1   2   3   4   5   6   7
Ім'я файлу: Долик Назар 2 курс 9 група Фарм .doc
Розширення: doc
Розмір: 177кб.
Дата: 13.05.2020
скачати

Міністерство охорони здоровя України

Львівський національний медичний університет ім. Данила Галицького

Кафедра : громадського здоров'я

Р еферат
Домедична допомога при найпоширеніших невідкладних станах

Виконав:

Студент фармацевтичного факультету

9групи 2 курсу

Долик Назар

Викладач:

Козопас Віктор Степанович


Львів-2020
Львів-2020

1) Загальне поняття про невідкладні стани, види невідкладних станів при захворюваннях внутрішніх органів.


Невідкладними станами прийнято називати такі патологічні зміни в організмі людини, які призводять до різкого погіршення здоров'я, можуть загрожувати життю і, отже, вимагають екстрених лікувальних заходів.

Невідкладні стани при захворюваннях Внутрішніх органів :

1.Невідкладні стани як прояв хвороби, що виникають у практично здорових людей

2.Невідкладні стани, що виникають як ускладнення наявної соматичної патології

3. Невідкладні стани у хворих іншою патологією, що мають зміни або захворювання внутрішніх органів

2) Засоби надання пмд при невідкладних станах.


Перша медична допомога здійснюється на місці події людьми, які не мають медичної освіти, а також в порядку само-і взаємодопомоги. Перша допомога повинна бути надана в максимально ранні терміни після події, щоб уникнути ускладнень та загибелі потерпілого, до прибуття кваліфікованих фахівців. Основне її завдання - порятунок життя ураженого і попередження можливих ускладнень. Перша медична допомога включає три основні групи заходів:

1. Негайне припинення впливу на потерпілого зовнішніх ушкоджуючих факторів і видалення його з несприятливих умов, в які він потрапив (витяг з води, видалення з загазованого приміщення і т.п.).

2. Негайне початок надання медичної допомоги в залежності від характеру і виду травм, нещасного випадку або раптового захворювання.

3. Виклик медичних фахівців або організація якнайшвидшої транспортування постраждалого в найближчу лікувальну установу.

Засоби першої медичної допомоги включають в себе: огляд місця події, евакуацію з небезпечної зони, тимчасова зупинка кровотече ня, профілактика шоку і боротьба з ним, відновлення працездатності серця і легенів (реанімація), накладання стерильної пов'язки на рану, транспортна іммобілізація і т.д. При багатьох нещасних випадках рятувальник сам може виявитися потерпілим, тому при наданні першої допомоги слід подбати про власну безпеку (наприклад, ураження електричним струмом, завали тощо).

Порядок першої медичної допомоги може бути різним в залежності від конкретної ситуації. Спочатку виконують ті прийоми, від яких залежить збереження життя потерпілого, або ті, без яких неможливо виконати наступні прийоми першої допомоги. Іноді для порятунку життя досить укласти його в певній позі, в інших випадках необхідно негайно приступити до реанімації або до зупинки кровотечі. Всі прийоми першої допомоги повинні бути щадними, оскільки грубі втручання можуть погіршити стан хворого.

3) Надання пмд при нападі бронхіальної астми.


  Бронхіальна астма – захворювання, яке характеризується приступами раптової задишки внаслідок спазму (звуження дрібних бронхів).    

Перша допомога. Для невідкладного лікування астми використо­вують бронхоспазмолітики та глюкокортикоїдні гормони. -Заспокоїти хворого і оточуючих.

-З’ясувати у хворого, страждає він бронхіальною астмою.

Vожливо, у хворого є при собі один з лікарських препаратів для припинення нападу бронхіальної астми. застосовуються кишенькові інгалятори, Необхідно допомогти хворому скористатися його препаратом: дістати його, вийняти з упаковки, надіти насадку, перевернути аерозоль і зробити 1-2 натискання таким чином, щоб препарат під час розпилення потрапив на область задньої стінки глотки. У цей час хворий зробить кілька вдихів, і діюча речовина потрапить у дихальні шляхи.

-Допомогти надати хворому зручне сидяче положення. Руки хворого повинні спиратися на стіл або поручні крісла, лікті розведені в сторони.

-Звільнити хворого від одягу, що стискує, розстебнути воріт сорочки, зняти шарф, хустку.

-Забезпечити доступ свіжого повітря (відчинити вікно).

-Якщо є така можливість, зробити хворому теплі ручні та ножні ванночки – руки (до ліктів) і ноги (до середини гомілок) опустити в тазики з теплою водою.

-Після завершення звичайного для хворого одиничного нападу бронхіальної астми, а також при хорошому самопочутті хворий може не потребувати госпіталізації.

-При повторних, частих, не проходять протягом 15 хвилин (незважаючи на прийняте ліки) приступах бронхіальної астми, при важкому стані необхідно терміново викликати «Швидку допомогу» і організувати доставку хворого в стаціонар. Критичним вважається 30-40-хвилинний напад, але ж треба врахувати хоча б мінімальний час, за яке «Швидка допомога» може приїхати до хворого. 8) Гіпертонічна криза як ускладнення гіпертонічної хвороби, ознаки, можливі ускладнення. 

Гіпертонічна хвороба - це окреме самостійне захворювання, го­ловним симптомом якого є підвищення артеріального тиску, зумовлене нервово-функціональними розладами регуляції судинного тонусу. Для гіпертонічної хвороби характерні періодичні загострення - гіпертоніч­ні кризи, під час яких усі основні симптоми набувають різко вираже­ного характеру.

Гіпертонічна криза характеризується раптовим підвищенням АТ, що супроводжується сильним головним болем, запамороченням, відчуттям жару або, частіше, ознобом, пітливістю, серцебиттям, не­рідко виникають біль у ділянці серця, нудота, блювання, розлади зору та інші симптоми. Під час кризи хворі збуджені, перелякані або в'ялі, сонливі, загальмовані. У тяжких випадках хворі можуть непритомніти. Відбувається прискорення частоти пульсу, артеріальний тиск різко під­вищується. У пізніх стадіях гіпертонічної хвороби, коли вже наявні ор­ганічні зміни в судинах, під час кризи можуть виникнути розлади моз­кового кровообігу, інфаркт міокарда, ,набряк легень, крововилив у мозок - інсульт. Під час кризу іноді виникає вогнищева неврологічна симптоматика.

3) Засоби введення лікарських препаратів в організм. Можливі ускладнення після введення ліків в організм, їх профілактика. Лікарські речовини можна вводити природним шляхом (інгаляційним, ентеральним, нашкірним) і за допомогою різних технічних засобів. У першому випадку транспорт їх до внутрішніх середовищ організму забезпечується фізіологічною транспортною здатністю слизової оболонки і шкіри, у другому - відбувається інвазивно.

Шляхи введення лікарських речовин поділяють на ентеральний, парентеральний, інгаляційний.

Ентеральний шлях (усередину) передбачає введення лікарської речовини через різні ділянки травного каналу. У разі приймання під язик (сублінгвально) і защічно (суббукально) абсорбція (транспорт, всмоктування) починається досить швидко, речовини діють, обминаючи печінковий бар'єр, не вступають у контакт з хлороводневою кислотою шлунка і ферментами травного каналу. Сублінгвально і суббукально призначають швидкодіючі речовини з високою активністю (наприклад, нітрогліцерин), доза яких є досить низькою, а також речовини, що погано абсорбуються з травного каналу або руйнуються в ньому. Препарат має перебувати в порожнині рота до повного розсмоктування. Проковтування його зі слиною знижує переваги цього шляху введення. Часте застосування лікарських засобів сублінгвально може призвести до подразнення слизової оболонки порожнини рота.

Введення лікарських препаратів через рот (перорально) передбачає проковтування лікарської речовини з подальшим пересуванням її травним каналом. Цей шлях є найпростішим і найзручнішим для хворого, не потребує умов стерильності. Однак лише незначна частина лікарської речовини починає абсорбуватися (всмоктуватися) вже у шлунку. Для більшості лікарських речовин найсприятливішим для абсорбції є слабо лужне середовище тонкої кишки, тому при пероральному введенні фармакологічний ефект настає тільки через 35-45 хв.

Прийнята всередину лікарська речовина зазнає впливу травних соків і може втрачати свою активність. Крім того, речовини, що транспортуються із шлунка

й кишок, потрапляють через систему ворітної вени в печінку, де починають інактивуватися ферментами. Цей процес отримав назву ефекту первинного проходження. Саме тому, а не внаслідок недостатньої абсорбції, дози деяких препаратів при застосуванні їх усередину мають бути значно більшими, ніж при введенні парентерально.

Всередину потрібно приймати лікарські засоби натщесерце - за ЗО хв до їжі.

Всередину вводять лікарські речовини у формі розчинів, порошків, таблеток, капсул, гранул тощо. Щоб запобігти руйнуванню деяких лікарських речовин у кислому середовищі шлунка, використовують таблетки, вкриті оболонкою і стійкою до впливу шлункового соку, але розчинною у лужному середовищі кишок. Існують лікарські форми (таблетки з багатошаровим покриттям, капсули тощо), які забезпечують поступовий транспорт діючої речовини, що дає змогу подовжувати терапевтичну дію препарату.

У хворих (особливо похилого віку) з порушеною перистальтикою стравоходу або у тих, які довго перебувають у горизонтальному положенні, таблетки й капсули можуть затримуватися у стравоході, утворюючи в ньому виразки. Для профілактики цього ускладнення потрібно таблетки й капсули запивати значною кількістю води.

Інколи лікарські речовини вводять дуоденально (через зонд у дванадцятипалу кишку), що дає можливість швидко створити високу концентрацію лікарської речовини в кишці.

У пряму кишку (ректально) лікарські речовини вводять у вигляді супозиторіїв (свічок) або клізм (дорослим об'ємом не більше 50-100 мл). Ректальне введення дає змогу уникати подразнювальної дії речовин на слизову оболонку шлунка, а також дає можливість застосовувати їх у тих випадках, коли утруднене або неможливе застосування через рот (нудота, блювання, спазм або непрохідність стравоходу). Транспортуючись із прямої кишки, лікарська речовина надходить у кров не через ворітну вену, а системою нижньої порожнистої вени, минаючи печінку. Тому сила фармакологічної дії лікарських речовин і точність дозування у разі ректального способу введення є вищими, ніж у разі перорального, що дає змогу вводити лікарські речовини не тільки місцевої дії (місцевоанестезуючі, протизапальні, дезінфікуючі), а й загальної (снодійні, анальгетики, антибіотики, серцеві глікозиди тощо) дії.

Інгаляційний шлях є також фізіологічним природним шляхом введення лікарських речовин. У вигляді аерозолів речовини призначають переважно для отримання місцевого ефекту (при бронхіальній астмі, запальних процесах дихальних шляхів), хоча більшість речовин (адреналін, ізадрин, антибіотики), введених таким шляхом, абсорбуються і чинять також резорбтивну (загальну) дію. Вдихання газоподібних або дрібнодиспергованих твердих і рідких лікарських речовин (аерозолів) забезпечує майже таке саме швидке надходження їх у кров, як і введення у вену, не є інвазивним, що важливо стосовно дітей, осіб похилого віку і виснажених хворих. Ефектом легко керувати, змінюючи концентрацію речовини у вдихуваному повітрі. Парентеральний шлях (минаючи травний канал) переслідує одну мету - швидше і без втрат доставити лікарську речовину до внутрішнього середовища організму або безпосередньо в патологічне вогнище.

Нашкірний шлях широко використовується в дерматології для безпосереднього впливу на патологічний процес. Втирання у шкіру мазей і лініментів сприяє глибшому проникненню лікарських речовин і надходженню їх у кров.

Введення лікарських речовин у кон'юнктивальний мішок, зовнішній слуховий прохід, у порожнину носа і на слизову оболонку ротової порожнини найчастіше передбачає місцевий вплив на патологічний процес у відповідних органах (кон'юнктивіт, отит, риніт, стоматит). Введення лікарських речовин у порожнини застосовують нечасто. У черевну порожнину вводять, як правило, антибіотики під час хірургічних операцій. Введення в порожнини суглобів, плеври є доцільним для ліквідації запальних процесів (артрит, плеврит).

Серед парентеральних шляхів введення лікарських речовин найпоширенішим є ін'єкційний: у шкіру, під шкіру, у м'яз, вену, в артерію, субарахноїдальний, субдуральний, субокципітальний, внутрішньо-кістковий тощо.

  1   2   3   4   5   6   7

скачати

© Усі права захищені
написати до нас