Міністерство освіти І науки україни маріупольський державний універсітет

Ім'я файлу: Документ Microsoft Office Word (2).docx
Розширення: docx
Розмір: 61кб.
Дата: 05.11.2020
скачати
Пов'язані файли:
Документ Microsoft Office Word (2).docx

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
МАРІУПОЛЬСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСІТЕТ
Факультет філології і масових комунікацій

Дошкільна освіта

User

[Выберите дату]

Тема 1.Соціологія як наука про суспільство і особистість

2.Об'єкт, предмет і закони соціології

Вступ

Соціологія — складна, але необхідна для всіх наука. Оволодіння її азами забезпечує інформаційні потреби людини в осмисленні соціальної дійсності і сприяє формуванню у неї високого загальнокультурного рівня, що відповідає вимогам сьогодення.

Поняття "соціологія" введене до наукового вжитку французьким філософом Огюстом Кантом (1798-1857) у 30-х роках XIX ст. Соціологію він мислив як науку, тотожну суспільствознавству, яке об'єднувало в собі всі галузі знань про суспільство. Філософія Конта отримала назву "позитивізм". Проголошена ним "позитивна філософія" зводилася до простого нагромадження загальних висновків окремих наук. Цей самий принцип поширювався Контом і на соціологію, роль якої він убачав у спостереженні, описі й систематизації фактів, процесів суспільного життя. Філософське їх осмислення принципово заперечував як "схоластику" й "метафізику".

Точка зору Конта на соціологію панувала до кінця XIX ст. Наприкінці XIX - на початку XX ст. у наукових дослідженнях суспільства поряд з економічним, демографічним, правовим та іншими аспектами став виокремлюватися й соціальний. Відповідно звужувався предмет соціології, обмежуючись вивченням соціальних сторін суспільного розвитку. Першим, хто дав "вузьке" трактування соціології як науки, був Еміль Дюркгейм (1858-1917) - французький соціолог і філософ, який створив так звану французьку соціологічну школу. З його ім'ям пов'язаний перехід соціології від науки, тотожної суспільствознавству, до науки, зосередженої на вивченні соціальних процесів та соціальних явищ суспільного життя, тобто самостійної науки, яка межує з іншими суспільними науками - історією, філософією, політекономією тощо.

Термін "соціологія", походить від латинського слова "sосіеtеs" — суспільство і грецького "Lоgos" (слово, вчення). Тому в буквальному змісті слова соціологія — це наука про суспільство. Своїми витоками формування елементарних соціологічних знань сягає ще сивої давнини. Тому не дивно, що розвиток соціологічних уявлень про суспільство змінювався залежно від конкретно-історичних умов розвитку людської цивілізації. І по сьогоднішній день соціологія залишається у стадії "становлення", що обумовлює певні труднощі у чіткому визначенні її предметної області дослідження.

Даючи відповідь на це питання, треба перш за все зазначити, що кожна наука має свій об'єкт і предмет дослідження. Об'єктом соціології є суспільство. Але виділення поняття "суспільство", яке є похідним для визначення специфіки соціологічного пізнання не достатньо. Адже суспільство є об'єктом всіх суспільних наук - соціальної філософії, політекономії, соціальної психології, історії і т.д., точно так, як об'єктом природничих наук є природа.

Об'єкт - це все те, на що спрямована діяльність даної науки. Будь-яке явище, процес або відношення об'єктивної реальності можуть бути об'єктом дослідження різних наук.

Крім об'єкта, кожна конкретна галузь наукового пізнання має ще й предмет свого дослідження. На відміну від об'єкта предмет науки є поняттям досить звуженим, характерним для даної галузі наукового пізнання. Соціальні науки в одному і тому об'єкті досліджують специфічні закони і закономірності, яким підпорядковані розвиток та функціонування суспільства як об'єкта названих наук. Так розвиток і функціонування соціуму визначається економічними, ідеологічними, психологічними та іншими законами, які є предметом дослідження відповідних наук. Більш того, окремі сторони даної об'єктивної реальності також можуть бути об'єктом дослідження різних наук. Наприклад, праця, побут, освіта, сім'я, місто, село, політичні інститути і т.д. є об'єктом дослідження економіки, соціології, психології, демографії, права і т. ін. Але знову ж таки кожна з цих галузей соціального пізнання вивчає свої, притаманні їй особливості функціонування і розвитку перелічених сторін суспільного життя.

Предмет науки не може ототожнюватися з об'єктом, який вона вивчає, оскільки останній - це емпірично дана реальність, яка являє ту чи іншу сторону об'єктивного світу. Предмет же науки - це відтворення емпіричної реальності на абстрактному рівні через виявлення найбільш значущих з практичної точки зору закономірних зв'язків і відносин цієї реальності.

Що ж являє собою предмет соціології? Аналіз зарубіжних джерел свідчить, що частіше за все соціологія визначається як наука про соціальні спільності, соціальні групи, їх поведінку, відносини між собою і всередині їх. Одні соціологи визначають соціологію як науку про суспільство, соціальні групи і соціальну поведінку. Інші вважають, що соціологія вивчає не ізольованих індивідів, а людей, об'єднаних у спільності в певних соціальних умовах. Мета такого вивчення полягає в тому, щоб зрозуміти причини соціальної поведінки та взаємодії соціальних спільностей і груп. На думку бельгійського соціолога Міха де Костра, соціологія має вивчати відносини між людьми, які виникають у процесі їхньої діяльності. У Міжнародній енциклопедії соціальних наук предмет соціології визначається як "вивчення соціальних агрегатів і груп та їхньої інституціональної організації, а також причин і наслідків змін інститутів та соціальних організацій".

Соціологія - це наука про загальні і специфічні соціальні закони та закономірності розвитку і функціонування історично визначених соціальних систем, наука про механізм дії та форми, в яких проявляють себе ці закони і закономірності під час діяльності особистостей, соціальних груп, спільностей, класів, народів.

Предмет і об'єкт соціології, як і будь-якої науки, не тотожні, оскільки об'єктом науки є все, на що спрямоване відповідне дослідження, а предметом - окремі аспекти, властивості, відносини, які становлять об'єкт конкретного дослідження. Один і той самий об'єкт може вивчатися різними науками, предмет - завжди чітко окреслює сферу й мету дослідження.

Загалом об'єктом соціологічного пізнання є сукупність соціальних зв'язків і соціальних відносин. Оскільки ці зв'язки і відносини у кожному конкретному соціальному об'єкті завжди організовані особливим чином, об'єкт соціологічного пізнання виступає тільки як соціальна система.

Об'єкт соціологічного дослідження - певна соціальна дійсність, яка потребує вивчення відповідно до мети дослідження та його аналізу (соціальні спільноти, соціальні суб'єкти, соціальні процеси у їх конкретному стані та взаємодії тощо).

У процесі функціонування спільнот формується безліч різних соціальних зв'язків. Нерідко вони сприймаються як щось тимчасове, епізодичне, випадкове. Та насправді всі вони зумовлені суспільними законами і закономірностями.

Під законом звичайно мається на увазі існуючий зв'язок або існуючі відносини, що характеризуються загальністю, необхідністю та повторюваністю за даних умов.

Соціальні закони - це прояв суттєвого, загального і необхідного зв'язку між соціальними явищами і процесами, насамперед зв'язку соціальної діяльності людей або їхніх особистих соціальних дій. Соціальні закони складаються в різних сферах діяльності людини і насамперед у сфері матеріальної діяльності. В соціології існують загальні і специфічні закони. Загальні закони соціології є предметом вивчення філософії. Специфічні закони соціології вивчаються соціологічною наукою і являють собою її методологічну основу.

Соціальний закон - об'єктивний та повторюваний причинний зв'язок між соціальними явищами та процесами, які виникають внаслідок масової діяльності людей або їх дій.

Соціальні закони визначають відносини між різними індивідами та спільнотами, виявляючись у їх діяльності. Це відносини між народами, націями, класами, соціально-демографічними та соціально-професійними групами, містом та селом, суспільством та соціальною організацією, суспільством та трудовим колективом, суспільством та родиною, суспільством та особистістю.

Соціальні закони розрізняють також за ступенем спільності. Одні закони характеризують розвиток соціальної сфери загалом, інші визначають розвиток окремих елементів соціальної сфери: класів, груп, націй тощо.

За способом вияву закони поділяють на динамічні й статичні (стохастичні). Динамічні закони визначають напрям чинники і форми соціальних змін, фіксують жорсткий, одно значний зв'язок між послідовністю подій в конкретних умовах. Статичні (стохастичні) закони, на відміну від динамічних, не детермінують соціальні явища, а відображають головні напрями змін, їх тенденції за збереження стабільності соціального цілого. Ці закони обумовлюють зв'язок явищ процесів соціальної дійсності не жорстко, а з визначеним ступенем вірогідності.

В сучасній соціології виділяють 4 категорій соціальних законів:

1) закони, що встановлюють тенденції розвитку. Ці закони зумовлюють зміну структури соціального об'єкта, перехід від одного порядку взаємовідносин до іншого. Наприклад, зміна характеру продуктивних сил вимагає зміни характеру виробничих відносин;

2) закони, що визначають зв'язок між соціальними явищами. Це функціональні закони, вони відображають зв'язок між основними елементами соціального об'єкта, що відбиває характер його функціонування;

3) закони, що фіксують причинний зв'язок між соціальними явищами. Ці закони зводяться до того, що найважливішою і найнеобхіднішою умовою соціальної інтеграції є поєднання суспільних інтересів з особистими;

4) закони, що вказують на можливість чи вірогідність зв'язку між соціальними явищами. Так рівень розпаду шлюбів в різних країнах підвищується і коливається разом з економічними циклами.

Слід пам'ятати, що соціальний закон проявляється на практиці не взагалі, а в конкретній формі - в діяльності окремо взятої людини. Людина ж реалізує свою діяльність в конкретних умовах суспільства, в соціальних спільностях, інститутах, організаціях. Соціологія досліджує відношення соціальних спільностей, верств, особистостей, що дає можливість не тільки виявити форми тенденцій розвитку в різних сферах суспільства, дисфункціональні елементи в соціальних механізмах, але й усувати їх.

Тема 2.Соціальні системи і соціальні організації

4.Поняття соціальної організації. її основні функції.

Вступ

Соціальна організація (від пізньолат. organizio — «формую», «надаю узгодженого вигляду», лат. organum — «знаряддя, інструмент») — одне з засадничих соціологічних та соціально-філософських понять. У широкому сенсі, соціальна організація — це встановлений у суспільстві нормативний соціальний порядок, а також діяльність, спрямована на його підтримання або приведення до нього. У вузькому сенсі, соціальна організація — це велика соціальна група, сформована для досягнення певних цілей.

Сучасна соціальне середовище в значній мірі визначаться характером

існуючих в ній організацій. Особливості поведінки людей усередині організації, а також поведінки самої організації в зовнішньому оточенні здатні визначити її найважливіші конкурентні переваги, створити неповторний імідж, прискорити її розвиток.

Існування людини в організації має культурні, економічні, маркетингові,

соціальні та психологічні складові. Кожен з них по-своєму важливий, і тільки

представляючи організацію як поєднання даних різноманітних елементів, можна виявити її специфіку, розкрити закономірності її функціонування, особливості її місця в суспільстві.

Організація розглядається не просто як інструмент досягнення виробничих та

маркетингових цілей, а як складний соціальний організм. Різноманітні зміни,

мали місце в історії суспільства, відбивалися на функціонуванні та розвитку людських організацій. Самі організації, особливо останнім часом, ініціювали множинні зміни в суспільній реальності. Соціологія організацій аналізує організацію на основі теорій, що виникли на стику соціології, менеджменту, соціальної психології. Центральною проблемою соціології організацій є феномен соціальної організованості, що виявляється у всіх сферах соціального життя. В курсі «Соціологія організацій» аналізується сутність

організаційних систем, тенденції їх розвитку, різні складові внутрішнього середовища організації - організаційні структури, організаційна культура, персонал організації.

Мета - використання організаційно-технічних, економічних і соціальних можливостей об'єкта управління для розв'язання соціальних завдань.

Нинішня життєдіяльність будь-якої соціальної організації потребує вдосконалення системи управління, позбавлення її бюрократизму та формалізму. Розробка та запровадження відповідної системи управління починається зі збирання інформації. Ця функція відкриває управлінський цикл, і її сутність проявляється в обґрунтуванні мети управління, завдань та засобів їх реалізації.

Цілі та завдання соціальних організацій

Виходячи з сформульованого визначення організацій в принциповій схемі організації особливо важливими є цілі, так як заради їх досягнення і здійснюється вся діяльність організації. Організація, що не має цілі, безглузда і не може існувати хоч якийсь тривалий час. Разом з тим цілі – один з найбільш спірних моментів в розумінні організації. Одні вчені вважають, що цілі необхідні при аналізі організаційної поведінки, інші – навпаки, намагаються применшити їхнє значення. Біхевіористи, наприклад, вважають, що цілі можуть мати лише індивіди, а група і колективи їх не мають. Сучасна наука ставить цілі організації на одно з перших місць по значимості. Ціль розглядається як бажаний результат або ті умови, яких намагаються досягнути, використовуючи свою активність, члени організації для задоволення колективних потреб. Сумісна діяльність індивідів породжує в них цілі різного рівня і змісту. Вирізняють наступні цілі в діяльності організацій:

Цілі-завдання – це оформлені як програми загальних дій доручення, що видаються ззовні організацією більш високого рівня. Підприємствам даються міністерствами або диктуються ринком (сукупністю організацій, включаючи суміжників і конкурентів) завдання, які визначають цільове існування організацій. Очевидно, що ці цілі являються пріоритетними, і на їх виконання спрямована увага і основна діяльність всіх без винятку учасників організованого процесу. Викладання в школі, лікування і прийом пацієнтів в лікарні, лабораторні роботи в науково-дослідних інститутах – все це цілі-завдання, що визначають зміст існування організації.

Цілі-орієнтації – це сукупність цілей учасників, реалізованих через організацію. Сюди відносять узагальнені цілі колективу, які включають і особисті цілі кожного члена організації. Важливим моментом сумісної діяльності кожного члена організації являється суміщення цілей-завдань і цілей-орієнтацій. Якщо вони значно розходяться, втрачається мотивація на виконання цілей-завдань і робота організації може стати неефективною. Прагнучи досягнути цілей-орієнтацій, члени організації відмахуються від цілей-завдань або намагаються виконувати їх лише формально.

Цілі-системи – це стремління зберегти організацію як самостійне ціле: тобто зберегти рівновагу, стабільність і цілісність. Іншими словами, це прагнення організації до виживання в умовах існуючого зовнішнього оточення, інтеграція організації і ряду інших організацій. Цілі-системи повинні органічно вписуватися в цілі-завдання і цілі-орієнтації. У випадку організаційної патології цілі-системи можуть повністю заступати інші цілі. При цьому на перший план виступають бажання будь-якою ціною зберегти організацію, незважаючи на виконання нею завдань або задоволення колективних цілей учасників. Таке явище нерідко спостерігається в крайніх випадках проявів бюрократії, коли організація, втративши реальні цілі, існує лише задля того, щоб вижити, зберегти свою самостійність.

Перераховані цілі організації являються основними, або базовими цілями. Для їх досягнення організація ставить перед собою безліч проміжних, вторинних, похідних цілей: зміцнення дисципліни, стимулювання робітників, покращення якості роботи, та ін. Таке подрібнення цілей повинно відповідати розподілу організації на рівні (відділи, сектори, лабораторії, цехи, дільниці, і т.д.), де кожен підрозділ повинен мати набір похідних цілей, виконання яких служить виконанню основних або базових цілей.

Переважна більшість цілей, які ставлять перед собою люди, соціальні спільноти, неможливо досягнути без соціальних організацій, що зумовлює їх повсюдність і різноманітність. Найбільш значущі серед них:

- організації з виробництва товарів в послуг (промислові, сільськогосподарські, сервісні підприємства і фірми, фінансові установи, банки);

- організації в галузі освіти (дошкільні, шкільні, вищі навчальні заклади, заклади додаткової освіти);

- організації в галузі медичного обслуговування, охорони здоров’я, відпочинку, фізичної культури і спорту (лікарні, санаторії, туристичні бази, стадіони);

- науково-дослідні організації;

- органи законодавчої, виконавчої влади;

Їх називають ще діловими організаціями, які виконують суспільно корисні функції: кооперацію, співробітництво, підпорядкування (спів-підпорядкування), управління, соціальний контроль. Загалом кожна організація існує у специфічному фізичному, технологічному, культурному, політичному і соціальному оточенні, повинна адаптуватися до нього і співіснувати з ним. Немає організацій самодостатніх, закритих. Усі вони, щоб існувати, функціонувати, досягати цілей, повинні мати численні зв’язки з навколишнім світом.

Соціальна організація — соціальна група, орієнтована на досягнення взаємопов'язаних специфічних цілей і формування високо формалізованих структур.

Багато соціологів називають соціальні організації різновидом соціального інституту, але вони мають відмінні від них риси:

1. Соціальна організація утворена усвідомлено і цілеспрямовано для досягнення конкретних цілей своєї діяльності. Вона є певним засобом (інструментом) вирішення завдань. Переслідувана організацією мета не обов'язково збігається з цілями людей, що беруть участь у її діяльності. Тому організація створює різні системи стимулювання, за допомогою яких залучає індивідів до діяльності для досягнення загальної мети.

2. Соціальна організація має чіткий загальнообов'язковий порядок, система її статусів і ролей — ієрархічну структуру. Їй властивий високий ступінь формалізації відносин. Відповідно правила, регламенти, розпорядок охоплюють усю сферу поведінки її учасників, соціальні ролі яких — чітко визначені, а відносини передбачають владу і підпорядкування (субординацію).

3. Для підтримування стабільності відносин, координації дій кожна організація повинна мати координуючий орган або систему управління. Функції її різноманітні, а оптимальний їх набір залежить від цілей організації, зовнішнього середовища

Поняття організації в науці використовується у кількох значеннях:

1)організація відображає міру впорядкованості соціальної системи, показує, наскільки вона відійшла від само організованості або дезорганізації;

2)організація є формою соціальних відносин і, врешті-решт, дає нам розуміння сутісамого суспільства (проста кооперація, мануфактура, фабрика);

3)організація — процес налагодження зв'язків під час сумісної діяльності (організація роботи, організація відпочинку тощо);

4)організація — це соціальна група, яка створюється спеціально для виконання певної діяльності, а значить має мету та реалізує суспільну функцію.

Всі ці значення певним чином пов'язані, однак у соціології аналізується найчастіше останнє значення, на відміну від третього, котрим користується теорія менеджменту та маркетингу. Широко використовують термін «організація» також кібернетика, економіка, біологія та інші науки. Соціологія ж вивчає організацію під своїм специфічним кутом зору, аналізуючи соціальну поведінку індивідів, груп, утворень.

У межах соціології розроблена спеціальна соціологічна теорія (теорія середнього рівня) та відносно автономний напрям в теорії організації — соціологія організацій, яка намагається пояснити природу, механізми функціонування і розвитку організацій, спираючись на соціологічну теорію. В ній організація розглядається як соціальна інституція, система зв'язків і відносин між людьми, як частина соціального оточення людини. У сучасній науковій літературі існує безліч визначень організації, з яких зазвичай виділяються концепція організації як раціональної системи або системи, спрямованої на досягнення мети. Можна виділити чотири основні напрями у визначенні теорії організації:

Відповідно до точки зору одного з основоположників сучасної американської теорії управління Ч. Барнарда, організація- це такий вид кооперації людей, котрий відрізняється від інших соціальних груп свідомістю, передбачуваністю та цілеспрямованістю. Барнард і його послідовники в основному розглядали спільні дії людей, їхню кооперацію, а вже потім необхідність досягнення цілей.

Інший напрямок найкраще характеризує точка зору теоретиків організації Д. Марча і Г. Саймона, згідно з якою організація— це співтовариство взаємодіючих індивідів, яке є найпоширенішим в суспільстві і містить центральну координуючу систему. Висока специфічність структури та координація усередині організації відрізняють її від дифузних і неврегульованих зв'язків між неорганізованими індивідами. Все це надає організації схожості з окремим біологічним організмами.

Американські соціологи П. Блау та В. Скотт представляють третій напрям у визначенні організації. У цьому визначенні вказується основна, на їх думку, характеристика організації — те, що вона для досягнення специфічних цілей повинна бути формалізованою, тобто володіти формальною структурою.

На думку американського дослідника організацій А.Етціоні, організації— це соціальні об'єднання, які свідомо конструюються і реконструюються для досягнення специфічних цілей, що характеризуються свідомим членством в організації та свідомими діями її членів.

На підставі перерахованих основних специфічних рис можна дати наступне визначення організації: організація — це соціальна група, орієнтована на досягнення взаємопов'язаних специфічних цілей і формування високо формалізованих структур на основі спеціалізації або розподілу праці.

Соціальну організацію можна визначити як цілісну функціонально-цільову систему, яка має притаманну їй соціальну структуру, свої функції й ієрархізовану взаємодію між індивідами, групами та структурними підрозділами, створену для задоволення суспільних потреб індивідів та всього суспільства. По суті, соціальна організація — це система свідомої координації цілей діяльності людей. У цьому визначенні зафіксовано дві важливі характеристики організації: те, що вона є певною соціальною спільнотою, групою та що ця спільнота має функціонально-цільову природу, оскільки створюється для реалізації певних цілей. Таким чином, соціальна організація є засобом забезпечення значущої поведінки людей для досягнення конкретної мети.

На думку польського соціолога Яна Щепаньського, соціальна організація будь-якої спільноти — це така сукупність зразків поведінки, настанов, соціальних ролей, засобів соціального контролю, яка забезпечує співжиття членів спільноти, гармонізує множину їхніх прагнень і дій у процесі задоволення потреб, а також сприяє розв'язанню проблем і конфліктів, які виникають під час спільного життя. Соціальна організація — це комплекс засобів, за допомогою яких спільнота підтримує внутрішню рівновагу, певний порядок у своєму середовищі.

Соціальна організація виявляється в різних вимірах суспільного життя. Не випадково автори, які оперують терміном «соціальна організація», позначають ним онтологічні аспекти суспільного буття. Залежно від контексту, де використовується цей термін, робиться акцент на його матеріальному (організація — це група), атрибутивному (організація — це упорядкованість) або поведінковому (організація — це процес) аспектах.

Отже, організація спільноти людей, наприклад соціальної групи, виявляється:

1) у розподілі соціальних дій відповідно до статусів та ролей у групі;

2) взаємо доповненні цих диференційованих дій;

3) стабільності, тривалості у часі статусної та ролевої структури;

4) відносній незалежності соціальних дій від персони, що їх виконує. Дія має відбуватися навіть тоді, коли повністю або частково змінюється склад групи;

5) факті, що певні відхилення від установлених дій викликають негативні санкції, а деякі — позитивні або взагалі не беруться до уваги. Негативні санкції — це осудження, іронія, догана, виключення з групи, позбавлення волі, страта. Позитивною санкцією може бути визнання, похвала, нагорода та ін.

Ступінь відхилення від усталених зразків соціальної дії, зміст і модальність санкцій є різними в різних групах, неоднакові для окремих категорій у межах тієї самої соціальної групи, для індивідів з різними соціальними статусами.

Всі ці прояви соціальної організації в групі свідчать про те, що діяльність людей в її межах зумовлена нормами та певними вимогами до того, як повинен діяти член спільноти в тій чи іншій ситуації. Ці норми складають систему, яка охоплює сферу права, моралі, звичаїв і регулює поведінку в соціальній групі та в суспільстві взагалі. Оскільки у своїх діях індивіди обмежені наявними соціальними відносинами, можна і соціальну організацію визначити як систему нормативно обумовлених і санкціонованих соціальних відносин між індивідами в межах групи, між окремим членом групи та груповими цінностями і, нарешті, між ним і представниками інших груп та їхніми цінностями.

ОСНОВНІ ФУНКЦІЇ ОРГАНІЗАЦІЇ

Організація, як вже зазначалось, створюється для досягнення певних цілей, виконання якоїсь місії. Але одночасно вона виконує ряд функцій, основними з яких є:

- Соціально-економічна функція. Завдяки їй людина забезпечує себе діяльністю не тільки у сфері реалізації свого фаху, а й у сфері розподілу матеріальних благ.

- Соціально-статусна функція. Усяка організація визначає статус кожного свого члена. Цей статус людини організація автоматично "впроваджує" в суспільство. В різних організаціях одна і та ж посада може мати різний статус. Це ж саме можна сказати про престижність праці, доходу тощо.

- Соціально-статусна функція організації може змінюватись. Ми є свідками того, як, впродовж 10 років в Україні втратили престиж одні спеціальності і різко зросла цікавість до інших. За цей час у вищих навчальних закладах відкрилося ряд нових факультетів з метою підготовки економістів, юристів, менеджерів, маркетологів, фахівців банківської справи тощо.

- Функція соціального захисту. Кожна організація може допомогти людині в різних її життєвих ситуаціях. Звичайно, це зовсім не входить в "обов'язок" організації, але коли людині необхідно допомогти (при умові, що вона шанована як член даної організації іншими її членами, в добрих стосунках з її керівництвом тощо), організація всіма доступними засобами в рамках чинного законодавства сприяє вирішенню її проблем. Правда, як зазначають соціологи, здатність, реальність цього рішення залежить від соціального статусу даної організації, її економічних можливостей тощо.

- Ідентифікаційна функція. Кожна людина певним чином хоче бути членом певної спільноти, відчувати себе не тільки як "Я", але і соціально-психологічного "ми". Це "ми" породжує в людині впевненість у своїх силах. Щоб відчути це "ми", людина вступає до популярної політичної партії, творчої групи, об'єднання, сформованого на етнічній основі тощо.

Висновок

«Соціологічний погляд не може не помічати розходження між офіційною нормою як вона формулюється в адміністративному праві і дійсністю адміністративної практики з усіма її порушеннями зобов’язання некорисливості: «використання службового положення в особистих цілях» (зловживання матеріальними благами або суспільним положенням, корупція або хабарництво) або, в більш спотвореній формі, незаконні пільги, адміністративне невтручання, відступ від закону, торгівля службовим положенням – усім тим, що служить отриманню вигоди від незастосування або порушення закону. Але разом з тим соціолог не може не бачити результатів діяльності цієї норми, яка вимагає агентів принести свої особисті інтереси в жертву обов’язків, які входять в їхні функції («службовець повинен віддавати себе роботі цілком»); точніше – якщо бути реалістом – він не може не бачити ефектів особистої зацікавленості в безкорисності і всіх тих різновидах «лицемірного благочестя», появі яких може сприяти парадоксальна логіка бюрократичного поля.» Тому незважаючи на таку закладену в бюрократії небезпеку втрати компетенції і «обюрокрачування» діяльності в сфері управління, така форма управління в теперішній час являється єдино працездатною і прийнятною, і тому одним з основних завдань сучасного управління служить зміна ролі бюрократії в діяльності організації в відповідності з принципами, розробленими М. Вебером. Шлях до досягнення цієї цілі багато дослідників бачить в зміні установок представників бюрократії, у встановлення зв’язку їх благополуччя і кар’єри з кінцевим результатом діяльності організації.

Література:

1. Бурдье П. Дух государства: генезис и структура бюрократического поля. http://ihtik.lib.ru/sociology_21sept2007/sociology_21sept2007_130.rar 2. Вебер Макс. Тіпи панування. Журнал «Соціологічні дослідження», 1988, №5.

3. Дюркгейм Э. Соціологія и теорія пізнання; Хрестоматія з історії психології. М., 1980

4. Пригожин А.И. Соціологія організацій. М., 1980.

3.Особистість і суспільство

Поняття "соціального статусу" та "соціальної ролі" особистості.

Людина щодня взаємодіє з різними людьми і соціальними групами. Рідко буває, коли він повністю взаємодіє тільки з членами однієї групи, наприклад сім'ї, але він в той же час може бути і членом трудового колективу, громадських організацій і т. п. Входячи одночасно в багато соціальні групи, він займає у кожній з них відповідне положення, обумовлене взаєминами з іншими членами групи. Для аналізу ступеня включення індивіда в різні групи, а також положень, які він займає у кожній з них, використовуються поняття соціального статусу та соціальної ролі.

Статус (від лат. Status - положення, стан) - стан громадянина.

Соціальний статус звичайно визначається як положення індивіда або групи в соціальній системі, що має специфічні для даної системи ознаки. Кожен соціальний статус має певним престижем.

Усі соціальні статуси можна розділити на два основних типи: ті, які пропонуються індивіду суспільством або групою незалежно від його здібностей і зусиль, і ті, які особистість досягає своїми власними зусиллями.

1. Різноманітність статусів

Існує широкий діапазон статусів: запропоновані, що досягаються, змішані, особисті, професійні, економічні, політичні, демографічні, релігійні і кровно-родинні, які відносяться до різновиду основних статусів.

Крім них існує величезна безліч епізодичних, неосновних статусів. Такі статуси пішохода, перехожого, пацієнта, свідка, учасника демонстрації, страйки чи натовпу, читача, слухача, телеглядача і т. д. Як правило, це тимчасові стану. Права та обов'язки носіїв таких статусів часто ніяк не реєструються. Вони взагалі важко определіми, скажімо, у перехожого. Але вони є, хоча впливають не на головні, а на другорядні риси поведінки, мислення і відчування. Так, статус професора визначає дуже багато чого в житті даної людини. А його тимчасовий статус перехожого або пацієнта? Звичайно ж ні.

Отже, людина має основні (визначальні його життєдіяльність) і неосновні (що впливають на деталі поведінки) статуси. Перші істотно відрізняються від других.

За кожним статусом - постійним або тимчасовим, основним або неосновним - варто особлива соціальна група або соціальна категорія. Католики, консерватори, інженери (основні статуси) утворюють реальні групи. Наприклад, пацієнти, пішоходи (неосновні статуси) утворюють номінальні групи або статистичні категорії. Як правило, носії неосновних статусів ніяк не погодять поведінку один з одним і не взаємодіють.

Люди мають безліч статусів і належать до безлічі соціальних груп, престиж яких в суспільстві є неоднаковим: комерсанти цінуються вище сантехніків чи різноробочих; чоловіки володіють великим соціальним "вагою", ніж жінки; приналежність до титульного етносу в державі не одне і те ж, що приналежність до національної меншини, і т. д.

З часом у громадській думці виробляється, передається, підтримується, але, як правило, ні в яких документах не реєструється ієрархія статусів і соціальних груп, де одних цінують і поважають більше за інших.

Місце в такій незримою ієрархії називається рангом, який буває високим, середнім або низьким. Ієрархія може існувати між групами в рамках одного суспільства (інтергрупповой) і між індивідами в межах однієї групи (інтрагрупповая). І місце людини в них висловлюють також терміном "ранг".

Розбіжність статусів викликає протиріччя в інтергрупповой і інтрагрупповой ієрархії, яке виникає за двох обставин:

- Коли індивід займає в одній групі високий ранг, а в другій - низький;

- Коли права і обов'язки статусу однієї людини суперечать чи заважають виконанню прав і обов'язків іншого.

Високооплачуваний чиновник (високий професійний ранг) швидше за все буде володарем також високого сімейного рангу як людина, що забезпечує матеріальний достаток сім'ї. Але звідси автоматично не випливає, що у нього будуть високі ранги в інших групах - серед друзів, родичів, товаришів по службі.

Хоча статуси вступають у соціальні відносини не прямо, а тільки опосередковано (через їх носіїв), вони головним чином визначають зміст і характер соціальних відносин.

Людина дивиться на світ і відноситься до інших людей у відповідності зі своїм статусом. Бідні зневажають багатих, а багаті з зневагою ставляться до бідних. Власники собак не розуміють людей, які люблять чистоту і порядок на газонах. Професійний слідчий, хоч і несвідомо, ділить людей на потенційних злочинців, законослухняних і свідків. Російський швидше проявить солідарність з російським, ніж з євреєм чи татарином, і навпаки.

Політичні, релігійні, демографічні, економічні, професійні статуси людини визначають інтенсивність, тривалість, спрямованість і зміст соціальних відносин людей.

2. Роль

Соціальна роль (франц. Role - образ, втілений актором) - це поведінка, очікуване від того, хто має певний соціальний статус. Соціальні ролі - це сукупність вимог, пропонованих індивіду суспільством, а також дій, які повинен виконати людина, що займає даний статус у соціальній системі. У людини може бути безліч ролей.

Статус дітей зазвичай підпорядкований дорослим, і від дітей очікується шанобливість по відношенню до останніх. Статус солдатів відмінний від статусу цивільних; роль солдатів пов'язана з ризиком і виконанням присяги, чого не можна сказати про інші групи населення. Статус жінок відрізняється від статусу чоловіків, і тому від них очікують іншої поведінки, ніж від чоловіків. Кожен індивід може мати велику кількість статусів, і навколишні вправі очікувати від нього виконання ролей згідно з даними статусами. У цьому сенсі статус і роль - це дві сторони одного феномена: якщо статус є сукупністю прав, привілеїв і обов'язків, то роль - дією в рамках цієї сукупності прав та обов'язків. Соціальна роль полягає: з рольового очікування (експектаціі) і виконання цієї ролі (гри).

Соціальні ролі можуть бути інституалізовані і конвенціональними.

Інституалізовані: інститут шлюбу, сім'ї (соціальні ролі матері, дочки, дружини)

Конвенціональні: приймаються за угодою (людина може відмовитися прийняти їх)

Норми культури засвоюються в основному через навчання ролям. Наприклад, людина, що освоює роль військового, долучається до звичаїв, моральним нормам і законам, характерним для статусу даної ролі. Тільки деякі норми приймаються всіма членами суспільства, прийняття більшості норм залежить від статусу тієї чи іншої особистості. Те, що прийнятно для одного статусу, виявляється неприйнятним для іншого. Таким чином, соціалізація як процес навчання загальноприйнятим способів і методів дій і взаємодій є найважливішим процесом навчання рольовому поведінці, в результаті чого індивід дійсно стає частиною суспільства.

Розглянемо деякі визначення соціальної ролі:

- Фіксація окремого положення, яке займає той чи інший індивід у системі суспільних відносин;

- Функція, нормативно схвалений зразок поведінки, очікуваний від кожного, що займає цю позицію;

- Суспільно необхідний вид діяльності і спосіб поведінки особистості, які несуть друк громадської оцінки (схвалення, осуд і т. д.);

- Поведінка особистості у відповідності з її суспільним статусом;

- Узагальнений спосіб виконання певної соціальної функції, коли від людини очікуються певні дії;

- Стійкий стереотип поведінки в певних соціальних ситуаціях;

- Сукупність об'єктивних і суб'єктивних очікувань (експектацій), похідних від соціально-політичної, економічної чи будь-якої іншої структури суспільства;

- Соціальна функція особистості, відповідна прийнятим уявленням людей залежно від їхнього статусу чи позиції в суспільстві, в системі міжособистісних відносин;

- Існуюча в суспільстві система очікувань щодо поведінки індивіда, що займає певне положення, у його взаємодії з іншими індивідами;

- Система специфічних очікувань по відношенню до себе індивіда, що займає певне положення, тобто як він представляє модель своєї власної поведінки у взаємодії з іншими індивідами;

- Відкрите, спостерігається поведінка індивіда, що займає певне положення;

- Уявлення про установленому шаблоні поведінки, яке очікується і вимагається від людини в даній ситуації;

- Визначені дії, характерні для тих, хто займає певну соціальну позицію;

- Набір норм, що визначають, як має поводитися людина даного соціального становища.

Таким чином, соціальна роль трактується як очікування, вид діяльності, поведінку, уявлення, стереотип, соціальна функція і навіть набір норм. Ми розглядаємо соціальну роль як функцію соціального статусу особистості, реалізовану на рівні суспільної свідомості в експектацій, нормах і санкціях в соціальному досвіді конкретної людини.

3. Види соціальних ролей

Види соціальних ролей визначаються різноманітністю соціальних груп, видів діяльності і відносин, у які включена особистість. У залежності від суспільних відносин виділяють соціальні та міжособистісні соціальні ролі.

Соціальні ролі пов'язані з соціальним статусом, професією або видом діяльності (вчитель, учень, студент, продавець). Це стандартизовані безособові ролі, що будуються на основі прав і обов'язків, незалежно від того, хто ці ролі виконує. Виділяють соціально-демографічні ролі: чоловік, дружина, дочка, син, внук ... Чоловік і жінка - це теж соціальні ролі, біологічно зумовлені і передбачають специфічні способи поведінки, закріплені суспільними нормами, звичаями.

Міжособистісні ролі пов'язані з міжособистісними відносинами, які регулюються на емоційному рівні (лідер, скривджений, нехтуємо, кумир сім'ї, улюблений і т. д.).

У житті, в міжособистісних відносинах, кожна людина виступає в якій-то домінуючою соціальної ролі, своєрідному соціальному амплуа як найбільш типовому індивідуальному образі, звичному для оточуючих. Змінити звичний образ вкрай важко як для самої людини, так і для сприйняття оточуючих його людей. Чим більш тривалий період часу існує група, тим звичніше стають для оточуючих домінуючі соціальні ролі кожного учасника групи і тим складніше змінити звичний для оточуючих стереотип поведінки.

4. Основні характеристики соціальної ролі

Основні характеристики соціальної ролі виділені американським соціологом Толкотом Парсонсом. Він запропонував наступні чотири характеристики будь-якій ролі.

За масштабом. Частина ролей може бути строго обмежена, у той час як інша - розмита.

За способом отримання. Ролі діляться на запропоновані і завойовані (ще їх називають досягаємо).

За ступенем формалізації. Діяльність може протікати як у чітко встановлених рамках, так і довільно.

За видами мотивації. В якості мотивації можуть виступати особистий прибуток, суспільне благо і т. д.

Масштаб ролі залежить від діапазону міжособистісних відносин. Чим більше діапазон, тим більший масштаб. Так, наприклад, соціальні ролі подружжя мають дуже великий масштаб, оскільки між чоловіком і дружиною встановлюється найширший діапазон відносин. З одного боку, це відносини міжособистісні, що базуються на різноманітті почуттів та емоцій, з іншого - відносини регулюються нормативними актами і в певному сенсі є формальними. Учасники даного соціальної взаємодії цікавляться різними сторонами життя один одного, їх відносини практично не обмежені. В інших випадках, коли відносини строго визначаються соціальними ролями (наприклад, відносини продавця і покупця), взаємодія може здійснюватися тільки з конкретного приводу (в даному випадку - купівлі). Тут масштаб ролі зводиться до вузького кола специфічних питань і є невеликим.

Спосіб отримання ролі залежить від того, наскільки неминучою є дана роль для людини. Так, ролі молодої людини, старого, чоловіки, жінки автоматично визначаються віком і підлогою людини і не вимагають особливих зусиль для їх придбання. Тут може бути тільки проблема відповідності своєї ролі, яка вже існує як даність. Інші ролі досягаються або навіть завойовуються в процесі життя людини і в результаті цілеспрямованих спеціальних зусиль. Наприклад, роль студента, наукового співробітника, професора і т. д. Це практично всі ролі, пов'язані з професією і будь-якими досягненнями людини.

Формалізація як описова характеристика соціальної ролі визначається специфікою міжособистісних відносин носія цієї ролі. Одні ролі передбачають встановлення лише формальних відносин між людьми з жорсткою регламентацією правил поведінки; інші, навпаки, - тільки неформальних, треті можуть поєднувати в собі як формальні, так і неформальні відносини. Очевидно, що відносини представника ГИБДД з порушником правил дорожнього руху повинні визначатися формальними правилами, а відносини між близькими людьми - почуттями. Формальні відносини часто супроводжуються неформальними, в яких проявляється емоційність, адже людина, сприймаючи і оцінюючи іншого, виявляє до нього симпатію або антипатію. Це відбувається, коли люди взаємодіють деякий час і відносини стають відносно стійкими. Мотивація залежить від потреб і мотивів людини. Різні ролі обумовлені різними мотивами. Батьки, піклуючись про благо своєї дитини, керуються перш за все почуттям любові і турботи; керівник трудиться в ім'я справи і т. д.

5.Влияние соціальної ролі на розвиток особистості

Вплив соціальної ролі на розвиток особистості досить велике. Розвитку особистості сприяє її взаємодія з особами, що грають цілий ряд ролей, а також її участь в максимально можливому рольовому репертуарі. Чим більше соціальних ролей здатний відтворити індивід, тим більш пристосованим до життя він є. Таким чином, процес розвитку особистості часто виступає як динаміка освоєння соціальних ролей. Для будь-якого суспільства не менш важливо предпісиваніе ролей відповідно до віку. Пристосування індивідів до постійно мінливих віком і віковим статусам - вічна проблема. Не встигає індивід пристосуватися до одного віку, як тут же насувається інший, з новими статусами і новими ролями. Ледве юнак починає справлятися зі збентеженням і комплексами юності, як він вже стоїть на порозі зрілості, ледве людина починає виявляти мудрість і досвідченість, як приходить старість. Кожний віковий період пов'язаний із сприятливими можливостями для прояву здібностей людини, більше того, наказує нові статуси і вимоги навчання нових ролей. У певному віці індивід може мати проблеми, пов'язані з пристосуванням до нових рольовим статусним вимогам. Дитина, про який говорять, що він старшою за свої роки, тобто досяг статусу, притаманного старшої вікової категорії, зазвичай повністю не реалізує свої потенційні дитячі ролі, що негативно позначається на повноті її соціалізації. Часто такі діти відчувають себе самотніми, недолугими. У той же час статус незрілого дорослої людини являє собою комбінацію статусу дорослого з установками і поведінкою, властивими дитинству чи юності. У такої особистості зазвичай виникають конфлікти при виконанні ролей, відповідних її віку. Ці два приклади показують невдале пристосування до вікових статусах, запропонованим суспільством. Освоєння нової ролі може мати величезне значення для зміни людини. У психотерапії існує навіть відповідний метод корекції поведінки - іміджетерапія (імідж - образ). Пацієнту пропонують увійти в новий образ, зіграти роль, як у виставі. При цьому функцію відповідальності несе не сама людина, а його роль, яка задає нові шаблони поведінки. Людина змушена діяти інакше, виходячи з нової ролі. Незважаючи на умовність такого методу, ефективність його використання була досить висока, оскільки суб'єкту давалася можливість вивільнити пригнічені потягу якщо не в житті, то хоча б у процесі гри. Широко відомий соціодраматіческій підхід до інтерпретації людських вчинків. Життя розглядається як драма, кожен учасник якої грає свою специфічну роль. Програвання ролей дає не тільки психотерапевтичний, але також і розвиваючий ефект.

Висновок

Зв'язок особистості та соціальних ролей, і розв’язав дослідницькі завдання: визначив, хто є особистістю та як національний менталітет впливає на особистість; проаналізував вплив соціальної ролі на поведінку особистості; дослідив місце особистості в суспільстві. Зазначене дає підстави для наступних узагальнень.

Отже, особистість є соціальною за своєю сутністю, але індивідуальною за способом свого існування. Вона – єдність соціального і індивідуального, сутності і існування. Особистість визначається не «індивідуальним світом», а тим, якою мірою індивідуальний, особистий світ вміщує «світ людини».

Національний менталітет визначає певні риси особистості українця: одвічне прагнення до незалежності, свободи. Крім того, притаманні глибока пошана до природи, жінки, любов до рідного краю. Соціальна роль лідера, в крайньому разі, не останньої особи в суспільстві – це риса саме українців.

Людина є соціальною істотою, яка орієнтована і включена в контекст групової поведінки. Особистість формується у взаємодії з іншими особистостями. Найважливішою соціальною роллю в групі є роль лідера. Соціальну стабільність суспільства і задоволеність індивіда забезпечують турбота з боку держави та дотримання високих соціальних стандартів.

Особистість знаходиться в суспільстві з народження. Правосуб'єктність індивіда в істотній мірі офіційно визначається отриманням паспорта громадянина. Діяльність громадянина підпорядковується законодавству країни, він несе відповідальність за свої дії і вчинки, є повноцінним суб'єктом правової діяльності в суспільстві. У ході реалізації програм життєдіяльності особистість просувається вгору сходинками статусу у відповідних соціальних інституціях.

Список використаної літератури та джерел

В.В. Москаленко «Соціальна психологія». – К.: Центр навчальної літератури, 2008. – 687 с.

Л.Е. Орбан-Лембрик «Соціальна психологія». – К. Либідь. 2006. – 556 с.

В.Т. Циба «Системна соціальна психологія». – К., 2006. – 327 с.

В. Янів «Нариси до історії української етнопсихології». К. Знання. 2006. – 340 с.
скачати