Ім'я файлу: реферат5.docx
Розширення: docx
Розмір: 29кб.
Дата: 16.03.2020
Пов'язані файли:
Реферат Правила гри у волейбол.docx


Зміст

  1. Вступ

  2. Пріоритетний напрямок розвитку системи логопедичної допомоги в країні

Виснавок

Список використаної літератури

Вступ.

У післявоєнні роки в Україні вже була розроблена теоретична концепція розгортання диференційованої системи спеціального виховання та навчання дітей із психофізичними вадами. Відтак склалися сприятливі умови для виділення сурдопедагогіки, тифлопедагогіки, олігофренопедагогіки, а згодом і логопедії в самостійні науки, що сприяло розробленню теорії і практики навчання і виховання дітей з порушеннями інтелекту, зору та слуху.

Логопедична допомога дітям в Україні тоді майже не здійсню­валась: не було спеціальних шкіл для дітей з порушеннями мов­леннєвого розвитку (далі — ПМР), недостатньою була й мережа логопунктів (функціонували лише окремі при масових та допо­міжних школах). У 1946 р. Науково-дослідний інститут дефек­тології Міністерства освіти УРСР видав збірку методично-інструк­тивних матеріалів для логопедичних пунктів та логопедів допо­міжних шкіл. Збірка охоплювала завдання і зміст роботи лого­пунктів системи Міністерства освіти УРСР, пояснювальну запис­ку до методичного матеріалу для логопедів логопедичних пунктів та шкіл, перелік і короткі методичні вказівки щодо застосуван­ня логопедичних вправ для виправлення дефектів мовлення.

Проблема розвитку мовлення дітей тоді розглядалася одно­бічно — в аспекті формування його комунікативної функції, а мовленнєві розлади вивчалися через призму зовнішніх проявів порушень, без акцентування на їхніх внутрішніх механізмах. Так, наприклад, вади звуковимови здебільшого пояснювалися меха­нічними порушеннями артикуляційного апарату, а недоліки пись­ма і читання вважалися наслідком зорової неповноцінності дітей.

Тому зрозуміло, що робота над подоланням вад мовлення з позицій механічного виправлення й обмежувалася подоланням зовнішніх причин.

2. Пріоритетний напрямок розвитку системи логопедичної допомоги в країні

В даний час відмічається помітний прогрес в розвитку логопедії. На основі психологічного аналізу отримані данні про механізми найбільш складних форм мовної патології (афазії, алалії, та загального недорозвитку мовлення, дизартрії). Вивчаються мовні порушення при ускладнених дефектах: при олігофренії, у дітей порушеннями зору, слуху, опорно-рухового апарату. В логопедичну практику вводяться сучасні нейрофізіологічні та нейропсихологічні методи досліджень. Розширюється взаємозв’язок логопедії з клінічною медициною, дитячою невропатологією та психіатрією.

Інтенсивно розвивається логопедія раннього віку: вивчаються особливості домовного розвитку дітей з органічними ураженнями центральної нервової системи, визначаються критерії ранньої діагностики та прогнозу мовних порушень, розробляються прийоми та методи превентивної логопедії. Всі ці напрями досліджень значно підвищили ефективність логопедичної роботи.

У зв’язку з тим, що правильне мовлення являється одним з важливих передпосилів подальшого повноцінного розвитку дитини, процесу соціальної адаптації, виявлення та усунення порушень мовлення необхідно проводити в більш ранні терміни. Ефективність усунення мовних порушень визначається в основному рівнем розвитку логопедії як науки.

Концептуальні засади реформування спеціальних ланок освіти, визначені у Національній доктрині розвитку освіти України у ХХІ столітті (2001) окреслюють ключові тенденції в розвитку сучасної системи національної освіти, нові вимоги до підготовки і навчання дітей, передбачають свідомого ставлення до мови як національно-культурної цінності та обов’язкове оволодіння основами української літературної мови як провідної передумови засвоєння необхідних знань, умінь і навичок. Все це надає особливої актуальності вивченню проблеми формування мовленнєвої компетентності дітей з психофізичними порушеннями й зумовлює необхідність дослідження розвитку мовлення таких дітей та процесу їх реабілітації.

Перші кроки у реалізації соціальних та психолого-педагогічних завдань цього етапу стосовно осіб з порушеннями мовлення припадають в нашій країні на 90 роки ХХ століття, коли йдучи до інтеграції у європейське і світове співтовариство, припадає бурхливе зростання мережі реабілітаційних центрів, у яких особливим дітям та їх батькам, родинам надається відповідна комплексна, в тому числі і педагогічна допомога. Реальність таких кроків української логопедії на шляху до найкращих світових стандартів соціалізації осіб з порушеннями мовлення підтверджується іншими фактами .

В Україні створюються і активно працюють громадські недержавні організації, які спрямовують зусилля на мобілізацію різних установ та відомств, координацію їх діяльності щодо розв’язання правових, соціальних, медичних, педагогічних проблем роботи з логопатичними дітьми.

Ініціатива громадських організацій щодо інтеграції логопатичних дітей у суспільстві знаходить державну підтримку. Так, у 2004 році розпорядженням Кабінету Міністрів України була затверджена концепція соціальної адаптації осіб з обмеженими можливостями, у якій вперше офіційно оприлюднено державну політику соціального захисту зазначених категорій громадян.

Позитивні зміни сприяють поліпшенню інтеграції осіб з мовленнєвими порушеннями у суспільство до функціонуванні установ їх спеціальної освіти, розробка концепції спеціальної освіти осіб з фізичними та психологічними вадами в Україні (1996), збільшення термінів шкільного навчання, введення державного стандарту загальної освіти для дітей, які потребують корекції фізичного та розумового розвитку і відповідна розробка нових навчальних програм, впровадження у діяльність шкіл для логопатичних дітей.

Зближення соціально-реабілітаційних та корекційних психолого-педагогічних функцій в роботі з дітьми, які мають інтелектуальні та мовні вади, вимагає забезпечення міждисциплінарної підготовки відповідних фахівців, посилення питомої ваги предметів медичного, соціально-психологічного та корекційно-педагогічного змісту у освітньо-професійних програмах навчання соціальних працівників, соціальних педагогів, практичних психологів, логопедів, реабілітологів тощо. Це дає можливість оптимізувати та індивідуалізувати корекційне втручання у процеси розвитку та соціалізації і на цій основі попереджати виникнення небажаних для успіху інтеграції факторів, запобігати можливому явищу соціального відчуження особи, посилювати адаптивні потенції осіб з порушеннями мовлення.

Логопедична робота — провідний напрям допомоги дітям в умовах соціально-реабілітаційного закладу

Логопедична реабілітація являється важливою складовою частиною комплексної медико-педагогічної реабілітації та соціальної адаптації дітей та підлітків з комплексними порушеннями та відхиленнями у розвитку. Вона направлена перш за все на корекцію та компенсацію порушення мовної сторони особистості.

В сучасних умовах розвитку логопедичної роботи, реабілітаційна та логопедична робота вбачає розвиток сенсорних функцій, моторики, особливо артикуляційної моторики, розвиток пізнавальної діяльності, перш за все мислення, пам’яті, уваги, формування особистості дитини з одночасною регуляцією соціальних відносин, вплив на соціальне оточення. У ряді випадків, особливо у ранньому у дошкільному віці доречно говорити про логопедичну абілітацію та роботу з дітьми раннього віку, що мають комплексні порушення .

Логопедична реабілітація, як складова педагогічного супроводу дитини має певний зміст: логопедична допомога є результатом впливу на особистість, її окремі психічні та фізичні функції; З використанням опори на адаптивний апарат та компенсаторних здібностей відбувається поступове виправлення та подолання вад мовлення; логопедичну роботу не можна розглядати відмежовано від допомоги сім’ї, яка має сприяти розкриттю реабілітаційних можливостей; це неперервний та необмежений у часі процес, що має свою спрямованість і специфіку для кожної дитини, залежно від віку та психофізичного порушення, протягом якого з’являються нові якісні характеристики дитини.

Саме зміни в суспільстві зумовлюють розширення соціокультурного середовища для надання логопедичної допомоги у системі комплексної реабілітації. Педагогічна робота здійснюється у процесі спеціального корекційного навчання і виховання, педагогічної допомоги дітям з обмеженими психофізичними можливостями, включення у педагогічний процес закладів, у яких створюються спеціальні умови.

У зв'язку із поширенням в Україні мережі реабілітаційних центрів як багатопрофільних навчально-виховних закладів для різних категорій дітей дошкільного віку з обмеженими фізичними і психічними можливостями виникло розширення соціокультурного середовища, що потребує логопедичного впливу. В умовах реабілітаційного закладу логопедична реабілітація є одним із напрямів психолого-педагогічної реабілітації.. Реабілітаційна робота у спеціалізованих центрах, як цілісна система, повинна розглядатися у тісному взаємозв’язку з підсистемами, що забезпечуватимуть цей процес комплексом медичних, психологічних, соціальних і педагогічних заходів відповідно до потреб дитини, тому вона виконує інтегральну функцію, а відтак розглядається як система і процес.

Модернізація змісту освіти у світлі вимог Національної доктрини розвитку освіти, державної національної програми „Освіта” („Україна XXI ст.”), Закону „Про загальну середню освіту”, концепції мовної освіти, спрямована на становлення мовної особистості дитини з дошкільного віку й сприяє зростанню соціальної й педагогічної ролі мови .

Не всі діти здатні у процесі природного розвитку оволодіти мовленням, як засобом спілкування, навчання, соціальної адаптації й питання своєчасного опанування лексичних, граматичних, орфоепічних і фразеологічних норм мови, тому це можна розглядати як мовленнєво-комунікативну проблему.

Процес надання логопедичної допомоги особам з порушеннями психофізичного розвитку забезпечує розвиток й удосконалення вмінь і навичок усного і писемного мовлення, формує певне коло знань про мову й мовленнєві вміння, стає не тільки об’єктом пізнання і засобом оволодіння навчальними предметами, а й джерелом особистісного розвитку. Робота з дітьми з порушенням у психофізичному розвитку і мовлення передбачає ряд заходів усунення соціальної занедбаності, створення умов для адаптації у звичайних умовах у межах індивідуальних можливостей .

Основною метою логопедичної роботи є: виявлення дітей з порушеннями усного і писемного мовлення (у процесі роботи відбувається раннє виявлення і діагностика відхилень у розвитку, первинні порушення, викликані хворобою, і вторинні відхилення зумовлені аномальним розвитком в умовах хвороби, відхилення у психічному розвитку); виявлення і організація процесу формування мовлення; розвиток і корекція психофізіологічної бази мовлення; формування і закріплення навичок правильного мовлення; підвищення логопедичної компетентності батьків дітей з порушеннями мовлення та залучення їх до спільної роботи, що передбачає сукупність причин та факторів, які зумовлюють ефективність проведеної роботи, де визначальним є стан міжособистісних відносин у сім′ї, відповідальне ставлення до дитини та традиції виховання у сім′ї.

Надання логопедичної допомоги передбачає багатоаспектну діяльність під час педагогічного супроводу дитини з певними психофізичними обмеженнями.

Робота логопеда має певну специфіку. Вона базується на наступних принципах:

1. Особистісне орієнтування – орієнтування на дитину, її психоемоційні особливості.

2. Емоційна підтримка – створення на заняттях емоційнокомфортної обстановки.

3. Взаємодія з батьками, вихователями й педагогом-дефектологом.

4. Ігровий контекст занять – формування позитивної мотивації навчання .

Можна виділити специфічні особливості логопедичної роботи з "особливими" дітьми:

1. Постійний пошук індивідуальних підходів до дитини. Кожний вихованець у повному сенсі "особливий": у нього свій тип сприйняття, уваги, пам'яті, характер і темперамент. Всі психічні прояви в "особливих" дітей виражені більш яскраво, рельєфно в порівнянні зі звичайними дітьми. Це унеможливлює роботу зі стандартної технології: кожна дитина вимагає свого підходу.

2. Логопедичні заняття носять комбінований і ігровий характер. Заняття містить у собі роботу над рухливістю артикуляційного апарата, над звуками мовлення, розвитком фонематичного слуху, лексико-граматичного складу мови, зв’язним мовленням. Всі заняття проходять в ігровій формі. Використовуються мовні ігри, яскраві, цікаві іграшки. Гра є необхідністю, без якої неможливі позитивні результати.

3. Формування наслідувальної діяльності. Перший крок корекційної роботи – розвиток довільної уваги. Важливо, щоб дитина "побачила", "почула", звикла вслухуватися в мову. Тому логопед починає роботу з наслідувальної здатності дитини, учить його наслідувати дії з предметами, рухам рук, ніг, голови. Це – основа для переходу до наслідування артикуляційним рухам, звукам, словам.

4. Організація контексту занять. Розташування обладнання, відсутність зайвих предметів у полі зору дитини, використання іграшок, до яких у неї є особливе відношення й специфічний інтерес, місце розташування логопеда. Важливо відзначити, що те, до чого звикають "особливі" діти, впливає на успішність занять. Тому важливо знати їхні звички й використати це в організації контексту занять.

5. Повільний темп формування нових навичок. Може здатися, що робота логопеда ні до чого не приводить, проходить даремно. Від "особливих" дітей неможливо очікувати швидкого результату. У них немає оперативного реагування. Вони тривалий час "поглинають" інформацію, начебто "записують" її на свій внутрішній магнітофон. Іноді результат роботи може з'явитися через 2-3 роки. Ця особливість сприйняття дітей не повинна лякати педагогів.

8. Постійна затребуваність придбаних навичок. Вся логопедична робота проходила б без результату при відсутності тісного контакту з батьками, вихователем і дефектологом. Саме вони забезпечують затребуваність тих навичок, над якими йде робота на логопедичних заняттях. Спільно проговорюються дрібні зміни в поведінці дитини, логопед просить батьків вдома, а педагогів на заняттях провокувати дитини на застосування навичок, що відпрацьовують.

Сучасні соціально-економічні умови в Україні визначають необхідність удосконалення змісту спеціальної освіти з враху­ванням потреб суспільства, спрямованих не тільки на всебічний розвиток особистості з порушенням психофізичного розвитку, а й на своєчасне виявлення даних порушень у дітей.

На сучасному етапі в спеціальній освіті України особливе місце займає логопедична допомога дітям та підліткам, що мають вади мовлення.

Основною метою логопедичної допомоги в дошкільних та шкільних закладах є забезпечення ефективності навчально-ви­ховного процесу та розвитку осіб із вадами мовлення, а також попередження мовленнєвих порушень та шкільної неуспішності.

Однією з найважливіших складових логопедичної роботи в Україні є рання діагностика та рання комплексна психолого-педагогічна допомога дитині з вадами мовлення, від ефективної організації якої в певній мірі залежить попередження виникнен­ня вторинних відхилень в процесі становлення психофізичних функцій.

Рання діагностика та рання логопедична допомога є актуаль­ними проблемами сучасної спеціальної педагогіки як в Україні так і в усьому світі, тому діагностика мовленнєвих порушень у дітей у нашій державі починається вже В молодшому дошкільно­му віці.

В нашій державі згідно з «Концепцією спеціальної освіти осіб із психічними та фізичними вадами в Україні» (1996 р.) функ­ціонує поширена мережа спеціальних закладів для дітей із вада­ми мовлення, яка включає:

1) дошкільні заклади: спеціальні дошкільні заклади для дітей із тяжкими вадами мовлення

спеціальні групи при масових загальноосвітніх дошкільних установах для дітей із загальним недорозвиненням мовлення;

- для дітей Із фонетико-фонематичним недорозвиненням мов­лення;

- для дітей із заїканням;

2) спеціальні загальноосвітні школи-інтернати для дітей із тяжкими вадами мовлення;

3) логопедичні пункти при масових загальноосвітніх та спе­ціальних школах.

Принцип ранньої діагностики та ранньої педагогічної допо­моги дітям із вадами мовлення в повній мірі визначає специфіку логопедичної допомоги в Україні, про що свідчить переконлива більшість саме дошкільних установ для дітей із ТВМ.

Виснавок.

Основною формою організації начально-корекційної роботи на шкільному логопункті є групові заняття (4-5 чоловік), які проводяться через день з усіма категоріями учнів. З учнями, в яких наявні дизартрія, ринолалія або інші мовленнєві вади спри­чинені порушенням будови артикуляційного апарату, проводять 2-3 рази на тиждень індивідуальні заняття.

Отже, в Україні створено велику розгалужену систему логопедичної допомоги населенню, засобам якої здійснюється попередження та виправлення мовленнєвих порушень у дітей та підлітків, що забезпечує їх повноцінне існування в суспільстві в подальшому. Але вітчизняною системою спеціальних закладів для осіб із вадами мовлення майже не охоплюється категорія дорослого населення, серед якої велика кількість осіб потребує логопедичної допомоги, що визначає специфіку та пріоритетні напрямки в розширенні та вдосконаленні сучасної системи логопедичної допомоги в Україні в майбутньому.

Отже, логопедична складова педагогічного впливу на дітей з обмеженими психофізичними можливостями, являє собою складний комплексний особистісно-орієнтований процес спрямований на формування усіх сторін мовлення, соціальної поведінки, нормалізацію комунікативної діяльності, нарощування соціального потенціалу, підвищення можливостей для особистісної реалізації.

Список використаної літератури

  1. Селиверстов В. И. Історія логопедії. Медико-педагогічні основи: Учбова допомога для вузів. / Селіверстов В. И. М.: Академічний Проект, "Gaudeamus"2003. - 384 з.

  2. Л. С. Волкова Логопедія: Підручник для студентів дефектол. фак. пед. вузів / Під ред. Л. С. Волкової, С. Н. Шаховської. - М.: Гуманіт. изд. центр ВЛАДОС, 1998 р. 680 з.

  3. Селиверстов В. И. Первие зведення про мовні розлади і прийоми їх подолання. Методичні розробки. / Селиверстов В. И. М., 1984 р. 732 з.

  4. Хватцев М. Е. Логопедія. / Хватцев М. Е., СПб, 2006 р., 679 з

  5. Основи теорії і практика логопеда // Під ред, Р. Е. Левіной перев. З ньому, М., 2010 р., 328 з.




скачати

© Усі права захищені
написати до нас