Ім'я файлу: Місце судів України у процедурах адміністрування податків і збор
Розширення: docx
Розмір: 46кб.
Дата: 17.06.2020
скачати
Розширення: docx
Розмір: 46кб.
Дата: 17.06.2020
скачати
Міністерство освіти і науки України
Львівський національний університет імені Івана Франка
Юридичний факультет
Кафедра адміністративного та фінансового права
КУРСОВА РОБОТА
з фінансового права України
на тему:
«Місце судів України у процедурах адміністрування податків і зборів»
Студента 3 курсу ЮРД-39с групи
напряму підготовки право
спеціальності правознавство
Смакули І. Ю.
Керівник:
______________________________________________
Національна шкала ______________________________________________
Кількість балів: _________
Оцінка: ECTS ____________
Члени комісії _____________ _______________________
(підпис) (прізвище та ініціали)
_____________ _______________________
(підпис) (прізвище та ініціали)
_____________ _______________________
(підпис) (прізвище та ініціали)
Львів – 2018
Зміст
Вступ 3
1. Процедура адміністрування податків і зборів поняття та структура 5
1.1 Поняття адміністрування податків і зборів поняття 5
1.2 Структура поняття адміністрування податків і зборів 6
2. Розгляд судом питань, щодо відповідальності за порушення податкового законодавства, що можуть бути спричинені технічною та/або методологічною помилкою у роботі електронного кабінету. 8
3. Участь суду при оскарженні податкових консультацій 11
4. Участь суду при визначенні сум податкових та грошових зобов'язань 14
5. Участь суду при вирішенні інших питань в межах адміністрування податків і зборів 24
5.1 Розгляд судом питань, які стосуються обліку платників податків 24
5.2 Розгляд судом питань, які стосуються податкової застави 25
5.3 Розгляд судом питань, які стосуються адміністративного арешту майна 26
Висновки: 28
Список використаної літератури: 30
Вступ
Актуальність теми. Згідно Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Відповідно для ефективного захисту прав громадян необхідно достеменно знати, яку участь бере суд в адмініструванні податків і зборів. Саме судовий захист, на нашу думки, виступає найефективнішим способом недопустимості порушення та відновлення вже порушених прав громадян. Крім того, дана тема не є широко дослідженою і відображена в зрозумілій формі науковцями.
Питання місця судів України у процедурах адміністрування податків і зборів досліджувати такі автори: Бандурка О.М., Понікаров В.Д., Попова С.М., Кучерявенка М.П., Хомутенко В.П.
Об’єктом дослідження даної роботи правовідносини, що пов’язані із застосуванням правовідносини з приводу адміністрування податків і зборів.
Предметом даної роботи є норми матеріального права, які регулюють участь суду в процедурі адміністрування податків і зборів.
Метою роботи є вивчення норми матеріального права, котрі визначають у яких випадках і як саме суд бере участь у розгляді питання, що стосуються адміністрування податків і зборів.
У відповідності з метою дослідження ставляться такі завдання:
Визначити поняття адміністрування податків і зборів;
Встановити структуру поняття адміністрування податків і зборів;
Дослідити, яку участь бере суд у розгляді питань, що стосуються адміністрування податків і зборів;
Порівняння адміністративного та судового способу захисту прав платників податків.
Методи дослідження: аналіз норм законодавства, зокрема Податкового кодексу України та інших нормативно-правових актів, порівняльний метод застосовувався для визначення відмінностей між судовим та адміністративним способом захисту прав платників податків.
Структура роботи – робота складається з 5 розділів, таких як, «Процедура адміністрування податків і зборів поняття та структура», «Розгляд судом питань, щодо відповідальності за порушення податкового законодавства, що можуть бути спричинені технічною та/або методологічною помилкою у роботі електронного кабінету», «Участь суду при оскарженні податкових консультацій» , «Участь суду при визначенні сум податкових та грошових зобов'язань» та «Участь суду при вирішенні інших питань в межах адміністрування податків і зборів», частина яких поділена на підрозділи.
1. Процедура адміністрування податків і зборів поняття та структура
1.1 Поняття адміністрування податків і зборів поняття
Поняття адміністрування податків і зборів вживається в Податковому кодексі України, зокрема розділ другий має назву адміністрування податків, зборів, платежів. В кодексі немає визначення даного поняття, проте воно міститься в теорії фінансового права. «Адміністрування (від англ. "administration") означає управління, організація, виконання, здійснення, нагляд (контроль); у широкому розумінні, це - організаційно-розпорядча діяльність керівників і органів управління, що здійснюється шляхом наказів і розпоряджень. Адміністрування процесів оподаткування об'єднує за допомогою однієї ідеї комплекс заходів, спрямованих на забезпечення виконання законодавчих та нормативно-правових актів».1 Згідно даного визначення ми можемо дійти висновку, що метою адміністрування є забезпечення виконання платниками податків своїх зобов’язань шляхом застосування процедур і механізмів, які є встановленими законодавством України. Податкове адміністрування являє собою комплекс правових, економічних і фінансових заходів держави для формування системи оподаткування, забезпечення своєчасної і повної сплати податків і зборів з метою задоволення фінансових потреб суспільства в цілому, а також розвитку економіки країни шляхом перерозподілу фінансових ресурсів.
Виходячи із загального визначення адміністрування під податковим адмініструванням слід розуміти сукупність норм (правил), методів, засобів і дій, за допомогою яких спеціально уповноважені органи держави здійснюють управлінську діяльність у податковій сфері, спрямовану на контроль за дотриманням законодавства про податки та збори (обов'язкові платежі), за правильністю нарахування, повнотою і своєчасністю внесення у відповідні бюджети податків і зборів, а у випадках, передбачених законами України, - за правильністю нарахування, повнотою та своєчасністю надходжень у відповідний бюджет інших обов'язкових платежів та притягнення до відповідальності порушників податкового законодавства.2
Відповідно до ПК України законодавець пов’язує адміністрування з відносинами, які складаються між органами ДПС і платниками податкових платежів з приводу встановлення, зміни, припинення, виконання та контролю податкового обов’язку. Проте в сучасній науці поняття «адміністрування» залишається об’єктом наукового пошуку.3
Завдяки адмініструванню податків, зборів (обов’язкових платежів) достатньою мірою забезпечується дієвість та функціонування самої системи адміністрування, яка, у свою чергу є складовою податкової системи держави.4
1.2 Структура поняття адміністрування податків і зборів
Розглянувши питання поняття адміністрування податків і зборів, перейдемо до його структури. Із курсу теорії держави та права ми знаємо, що структура — це внутрішня побудова, спосіб організації та взаємодії елементів об’єкта. В нашому випадку структура поняття є чітко окреслена в Податковому кодексі України. Отже, згідно змісту Податкового кодексу України, структуру поняття «адміністрування податків і зборів» складає:
Податкова звітність;
Податкові консультації;
Визначення суми податкових та/або грошових зобов’язань платника податків, порядок їх сплати та оскарження рішень контролюючих органів;
Податковий контроль;
Облік платників податків;
Інформаційно-аналітичне забезпечення діяльності контролюючих органів;
Перевірки;
Погашення податкового боргу платників податків;
Застосування міжнародних договорів та погашення податкового боргу за запитами компетентних органів іноземних держав;
Відповідальність;
Пеня.
Отже, ми розглянути поняття адміністрування податків і зборів поняття та його структуру. В межах даного поняття ми можемо розглядати, яке місце суди України займають у процедурах адміністрування податків і зборів. Без розуміння меж даного поняття неможливо встановити місце в процедурі здійснення адміністрування податків і зборів.
2. Розгляд судом питань, щодо відповідальності за порушення податкового законодавства, що можуть бути спричинені технічною та/або методологічною помилкою у роботі електронного кабінету.
Згідно Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.5 Хоча норми Конституції України є нормами прямої дії і в Україні гарантується звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України, проте даний спосіб захисту є досить загальним, тому в кожній галузі права, як і в податковому праві встановлюються конкретні питання і випадки стосовно, яких допускається участь судів України. В Податковому кодексі України також встановлені випадку участі суду, зокрема і у процедурі адміністрування податків і зборів.
У главі першій розділу адміністрування податків, зборів, платежів Податкового кодексу України встановлюється право платника податків звернутися до суду за захистом своїх прав. Якщо технічний адміністратор або методолог не надсилає відповіді про результати перевірки повідомлення про технічну та/або методологічну помилку у встановлений цим Кодексом строк або заперечує наявність технічної та/або методологічної помилки у роботі електронного кабінету, то платник податків має право звернутися до суду за захистом своїх прав та охоронюваних інтересів, про що повідомляє контролюючому органу, технічному адміністратору та методологу електронного кабінету через електронний кабінет. Протягом всього часу судового розгляду такого звернення платника податків забороняється визначати платнику податків грошове зобов’язання, застосовувати штрафні санкції та нараховувати пеню, ініціювати притягнення платника податків та/або його посадових осіб до адміністративної, кримінальної відповідальності за порушення податкового законодавства, що можуть бути спричинені технічною та/або методологічною помилкою у роботі електронного кабінету.6
Відповідно до наказу Мінфіну від 14.07.2017 р. № 637 «Про затвердження Порядку функціонування Електронного кабінету», запроваджено інформаційно-телекомунікаційну систему «Електронний кабінет»7.
Платник податків стає користувачем електронного кабінету та набуває право подавати звітність в електронній формі і вести листування засобами електронного зв’язку в електронній формі після проходження в електронному кабінеті електронної ідентифікації онлайн з використанням електронного підпису з дотриманням вимог законів щодо електронного документообігу та електронного цифрового підпису або тих сервісів ідентифікації, використання яких дозволяється методологом електронного кабінету.
Отже, в даному випадку встановлюється право платника податків звернутися до суду за захистом своїх прав та охоронюваних інтересів в двох випадках: 1) якщо технічний адміністратор або методолог не надсилає відповіді про результати перевірки повідомлення про технічну та/або методологічну помилку у строк встановлений Податковим кодексом України;
2) якщо технічний адміністратор або методолог заперечує наявність технічної та/або методологічної помилки у роботі електронного кабінету.
Платник податків звільняється від відповідальності у разі, коли у роботі електронного кабінету виявлена технічна та/або методологічна помилка і така помилка визнана технічним адміністратором та/або методологом електронного кабінету або її існування підтверджено рішенням суду.8 Тобто, в даному випадку факт технічної та/або методологічної помилки у роботі електронного кабінету може бути підтверджений, або визнанням технічним адміністратором та/або методологом електронного кабінету, або її існування підтверджено рішенням суду.
Отже, законом встановлена можливість листування, яке є однією із форм взаємовідносин контролюючих органів, якими у даному випадку виступають органи державної податкової служби та митні органи, з підконтрольними суб'єктами, тобто з платниками податків. Таке листування проводиться у формі документів, які мають письмову форму, або здійснюється засобами електронного зв'язку, тобто в електронній формі. У Законі України "Про інформацію" (в редакції Закону від 13.10.2011) документ визначається як матеріальний носій, що містить інформацію, основними функціями якого є її збереження та передавання у часі і просторі. У випадку несправності роботи електронного кабінету, а саме, коли виявлена технічна та/або методологічна помилка, закон встановлює два способи захисту своїх прав платником податків: 1) він має право надіслати через електронний кабінет або в інший спосіб повідомлення про виявлену технічну та/або методологічну помилку. Повідомлення про методологічну помилку надсилається методологу електронного кабінету. Повідомлення про технічну помилку надсилається одночасно методологу електронного кабінету та технічному адміністратору.
2) він має право звернутися до суду за захистом свої прав.
Підсумовуючи, можемо зазначити, що в даному випадку Податковий кодекс України встановлює право звернутися в суд лише у випадку, якщо неможливості вирішення спору шляхом визнання технічний адміністратор або методолог несправності роботи електронного кабінету конкретного платника податків. Право на судовий захист є гарантією захисту своїх прав платником податків у випадку неналежного виконання своїх обов’язків методологів та/або технічних адміністраторів електронних кабінету платників податків.
3. Участь суду при оскарженні податкових консультацій
Глава друга II розділу Податкового кодексу України, яка охоплює статті 46-51 Податкового кодексу України, не містить положень, які стосуються участі суду. Тому, доречно буде звернутися до 3 глави II розділу Податкового кодексу України.
Положення статті 53 Податкового кодексу України передбачає право на оскарження до суду наказ про затвердження узагальнюючої податкової консультації або надану йому індивідуальну податкову консультацію як правовий акт індивідуальної дії, викладені в письмовій формі, які, на думку такого платника податків, суперечать нормам або змісту відповідного податку чи збору.9
Положення попередніх статей передбачає, що платник податків, посадові особи платника податків не можуть бути притягнуті до адміністративної, кримінальної, цивільної, дисциплінарної відповідальності у випадку, якщо порушення податкового законодавства було викликано правозастосуванням письмової податкової консультації. Варто зауважити, що індивідуальна консультація за вибором платника податків може бути надана як в письмовій, так і в усній формі.
Платник податків має право на звернення до судових органів за захистом своїх прав та свобод. Якщо платник податків вважає, що письмова податкова консультація, надана контролюючим органом, суперечить чинному законодавству, створює перешкоди для здійснення його підприємницької діяльності, встановлює нові правові норми, які безпосередньо не передбачені в чинному податковому законодавстві, він може в судовому порядку оскаржити законність видання такої податкової консультації.
В даному випадку встановлюється судовий контроль при застосуванні законодавства контролюючими органами. Суд розглядаючи справу по суті встановить чи дана індивідуальна або узагальнююча податкова консультація, надана контролюючим органом, суперечить чинному законодавству чи ні. Якщо така консультація буде визнана як така, що суперечить чинному законодавству, то суд може скасувати наказ про затвердження узагальнюючої податкової консультації або індивідуальної податкової консультації. Скасування такого наказу буде підставою для надання нової податкової консультації, але нова податкова консультація повинна бути надана з урахуванням висновків суду, що є цілком логічним, оскільки, якщо нова податкова декларація буде надана без врахування висновків суду, то це буде підставою для скасування наказу про її затвердження.
Закон встановлює строк для опублікування узагальнюючої податкової консультації або надання платнику податків індивідуальної податкової консультації. Даний строк становить 30 календарних днів з дня набрання законної сили рішенням суду про скасування наказу про затвердження узагальнюючої податкової консультації або індивідуальної податкової консультації. До суб’єктів, які зобов’язані виконати даний обов’язок належать центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, або контролюючий орган. Тобто, один з цих органів зобов’язаний виконати встановлений законом обов’язок, щодо опублікування узагальнюючої податкової консультації або надання платнику податків індивідуальної податкової консультації.
Хоча, належними суб’єктами для виконання зобов’язання, щодо опублікування узагальнюючої податкової консультації або надання платнику податків індивідуальної податкової консультації є центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, або контролюючий орган. Проте, опублікування узагальнюючої податкової консультації, згідно положень Податкового кодексу, може здійснювати лише центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику. Оскільки, на нього покладений обов’язок проводити періодичне узагальнення індивідуальних податкових консультацій, а також аналізувати обставини, що свідчать про неоднозначність окремих норм податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, шляхом надання узагальнюючих податкових консультацій, які затверджуються наказом цього органу. Такі консультації підлягають оприлюдненню на офіційному веб-сайті даного органу, протягом п’яти календарних днів з дня надання узагальнюючої податкової консультації. В свою чергу, контролюючі органи надають індивідуальні податкові консультації.
Отже, незалежно від виду податкової консультації, відповідно від суб’єкта їх надання (контролюючий орган або відповідний центральний органи виконавчої влади) платник податків має право на їх оскарження до суду. У випадку невідповідності податкової декларації положенням закону, що підтверджується рішення суду шляхом скасування наказу про затвердження узагальнюючої податкової консультації або індивідуальної податкової консультації, це не буде підставою для звільнення платника податків або податкового агента від, визначеного Податковим кодексом України, податкового зобов’язання. В такий спосіб суд захищає права платника податків шляхом опосередкованого встановлення відповідності між податковим зобов’язанням платника податків та положеннями Податкового кодексу України.
4. Участь суду при визначенні сум податкових та грошових зобов'язань
Визначивши участь суду в наданні податкових консультацій, можемо перейти до його участі визначеній в главі четвертій II розділу Податкового кодексу України, який має назву визначення суми податкових та/або грошових зобов’язань платника податків, порядок їх сплати та оскарження рішень контролюючих органів.
За загальним правилом платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку і подає таку декларацію контролюючому органу у визначені податковим законодавством строки. «Електронне декларування здійснюється з використанням електронної митної декларації, засвідченої електронним цифровим підписом, та інших електронних документів або їх реквізитів у встановлених законом випадках».10
Проте, є випадки коли визначення суми податкових та/або грошових зобов’язань платника податків покладається на контролюючий орган. Професор Кучерявенко зазначає, що контролюючий орган зобов’язаний самостійно визначити суму податкового зобов’язання платника податку, якщо:
а) платник податків не подає у встановлений термін податкову декларацію;
б) дані документальних перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов’язань, заявлених у податкових деклараціях;
в) контролюючий орган внаслідок проведення камеральної перевірки виявляє арифметичні або методологічні помилки, які призвели до заниження або завищення суми податкового зобов’язання;
г) згідно з законами з питань оподаткування особою, відповідальною за нарахування окремого податку або збору (обов’язкового платежу), є контролюючий орган.11 Є випадки, коли обов’язок визначення суми податкового зобов’язання на різних етапах покладається на платника податків і на контролюючий орган.
Податкове повідомлення-рішення про визначення суми грошового зобов'язання платника податків або будь-яке інше рішення контролюючого органу може бути скасоване контролюючим органом вищого рівня під час проведення процедури його адміністративного оскарження та в інших випадках у разі встановлення невідповідності таких рішень актам законодавства.
Процедура адміністративного оскарження рішень органів державної податкової служби є дворівневою.12
Податковий кодекс встановлює процедуру адміністративного оскарження. Право на адміністративне оскарження виникає за наявності наступних підстав:
У разі коли платник податків вважає, що контролюючий орган неправильно визначив суму грошового зобов'язання;
У разі коли платник податків вважає, що контролюючий орган прийняв будь-яке інше рішення, що суперечить законодавству;
У разі коли платник податків вважає, що контролюючий орган виходить за межі власних повноважень, встановлених Податковим кодексом;
У разі коли платник податків вважає, що контролюючий орган виходить за межі власних повноважень, встановлених іншими законами України.
У випадку наявності однієї з вищезазначених підстав платник податків він має право звернутися до контролюючого органу вищого рівня із скаргою про перегляд цього рішення.
Відмова в прийнятті скарги (заяви) платника податків забороняється. Реєстрація скарги повинна відбуватися в день її подання або надходження до органу державної податкової служби.
Важливо пам’ятати, що оскарження рішення контролюючого органу в адміністративному порядку не позбавляє платника податків на будь-якій стадії адміністративного оскарження або після його закінчення звернутися до суду. А також, що оскарження рішень контролюючих органів у судовому порядку, без попереднього досудового врегулювання спору у порядку адміністративного оскарження, позбавляє платника податку у подальшому можливості використання оскарження такого рішення в адміністративному порядку.
Це є надважливим при виборі способу захисту у випадку, якщо платник податків вважає, що контролюючий орган неправильно визначив суму грошового зобов'язання або прийняв будь-яке інше рішення, що суперечить законодавству або виходить за межі повноважень контролюючого органу, встановлених цим Кодексом або іншими законами України, оскільки не знаючи даних особливостей оскарження, можна позбавити себе можливості адміністративного оскарження. Дана ситуація виникає у випадку оскарження рішень контролюючих органів у судовому порядку, без попереднього досудового врегулювання спору у порядку адміністративного оскарження. Це в свою чергу може позбавити особу додаткових можливостей для захисту свого порушеного права. Якщо платник податків оскаржує рішення податкового органу в адміністративному порядку до контролюючих органів та/або до суду, обвинувачення особи в ухиленні від сплати податків не може ґрунтуватися на такому рішенні контролюючого органу до закінчення процедури адміністративного оскарження або до остаточного вирішення справи судом. Це правило не поширюється на випадки, коли таке обвинувачення базується не тільки на рішенні контролюючого органу, а й доведено на підставі додатково зібраних доказів відповідно до вимог кримінально-процесуального законодавства України.
Згідно з Податкового кодексу України скарга подається саме до контролюючого органу вищого рівня, а не до контролюючого органу, який прийняв оскаржуване рішення, як це було передбачено Законом України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", який втратив чинність у зв'язку з прийняттям Податкового кодексу України.
«Скарга подається в письмовій формі на ім'я керівника вищого за рівнем податкового органу до податкового органу, що прийняв оскаржуване рішення».13 У разі необхідності до неї додаються належним чином засвідчені копії документів, розрахунки та докази, які платник податків вважає за потрібне надати з урахуванням вимог пункту 44.6 статті 44 цього Кодексу.
Строк, протягом якого можна подати скаргу на рішення контролюючого органу, залежить від того, чи було визначено грошове зобов'язання контролюючим органом в конфліктній (у зв'язку з порушенням платником податків законодавства, яке мало місце, на думку контролюючого органу), чи неконфліктній ситуації (коли обов'язок визначити грошове зобов'язання покладено законом саме на контролюючий орган, а не на платника податків).
У разі визначення грошових зобов'язань у конфліктних ситуаціях скарга має бути подана протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання платником податків податкового повідомлення-рішення або іншого рішення контролюючого органу, що оскаржується.
Якщо відповідно до цього Кодексу контролюючий орган самостійно визначає грошове зобов'язання платника податків за причинами, не пов'язаними із порушенням податкового законодавства, такий платник податків має право на адміністративне оскарження рішень контролюючого органу протягом 30 календарних днів, що настають за днем надходження податкового повідомлення-рішення (рішення) контролюючого органу.
У разі коли останній день строків, зазначених у цій статті, припадає на вихідний або святковий день, останнім днем таких строків вважається перший робочий день, що настає за вихідним або святковим днем.
Розглянувши положення, які стосуються адміністративного оскарження, ми можемо перейти безпосередньо до судового оскарження, яке становить для нас більший інтерес, виходячи із теми даної роботи.
Порядок оскарження рішень контролюючих органів в судовому порядку визначений процесуальним законом. Відповідно до ч. 1 ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають, у тому числі, у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій. Згідно з ч. 2 вказаної статті юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Відповідно до ч. 3 зазначеної статті юрисдикція адміністративних судів не поширюється на публічно-правові справи про накладення адміністративних стягнень. Таким чином, розгляд справ за скаргами платників податків на рішення контролюючих органів (за винятком постанов про накладення адміністративних стягнень) відноситься до юрисдикції адміністративних судів. Зазначені адміністративні справи підсудні окружним адміністративним судам відповідно до ч. 2 ст. 18 Кодексу адміністративного судочинства України. Адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності підсудні місцевим загальним судам як адміністративним судам (п. 2 ч. 1 ст. 18 Кодексу адміністративного судочинства України).
Платникам податків необхідно враховувати, що при оскарженні рішень контролюючих органів до адміністративного суду.
По-перше, скарга на рішення контролюючих органів має бути подана до адміністративного суду у встановлені законом строки. При цьому, положення щодо строків звернення до адміністративного суду містяться як у Кодексі адміністративного судочинства України, так і в Податковому кодексі України. Так, відповідно до ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Тобто, Кодекс адміністративного судочинства України допускає можливість встановлення строків звернення до адміністративного суду іншими законами. При цьому строки, визначені Кодексі адміністративного судочинства України, застосовуються у тому разі, якщо інші строки та спеціальний порядок їх обчислення не передбачені іншими законами України. Таку позицію висловив Вищий адміністративний суд України в своєму листі N 203/11/13-11 від 10.02.2011 р. "Щодо однакового застосування судами окремих приписів Податкового кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства України". У вказаному листі з цього приводу зазначено, що Кодекс адміністративного судочинства України передбачає можливість встановлення іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, а також спеціального порядку обчислення таких строків. Такі спеціальні строки мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним строком звернення до адміністративного суду, визначеним частиною другою статті 99 цього Кодексу, а також скороченими строками, визначеними, зокрема, частинами четвертою та п'ятою статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України. З урахуванням викладеного приписи статті 56 Податкового кодексу України є нормою, що регулює питання застосування строків звернення до адміністративного суду з позовами про визнання протиправними податкових повідомлень-рішень.
Однак, згідно зі ст. 56 Податкового кодексу України строки оскарження до суду рішень контролюючих органів залежать від того, чи скористався платник податків своїм правом на оскарження рішення контролюючого органу в адміністративному порядку, чи одразу звернувся до суду. Так, відповідно до п. 56.18 ст. 56 ПКУ з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов'язання у будь-який момент після отримання такого рішення. Згідно ж з п. 56.19 ст. 56 ПКУ у разі коли до подання позовної заяви проводилася процедура адміністративного оскарження, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов'язання протягом місяця, що настає за днем закінчення процедури адміністративного оскарження відповідно до пункту 56.17 цієї статті.
Позиція Вищого адміністративного суду України щодо застосування положень Податкового кодексу України щодо строків оскарження рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов'язання висвітлена в листі Вищого адміністративного суду України N 1935/11/13-11 від 01.11.2011.
Вищий адміністративний суд України вважає, що два зазначені приписи Податкового кодексу України по-різному регулюють ті самі правовідносини і при цьому суперечать один одному. За таких обставин пункти 56.18 та 56.19 статті 56 Податкового кодексу України не можуть застосуватися судами одночасно, натомість перевагу повинно бути надано одній із цих законодавчих норм.
При розв'язанні розглядуваної законодавчої колізії, на думку Вищого адміністративного суду України, суди повинні виходити з мотивів, викладених у листі Вищого адміністративного суду України від 10.02.2011 N 203/11/13-11. Зокрема, слід керуватися пунктом 56.21 статті 56 Податкового кодексу України. Цією нормою встановлено, що у разі, коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.
У розглядуваній ситуації при прийнятті позовної заяви від платників податків про оскарження податкових повідомлень-рішень та інших рішень про нарахування грошових зобов'язань суди повинні вирішувати питання на користь платника податків і застосовувати пункт 56.18 статті 56 Податкового кодексу України, який передбачає більш тривалий строк для звернення до суду (1095 днів), ніж пункт 56.19 цієї ж статті (один місяць).
На необхідності дотримання судами правила вирішення колізій у податковому законодавстві на користь платника податків наголошено також в Остаточному рішенні Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі "Щокін проти України".
Європейський суд дійшов висновку про порушення прав заявника, гарантованих статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, зокрема, у зв'язку з тим, що національними органами не було дотримано вимоги законодавства щодо застосування підходу, який був би найбільш сприятливим для заявника - платника податку, коли у його справі національне законодавство припускало неоднозначне трактування.
Ураховуючи викладене, строк для звернення до суду платника податків із вимогою щодо визнання протиправним рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов'язання повинен визначатися за правилами пункту 56.18 статті 56 Податкового кодексу України. Зазначений строк становить 1095 днів із дня отримання такого рішення, незалежно від того, чи скористалася особа своїм правом на досудове розв'язання спору шляхом застосування процедури адміністративного оскарження.
Іншим питанням, на яке потрібно звернути увагу, є порядок визначення розміру судового збору, який необхідно сплатити при оскарженні до адміністративного суду податкових рішень-повідомлень. З 1 листопада 2011 року набрав чинності Закон України "Про судовий збір". Згідно з цим Законом ставки судового збору відрізняються для позовних заяв майнового і немайнового характеру. Так, ставка судового збору з позовних заяв немайнового характеру становить 0,1 розміру мінімальної заробітної плати, тоді як з позовних заяв майнового характеру - 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,2 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 3 розмірів мінімальної заробітної плати. У зв'язку з цим виникає питання, чи є позовні заяви про протиправність рішень контролюючих органів про визначення грошових зобов'язань платників податків позовними заявами майнового чи немайнового характеру. Позиція Вищого адміністративного суду України з цього приводу висловлена у листі N 165/11/13-12 від 18.01.2012 р. "Щодо адміністративних позовів майнового характеру". ВАСУ вважає, що адміністративними позовами майнового характеру є вимоги щодо протиправності рішень про визначення грошових зобов'язань платників податків, про зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, про стягнення адміністративно-господарських та інших штрафних санкцій тощо. Таким чином, звернені до суду вимоги про скасування рішення відповідача - суб'єкта владних повноважень, безпосереднім наслідком яких є зміна складу майна позивача, є майновими. Обгрунтування своєї позиції ВАСУ здійснює на підставі практики Європейського суду з прав людини, а саме рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі "Щокін проти України". На думку ВАУ, з цього рішення вбачається, що збільшення податковим органом зобов'язань особи з податку втручанням до його майнових прав, а отже, вимога про визнання протиправним рішення суб'єкта владних повноважень, яке впливає на склад майна позивача, у тому числі шляхом безпідставного стягнення податків, зборів, штрафних санкцій тощо, є майновою.
При зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання недійсним рішення контролюючого органу грошове зобов'язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили.
Обов'язок доведення правомірності нарахування або прийняття будь-якого іншого рішення контролюючим органом у судовому оскарженні встановлюється процесуальним законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
5. Участь суду при вирішенні інших питань в межах адміністрування податків і зборів
5.1 Розгляд судом питань, які стосуються обліку платників податків
Даний розділ охоплює інші питання, які розглядаються судом, або в яких суд бере іншу участь, проте не можуть бути виділені в окремий розділ з огляду на те, що не охоплюються значною кількістю інформації.
В статті 63 Податкового кодексу України зазначається, що взяттю на облік або реєстрації у контролюючих органах підлягають всі платники податків.
Закон встановлює право контролюючих органів у встановленому законом звертатися до суду про винесення судового рішення щодо:
1) припинення юридичних осіб або підприємницької діяльності фізичних осіб - підприємців;
2) відміни державної реєстрації припинення юридичних осіб або підприємницької діяльності фізичних осіб - підприємців;
3) скасування державної реєстрації змін до установчих документів.
В даному випадку суд розглядає питання за ініціативою контролюючих органів. В попередніх розділах суд виступав, як гарантія захисту прав платників податків, а не державних контролюючих органів.
Оскільки, суд наділений повноваженнями, щодо припинення юридичних осіб або підприємницької діяльності фізичних осіб – підприємців, відміни державної реєстрації припинення юридичних осіб або підприємницької діяльності фізичних осіб – підприємців, скасування державної реєстрації змін до установчих документів, а це вирішення таких питань має безпосередній вплив для обліку платників податків, контролюючим органам надана можливість ініціювати розгляд судом даних питань.
5.2 Розгляд судом питань, які стосуються податкової застави
В межах глави 9 II розділу Податкового кодексу України, який має назву «погашення податкового боргу платників податків», суд відіграє важливу роль при застосування податкової застави і адміністративного арешту майна.
В статті 91 Податкового кодексу України зазначається, що контролюючий орган звертається до суду щодо зупинення видаткових операцій на рахунках платника податків та зобов'язання такого платника податків виконати законні вимоги податкового керуючого, передбачені цим Кодексом. Строк, на який можуть бути зупинені видаткові операції, визначається судом, але не більше двох місяців.
Зупинення видаткових операцій на рахунках платника податків може бути достроково скасовано за рішенням податкового керуючого або суду.
Тобто, суд виступає гарантією виконання платником податків своїх зобов’язань, щодо операцій із заставленим майном.
В межах підстав припинення податкової застави, судові рішення мають визначальне значення, оскільки безпосередньо стосуються двох пунктів, які визначають ці підстави. Ними є:
набрання законної сили відповідним рішенням суду про припинення податкової застави у межах процедур, визначених законодавством з питань банкрутства;
отримання платником податків рішення відповідного органу про визнання протиправними та/або скасування раніше прийнятих рішень щодо нарахування суми грошового зобов'язання або його частини (пені та штрафних санкцій) внаслідок проведення процедури адміністративного або судового оскарження.
Стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, обслуговуючих такого платника податків, та з рахунків платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, відкритих в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, здійснюється за рішенням суду, яке направляється до виконання контролюючим органам, у розмірі суми податкового боргу або його частини.
Контролюючий орган звертається до суду щодо надання дозволу на погашення усієї суми податкового боргу за рахунок майна платника податків, що перебуває у податковій заставі.
Рішення суду щодо надання вказаного дозволу є підставою для прийняття контролюючим органом рішення про погашення усієї суми податкового боргу.
5.3 Розгляд судом питань, які стосуються адміністративного арешту майна
За загальним правилом, арешт на майно може бути накладено рішенням керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, обґрунтованість якого протягом 96 годин має бути перевірена судом. Тобто, в даному випадку визначальне значення має перевірка судом обґрунтованості адміністративного арешту на майно.
Арешт коштів на рахунку платника податків є виключення із загального правила і здійснюється виключно на підставі рішення суду шляхом звернення контролюючого органу до суду.
Звільнення коштів з-під арешту банк або інша фінансова установа здійснює за рішенням суду.
Проте, навіть у випадку участі суду в перевірці обґрунтованості накладення адміністративного арешту на майно, платник податків має право, як на судове, так і адміністративне оскарження рішення керівника контролюючого органу, його заступника або уповноваженої особи.
У випадку неправомірного застосування арешту майна платника податків проводиться службове розслідування щодо мотивів прийняття керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу рішення про арешт майна. Також, платник податків має право на відшкодування збитків та немайнової шкоди, завданих контролюючим органом внаслідок неправомірного застосування арешту майна такого платника податків, за рахунок коштів державного бюджету, передбачених контролюючим органам, згідно із законом. Важливим є те, що рішення про таке відшкодування приймається виключно судом.
Висновки:
Отже, з вище зазначеного ми можемо стверджувати, що одним із способів захисту прав платників податків, поряд із адміністративним оскарженням, є судовий захист. Даний спосіб захисту застосовується не у всіх випадках, що зумовлено складністю його реалізації через залучення людських та фінансових ресурсів. Адміністративний спосіб захисту є простішим і застосовується для оперативного вирішення спорів, які виникають в процесі адміністрування податків та зборів, найчастіше між платниками податків та контролюючими органами. Суд в процедурі адміністрування податків і зборів не лише захищає права та законні інтереси платників податків, але й забезпечує можливість реалізувати контролюючими органами встановлені законом повноваження.
В роботі було виконано поставлені перед нами завдання, зазначені в вступній частині, зокрема визначено поняття адміністрування податків і зборів; встановлено структуру поняття адміністрування податків і зборів; з’ясовано, яку участь бере суд у розгляді питань, що стосуються адміністрування податків і зборів; здійснено порівняльний аналіз адміністративного та судового способу захисту прав платників податків.
На практиці адміністративне оскарження не є ефективним способом захисту прав та законних інтересів платників податків у порівнянні із судовим захистом. Проте, є додатковою можливістю захистити свої права, використавши при цьому менше ресурсів. Разом з тим, є можливістю отримати необхідний час для вирішення термінових питань, зокрема пошук грошей для погашення податкового боргу чи податкового зобов’язання та інших.
Для цілісного розуміння участі суду в процедурі адміністрування податків і зборів важливим є вивчення не лише положень матеріального права, яке своєю зовнішньою формою вираження в найбільшій мірі становить Податковий кодекс України, але і процесуального законодавства, зокрема Кодексу адміністративного судочинства.
Список використаної літератури:
Нормативно-правові акти:
Конституція України (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1996, № 30, ст. 141);
Податковий кодекс України (Верховна Рада України; Кодекс України, Закон, Кодекс від 02.12.2010 № 2755-VI);
Законі України "Про інформацію" (Верховна Рада України; Закон від 02.10.1992 № 2657-XII);
Закон України "Про судовий збір" (Верховна Рада України; Закон від 08.07.2011 № 3674-VI)
Кодексу адміністративного судочинства України (Верховна Рада України; Кодекс України, Кодекс, Закон від 06.07.2005 № 2747-IV);
Митний кодекс України (Верховна Рада України; Кодекс України, Закон, Кодекс від 13.03.2012 № 4495-VI);
Наказ Мінфіну від 14.07.2017 р. № 637 «Про затвердження Порядку функціонування Електронного кабінету»;
Судова практика:
Лист Вищого адміністративного суду України N 1935/11/13-11 від 01.11.2011 щодо застосування положень Податкового кодексу України «Щодо строків оскарження рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов'язання»;
Лист Вищого адміністративного суду України N 165/11/13-12 від 18.01.2012 р. «Щодо адміністративних позовів майнового характеру»;
Лист Вищого адміністративного суду України № 203/11/13-11 від 10.02.2011 «Щодо однакового застосування адміністративними судами окремих приписів Податкового кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства України»;
Наукова література:
Бандурка О. М., Понікаров В. Д., Попова С. М. Податкове право. Навч. посіб. – К.: Центр учбової літератури, 2012. – C. 312;
Податкове право: Навч. посіб. / Г. В. Бех, О. О. Дмитрик, П449 Д. А. Кобильнік та ін.; За ред. проф. М. П. Кучерявенка. — К.: Юрінком Інтер, 2003. — С. 400;
Адміністрування податків, зборів, платежів: навч.посіб. / [В.П. Хомутенко, І.С. Луценко, А.В. Хомутенко]; за заг. ред. В.П. Хомутенко – Одеса: «Атлант», 2015. – C. 314;
Гега П.Т., Доля Л.М. / Основи податкового права: Навч. посіб. — 3-тє вид., випр. і доп. — К.: Т-во «Знання», КОО, 2003. — C. 302;
Податкове право України : навч. посіб. ; за ред. О.П. Гетманець,
О.М. Шуміла / О.П. Гетманець, О.М. Шуміло, О.В. Покотаєва та ін. – К.: «Хай-Тек Прес», 2013. – C. 432.
1 Бандурка О. М., Понікаров В. Д., Попова С. М. Податкове право. Навч. посіб. – К.: Центр учбової літератури, 2012. – 26 (312) с.
2 Там само. – С. 27.
3 Податкове право України : навч. посіб. ; за ред. О.П. Гетманець,
О.М. Шуміла / О.П. Гетманець, О.М. Шуміло, О.В. Покотаєва та ін. – К.: «Хай-Тек Прес», 2013. – 78 c.
4 Адміністрування податків, зборів, платежів: навч.посіб. / [В.П. Хомутенко, І.С. Луценко, А.В. Хомутенко]; за заг. ред. В.П. Хомутенко – Одеса: «Атлант», 2015. – 13 с.
5 Частина 1 статті 55 Конституції України
6 Частина 11 статті 42-1 Податкового кодексу України
7 Наказу Мінфіну від 14.07.2017 р. № 637 «Про затвердження Порядку функціонування Електронного кабінету»
8 Частина 10 статті 42-1 Податкового кодексу України
9 Стаття 53 Податкового кодексу України
10 Частина 2 статті 257 Митного кодексу України
11 Податкове право: Навч. посіб. / Г. В. Бех, О. О. Дмитрик, П449 Д. А. Кобильнік та ін.; За ред. проф. М. П. Кучерявенка. — К.: Юрінком Інтер, 2003. — 73 с.
12 Стаття 52 Податкового кодексу України
13 Гега П.Т., Доля Л.М. / Основи податкового права: Навч. посіб. — 3-тє вид., випр. і доп. — К.: Т-во «Знання», КОО, 2003. — 35 с.