Міфологія, релігія і наука як форми суспільної свідомості, їх функції. Класифікація міфів.
Релі́гія (від лат. religio — зв'язок) — особлива система світогляду та світосприйняття конкретної людини або групи людей, набір культурних, духовних та моральних цінностей, що обумовлюють поведінку людини.
Наука – це процес мислення, результат діяльності мозку. Загальноприйнятим є той факт, що в результаті мислення формується свідомість, а під свідомістю розуміють суб’єктивні образи реальних осіб, побудовані на знанні акустичних процесів мислення.
Наука, як форма суспільної свідомість – процес формування теоретично обґрунтованих і перевірених практикою мислених моделей об’єктів дійсності, предметів і явищ природної і соціальної реальності шляхом утримання, збереження і переробки інформації про них, об’єктивно притаманний суспільству на певному етапі його історичного розвитку.
Перша з особливостей наукової свідомості полягає в тому, що вона ґрунтується на теоретично обґрунтованому і перевіреному практикою знанні.
Друга полягає в тому, що критерієм існування наукової свідомості є адекватність відображення об’єктивної дійсності.
Третя полягає в тому, що вона відображає дійсність через поняття, гіпотези, мисленеві, теоретичні моделі.
Четвертою є особливість її розвитку, яка полягає у тому, що в ньому реалізується прогрес наукового пізнання, обумовлюючий його поступальний рух.
П'ята зв’язана з попередньою, полягає у тому, що розвиток цієї форми суспільної свідомості слугує важливим фактором, що сприяє перетворенню науки у безпосередню продуктивну силу.
Релігія як форма світогляду
Релігія є більш пізньою та зрілою формою світогляду людства, а тому і більш дослідженою. В ній буття осягається іншими, ніж у міфі засобами. В релігійній свідомості вже чітко розділяються суб'єкт і об'єкт, долається характерна для міфу неподільність людини й природи і закладаються основи проблематики.. В релігії ідея відділяється від матерії та протиставляється їй.
Світ роздвоюється на духовний та тілесний, земний і небесний, горяний і долинний, природний і надприродний, до того ж земний починає розглядатися як наслідок надприродного. Міфологічні ж персонажі (а в пізніх міфах "язицьких релігіях" і боги) живуть у феноменальному світі (на горі Олімп, на горі Меру тощо).
У релігії ноуменальний світ, недоступний органам чуттів і розуму. Віра виступає головним способом осягнення буття.
Ще однією особливістю релігійного світогляду є його практичність, оскільки віра без справ мертва. А в зв'язку з цим віра в бога та надприродний світ взагалі викликає своєрідний ентузіазм, тобто життєву енергію, яка надає розумінню цього світу життєвого характеру.
Релігію творить народ, він є і суб'єктом і об'єктом релігійної творчості, яка в історії виступала джерелом потужних зрушень у суспільстві. В релігії поряд із світовідчуттям добре розвинене світорозуміння, тобто є релігійна ідея, яка обґрунтовується теологами.
Якщо для міфу головним є обґрунтування зв'язку індивіда з родом, то для релігії — досягнення єдності з Богом як втіленням святості та абсолютною цінністю.
Для середньовічного сприйняття світу характерним є його глибокий символізм та ієрархічність. Символізм походив від подвоєння світу: крім світу об'єктів природи є ще світ відповідних родових понять, який, хоч і потойбічний, але настільки ж реальний (якщо не більше), що й перший. Світ нашого повсякденного досвіду займає підпорядковане положення щодо потойбічного, позачуттєвого.
Кожний елемент земного буття є символом відповідному елементу надприродного буття, і через нього символізує загальну Божественну єдність. У протилежності видимого і невидимого вбачається протилежність зовнішнього виду і сутності, позірного і дійсного, приблизного образу істини і самої істини. Тілесний світ має менший ступінь реальності і самостійності, ніж духовний світ першосутностей.
Символізм пов’язаний з ієрархічністю, так що у залежності від “міри” символізації розрізнюються ступені ієрархічності: вищі символи, відтворюючи “незримі речі”, у той же час відтворюють і “видимі речі”, що знаходяться нижче щодо них за досконалістю.
Функції релігії:
Світоглядна: релігія сповнює життя особливим сенсом, значенням, за переконанням вірян.
Компенсаторна: релігія компенсує людині її залежність від природних та соціальних катаклізмів, зменшує відчуття власної немічності, допомагає переживати важкі випробування, страх перед смертю.
Комунікативна: спілкування вірян між собою, «спілкування» із богами, янголами, душами померлих та святих.
Регулятивна: усвідомлення індивідом складу певних цінностей, моральних норм, які випрацьовуються в кожній релігійній традиції, виступають своєрідною програмою поведінки людей.
Інтегративна: допомагає людині усвідомити себе частиною єдиної релігійної спільноти, що закріплена спільними цінностями, дає можливість самоствердження людині у суспільстві, у якому такі ж самі погляди.
Культурна: релігія сприяє поширенню культури групи-носія (писемність, іконопис, музика, етикет, мораль, філософія і т. д.)
Функції науки
Евристична – засіб здійснення відкриттів, отримання принципово нового знання
Пізнавальна – засіб отримання знання: фіксації, описання, узагальнення фактів, побудови теорій, виділення закономірностей
Пояснювальна – пояснює явища дійсності через виявлення законів, закономірностей та тенденцій
Інструментальна – формує інструмент розуміння реальності
Технологічна – здійснює технологічне втілення наукового знання
Культурологічна – важлива підсистема та елемент механізму культури
Світоглядна – забезпечує формування наукового світогляду
Експертно-оцінна – оцінює ті або інші проблеми, практичні і наукові проекти
Управлінська – забезпечує реалізацію управління суспільством
Соціалізаторська – реалізує процес освіти і соціалізації людей
Практична – підвищує ефективність діяльності людини
Наука виконує у суспільстві дві основні функції: пізнавальну і практичну, які тісно переплелися одна з одною. Головне призначення науки полягає в осягненні істини і відкритті об'єктивних законів. І все ж надзавдання науки не у вияві цікавості, а в забезпеченні практичних потреб людей, суспільства.
На відміну від міфології та релігії наука є об'єктивною, має апарат дослідження та певні схеми доведень, здатна відрізняти істинне знання від помилкового або суб'єктивного. Наука прагне до пізнання внутрішньої сутності явищ і до побудови системи знань, на противагу об'єктивному емпіричному знанню, отриманому на основі практичного досвіду, яке описує лише зовнішні аспекти явища.