1
Міністерство освіти і науки України
Тернопільський національний економічний університет
Чортківський інститут підприємництва і бізнесу
Кафедра фінансів та банківської справи
Сеньків Павло Вікторович
НЕТАРИФНЕ РЕГУЛЮВАННЯ
ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ: ПРАКТИКА
ЗДІЙСНЕННЯ В УМОВАХ СОТ
Спеціальність 8.03050801 – фінанси і кредит
Дипломна робота за освітньо-кваліфікаційним рівнем «магістр»
Студент групи ФМОчвм – 51
П.В. Сеньків
___________________________
Науковий керівник к.е.н., доцент А.Г. Бидик
___________________________
Дипломну роботу допущено до захисту
«____»_____________2013 р.
Зав. кафедри
Десятнюк О.М.
_________________________
«____»______________ 2013 р.
Чортків, 2013
2
ЗМІСТ
ВСТУП 3
РОЗДІЛ 1. СУТНІСТЬ ТА ПРИЗНАЧЕННЯ НЕТАРИФНОГО
РЕГУЛЮВАННЯ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ 7 1.1. Передумови поширення та сутність нетарифного регулювання 7 1.2. Узагальнена класифікація засобів та методів нетарифного регулювання 18 1.3. Поняття основних інструментів нетарифного регулювання 26
Висновки до розділу 1 36
РОЗДІЛ 2. ХАРАКТЕРИСТИКА МЕХАНІЗМУ ЗАСТОСУВАННЯ
СКЛАДОВИХ НЕТАРИФНОГО РЕГУЛЮВАННЯ В УМОВАХ СОТ 38 2.1. Аналітичний огляд торговельно-економічного співробітництва між Україною та ЄС із використанням нетарифних інструментів 38 2.2. Аналіз впливу нетарифного регулювання на розвиток аграрного сектора та харчової промисловості України в умовах членства у СОТ 55 2.3. Основні проблеми, що виникають у сфері нетарифного регулювання зовнішньоторговельної діяльності в Україні 74
Висновки до 2 розділу 89
РОЗДІЛ 3. НАПРЯМКИ УДОСКОНАЛЕННЯ ПРАКТИКИ
ЗАСТОСУВАННЯ НЕТАРИФНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ЗЕД В УКРАЇНІ 91 3.1. Світова практика ефективного застосування нетарифного
інструментарію захисту у проведенні митного регулювання 91 3.2. Напрямки удосконалення комплексного використання нетарифних регуляторів для розвитку вітчизняного товарного ринку 103
Висновки до 3 розділу 115
ВИСНОВКИ 116
ДОДАТКИ 122
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
3
ВСТУП
Актуальність теми. Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності суттєво впливає на формування стратегічних та тактичних планів
і прогнозів підприємств у цій галузі. Всі країни світу, без винятку, здійснюють державне регулювання зовнішньоторговельної діяльності, запроваджуючи векономічних відносинах з іншими країнами власну зовнішньоекономічну політику, яка включає в себе систему заходів, спрямованих на досягнення економікою даної країни певних переваг на світовому ринку та, одночасно, на захист внутрішнього ринку від конкуруючих імпортних товарів. До таких заходів відноситься, насамперед, нетарифне регулювання зовнішньоторговельної діяльності суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності.
Серед вчених, які внесли вагомий внесок в розробку та вивчення питань
інструментів нетарифного регулювання у зовнішньоторговельній політиці країни внесли такі російські економісти, зокрема, И. Дюмулен, О. Кирєєв, Н.
Миклашевская, А. Холопов та інші. В Україні зазначені проблеми знайшли відображення в роботах, авторами яких є: В. Андрійчук, І. Бураковський, О.
Гребельник, А. Кредісов, С. Осика, Г. Петрова, В. Пятницький, В. Рокоча, В.
Сіденко, А. Філіпенко, А. Яценко та інші. Віддаючи належне їхнім розробкам і внеску в економічну теорію і практику, необхідно відзначити що, питання загалом використання
інструментів нетарифного регулювання у зовнішньоторговельній політиці країни, ефективність використання тих чи
інших інструментів нетарифного регулювання зовнішньої торгівлі серед вітчизняних науковців є не достатнім. Постійне оновлення методів та
інструментів нетарифного регулювання, недосконалість їх класифікації обумовлює необхідність продовження наукових досліджень проблем методології нетарифного регулювання в Україні. Тому виникає гостра потреба у розробці узагальненої класифікації засобів та методів нетарифного регулювання, наявність якої дозволить експортерам та імпортерам
4 використовувати її як вхідну інформацію в разі стратегічного прогнозування та здійснення оперативних тактичних дій на зовнішньому ринку.
Важливість вирішення даної проблеми і недостатнє висвітлення її в науковій літературі зумовили вибір теми дипломної роботи і визначають її актуальність.
З метою ефективного використання інструментів нетарифного регулювання у зовнішньоторговельній політиці України та виконання функції захисту національного ринку та підвищення конкурентоспроможності національного виробника дослідження практики нетарифного регулювання в умовах СОТ як в Україні, так і в розвинутих зарубіжних країнах, що є активними членами цієї організації, набуває дедалі більшої актуальності, особливо в умовах економічної нестабільності.
Мета і задачі дослідження. Метою магістерської роботи є обґрунтування теоретичних і методологічних основ та прикладних аспектів організації системи нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні в умовах Світової організації торгівлі.
Для досягнення поставленої мети були визначені такі основні завдання:
дослідити економічну сутність та передумови поширення нетарифного регулювання;
представити узагальнену класифікацію засобів нетарифного регулювання ЗЕД;
висвітлити поняття основних
інструментів нетарифного регулювання;
провести аналітичний огляд торговельно-економічного співробітництва між Україною та ЄС із використанням нетарифних
інструментів;
здійснити аналіз впливу нетарифного регулювання на розвиток аграрного сектора та харчової промисловості України в умовах членства у
СОТ;
5
зформулювати основні проблеми, що виникають у сфері нетарифного регулювання зовнішньоторговельної діяльності в Україні;
ознайомитись зі світовою практикою ефективного застосування нетарифного інструментарію захисту у проведенні митного регулювання;
запропонувати напрямки удосконалення комплексного використання нетарифних регуляторів для розвитку вітчизняного товарного ринку.
Об’єктом дослідження є зовнішньоекономічна діяльність України.
Предметом дослідження виступають теоретико-методологічні, методичні та прикладні аспекти нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні.
Методи дослідження. Дослідження проведено із застосуванням діалектичного та системного підходу до вивчення економічних процесів. У процесі роботи застосовувались такі методи економічних досліджень: системно-структурний, абстрактно-логічний, порівняльний і балансовий, експертних оцінок тощо. Інформаційною базою дослідження були законодавчі і нормативні акти Верховної Ради та Уряду України з питань зовнішньоекономічної діяльності, праці вітчизняних і зарубіжних вчених з проблем державного регулювання ЗЕД та особливостей митного вітчизняного законодавства.
Наукова новизна одержаних результатів. Результати, що одержані автором в ході дослідження і виносяться на захист, полягають у обґрунтуванні теоретичних і методологічних основ та прикладних аспектів організації системи нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні в умовах Світової організації торгівлі.
Основні положення наукової новизни результатів дослідження полягають у наступному:
досліджено економічну сутність та передумови поширення нетарифного регулювання;
представлено узагальнену класифікацію засобів нетарифного
6 регулювання ЗЕД;
висвітлено поняття основних
інструментів нетарифного регулювання;
проведено аналітичний огляд торговельно-економічного співробітництва між Україною та ЄС із використанням нетарифних
інструментів;
здійснено аналіз впливу нетарифного регулювання на розвиток аграрного сектора та харчової промисловості України в умовах членства у
СОТ;
зформульовано основні проблеми, що виникають у сфері нетарифного регулювання зовнішньоторговельної діяльності в Україні;
ознайомлено зі світовою практикою ефективного застосування нетарифного інструментарію захисту у проведенні митного регулювання;
запропоновано напрямки удосконалення комплексного використання нетарифних регуляторів для розвитку вітчизняного товарного ринку.
Практичне значення одержаних результатів полягає у розробці напрямків удосконалення комплексного використання нетарифних регуляторів для розвитку вітчизняного товарного ринку в умовах участі
України у СОТ.
Апробація результатів дипломного дослідження. Основні теоретичні положення дипломного дослідження оприлюднено на науково- практичній студентській конференції: «Сучасні проблеми та тенденції розвитку фінансово-банківського сектора України» (м. Чортків, ЧІПБ
ТНЕУ, 8-9 квітня 2013 р.).
Структура і обсяг роботи. Магістерська робота викладена на 135 сторінках комп’ютерного тексту і складається з вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел із 129 найменувань. Містить 5 таблиць, рисунки та додатки.
7
РОЗДІЛ 1
СУТНІСТЬ ТА ПРИЗНАЧЕННЯ НЕТАРИФНОГО
РЕГУЛЮВАННЯ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
1.1. Передумови поширення та сутність нетарифного регулювання
Сьогодні майже ні у кого не виникає сумніву щодо необхідності державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності. Досвід останніх років свідчить про те, що не завжди принципи «невтручання» держави та
«лібералізації» господарських відносин повністю себе виправдовує.
У всіх країнах державне регулювання економіки є об'єктивною необхідністю. Не перешкоджаючи здійсненню вільної господарської діяльності, держава «не випускає з рук» важелів регулювання. Таке регулювання спрямоване на забезпечення захисту інтересів країни та суб'єктів її зовнішньоекономічної діяльності, створення для останніх рівних можливостей розвивати всі види підприємницької діяльності та напрями використання доходів і здійснення інвестицій, на розвиток конкуренції та ліквідацію монополізму.
Причин регулювання зовнішньоекономічної діяльності існує багато.
Головна з них – та, що без підтримки держави розвиток національного виробництва неможливий, а безмитна торгівля з її гострою конкуренцією в умовах світового господарства унеможливлює створення національної промисловості.
Під митним регулюваннямрозуміється регулювання питань, пов'язаних з установленням мит і митних зборів, процедурами митного контролю, організацією діяльності органів митного контролю України. Митні правила України, які повинні включати порядок декларування товарів, сплати мит і митних зборів, надання митних пільг та інші умови проходження митного контролю, установлюються законами України про митне регулювання [43, 33].
8
В процесі інтеграції світових господарських зв’язків, одним із головних факторів, що впливає на розвиток економіки окремої країни, є зовнішньоторговельна діяльність. Кожна держава проводить власну зовнішньоекономічну політику, вступаючи у різноманітні міжнародні торговельні відносини, що вимагає від неї узгоджувати свої дії з діями інших держав шляхом прийняття певних рішень щодо регулювання та упорядкування зовнішньоторговельних відносин.
Формування в Україні ринкової економіки ринкового типу передбачає активну участь країни в міжнародному поділі праці. Основні рішення, що встановлюють правила у міжнародній торгівлі, приймаються колективно у рамках Світової організації торгівлі [78, 69].
Входження України у світову економічну систему передбачає розроблення чітко визначеної і зваженої державної зовнішньоекономічної політики, яка потребує принципово нових підходів до вдосконалення механізму регулювання зовнішньої торгівлі.
У процесі інтеграції у світові господарські відносини, особливо після вступу до СОТ, Україна зобов’язалася обмежити використання митно- тарифних важелів захисту національного ринку. Натомість, Україна повинна допустити на свій ринок іноземні товари та послуги, які зараз через певні обмеження і підтримку державою певних галузей (наприклад, ринок сільськогосподарської продукції) не поступає на нього. Наша держава на даному етапі розвитку є економічно слабкою, щоб протидіяти обмежувальним заходам таким сильним і основним торговельним партнерам, як Росія, США та країни ЄС [61].
Рокоча В.В. [103] вказує, що якісно інший тип оформлення зовнішньоекономічної діяльності запропонувала теорія меркантилізму. Ця теорія заклала основи не лише теорії та політики протекціонізму, а й загалом прагматичного підходу, цілком протилежного неокласичному – радикально- дирижистського.
9
Відповідно до радикально-дирижистської концепції зовнішнього сектора економіки і зовнішньоторговельної політики виходить з умов, відмінних від фритредерства. Головний акцент у ній зроблено на національно-державних інтересах країни, що беруть участь у міжнародній торгівлі. В працях науковців, прибічників цієї концепції, увага звертається на дискримінаційне становище в системі міжнародного поділу праці та світової торгівлі країн з недостатньо високим рівнем економічного розвитку (перед усім йдеться про країни, що розвиваються). Водночас радикально- дирижистська концепція поширюється і на достатньо розвинуті країни. Її прихильники доводять, що заходи державної торговельної політики забезпечують зростання добробуту нації загалом і тому є економічно обґрунтованими. Головне місце належить теорії протекціонізму.
Отже, в цих умовах, достатньо ефективним вбачається активне використання Україною нетарифних методів регулювання зовнішньої торгівлі [61].
Вступ України до Світової організації торгівлі обумовив скорочення ставок ввізного мита, що поступово призводить до посилення конкуренції на внутрішньому ринку з боку імпортних товарів. Це може негативно вплинути на господарське становище істотної кількості вітчизняних підприємств.
Ситуація може ще більше погіршитися з огляду на те, що світовим товарним ринкам притаманні суттєвий рівень конкуренції та наявність торговельних бар'єрів протекціоністського характеру, які, незважаючи на зусилля, що докладаються у сфері забезпечення лібералізації зовнішньоекономічної діяльності, усе ще залишаються значними. Так, широко розповсюдженим у практиці зовнішньоторговельного регулювання іноземних держав є використання принципу тарифної ескалації, який передбачає зростання рівня митного оподаткування імпорту товарів із підвищенням ступеня їх обробки.
Митні тарифи дещо втратили важливу роль, хоч і зберігають значення стосовно певної групи товарів, щодо яких на початку ХХІ століття все ще застосовуються високі ставки митного тарифу. Це передусім промислові
10 товари, деякі види споживчих товарів, а також сільськогосподарська продукція. Тобто у теперішній час традиційна міжнародна практика значно меншою мірою передбачає використання таких традиційних інструментів зовнішньоторговельної діяльності як підвищення чи зниження ставок
імпортного митного тарифу, зміна порядку ведення валютних операцій тощо.
Натомість, значення нетарифних протекціоністських заходів помітно зростає, причому, як у прямій, так і в завуальованій формі [106].
Актуальність використання та удосконалення методів та інструментів нетарифного регулювання зовнішньої торгівлі обумовлена такими чинниками гальмування розвитку економічних процесів, як:
структурна деформація вітчизняного виробництва;
низька конкурентоздатність національних товарів та послуг;
нераціональна структура зовнішньої торгівлі;
непідготовленість суб’єктів ЗЕД до високоефективних форм зовнішньоекономічних зв’язків;
недостатня визначеність напрямів і недосконалість механізмів входження економіки України у світову господарську систему;
необхідність забезпечення економічної безпеки держави в умовах глобалізації [46].
Нетарифне регулювання є важливою складовою реалізації державної зовнішньоекономічної політики.
Нетарифні методи регулювання міжнародної торгівлі – це комплекс заходів обмежувально-заборонного характеру, що перешкоджають проникненню іноземних товарів на внутрішні ринки та стимулюють розвиток експортного потенціалу держави як суб’єкта світогосподарських зв’язків [95].
Засоби нетарифного регулювання, на перший погляд, не мають такого суттєвого впливу на зовнішню торгівлю як митно-тарифні, але у зв'язку зі своєю національною приналежністю та особливостями застосування вони стають регулюючим фактором при експорті та імпорті товарів.
11
Отже, нетарифне регулювання – це один із заходів регулювання зовнішньоекономічної діяльності, спрямований на забезпечення захисту економічних інтересів України та інтересів суб’єктів ЗЕД, що охороняються законом [92, 231]. Можна навести ще одне визначення. Нетарифні методи регулювання міжнародної торгівлі – це комплекс заходів обмежувально- заборонного характеру, що перешкоджають проникненню іноземних товарів на внутрішні ринки та стимулюють розвиток експортного потенціалу держави як суб'єкта світових господарських зв'язків [114, 58]. Нетарифні обмеження є комплексом національних адміністративних заходів, які нерідко не пов'язані безпосередньо з зовнішньою торгівлею, але виконують функції регулятора експортних та імпортних операцій.
Нетарифні інструменти обмежують, ускладнюють або затримують доступ іноземних товарів у країну. В результаті скорочується вибір товарів, руйнується ринковий механізм, знижується роль споживачів у функціонуванні ринку. Разом з тим, розширюються можливості впливу на внутрішній ринок більш вузьких груп підприємців, передусім – монополій.
Під їх впливом уряди, встановлюючи те чи інше обмеження, фактично нав'язують споживачам товарну структуру ринку і насильницьким шляхом зумовлюють їх вибір на користь національної продукції [72].
А.І. Шишаєв наводить такі причини активізації використання нетарифних інструментів у наш час:
1) зниження ставок мит в рамках восьми раундів багатосторонніх переговорів і "зв'язування митних тарифів" у рамках СОТ призвело до втрати митами протекціоністського значення. Особливо це стосується питань регулювання імпорту наукоємної продукції, тому що попит на неї визначається не лише ціною, але й техніко-економічними показниками;
2) значно зросли внутрішньофірмові поставки товарів і коопераційні поставки згідно довгострокових угод між великими суб'єктами товарообігу
(ТНК). Ціни за цими поставками на відміну від звичайних торговельних операцій між незалежними контрагентами встановлюються самим суб'єктом,
12 а не внаслідок дії ринкового механізму, отже, мита практично втрачають свій регулюючий вплив.
Ступінь впливу нетарифних інструментів на міжнародну торгівлю важко кількісно оцінити, тому що їх вплив не має яскраво вираженого характеру. На відміну від тарифного регулювання, яке встановлюється у законодавчому порядку, нетарифні обмеження можуть запроваджуватися за рішенням органів виконавчої та місцевої влади. Згідно з даними ЮНКТАД, у загальному обсязі нетарифних заходів кількісні обмеження становлять до 20
%, стільки ж податкові заходи (внутрішні та прикордонні), дещо менше — технічні норми та правила. Лідерами у використанні нетарифних обмежень у міжнародній торгівлі є США, Японія та ЄС.
У наш час нетарифне регулювання застосовується лише з такими цілями:
—захист національної економіки;
—дотримання міжнародної безпеки;
—охорона життя та здоров´я людей;
—виконання міжнародних зобов´язань;
—підтримка стабільності міжнародної торговельної системи тощо [71].
За результатами досліджень В. Сухарського, у кризові воєнні роки механізми ринкового регулювання економіки капіталістичних країн у сфері зовнішньої торгівлі, що базувалися на вартісних регулівних засадах, виявилися неефективними і зазнали певних змін. В умовах війни держава у сфері зовнішньої торгівлі суворо контролювала ввезення і вивезення товарів, щоб захистити інтереси національної економіки і монополістичного капіталу.
Автор наголошує, що в тяжкі для країни періоди у сфері зовнішньої торгівлі здійснювалося пряме адміністративне державно-монополістичне регулювання, де особливого значення набувають кількісні обмеження. У роки Другої світової війни і в перші повоєнні роки кількісні обмеження застосовувалися майже у всіх капіталістичних державах щодо більшої частини товарообігу. У перші повоєнні десятиліття кількісні обмеження
13
імпорту застосовувалися більшістю капіталістичних держав та поширювались на значну кількість товарів. Зокрема, в Англії в 1954 р. було встановлено, що ввезення всіх товарів має здійснюватись тільки за ліцензіями міністерства торгівлі. Аналогічні або близькі за формою та змістом закони чинні нині в багатьох країнах світу. У першій половині 70-х рр. розвинуті капіталістичні країни, а також країни, що розвиваються, застосовували в різному обсязі кількісні обмеження імпорту й експорту товарів. У ці роки під дію кількісних обмежень підпадало від 20 до 50 %
імпорту сільськогосподарських товарів у США, Японії та країнах ЄЕС і від
10 до 15 % імпорту промислових виробів [112, 250-255].
У періоди стабільного (безкризового) економічного розвитку співвідношення між вартісними й адміністративними важелями державно- монополістичного регулювання зовнішньої торгівлі, як правило, змінюється на користь перших. Але в періоди економічних та фінансових криз терези державного управління зовнішньоекономічною діяльністю знову схиляються до широкого застосування нетарифних методів регулювання. Тому наразі кількісні обмеження займають значне місце в арсеналі торгово-політичних засобів боротьби за міжнародні ринки збуту. При цьому мета кількісних обмежень – захист економічних інтересів національних монополій у конкурентній боротьбі за торгову експансію на світовому ринку [46].
Слід зазначити, що ставлення до використання нетарифних методів регулювання у світовій практиці достатньо неоднозначне, а іноді й досить суперечливе. З одного боку, Генеральна угода з тарифів і торгівлі (ГАТТ) і
Світова організація торгівлі (СОТ), яка почала функціонувати з 1995 р., офіційно ставлять завдання максимально можливого скасування таких заходів і переходу до регулювання зовнішньої торгівлі винятково тарифними методами. З іншого – використання методів тарифного регулювання, зокрема зниження середнього рівня митних ставок, не дає повного уявлення про рівень реального протекціоністського захисту внутрішніх ринків розвинутих країн, що викликано низкою об’єктивних чинників, а саме:
14
скорочення середнього рівня митних ставок може відбуватися за рахунок ставок, що вже втратили своє торговельно-політичне та економічне значення, при тому, що ставки на “чутливі” товари залишаються високими;
в умовах зближення рівнів продуктивності праці, витрат виробництва, внутрішніх і зовнішньоторговельних цін розвинутих держав навіть порівняно невисокі ставки мита забезпечують захист внутрішнього ринку;
за невисокої номінальної ставки мита можна забезпечити значний рівень протекціоністського захисту внутрішнього ринку за умови диференціації ставок мита на готову продукцію і сировину та напівфабрикати, що використовуються у її виробництві. Чим більша різниця між цими ставками, тим вищий ефективний рівень тарифного захисту.
Перелічені вище чинники свідчать про те, що регламентація ГАТТ умов використання засобів митно-тарифного регулювання, в тому числі вимоги щодо зниження середнього рівня митних ставок, не виключають можливості досягнення за допомогою митної політики певних протекціоністських цілей, хоч, безумовно, суттєво обмежують ці можливості. Тому в міжнародній торгівлі спостерігається розширення практики використання нетарифних засобів регулювання зовнішньої торгівлі, що перетворилися на основні
інструменти протекціонізму. Тому всі країни світу, включаючи ті, що входили в ГАТТ з дня підписання і які стали членами СОТ з початку її діяльності, використовують різноманітні форми нетарифного регулювання зовнішньої торгівлі. Деякі нетарифні заходи не можуть бути усунені, оскільки відображають внутрішню економічну політику у сфері торгово- економічних відносини з іншими країнами. Також є узаконені міжнародною торговою системою заходи нетарифного регулювання, а саме захисні заходи, що мають за мету в установленому порядку запобігти або пом’якшити шкоду, яка завдається національній економіці різким зростанням імпорту
15
іноземних товарів, а також заходи, спрямовані на припинення недобросовіс- ної конкуренції з боку іноземних експортерів.
У цілому, еволюція механізмів державного регулювання у світі, з одного боку, спрямована на стимулювання експорту, з іншого – на обмеження
імпорту й захист вітчизняного виробника та охоплює незначний період часу, що дозволяло вченим виділити декілька етапів їх розвитку. При цьому використовуються різні методи, способи і прийоми адміністративного – нетарифного регулювання, дослідження сутності і значення яких важливе для розуміння основ формування державної зовнішньоекономічної політики [46].
Дюмулен І.І. [54], Циганкова Т.М. [121] та ніші автори вважають нетарифні заходи одним з основних інструментів політики протекціонізму.
Нетарифним за походженням є два типи протекціонізму: неопротекціонізм і прихований протекціонізм. Неопротекціонізм – це обмеження на міжнародну торгівлю, що вводять країни на доповнення до традиційних (тарифних) форм обмеження небажаного імпорту товарів. До неопротекціоністських належать заходи додаткового тиску на експортера товарів/послуг у дану країну. Про прихований протекціонізм доречно говорити тоді, коли важко відокремити заходи внутрішньої політики від протекціонізму, тобто національні і зарубіжні суб’єкти господарської діяльності ставляться в однакову ситуацію, але внаслідок різного рівня економічного розвитку країн, різниці в конкурентоспроможності товарів зарубіжними партнерами ці заходи сприймаються як протекціоністські.
Звідси можна зробити висновок про чутливість використання
інструментів нетарифного регулювання, оскільки неефективне їх використання, або наявність тіньових відносин у цій сфері може спричинити суперечки з
іншими країнами, або негативно вплинути на конкурентоздатність продукції вітчизняного виробництва та безпеку життєдіяльності споживачів (у разі тіньових відносин під час надання дозволів на імпорт або сертифікатів походження товарів) [61].
16
Як вказує Солодковський, в сучасних умовах розвитку світової економіки активізація нетарифного протекціонізму в першу чергу спричинена глобальними мотивами, до яких можна віднести такі: значне зниження рівня тарифних ставок; зв’язування тарифів в рамках СОТ; обмеження, що накладаються міждержавними угодами, щодо подальшої лібералізації міжнародної торгівлі; глобальну економічну кризу 2008–2009 рр., яка спровокувала збільшення кількості випадків застосування нетарифних заходів та загострення міжнародної конкуренції. В зв’язку з лібералізацією міжнародної торгівлі в рамках СОТ середній рівень митних тарифів в розвинутих країнах становить близько 4%, а в країнах, що розвиваються – 13 . На глобальному рівні понад половини обсягів світового
імпорту здійснюється безмитно. Таким чином, значне зниження тарифних обмежень в рамках СОТ спричинило більш інтенсивне використання країнами нетарифних методів регулювання для захисту інтересів національних товаровиробників [110].
Глобальна економічна криза 2008-2009 рр. суттєво вплинула на регулювання зовнішньоекономічних відносин країн. Економічний спад призвів до посилення протекціоністських настроїв, результатом яких стало прийняття країнами різноманітних неузгоджених заходів щодо регулювання зовнішньої торгівлі, які унеможливлюють глобальну координацію заходів щодо розв’язання цієї проблеми. Дослідження СОТ показали, що з початку кризи було застосовано величезну кількість різноманітних протекціоністських заходів, які деформують міжнародну торгівлю. Кількість нових торгових бар’єрів, встановлених урядами країн G–20, значно зросла протягом періоду з середини жовтня 2010 р. по квітень 2011 р., у порівнянні з періодом початку глобальної економічної кризи. Нові імпорто-обмежуючі заходи за останні шість місяців покривають близько 0,5% загального світового імпорту і 0,6% загального імпорту країн G–20 [110].
В
Україні застосування заходів нетарифного регулювання регламентується статтею 389 Господарського кодексу України [1] (далі –
17
ГК України), Законами України «Про зовнішньоекономічну діяльність» [3]
(далі – ЗУ «Про ЗЕД»), «Про спеціальні заходи щодо імпорту в Україну» [4],
«Про захист вітчизняного товаровиробника від демпінгового імпорту» [5],
«Про захист вітчизняного товаровиробника від субсидованого імпорту» [6] та
ін.
Відповідно до МКУ, законодавства України та інших нормативно- правових актів України митне оформлення товарів, до яких при переміщенні через митний кордон України застосовуються заходи нетарифного регулювання, може бути завершено тільки після закінчення передбачених законодавством видів контролю та отримання позитивних висновків відповідних контролюючих органів.
Неподання необхідних для митного контролю та оформлення документів є адміністративним правопорушенням, а в разі ввезення та реалізації на території України товарів, до яких застосовуються заходи нетарифного регулювання ЗЕД, без дозвільних документів за наявності ознак злочину є карним злочином.
Застосування нетарифних заходів у регулюванні експортно-імпортних операцій передбачає:
заборону або обмеження експорту, що тимчасово застосовуються для попередження або послаблення критичної нестачі продовольства чи інших товарів, які мають суттєве значення для країни-експортера;
заборону або обмеження з огляду на застосування правил класифікації, сортування або реалізації товарів (наприклад, продажу товарів другого сорту як першого);
обмеження
імпорту сільськогосподарських товарів при проведенні урядових заходів, спрямованих на зменшення національного виробництва подібних товарів або на ліквідацію затоварення;
обмеження з метою забезпечення рівноваги платіжного балансу;
18
обмеження в разі імпорту товарів у збільшеній кількості: кожний член СОТ має право на захисний захід, якщо імпорт становить загрозу для розвитку національної галузі виробництва, яка виготовляє подібні або конкуруючі товари;
обмеження імпорту текстильних виробів;
нетарифні заходи, які застосовують країни, економіка котрих забезпечує низький рівень життя [129, 213].
Вивчаючи проблеми нетарифного регулювання міжнародної торгівлі звертаються у своїх працях вчені-економісти В.Є Новицький [83] та М.І.
Дідківський [49], до законодавчої площини тих країн, які використовують конкретні види нетарифних обмежень та висвітлюють чинники недостатньої
їх дієвості, звертаючи увагу на існуючі проблеми в період практичного їх протікання.
Очевидно, що поширення нетарифних обмежень пояснюється тим, що
їх введення є привілеєм уряду країни, і вони не регулюються міжнародними угодами. Уряди можуть вільно застосовувати будь-які види нетарифних обмежень, що неможливі по відношенню до тарифів, які регулює СОТ.
Нетарифні бар´єри, на думку В.В. Рокоча [103] звичайно не призводять до негайного підвищення ціни товару і тому споживач не відчуває їх впливу як додаткового податку.
1 2 3 4 5 6 7 8 9