Ім'я файлу: реферат5.docx
Розширення: docx
Розмір: 29кб.
Дата: 16.03.2020
скачати
Пов'язані файли:
Реферат Правила гри у волейбол.docx
Розширення: docx
Розмір: 29кб.
Дата: 16.03.2020
скачати
Пов'язані файли:
Реферат Правила гри у волейбол.docx
Зміст
Вступ
Пріоритетний напрямок розвитку системи логопедичної допомоги в країні
Виснавок
Список використаної літератури
Вступ.
У післявоєнні роки в Україні вже була розроблена теоретична концепція розгортання диференційованої системи спеціального виховання та навчання дітей із психофізичними вадами. Відтак склалися сприятливі умови для виділення сурдопедагогіки, тифлопедагогіки, олігофренопедагогіки, а згодом і логопедії в самостійні науки, що сприяло розробленню теорії і практики навчання і виховання дітей з порушеннями інтелекту, зору та слуху.
Логопедична допомога дітям в Україні тоді майже не здійснювалась: не було спеціальних шкіл для дітей з порушеннями мовленнєвого розвитку (далі — ПМР), недостатньою була й мережа логопунктів (функціонували лише окремі при масових та допоміжних школах). У 1946 р. Науково-дослідний інститут дефектології Міністерства освіти УРСР видав збірку методично-інструктивних матеріалів для логопедичних пунктів та логопедів допоміжних шкіл. Збірка охоплювала завдання і зміст роботи логопунктів системи Міністерства освіти УРСР, пояснювальну записку до методичного матеріалу для логопедів логопедичних пунктів та шкіл, перелік і короткі методичні вказівки щодо застосування логопедичних вправ для виправлення дефектів мовлення.
Проблема розвитку мовлення дітей тоді розглядалася однобічно — в аспекті формування його комунікативної функції, а мовленнєві розлади вивчалися через призму зовнішніх проявів порушень, без акцентування на їхніх внутрішніх механізмах. Так, наприклад, вади звуковимови здебільшого пояснювалися механічними порушеннями артикуляційного апарату, а недоліки письма і читання вважалися наслідком зорової неповноцінності дітей.
Тому зрозуміло, що робота над подоланням вад мовлення з позицій механічного виправлення й обмежувалася подоланням зовнішніх причин.
2. Пріоритетний напрямок розвитку системи логопедичної допомоги в країні
В даний час відмічається помітний прогрес в розвитку логопедії. На основі психологічного аналізу отримані данні про механізми найбільш складних форм мовної патології (афазії, алалії, та загального недорозвитку мовлення, дизартрії). Вивчаються мовні порушення при ускладнених дефектах: при олігофренії, у дітей порушеннями зору, слуху, опорно-рухового апарату. В логопедичну практику вводяться сучасні нейрофізіологічні та нейропсихологічні методи досліджень. Розширюється взаємозв’язок логопедії з клінічною медициною, дитячою невропатологією та психіатрією.
Інтенсивно розвивається логопедія раннього віку: вивчаються особливості домовного розвитку дітей з органічними ураженнями центральної нервової системи, визначаються критерії ранньої діагностики та прогнозу мовних порушень, розробляються прийоми та методи превентивної логопедії. Всі ці напрями досліджень значно підвищили ефективність логопедичної роботи.
У зв’язку з тим, що правильне мовлення являється одним з важливих передпосилів подальшого повноцінного розвитку дитини, процесу соціальної адаптації, виявлення та усунення порушень мовлення необхідно проводити в більш ранні терміни. Ефективність усунення мовних порушень визначається в основному рівнем розвитку логопедії як науки.
Концептуальні засади реформування спеціальних ланок освіти, визначені у Національній доктрині розвитку освіти України у ХХІ столітті (2001) окреслюють ключові тенденції в розвитку сучасної системи національної освіти, нові вимоги до підготовки і навчання дітей, передбачають свідомого ставлення до мови як національно-культурної цінності та обов’язкове оволодіння основами української літературної мови як провідної передумови засвоєння необхідних знань, умінь і навичок. Все це надає особливої актуальності вивченню проблеми формування мовленнєвої компетентності дітей з психофізичними порушеннями й зумовлює необхідність дослідження розвитку мовлення таких дітей та процесу їх реабілітації.
Перші кроки у реалізації соціальних та психолого-педагогічних завдань цього етапу стосовно осіб з порушеннями мовлення припадають в нашій країні на 90 роки ХХ століття, коли йдучи до інтеграції у європейське і світове співтовариство, припадає бурхливе зростання мережі реабілітаційних центрів, у яких особливим дітям та їх батькам, родинам надається відповідна комплексна, в тому числі і педагогічна допомога. Реальність таких кроків української логопедії на шляху до найкращих світових стандартів соціалізації осіб з порушеннями мовлення підтверджується іншими фактами .
В Україні створюються і активно працюють громадські недержавні організації, які спрямовують зусилля на мобілізацію різних установ та відомств, координацію їх діяльності щодо розв’язання правових, соціальних, медичних, педагогічних проблем роботи з логопатичними дітьми.
Ініціатива громадських організацій щодо інтеграції логопатичних дітей у суспільстві знаходить державну підтримку. Так, у 2004 році розпорядженням Кабінету Міністрів України була затверджена концепція соціальної адаптації осіб з обмеженими можливостями, у якій вперше офіційно оприлюднено державну політику соціального захисту зазначених категорій громадян.
Позитивні зміни сприяють поліпшенню інтеграції осіб з мовленнєвими порушеннями у суспільство до функціонуванні установ їх спеціальної освіти, розробка концепції спеціальної освіти осіб з фізичними та психологічними вадами в Україні (1996), збільшення термінів шкільного навчання, введення державного стандарту загальної освіти для дітей, які потребують корекції фізичного та розумового розвитку і відповідна розробка нових навчальних програм, впровадження у діяльність шкіл для логопатичних дітей.
Зближення соціально-реабілітаційних та корекційних психолого-педагогічних функцій в роботі з дітьми, які мають інтелектуальні та мовні вади, вимагає забезпечення міждисциплінарної підготовки відповідних фахівців, посилення питомої ваги предметів медичного, соціально-психологічного та корекційно-педагогічного змісту у освітньо-професійних програмах навчання соціальних працівників, соціальних педагогів, практичних психологів, логопедів, реабілітологів тощо. Це дає можливість оптимізувати та індивідуалізувати корекційне втручання у процеси розвитку та соціалізації і на цій основі попереджати виникнення небажаних для успіху інтеграції факторів, запобігати можливому явищу соціального відчуження особи, посилювати адаптивні потенції осіб з порушеннями мовлення.
Логопедична робота — провідний напрям допомоги дітям в умовах соціально-реабілітаційного закладу
Логопедична реабілітація являється важливою складовою частиною комплексної медико-педагогічної реабілітації та соціальної адаптації дітей та підлітків з комплексними порушеннями та відхиленнями у розвитку. Вона направлена перш за все на корекцію та компенсацію порушення мовної сторони особистості.
В сучасних умовах розвитку логопедичної роботи, реабілітаційна та логопедична робота вбачає розвиток сенсорних функцій, моторики, особливо артикуляційної моторики, розвиток пізнавальної діяльності, перш за все мислення, пам’яті, уваги, формування особистості дитини з одночасною регуляцією соціальних відносин, вплив на соціальне оточення. У ряді випадків, особливо у ранньому у дошкільному віці доречно говорити про логопедичну абілітацію та роботу з дітьми раннього віку, що мають комплексні порушення .
Логопедична реабілітація, як складова педагогічного супроводу дитини має певний зміст: логопедична допомога є результатом впливу на особистість, її окремі психічні та фізичні функції; З використанням опори на адаптивний апарат та компенсаторних здібностей відбувається поступове виправлення та подолання вад мовлення; логопедичну роботу не можна розглядати відмежовано від допомоги сім’ї, яка має сприяти розкриттю реабілітаційних можливостей; це неперервний та необмежений у часі процес, що має свою спрямованість і специфіку для кожної дитини, залежно від віку та психофізичного порушення, протягом якого з’являються нові якісні характеристики дитини.
Саме зміни в суспільстві зумовлюють розширення соціокультурного середовища для надання логопедичної допомоги у системі комплексної реабілітації. Педагогічна робота здійснюється у процесі спеціального корекційного навчання і виховання, педагогічної допомоги дітям з обмеженими психофізичними можливостями, включення у педагогічний процес закладів, у яких створюються спеціальні умови.
У зв'язку із поширенням в Україні мережі реабілітаційних центрів як багатопрофільних навчально-виховних закладів для різних категорій дітей дошкільного віку з обмеженими фізичними і психічними можливостями виникло розширення соціокультурного середовища, що потребує логопедичного впливу. В умовах реабілітаційного закладу логопедична реабілітація є одним із напрямів психолого-педагогічної реабілітації.. Реабілітаційна робота у спеціалізованих центрах, як цілісна система, повинна розглядатися у тісному взаємозв’язку з підсистемами, що забезпечуватимуть цей процес комплексом медичних, психологічних, соціальних і педагогічних заходів відповідно до потреб дитини, тому вона виконує інтегральну функцію, а відтак розглядається як система і процес.
Модернізація змісту освіти у світлі вимог Національної доктрини розвитку освіти, державної національної програми „Освіта” („Україна XXI ст.”), Закону „Про загальну середню освіту”, концепції мовної освіти, спрямована на становлення мовної особистості дитини з дошкільного віку й сприяє зростанню соціальної й педагогічної ролі мови .
Не всі діти здатні у процесі природного розвитку оволодіти мовленням, як засобом спілкування, навчання, соціальної адаптації й питання своєчасного опанування лексичних, граматичних, орфоепічних і фразеологічних норм мови, тому це можна розглядати як мовленнєво-комунікативну проблему.
Процес надання логопедичної допомоги особам з порушеннями психофізичного розвитку забезпечує розвиток й удосконалення вмінь і навичок усного і писемного мовлення, формує певне коло знань про мову й мовленнєві вміння, стає не тільки об’єктом пізнання і засобом оволодіння навчальними предметами, а й джерелом особистісного розвитку. Робота з дітьми з порушенням у психофізичному розвитку і мовлення передбачає ряд заходів усунення соціальної занедбаності, створення умов для адаптації у звичайних умовах у межах індивідуальних можливостей .
Основною метою логопедичної роботи є: виявлення дітей з порушеннями усного і писемного мовлення (у процесі роботи відбувається раннє виявлення і діагностика відхилень у розвитку, первинні порушення, викликані хворобою, і вторинні відхилення зумовлені аномальним розвитком в умовах хвороби, відхилення у психічному розвитку); виявлення і організація процесу формування мовлення; розвиток і корекція психофізіологічної бази мовлення; формування і закріплення навичок правильного мовлення; підвищення логопедичної компетентності батьків дітей з порушеннями мовлення та залучення їх до спільної роботи, що передбачає сукупність причин та факторів, які зумовлюють ефективність проведеної роботи, де визначальним є стан міжособистісних відносин у сім′ї, відповідальне ставлення до дитини та традиції виховання у сім′ї.
Надання логопедичної допомоги передбачає багатоаспектну діяльність під час педагогічного супроводу дитини з певними психофізичними обмеженнями.
Робота логопеда має певну специфіку. Вона базується на наступних принципах:
1. Особистісне орієнтування – орієнтування на дитину, її психоемоційні особливості.
2. Емоційна підтримка – створення на заняттях емоційнокомфортної обстановки.
3. Взаємодія з батьками, вихователями й педагогом-дефектологом.
4. Ігровий контекст занять – формування позитивної мотивації навчання .
Можна виділити специфічні особливості логопедичної роботи з "особливими" дітьми:
1. Постійний пошук індивідуальних підходів до дитини. Кожний вихованець у повному сенсі "особливий": у нього свій тип сприйняття, уваги, пам'яті, характер і темперамент. Всі психічні прояви в "особливих" дітей виражені більш яскраво, рельєфно в порівнянні зі звичайними дітьми. Це унеможливлює роботу зі стандартної технології: кожна дитина вимагає свого підходу.
2. Логопедичні заняття носять комбінований і ігровий характер. Заняття містить у собі роботу над рухливістю артикуляційного апарата, над звуками мовлення, розвитком фонематичного слуху, лексико-граматичного складу мови, зв’язним мовленням. Всі заняття проходять в ігровій формі. Використовуються мовні ігри, яскраві, цікаві іграшки. Гра є необхідністю, без якої неможливі позитивні результати.
3. Формування наслідувальної діяльності. Перший крок корекційної роботи – розвиток довільної уваги. Важливо, щоб дитина "побачила", "почула", звикла вслухуватися в мову. Тому логопед починає роботу з наслідувальної здатності дитини, учить його наслідувати дії з предметами, рухам рук, ніг, голови. Це – основа для переходу до наслідування артикуляційним рухам, звукам, словам.
4. Організація контексту занять. Розташування обладнання, відсутність зайвих предметів у полі зору дитини, використання іграшок, до яких у неї є особливе відношення й специфічний інтерес, місце розташування логопеда. Важливо відзначити, що те, до чого звикають "особливі" діти, впливає на успішність занять. Тому важливо знати їхні звички й використати це в організації контексту занять.
5. Повільний темп формування нових навичок. Може здатися, що робота логопеда ні до чого не приводить, проходить даремно. Від "особливих" дітей неможливо очікувати швидкого результату. У них немає оперативного реагування. Вони тривалий час "поглинають" інформацію, начебто "записують" її на свій внутрішній магнітофон. Іноді результат роботи може з'явитися через 2-3 роки. Ця особливість сприйняття дітей не повинна лякати педагогів.
8. Постійна затребуваність придбаних навичок. Вся логопедична робота проходила б без результату при відсутності тісного контакту з батьками, вихователем і дефектологом. Саме вони забезпечують затребуваність тих навичок, над якими йде робота на логопедичних заняттях. Спільно проговорюються дрібні зміни в поведінці дитини, логопед просить батьків вдома, а педагогів на заняттях провокувати дитини на застосування навичок, що відпрацьовують.
Сучасні соціально-економічні умови в Україні визначають необхідність удосконалення змісту спеціальної освіти з врахуванням потреб суспільства, спрямованих не тільки на всебічний розвиток особистості з порушенням психофізичного розвитку, а й на своєчасне виявлення даних порушень у дітей.
На сучасному етапі в спеціальній освіті України особливе місце займає логопедична допомога дітям та підліткам, що мають вади мовлення.
Основною метою логопедичної допомоги в дошкільних та шкільних закладах є забезпечення ефективності навчально-виховного процесу та розвитку осіб із вадами мовлення, а також попередження мовленнєвих порушень та шкільної неуспішності.
Однією з найважливіших складових логопедичної роботи в Україні є рання діагностика та рання комплексна психолого-педагогічна допомога дитині з вадами мовлення, від ефективної організації якої в певній мірі залежить попередження виникнення вторинних відхилень в процесі становлення психофізичних функцій.
Рання діагностика та рання логопедична допомога є актуальними проблемами сучасної спеціальної педагогіки як в Україні так і в усьому світі, тому діагностика мовленнєвих порушень у дітей у нашій державі починається вже В молодшому дошкільному віці.
В нашій державі згідно з «Концепцією спеціальної освіти осіб із психічними та фізичними вадами в Україні» (1996 р.) функціонує поширена мережа спеціальних закладів для дітей із вадами мовлення, яка включає:
1) дошкільні заклади: спеціальні дошкільні заклади для дітей із тяжкими вадами мовлення
спеціальні групи при масових загальноосвітніх дошкільних установах для дітей із загальним недорозвиненням мовлення;
- для дітей Із фонетико-фонематичним недорозвиненням мовлення;
- для дітей із заїканням;
2) спеціальні загальноосвітні школи-інтернати для дітей із тяжкими вадами мовлення;
3) логопедичні пункти при масових загальноосвітніх та спеціальних школах.
Принцип ранньої діагностики та ранньої педагогічної допомоги дітям із вадами мовлення в повній мірі визначає специфіку логопедичної допомоги в Україні, про що свідчить переконлива більшість саме дошкільних установ для дітей із ТВМ.
Виснавок.
Основною формою організації начально-корекційної роботи на шкільному логопункті є групові заняття (4-5 чоловік), які проводяться через день з усіма категоріями учнів. З учнями, в яких наявні дизартрія, ринолалія або інші мовленнєві вади спричинені порушенням будови артикуляційного апарату, проводять 2-3 рази на тиждень індивідуальні заняття.
Отже, в Україні створено велику розгалужену систему логопедичної допомоги населенню, засобам якої здійснюється попередження та виправлення мовленнєвих порушень у дітей та підлітків, що забезпечує їх повноцінне існування в суспільстві в подальшому. Але вітчизняною системою спеціальних закладів для осіб із вадами мовлення майже не охоплюється категорія дорослого населення, серед якої велика кількість осіб потребує логопедичної допомоги, що визначає специфіку та пріоритетні напрямки в розширенні та вдосконаленні сучасної системи логопедичної допомоги в Україні в майбутньому.
Отже, логопедична складова педагогічного впливу на дітей з обмеженими психофізичними можливостями, являє собою складний комплексний особистісно-орієнтований процес спрямований на формування усіх сторін мовлення, соціальної поведінки, нормалізацію комунікативної діяльності, нарощування соціального потенціалу, підвищення можливостей для особистісної реалізації.
Список використаної літератури
Селиверстов В. И. Історія логопедії. Медико-педагогічні основи: Учбова допомога для вузів. / Селіверстов В. И. М.: Академічний Проект, "Gaudeamus"2003. - 384 з.
Л. С. Волкова Логопедія: Підручник для студентів дефектол. фак. пед. вузів / Під ред. Л. С. Волкової, С. Н. Шаховської. - М.: Гуманіт. изд. центр ВЛАДОС, 1998 р. 680 з.
Селиверстов В. И. Первие зведення про мовні розлади і прийоми їх подолання. Методичні розробки. / Селиверстов В. И. М., 1984 р. 732 з.
Хватцев М. Е. Логопедія. / Хватцев М. Е., СПб, 2006 р., 679 з
Основи теорії і практика логопеда // Під ред, Р. Е. Левіной перев. З ньому, М., 2010 р., 328 з.