягнення економності в термінології є творення абревіатур (МПЧ - маскимально придатна частота, ГЕД - горизонтальний електричний диполь, КСХН - коефіцієнт стоячої хвилі напруги та ін.). Але оскільки кожна абревіатура мусить мати своє розшифрування, то це лише часткове розв'язання проблеми довгих термінів.

Словотвірно досконалий термін повинен бути також пластичний - мати здатність до творення похідних термінів. Додамо, що сьогодні окремі терміни зазанають перегляду і з погляду їх пластичності. наприклад, термін тедебачення не витримує такої перевірки - від нього важко утворити похідні (слова телебаченнєвий, телебач неприподні для української мови). З цього огляду придатнішим є термін телевізія (порівн.: телевізійний, телевізор). До речі, українська діаспора активно вживає саме термін телевізія.

На теперішньому етапі розвитку української науково-технічної термінології, та, зрештою, як і на попередніх етапах, теоретичні проблеми термінотворення розробляють насамперед науковці-техніки, а не філологиНазвані праці викликали жваве зацікавлення серед учасників ІІІ-ї наукової конференції "Проблеми українскьої науково-технічної термінології".

Проте жива мова не до кінця піддається формалізації, наслідком чого є значна кількість винятків і наявність словотвірних синонімів (напр.: пробійник - пробій - пробивач тощо).

В ідеальній терміносистемі за кожним суфіксом повинно бути закріплене лише одне конкретне значення.
6. Правописна проблема

Науково-технічна термінологія, як відомо, постійно поповнюється запозиченнями з чужих мов. Під час уведення до терміносистеми іншомовного слова виникає потреба його правтльного написання.

Спробою розв'язати частину правописних проблем в українській науковій мові є "Пропозиції щодо вдосконалення української науково-технічної термінології".

Однак жодні орфографічні рекомендації, навіть таких поважних наукових зібрань, об'єктивно не можуть замінити обов'язкового правописного закону. Правила написання іншомовних слів повинна узаконити "правописна конституція" - офіційний "Український правопис", над виробленням нової редакції якого тепер працює Парвописан комісія НАН.

А поки що українська термінологія переобтяжена правописними недоречностями, і її орфографічні проблеми зводяться до таких основних моментів.

1. Передавання звука. [g]. З відновленням в останній редакції "Українського правопису" (1993) літери Ґ це питання формалдьно розв'язано. Але через відсутність повног переліку слів, у яких відповідно до мови-оригіналу треба писати цю букуву, ефективне запровадження правильного написання запозичених слів з літерою Ґ поки що нереальне.

2. Написання іншомовних буквосполучень ia,th,au. Такі сполучення літер термінологи пропонують передавати найближче до їх звучання у мові-джерелі (тобто згідно з вимогами "Українського правопису" 1929 року): ia записувати як ія (потенціял); th записувати як т (логаритм); au записувати як ав (авдіо).

Унормування правопису наведених булкосполучень підвищить системність наукової термінології - забезпечить однакове графічне оформлення споріднених термінів, полегшить їх "упізнаваність", щло важливо для навчального процесу: матерія - матеріяльний, ритм - алгоритм - логаритм - аритметика, автомат - автогенний та ін.

3. Усунення розбіжностей у написанні окремих термінів. Ми вже згадували, що в сучасній українській термінології співіснують такі терміни, як фтор - флуор - флюорид; целулоїд - целюлоза; магніт - магнетизм, а також хімічна і хемоядерна реакції та ін. Отож цілком сучасно звучать слова І. Горбачевського, що він їх сказав ще 1929р.; "... не можна чужих, але в усіх мовах уживаних слів переіначувати так, що не можна їх пізнати".

Поки що фахівці найчткіше визначилися лише шодо двох останніх груп термінів: слова "хемія" та "магнет" часто беруть за основу для творення похідніх термінологічних одиниць.

4. Повренення до притаманого українськії мові написання окремих термінів. А саме: проєкт, йон, фільтер, метер і подібних.

5. Правопис призвіщ. Передусім термінологи намагаються унормувати правопис німецьких та англійських призвіщ, оскільки останні найчастіше трапляються в наукових текстах і від них утворено низку похідних слів-термінів.

Отже,

- німецьке словосполучення ei передавати як ай: Айнштайн; після л - як яй: Кляйн;

- німецьке сполучення eu передавати як ой: Ойлер;

- латинські літери g та h у чужомовних прізвищах (якщо в них ці літери вимовляються) передавати відповідно українськими буквами ґ та г: Гегель.

- в англійських прізвищах літеру w передавати українською літерою в: Ват.

До менш обговорюваних належать проблеми адекватного передавання латинських l (алкоголь, платина, лянтан) та в (бісмут).

Треба зазначити, що окремі науковці мають цілком індивідуальні погляди на пролеми правопису запозичених термінів) напр. М. Вакуленко). Дискусія триває.

7. Проблема транслітерації

Крім питання правопису чужомовних власних назв українською абеткою, про що йшлося раніше, існує проблема протилежного характеру: запис українських власних назв латинкою. Так би мовити, проблема нашого виходу у світ.

Завдання полягає у виробленні єдтної таблиці українсько-латинської транслітерації. Думки науковців розходяться не принципово, а лише щодо деяких конкретних моментів. найголовніші з них:

- український В передавати через V чи W;

- український Ц передавати через C чи TS;

- український Й передавати через J чи Y.

Українські Х,Ч,Ш,Ж більшість досілдників пропонує передавати загальноприйнятими латинськими знаками KH, CH, SH, ZH (Харків - Kharkiw, Черкаси - Cherkasy, Шевченко - Shewchenko, Житомир - Zhytomyr), хоч дехто радить користуватися для того латинськими літерами з різнимим спеціальними значаками (т.зв. дашками).

Для розв'язання цієї важливої проблеми варто було б скористатися і досвідом Бібліотеки Конгресу США, де після проголошення незалежності України на урядовому рівні змінено російську транскрипцію (і транслітерацію) українських географічних назв на власне українську.

Відродження термінологічної спадщини минулого, запозичення з інщих мов, творення нових назв - усе це зумовлює збільшення кількості синонімів у сучасній українській науково-технічній термінології.

Саме тому укладачі багатьох сучасних словників свідомо дворять їх у вигляді матеріалів для подальшої роботи. Автори таких праць наводять різні за походженням і за часом виникнення терміни, покладаючись на практику вживання.
8. Проблема культури наукової мови

Науково-технічна термінологія, зібрана у словниках. - це застиглі і поки що "мертві" ресурси мови. Вони оживають щойно тоді, коли терміни потрапляють до наукового тексту - письмового (стаття, підручник, монографія) або усного (доповідь, лекція, виступ). Сьогодні фахове мовлення науковців та студентів рясніє стилістичними огріхами. На це звертають увагу як філологи (О. Сербенська), так і техніки (О. Кочерга, М.Кратко, В. Моргунюк).

Ось найголовніші типи мовностилістичних помилок, що притаманні сучасній мові науки:

1. Уживання росіських термінів без перекладу: грохот, шарик, янтар, миш'як та ін.

2. Уживаня перекручених російських термінів (суржик): опреділити, примінити, зварщик, вияснити тощо.

3. Функціонування неприродних для української мови усталених висловів (ефект перекладництва): в протилежність, як можна швидше, приведений на рисунку, написана на мові та ін. Правильні відповідники: на противагу, якнайшвидше (якомога швидше), показаний на рисунку, написаний мовою.

4. Надмірна частота вживання прийменників по та при у невластивому дл яних значення: по закону Ома, підручник по фізиці, при допомозі, при кипінні і под. Нормативні відповідники: за законом Ома, підручник з фізики, за допомогою, під час кипіння.

Головні значення словосполук із прийменником при - це розміщення (хата при дорозі), підпорядкованість (лаьораторія при кафедрі), наявність чогось (людина при зброї).

Типові випадки порушення норм української мови подано в додатку.

5. Надуживання орудним відмінком особи в поєднання з пасивними формами дієслова: написаний автором, студентами опрацьовано, розроблено нами. Для української мови характерними є конструкції "пасивна форма дієслова + орудний інструментальний" (написано ручкою, зорано трактором) або "називний особи + активна форма дієслова" (автор написав, студенти опрацювали, ми розробили).

6. Переобтяження тексту запозиченими словами. надмірна кількість іншомовних слів (коли просту думку навмисно висловлюють трохи незрозумілою мовою) свідчить про псевдонауковість цієї праці і негативно характеризує автора. приклад: "Ці методи верифікації дефініцій ретроспективно дисонують з тими, що превалювали в ХІХ ст.", - постулює дослідник".

7. Алогізми на рівні наукового тексту, спричинені позаконтекстовим перекладом російських слів. наприклад: "Справжній стандарт розповсюджується..." Багатозначне російське слово "настоящий" тут слід перекласти як "цей": "Цей стандарт поширюється на терміни (або охоплює терміни)...". Так само незрозумілим, а то й комічним є вислів "взаємодія меблів з користувачем та предметами користування", що його подає Л. Босак.

8. Повна безособовість і беземоційність наукового тексту. Саме ці властивості наукового стилю останніх деятиріч були його нормативними ознаками. Автор не тільки ховався за загальним "ми", а й не виявляв ніяцих своїх уподобань, не оживляв тексту образними порівняннями, метафорами чи епітетами.

Проте аналіз укарїнських наукових творів початку століття та праць сучасних закордонних авторів показує, що одночасний вплив наукового тексту на раціональні та естетичні центри сприйняття допомагає читачеві краще засвоїти наукові відомості й водночас дає змогу пересвідчуватися у багатих виражальних можливостях рідної мови. Отже, наукове слово може й повинно бути естетичним (Н. Зелінська) і підкреслювати індивідуальність автора.

Висновок

Берегти українське мовне довкілля сьогодні означає не тільки шукати способи і засоби уникати російськомовних термінів. Великомасштабні глобалізаційні процеси висунули на перше місце в світовій комунікації мову англійську, яка не тільки збагачує словник українського науковця, але й витісняє з нього питомі слова і вирази. Так формується почуття меншовартості рідної мови, її неспроможності обслуговувати найвищі прояви людського духу, до яких, безсумнівно, належить і наукова сфера.

Страх українського вченого перед українською мовою породжується не тільки боязню не дотримувати норм, а й невмінням або й небажанням засвоювати її засоби, щоб перекодовувати новітні наукові інформаційні потоки, що пливуть до нас не в рідномовній одежі. Мислення мовними кліше, відсутність опірності чужомовним словам і брак зусиль у пошуку відповідних українських мовних засобів вираження наукової думки знижує науковий потенціал українського ученого, робить його піддатливим до наукових схем та ідей, нав’язаних іззовні.
Список використаної літератури

1. Ботвина Н.В. Офіційно-діловий та науковий стилі української мови [Текст]: навчальний посібник / Н.В. Ботвина – К.: Артек, 1999. – 264 с.

2. Васенко Л.А. Фахова українська мова [Текст]: навчальний посібник / Л.А. Васенко, В.В. Дубічинський, О.М. Кримець – К.: Центр навчальної літератури, 2008. – 272 с.

3. Наконечна Г.В. Українська науково-технічна термінологія: історія і сьогодення [Текст] / Г.В. Наконечна – Львів: Кальварія, 1999. – 110 с.

4. Онуфрієнко Н.С. Науковий стиль української мови [Текст]: навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів / Н.С. Онуфрієнко – К.: Центр навчальної літератури, 2006. – 312 с.
скачати