1   2   3   4
Ім'я файлу: Вплив народних рухливих ігор на формування фізичних та моральних
Розширення: docx
Розмір: 143кб.
Дата: 15.09.2021


Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретико-методичні основи фізичного виховання дошкільників засобами народних рухливих ігор

1.1 Видатні педагоги про народну рухливу гру

1.2 Народні рухливі ігри та їх специфічні особливості

Розділ 2. Використання народних рухливих ігор в педагогічному процесі ДНЗ

2.1 Аналіз діяльності вихователів щодо використання народних рухливих ігор в навчально-виховній роботі

2.2 Методичні рекомендації щодо використання народних рухливих ігор в роботі з дошкільниками

Висновки

Список використаної літератури

Додатки

Вступ

В умовах сьогодення фізичне виховання в дошкільних навчальних закладах спрямоване на досягнення фізичної досконалості, тобто високого рівня здоров'я, фізичного розвитку і фізичної підготовленості. Але у процесі фізичного виховання здійснюється одночасно розумове, моральне, естетичне та трудове виховання.

Український народ своїм багатовіковим досвідом інтуїтивно відібрав найефективніші засоби гармонійного виховання підростаючого покоління, чільне місце серед яких посідають народні рухливі ігри. Традиційно у навчально-виховному процесі вони використовуються як засіб фізичного виховання. Проте розвивально-виховний потенціал українських рухливих народних ігор значно ширший. У культурологічних дослідженнях рухливі ігри визнані суттєвим елементом української національної культури.

Будучи важливим засобом надбання і передачі соціального досвіду, народні ігри повинні увійти сьогодні у всі сфери виховної роботи, емоційно збагачуючи особистість, викликаючи потребу до творчої діяльності та підвищення фізичної працездатності.

Зміст дошкільної освіти в межах Базового компонента реалізується через програми та навчально-методичне забезпечення, що затверджуються Міністерством освіти і науки. На сьогодні при організації освітнього процесу в дошкільних навчальних закладах, за рішенням педагогічної ради можна використовувати такі програми:

· програма розвитку дітей старшого дошкільного віку «Впевнений старт»; освітня програма «Дитина в дошкільні роки»;

· програма виховання і навчання дітей від 2 до 7 років «Дитина»;

· регіональна програма розвитку дітей дошкільного віку «Українське дошкілля».

На сьогоднішній день, введення народних рухливих ігор передбачене у дошкільній програмі «Українське дошкілля» (укладачі О. Дідух та о. Білан) у розділі «Рідний край», а також у Концепції дошкільного виховання в Україні у змісті і засобах національного виховання. При цьому обов'язково враховуються умови роботи в даній віковій групі дітей: загальний рівень фізичного і розумового розвитку дітей, рівень розвитку їхніх рухових вмінь, стан здоров'я кожної дитини; період року, особливості режиму дня, місце проведення гри, а також інтерес дітей [5]. Велике розвивальне та виховне значення надається народним рухливим іграм в програмі виховання і навчання дітей від 2 до 7 років «Дитина» (наук. кер. Проскура О.В., Кочина Л.П., Кузьменко В.У., Кудикіна Н.В.). Укладачами Програми особливий акцент робиться на тому, що народні ігри - це універсальна скарбниця духовних надбань українського народу, так як концепція українського національного дитячого садка може бути повною мірою реалізована за умови повернення до витоків народної педагогіки, обізнаності вихователів з її засобами, зокрема українським дитячим ігровим фольклором [2].

Щоб зберегти все багатство народної фізичної культури, або, точніше, надати нового імпульсу розвиткові народних рухливих ігор, потрібно ширше застосовувати їх у виховному процесі з дітьми дошкільного віку. Отже, окрім систематизованого опису й аналізу засобів народної фізичної культури, необхідно активізувати їх впровадження у різноманітні сфери життєдіяльності людей, особливо дітей та молоді, у систему народних релігійних свят, навчально-виховну роботу дошкільних закладів та шкіл, повсякденний побут. Поєднання необхідності зміцнення здоров'я дітей в умовах сьогодення з багатим досвідом українських народних рухливих ігор у минулому та недостатня розробка проблеми використання народного ігрового матеріалу в системі фізичного виховання дітей дошкільного віку, дозволить розв'язати протиріччя, що виникло між великим соціальним, освітнім і виховним значенням українських народних рухливих ігор та недостатньо розробленою методикою їх використання у фізичному вихованні дітей дошкільного віку.

Все це зумовило вибір теми курсової роботи - «Вплив народних рухливих ігор на формування фізичних та моральних якостей».

Мета курсової роботи полягає у теоретичному обґрунтуванні та практичній перевірці педагогічних умов, які сприяють ефективному використанню народних рухливих ігор у різних організаційних формах фізичного виховання дітей дошкільного віку.

Під час нашої курсової роботи вирішувалися такі завдання:

1. Визначити особливість, місце і значення українських народних рухливих ігор в системі фізичного виховання дітей дошкільного віку.

2. Обґрунтувати класифікацію українських народних рухливих ігор для дітей дошкільного віку.

3. Виявити специфіку методики проведення народних рухливих ігор з дітьми дошкільного віку.

4. Встановити вплив українських народних рухливих ігор на стан здоров'я, фізичний та моральний розвиток та рухову підготовленість дітей дошкільного віку.

5. Розробити методичні рекомендації щодо використання народних рухливих ігор з фізичного виховання.

Об'єктом для даної курсової роботи є народні рухливі ігри у фізичному виховання дошкільників.

Предметом роботи є дослідження впливу народних рухливих ігор на формування моральних та фізичних якостей дітей дошкільного віку.

Для розв'язання визначених завдань, досягнення мети застосовано такі методи дослідження: вивчення та аналіз літературних джерел, узагальнення, спостереження, бесіда.

Курсова робота складається з вступу, основної частини, висновку, списку використаної літератури та додатків.

Розділ 1. Теоретико-методичні основи фізичного виховання дошкільників засобами народних рухливих ігор

1.1 Видатні педагоги про народну рухливу гру

В сучасній оцінці навчання дітей дошкільного віку підкреслюється значущість використання ігрового методу та прийомів, що роблять навчання більш цікавим створюють передумови для підвищення довільної уваги, для більш глибокого оволодіння знаннями тому, що засвоєння матеріалу проходить у простій і цікавій формі. В концепції дошкільного виховання наголошується на тому, що пряме навчання не повинно бути домінуючою формою організації занять, а здійснюватися в контексті з ігровою діяльністю.

У всіх народів світу дитячим іграм і забавам відводилось у педагогіці почесне місце, їх вважають цінним надбанням народу, елементом національної культури, що оздоровлює побут дітей, урізноманітнює дозвілля, збагачує його зміст.

На великі виховні можливості народних рухливих ігор і забав у формуванні тіла та духу звертали увагу представники філософських і психолого-педагогічних шкіл. Теоретичні положення, розроблені в працях філософів світу (Ж.-Ж.Руссо, Г.Сковороди), психологів (А. Виготського, Г. Костюка, Д. Ельконіна), педагогів минулого (І. Боберського, В. Верховинця, О. Осечинського, О. Суховерської, Т. і П. Франків, К. Трильовського, К. Ушинського) і сучасників (О.Вацеби, Л. Цьося), свідчать про значний вплив їх на виховання «фізичного здоров'я і духовно стійкої особистості дитини» на всіх етапах її онтогенезу [33].

Здебільшого в працях педагогів минулого основним засобом формування фізичного гарту виступали народні рухливі ігри і забави. Вони були не лише формою проведення дозвілля та розваг. Завдяки їм формувались як духовні, так і фізичні якості, а саме: стриманість, кмітливість, наполегливість, організованість; розвивались сила, спритність, швидкість, витривалість та гнучкість.

Особлива роль у практичному використанні народних рухливих ігор і забав з музично-пісенним супроводом належить прикарпатським педагогам минулого. Зокрема, О. Суховерська (1922) наголошувала на тому, що дітям дошкільного віку особливо «припадають до вподоби ті забави й ігри, які побіч виконання рухів дають їм ще змогу багато співати й лепетати» [22, С.14]

Заслуговують на увагу рекомендації В. Верховинця щодо широкого використання народних ігор у процесі фізичного виховання дошкільників. Вони «дають дітям гімнастику, але не таку, яка розладнує їм нерви, а заспокоює, приносить все нові враження й непомітно, без відома дітей, розвиває в них не тільки силу фізичну, але єднає в собі виховання тіла, духу й розуму» [9, С. 16]

П. Терлецький говорив, що розкритий за допомогою поетичного слова та імітаційних рухів світ, який «у змісті гри постає в іпостасях звірят, квітів, рослин, явищ природи, створює неповторний художній синтез світовідчувань і світосприймань, де все переплітається, взаємозв'язується, творить чарівний калейдоскоп, в якому діти вчаться пізнавати свій народ і себе серед народу» [28, С.128].

Народні рухливі ігри походять від давніх ритуальних традицій. Вони передавалися з покоління в покоління, набирали розважального змісту, наслідувалися дітьми і ставали для них не лише забавою, а й веселою школою життя. Старші передавали їх молодшим, а ті давали щось своє, придумували нові варіанти, атрибути.

Кожний народ створював свої національні ігри. В.В. Гриневський відмітив: «У всіх народів існує більш або менш значний запас ігор, що характеризують до деякої міри побут народу». Без ігор не обходилось ні одне народне свято. В іграх змагалися цілі групи дітей. Проводились ігри, як правило, на вулиці, на свіжому повітрі, завдяки чому ставали важливим засобом оздоровлення.

Перші записувачі та збирачі українських народних ігор з'явилися в XIX ст. Це етнографічні праці Н.Маркевича, П.П.Чубинського, О.В. Богдановича.

Українські народні ігри як засіб виховання дітей високо оцінювали видатні педагоги К.Д. Ушинський, Є.І. Тихєєва, С.Ф. Русова, О.П. Усова, В.О. Сухомлинський. Більшість із них розцінюють народну гру як серйозну і потрібну для дитини діяльність. Прогресивні вчені, лікарі, педагоги: І.М.Сєченов, П.Ф. Каптєрев, М.І. Пірогов, К.Д. Ушинський, С.Ф. Русова підкреслювали значення народної рухливої гри, як універсального засобу фізичного виховання. Вони вважали народні ігри і розваги, самобутні народні вправи джерелом зміцнення сили і здоров'я дітей. Народна гра - це могутній виховний засіб, який виробило людство і тому в ній істотна потреба людської природи - стверджував К.Д. Ушинський.

С.Ф. Русова, А.С. Макаренко і В.О. Сухомлинський зазначили, що дитяча народна рухлива гра є могутнім стимулом формування естетичних, моральних та фізичних започаткувань становлення людини. «Я не боюся ще і ще раз говорити: турбота про здоров'я - це найважливіший труд вихователя. Від життєдіяльності, бадьорості дітей залежить їх духовне життя, світогляд, розумовий розвиток, міцність знань, віра у їх сили» - підкреслював В.О. Сухомлинський [27].

К.Д.Ушинський підкреслював яскраво виражену педагогічну спрямованість народних ігор. На його думку, кожна народна гра містить у собі доступні форми навчання, вона спонукає дітей до ігрових дій, спілкування з дорослими. Вчений розглядав рухливу народну гру як «вікно», через яке можна показати дітям той чи інший бік життя народу. Він чудово усвідомлював його виховуючи силу. Адже з покоління в покоління завдяки народній творчості передавались морально-етичні норми поведінки. Педагог пропонував використання скарбів народної творчості для навчання дітей, оскільки він вважав, що навчання має бути виховуючим [5, с. 26].

О. П. Усова писала: «У народних іграх немає навіть тіні педагогічної настирливості, й разом з тим усі вони цілком педагогічні».

Ігри та забави становлять чималий розділ народної дидактики й охоплюють найрізноманітніші її аспекти: народознавчий, мовленнєвий, математичний, природничий, пізнавальний, розважальний, оздоровчий тощо.

У вступі до збірки ігор «Літала сорока по зеленім гаю» український письменник Василь Довжик називає ігри народним мистецтвом: «Та й хитра ж штука, оця народна гра! Ви думали - такі собі пустощі, коли робити нема чого, то в креймахи грають, аби збавити час, а вона, ота забавка, - мистецтво. А вона має свій погляд на людину, батьківщину, добро, уявлення про тебе і світ. Бо мистецтво - це метод пізнання себе і світу, а гра записала в собі і закодувала в генах дії не лише народні знання, а нас із вами, наш національний характер».

В. Скуратівський зазначає, що переважна більшість «абеткових істин дитинства» народжувалась у середовищі простого народу й виконувала певні функції людського співжиття. Ігри відкривали дітям живу історію свого народу, вчили любити народних героїв і ненавидіти кривдників.

Вуличні ігри були і своєрідним «дитячим садком». Батьки багатодітних родин постійно були в полі, і діти об'єднувались для ігор у самостійні осередки. «Для багатьох дітлахів, - пише В. Скуратівський, - такі забави були не тільки формою дозвілля, але й своєрідною школою, де засвоювалися перші абетки науки. Адже далеко не всім щастило відвідувати парафіяльні чотирикласки».

Софія Русова в своїх працях називала ці ігри просто «рухівки». Вона писала: «Гра для дитини - найкраща насолода, в іграх виявляються усі її здібності, її нахили й переживання». Завважимо: в народних іграх навчальні завдання ніби приховані в підстексті й спрямовані на те, щоб радувати дітей і тим самим спонукати їх до активності, творчості.

Підкреслюючи універсальність цього засобу виховання, А. Макаренко писав: «Гра має важливе значення, яке в дорослого має діяльність, робота, служба: яка дитина у грі, такою з багатьох поглядів вона буде в роботі, коли виросте. Тому виховання майбутнього діяча насамперед відбувається у грі».

Український письменник Г. Довженок стверджує, що народні ігри - це історія народу, бо відображають соціальне життя епохи. Граючись у народні ігри, діти ознайомлюються з традиціями свого народу, звичаями та обрядами, віруваннями, культурою і все це запорукою виховання національної самосвідомості.

Положення про неабиякі розвивальні можливості народної гри як своєрідної рухово-музичної композиції потверджують результати сучасних психолого-педагогічних досліджень. Зокрема, встановлено позитивний зв'язок між емоційною насиченістю «фону» гри й виконанням фізичних вправ у музично-пісенному супроводі та швидкістю й глибиною формування рухових навичок. В основі цієї особливості лежать нейрофізілогічні механізми образної й моторної пам'яті дитини. Отже, її активізація спроможна значно інтенсифікувати навчально-виховний процес, забезпечити його належну мотиваційну основу. Між рухом, словом, мімікою, жестом, пантомімікою, тобто системою зовнішньо-експресивних засобів, пізнавальною та емоційно-вольовою сферами особистості, за дослідженнями А. Запорожця, Є. Вільчковського, Г. Кислюк, М.Чистякова, Л. Виготського та інших, існує тісний взаємозв'язок. Його широко використовують у системі психокорекційної роботи з дітьми дошкільного й молодшого шкільного віку (у комплексі психогімнастичних вправ), а також з метою духовного вдосконалення особистості дитини.

Г.В. Воробей дослідила вплив народних ігор на гарт, як діалектичну єдність фізичної витривалості та духовної стійкості дітей різних етнографічних груп. А.Я. Вольчинський систематизував українські народні ігри за ознакою їх переважаючого впливу на стан здоров'я та рухову підготовленість дітей 5-6 років. В. Левків узагальнив відомості про особливості засобів української національної фізичної культури в різних сферах життєдіяльності дітей.

Істотним моментом народної гри є також її мовна сторона - словесно-речитативний супровід (примовки, заклички тощо). Слово, на думку вчених, допомагає дитині краще усвідомити зміст виконуваної діяльності, оточуючого світу й самої себе, воно опосередковує рухові дії, спричинює перехід від «механічного копіювання до наслідування усвідомленого» [25], «відіграє вирішальну роль у формуванні складних рухових навичок» [25, С.128].

Посилаючись на твердження психологічних і педагогічних досліджень, необхідно зазначити, що народна рухлива гра дійсно відіграє велику роль у житті дітей дошкільного віку і її доцільно використовувати як метод навчання, і зокрема, як метод навчання дітей дошкільного віку руховим діям.

Народні рухливі ігри та забави є цінним педагогічним засобом. Завдяки тому, що в їхньому змісті переплетені «воєдино високохудожні слова народної пісні, примовки, потішки з відповідними театралізованими сюжетами та імітаційними рухами...», вони здатні створити відповідні умови для соціалізації особистості.

1.2 Народні рухливі ігри та їх специфічні особливості

Дослідження педагогічної літератури та практика підкреслює, що у формуванні та становленні особистості важливу роль відіграють народні ігри, в яких закладена велика мудра народна педагогіка. Народні ігри мають багатовікову історію. Вітчизняне народознавство звернулось до народних ігор з метою відродження духовності українського народу. Народні ігри - дзеркало народу, в якому відображається життя багатьох поколінь. Вони - джерело розвитку самосвідомості, хрестоматія народної педагогіки.

Українські народні ігри живуть в народі з давніх-давен. Вони формували характери дітей, розвивали мову, пам'ять, школу рухів. Народні ігри є засобом ознайомлення дітей з особливостями життя народу, його традиціями.

Великий французький просвітитель Жан-Жак Руссо відзначав, що у дітей є своя власна манера бачити, думати і відчувати. Ось чому дитячі ігри пройшли століття, захоплюючи не одне покоління своєю практичністю і природністю.

Народні рухливі ігри мають оздоровче, освітнє, виховне значення.

Оздоровче: сприяють гармонійному росту організму дитини; формують правильну поставу; загартовують організм; підвищують працездатність; зміцнюють здоров'я.

Дійсний оздоровчий ефект має проведення народних ігор на свіжому повітрі незалежно від пори року. Це зміцнює мускулатуру, покращує діяльність дихальної, серцево-судинної системи, збільшує рухливість суглобів, міцність зв'язок, стимулює обмінні процеси, позитивно впливає на нервову систему, підвищує опірність організму до простудних захворювань.

Освітнє: формують рухові вміння та навички з бігу, стрибків, метання тощо; розвивають фізичні якості - швидкість, силу, спритність, гнучкість, витривалість; дають основи знань з фізичної культури і спорту, валеології, народознавства, історії рідного краю тощо.

Виховне: виховують моральні та вольові якості дітей; любов до рідного краю, звичаїв і традицій українського народу; любов до щоденних і систематичних занять фізичними вправами.

Останнім часом активно відроджуються культурні цінності нашого народу, які донедавна були забуті та викоріненні зі свідомості українців. Одним із таких культурних надбань є народна гра, яка відображає характер, темперамент, почуття, побут, звичаї українців. Народні рухливі ігри - неоціненний виховний скарб, який залишили нам наші прадіди. У результаті життя й побуту мільйонів людей протягом віків в Україні сформувалися самобутні народні ігри, які шліфувались і перевірялись досвідом людей багатьох поколінь. У них як у дзеркалі відображаються звичаї нашого народу, їх побут й уявлення про світ. Кожна гра, кожна забава має свої специфічні функції та розвиває фізичні й моральні якості.

Українські народні ігри відображають соціальне життя кожної епохи. Вони збереглися і дійшли до наших днів із глибокої давнини, передаючись з покоління в покоління. Із етнографічних джерел відомо, що у слов'ян були поширені ігри, здебільшого пов'язані із змінами пір року та ритуалами до християнських свят. Літописці називали такі ігри «грищами», які вплітались в дозвілля молоді і дітей. Жодне свято не обходилось без них в різні пори року [33].

Восени люди були зайняті збиранням врожаю, городини, садовини, посівом озимини, а тому в цей період мало часу відводилось на дозвілля і забави. Відбувалися лише «вечорничні» ігри в хатах. На вечорницях влаштовувалися різноманітні розваги - танці, забави, ігри. А діти, старші хлопці і дівчата розважалися по-своєму. Вони ходили в ліс збирати ягоди, гриби, жолуді, а в теплу погоду ловили вужів і лякали дівчат, бігаючи за ними. Коли дозрівали гарбузи, робили опудала і лякали дітей та дорослих, а ті з криком розбігалися хто-куди.

Як опадало багато листя, діти згрібали його на купи і підпалювали. Воно було сире і тліло, виділяючи багато диму, а діти любили через нього перестрибувати, качалися по ньому, змагалися, хто довше витримає дим. Восени діти грали в ігри: «Гарбуз», «Зайчик», «Квач», «У піжмурки».

Взимку проводились різдвяні та новорічні гадання, коляди, щедрівки. А для дітей зима, сніг були великою радістю. Вони ліпили снігову бабу, катали снігові кульки, кидали один в одного сніжки, ковзались на санчатах з гірки. Діти дуже любили грати в «Морозенка»: старого лисого діда з великими червоними губами і бурульками під носом. Один з них - «Морозенко» з палицею промовляв: «По морозі ходжу, дітям ручки (щічки, ніс, ноги...) відморожу». Діти ховали руки, а хто не встиг сховати, того «Морозенко» торкав палицею, і він ставав «замороженим». Гра тривала доти, поки хтось із гравців залишався «незамороженим». «Незаморожений» ставав «Морозенком» і гра продовжувалась. Улюбленими іграми дітей були: «День і ніч», «Кіт і миші», «Сніжки».

З приходом весни хлопці і дівчата, старі і малі йшли до весняного лісу, де піснями і танцями, гаївками, хороводами славили воскресіння природи, її відродження, розквіт. Возвеличували життєдайну силу сонця як першооснову життя. На весну припадали Великодні свята, і тоді найбільше проводилось цікавих ігор як для дорослих, так і для дітей протягом трьох днів. Ігри, які проводились у ці свята, поділялись на парубочі, дівочі, дитячі, змішані і загальні.

Парубочі ігри вимагали від парубків спритності, відваги, хоробрості, сили під час бігу, стрибків вгору, через вогонь, через воду. («Довга лоза», «Війна», «У короля», «У дзвона», «У журавля», «Чий батько дужчий», «Кулачні бої»). У дівчат переважали ігри, пов'язані з культовими діями, гаданням, чаруванням, мріями про майбутнє. Це такі ігри та веснянки: «Кривий танець», «Мак», «Подоляночка», «Вербова дощечка». Парубочі ігри були бурхливі, дівочі спокійні. На весняні свята грали в ігри, що були пов'язані з хліборобськими мотивами і відображали оранку, сівбу [30].

У дітей забави починались із таненням снігу. Вони пускали плоти, робили дерев'яні кораблики, а також полюбляли грати в ігри, які копіювали від старших. Ігри супроводжували дітей всюди у лісі, полі, на вулиці, леваді.

Літо розпочиналось святкуванням Зелених свят та Івана Купала. Дівчата співали, водили хороводи, грали в ігри «Тополя», «Морена», «Коструба», «Хусточка» та інші. Діти влітку також розважалися по-різному. На річці стрибали з обриву, пірнали на дальність, хто довше пробуде під водою, грали в доганялки, «Водяного квача», кидали на глибину різноманітні речі та діставали їх. У лісі грали в жмурки, долали різні перешкоди, лазили з дерева на дерево, гойдалися на великих гілках.

Ще з давніх-давен діти проходили школу пастушків. Вони пасли гусей, свиней, корів, овець, коней, а також доглядали хатнє господарство. Так поступово виникали народні рухливі ігри: «Гуси», «Квочка», «Кози», які навчали дітей бути вірними помічниками батьків. Відомо, що піжмурки були в ужиткові ще в докиївські часи і призначалися для фізичного загартування підлітків.

За допомогою народних ігор діти опановують перші елементи грамоти, вивчають напам'ять вірші, скоромовки, лічилки. Окремі ігри - «Деркач», «Піжмурки», «Цурка» - окрім рухів розвивають і математичні здібності.

Гра для дитини - саме життя. Вона розвиває увагу, спостережливість, творчість, вміння володіти собою, стимулює розвиток рухових якостей, формує рухові дії.

Звичайно ж, народні рухливі ігри займають чільне місце у фізичному розвитку дітей, зміцненні їхнього здоров'я, формуванні здорового способу життя. За допомогою ігор у них закріплюються та вдосконалюються вміння і навички з основних рухів (ходьби, бігу, стрибків, лазіння, метання, рівноваги), розвиваються фізичні якості (сила, спритність, гнучкість, витривалість).

«Як дитина бігає і грається, так їй здоров'я усміхається», - стверджує прислів'я. Чим більше дитина рухається, тим краще росте і розвивається.

Багатющий ігровий матеріал, створений народом, знайомить дітей з традиціями, звичаями, привчає їх до праці, вчить шанувати працю, створює основу для розвитку патріотичних почуттів.

У практиці роботи дошкільних закладів використовують:

а) сезонно - обрядові ігри («Перепілочка», «Подоляночка» та ін.);

б) побутові народні ігри («Гуси», «Коваль», Нема пана вдома та ін.»);

в) ігри - лапанки: «Піжмурки», «Квач», «Панас»;

г) рухливі ігри з обмеженим мовленнєвим текстом: («Квочка», «Їду, їду», «Котилася бочка та ін.)»;

д) рухливі хороводні ігри: («Іде, іде дід», «Огірочки», «Подоляночка» та ін);

є) ігри - забави та ігри-атракціони: («Пес», «Бій півнів» та ін.).

е) ігри комічного характеру - «Ледачий Гриць», сюди ж можна віднести гойдання на гойдалках, катання на саморобних каруселях, лазіння по гладенькому стовбуру.

Народні рухливі ігри з обмеженим мовленнєвим текстом, окрім фізичних вправ мають текст у вигляді лічилок, примовок, перегукувань. Рухливі хороводні ігри супроводжуються пісенним текстом. Рухи в них нескладні - ходіння в колі, біг. Народні ігри об'єднують 10-20 дітей і більше.

У сучасній методиці фізичного виховання народні рухливі ігри, як і рухливі ігри в цілому, поділяють за ступенем фізичного навантаження на ігри великої, середньої та малої рухливості. До ігор великої рухливості відносять ті, в яких бере участь одночасно вся група дітей. Зміст цих ігор становлять інтенсивні рухи: різноманітні стрибки, біг у поєднанні з метанням [22].

Ігри середньої рухливості передбачають активну участь у них всієї групи дітей. Характер рухової діяльності гри відносно спокійний (метання предметів у ціль, перестрибування через предмети). Під час ігор малої рухливості не всі діти виконують рухи одночасно. Іноді активно рухається лише частина з них. Рухи, які становлять зміст цих ігор, виконуються спокійно, в повільному темпі.

Народні рухливі ігри класифікують також на сюжетні та безсюжетні (ігрові вправи), а також ігри з переважанням основного руху (з ходьбою, бігом, стрибками, лазінням).

А. Цьось поділяє українські народні ігри на рухливі ігри та забави зі співом, приказками і примовками, ігри з предметами, рухливі ігри на розвиток фізичних якостей (сили, спритності, витривалості) [33].

Значну групу становлять народні рухливі ігри з обмеженим мовленнєвим текстом. У них текст подається як лічилка, примовка, перегукування. Це ігри «Панас», «їду, їду», «Звідки ти?», «Жмурки», «Горю-дуб», «Котилася бочка...», «На чім стоїш?», «Іваночку, покинь схованочку», «Зайчик і Бурчик», «Бочечка», «Квочка», «Ірву, ірву горішечки» та ін.

Рухливі хороводні ігри супроводжуються пісенним текстом. На першому плані -- слова, рухи -- нескладні (ходіння в колі), по закінченні слів, співу можливий біг. Серед таких ігор найвідоміші: «Огірочки», «Галя по садочку ходила», «Подоляночка», «Перепілочка», «Ой ягіл, ягілочка», «Іде, іде дід» та ін.

Обрядові та звичаєві ігри передають характерні події з життя українського народу: початок жнив, косовицю, великодні та купальські ігри, калиту, веснянки.

Ігри історичної та соціальної спрямованості відбивають характер тієї епохи, коли вони складались. У їх змісті трапляються архаїзми, як для нас, гравцями виступають «пан», «король», «цар», «царівна». Це ігри: «Король», «У короля», «Воротарчик», «Пускайте нас», «Нема пана дома», «У відьми», «Дзвін», «Прослужив я в пана рік», «Кружок» тощо.

Ігри побутової спрямованості відображають у своєму змісті буденне життя людей («Жили у бабусі...», «Ой сусіди, сусідоньки», «Здрастуй, сусіде», «Куй-куй, ковалі...», «Як було у баби...»). Чимало серед них ігор з сюжетами про сімейне життя: «Батько», «Батько й діти», «Горщечки», «Гладущики», «Сімейка» тощо [16].

Українські народні ігри описує й В. Скуратівський. Діти грали в гилку, завіяло, квача, квочку. Вибравши стежку, кожен викручував собі п'яткою ямку. Діти ставали пообіруччя вздовж ямок, крайній котив м'яча, і в чиїй ямці він зупинявся, той мав вийняти його й поцілити когось із однолітків, які втікали навсібіч. Промахнувся -- маєш пасти свиню, тобто котити м'яча. Коли спадала роса й прогрівався ґрунт, починали грати в скраклі, аж доки матері не скликали дітей іти обідати. «Й чим більше задумуюсь, тим переконливіше доходжу висновку, - пише В. Скуратівський, - всі чи переважна більшість дитячих ігор були лише формою проведення дозвілля - у них поєднувалися спритність і фізичне загартування, вправність і кмітливість, гнучкість і винахідливість, наполегливість і витривалість, вони розвивали пам'ять, увагу, зосередженість, вміння приймати раптове й найдоцільніше рішення, гартували волю, почуття колективізму та взаємовиручки» [16].

Народні ігри багатоваріантні. Одна й та сама гра у різних регіонах України має не однакові приспіви, повтори. Це легко простежити на таких іграх, як: «А ми просо сіяли», «Мак», «Калина».

Так, в одному варіанті гри «А ми просо сіяли...» є приспів «Ой дід-лада»:

А ми просо сіяли, сіяли;

Ой дід-лада, сіяли, сіяли...,

а в другому варіанті - «Зеленая рута, жовтий цвіт»:

А ми просо сіяли, сіяли;

Зеленая рута, жовтий цвіт, жовтий цвіт...

У грі «Мак» у першому варіанті діти звертаються до Городника, чи полив він мак та чи поспів мак. При цьому кожне запитання оспівується приспівом: «Маки, маки, маківочки, золотії голівочки».

Є й такий варіант гри, в якому після приспіву йде суцільний діалог з козачком:

- Козачок, чи виорав мачок?

- Козачок, чи посіяв мачок?

- Козачок, чи посходив мачок?

- Козачок, чи пора молоть мачок?

Характерною особливістю народних ігор є навчальний зміст, який подається в ігровій формі. Мати бавить немовля, перебирає його пальчики, приказуючи:


  1   2   3   4

скачати

© Усі права захищені
написати до нас