МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ
Харківський національний університет внутрішніх справ
Сумська філія ХНУВС
Кафедра юридичних дисциплін
Курсова робота
на тему:
" Підприємницька діяльність та господарське право: законодавчий та доктринальний підходи. "
Виконавець: Баглай Роман Олександрович,
студент 2 курсу спеціальності " Право "
групи № СФЗМ 2
Науковий керівник: __________________________
___________________________________________
___________________________________________
___________________________________________
м. Суми
2019 р.
План.
Вступ.
1. Поняття та ознаки підприємництва.
2. Види підприємницької діяльності.
3. Принципи підприємницької діяльності та їх характеристика.
4. Поняття, ознаки та тлумачення господарського права.
5. Місце господарського права в системі права України.
Висновки.
Вступ.
Особливістю господарської діяльності є її безперервний розвиток, поява нових форм здійснення господарської діяльності тощо. Постійна зміна та прийняття нових нормативно-правових актів, що регулюють господарську діяльність та визначають порядок й необхідні умови для здійснення окремих видів господарської діяльності, обумовлюють необхідність вивчення загальних вимог до господарювання, а також деталізації особливостей здійснення певних видів господарської діяльності. В умовах реформування економіки України регуляторна роль держави знаходить свій прояв у різних сферах господарської діяльності. При цьому державне регулювання економіки, напрямки, форми та обсяги якого визначаються характером та гостротою економічних, соціальних та господарських проблем, покликане забезпечити економічну рівновагу та стійкий розвиток. Однак широке коло питань держава залишає для вирішення самим суб’єктам господарювання та суб’єктам організаційно-господарських повноважень з метою дотримання принципу саморегуляції ринкових відносин. Господарська діяльність базується на різноманітності суб’єктів господарювання різних форм власності. Засади ринкової економіки передбачають повну господарську самостійність підприємств та фізичних осіб – підприємців, що вступають в різноманітні виробничі, господарські та інші зв’язки. Ці суспільні відносини (між суб’єктами господарювання, а також між ними і державними та іншими органами) потребують правового регулювання. Загальні засади здійснення господарської діяльності закріплені у Конституції України, Господарському та Цивільному кодексах України. Однак видів господарської діяльності досить багато, тому неможливо всі правові вимоги щодо господарювання об’єднати в один кодифікований акт. У зв’язку з цим для вивчення дисципліни «Господарське право України» необхідне опанування великої кількості нормативно-правових актів, що регулюють господарську діяльність. У пропонованому посібнику висвітлено основні правові інститути загальної частини господарського права, а також питання правового ре- 7 передмова гулювання окремих сфер господарського життя на основі чинного господарського та господарського процесуального законодавства України. Докладно розглядаються загальні положення щодо суб’єктів господарської діяльності, їх видів та організаційно-правових форм, аналізується процедура реєстрації в усіх державних органах, порядок отримання ліцензій, патентів та інших дозволів, висвітлюються питання укладання, зміни та розірвання господарських договорів. Особлива увага звертається на специфіку господарських договорів різних видів, підстави та порядок визнання їх недійсними. Головну увагу зосереджено на правових питаннях здійснення господарської діяльності та управління нею. Тому в курсовый роботі розглядається не сутність певних правових категорій, а те, як вони спрацьовують у господарській діяльності, впливають на кінцевий результат діяльності, позначаються на майновому стані суб’єктів господарювання. За останні роки в Україні прийнято нові кодифіковані та спеціальні правові акти, що регулюють господарську діяльність, зокрема Цивільний кодекс України, Господарський кодекс України, Цивільний процесуальний кодекс України, Закон України «Про акціонерні товариства» тощо. Крім того, прийняті раніше нормативні акти господарського законодавства постійно зазнають змін. Також узагальнення судової практики та рекомендації Вищого господарського суду України та Верховного суду України відіграють важливу роль для вирішення господарських спорів та захисту прав суб’єктів господарювання. Поступово змінюється програма й обсяг викладання господарського права у вищих навчальних закладах, що пов’язано з реорганізацією освіти в країні та узгодженням її з Болонським процесом.
1. Поняття та ознаки підприємництва.
Відповідно до ст. 42 ГКУ підприємництво − це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб’єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.З цього визначення випливає, що підприємницькою є не будь-яка діяльність щодо виготовлення та реалізації продукції, виконання робіт чи надання послуг, а лише така діяльність, що характеризується певними ознаками. Ознаками підприємницької д-сті, зокрема, є наступні:1) Економічна самостійність: суть цієї ознаки полягає в тому, що суб’єкти підприємництва самостійно, тобто на власний розсуд і своєю волею, вільно обирають види підприємницької діяльності, а також способи, час та місце її здійснення.
2) Ініціативність: ця ознака вказує на активне становище підприємця у здійсненні своєї діяльності. Підприємницька діяльність може проявлятися лише у вчиненні активних дій. Нездійснення тривалий період часу жодних видів підприємницької діяльності не може вважитися підприємництвом. Ініціативність підприємницької діяльності також вказує на її особисте здійснення зареєстрованим суб’єктом підприємництва. Заняття підприємницькою діяльністю через представника, третіх або підставних осіб не допускається.
3) Систематичність: систематичною визнається підприємницька діяльність, яка здійснюється неодноразово, і розрахована на невизначену кількість повторювань, а також тривалий або невизначений період у часі.4) Здійснення такої діяльності на власний ризик: у процесі здійснення підприємницької діяльності її мета – одержання прибутку − з різних причин не завжди може бути досягнута. Навпаки, він може не отримати запланований прибуток, а також зазнати збитків або шкоди, за які ніхто не несе відповідальності. Такі випадки називаються підприємницьким ризиком. Підприємницький ризик – це певна подія, яка призвела або може призвести до негативних наслідків для підприємця і має ознаки ймовірності та випадковості настання.
5) Здійснення такої діяльності з метою одержання прибутку: згідно з п.4 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 3 „Звіт про фінансові результати”, прибуток – сума, на яку доходи перевищують пов’язані з ними витрати. Причому, під доходами розуміється збільшення економічних вигод у вигляді надходження активів або зменшення зобов’язань, які призводять до зростання власного капіталу (крім зростання капіталу за рахунок внесків власників). Витратами є зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов’язань, які призводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власниками).
6) Правомірність: ця ознака, в свою чергу, включає в себе дві частини. По-перше, правомірною вважається підприємницька діяльність, що зареєстрована у встановленому законом порядку. І, по-друге, правомірною є така підприємницька діяльність, що здійснюється у відповідності до актів законодавства та установчих документів суб’єкта підприємництва.
2. Види підприємницької діяльності.
Підприємницька діяльність - різноманітна, як різноманітні людські потреби. Всі численні прояви підприємницької діяльності можна поділити на три основні її види:
Виробниче підприємництво; комерційне підприємництво; фінансово-кредитне підприємництво (рис. 2.1). Як окремі види підприємницької діяльності виділяють також страхове та інноваційне підприємництво.
Виробниче підприємництво - найважливіший, провідний вид підприємницької діяльності, спрямований на виробництво продукції, послуг, інформації тощо, які підлягають реалізації споживачам.
Ця діяльність здійснюється підприємствами, що виготовляють різноманітну продукцію, виконують будівельні, ремонтні й інші роботи, надають побутові, консультативні, інформаційні та інші послуги, створюють духовні блага.
Виробниче підприємництво відноситься до найскладніших, найсерйозніших, суспільне необхідних і водночас нелегких видів бізнесу. З цим частково пов'язаний і той факт, що до виробничого підприємництва простежується значно менше тяготіння, аніж до інших видів підприємницької діяльності, які набагато швидше й простіше приносять прибутки. В Україні, наприклад, лише кожне сьоме мале підприємство функціонує в промисловості (14%), кожне дев'яте - в будівництві (і 1%), а в освіті і культурі - лише 1,3% від загальної кількості діючих підприємств. У той же час в торгівлі, громадському харчуванні, матеріально-технічному постачанні, збуті та заготівлі їх більше половини (51,4%) (див. табл. 2.2).
Таблиця 2.2
Динаміка розвитку малих підприємств в Україні за галузями народного господарства (одиниць)*
| Галузі | 1993 р. | 1994 р. | 1995 р. | 1996 р. | 1997 р. | 2000 р. |
| Промисловість | 13599 | 12947 | 13132 | 12753 | 19126 | 34497 |
| Сільське господарство | 900 | 738 | 663 | 690 | 1264 | 7839 |
| Транспорт і зв'язок | 1841 | 1912 | 1912 | 1892 | 3098 | 8483 |
 Будівництво | 12283 | 11665 | 11269 | 10316 | 14234 | 18323 |
| Торгівля, громадське харчування, матеріально-технічне постачання, збут, заготівля | 29363 | 34934 | 46301 | 49155 | 69990 | 101113 |
| Інформаційно-обчислювальне обслуговування | 880 | 1007 | 1058 | 976 | 2141 | 3986 |
| Побутове обслуговування | 3349 | 3553 | 4614 | 4926 | 6538 | 7538 |
| Охорона здоров'я, фізична культура, соціальне забезпечення | 1531 | 1566 | 1178 | 1471 | 2029 | 2042 |
| Освіта, культура, мистецтво | 1168 | 1175 | 1462 | 1068 | 1771 | 1677 |
| Інші | 10089 | 10330 | 10012 | 9844 | 16047 | 32437 |
| Всього | 75003 | 79827 | 91601 | 93091 | 136238 | 217930 |
Для багатьох виробниче підприємництво не асоціюється з бізнесом. Для них бізнес - це комерція, а не виробництво. І такі люди глибоко помиляються. Бізнес найтісніше пов'язаний з виробництвом. Без виробничого підприємництва торговельний бізнес не мав би матеріальної (уречевленої) основи, залишилася б лише можливість торгувати імпортними товарами.
У центрі виробничого підприємництва знаходиться виготовлення споживчих благ. Таким чином, до виробничого підприємництва належать і заводи, і фабрики, і перукарні, і кав'ярні, і школи, і ліцеї, і агрофірми. Ці підприємства можуть і самі реалізувати власну продукцію, але головна їхня функція - виробництво.
Виробниче підприємництво тісно пов'язане з бізнесом у сфері обігу, сприяє йому. Товари, що виробляються, необхідно продавати, обмінювати на гроші або на інші товари. Історія розвитку підприємництва засвідчує, що бізнес у сфері ремесел породжував купецький бізнес (комерційне підприємництво). Цей зв'язок простежується протягом багатьох віків. При цьому виробництво не завжди займало активну позицію. Комерційний бізнес, зокрема торгівля, яка мала попит на товари, значно активізувала виробниче підприємництво.
Принципова схема виробничого підприємництва зображена на рис. 2.2. Здійснення виробничого підприємництва пов'язане з необхідністю здобуття підприємцем цілої низки факторів виробництва, з яких на рисунку відображені лише найголовніші, узагальнюючі. Так, щоб виготовити продукцію, товари, підприємцю необхідні оборотні засоби виробництва у вигляді матеріалів, з яких виготовляється продукція. Крім того, у виробництві знадобляться напівфабрикати, тобто готові складові частки, які будуть використані при виготовленні товару (наприклад, ґудзики, цвяхи, електродвигуни тощо). Усі ці ресурси позначені літерою М. Для отримання необхідних матеріалів слід придбати їх у власників оборотних засобів, сплативши їм певну суму грошей (Гм).
Далі для виробництва необхідні основні засоби (Оз) у вигляді робочих приміщень, машин, обладнання тощо. За це власникам основних засобів виробництва треба сплатити певну грошову суму (Го). Виробництво вимагає залучення підприємцем робочої сили (Рс). Здебільшого це наймані працівники. Затрати підприємця на оплату праці позначені на рисунку літерами Гр. До цієї суми необхідно включити також і заробітну плату самого підприємця.
Виробниче підприємництво завершується випуском товару (Т), який продається підприємцем безпосередньо споживачу або торговельним організаціям. У результаті підприємець отримує виручку від продажу товару (Гт).
Комерційне підприємництво - це діяльність, яка пов'язана з обміном, розподілом та споживанням товарів і послуг.
Змістом комерційного підприємництва є товарно-грошові та торговельно-обмінні операції. Комерція у вузькому розумінні слова - це торгівля, а комерсант - це працівник торгівлі. Торговельно-обмінні операції здійснюються у вигляді угоди з купівлі-продажу або перепродажу товарів і послуг. Представниками комерційного підприємництва є різні торговельні організації, що реалізують (продають) предмети споживання та засоби виробництва.
Принципова схема комерційного підприємництва є істотно простішою ніж схема виробничого підприємництва у зв'язку з незначною кількістю основних чинників, які впливають на комерційний бізнес. У спрощеному вигляді схема комерційного підприємництва подана на рис. 2.3.
Підприємець закупає товар (Т) у власника товарів. Товар € для комерсантів визначальним чинником бізнесу. Підприємець сплачує за товар його власнику грошову суму (Гф), яка залежить від обсягу товару та його ціни на ринку продаж, як правило, за оптовими цінами, які значно менші ринкових роздрібних цін, за якими потім реалізуються закуплені товари. Тому підчас реалізації всієї партії товару комерсант отримує відповідну виручку (Гт).
Основною формулою торговельної угоди є "товар - гроші" (за товар - гроші) при продажу та "гроші - товар" (за гроші -товар) - при купівлі. Торгівля охоплює і так звані бартерні, товарообмінні операції, які здійснюються за формулою "товар - товар" (за товар - інший товар або послуги).
Формула торговельної угоди нібито є простою, але реальна картина комерційного підприємництва набагато складніша, аніж це здається на перший погляд. Комерційне підприємництво включає пошук, закупку товару будь-якого виду і типу, забезпечує його збереження, транспортування, доставку у торговельне підприємство (місце), продаж товару, а інколи і після продажне обслуговування покупця-споживача, наприклад, доставку додому, встановлення, налагодження, усунення дефектів тощо. Торгівля включає також і документальне оформлення торговельної угоди.
Суб'єктами комерційного підприємництва стають магазини, речові та продовольчі ринки, біржі, виставки - продаж і, аукціони, торговельні доми, ярмарки, торговельні бази, інші заклади торгівлі, у тому числі комерційні (торговельні) кіоски та намети.
За умов численних господарських зв'язків комерційні організації не в змозі розв'язати всі питання обігу власними зусиллями. Надійними партнерами тут виступають посередники. Представниками посередницьких структур є установи та окремі особи, які займають місце між підприємцем та споживачем. Посередницькі фірми не лише здійснюють брокерські (посередницькі) операції, а й можуть займатися торгівлею на власний розсуд. Посередницький бізнес як різновид комерційного підприємництва дедалі більше поширюєься в ринковій економіці.
Фінансово-кредитне підприємництво - це діяльність, де об'єктом купівлі-продажу є специфічний об'єкт: гроші, іноземна валюта, цінні папери. Фінансово-кредитне підприємництво - особливий різновид комерційного підприємництва.
Сутність фінансово-кредитного підприємництва полягає в тому, що підприємець придбає головний фактор підприємництва у вигляді грошових коштів (грошей, валюти, цінних паперів) за грошову суму (Гф) у володарів грошових коштів. Придбані грошові кошти (Гк) потім продаються покупцям за плату (Гт), що перевищує попередню грошову суму (Гф), у результаті чого утворюється підприємницький прибуток (рис. 2.4).
Фінансово-кредитне підприємництво відноситься до найдавніших видів підприємницької діяльності, воно сягає корінням у лихварство, відоме ще за часів стародавньої Греції.
В Україні фінансово-кредитне підприємництво знаходиться на початковій стадії становлення. У зв'язку з широким розповсюдженням купівлі-продажу акцій, облігацій, розвитком кредитних відносин, розширенням кола валютних операцій, формуванням системи комерційних банків, в Україні передбачається значне зростання активності фінансово-кредитного бізнесу.
Фінансово-кредитне підприємництво здатне приносити не менші доходи, аніж комерційне підприємництво, але воно ставить більш високу вимогу до знань і досвіду підприємців, продавців і покупців грошових коштів. Досвід фінансово-кредитного підприємництва в Україні свідчить про значний ризик усіх учасників цього нового й незвичного поки що для багатьох українців виду підприємницької діяльності.
Агентами фінансово-кредитного підприємництва є комерційні банки, фондові біржі, окремі фірми, навіть громадяни-підприємці.
В Україні у 1999 р. були зареєстровані і діяли 203 комерційні банки, 4 фондові біржі, 1330 інвестиційних компаній та фондів.
Особливою формою фінансово-кредитного підприємництва є страхове підприємництво. Діяльність підприємців
досить ризикована і жоден із них не може обійтися без надійного страхування на випадок небезпеки.
Страхування - це формування грошових фондів та їх використання на відшкодування збитків у разі непередбачених випадків, а також на допомогу громадянам у певні періоди життя.
Найбільш відомі три види страхування: життя і здоров'я, майна, відповідальності.
При страхуванні життя і здоров'я страховик зобов'язується видати страхувальнику відповідну суму коштів залежно від втрати здоров'я, яка спричинена нещасним випадком. У разі втрати життя сума коштів, зазначена в угоді, надається спадкоємцям страхувальника.
При страхуванні майна здійснюється його оцінка, і в страховому контракті встановлюється частка компенсації вартості втраченого майна (наприклад, від пожежі, аварії, викрадення тощо) залежно від завданого збитку.
Страхування відповідальності - це страхування заборгованості, тобто відповідальності боржників. Припустимо, що банк надав позичальнику кредит. Існує ризик, що позичальник виявиться безвідповідальною особою і не сплатить кредит (або відсотки за кредит) у певний строк. Щоб підстрахуватися на цей випадок, банк укладає зі страховою компанією угоду, в якій визначаються умови відшкодування втрат у зв'язку з несплатою кредитів.
В Україні у 1999 році були видані ліцензії (спеціальний дозвіл) на здійснення підприємницької діяльності 262 страховим компаніям.
3. Принципи підприємницької діяльності та їх характеристика.
1. Економічна свобода, що передбачає вільний вибір діяльності, залучення на добровільних засадах до здійснення підприємницької діяльності майна та коштів юридичних осіб і громадян; самостійне формування програми діяльності та вибір постачальників і споживачів виготовленої продукції.
Вона включає наступні елементи:
- встановлення цін у відповідності до законів ринку та економічної доцільності;
- вільний найм працівників, залучення і використання матеріально-технічних, фінансових та природних ресурсів, використання яких не заборонено або не обмежено законодавством;
- вільне використання прибутку, що залишається після сплати податків та штрафів;
- самостійне здійснення підприємцем (юридичною особою) зовнішньоекономічної діяльності з використанням належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.
2. Економічна зацікавленість. Головною рушійною силою підприємницької діяльності є інтерес. Підприємець працює заради збільшення власних доходів і його активність тим вища, чим більший обсяг очікуваної вигоди.
3. Економічна відповідальність. Даний принцип передбачає те, що суб’єкти підприємництва в разі невдачі відшкодовують всі збитки особам, з якими вони мають ділові стосунки, і несуть майнову та іншу визначену законом відповідальність.
4. Принцип еквівалентності обміну. Поняття економічності адекватне поняттю еквівалентності. Підприємництво може розвиватись лише в умовах еквівалентності обміну. Тобто, коли результат виробництва та прибутки, які він приносить, виправдовують витрати на його продукування.
5. Принцип порівняльних переваг, що полягає в можливості альтернативного використання ресурсів для отримання різних розмірів прибутку. Мета підприємця – визначити таку комбінацію доступних ресурсів, яка принесе йому найбільший прибуток.
6. Ризикованість. Підприємницька діяльність є ризикованою за своєю суттю. Підприємницький ризик – це можливість втрати ресурсів чи неотримання доходів, що не можуть бути покриті за рахунок наявних на певний момент коштів. В той же час ризик може бути для підприємця джерелом прибутку. До проблеми ризику слід підходити з двох позицій: оцінки ризику та управління ризиками.
7. Конкуренція. Економічна діяльність здійснюється при наявності певних, відповідних її сенсу відносин, сутність яких відображає конкуренція. В сучасному розумінні її трактують як суперництво, боротьбу за досягнення результатів. Конкуренція виступає як особливий тип взаємовідносин між ринковими агентами, що характеризується постійним прискоренням процесу оновлення в усіх сферах відтворювального процесу, прагненням першим досягти успіху.
Виділяють декілька моделей конкуренції: вільна (досконала) конкуренція, монополія, монополістична конкуренція, олігополія (детальніше їх розглядом займається економічна теорія). В реальній економіці, як правило, ці моделі існують у взаємозв’язку, хоча в кожному окремому секторі може домінувати лише один із них. Особливо це залежить від рівня прояву економічних зв’язків (внутрішньогалузевого, галузевого, міжгалузевого, міжнародного).
Конкуренція спонукає до опрацювання стратегії і тактики поведінки господарюючих суб’єктів (підприємців), як таких, що спрямовані на постійний пошук нового, рух вперед, маневрування поміж різними видами ризику. Таким чином, вони забезпечують не тільки виживання, але й отримання максимального прибутку, і, в кінцевому підсумку, – соціально-економічний розвиток суспільства.
8. Ринковість. Ринок являє собою сукупність відносин між господарськими одиницями та споживачами, що виступають як продавці й покупці. Їх мета – взаємодія попиту і пропозиції на конкретні групи товарів. Відповідно до цього ринок виконує 4 базові функції:
-надає інформацію про ціну, якість, кількість товару, умови угод, та перерозподіляє національний дохід поміж різними секторами економіки, що створюється на різних видах ринку в межах загальнонаціональної ринкової системи;
-при зміні попиту на різні групи товарів відбуваються переливи факторів виробництва до інших сфер їх застосування. Таким чином, прослідковується взаємозв’язок між ринками ресурсів, готової продукції, інвестиційних товарів та іншими видами ринків;
-веде облік та враховує перспективи на підставі прийняття рішень з урахуванням помилок минулого та ризиків майбутнього;
-забезпечує відтворення матеріальних передумов для дії об’єктивних економічних законів на підставі узгодження потреб продавців та вимог покупців.
9. Принцип обов’язкового застосування інжинірингу. Інжиніринг – це надання інженерно-консультаційних послуг щодо створення виробничих підприємств, об’єктів економічної інфраструктури та товаропросування, експлуатації устаткування і реалізації готової продукції, що надаються на комерційній основі.
10. Принцип переважання малого підприємництва, який гарантує розвиток та збереження ефективної конкуренції. Юридично, до малих належать підприємства з чисельністю працівників від 15 до 200 осіб, в залежності від галузі та виду діяльності. Притаманною рисою малого підприємництва є швидка обіговість коштів, а на цій основі – можливість його швидкого технічного переозброєння.
4. Поняття, ознаки та тлумачення господарського права.
Поняття господарської діяльності є одним із ключових у вивченні господарського права. Що стосується законодавчого визначення цього поняття, то його містить низка нормативноправових актів, зокрема ГК України1, ПК України, Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» та Закон України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності». Так, у ч. 1 ст. 3 ГК України під господарською діяльністю слід розуміти діяльність суб’єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямовану на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Згідно з п. 14.1.36 ПК України господарська діяльність – це діяльність особи, що пов’язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, яка діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами. Згідно зі ст. 1 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» господарська діяльність – це будь-яка діяльність, у тому числі підприємницька, пов’язана з виробництвом і обміном матеріальних та нематеріальних благ, що виступають у формі товару. Закон України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» під господарською діяльністю розуміє будь-яку діяльність, у тому числі підприємницьку, юридичних осіб, а також фізичних осіб – підприємців, пов’язану з виробництвом (виготовленням) продукції, торгівлею, наданням послуг, виконанням робіт. Отже, вищезазначене свідчить, що чинне законодавство України містить різне легальне тлумачення господарської. Тут і далі посилання на нормативні акти подаються у виносках лише у разі цитування і відсутності їх у списку використаних джерел. 7 діяльності як правової категорії. Наведене не сприяє позитивній динаміці розвитку господарського законодавства, оскільки використання одного й того ж поняття для окремих нормативно-правових актів лише вносить плутанину щодо їх використання щодо кожного виду господарських правовідносин. Вбачається, що закріплене в ГК України визначення господарської діяльності є найповнішим та містить більш детальну характеристику господарської діяльності, ніж поняття, що закріплені в інших нормативно-правових актах. Специфіка господарської діяльності визначається: сферою її здійснення (сфера суспільного виробництва); змістом (виробництво суспільних благ, що мають мінову та споживчу вартість, для задоволення потреб інших учасників господарських відносин та реалізація цих благ у товарній формі на інший еквівалент); суб’єктами, які її здійснюють (ними є суб’єкти господарювання); інтересами, які виникають і мають бути реалізовані під час її здійснення (приватні інтереси в одержанні прибутку та/або досягненні інших соціальноекономічних результатів, які є об’єктами як приватних, так і публічних інтересів)1. Ознаки господарської діяльності:
1) діяльність суб’єктів господарювання. Згідно з ч. 1 ст. 55 ГК України суб’єктами господарювання визнають учасників господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов’язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов’язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством. Суб’єктами господарювання є: а) господарські організації – юридичні особи, створені відповідно до ЦК України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до ГК України, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність і зареєстровані в установленому законом порядку; б) громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність і зареєстровані відповідно до закону як підприємці;
2) особлива сфера здійснення господарської діяльності – сфера суспільного виробництва (виробництво продукції, Мілаш В. С. Господарське право : курс лекцій : у 2 ч. Ч. 1 / В. С. Мілаш. – Харків : Право, 2008. – С. 57. 8 виконання робіт і надання послуг здійснюються не для задоволення власних потреб виробника, а для задоволення потреб інших осіб);
3) метою такої діяльності є виготовлення та реалізація продукції, виконання робіт чи надання послуг;
4) виготовлення та реалізація продукції, виконання робіт чи надання послуг повинні мати вартісний характер (результати господарської діяльності реалізуються за плату і функціонують як товар);
5) виготовлення та реалізація продукції, виконання робіт чи надання послуг повинні мати цінову визначеність. Додатково виділяють як ознаки господарської діяльності професійні засади її здійснення та поєднання в ній приватних інтересів виробника і публічних інтересів (держави, суспільства, значних прошарків населення тощо)1. Приватні інтереси виробника полягають в одержанні прибутку чи інших вигод/переваг від господарської діяльності, а публічні інтереси, зокрема інтереси суспільства в особі широкого кола споживачів, – в отриманні певних благ, інтереси держави – в отриманні прибутків та інших обов’язкових платежів від суб’єктів господарювання, інтереси територіальної громади – в забезпеченні зайнятості членів громади шляхом їх залучення на засадах індивідуального підприємництва чи трудового найму суб’єктами господарювання до господарської діяльності, у задоволенні потреб громади в певних продукції, роботах, послугах, в участі суб’єктів господарювання у вирішенні завдань територіальної громади в благоустрої, у сплаті місцевих податків та зборів тощо.
5. Місце господарського права в системі права України.
Як зазначалося вище, галузі права відрізняються між собою за предметом та методом правового регулювання. Але потрібно заува-жити, що, як правило, галузі не існують одна без іншої, а доповнюють одна одну.
Територія господарського права – це відтворювальні відносини в економіці, але не всі вони регулюються господарським правом.
Господарське право відрізняється від цивільного тим, що спожи-вання виробленого продукту (невиробниче споживання) здійснюється в рамках цивільного права, регулювання якого спрямоване на задоволення майнових, особистих немайнових інтересів поза власне виробничою діяльністю. У реальному житті споживання й обслуговче його регулювання щодо придбання громадянами товарів, робіт і послуг відірвані від безпосередніх відтворювальних процесів, є самостійною сферою, у яку переміщуються результати виробництва. Сам же процес задоволення потреб громадян має особливий зміст і, відповідно, специфічне регулювання. У цьому сенсі господарський оборот як сукупність усіх актів діяльності в процесі виробництва, розподілу, обміну є самостійною сферою, в якій взаємодіють виробники. Цивільний же оборот – це сукупність угод щодо задоволенню персона-льних потреб, і тут взаємодіють виробники й громадяни, громадяни між собою, укладаючи угоди з метою задоволення інтересів споживання.
Глухої стіни між цивільним і господарським правом немає, але відмінність цих галузей проглядається досить виразно.
Навіть у прикордонній зоні переміщення результатів виробництва для задоволення потреб громадян видно, що з одного боку діють виробники, для яких реалізація товарів, робіт, послуг – необхідна частина відтворювального кругообігу, з іншого – діють споживачі товарів, робіт, послуг. У цій прикордонній зоні конкретні угоди громадян – територія цивільного права. Сукупна ж діяльність вироб-ників (на кінцевій стадії в цій прикордонній зоні діють торговельні організації, організації побутового обслуговування, перевізники й інші суб’єкти, які взаємодіють з громадянами) становить для них звичайну професійну господарську діяльність з виробництва й реалізації това-рів, що підпадає під дію господарського права.
Організація роботи магазинів, завезення, зберігання товарів, застосування норм природних втрат, фінансові результати торгівлі – все це територія діяльності господарського права. Угода із громадянином регулюється цивільним правом. Але сукупність (сума) угод – це вже обсяг товарообігу, прибутку, які підпадають під дію господарського регулювання. Розмежування господарського й цивільного права в цій прикордонній зоні можна провести досить чітко. За цими ж ознаками (професійної діяльності комерсанта) проводиться межа між цивільним і торговельним правом у закордонних дуалістич-них системах, що обслуговують оборот на основі цих двох галузей права.
У сфері господарського права є й деякі немайнові відносини, пов'язані із веденням підприємницької діяльності (право на фірму-найменування, право на товарний знак, знак обслуговування). Вони відрізняються від відповідних немайнових відносин цивільного права тісним зв'язком з господарською діяльністю, поза якою ці права не реалізуються й позбавлені якого-небудь змісту.
Однак при регулюванні господарських відносин іноді зустрічаються в Господарському кодексі посилання на Цивільний кодекс для їх урегулювання (договір купівлі-продажу та інші).
Від адміністративного права господарське право відрізняється тим, що до предмета адміністративного права віднесена виконавчо-розпорядницька діяльність адміністрації, тобто відносини у сфері влади й підпорядкування. Такі відносини реалізуються там, де діють суб'єкти цієї діяльності, тобто органи управління, окремі посадові особи, що реалізують владу й управління, що підкоряють своєму директивному впливу органи нижчого підпорядкування й посадові особи. Це характерна сфера суспільних відносин адміністративного права.
У господарських відносинах немає виконавчо-розпорядницької діяльності. Органи управління й окремі посадові особи в господарстві не виступають. Тут у відносинах щодо здійснення управлінської діяльності виступають органи держави від її імені. Ці акти господар-ського управління не є простими актами виконання законів або розпоряджень щодо їхнього виконання. Діяльність з управління еконо-мікою досить багатофакторна й неоднозначна, а тому її неможливо здійснити шляхом розпоряджень на основі влади й підпорядкування. Одна справа – ухвалити рішення щодо приводу призначення пенсії, постановки на облік тих, хто потребує забезпечення житлоплощею й зовсім інша справа – вирішення економічних завдань організації виробництва, розгляд і вирішення проблем подолання монополізму, встановлення цін, нормативів, інших питань організації й регулювання економіки.
Економічне управління держави на сьогодні все більше відділяється від актів виконавчо-розпорядницької діяльності, втрачає характер наказів-директив, "економізується". Застосування економічних важелів (податків, пільг, економічних санкцій, дотацій, субсидій) посідає у сфері відносин управління все більш значне місце, а відносини, засновані на "владі й підпорядкуванні", характерні для адміністративного права, поступаються місцем впливу на інтерес і за допомогою інтересу.
Однак адміністративні норми встановлюють захист господарських правовідносин від порушень з боку винних осіб (наприклад, в Кодексі України про адміністративні правопорушення глава 12 адміністративні правопорушення в галузі торгівлі, громадського харчування, сфері послуг, в галузі фінансів і підприємницької діяльності).
Від трудового права господарське право відрізняється тим, що впливає не на відносини окремих осіб, що найнялися на роботу й підкоряються правилам внутрішнього трудового розпорядку, встановленому режиму роботи й інших відносин наймання, а на підприємницькі відносини підприємств і їхніх підрозділів у цілому як господарських утворень.
Наявність організаційно-майнового відокремлення, господарського договору є ознакою господарських відносин, що дозволяють відмежувати їх від трудових відносин.
До трудового права варто віднести регулювання відносин за колективним договором, діяльності трудових колективів, їхніх рад у тій частині, що адресована правам окремих працівників. У тій же частині, де трудовий колектив підприємства реалізує свою волю в господарському обороті, визначає умови контракту з керівником, ухвалює рішення щодо перетворення підрозділу підприємства, його діяльність, яка виникає внаслідок цього відношення, підпадає під гос-подарсько-правове регулювання.
Від фінансового права господарське право відрізняється тим, що регулювання бюджету (державного плану формування й реалізації доходів держави) є предметом фінансового права.
Регулювання ж джерел доходів підприємств і їхнє використання у відтворювальному кругообігу становить предмет господарського права. Господарська діяльність неможлива поза утворенням за певними правилами доходів і їхньої реалізації. Вона передбачає належне формування підприємством собівартості, точне визначення доходів і прибутку. Тому в частині руху грошових коштів суб'єктів господарювання регулювання здійснюється нормами господарського права. У частині ж утворення державних доходів на основі податків, напрямку руху бюджетних коштів відносини становлять предмет фінансового права.
Це питання не викликає особливих складностей. Сам об'єкт – земля й пов'язані з нею відносини – навіть із приводу залучення її в оборот на основі передачі у власність, через особливу важливість даного об'єкта становить предмет земельного права. Те ж саме слід сказати про водні, гірські, лісові природоохоронні відносини. Для господарської діяльності земельні й інші природоресурсні відносини є, хоча й важливими, але не головними, а супутніми. Тому вони господарсько-правовим регулюванням не охоплюються.
Конституційні положення, що визначають державний устрій республіки, розмежування предметів ведення вищих органів влади й управління республіки й областей, положення інших законів у частині, що забезпечує реалізацію державного устрою й повноваження органів влади й управління у сфері економіки, становлять предмет державного права (конституційного права).
Що стосується питань установлення прав і обов'язків держави в цілому, окремих областей з окремими підприємцями, вони регулюють-ся нормами господарського права.
Ці межі чітко проглядаються в реальній тканині взаємодії держави та (або) адміністративно-територіальних одиниць з господарськими утвореннями, коли акти державних органів спрямовані на встановлення, зміну або припинення господарських правовідносин. Так, акти про створення або припинення суб'єктів господарської діяль-ності, про захист ринку від монополістичної діяльності окремих суб'єктів, установлення пріоритетів і пільг для суб'єктів господарювання реалі-зуються за допомогою норм господарського права.
Діяльність державних органів поза економічною сферою або навіть у сфері економіки, яка не зачіпає відносин конкретних суб'єктів у галузі господарювання, є предметом державного права. Діяльність держави (її органів) у сфері економіки, що зачіпає права та інтереси суб'єктів господарювання, – предмет господарського права.
У будь-якій галузі народного господарства регулювання відносин має свої галузеві особливості. Є вони й у галузі сільського господарства, що функціонує у складі агропромислового комплексу країни.
В останні роки висунута концепція самостійності сільськогос-подарського права, що забезпечує регулювання всіх суспільних відносин, які виникають у ході виробництва й реалізації сільськогосподарської продукції, її переробки в рамках діяльності агропромислового комплексу.
По суті, відносини організацій сільськогосподарського виробництва та обслуговуючих організацій, які взаємодіють з ними, тобто організації промисловості, торгівлі, кооперації є тими ж господарськими відносинами, що виникають у зв'язку із професійним виробництвом товарів. Та частина сільськогосподарського права, що забезпечує регулювання даних відносин, є підгалуззю господарського права.
Висновки.
Господарське право можна розглядати як: а) галузь права, що базується на нормах господарського права для регулювання господарських відносин у процесі здійснення господарської діяльності; б) сукупність правових норм, які регулюють суспільні відносини у сфері управління економікою; в) юридичну дисципліну, основним змістом викладення якої є основні засади господарської діяльності, процесів приватизації, підприємництва, кредитно-банківських відносин, майнових основ господарювання та податкової політики суб’єктів, особливостей правового регулювання в окремих галузях діяльності тощо. Доктринальними підходами до визначення господарського права є три основних концепції: позиція таких науковців, як С.М. Братусь, Р.О. Хафліна, Г.К. Матвєєв, Л.М. Шевченко, А.С. Довгерт, що господарське право – це не самостійна галузь права, а поєднання цивільноправових норм, що діють у сферігосподарювання; думка вчених-юристів Розділ Загальні підстави здійсн енн я 1 господарської діяльності 9 Тема 1. Поняття, предмет, метод і система господарського права В.В. Лаптєва, В.К. Малецтова, Г.Г. Побірченко, В.К. Мамутова, Г.Л. Знаменського, згідно з якою господарське право – самостійна галузь права, яка не має нічого спільного з іншими галузями права; проте найбільш слушною є позиція О.А. Беляневича, О.М. Вінника, Н.Г. Саніахметової, В.С. Щербіни, згідно з якою господарське право – комплексна галузь права, в якій зібрано правові норми основних галузей права, приурочені до одного предмета правового регулювання – господарської діяльності. Господарське право є самостійною галуззю права, оскільки: – визначає порядок ведення господарської діяльності та регулює відносини, пов’язані з її здійсненням; – характеризується своїми принципами, предметом, суб’єктами та методами регулювання; – регулює господарські відносини як по горизонталі, так і по вертикалі; – має значення як галузь права, галузь законодавства, наукова та навчальна дисципліна. Отже,господарське право – це самостійна галузь права, що складається з правових норм, які регулюють суспільні відносини у сфері організації та здійснення господарської діяльності з метою отримання прибутків чи без такої мети.
Список використаної літератури:
Буткевич О. В. Правове регулювання господарської діяльності в спеціальних (вільних) економічних зонах: Монографія. - X.: Право, 2008. - 184 с.
Валітов С. С. Конкурентне право України: Навч. посібник. - К.: Юрінком
Інтер, 2006. - 432 с. Вінник О. М. Інвестиційне право: Навч. посібник. - К: Юридична думка,
2005. - 568 с.
Вінник О. М. Господарське право: Навч. посібник. - 2-е вид., змін, та до-пов. - К.: Всеукраїнська асоціація видавців "Правова єдність", 2008. - 766 с.
Вінник О. М. Науково-практичний коментар Закону України "Про акціонерні товариства" / О. М. Вінник. - К.: Юрінком Інтер, 2009. - 312 с.