Міністерство освіти і науки України
Бердянський державний педагогічний університет
Факультет дошкільної,спеціальної та соціальної освіти
Кафедра дошкільної освіти
Мій ідеал педагога
Бойко Софія Русланівна
студентка 1 курсу,
102 групи,спеціальності 012,
Дошкільної освіти.
Науковий керівник:
ст.в. Олена ТЕЛЬЧАРОВА
Бердянськ,2019
Зміст
1. Мій ідеал педагога……………………….. 3
2. Життєвий і творчий шлях В.О. Сухомлинського ……………………....3
Висновки ……………………………………………………………………..7
Література....................................8
Ідеалом педагога для мене став Василь Олександрович Сухомлинський.
Як на мене, краще написати саме про вчителя, який покорив моє серце, як майбутньої виховательки, з перших сторінок книги: "Серце віддаю
дітям".Ознайомилася з його творчістю,(а саме з творчістю,бо на мою думку, діяльність вчителя та вихователя це творення чогось прекрасно- го, педагог як скульптор)завдяки підготовкі до реферату з дисципліни
"Педагогіка".
Василь Олександрович Сухомлинський великий діяч в галузі освіти,
якому були властиві подвижництво, повна самовіддача, благородство.
Сільський учитель і оригінальний теоретик педагогіки, талановитий
директор школи, автор сотень віршованих і прозаїчних мініатюр, дуже
скромна і сором'язлива людина і безстрашний, яскравий полеміст і
публіцист. Це була насправді велична людина,особистість з великої
літери.
Майже все своє життя він посвятив темі вихованню,робивши великий
внесок в казну нашої галузі освіти. А все ж почалося з відчуття
вчительського покликання. Він присвятив школі майже 35 років життя,
раз і назавжди віддавши своє серце дітям. Як прекрасно, що зв'язок з минулим можна отримати через книги, які залишилися нам у спадок.
Нажаль мені не пощастило зустрітися віч-на-віч з педагогом-гуманістом. Але його книги, безмежний океан думок! Завдяки Василю
Олександровичу Сухомлинському знайшла відповіді на всі питання,які мене турбували. Це найбільший подарунок для мого серця.
Народився майбутній педагог у 1918 році в сім'ї селянина. У сім'ї було
четверо дітей, і всі стали вчителями. Він прийшов до школи педагогом у17 років (с. Василівка Кіровоградської області), заочно закінчив
Полтавський педагогічний інститут (філологічний факультет), у школі
працював вожатим, учителем молодших класів, викладав українську
мову і літературу, працював завучем у районній середній школі
(с. Онуфріївка). Це були щасливі роки, бо вже тоді, у молодому віці в
нього з'являється інтерес до науково-педагогічної роботи.
Потім війна, фронт, важке поранення зимою 1942 р. на засніженому
полі біля с. Клепініно під Ржевом, довгі роки лікування в госпіталях
Удмуртії, кілька складних операцій, але дістати весь смертоносний
метал з грудей так і не вдалося. Демобілізувавшись з армії,
В. О. Сухомлинський стає директором школи в невеличкому містечку в Удмуртії, а в 26 років — завідувачем райвно в Україні, у своєму Ону- фріївському районі, куди він повернувся, коли Україну звільнили від
німців. Це були важкі роки, майже на голому місці потрібно було орга-
нізовувати народну освіту в районі, не вистачало вчителів, нелегко
давались поїздки по району — відкривались важкі рани, він часто і
тяжко хворів. Важко було і дружині Ганні Іванівні з двома дітьми —
Сергієм і Ольгою. Тому він просить, щоб його відпустили з райвно за
станом здоров'я і призначили директором нехай навіть у найвідсталішушколу. У 29 років він прийняв Павлиську школу, у якій пропрацював 23 роки. У школі не було ніякого обладнання, навчання проводилося в три зміни, на всю школу була всього одна керосинова лампа.
До В. О. Сухомлинського за три роки тут змінилося чотири директори. Йому все давалося важко. Пройшли роки, перш ніж він зібрав 10 тисяч книг у своїй бібліотеці.У нього було багато друзів, але були й противники. Поступово склався колектив молодих, як і сам директор,
учителів-однодумців. Педагоги і учні будували нові шкільні приміщення,майстерні, закладали теплиці. Рік за роком кращала шкільна ділянка,
перетворювалася, як і мріяв Василь Олександрович, у квітучий сад.
Робочий день В. О. Сухомлинського починався рано. О четвертій ранку він входив до свого кабінету, запалював настільну лампу, розкладав
маленькі блокноти з замітками, спостереженнями, відкриттями —
результат спілкування з учнями та педагогами. Думки, які народжу-
вались у вранішні творчі години, потім утілилися в 36 книг і понад 600
статей. О 8-ій годині директор виходив зі свого кабінету в шкільний
вестибюль і зустрічав своїх учнів і вчителів, які йшли до школи.
Щоденно відвідував 2—3 уроки, керував господарством школи, завжди намагався більше побачити, дізнатися. Його завжди бачили з книгою;
якщо назрівала якась проблема, вона глибоко вивчалася в педколекти-ві, тому багато знахідок Павлиської школи так широко застосовували-
ся в масовій практиці. Наприклад, було розроблено курс підготовки
старшокласників до сімейного життя — прообраз сучасного шкільного предмета "Етика і психологія сімейного життя".
В. Сухомлинському належить ідея організації психолого-педагогічних
семінарів для батьків, які широко розповсюджувалися в 70—80-і роки. Циклами систематичних лекцій у Павлиші були охоплені всі, від молодо-жонів до батьків випускників. Цей курс був розрахований на 250 годин і включав у себе всі основні питання педагогіки і психології.
Велика заслуга колективу Павлиської школи в переході до навчання ді-тей з шестирічного віку. Виношуючи цю ідею з кінця 50-х років,
В. О. Сухомлинський створив у Павлиші "школу радості", у якій одним з перших в україні почав готувати шестирічних дітей. Усі діти навчалися в одну зміну, для чого будувалися невеликі споруди на один-два класи за рахунок ремонтних робіт. При школі була оранжерея, кролеферма,
пасіка, метеостанція, чотири майстерні, фруктовий сад, виноградник і
голуб'ятня. З останнім дзвінком коридори завмирали: жоден учень,
жоден учитель не мали права навіть на 5 хвилин затримуватися в школі.Додому! Відпочивати! Читати книги! Працювати в саду, готуватися до
гуртків, факультативів. Додаткових занять не було, вони були зведені
до необов'язкових консультацій до уроків. Наради вчителів проводили-ся не частіше одного разу на тиждень. Школа живе вільним часом
учителів і учнів — одна з думок В. О. Сухомлинського. Щоб учителі до-
бре вчили, а учні добре вчилися в них, повинно бути багато вільного ча-
су; о 5-ій годині вечора починали працювати всі гуртки. В.Сухомлин-
ський настирливо вмовляв своїх учнів не робити уроків після занять у школі. Весь день вільні! Він рекомендував вставати о 6-ій годині ранку іза дві години зробити уроки краще, ніж за чотири вечірніх. Біля входу в школу встановлено великий стенд, звернений до матерів "Мати,
пам'ятай, що ти головний педагог, головний вихователь. Від тебе зале-
жить майбутнє суспільства". Далі йшли картинки з порадами матерям. Перша порада: "Матері, розповідайте своїм дітям різні казки".
Ще більший стенд звернено до дітей: "Бережіть наших матерів" з порт-ретами матерів, які народили в майбутньому знаменитих людей.У шко-лі був і стенд зі списком рекомендованої для читання літератури від
Гомера до Хемінгуея під назвою "Людство буде читати їх вічно".
Ще один стенд "Подумай, для чого людина живе на світі".
Сухомлинський писав, що школа стає справжнім вогнищем культури
лише тоді, коли в ній панує чотири культи: культ Батьківщини, культ
Людини, культ Книги, культ Рідного Слова. Школа в Павлиші завжди
була попереду інтересів дітей,бо вони вчилися водити мотоцикл,трактор не в старших класах, а в 3-му, коли дітям усе нове, усе викликає
захоплення. Для малечі було спеціально сконструйовано мотоцикл.
Усі діти вирощували хліб своїми руками. Восени 3-й клас отримував
ділянку в півкласу, засівав озимою пшеницею, і весною діти чергували, оберігали пшеницю від горобців, а літом косили хліб самі, обмолочува- ли його на маленькій молотилці, усім класом відвозили мішок зерна на млин, одержували муку, їхали з нею в пекарню і там пекли пиріжки і коровай для свята врожаю. Так закінчувалась початкова освіта в Павлиші — власним хлібом.
У Павлиській школі намагалися оцінити не знання, а успіх, перемогу,
подолання труднощів у навчанні. Успіх — перша причина радощів у
навчанні. У перших класах учням не ставили двійок, а домагалися, щоб вони працею пересилили невдачу і добре виконали завдання, тоді й ви-ставлялася оцінка. Сухомлинський говорив: "Не ловіть дітей на незнан-ні, оцінка — не покарання, оцінка — радість". Учителів у своїй школі він
виростив сам, жив у кожному з них, кожного робив однодумцем — це
були справжні педагоги.
В. Сухомлинський ніколи не ходив на один урок до вчителя, а лише на
систему уроків — 12—15 підряд. Перші три роки він не сварив молодог вчителя, а лише хвалив, підбадьорював, вів від успіху до успіху. Старі
вчителі навіть сердилися за це на директора. Через три роки людина
або назавжди залишалася в Павлиській школі, або назавжди йшла.
Бути вчителем у школі В. Сухомлинського було нелегко. Сухомлинськийписав: "Учні — збільшувальне скло незнання вчителя". Випускники шко-ли іноді всі до одного вступали до вищих навчальних закладів.
В. Сухомлинський вів семінар для батьків і один раз на місяць-семінар для гостей школи. Звичайних батьківських зборів у школі не було, бо
В. О. Сухомлинський не уявляв собі, як можна говорити про недоліки дітей уголос, при всіх ... У школі практично не залишали учнів на другий рік, не відправляли в спецшколи, жодного відсталого учня. Поряд зі звичайними дітьми в класі сиділи за партами і намагалися вчитися самі дивні тугодуми. Він навчився вчити всіх. Павлиська школа довго трималася
не стільки на директорові, скільки на його поглядах, ідеях.
В. О. Сухомлинський був відомим у Радянському Союзі педагогом, мав два ордени Леніна, був Героєм Соціалістичної Праці, член-кореспон-
дентом Академії педагогічних наук, Заслуженим учителем, знаменитим директором, Лауреатом Державної премії в галузі науки. Коли через ЗО років педагогічної діяльності його запитали, що було найголовнішим у його житті, він без роздумів відповів: "Любов до дітей".
В. О. Сухомлинський помер у 1970 р., 2 вересня, того дня, коли діти,
яких він готував до школи, пішли на свої перші уроки.
Висновки
Я, як майбутній вихователь склоняюся перед В. О. Сухомлинським,
педагогом який серце і душу віддавав дітям.Я вважаю, що кожен
майбутній педагог повинен брати приклад саме з його діяльності.Його подвиги неповторні, але їх приклад надає сил, підносить дух, заставляє діяти.
Література
1.Цюпа І.Василь Сухомлинський:Добротворець.Київ: Молодь,1973.216 с.
2.Любар О.О., Стельмахович М.Г.,Федоренко Д.Т. Історія української
школи і педагогіки: навч.посібник./за ред. О.О.Любара. Київ: Знання,
2003. 450 с.
3.Сухомлинский В. А. Сердце отдаю детям. Киев: Радянська школа,1988. 272 с.