Ім'я файлу: ВІО_Р3 розкриття питання.docx
Розширення: docx
Розмір: 54кб.
Дата: 26.09.2022
скачати
Пов'язані файли:
Що таке ПАРАДОКС пантелеєва мусіян.docx
DM.pdf
1649060484642794.docx
зедп пантелеєва поліна.docx
Розширення: docx
Розмір: 54кб.
Дата: 26.09.2022
скачати
Пов'язані файли:
Що таке ПАРАДОКС пантелеєва мусіян.docx
DM.pdf
1649060484642794.docx
зедп пантелеєва поліна.docx
| Міністерство освіти і науки в україні Київський національний університет будівництва і архітектури Кафедра товарознавства та комерційної діяльності в будівництві |
| Відмінності вчення Платона та Аристотеля |
| |
| |
Студентки:
2курсу Ткд 21 групи
Спеціальності 076
Пантелеєвої Поліни
Перевірив:
кандидат філософських наук
кафедри філософії
Остапенко Б.М
Платон був творцем ідеалізму, а великий учень його, Аристотель, засновник перипатетичної школи, який став творцем реалізму.
Поняття «реалізм», втім, тут слід трактувати не в сенсі «матеріалізму», а, скоріше, як пізніший європейський «позитивізм». Аристотель ніколи не стверджував, що матерія є первинною щодо ідеї. У нього чимало висловлювань в прямо протилежному сенсі.
Але основна його тенденція збігається з позитивізмом: Аристотеля, на відміну від Платона, цікавить не стільки внутрішня сутність буття, першооснова світу як така, скільки взаємини різних речей і понять один з одним. Подібно позитивістам, він не прагне вглиб, а розкладає на частини. Саме тому і в Аристотеля, і у позитивістів найважливішою частиною філософії є не метафізика, а логіка.
Порівнюючи Платона з Аристотелем відразу впадає в очі, що поетична душа першого з них захоплено підносилась в невидиму область ідей і вважала філософію – засобом очистити душу, вселити їй прагнення до неба.
Критичний же розум Аристотеля займався переважно емпіричним (дослідним) дослідженням світу явищ, вивчав факти, подані природою, йшов шляхом індукції від часткового до загального і ставив метою філософії знання істини:
Платон вважав поняття (ідеї) сутностями, окремими від явищ (речей), що мають самобутню реальність;
Аристотель зводив ідеї з їх окремої області в світ явищ, вважав їх формами, за допомогою яких утворюються з матерії чуттєві, дійсно існуючі предмети;
Платон прагнув піднестися над природою і брав зміст своєї філософії з області надчуттєвого, небесного;
Аристотель піддавав своєму дослідженню природу, землю, предмети, що існують на землі, систематизував придбані про них відомості і, шляхом ясних, строго логічних висновків і доказів, формулював загальні закони.
Н
а думку Платона, дійсне буття належить тільки загальним поняттям; вони існують окремо від явищ, в особливій області, у світі ідей.
Платон і Арістотель
За вченням Аристотеля, ідеї мають своє існування в самих явищах; шляхом до вивчення ідей, що становлять сутність явищ, повинно бути дослідження явищ. Тому емпіричне дослідження Платона лише маловажливий вступ до умоглядних міркувань філософії Аристотеля.
За вченням Аристотеля, ідея тільки форма, що охоплює матерію, з якої утворює вона предмет. Ідея і явище існують не окремо один від одного, а в поєднанні між собою, і мета його досліджень – визначити ідеї, діючі в явищах. Точка відправлення у Платона і у Аристотеля однакова, але питання про відносини ідей до явищ вирішується у Аристотеля абсолютно не так, як у Платона.
Те ж саме ми бачимо і в порівнянні їх підходів до питання про сутність філософії.
І Платон, і Арістотель, дотримуючись вчень Сократа, вважають істинне знання відмінним від звичайних, загальнопоширених поглядів неосвіченого натовпу.
Обидва вони вважають істинне знання найвищою метою прагнень людини, найважливішим елементом щастя. Але у Платона чеснота зливається зі знанням істини, вивчення філософії веде до володіння не тільки розумовою, а й моральною досконалістю.
Аристотель точніше визначає відмінність між знанням і практичним життям; разом з тим, він ставить філософію в тісний зв’язок з досвідченими знаннями. Таким чином, філософія розділяється у Аристотеля на теоретичну і практичну. Завдання теоретичної філософії, на його думку, – підводити дані досвіду під єдність поняття, і виводити з загальних істин приватні.
Ці два мислителя, протилежні один до одного по своїх тенденціях, були представниками двох одно необхідних напрямків людської думки, найбільшими представниками їх в стародавньому світі.
Точки зору Платона і Аристотеля – два полюси, близько яких крутилися в наступні часи стародавності і будуть вічно обертатися всі дослідження істини.
Прекрасно охарактеризовані вони на чудовій картині Рафаеля «Афінська школа»: Платон зображений на ній піднявши руку до неба, до царства своїх ідей, Аристотель – вказує рукою на землю, область своїх досліджень.
Цікаво порівняти і особливості літературного складу двох цих мислителів. Праці Аристотеля і за формою викладу абсолютно не такі, як діалоги Платона. У Аристотеля немає ні поєднання думки з міфічними образами фантазії, ні драматичної жвавості розмови; ці особливості, що додають таку нездоланну принадність трактатам Платона, замінюються у Арістотеля сухістю строго логічного дослідження і збирання фактів.
У своїх діалогічних творах Арістотель не вмів наділяти думки такою дивною поезією, таким художнім драматизмом, як Платон.
Здається також, що в розмовах його не було такої особи, яка постійно служила б виразником понять автора і постійно грала б головну роль, як у Платона Сократ.
Здається, що представники різних думок були у Арістотеля мислителями, однаково гідними поваги, і що істина пояснювалася у нього не виключно однією особою, яка дає розмові напрямок, а вільним обміном думок. Принаймні так це у Цицерона, який говорить, що зразком того був для нього Аристотель.
Невизначеність і темрява міркувань Платона, наполовину поетичних, замінюються у Аристотеля ясністю зріло обдуманої думки, втім, кажучи про сухість форми творів Аристотеля, не треба забувати, що до нас не дійшло жодного з тих його творів, які були написані в популярній формі.