МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ

“Затверджено”

Завідувач кафедри

академік НАН України

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

ДЛЯ ВИКЛАДАЧІВ

Київ – 2010

1. 
   Конкретні цілі:
   

• 
  Інтерпретувати біологічні властивості сальмонел, збудників черевного тифу, паратифів А та В.
  
• 
  Пояснювати патогенетичні закономірності інфекційного процесу, спричиненого S.typhi, S.paratyphi A та B.
  
• 
  Визначати методи мікробіологічної діагностики, етіотропної терапії та профілактики черевного тифу, паратифів А та В..
  

3. 
   Організація змісту навчального матеріалу.
   

2. 
   . Теоретичні питання до заняття:
   

• 
  Рід сальмонел (Salmonella). Загальна характеристика.
  
• 
  Сальмонели – збудники черевного тифу і паратифу.
  
• 
  Морфологічні і тинкторіальні властивості цих збудників.
  
• 
  Культуральні і біохімічні властивості збудників черевного тифу, паратифів А і В.
  
• 
  Антигенна будова збудників черевного тифу, паратифів А і В.
  
• 
  Патогенез та імуногенез черевного тифу, паратифів А та В.
  
• 
  Методи мікробіологічної діагностики черевного тифу, паратифів А і В.
  
• 
  Специфічна профілактика та лікування.
  

2. 
   . Практичні роботи (завдання), які виконуються на занятті:
   

• 
  Вивчити морфологічні, культуральні та біохімічні властивості збудників черевного тифу та паратифів А і В.
  
• 
  Створити схему мікробіологічної діагностики черевного тифу.
  
• 
  Зробити облік біохімічних властивостей та здійснити серологічну ідентифікацію гемокультури.
  
• 
  Здійснити облік реакції Відаля, РНГА і зробити обґрунтований висновок.
  
• 
  Вивчити препарати, які використовуються для діагностики та специфічної профілактики черевного тифу і паратифів А і В.
  

2. 
   . Перелік основних термінів, параметрів, характеристик, які повинен засвоїти студент на занятті:
   

2. 
   . Рекомендації для оформлення протоколу.
   

1. 
   Малюнки морфології збудників черевного тифу, паратифів А та В.
   
2. 
   Опис колоній цих збудників на середовищах Ендо, Вільсон-Блера.
   
3. 
   Ряд Гісса, змінений збудниками S.typhi, S.paratyphi A, S.paratyphi B.
   
4. 
   Схему ранньої мікробіологічної діагностики черевного тифу та паратифів, виділенням гемокультури.
   
5. 
   Схему постановки РА з метою серологічної ідентифікації виділеної гемокультури й результати обліку.
   
6. 
   Облік реакції Відаля і РНГА, поставлених з метою серодіагностики цих інфекцій, з обґрунтованим висновком.
   
7. 
   Перелік діагностичних, профілактичних і лікувальних препаратів.
   

3. 
   План і організаційна структура навчального заняття.
   

1. 
   Студенти вивчають морфологічні і тинкторіальні властивості збудників черевного тифу, паратифів А і В, замальовують малюнки в протоколи.
   
2. 
   Вивчають культуральні властивості сальмонел, колонії на середовищі Ендо і Вільсон-Блера.
   
3. 
   Вивчають зміни в середовищі Гісса і заносять в протокол.
   
4. 
   Проводять серологічну ідентифікацію виділеної гемокультури в РА на склі з О- і Н-сироватками, роблять висновок.
   
5. 
   Проводять облік реакції Відаля і РНГА, поставлених з метою серодіагностики черевного тифу, паратифів А і В, роблять висновок.
   
6. 
   Створюють схему виділення гемокультури.
   

• 
  Морфологічні, тинкторіальні, культуральні властивості S.typhi, S.paratyphi A, S.paratyphi B.
  
• 
  Антигенна будова сальмонел, класифікація за Кауфманом-Уайтом.
  
• 
  Токсини сальмонел.
  
• 
  Патогенез черевного тифу, паратифів А і В.
  
• 
  Методи мікробіологічної діагностики черевного тифу, паратифів А і В.
  
• 
  Препарати специфічної профілактики і лікування черевного тифу, паратифів А і В.
  

І варіант.

1. 
   Пацієнт звернувся до лікаря на другому тижні хвороби, яка за клініко-епідеміологічними даними нагадувала тифо-паратифозне захворювання. Лікар вирішив підтвердити діагноз виявленням специфічних антитіл. Які препарати слід використати для цього?
   

2. 
   Від хворого з підозрою на черевний тиф виділено чисту культуру збудника, яку ідентифіковано за морфологічними, культуральними та біохімічними властивостями як сальмонелу черевного тифу. Яке дослідження слід застосувати для остаточної ідентифікації збудника?
   

3. 
   З крові хворого виділено культуру збудника черевного тифу. Які культуральні властивості характерні для цього збудника?
   

4. 
   Для серодіагностики черевного тифу, паратифів А та В ставлять реакцію, при якій до різних розведень сироватки хворого додають діагностикуми трьох видів мікроорганізмів і результати якої оцінюють за наявністю осаду зі склеєних бактерій. Ця реакція називається:
   

5. 
   Хворого (почувається хворим 3 дні) госпіталізовано в інфекційну клініку з попереднім діагнозом: черевний тиф. За яким методом можна підтвердити діагноз?
   

6. 
   Хворому з підозрою на черевний тиф лікар-інфекціоніст призначив бактеріологічне дослідження крові. Доцільність цього призначення пояснюється тим, що на першому тижні захворювання тифо-паратифами спостерігається:
   

7. 
   Хворий потрапив до інфекційної лікарні на 8-й день захворювання зі скаргами на головний біль, загальну слабкість. Для серологічного дослідження у нього взяли кров. Під час проведення реакції аглютинації Відаля встановлено, що вона позитивна в розведенні 1:200. Який діагноз можна встановити на підставі цього дослідження?
   

8. 
   Під час бактеріологічного дослідження фекалій здорової жінки 38 років, яка 2 роки тому перенесла черевний тиф, було виявлено Salmonella typhi. Як охарактеризувати стан обстеженої жінки?
   

9. 
   При посіві випорожнень хворого на черевний тиф на середовище Ендо виросли колонії різного розміру та забарвлення – великі малинового кольору та безбарвні середнього розміру. До якої групи за призначенням належить це середовище?
   

10. 
    Для серологічної діагностики черевнотифозного бактеріоносійства був використаний діагностикум – оброблені таніном еритроцити барана, на яких адсорбовано Vi-антиген Salmonella typhi. У якій реакції буде застосовано цей діагностикум?
    

ІІ варіант.

ВІРНІ ВІДПОВІДІ

3. 
   Рекомендована література.
   

1. 
   Пяткін К.Д., Кривошеїн Ю.С. Мікробіологія, вірусологія та імунологія. К., 1992, с. 202-208.
   
2. 
   Воробьев А.А., Кривошеин Ю.С., Широбоков В.П. Медицинская и санитарная микробиология. М., 2008, с145-151.
   
3. 
   Медицинская микробиология, вірусологія и иммунология. Под ред. А.А.Воробьева, М., 2008, с. 362-368.
   
4. 
   Климнюк С. І, Ситник І. О., Творко М. С., Широбоков В. П. – Практична мікробіологія.-Тернопіль, „Укрмедкнига”, 2004, с. 199-206.
   

1. 
   Medical microbiology / edited by Samuel Baron, MD. – 4^th ed. The University of Texas Medical Branch and Galveston, 1996, 1273 p.
   
2. 
   W.Levinson, E.Jawetz. Medical microbiology and immunology: examination and board review, 6^th ed. The McGraw-Hill Companies, 2000, 582 p.