Методичні вказівки для самостійної роботи студентів під час підготовки до практичного заняття

Актуальність теми: Значення теми заняття для подальшого вивчення дисципліни і професійної діяльності лікаря з метою формування мотивації для цілеспрямованої навчальної діяльності.
Загальновідомо, що вміння оцінювати стан свідомості, життєвих функцій хворих мають часто вирішальне значення в успішному лікуванні хворих і, у всьому процесі їх одужання. Створення сприятливих умов для спостереження за динамікою основних параметрів життєдіяльності хворих медперсоналом, своєчасне надання першої медичної допомоги - не тільки обов'язкова умова успішного лікування, але часто ці заходи відіграють не меншу роль, ніж будь-яка складна медична маніпуляція або процедура. Уміння швидко оцінити стан тяжкості, стан серцевої діяльності та дихальної функції зберігають дорогоцінні хвилини і сприяють наданню своєчасної першої допомоги хворим, тим самим повертати людину до здоров'я. Знання та дотримання принципів адекватного загального і спеціального догляду за хворими з підвищеною температурою, лихоманкою і ознобом дозволяє підвищити ефективність лікування, запобігти появі ряду ускладнень, а також забезпечити гідне ставлення до людського тіла. Лікар повинен володіти комплексом навичок щодо догляду за хворими з підвищеною температурою, лихоманкою і ознобом, вміти створити необхідні умови і догляд за пацієнтами в залежності від загального стану і типу температурної реакції.
Такі прості діагностичні процедури, як визначення пульсу, вимірювання артеріального тиску, дослідження дихання можуть успішно виконуватися не тільки медичними працівниками, а й парамедиками (водіями, провідниками, вчителями, міліціонерами і ін.)
Лікар кожної спеціальності повинен знати і опанувати навичками застосування лікарських засобів і забезпечити їх виконання за відсутності середнього медичного персоналу з дотриманням необхідних технічних правил і вимог медичної етики і деонтології. Методами парентерального введення ліків, в тому числі технікою внутрішньовенних вливань, необхідно володіти кожному лікарю, щоб вміти надати необхідну кваліфіковану медичну допомогу хворому в ситуації, яка буде вимагати від нього невідкладного надання пацієнту медикаментозної допомоги, зокрема, із застосуванням ін'єкційних засобів. Тому лікар повинен не тільки досконало володіти цим методом, але і добре знати прийоми і особливості підготовки
інструментарію для проведення ін'єкцій..
2. Конкретні цілі:
Аналізувати: пульс на променевих артеріях і на нижніх кінцівках. Артеріальний тиск і дихання у конкретного пацієнта, їх відповідність нормі та основні їх властивості. Аналізувати види лікарських засобів.
Пояснювати: тип температурної кривої, основні властивості пульсу, артеріального тиску, дихання, методику проведення підшкірних, внутрішньом'язових і внутрішньовенних ін'єкцій та
інфузій лікувального розчину. етіологію, патогенез, клініку, діагностику, принципи лікування та роль лікаря стоматолога в профілактиці захворювань.
Запропонувати: на прикладі розбору хворих з гіпертермією, порушенням гемодинаміки і дихання виявити основні невідкладні стани, скласти алгоритм ведення та надання невідкладної медичної допомоги конкретному пацієнту. Виконати всі види ін'єкцій (внутрішньошкірні, підшкірні, внутрішньом'язові), підготувати проведення інфузійної терапії.
Класифікувати: типи температури тіла і лікарські засоби.
Малювати: на бланку температурного листа зазначити запропоновані викладачем показники пульсу, артеріального тиску, температури тіла, зробити висновок про їх відповідність нормі та про тип температурної кривої.
Трактувати: типи температурної кривої, дані показників гемодинаміки і дихання
Проаналізувати: стан конкретного хворого з гіпертермією, порушенням гемодинаміки і дихання. Встановити діагноз невідкладного стану. Відзначити основні види лікарських засобів, які можуть застосовуватися в конкретній ситуації.
Скласти: план проведення загального огляду хворого, дотримуючись схеми дослідження, скласти тактику надання невідкладної медичної допомоги, використовуючи рекомендовані алгоритми в залежності від наявних патологічних змін.

3. Базовий рівень підготовки
Назви попередніх дисциплін
Отримані навики
1.Нормальна анатомія людини.
Знання про локалізацію органів і систем людського організму. Володіти знаннями будови серцево-судинної, бронхо-легеневої та нервової систем, центру терморегуляції
2.Нормальна фізіологія людини.
Демонструвати знання про функції органів і систем життєзабезпечення людини
Трактувати основні механізми розвитку гіпертермії, непритомності, втрати свідомості, задишки, серцебиття, кашлю, підвищення / зниження артеріального тиску
3.Біохімія.
Знання про лабораторні методи і нормальні біохімічні константи.
4.Пропедевтика внутрішньої медицини.
Володіти методами розпитування хворого і правилами визначення основних показників діяльності серцево-судинної і дихальної систем
(пульс, АТ, ЧДР), робити попередню оцінку стану температурного гомеостазу пацієнта за результатами вимірювання температури тіла.
Проводити фізичне обстеження хворого і оцінювати зміни в лабораторних та
інструментальних обстежень, діагностувати невідкладні стани і надавати першу допомогу пацієнтам з порушеннями з боку цих систем.
5. Етика і деонтологія
Правила поведінки, спілкування з хворими, їх родичами, колегами.
Демонструвати володіння морально-деонтологическими принципами медичного фахівця та вміння застосовувати їх при спілкуванні з хворим.
6.Мікробіологія.
Асептика, стерильність, мікробна контамінація лікарських засобів.

4. Завдання для самостійної роботи під час підготовки до заняття та на занятті.
4.1. Перелік основних термінів, параметрів, характеристик, які повинен засвоїти студент
при підготовці до заняття:
Гіпотензія - зниження артеріального тиску нижче 100/70 мм рт ст
Дефіцит пульсу -менше в порівнянні з частотою серцевих скорочень частота пульсу
Колапс - різке зниження артеріального тиску
Екстрасистолія - передчасне збудження серцевого м'яза
Гіпертонічний криз – раптове підвищення АТ
Гіпотермія - зниження температури тіла нижче 35 0
С
Біопсія – взяття тканини для гістологічного дослідження
Хвороба - життя, порушене у своєму перебігу ушкодженням структури і функцій організму під впливом зовнішніх і внутрішніх чинників при мобілізації його компенсаторно-пристосувальних механізмів.
Діагноз- стислий лікарський висновок про сутність захворювання і стану хворого, виражений у термінах; назва розпізнаної хвороби
Семіотика - сукупність знань про ознаки (симптоми) захворювань та патологічних станів, їх діагностичне значення.
Синдром- група сполучення симптомів (симптомокомплекс), які постійно повторюються і патогенетично зв’язані між собою
4.2.Теоретичні питання до заняття.
1. Які процеси в організмі відображає температура тіла?
2. Якими фізіологічними механізмами забезпечується сталість температури тіла людини
(температурний гомеостаз)?
3. Назвіть нормальні величини температури тіла в пахвовій ділянці, в прямій кишці, в порожнині рота.
4. Яку роль відіграє вимір температури тіла у хворих, які перебувають на стаціонарному лікуванні?
5. Які Вам відомі основні біоритмічні особливості добових коливань температури здорової людини в фізіологічних умовах?
6. Які Ви знаєте види термометрії?
7. Яке діагностичне значення має щоденна реєстрація температури у хворих?
8. Які Ви знаєте типи лихоманки і при яких захворюваннях вони зустрічаються?
9. Які Вам відомі заходи щодо догляду за хворими з підвищеною температурою?
10. Який обсяг першої медичної допомоги необхідно надати хворому з ознобом?
11. Які заходи слід застосувати у хворого з високою температурою і відчуттям спека?
12. Які особливості харчування хворого з високою температурою?
13. Які порушення свідомості розвиваються в хворих при патологічних станах внутрішніх органів?
14. Що таке артеріальний пульс? Назвати точки для дослідження пульсу.
15. Які властивості пульсу визначаються при його пальпації?
16. При яких патологічних станах виникає ниткоподібний пульс?
17. Що таке дефіцит пульсу? При яких патологічних станах розвивається дефіцит пульсу?
18. Перерахувати правила вимірювання артеріального тиску на верхніх і нижніх кінцівках.
19. Назвати критерії визначення оптимального, нормального, високого нормального артеріального тиску.
20. Який АТ на нижніх кінцівках у здорової людини?
21. Назвати патологічні типи дихання і причини їх виникнення.
22. Як класифікуються медикаментозні засоби по шляхах введення в організм хворого?
23. Які є форми лікарських засобів?
24. Які є загальні правила застосування лікарських засобів?
25. Які є правила роздачі таблетованих та рідких медикаментозних засобів для перорального прийому?

26. Що таке зовнішній спосіб застосування медикаментозних засобів?
27. Що відноситься до зовнішнього способу застосування ліків і методика його проведення?
28. Що таке ентеральний спосіб введення лікарських засобів?
29. Пояснити переваги і показання для застосування ректального способу введення медикаментозних засобів.
30. Які є форми випуску медикаментозних засобів для перорального прийому та правила їх застосування?
31. Що таке інгаляційний спосіб введення лікарських засобів і показання до застосування?
32. Які речовини можна вводити в організм інгаляційним шляхом?
33. Що таке парентеральний спосіб введення лікарських засобів?
34. Які шляхи введення лікарських засобів відносяться до парентерального?
35. Описати методику проведення внутрішньом'язової ін'єкції.
36. Які є ускладнення після проведення внутрішньом'язових ін'єкцій?
37. Описати методику проведення підшкірних ін'єкцій і показати на муляжі.
38. Яка мета проведення всередині шкірних ін'єкцій? Описати методику проведення.
39. Які є правила розведення і введення антибіотиків?
40. Які є правила набору і введення інсуліну?
41. В якій послідовності проводиться підготовка крапельниці для внутрішньовенних крапельних вливань?
42. Як і де проводиться венепункция?
43. Які ускладнення можуть виникнути при порушенні техніки внутрішньовенних вливань, методи їх профілактики?
44. В яких випадках застосовують парентеральний спосіб введення ліків?
45. Які показання для внутрішньовенного крапельного введення ліків?
46. Які є правила введення наркотичних анальгетиків?
47. Які є правила виписування і зберігання медикаментозних засобів?
4.3. Перелік практичних навичок, які виконуються на занятті:
1. Визначити загальний стан, стан свідомості, положення в ліжку хворого;
2. Оцінити стан шкірних покривів, видимих слизових оболонок, підшкірно жирової клітковини, наявність периферичних набряків;
3. Визначити характер дихання, частоту дихальних рухів, пульс та його характеристики, частоту серцевих скорочень, рівень артеріального тиску за методом Короткова;
4. У хворих з гіпертермією, порушенням гемодинаміки і дихання виявити основні невідкладні стани, скласти алгоритм ведення та надання невідкладної медичної допомоги конкретному пацієнту
5. Провести вимір температури тіла у хворих, які перебувають на стаціонарному лікуванні.
6. Зробити попередню оцінку стану температурного гомеостазу пацієнта за результатами вимірювання температури тіла.
7.На бланку температурного листа зазначити показники пульсу, артеріального тиску, температури тіла, зробити висновок про їх відповідність нормі та про тип температурної кривої.
8. Показати на манекені техніку виконання внутрішньошкірні ін'єкції.
9. Показати на манекені техніку виконання внутрішньом'язової ін'єкції.
10. Показати на манекені техніку виконання підшкірної ін'єкції.
11. Показати на манекені техніку виконання внутрішньовенні ін'єкції.
12. Показати на манекені техніку виконання внутрішньовенного капельного вливання ліків.

5. Зміст теми:
Температура тіла — один із основних показників енергетичного обміну в організмі людини, завдяки якому створюються можливості її нормальної життєдіяльності. З метою забезпечення оптимального функціонування органів і систем в організмі існує відносна стабільність температури (температурний гомеостаз). Вона необхідна для нормального перебігу біохімічних реакцій, активного транспорту різних речовин.
Стабільність температури регулюється спеціальним терморегуляторним цент ром, який розташований у головному мозку. Однак забезпечення постійності температури тіла, тобто температурного гомеостазу, пов'язане не лише з активністю терморегуляторного центру, але реалізується координованою взаємодією численних інших чинників, до яких належать периферична нервова, ендокринна, серцево-судинна системи, органи виділення.
Не зважаючи на відносну стабільність (постійність) загальної температури організму, вона дещо відрізняється у різних ділянках тіла і навіть в окремих органах і тканинах, що насамперед пов'язане з нерівномірною активністю регіонарного енергетичного обміну. Наприклад, температура тіла у пахвинній ділянці здорових людей коливається у межах від 36,0 °С до 36,9 °С. У прямій кишці і в паху температура на 1 °С вища.
Вранці температура на кілька часток градусу (0,3—0,5 °С) нижча, аніж увечері, що зумовлене біоритмічними коливаннями теплопродукції.
Рівень температури тіла може свідчити про характер захворювання, особливості його перебігу, а також про реакцію організму хворого на патологічний процес. Тому вимірювання температури (термометрія) має важливе діагностичне і прогностичне значення.
Вимірювання температури тіла хворих, які знаходяться в стаціонарних відділеннях, проводять найчастіше двічі на добу
— вранці між 6—8 і ввечері між 16—18 годинами. В ці періоди доби відбуваються максимальні коливання температури, які відображають властиву людині ритміку температурного гомеостазу.
Для більш точного виявлення коливань (флуктуацій) добової температури, що може мати певне діагностичне значення при деяких захворюваннях,— ревматизмі, туберкульозі, колагенозах, її вимірюють через кожні 2—3 години (порційна тер-
мометрія).
Перед вимірюванням температури шкіру пахвової западини (ямки) старанно очищають від поту, для чого витирають її натільною білизною або рушником. Термометр виймають із дезинфікуючого розчину, промивають проточною водою, витирають серветкою або ватою насухо і енергійно струшують, тримаючи міцно в долоні з опущеним донизу резервуаром із ртуттю. Струшувати необхідно доти, доки вся ртуть із капілярної трубки не вийде до резервуару. Кінець термометра з ртутн им резервуаром розміщують у пахвовій западині, для чого хворий повинен відвести руку від пахви.
Рукою пацієнта термометр притискують до пахвової западини.
У знесилених хворих всі етапи розміщення термометра — відведення руки, введення в пахвову ямку, фіксація в ній термометра здійснюються медичним персоналом.
У дітей часто вимірюють температуру тіла у ротовій порожнині або у паховій складці.
При її вимірюванні у роті ртутний кінець термометра розміщують під язиком, а при вимірюванні у паху — в паховій складці. У першому випадку термометр фіксують губами, а в другому — зігнутою у кульшовому суглобі ногою. Температуру у прямій кишці вимірюють ртутним термометром у лежачому положенні хворого на боці.
Ртутним кінцем термометр, змащений вазеліном, вводять за внутрішній сфінктер прямої кишки на глибину 2—3 см і фіксують зближеними між собою сідницями. При закрепах перед введенням термометра необхідно поставити очисну клізму.
Вимірювання температури у прямій кишці (ректальна термометрія) проводиться найчастіше у немовлят, виснажених і знесилених хворих. Воно не показане у випадках

стійкого закрепу, проносі, запальних процесах у прямій кишці, кровотечі із прямої кишки, при збудженні хворого.
Результати термометрії реєструють після 10-и хвилинного перебування термометра у пахвинній ямці і 5—7-хвилинного — в інших ділянках.
Після використання термометр ретельно промивають теплою проточною водою, а потім на 15—20 хвилин поміщують у дезинфікуючий розчин (0,1% дезоксону або 1% хлораміну). Після дезинфекції термометри витирають насухо.
Зберігають термометри у склянці із темного скла, на третину заповненій 0,5% розчином хлораміну. Для запобігання пошкодження резервуару термометра на дно ємкості з дезинфікуючим розчином кладуть невеликий шар вати.
В сучасній медичній практиці нерідко використовують електричні термометри, робота яких основана на принципі термопари. Використовують також термометри на основі рідких кристалів, які змінюють свою структуру в залежності від величини температури.
Сучасні термометри такого типу мають форму тонкої двошарової целофанової пластинки, в середині якої знаходяться рідкі кристали. Температура визначається за зміною кольорового забарвлення рідких кристалів при прикладанні термометра термочутливим шаром до поверхні тіла, наприклад, до лоба, скроні, щоки, шиї, грудей, живота. Випускають різні види таких термометрів, зокрема, які визначають нормальну, або підвищену температуру, а також які дозволяють визначити більш точний рівень температурної реакції в десятих частках градусу. При прикладанні таких термометрів до певної ділянки тіла через кілька секунд на полімерній плівці висвічується цифра, яка відображає температуру відповідної ділянки тіла
— норма, тобто 36—37 °С і F — fеbrіs, коли вона перевищує 37°С). Існують нині досконаліші термометри з визначенням не лише якісних, але й кількісних показників температури. Переваги термометрів на рідких кристалах полягають, насамперед, у то - му, що їх використання дозволяє у дуже короткий термін отри мати інформацію про стан температури різних ділянок тіла людини, тобто визначити локальні температурні асиметрії — критерії деяких захворювань.
Для обліку температури проводять її реєстрацію. Фіксують показники температури на температурному листі, який є однією із обов'язкових форм медичної документ ації ста- ціонарного відділення. У температурному листі, окрім температури, реєструють показники артеріального тиску, пульсу, частоти дихання, тобто найважливіші фізіологічні параметри життєдіяльності організму хворого. Результат кожного вимірювання спершу відмічають крапками, при сполученні яких отримують температурну криву. Графіка температурних кривих відображує коливання температури за весь період перебування хворого на стаціонарному лікуванні.
Різні захворювання людини можуть проявлятися зниженням або підвищенням температури.
Зниження температури нижче 36 °С відбувається у хворих, які тривалий час перебувають на постільному режимі, при коматозних і колаптоїдних станах, у хворих з тривалою гіподинамією (стан малорухливості), при переохолодженні, у осіб похилого і старечого віку, а також при агонії в стані клінічної смерті.
Підвищення температури може статися в фізіологічних умовах (інтенсивний біг, активна м'язова робота, на висоті травлення). Підвищення температури понад 37 °С при патологічних процесах часто називають