1   2   3   4   5
Ім'я файлу: Магистер Непомн11.12.19.doc
Розширення: doc
Розмір: 435кб.
Дата: 16.04.2020
скачати


Міністерство освіти і науки України
Державний заклад

Луганський національний університет

імені Тараса Шевченка”

Навчально-науковий інститут культури і мистецтв
Кафедра музичного мистецтва та хореографії


Непомнящий Віталій Миколайович

ФОРТЕПІАННА ТВОРЧІСТЬ ЕДВАРДА ҐРІГА В КОНТЕКСТІ ХУДОЖНЬО-ЕСТЕТИЧНОГО НАПРЯМКУ РОМАНТИЗМУ

Магістерська робота

за спеціальністю 025 «Музичне мистецтво»

Особистий підпис - ________ В.М. Непомнящий

Науковий керівник - ________ канд. пед. наук, доц. С.В.Борисова

(підпис)
Завідувач кафедри - ________ канд. пед. наук, доц. О.С. Плохотнюк

(підпис)

Старобільськ – 2020
ЗМІСТ
ВСТУП…………………………………………………………………………..3

РОЗДІЛ 1. Генезис і теоретичні основи фортепіанної творчості в романтизмі……………………………………………………………………...7

1.1. Витоки і загальні теоретичні проблеми розвитку романтизму………..7

1.2. Виникнення романтичних концепцій і їх зміна в різні культурно-історичні епохи…………………………………………………………………12

1.3. Романтизм у фортепіанній творчості європейських композиторів……21

Висновки до першого розділу………………………………………………31

РОЗДІЛ 2. Фортепіанна творчість Едварда Ґріга в контексті тенденції розвитку романтизму……………………………………………..................34

2.1. Актуальність фортепіанної творчості Е. Ґріга в епоху романтизму…34

2.2. Нові пошуки і відкриття в норвезькій музиці……………………………42

2.3. Фортепіанна спадщина Е. Ґріга………………………………………….53

Висновки до другого розділу………………………………………………..65

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ……………………………………………………..68

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………………...71

ВСТУП

Актуальність дослідження фортепіанної творчості Едварда Ґріга зумовлена посиленою увагою сучасних науковців до вивчення питань впливу музичного мистецтва у період романтизму у Норвегії на розвиток романтизму в світі.

Особлива увага до творчості Е.Гріга спостерігається у працях багатьох вчених та науковців, особливо такі, як: Зенкін К. В., Кремльов Ю. А., Бенестад Ф., Шельдеруп-Еббе Д. Праці цих музикознавців присвячені життю і творчості великого сина Норвегії композитора Едварда Гріга.

Романтизм у мистецтві – явище складне і неоднорідне. У кожній національній культурі, залежно від особливостей суспільно-політичного розвитку країни, її історії, психологічного складу народу, художніх традицій, стилістичні ознаки романтизму щоразу набували своєрідного вираження. Цим і пояснюється багатство його національних виявів. Навіть у творчості окремих художників-романтиків перепліталися різні, часом зовсім суперечливі, вияви стилістики романтизму [23, с. 108].

Творчість романтиків нерозривно пов’язана з поняттями народного і національно самобутнього, природного, що виражалося, переважно, у прагненні відтворити втрачену у реальній дійсності первинність та цілісність. Звідси – підвищений інтерес до історії, фольклору, культури, природи. Таким чином, епоха романтизму, протиставляючи почуття і розум, утверджує нове коло образів, нові естетичні принципи. Так на романтичних тенденціях формувалися нові покоління митців різних країн і культур. Поєднавши у своїй творчості різноманітні віяння, вони тяжіють до європейської техніки, надаючи перевагу новим жанрово-стильовим формам, що виникли внаслідок злиття різних тенденцій. Зокрема, в музиці романтизм ґрунтувався на традиціях європейської фортепіанної класики та вільного ставлення до музичних реалій. Найбільш плідні і перспективні у своїх поривах були ті композитори, які втілювали у своїх творах полістилістичні засоби вираження, завдяки чому романтизму у фортепіанній музиці належить особливе місце [23, с. 108].

Одним з найяскравіших представників романтизму в європейській музичній спільноті був великий композитор і музикант Едвард Ґріг.

Його стиль дуже яскравий, індивідуальний та відзначений національною характерністю. Актуальність притаманна абсолютно всім його творам. "Не дивно, - писав П. І. Чайковський, що Ґріга всі люблять, що він скрізь популярний!.." В творах композитора органічно поєднанні гармонічні та метро-ритмічні особливості норвежської музики, фолькльор народних пісень та танців.

Подібно М. Глінці у Росії, Е. Ґріг став основоположником норвезької музичної класики. Його творчий шлях збігся з періодом розквіту культури Норвегії, зі зростанням її національної самосвідомості, з процесом становлення національної композиторської школи. Різноманітні по жанру, формам твори Е.Ґріга – від романсів, пісень, танців до симфонічних творів - виразно своєрідні, індивідуальні та сучасні й понині. Вони глибоко зв’язані з норвезькою народною музикою, використовують жанрові особливості, інтонаційний стрій, ритмічні формули народних пісенних і танцювальних мелодій північних країн.

В ході магістерської роботи розглядаються етапи розвитку творчості самого композитора та його вплив на творчість композиторів скандинавських країн і на європейську музику загалом.

Об’єкт дослідження: фортепіанна музика художньо-естетичного напрямку романтизму.

Предмет дослідження: жанрові та стильові особливості фортепіанної творчості Едварда Ґріга в контексті художньо-естетичного напрямку романтизму.

Мета дослідження: встановлення залежності фортепіанної творчості Е. Ґріга від європейських стандартів та досягнень епохи романтизму та його вплив на музичні тенденції подальшого розвитку фортепіанного мистецтва.

Основними завданнями магістерської роботи є:

  • дослідити історію виникнення романтизму

  • ознайомитись із впливом історичних і політичних чинників на розвиток романтизму;

  • дослідити формування романтизму в фортепіанній музиці;

  • дослідити актуальність фортепіанної творчості Е. Ґріга

  • проаналізувати фортепіанні твори Е.Ґріга в контексті художньо-естетичного напрямку романтизму;

  • встановити основні чинники впливу спадщини Е.Ґріга на норвезьку та в цілому на європейську культуру.

Наукова новизна: полягає в подальшому дослідженні генезису та теоретичних основ фортепіанного мистецтва у період романтизму, зокрема фортепіанної творчості Е.Ґріга.

Теоретичне значення дослідження полягає в тому, що ця робота є внеском у подальшу розробку проблем вивчення культури епохи романтизму, що засвідчила високий злет людської думки у всіх сферах діяльності: науці, мистецтві, літературі, музиці, а особливо сфері виховання, освіти. Сформувалися нові суспільні відносини, головним об'єктом яких виступає людина як особистість з усіма її сильними і слабкими сторонами. 

Практична цінність роботи полягає в тому, що її результати можна використовувати в курсах лекцій та спецкурсах, пов’язаних з проблемами вивчення фортепіанної творчості епохи романтизму та зокрема творчості Е.Ґріга, таких як музична література, музичний виконавський аналіз, методика тощо.

В ході аналізу музики епохи романтизму планується дослідити основні напрямки подальшого розвитку європейської музики з часів зародження романтизму до наших днів.

Публікації. Основні положення та результати роботи опубліковано в 1 науковій статті, яку було опубліковано в науковому збірнику.


РОЗДІЛ 1

ГЕНЕЗИС І ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ФОРТЕПІАННОЇ ТВОРЧОСТІ В РОМАНТИЗМІ

1.1. Витоки і загальні теоретичні проблеми розвитку романтизму

Романтизм - (франц. romantisme), ідейний і художній напрям в європейській і американській духовній культурі кінця 18 - 1-ї половини 19 ст. Французька romantisme веде родовід від іспанського romance (так називали в середині століття іспанські романси, а потім і лицарський роман, через англ. romantic (романтичний), що передається по - французьки romanesque, а потім romantique і означало в 18 столітті «дивне», «фантастичне», «мальовниче». На початку 19 століття слово романтизм стає терміном для позначення нового мистецького напрямку, протилежного класицизму [18, с.126].

Романтики виявляли глибоку зацікавленість національною історією, народною творчістю: легендами, обрядами, казками, звичаями, піснями. Народне мистецтво вважалося головною серед «вічних цінностей», відкритих романтиками.

Особливий інтерес був до людини, її душевного світу і сприяв розквіту ліричних і ліро-епічних жанрів, поглибленню психологізму. Серед відомих романтиків – великі національні поети: Гейне, Байрон, Гюго, Міцкевич. Яскраво відтворено історичний колорит у романах В. Скотта і А. Дюма. Література цього часу збагатилась казками братів Грімм, баладами Шиллера та Міцкевича. Період романтизму позначений також розвитком художнього перекладу. У Росії блискучим майстром поетичного перекладу був В.А. Жуковський, завдяки йому надбанням російської літератури стало багато шедеврів світової поезії.

XIX століття відоме розквітом національних музичних шкіл, які спирались на традиції народного мистецтва. У цей час з’являються фундаментальні дослідження фольклору, історії, давньої літератури. Вимальовується нове коло образів, які виражають неповторні національні ознаки.

У музиці романтизм як напрямок складається в 1820-і рр., а завершальний період його розвитку, що отримав назву неоромантизм, охоплює останні десятиліття 19 століття. Раніше за все музичний романтизм з'явився в Австрії (Ф. Шуберт), у Німеччині (К. М. Вебер, Р.Шуман, Р. Вагнер) та Італії (Н. Паганіні, В. Белліні, ранній Дж. Верді та ін), трохи пізніше - у Франції (Г. Берліоз, Д. Ф. Обер), Польщі (Ф. Шопен), Угорщині (Ф. Ліст), Норвегії (Е.Ґріг), Росії (О. Аляб’єв, О. Верстовський, М. Глінка) [20, с.232].

Музика цього стилю відрізняється енергією, інтенсивністю і пристрасністю. Строгі музичні форми набули експресії та виразності. Музика романтизму — це звернення до людської душі, народної музики, історії народу.

У кожній країні він знаходив національну форму, часом і в кожній країні складалися різні романтичні течії (Лейпцизька школа і Веймарська школа в Німеччині). Якщо естетика классицизму орієнтувалася на пластичні мистецтва з властивими їм стійкістю і довершеністю художнього образу, то для романтиків виразом суті мистецтва стала музика як втілення нескінченної динаміки внутрішніх переживань. Характерні риси музичного романтизму: протиставлення ідеального світу та повсякденності; відображення проблем людини, її конфлікту із зовнішнім світом, самотності; звернення до народної творчості, національної культури, історичного минулого; переважання національно-патріотичних і демократичних тем, любові до природи.

Особлива увага романтиків була прикута до душевного світу людини, що підсилило роль лірики у їхніх творах. Розпочався пошук нових засобів емоційної виразності, щоб глибоко і проникливо розкрити багатий світ людських переживань, надати перевагу почуттям над розумом, підсилити інтерес до життя простих людей, перенісши акцепт па народне мистецтво, музику побуту.

Романтизм є своєрідною реакцією на Просвітництво з його культом розуму. Його виникнення було обумовлено різними причинами. Найважливіша з них – розчарування в підсумках Великої французької революції, яка не виправдала сподівань, покладених на неї надій.

Для романтичного світогляду характерний різкий конфлікт між реальною дійсністю і мрією. Дійсність низька і бездуховна, вона пронизана духом міщанства, філістерства і достойна тільки заперечення. Мрія - це щось прекрасне, досконале, недосяжне і незбагненне розумом [1, с.3].

Прозі життя романтизм протиставив прекрасне царство духу, «життя серця». Романтики вірили в те, що почуття становлять більш глибокий пласт душі, ніж розум. За словами Вагнера, «художник звертається до почуття, а не до розуму». А Р. Шуман говорив: «розум помиляється, почуття - ніколи» [28, с.1]. Не випадково ідеальним видом мистецтва була оголошена музика, яка в силу своєї специфіки найбільш повно виражає порухи душі. Саме музика в епоху романтизму зайняла провідне місце в системі мистецтв.

Музичний романтизм сприйняв такі найважливіші загальні тенденції романтизму, як антираціоналізм, примат духовного та його універсалізм, зосередженість на внутрішнім світі людини, нескінченність його почуттів, настроїв. Звідси особлива роль ліричного начала, емоційна безпосередність, свобода виразів. Як романтичним письменникам, музичним романтикам властивий інтерес до минулого, до далеких екзотичних країн, любов до природи, схиляння перед народним мистецтвом. У їх творах були перетворені численні народні перекази, легенди, повір'я. Народну пісню вони розглядали як праоснову професійного музичного мистецтва. Фольклор був справжнім носієм національного колориту, поза яким вони не мислили мистецтва [29, с.135].

Романтична музика істотно відрізняється від попередньої музики віденської класичної школи; вона менш узагальнена за змістом, відображає дійсність не в об'єктивно - споглядальному плані, а через індивідуальні, особисті переживання людини (художника) у всьому багатстві їх відтінків; їй властиве тяжіння до сфери характерного і в місці з тим портретно - індивідуального, при цьому характерно фіксуються в двох основних різновидах - психологічний та жанрово - побутовий. Набагато ширше представлені іронія, гумор, навіть гротеск; одночасно посилюється національно - патріотичноа та героїко – визвольна тематика (Ф. Шопен, а також Ф. Ліст, Г. Берліоз та ін). Велике значення набувають музична зображеність, звукопис.

Істотно оновлюються виразні засоби. Мелодія стає більш індивідуалізованою і рельєфною, внутрішньо-мінливою, чутливою на найтонші зрушення душевних станів; гармонія інструментування - багатшою, яскравою, барвистою; на противагу врівноваженим і логічно впорядкованим структурам класиків зростає роль зіставлень, вільних сполучень різних характерних епізодів.

У музично-виконавчому мистецтві романтизм проявився в емоційній насиченості виконання, багатстві фарб, в яскравих контрастах, віртуозності (Н. Паганіні, Ф. Шопен, Ф. Ліст). У музичному виконавстві, як і в творчості менш значних композиторів, романтичні риси нерідко поєднуються з зовнішньою ефективністю. Романтична музика залишається неперехідною художньою цінністю і живим, дієвим спадком для наступних епох.

В якості основної проблеми романтичної музики висувається проблема особистості, причому в новому освітленні - в її конфлікті з навколишнім світом. Романтичний герой завжди самотній. Тема самотності - чи не найпопулярніша у всьому романтичному мистецтві. Дуже часто з нею зв'язана думка про творчу особистість: людина самотня, коли він є саме неабиякою, обдарованою особистістю. Артист, поет, музикант - улюблені герої у творах романтиків («Любов поета» Шумана, «Фантастична симфонія» Берліоза з її подзаголовком- «Епізод з життя артиста», симфонічна поема Ліста «Тассо») [22, с.307].

Притаманний романтичній музиці глибокий інтерес до людської особистості висловився в переважанні в неї особистого тону. Розкриття особистої драми нерідко набувало у романтиків відтінок автобіографічності, який вносив до музику особливу щирість. Так, наприклад, багато фортепіанних творів Р. Шумана пов'язані з історією його любові до Клари Вік, автобіографічний характер своїх опер всіляко підкреслював Вагнер.

Увага до почуттів призводить до зміни жанрів – панівне становище набуває лірика, в якій переважають образи любові.

З темою «ліричної сповіді» дуже часто переплітається тема природи. Резонуючи з душевним станом людини, вона зазвичай забарвлюється почуттям дисгармонії. З образами природи тісно пов'язаний розвиток жанрового і лірико-епічного симфонізму (одне з перших творів - «велика» симфонія C-dur Ф. Шуберта).

Справжнім відкриттям композиторів-романтиків стала тема фантастики. Музика вперше навчилася втілювати казково-фантастичні образи чисто музичними засобами. В операх XVII - XVIII століть «неземні» персонажі (як, наприклад, Цариця ночі з моцартовской «Чарівної флейти») розмовляли на «загальноприйнятому» музичній мові, мало виділяючись на тлі реальних людей. Композитори-романтики навчилися передавати фантастичний світ як щось цілком специфічне (за допомогою незвичайних оркестрових і гармонійних фарб). Яскравий зразок - «Сцена у вовчому ущелині» в «Чарівному стрілкові» Вебера.

І вищою мірою характерний для музичного романтизму інтерес до народної творчості. Подібно поетам-романтикам, які за рахунок фольклору збагачували і оновлювали літературну мову, музиканти широко зверталися до національного фольклору - народних пісень, баладам, епосу (Ф. Шуберт, Р. Шуман, Ф. Шопен, І. Брамс, Б. Сметана, Е. Ґріг і ін.). Втілюючи образи національної літератури, історії, рідної природи, вони спиралися на інтонації і ритми національного фольклору, відроджували старовинні діатоничні лади. Під впливом фольклору зміст європейської музики яскраво перевтілився [15, с.15].

Найважливішим моментом естетики музичного романтизму була ідея синтезу мистецтв, яка знайшла найбільш яскраве вираження в оперній творчості Вагнера і в програмній музиці Берліоза, Шумана, Ліста.

Діячі романтичного мистецтва в музиці не протистояли класицизму, як це було в літературі, а вносили новий подих, змінювали його, переформовували. Та зв´язок останнього з ідеологією відчуження від демократичних смаків, його рутинність і зашкарублість, що перешкоджали вільному розвиткові нових течій у мистецтві, пояснюють темпераментність і соціальну пристрасність, що були притаманні боротьбі романтиків проти класиків. Музика романтизму була ближча до почуттів та мрій людей на зміни в житті.
1.2. Виникнення романтичних концепцій і їх зміна в різні культурно-історичні епохи

Мистецтвознавці різних поколінь визнавали, що романтизм неможливо охопити лише історичними рамками. Зокрема, український поет і літературознавець Є. Маланюк у 1937 році писав: «Романтизм живе в середньовіччю і ренесансі. Він чуйно стоїть на сторожі людини і народу, лише не в змеханізованім і деградованім значенні цих слів з минулого століття». Через півстоліття цю думку розвинув О. Михайлов, дійшовши висновку, що «романтизм майже неосяжний у широті своїх художніх рішень», констатуючи наявність його ознак у мистецтві не тільки ХІХ ст., а й давніх епох та ХХ ст. [8, c.2]. Але більшість митців виділяють основні три етапи розвитку романтизму. Перший – перехідний від класицизму та просвітництва – на зламі XVIII-XIX ст., другий обіймає творчість митців романтичного світосприйняття ХІХ ст. та їх послідовників, а третій – мистецтво всіх епох: від фольклору до найновіших форм професійної творчості, що переплилися в часі ХІХ -ХХ столітть. Ідеєю «тріадності» романтизму вирізняється також дослідження музикознавця А. Кудряшова, який виразив сутність музичного романтизму ланцюгом споріднених слів – «романтичне» – «романтика» – «романтизм». За визначенням цього вченого, ««романтичне» є історико-типологічною категорією, якою характеризується мистецтво незвичайних, «відкритих», постійно змінних форм». «Романтика» ж, на думку дослідника, уособлює тенденцію до свободи вираження і є характерною для мистецтва різних епох, а власне «романтизм» – «епоху панівної в мистецтві романтики, яка, здебільшого, охоплює ХІХ ст.». Інший зміст у поняття «романтизму» та «романтики» вкладає музикознавець і культуролог І. Юдкін-Ріпун, автор ґрунтовної монографії «Культура романтики» [25, с.25]. Термін «романтика» трактується вченим доволі широко: як стиль цілої епохи, як уклад життя людей цієї епохи, як характер особистості, спосіб дії та, навіть, ставлення до вчинків. «Романтизмом» дослідник визначає стиль мислення, який охоплює не лише мистецтво, а й усі прояви людського інтелекту і духу.

Тенденція дефініціювати романтизм як епоху, а також, як стиль цієї епохи, характерна, переважно, для музикознавчих досліджень. Зокрема, про епоху Романтизму в музиці писали: К. Дальгауз, А. Ейнштейн, К. Зенкін, М. Михайлов, Б. Яворський та ін. У працях цих учених романтизм окреслено рамками ХІХ ст. – періодом, коли найповніше розкрилася його естетична й художня сутність. А. Ейнштейн уявляв романтизм навіть «ерою» в історії музики. В історії музикознавства простежуються і відмінні трактування музичного романтизму як епохи [14, с.4]. Наприклад, Ф. Блуме, який визначав злиття класицистичних і романтичних принципів музичного мислення, висунув концепцію «класико-романтичної епохи», поставивши під сумнів самодостатність музичного романтизму. Його сучасник, американський музикознавець П. Г. Ленг теж не розгалужував класицизм і романтизм як окремі епохи. Зважаючи на умовність виміру будь-якої історичної епохи, чітко визначити хронологічні межі музичного романтизму практично неможливо. Тому одні дослідники пов’язували формування романтизму з творчістю Ф. Шуберта і К. М. Вебера; інші – з іменами Е. Т. Гофмана, Л. Шпора та Н. Паганіні, а дехто знаходив витоки романтичного стилю у творах В. А. Моцарта та Л. Бетховена [14, с.25].

Таким чином, точка відліку романтизму в різних дослідженнях коливається між останньою чвертю ХVIII та рубежем ХVIII-ХІХ ст.

А от у визначенні кінця епохи Романтизму музикознавці схиляються, переважно, до позначки 20-х років ХХ ст. Як пише К. Зенкін, завершення романтизму пов’язують з виходом за межі пізньоромантичної тональності у творчості К. Дебюссі, А. Веберна, С. Прокофєва, Б. Бартока, коли «свобода організації музичного часопростору, якої прагнули романтики, стала реальністю» [12, с.20].

А на початку зародження одним з найважливіших стимулів розвитку романтизму були національні підйоми патриотизму в період Французької революції та наполеонівських війн. Звідти – інтерес до національної героїки, народної творчості, самобутнього, природного, що виражалося, переважно, у прагненні відтворити втрачену у реальній дійсності первинність та цілісність; підвищений інтерес до історії, фольклору, культури, природи. Творчість романтиків нерозривно пов’язана з поняттями народного і національно. Ще однією розвиненою темою у романтичних творах була тема любові і смерті, зв’язок реального і містичного. Уявний світ людини ніби підносить її над непривабливою дійсністю. Таким чином, епоха романтизму, протиставляючи почуття і розум, утверджує нове коло образів, нові естетичні принципи.

Виразними ознаками романтичної музики є мінливість настроїв (мажор, мінор), вільна побудова музичних творів, їх програмність, зацікавленість композиторів національною культурою, звернення до літературних жанрів. Вона захоплює своєю мужністю, щирістю і теплотою мелодій, глибиною виражених у ній почуттів. Характерними ознаками стають індивідуалізація і драматизація ліричного начала, конкретне втілення національного на основі народного мелосу, посилення ролі вокальної, пісенної основи, а також довільне трактування сталих жанрів і форм, створення нових. Активно розвивалась програмна музика, яка брала за основу сюжети і теми з народного епосу, літературних творів, живопису. Особливого поширення набула інструментальна мініатюра, зокрема прелюдія, музичний момент, експромт і цикл мініатюр програмного характеру [6, с.45].

Цікаво знати, що в епоху романтизму отримали розквіт новітні жанри: народно-побутова, фантастична і романтико-героїчна опера, балада, пісня, романс, танець, програмна симфонія, програмна концертна увертюра, симфонічна поема, концертні музично-драматичні твори, характеристичні фортепіанні п’єси, лірична фортепіанна мініатюра, камерні жанри [11, с.8].

Центром уваги багатьох композиторів став найбільш синтетичний жанр - опера, заснована у романтиків головним чином на казково-фантастичних, «чарівних», царсько - пригодницьких та екзотичних сюжетах.

В інструментальній музиці залишаються визначальними жанри симфонії, мірного інструментального ансамблю сонати для фортепіано і для інших інструментів, проте вони були перетворені зсередини. В інструментальних творах різних форм яскравіше позначаються тенденції до музичного живопису. Виникають нові жанрові різновиди, наприклад, симфонічна поема, поєднана рисами сонатного алегро і сонатно - симфонічного циклу; її поява пов'язана з тим, що музична програма виступає в романтизмі як одна з форм синтезу мистецтв, збагачення в інструментальній музиці через єднання з літературою. Новим жанром з'явилася також інструментальна балада. Схильність романтиків до сприйняття життя як строкатої низки окремих станів, картин, сцен зумовила розвиток різного роду мініатюр та їх циклів (В. Томашек, Ф. Шуберт, Р. Шуман, Ф. Шопен, Ф. Ліст, молодий Й. Брамс) [14, с.129].

Поринувши у світогляд перших романтиікв, які одночасно були й прихильниками класицизму в музиці, можна розгледіти основні принципи, що тільки зароджувались як романтичні: особистість - свобода – любов. І одним з таких яскравих представників був Л. Бетховен. В. П. Боткін писав: «У музиці Бетховена не одне нескінченне прагнення, а проявлення абсолютного духу ... Що передчуває Гайдн, до чого прагнув Моцарт, то висловив Бетховен ... Всі почуття людини, всю нескінченність душі його обійняв Бетховен ... » [13, с.103].

В. П. Боткін вважав, що дух і фантазія композитора настільки сильні, що навіть розум не в силах слідувати за ними, а почуття в процесі сприйняття його творінь звільняються від нескінченного, невтомного контролю і наповнюються повним блаженством.

У його музиці царство духу стало дійсністю. «Божественна велич, вічне торжество перемоги світла над темрявою на першому місці в Бетховена, але людина не тільки не знищується перед променистим її світлом, навпаки, він усвідомлює себе причетним ... вічно блаженного царства» [22, с.78].

Л. Бетховен був романтиком за своєю духовною суттю, силі натхнення, багатству фантазії і навіть по прагненню порушити традиції класичної музичної школи, піти від універсалізму, віддавши пріоритет автору творіння. Він слідував ідеології Ф. Шлегель, згідно з якою мистецтво зобов'язане визнати «свавілля поета», художника, композитора. Але концепція Л. Бетховена не в усьому збігалася з романтизмом. Його натхнення знаходилося в єдності і рівновазі з розумом, керуючим ходом розвитку музичної думки, в той час як романтики проповідували культ несвідомого.

Дотримуючись ідеї Сенанкура, який в своєму романі «Оберман» говорив про те, що музика є джерелом найсильніших вражень, Л. Бетховен стверджував про пріоритет музики над живописом та іншими видами мистецтва, так як «в ній виражені почуття, які викликають в людині насолоду природою і втілюють деякі враження від сільського життя » [37, с.32].

Він, як і Е.Т.Гофман, бачив в музиці «найбільш романтичне з усіх мистецтв», здатне виражати в звуках «затаєні передчуття захопленої душі». Згодом музичний романтизм став набагато більш різноманітним, що поєднує в собі різні, іноді полярні тенденції, погляди, почуття, різноманіття яких не завжди усвідомлювалася і адекватно сприймалося послідовниками.

Таким була творча спадщина Р. Вагнера. Його пошук духовного в науковій літературі досі викликає суперечки про те, чи був Р. Вагнер революціонером або реакціонером, чи змінював він свої погляди і що для нього було воістину цінним. Але музикознавчі дослідження не дають повної картини тому, що, як правило, не враховують його філософсько-релігійного світогляду.

І хоча Р. Вагнер не був ні політиком, ні філософом, ні богословом, ні навіть теоретиком музики, він спирався на свою систему духовних цінностей, яка зачіпала найважливіші філософсько-політичні, релігійні та мистецтвознавчі проблеми і знайшла відображення в його способі життя, різних публікаціях, листах, спогадах, в музичних творах. Величезний вплив на світогляд Р. Вагнера справила філософська концепція Л. Фейєрбаха, основу якої становила особистість чуттєвого і земної людини у всьому багатстві його духовного і фізичного початку. Його творіння ніколи не були абстрактні, але вони пронизані почуттям катастрофи, що властива настроям тодішньої Європи, його найбільше хвилювала душа конкретного індивідуума, наділеного палкою жагою до життя, але в той же час безсилого змінити своє майбутнє.

Тому особливе місце в світогляді композитора займали ідеали любові і свободи, про які він писав як про основні потреби людського життя. «Як сама людина, так і все, що виходить від неї, може вийти на свободу тільки через любов. Свобода полягає в задоволенні вищої потреби, а вищої людської потребою є любов!» [44, с.43].

Музика, на думку композитора, являє собою людське серце, з якого виливається все найцінніше, що є в ньому. Уособлення музики з любов'ю і свободою досить традиційно, але Р. Вагнер пов'язував ідеали з усіма гранями внутрішнього світу людини, які становили гармонійне різноманіття його музичних творів.

Світоглядна концепція Р. Вагнера відображала ідеали романтизму. Любов до природи, людини, схиляння перед ним, а потім і їх обожнювання направляли творче натхнення художника. Його нічим не обмежений суб'єктивізм набував магічної сили.

Романтики прагнули до осягнення духовного, вони розуму протиставляли почуття, вільну гру - фантазіі. Свобода - Бог даної епохи, завдяки їй, на думку романтиків, людина здатна піднятися над собою і оточуючими. Пізніший романтизм сформував духовний образ «центральної людини світу», який приваблював багатьох видатних людей даної епохи. Вони намагалися створити ідеальну особистість Творця, Генія. Ежен Делакруа виділяв серед них Ф.Шопена, який, на його думку, як би втілював дантівські риси духовного відблиску, найвищий інтелектуалізм.

Світ створених Ф. Шопеном образів багатогранний. Він асоціюється з літературними героями і персонажами образотворчого мистецтва, відрізняється програмністю. Тема свободи, любові до Батьківщини, людини, була однією з центральних у творчості Ф. Шопена.

«Образи Батьківщини і її історії, прагнення волелюбного і благородного народу завжди жили в серці Ф.Шопена. Він продовжив національні традиції і увінчав їх небувалими звершеннями», - писав І.Бевз [12, с.57].

А. Рубінштейн бачив в його музиці величезне психологічне багатство духовного світу людини. «Трагізм, романтика, лірика, героїчне, драматичне, фантастичне, задушевне, сердечне, мрійливе, блискуче, величне, простота - взагалі всі можливі вираження знаходяться в його творах ...». Всі інші композитори писали опери, симфонії, квартети, ораторії, один Ф. Шопен задовольнявся фортепіанною музикою.

Він не просто створював твори для фортепіано, але прагнув знайти нові можливості відображення духовного світу особистості. «Пошуки ідеалу» - провідна проблема його творчості. Про своє письменництво Ф. Шопен скромно писав: «Коли складаєш, все здається хорошим - інакше нічого б не писалося. Тільки пізніше починаєш міркувати - і тоді або відкидаєш, або приймаєш. Час - найкращий цензор, а терпіння - найпрекрасніший учитель» [22, с.31].

Багатство почуттів було головним і в мистецтві норвезького піаніста та композитора Едварда Ґріга. Романтичний початок визначає творчий шлях Ґріга. "Романтик шумановської школи" [17, с. 46], так любив себе називати він, тим самим вказуючи на внутрішню спорідненість, духовну близькість з великим німецьким романтиком і спадкоємний зв'язок з ним. Багато рис музики Шуберта і Мендельсона були також близькі Ґрігу. Шуберт, Шуман, Мендельсон - блискучі представники німецької романтичної школи в істотній мірі визначили творчий розвиток Ґріга в ранньому періоді. Традиції їх мистецтва були творчо переосмислені і підпорядковані національному складу його мислення, внаслідок чого і склалося яскраве самобутнє мистецтво Ґріга.Він вважав, що вигадувати без емоцій- це означає писати суху музику. Саме у фортепіанній музиці фантазія Ґріга отримує щонайповнішу свободу. Образний лад, багатство і витонченість мальовничо-колористичних моментів вимагає від виконавця імпровізаційного початку, майстрового володіння rubato. Виконання власних творів композитором завжди відрізнялося зльотом фантазії художника, багатством уяви, що свідчать про романтичний підхід до інтерпретації. У його виконанні твір як би народжувався наново, кожного разу звучало інакше, придбаваючи нові риси. Простота, нехитрість і, в той же час, неповторна витонченість стилю, ясність голосоведення, тонка обробка фактури, глибока продуманість і вигострена музичної форми − риси фортепіанного стилю Ґріга [29, с.275].

Отже, можна зробити висновок про те, що композитори романтизму шукали нові засоби виразності, прагнули відкрити нові можливості у відображенні внутрішнього світу музичними засобами з особливостями, притаманними різним культурно- історичним епохам.

Нові теми й образи дали поштовх для розробки нових засобів музичної мови і принципів формоутворення, індивідуалізації мелодики та впровадження мовних інтонацій, розширення тембрової і гармонійної палітри музики (натуральні лади, барвисті зіставлення мажору і мінору і т. і.).

І оскільки в центрі уваги романтиків вже не людство в цілому, а конкретна людина з його неповторним відчуттям, відповідно і в засобах вираження загальне все більше поступалося місце одиничному, індивідуально своєрідного. Зменшувалась частка узагальнених інтонацій в мелодиці, загальновживаних акордових послідувань в гармонії, типових малюнків у фактурі - всі ці моменти індивідуалізувались. У оркестровці принцип ансамблевих груп поступився місцем соло майже всіх оркестрових голосів.

  1   2   3   4   5

скачати

© Усі права захищені
написати до нас