Міністерство освіти і науки України Тернопільський національний економічний університет Юридичний факультет

1
Міністерство освіти і науки України
Тернопільський національний економічний університет
Юридичний факультет
Кафедра кримінального права та процесу
Cімора Роксолана Петрівна
Судові системи країн Європейського Союзу та України: порівняльно-
правовий аналіз/The judicial system of the European Union and Ukraine: a
comparative legal analysis
Спеціальність: 8.03040101 - Правознавство магістерська програма - Правознавство
Магістерська робота
Виконала студентка групи
ПРм-21
Р.П. Сімора
_______________________
Науковий керівник к.ю.н., доцент Н.О.Чудик
_______________________
Магістерську роботу допущено до захисту
«___» ____________20___р.
Завідувач кафедри
______________Н.З.Рогатинська
Тернопіль – 2017

2
РЕЗЮМЕ
Магістерська робота містить 97 сторінок та список використаних джерел
із 74 найменувань.
Метою магістерської роботи є удосконалення пропозицій щодо відповідності судової системи України судовими системами країн ЄС, що забезпечить відповідність вітчизняних органів судової влади європейським стандартам і можливість їх взаємодії у майбутньому із національними судами країн Європейського Союзу.
Об’єктом дослідження виступають правовідносини що виникають у суспільстві під час розбудови судової системи та визначають ставлення до судової влади і суду.
Предметом дослідження є судова система та принципи побудови судових систем України та країн Європейського Союзу, сучасна структура судових систем країн ЄС та України, напрями їх подальшого реформування.
Одержані висновки і їх новизна полягає у комплексному дослідженні судових систем країн Європейського Союзу та України.
Ключові слова: суд, судова система України, судові системи країн
Європейського Союзу.
ABSTRACT
Thesis contains a 97 page and a list of sources 74 items.
The goal of thesis is to improve the proposals on compliance judiciary Ukraine judicial systems of the EU, which will ensure compliance with domestic judicial bodies with European standards and the possibility of their cooperation in the future with the national courts of the European Union.
Subject of inquiry legal act occurring in the community during the development of the judicial system and to determine the attitude of the judiciary and the court.
Subject matter is the judicial system and principles of the judicial system of
Ukraine and the European Union, the existing judicial systems in the EU and
Ukraine, directions of further reform.
The resulting findings and their novelty is the integrated study of the judicial systems of the European Union and Ukraine.
Keywords: is the integrated study of the judicial systems of the European
Union and Ukraine.

3
АНОТАЦІЯ
Сімора Р. Судові системи країн Європейського Союзу та України: порівняльно-правовий аналіз. – Рукопис.
Дослідження на здобуття освітньо-кваліфікаційного рівня «магістр» за спеціальністю 8.03040101 – Правознавство. – Тернопільський національний економічний університет, Тернопіль, 2017.
У роботі здійснено порівняльно-правовий аналіз судових систем країн
Європейського Союзу та України. Автором досліджено міжнародні стандарти організації судової системи та їх реалізація в Україні.
ANNOTATION
Simora R. Judicial system of the European Union and Ukraine: comparative legal analysis – Manuscript.
This research is to submint Master of master of Law on specialization
8.03040101. – Law. -Ternopil national economic university, Ternopil, 2017.
This work carried out comparative legal analysis of judicial systems in the
European Union and Ukraine. The author studied international standards of judicial systems and their implementation in Ukraine

4
ЗМІСТ
ВСТУП…….........................................................................................………………4
РОЗДІЛ 1 КОНЦЕПТУАЛЬНИЙ АНАЛІЗ СУДОВОЇ СИСТЕМИ:
ТЕОРЕТИЧНИЙ ПІДХІД.................................................................................…... 7 1.1. Співвідношення понять «судова влада», «судова система» і «суд»…….…7 1.2. Система принципів побудови судової системи, її характеристика ……...19
Висновки до першого розділу………………………………………………….….27
РОЗДІЛ
2
АНАЛІЗ
СУДОВИХ
СИСТЕМ
ЄВРОПЕЙСЬКИХ
КРАЇН………………………………………………………………..……...............29 2.1. Класифікація судових систем країн Європейського Союзу…..…………….29 2.2. Загальна характеристика судових систем країн Європейського Союзу…...42
Висновки до другого розділу…………………………………………………..….50
РОЗДІЛ 3 МІЖНАРОДНІ СТАНДАРТИ ОРГАНІЗАЦІЇ СУДОВОЇ СИСТЕМИ І
СУДОВОГО СПІВРОБІТНИЦТВА ТА ЇХ РЕАЛІЗАЦІЯ В УКРАЇНІ………...52 3.1. Міжнародно-правові норми щодо судових органів та принципів їх роботи…..………………………………………………………………………..….52 3.2. Стандарти Європейського Союзу щодо побудови судових систем…….….59 3.3. Тенденції розвитку судоустрійного законодавства європейських країн та їхній вплив на судову реформу в Україні………………………………….….73
Висновки до третього розділу………………………… ……………………….....85
ВИСНОВКИ…………………………………………………………………..…….87
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ...................................….….....................90

5
ВСТУП
Актуальність теми. Необхідність теоретичного осмислення нового етапу реформування судової гілки державної влади в Україні обумовлює потребу наукового дослідження судових систем країн Європи у порівнянні з вітчизняною судовою системою.
Взаємодія держав у межах міжнародної співпраці нині виходить на якісно новий рівень. Без відкритості для зарубіжного правового досвіду, без пізнання інших правових традицій неможливо об’єктивно і критично оцінити національну судову систему, побачити її переваги і недоліки, визначити шлях її подальшого розвитку, ефективно вирішувати питання, які вже вирішені в більшості країн сталої демократії, з метою стати повноправним суб’єктом
європейського співтовариства.
Усе більш актуальною стає необхідність формування й розвитку загальних судових інститутів, і Європейський Союз виконує функцію уніфікатора структури та принципів діяльності органів судової влади.
Викладене і зумовлює актуальність комплексного дослідження вітчизняних та європейських судових систем, історії формування судових систем як в Україні, так і в країнах Європейського Союзу, принципів їх розбудови.
Мета дослідження полягає в удосконаленні пропозицій щодо відповідності судової системи України судовими системами країн ЄС, що забезпечить відповідність вітчизняних органів судової влади європейським стандартам і можливість їх взаємодії у майбутньому із національними судами країн Європейського Союзу.
Поставлена мета обумовила вирішення таких завдань:
- провести класифікацію судових систем європейських країн, виявити особливості судоустрою в окремих європейських державах та встановити обов’язкові для кожної держави-члена ЄС елементи структури судової системи та її функціонування;
–проаналізувати вимоги, що пред’являються інститутами ЄС до судових систем країн-кандидатів у члени ЄС, та засоби їх виконання;
–проаналізувати норми міжнародно-правових та європейських актів щодо структури та порядку формування судових систем демократичних держав, відповідність законодавства України їх положенням;

6
– проаналізувати сучасний стан судової реформи України, визначити її недоліки та сформулювати пропозиції щодо напряму подальшого реформування вітчизняної судової системи.
Об’єктом дослідження виступають правовідносини що виникають у суспільстві під час розбудови судової системи та визначають ставлення до судової влади і суду.
Предметом дослідження є судова система та принципи побудови судових систем України та країн Європейського Союзу, сучасна структура судових систем країн ЄС та України, напрями їх подальшого реформування.
Теоретична основа дослідження. Теоретичним підґрунтям магістерської роботи послужили наукові праці таких вчених, як О. С. Безнасюк, В. Ф. Бойко,
В. В. Городовенко, В. М. Коваль, М. І. Козюбра, І. Б. Коліушко, Н. О.
Колоколов, В. В. Костицький, В. В. Кривенко, Р. О. Куйбіда, В. М. Лебедєв, В.
ВМ. В. Оніщук, В. В. Онопенко, А. Й. Осетинський, С. В. Прилуцький,
Д. М. Притика, М. В. Руденко, В. С. Стефанюк та ін.
Методи дослідження. У ході написання магістерської роботи були використані такі загальнонаукові методи, як історико-правовий, порівняльно- правовий, формально-логічний, діалектичний, системно-структурного аналізу та синтезу.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у комплексному дослідженні судових систем країн Європейського Союзу та України.
У результаті проведеного дослідження сформульовано наукові положення та висновки, а саме:
– класифіковано судові системи європейських країн за критерієм перебування у складі Європейського Союзу або ступеня близькості до входження до складу даного об'єднання держав на три види: 1) судові системи країн-членів ЄС із сталою демократією що мають найбільший ступінь реалізації
європейських стандартів у сфері судової влади; 2) судові системи країн, які порівняно недавно увійшли до складу ЄС і продовжують реформу власних

7 судових систем; 3) судові системи країн, які одержали офіційний статус кандидата в члени ЄС;
– доводиться, що Європейський Союз не прийме до свого складу державу, що не забезпечила відповідність власної судової системи високим
європейським стандартам, навіть якщо будуть виконані інші умови вступу до
ЄС;
– розуміння судової реформи як частини загальнодержавної реформи з доведенням необхідності забезпечення
її відповідності внутрішнім
(економічним, соціальним, політичним)
і зовнішнім
(інтеграційним) пріоритетам розвитку, бути гармонійно пов’язаною із загальними цілями розвитку держави в цілому.
Практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що сформульовані та викладені в роботі положення та висновки допомагають проаналізувати судові системи країн Європейського Союзу та України.
Структура дослідження є логічно впорядкованою системою викладеного матеріалу. Робота складається зі вступу, трьох розділів, які об’єднують сім підрозділів, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи становить 97 сторінок.

8
РОЗДІЛ 1
КОНЦЕПТУАЛЬНИЙ АНАЛІЗ СУДОВОЇ СИСТЕМИ:
ТЕОРЕТИЧНИЙ ПІДХІД
1.1. Співвідношення понять «судова влада», «судова система» і «суд»
Детальний історичний аналіз походження й розвитку такого явища, як судова влада, еволюціонування теорії поділу влади не входить у предмет дослідження цієї роботи. Але щоб перейти до визначення судової системи, звернемо увагу на основні моменти, пов'язані зі становленням судової влади, й розглянемо основні точки зору на співвідношення понять судова влада, судова система та суд. Нині більшість учених дотримуються думки, що поняття
«судова влада», «суд», «правосуддя» не тотожні. Але так було не завжди, та й зараз можна зустріти визначення судової влади, у яких вона прямо або побічно ототожнюється із судовою системою або правосуддям.
Термін «судова влада» використовувався й це поняття досліджувалося вже в дореволюційній Росії, хоча на той час як повноцінна галузь державної влади вона не розглядалася. У Радянському Союзі принцип поділу влади не був визнаний. М. І. Клеандров зазначає, що був період, з 1928 по 1934 р., коли
Голова Верховного Суду РРФСР був за посадою заступником народного комісара юстиції й судове управління здійснювали організаційно-
інструкторські керівники Наркомюсту. Тобто судова влада по суті підкорялася виконавчій [10,
c. ІХ]. Сам термін «судова влада» у законодавстві Радянського
Союзу не вживався, а предметом наукового аналізу в більшості випадків були правосуддя як державна функція й суд як державний орган, що розглядає цивільні й кримінальні справи.
Зараз в юридичній літературі не бракує визначень судової влади.
Використовуються різні підходи при розгляді цього поняття.
1. Визначення судової влади, виходячи з її призначення й властивих їй функцій (функціональний підхід). При такому підході судова влада характеризується як самостійна й незалежна гілка державної влади [60, c. 524;

9 20, c. 284], створена для вирішення на основі закону соціальних конфліктів; контролю за конституційністю законів; захисту прав громадян в їх взаєминах з органами виконавчої влади і посадовими особами; контролю за дотриманням прав громадян при розслідуванні злочинів; установлення найбільш значущих юридичних фактів і станів [30, c. 81; 32, c. 18]; реального забезпечення принципу верховенства права і повної реалізації вимог закону [29, c. 51]. Або констатується, що судова влада є функцією державного органу – суду [10, c. 27-
29], або функцією державної влади, яка реалізується через діяльність системи судів і органів організаційного (кадрового та допоміжного) забезпечення [31, c.
50], підкреслюючи таким чином, характер судової влади як гілки державної влади.
2. Розгляд судової влади через її носія – систему спеціальних органів, судів [20, c. 22], що мають специфічну компетенцію (інституціональний підхід).
Наприклад, як цілісну систему спеціальних державних органів [26, c. 151], що володіють передбаченими законом владними повноваженнями, спрямованими на встановлення істини, відновлення справедливості, розгляд спорів й покарання винних [34, c. 6], рішення яких є загальнообов'язковими [7, c. 44] і які навіть мають суверенітет у відносинах з іншими гілками влади [26, c. 12]. У такому разі визначальною характеристикою судової влади є те, що вона належить специфічній групі державних органів (судів), які здійснюють правосуддя та мають єдині цілі, функції, завдання.
3. Ще один підхід – визначення судової влади через форми і принципи її організації й діяльності: судова влада розглядається як особлива форма діяльності держави, що здійснює свої владні повноваження спеціально створеними державними органами – судами, у чітко встановленій законом процесуальній формі і засобами [24, c. 8] у сфері захисту конституційного ладу, прав і законних інтересів людини й громадянина, державних органів, підприємств, установ, організацій та інших об'єднань [38, c. 698; 18, c. 4; 17, c.
44]. При такому підході підкреслюється, що судова влада здійснюється шляхом

10 гласного, змагального, як правило, колегіального розгляду й вирішення в судових засіданнях спорів про право [22, c. 284].
Існують і інші підходи при визначенні судової влади. Наприклад, пропозиція об'єднати в рамках визначення якнайбільше досліджуваних сторін і аспектів судової влади. Ю. М. Грошевий та І. Є. Марочкін судову владу визначають як специфічну гілку державної влади, що здійснюється уповноваженими на те державними органами, судами і призначенням якої є розв’язання правових конфліктів та здійснення судового контролю [66, c. 6]. В.
Павловський також розглядає судову владу як самостійну гілку державної влади, яка реалізується незалежним судом разом з іншими інститутами держави й суспільства у встановленій законом формі реалізації – наданих повноважень з метою забезпечення охорони конституційного ладу, захисту прав і свобод людини й громадянина, законних інтересів суспільства й держави, шляхом правосуддя й вирішення справ про адміністративні правопорушення, конституційного й судового контролю над законністю дій і рішень органів і посадових осіб публічної влади, забезпечення виконання вироків та інших судових актів, участі в діяльності суддівських співтовариств, організованого забезпечення діяльності судів і участі в удосконаленні законодавства з використанням права законодавчої ініціативи [27, c. 37-38].
Або інший підхід: при визначенні судової влади основний акцент зробити на її владні характеристики, що підкреслюють і підтверджують значення судової влади як влади державної. Наприклад, В Шаповал визначає судову владу як державно-владні повноваження, що надані спеціальним органам держави – судам [35, c. 45-46]. В. В. Городовенко вважає, що судову владу варто розуміти не як органи або систему органів, що її здійснюють, а як право цих органів виконувати певні дії і саме виконання цих дій [57, c. 43]. О. С.
Захарова та В. В. Молдаван розглядають судову владу як самостійну, незалежну сферу публічної влади, яка являє собою сукупність повноважень із здійснення правосуддя, тлумачення норм права, з відповідними контрольними повноваженнями спеціально уповноважених органів – судів [32, c. 58]. В. Д.

11
Басай судову владу визначає як здійснення (реалізацію) за допомогою спеціально створених державних органів – судів лише їм властивими способами і можливостями правового впливу на фізичних і юридичних осіб та на соціальні процеси в суспільстві [14, c. 17].
Але варто погодитися з М. М. Марченком, що більшість підходів до визначення поняття судової влади мають не загальний, універсальний, а окремий характер. Як правило, відображаються не всі сторони й аспекти судової влади, а лише деякі з них. У більшості випадків поняття судової влади розглядається на внутрішньодержавній основі без належного врахування специфіки судової влади в інших країнах [16, c. 11]. Дійсно, не слід забувати про те, що в різних країнах існують свої національні особливості державності, своє ставлення до судової влади, органів і осіб, що її представляють, нормативного регулювання її діяльності. Залежно від типу правової системи повноваження органів судової влади так само істотно відрізняються. Виходячи
із цих міркувань, для об'єктивності справедливо зазначати, яке визначення дається судовій владі – національне або універсальне.
Деякі автори доходять думки, що судова влада настільки широке й багатогранне поняття, що визначити його в одному формулюванні немає можливості й більш правильно розглядати її з різних аспектів. Наприклад, Л.
Ю. Грудцина розглядає судову владу в двох аспектах – інституціональному й функціональному, без формування загального визначення.
В
інституціональному аспекті судова влада – це відособлена група зв'язаних між собою державних установ (в основному судів), що організують і забезпечують реалізацію суддями юрисдикційних повноважень. У функціональному аспекті – сукупність юрисдикційних повноважень, обмежених юридичною конституцією й загальними принципами права, і пов'язаних з ними повноважень держави, реалізованих від імені народу незалежними посадовими особами – суддями в особливо визначеній законом судовій процедурі, й іншими особами, які забезпечують юрисдикційну діяльність суддів [68, c. 70-77]. В.А. Лазарєва використовує такий саме підхід і визначає судову владу за допомогою двох

12 моментів: змістовного, що полягає у тому, що судова влада – це повноваження з вирішення конфліктів; і організаційного, що полягає в тому, що це повноваження належить винятково судам [15, c. 49-56].
Судовій системі традиційно порівняно із судовою владою відводиться друге місце. І найчастіше автори, приділивши основну увагу аналізу поняття й сутності судової влади, не надають особливого значення визначенню місця судової системи в складі судової влади, значенню судової системи для судової влади, співвідношенню понять цих явищ. Або пропонується оцінка ролі й значення судової системи, але погодитися з нею можна не завжди.
Приміром, І. Б. Михайловська в одній з робіт зазначила, що система судових органів і судова влада – поняття не тотожні [30, c.13]. Але далі в тій же роботі пише, що судова система стає судовою владою тоді, коли наділяється певними можливостями впливу на інші галузі влади, «включається» у систему стримувань і противаг. Згідно з такою точкою зору першоосновою є судова система (система державних органів, які розглядають суперечки про право), що, за певних обставин, може стати судовою владою. Мабуть, йдеться саме про період розпаду СРСР, коли всі колишні республіки одержали державний апарат
із судовою системою й почали проводити судові реформи, що привело до визнання й становлення судової гілки влади. Однак це не найкращий приклад і не найкращий спосіб. Важко погодитися з тим, що судова система може стати судовою владою за якихось обставин. По-перше, вона є тільки одним з елементів судової влади. По-друге, навіть сукупності двох елементів – суду й відповідних повноважень не достатньо для появи в результаті судової влади.
Так само досить часто автори, що відстоюють точку зору про необхідність чіткого розмежування понять судової влади, судової системи й правосуддя, не можуть сформулювати чіткого визначення судової влади або розмежування, що відстоюється, їм провести так і не вдається.
Зокрема, Н. О. Колоколов зазначає, що судова влада характеризується багатоаспектністю, складністю й системністю. І перш ніж сформулювати визначення судової влади, необхідно визначити її природу. А природа судової

13 влади ідентична природі державної влади, частиною якої вона є. Джерело судової влади, як і державної в цілому, народ. Саме ці основи й визначають погляд дослідника на судову владу, у результаті чого він подає значну кількість визначень судової влади, кожне з яких відбиває певний її зміст [11, c. 77-84].
Очевидно така позиція говорить про переконання дослідника, що однозначного повного й конкретного поняття судової влади сформулювати просто неможливо. Наведемо одне зі сформульованих визначень: «судова влада … являє собою вид державно-управлінської діяльності, тобто прийнятої суспільством особливої форми взаємовідносин, у силу яких більшість визнає необхідність наявності владних повноважень у руках правлячої судової олігархії й підкоряються їй» [11, c. 77]. Як мінімум авторові необхідно було уточнити, при якій формі правління в державі можлива поява «судової олігархії». Зрозуміло, з таким визначенням погодитися неможливо.
М. О. Власенко й А. Н. Власенко так само дотримуються точки зору про самостійність категорій «судова влада» і «судова система». Судова влада ними розуміється як різновид державної влади, що являє собою єдину високоорганізовану структуру, що складається з різних судів, їх компетенцій, взаємин між ними. А судова система визначається як установлена
Конституцією й законодавством країни сукупність судів, організованих на демократичних принципах з урахуванням національно-державного й адміністративно-територіального устрою країни [44, c. 41-42]. На наш погляд, наведені визначення не зовсім переконливі, оскільки немає чіткого розмежування: судова влада визначається як та ж сама судова система, але з компетенцією.
Таким чином, можна говорити, що єдності в розумінні судової влади поки що немає. Дослідники розглядають дане правове явище в різних площинах, що робить практично неможливим їхнє порівняння, визначення більше вдалого й повного. Практично всі автори в рамках дослідження судової влади відштовхуються від теорії поділу державної влади на гілки, виділяють організаційну складову й акцентують увагу на основній, специфічній функції –

14 правосудді. В іншому ж підкреслюються ознаки судової влади, виходячи із соціальної, правової, державної, політичної, економічної її ролі для суспільства.
Що стосується безпосередньо судової системи, то в юридичній науковій і навчальній літературі можна зустріти різні думки й судження про її значення для судової влади. Погляди дослідників залежать від того, які риси або особливості судової системи розглядаються як першорядні.
Наприклад, деякі автори на перше місце ставлять незалежність судів при здійсненні ними своєї діяльності. Так, А. Ф. Ізварина вважає, що лише незалежні суди й судді можуть зберегти незалежність судової влади. Виходячи
із цього, автор визначає судову систему як сукупність незалежних судів, які реалізують функцію судової влади, мають загальні завдання по забезпеченню законності, захисту конституційного ладу, прав і свобод громадян та інших соціальних цінностей, об'єднані єдиними принципами організації й діяльності, застосовують ті самі матеріальні закони й підкоряються інстанційному погодженому процесуальному законодавству [10, c. 63-65]. Бажання автора підкреслити важливість незалежності судів для забезпечення незалежності судової влади цілком зрозуміло. Але слід зазначити, що така особливість судів у визначенні була сформульована некоректно, оскільки сукупність незалежних органів – це не система. Крім того, не варто покладати на суди завдання по забезпеченню законності. Таке завдання перед судами не повинне стояти, для цього існують відповідні правоохоронні органи.
Г. Т. Єрмошин так само підкреслює необхідність забезпечення незалежності судів і визначає судову систему як сукупність органів державної влади, що здійснюють як правосуддя, так і певну позапроцесуальну діяльність і які внаслідок специфічності своєї основної функції (здійснення правосуддя) повинні бути захищені особливими правовими засобами забезпечення незалежності від будь-якого зовнішнього впливу [27, c. 403].
Ряд авторів визначають судову систему як сукупність специфічних державних органів. Так, А. С. Безнасюк і Х. У. Рустамов під судовою системою розуміють сукупність взаємодіючих між собою судових установ всіх видів, що

15 здійснюють правосуддя [15, c 106]. С. М. Тимченко під судовою системою розуміє сукупність усіх судів, що існують та функціонують у країні, наділених повноваженнями здійснювати судову владу. В. Д. Басай під судовою системою розуміє сукупність судових установ – судів, яка побудована відповідно до компетенції і завдань, що стоять перед ними.
Досить рідко використовується найбільш вірний, на наш погляд, спосіб визначення судової системи, що підкреслює її природу як інструмента судової влади, а також внутрішню єдність і загальні риси судових органів. Так, Н. В.
Сібільова зазначає, що суди утворюють судову систему, для якої, як і для кожної системи, характерні певні зв’язки і відносини між окремими її елементами (судами) і якій притаманні такі властивості, як ієрархічність, багаторівневість, структурованість. Судова система уособлює організаційний аспект судової влади та віддзеркалює особливості організації судової влади країни, відповідає рівню соціально-економічного розвитку, пануючим у суспільстві поглядам на місце суду в системі механізмів державної влади, накопиченому досвіду і певним традиціям [28, c. 66]. Е. Б. Абросимова вважає, що судову систему слід розглядати як форму організації судової влади, що поєднує сукупність діючих на території конкретної держави судів, органів управління судовою системою й квазісудових установ, узяту у взаємодії окремих елементів системи один з одним і іншими системами або їхніми окремими елементами [1, c. 19].
Отже, більшість авторів все ж таки схиляється до висновку про необхідність розглядати судову систему як носія судової влади. При її визначенні необхідно не забувати, що це не сукупність яких-небудь органів
(державних, муніципальних, інших), а саме система, і потрібно підкреслити наявність тісних внутрішньосистемних зв'язків між її елементами (судами). Так само не слід забувати, що судова система будується на основі певних принципів, обов'язкових для кожного суду. Незалежність і самостійність – це необхідні якості для судової влади й судової системи, але при цьому вони повинні мати загальні завдання й мету. Виходячи зі сказаного, можна

16 сформулювати таке визначення: судова система – це система спеціальних державних органів – судів, які є носіями судової влади, створені для задоволення потреби у розгляді та вирішенні виникаючих правових суперечок, мають загальні завдання, принципи організації й діяльності, відповідають рівню соціально-економічного розвитку суспільства.
Зробивши висновок, що всі суди держави утворюють судову систему
(тобто є її елементами), необхідно сказати й про способи взаємодії елементів судової системи. Раніше вже робилися спроби виділити способи зв'язку між елементами судової системи, серед яких вказувалися: 1) процесуальний; 2) адміністративний; 3) корпоративний; 4) під впливом зовнішніх джерел влади.
При цьому єдино легальним і прийнятним для всіх судів називався тільки процесуальний спосіб взаємодії [12, c. 109]. Хоча варто визнати, що законодавство України й більшості країн Європи створюють умови для того, щоб суди, що складають судову систему, підтримували зв'язок між собою не тільки через процесуальні відносини.
На наш погляд, як основний критерій класифікації способів взаємодії елементів судової системи необхідно розглядати природу такої взаємодії й те, чи буде вона виходити за межі самої судової системи. Оскільки процесуальна взаємодія з приводу розгляду правових суперечок у суді може здійснюватися не лише між судами, але й включати інших суб'єктів, тому варто виділяти способи внутрішньої взаємодії й способи зовнішньої взаємодії.
Внутрішньосистемна взаємодія характеризує способи підтримання зв'язку й питання, з яких це необхідно робити судам, що входять до складу судової системи. Особливість правосуддя полягає у тому, що кожен конкретний суд не здатний здійснити повний перелік необхідних або можливих дій, старт яким дає звернення до суду з питання порушеного або оскарженого права
(початок досудового розслідування кримінальної справи), а закінчення фіксується відновленням останніх у рамках вирішення правового конфлікту
(виконанням вироку у кримінальній справі). Це передбачається можливістю проходження кожної судової справи через кілька судових інстанцій, кожна з

17 яких має перебувати в окремому суді. Крім того, є необхідність подальшого аналізу судової статистики, вивчення й узагальнення судової практики. Тому до внутрішньосистемних способів взаємодії можна віднести такі:
1. Процесуальна взаємодія – це злагоджена діяльність судів різних
інстанцій по забезпеченню розгляду виникаючих правових суперечок по суті, в апеляційному, касаційному й іншому порядку й у строки, чітко передбачені процесуальним законодавством країни. У рамках такої взаємодії самостійність судів практично повністю виключається, суб'єктивна участь суддів і співробітників апарату має зводитися до мінімуму. Головним завданням у рамках процесуальної взаємодії між судами є забезпечення права для всіх заінтересованих сторін використати всі можливі засоби щодо оскарження судових актів для досягнення справедливого й законного вирішення судової суперечки. У переважній більшості випадків таке завдання не може бути виконане жодним елементом судової системи самостійно, тому ми й зазначаємо необхідність і присутність процесуального взаємозв'язку між судами.
2. Організаційна взаємодія. Суди як елементи судової системи у більшості випадків не мають адміністративних повноважень один відносно одного. Питання кадрового, дисциплінарного характеру або щодо сфери забезпечення трудового процесу вирішуються або на рівні окремо взятого суду, або у відносинах між судами й зовнішніми для судової системи суб'єктами: органами судового самоврядування, органами, що забезпечують функціонування судової влади. Відповідно характер взаємин між судами в рамках вирішення питань організаційного характеру більше відповідає визначенню рівноправних відносин, ніж наказових. Хоча у деяких
європейських країнах голови вищестоящих судів мають певні повноваження із визначення структури нижчестоящих судів (затвердження кількості судових палат), тимчасового переведення суддів з одного суду до іншого (Польща, країни Балтії). Але це скоріше виняток, ніж закономірність. Причому при реалізації таких повноважень однаково діють принципи незалежності суддів (у цьому випадку внутрішньої) і самостійності судів.

18 3. Взаємодія з питань суддівської самоорганізації. У рамках такої взаємодії формуються органи суддівського самоврядування загальні як для окремих видів судів, так і для судової системи в цілому. Такі органи необхідні для судової системи, оскільки діють за її межами й забезпечують діалог з
іншими державними й недержавними органами та інститутами.
Зовнішня взаємодія характеризує відносини, що виникають між судами або в рамках окремо взятого суду при необхідності звернутися до суб'єктів за межами судової системи для виконання завдань, що стоять перед судами. У рамках зовнішньої взаємодії можна виділити два види зв'язків.
1. Взаємодія із зовнішніми несудовими органами. У цьому випадку йдеться про необхідність взаємодії судів різних видів й інстанцій з органами й посадовими особами як законодавчої, так і виконавчої влади з широкого кола питань. Це можуть бути питання кадрового характеру, коли судді, призначені на перший строк Президентом або обрані безстроково Верховною Радою
України, прибувають до відповідного суду і голова такого суду повинен винести відповідний наказ, або коли голови судів ініціюють перед керівниками відповідних підрозділів Державної судової адміністрації призначення на посади керівників апаратів судів; так і питання координації роботи судів із правоохоронними органами різних видів по забезпеченню судового розгляду справ, виконанню судових рішень та ін.
2. Взаємодія із судовими системами (судами) іноземних держав. Такий вид взаємодії аналогічний попередньому, але має певну специфіку: взаємодія здійснюється з аналогічними судами з питань розгляду судових справ або виконання судових рішень. Але ці суди входять до складу судових систем
іноземних держав. Більше того, у рамках такої взаємодії можуть підтримуватися зв'язки як з іноземними національними судами, так і з міжнародними судами або наднаціональними судовими установами.
Погляд на суд як на орган державної влади не є новаторським. Така позиція не заперечується ні законодавцем, ні в наукових працях. Але в останні роки в науковому середовищі з'явилися ґрунтовні розробки, присвячені

19 забезпеченню незалежності судової гілки влади, самостійності суду й законодавчому закріпленню відповідних гарантій. Суд був виділений серед
інших державних органів у цілому й піднесений над правоохоронними органами в силу своєї специфіки й необхідності по іншому подивитися на розуміння й значення правосуддя для людини й держави, ніж це було у період перебування України в складі Радянського Союзу. З огляду на такі тенденції розглядати суд як державний орган означало дещо применшити його статус серед інших державних органів, поставити його поряд. Таке відношення можна охарактеризувати як ідеалістичне. Це було виправдано й необхідно в перші роки становлення України як незалежної держави, і саме така позиція допомогла зміцненню судової влади як повноцінної й рівноправної серед інших гілок державної влади. Тепер же, при досягненні певного «базового» рівня визнання значимості судової влади для сучасного суспільства, необхідно провести «роботу над помилками» й основну увагу звернути на підвищення якості правосуддя й ефективності роботи суду. Відправною точкою на цьому етапі повинна стати прагматична оцінка суду як робочої одиниці такого важливого механізму держави, яким є судова система. А кінцевою метою – позитивне сприйняття кожним членом суспільства, що звернувся до суду, якості й швидкості його роботи, професіоналізму суддів і працівників апарату.
Така потреба в Україні не є унікальною і розглядається міжнародними експертними організаціями як еволюційне явище, що постає перед кожною державою на певному етапі її розвитку. Йдеться про ситуацію, коли незначна чи зовсім відсутня підзвітність судової влади спричиняє появу у суспільстві вимог щодо існування не більш незалежної, а більш підзвітної судової влади.
Заклики до взяття судовою владою більшої відповідальності за власне функціонування створює потребу в організаційному устрої, який дозволить судовій владі виконувати ці вимоги [23, c. 67].
Реалізація зазначеного можлива, якщо судова влада матиме право та обов’язок представляти суспільству та його представникам свої потреби у фінансуванні для обговорення, аналізу і