Ім'я файлу: ЗЕД.pdf
Розширення: pdf
Розмір: 484кб.
Дата: 11.03.2021

Міжнародне право. Ч. 2 34
4. Внутрішнє законодавство України про зовнішньоеко-
номічну діяльність.
5. Форма зовнішньоекономічного договору.
6. Міжнародно-правова уніфікація регулювання зов-
нішньоекономічних зобов'язань.
7. Міжнародна уніфікація розрахункових відносин у зов-
нішній торгівлі.
Література: 20, 25, 27, 28, 33, 39.
Питання 1. Поняття зовнішньоекономічного договору
(контракту)
Зовнішньоекономічний договір (контракт) – це матеріа- льно оформлена угода двох чи більше суб'єктів зовнішньоеко- номічної діяльності та їхніх іноземних контрагентів, спрямована на встановленням, зміну або припинення їхніх взаємних прав та обов’язків у зовнішньоекономічній діяльності. Він укладається лише у письмовій формі суб’єктами, здатними до його укладен- ня відповідно до законодавства України або місця укладення до- говору (контракту). Загалом зовнішньоекономічні договори
(контракти) укладаються відповідно до законодавства України та міжнародних угод, міжнародних звичаїв, рекомендацій між- народних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо та у виключній формі законодавством України.
Ознаки зовнішньоекономічного договору:
1) однією зі сторін зовнішньоекономічного договору є
іноземний суб’єкт господарювання;
2) виконання договору пов’язано з перетинанням митно- го кордону держави певним майном або робочою силою.
Договори в зовнішньоекономічній діяльності можуть ма- ти різні найменування: контракт, угода, власне договір. Проте, як свідчить міжнародна практика, найбільш часто використову-
ється термін «контракт». Різні найменування будь-якої юридич- ної ролі не грають, усі ці угоди є договорами.
Зовнішньоекономічний договір (контракт) повинен міс- тити такі реквізити:

Міжнародне право. Ч. 2 35 1) преамбула, яка повинна містити такі елементи:
 повне найменування сторін – учасників зовнішньоеко- номічної операції, під яким вони офіційно зареєстровані, з вка- зівкою країни;
 коди країн сторін за міжнародним класифікатором
«Країни світу» для полегшення митного оформлення тощо;
2) текст контракту повинен містити:
 предмет контракту, де зазначаються:
 найменування і повна характеристика товару (робіт, послуг);
 повне комерційне найменування товару (робіт, пос- луг);
 асортимент, розміри, моделі, комплектність, країна походження товару та інші дані, необхідні для опису товару, у т. ч. посилання на міжнародні та/або національні стандарти на продукцію;
 опис тари, упаковки, маркування товару тощо;
 ціна товару і сума контракту, де зазначається:
 загальна сума контракту і ціна за одиницю товару у валюті;
 найменування і код валюти, в якій оцінюється товар відповідно до класифікатора валют, що використовується з ме- тою митного оформлення;
3) строк виконання зобов'язань.
Наводиться порядок поставки товарі, тобто дата завер- шення поставок та/або графік поставок конкретних партій това- ру із зазначенням строку дії контракту, із зазначенням якого по- винні бути завершені поставки товарів і взаємні розрахунки за контрактом.
Питання 2. Специфіка іноземного елемента в зовніш-
ньоекономічних правовідносинах
Як ми вже зазначили – однією із сторін зовнішньоеконо- мічного договору (контракту) є іноземний суб’єкт господарю- вання.

Міжнародне право. Ч. 2 36
Зовнішньоекономічна діяльність здійснюється на прин- ципах свободи її суб’єктів добровільно вступати у зовнішньо- економічні відносини, здійснювати їх у будь-яких формах, на заборонених законодавством, та рівності суб’єктів перед зако- ном. Реалізується вона на рівні як державних органів влади і уп- равління, так і господарських організацій та інших суб’єктів зо- внішньоекономічної діяльності. Але обов’язково сторони відно- сяться до різних національних правових систем.
Питання 3. Суб’єкт і об’єкт зовнішньоекономічного
договору
Суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності є:
1) суб’єкти господарювання;
2) підрозділи (структурні одиниці) іноземних суб’єктів господарювання, які не є юридичними особами за законодавст- вом України (філії, відділення тощо), але мають постійне місце- знаходження на території України і зареєстровані в порядку, встановленому законом;
3) зовнішньоекономічні організації, що мають статус юридичної особи, утворені в Україні відповідно до закону ор- ганами державної влади або органами місцевого самоврядуван- ня.
Держава гарантує однаковий захист усіх суб’єктів зовні- шньоекономічної діяльності.
На рівні господарських організацій та інших суб’єктів зовнішньоекономічна діяльність виявляється при укладанні та виконанні зовнішньоекономічних договорів. Суб’єкти цієї діяльності мають право (ст. 382 Господарського кодексу Украї- ни) укладати будь-які зовнішньоекономічні договори (контрак- ти), крім заборонених законодавством України.
Суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності України в до- говірних відносинах з іноземними контрагентами використову- ють різні терміни: «угода», «договір», «контракт», «домовле- ність» тощо.
Об’єктами зовнішньоекономічних договорів (контрактів)
є:

Міжнародне право. Ч. 2 37 1) товари, відносини з реекспорту яких регулюються чинним законодавством України та міжнародними договорами
України;
2) товари походженням з України, щодо яких міжнарод- ними договорами України передбачено добровільні обмеження експорту з метою запобігання демпінгу;
3) товари походженням з України, щодо яких здійсню- ються антидемпінгові процедури;
4) товари походженням з України. Імпорт яких до інших держав квотується, контингентується, ліцензується відповідно до законодавства цих держав або нормативних актів економіч- них угруповань, митних союзів;
5) товари походженням з України, експорт яких здійсню-
ється у межах бартерних (товарообмінних) операцій або опера- цій із зустрічною торгівлею.
Треба ще зазначити, що відповідно до Віденської конве- нції про договори міжнародної купівлі-продажу товарі від
11 квітня 1980 р. вона не застосовується до договорів продажу:
1) товарів, які купують для особистого, сімейного чи до- машнього використання, за винятком випадків, коли продавець у будь-який час до чи на момент укладення договору не знав і не повинен був знати, що товари придбавають для такого вико- ристання;
2) з аукціону;
3) у порядку виконавчого виробництва чи іншим спосо- бом у силу закону;
4) фондових паперів, акцій, забезпечувальних паперів, оборотних документів і грошей;
5) суден водного і повітряного транспорту, а також суден на повітряних подушках;
6) електроенергії.

Міжнародне право. Ч. 2 38
Питання 4. Внутрішнє законодавство України про зо-
внішньоекономічну діяльність
Найважливішими джерелами права України, що регулю- ють відносини між суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності
є:
1) Господарський кодекс України;
2) Цивільний кодекс України;
3) Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність»
(до закону неодноразово вносилися зміни та доповнення) від
16 квітня 1991 р. № 959-ХІІ;
4) Закон України «Про режим іноземного інвестування
(закон змінювався і доповнювався) від 19 березня 1996 р.
№ 93/96-ВР;
5) Вашингтонська конвенція 1995 р. про порядок вирі- шення інвестиційних спорів між державами та іноземними осо- бами. Верховна Рада України ратифікувала конвенцію 16 берез- ня 2000 р.;
6) Конвенція ООН 1980 р. про договори міжнародної ку- півлі-продажу товарів. Україна є учасницею Конвенції з 1 люто- го 1991 р.;
7) Закон України «Про операції з давальницькою сиро- виною в зовнішньоекономічних відносинах» від 15.09.93;
8) Закон України «Про регулювання товарообмінних
(обмінних) операцій в галузі зовнішньоекономічної діяльності» від 23.12.98.
Питання 5. Форма зовнішньоекономічного договору
Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» встановлює:
1) зовнішньоекономічний договір (контракт) укладається суб’єктом зовнішньоекономічної діяльності або його представ- ником у простій письмовій формі, якщо інше не передбачено міжнародним договором України чи законом;
2) суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності мають пра- во укладати будь-які види зовнішньоекономічних договорів

Міжнародне право. Ч. 2 39
(контрактів), крім тих, які прямо та у виключній формі заборо- нені законами України;
3) форма зовнішньоекономічної угоди визначається пра- вом місця її укладення. Угода, яку укладено за кордоном, не може бути визнана недійсною внаслідок недотримання форми, якщо додержано вимог законів України;
4) форма угод з приводу будівель та іншого нерухомого майна, розташованого на території України, визначається зако- нами України.
Питання 6. Міжнародно-правова уніфікація регулю-
вання зовнішньоекономічних зобов'язань
Правова регламентація, уніфікація відносин, що виника- ють з приводу укладання, зміни та розірвання зовнішньоеконо- мічних зобов'язань і договорів міжнародної купівлі-продажу то- варів здебільшого відбувається у міжнародно-правових актах. найбільш значущими серед них є Конвенція ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів, прийнята в 1980 р. у Від- ні, та Конвенція ООН про позовну давність у міжнародній купі- влі-продажу товарів, прийнята в 1974 р. у Нью-Йорку. Україна є учасницею обох цих Конвенцій.
Віденська конвенція ООН 1980 р. являє собою сукуп- ність міжнародно-правових норм, головною метою яких є ство- рення єдиного правового режиму угод міжнародної купівлі- продажу товарів. Вона має універсальний характер, оскільки в ній враховано принципи та інститути, характерні для різних правових систем, а також принципи рівності та взаємної вигоди.
Договорами міжнародної купівлі-продажу товарів за ці-
єю Конвенцією є «договори купівлі-продажу, котрі укладають контрагенти, комерційні підприємства яких знаходяться у різних державах». Причому за Конвенцією, якщо держава має декілька комерційних підприємств, то положення Конвенції застосову- ються до комерційного підприємства, з яким договір має най- більш тісний зв'язок.
Положення Конвенції є обов’язковими для фізичних і юридичних осіб, що перебувають під юрисдикцією держави –

Міжнародне право. Ч. 2 40 учасниці Конвенції, тільки якщо інша сторона за укладеним до- говором міжнародної купіль-продажу також перебуває під юрисдикцією іншої держави – учасниці Конвенції.
Згідно з положеннями Нью-Йоркської конвенції під строком позовної давності слід розуміти проміжок часу, внаслі- док закінчення якого вимоги покупця та продавця один до одно- го, що випливають з договору міжнародної купівлі-продажу то- варів чи пов’язані з його порушенням, припиненням чи недійс- ністю, не можуть бути задоволені. Конвенція встановлює єди- ний строк позовної давності – чотири роки.
Світове господарство не може функціонувати без узго- джених і скоординованих дій держав щодо світового економіч- ного розвитку в цілому. Реалізація цих з завдань обумовила не- обхідність створення світової торговельної системи, яка б дала змогу врегулювати і впорядкувати норми та правила міжнарод- ної торгівлі через укладання зовнішньоекономічних договорів
(контрактів). Таку систему було створено 15 квітня 1994 р. – де- легації 147 країн світу і 30 міжнародних організацій заснували
Світову Організацію Торгівлі (СОТ). Було прийнято Марракесь- ку угоду про заснування СОТ та створено інституційний меха- нізм реалізації угод системи ГАТТ–1994).
1. Марракеська угода про заснування СОТ не містить будь-яких норм і правил торгівлі. Вона визначає сферу діяль- ності СОТ, її функції і структуру, умови приєднання держав до
СОТ, а також деякі інші організаційні положення.
2. Генеральна угода з тарифів і торгівлі (ГАТТ–1994) – основний правовий документ СОТ. ГАТТ містить положення щодо скорочення тарифних бар’єрів у міжнародній торгівлі. До- кумент гарантує всів учасникам СОТ режим найбільшого спри- яння, що передбачає відсутність дискримінації в торговельних відносинах. Крім того ГАТТ–1994 проголошує право захисту внутрішнього ринку виключно за допомогою тарифних заходів, стратегію на послівне та постійне зниження ставок митних та- рифів, застосування національного режиму як інструменту, що доповнює режим найбільшого сприяння.

Міжнародне право. Ч. 2 41
Питання 7. Міжнародна уніфікація розрахункових від-
носин у зовнішній торгівлі
Міжнародні розрахунки – це врегулювання платежів за грошовими вимогами та зобов’язаннями, що виникають у зв’язку з економічними, політичними та культурними відноси- нами між юридичними та фізичними особами різних країн.
Міжнародні розрахунки охоплюють, з одного боку, умо- ви та порядок здійснення платежів, які відпрацьовані світовою практикою, закріплені міжнародними документами та звичаями, а з іншого – щоденну практичну діяльність банків, щодо їх здій- снення. При цьому головну роль у міжнародних розрахунках відіграють найбільші банки. Ступінь їх впливу в міжнародних розрахунках залежить від масштабів зовнішньоекономічних зв’язків країни базування, застосування її національної валюти, спеціалізації, фінансового стану, ділової репутації, мережі бан- ків-кореспондентів. Для здійснення розрахунків банки викорис- товують свої закордонні відділення і кореспондентські відноси- ни з іноземними банками. Більшість розрахунків здійснюється безготівковим способом за допомогою записів на рахунках бан- ків.
Міжнародні розрахунки покликані обслуговувати всі міжнародні комерційні (торгові) та некомерційні (неторгові) операції суб’єктів зовнішньоекономічних відносин. Учасники зовнішньоекономічних комерційних угод (імпортери та експор- тери), їх банки вступають у відокремлені від зовнішньоекономі- чного контракту відносини, пов’язані з оформленням, переси- ланням, обробленням товаросупроводжувальних та платіжних документів, здійсненням платежів. Обсяг зобов’язань та розпо- діл відповідальності повністю залежить від конкретної форми розрахунків. Регулюються міжнародні розрахунки законодавст- вом та іншими нормативними й законодавчими актами націона- льного права, а також міжнародними банківськими правилами та звичаями.
Правовою основою розрахункових відносин є міжнарод- ні платіжні угоди і конвенції, норми внутрішнього національно- го законодавства, а також конкретні торговельні кредити та інші

Міжнародне право. Ч. 2 42 договори, що визначають загальні умови розрахункових відно- син між країнами.
Відповідно до чинного законодавства України усі міжна- родні розрахунки, пов’язані з експортом та імпортом товарів, наданням послуг та іншими комерційними угодами, виконують- ся резидентами України (юридичними та фізичними особами, зареєстрованими як підприємці) лише через уповноважені бан- ки, тобто комерційні банки України, що мають ліцензію Націо- нального банку України на здійснення валютних операцій. Між- народні розрахунки за комерційними угодами здійснюються уповноваженими банками України, зазвичай у вільноконверто- ваній валюті, а також у валюті з обмеженою конвертацією та ро- зрахунковій валюті клірингових рахунків згідно з умовами між- державних та міжбанківських угод.
Міжнародні розрахунки – об’єкт уніфікації, що зумовле- но інтернаціоналізацією господарських зв’язків та універсаліза- цією банківських операцій. Уніфіковані правила та однакові, одноманітні закони – продукт банківської та торгової практики.
Вони, у свою чергу, стають базою для національних норматив- них та законодавчих актів щодо міжнародних розрахунків та зовнішньої торгівлі. Міжнародні платежі виконуються в різних валютах і тому тісно пов’язані з валютними операціями, а саме – купівлею-продажем валют.
Практичне здійснення міжнародних розрахунків учасни- ків зовнішньоекономічних договорів (контрактів) забезпечують комерційні або державні банки.
Банківські операції поділяють на валютні (касові та стро- кові), депозитні (кредити) та розрахункові (клірингові).
Запитання для самоперевірки
1. Що таке зовнішньоекономічний договір (контракт)?
2. У чому полягає зміст зовнішньоекономічного договору
(контракту)?
3. Хто є суб’єктами зовнішньоекономічного договору?
4. Яким чином внутрішнє законодавство України врегу- льовує зовнішньоекономічну діяльність?

скачати

© Усі права захищені
написати до нас