Ім'я файлу: Анатомія зубів.docx
Розширення: docx
Розмір: 1659кб.
Дата: 28.10.2020
скачати
Пов'язані файли:
Анальгі́н стаття.doc
Розширення: docx
Розмір: 1659кб.
Дата: 28.10.2020
скачати
Пов'язані файли:
Анальгі́н стаття.doc
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ,НАУКИ,МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ
ДВНЗ «УЖГОРОДСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ»
СТОМАТОЛОГІЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ
Казакова Р.В., Білищук М.В., Мельник В.С., Кенюк А.Т.
Анатомія молочних і постійних зубів
Методичні рекомендації до практичних занять
з дитячої стоматології
УЖГОРОД
Видавництво УжНУ «Говерла»
2012
УДК 611.314(076)
ББК 661Я73
Казакова Р.В.,Білищук М.В., Мельник В.С., Кенюк А.Т.
Анатомія молочних і постійних зубів.- Методичні рекомендації до практичних занять з дитячої стоматології. – Ужгород: Видавництво УжНУ «Говерла», 2012 р.- 63 с.
Рецензенти: к.м.н., доц. Воляк М.Н. – доцент кафедри
дитячої стоматології Івано-Франківського
національного медичного університету
к.м.н., доц.Добровольська М.К. – зав. кафедри
терапевтичної стоматології Ужгородського
національного університету.
Рекомендовано до друку методичною комісією стоматологічного факультету Ужгородського національного університету
(протокол № 8 від 10 травня 2012 року).
ЗМІСТ
Загальна будова зуба ……..………………………………………………...…..…...4
Будова тканин зуба …………………….…………......................................…..….5
Зубна формула …………………………………………………….………..…..…...8
Розвиток зубів …………………………………..……………………………….......9
Прорізування зубів ………………………………………………………...………..9
Ознаки належності зуба ……………………………………………...…..…….….13
Анатомо-фізіологічні відмінності тимчасових (молочних) та постійних зубів …………………………………………………………………………...........……..13
Молочні (тимчасові) зуби …………….……………….……………………….….14
Постійні зуби …………………………………………………………………....….16
Особливості анатомії і топографії кореневих каналів всіх груп зубів………….26
Аномалії розвитку зубів …………….……………….…………………………….29
Тестові завдання………………………………………………….……………...…31
Еталони правильних відповідей ………………..…………………………….…...45
Перелік використаної літератури ……………………….…………………….…..46
ЗАГАЛЬНА БУДОВА ЗУБА
Зуби (dentеs) — це важлива частина жувальномовного апарату, що є комплексом анатомічно й функціонально пов'язаних органів, які беруть участь у жуванні, голосоутворенні та артикуляції. До цього комплексу належать: 1) тверда опора — лицевий скелет і скронево-нижньощелепний суглоб; 2) жувальні м'язи; 3) органи захоплювання, перемішування та пересування їжі, формування харчової грудки для ковтання, а також забезпечення функцій звуко-мовного апарату (губи, щоки, піднебіння, зуби, язик); 4) органи подрібнення їжі — зуби; 5) залози, секрет яких розріджує їжу та ферментативно її обробляє.
Ф
ілогенетично зуби людини належать до гетеродонтної (різні за формою), текодонтної (укріплені в альвеолах щелеп) систем, і до дифіодонтного типу (одна зміна зубів). Зуби людини характеризуються великою диференційованістю. Кожен зуб має анатомічні особливості, що дозволяють відрізняти його від інших зубів. У людини розрізняють 4 групи зубів - різці, ікла, премоляри і моляри. У стоматології зуби поділяються на передню (різці, ікла) і бічну (премоляри, моляри) групи. Спочатку функціонують тимчасові зуби (20 зубів), які повністю з'являються до 2 років. Починаючи з 6-7 років, вони замінюються постійними зубами (32 зуба). Останні великі корінні зуби проявляють у людини ознаки редукції (відсутність, неповне прорізування, недорозвинення). Зуб (dens) складається з таких частин: коронки (corona dentis); шийки (cervix dentis); кореня (radix dentis). Різні у функціональному відношенні зуби мають неоднакову кількість коренів (1-3).
Основна маса зуба (коронка, корінь) складається з дентину, який визначає форму зуба. Дентин коронки вкритий емаллю, а дентин кореня (коренів) — цементом. Місце з'єднання емалі коронки й цементу кореня розташоване в ділянці шийки зуба. (Мал.1)
Р
озрізняють анатомічну коронку зуба, вкриту емаллю, і клінічну коронку — частину зуба, що виступає над яснами. Клінічна коронка внаслідок атрофії тканин з віком збільшується. На коронках усіх зубів розрізняють кілька поверхонь: жувальну, або змикальну, або оклюзійну поверхню (faciеs occlusalis), — поверхню доторкування верхнього і нижнього зубних рядів під час їх сходження; присінкову (faciеs vestibularis), або щічну (faciеs buccalis); язикову (faciеs lingualis), або піднебінну (faciеs palatinalis); контактну (faciеs contactus), яка має присередню (faciеs mesialis) і дистальну (faciеs distalis) поверхні. (Мал. 2) На жувальній поверхні малих і великих кутніх зубів є горбки зуба. Всередині зуба міститься невелика порожнина (cavitas dentis, s. pulparis), форма якої залежить від форми зуба. Порожнина коронки (cavitas coronae) тією чи іншою мірою повторює форму коронки. Вона продовжується у вигляді каналу кореня зуба (canalis radicis dentis), який закінчується на верхівці кореня отвором (for. apicis dentis). Просвіти каналів можуть розгалужуватись, роздвоюватись і знову з'єднуватися в один.
Корінь зуба закінчується верхівкою кореня зуба (apex radicis dentis), отвором верхівки зуба, через який всередину зуба входять артерії та нерви до пульпи.
Корінь зуба прикріплюється до зубної альвеоли за допомогою великої кількості пучків сполучнотканинних волокон, що разом з пухкою волокнистою сполучною тканиною та клітинами формують сполучнотканинну оболонку зуба між альвеолою і цементом, яка називається кореневою оболонкою, або періодонтом (periodontium). Таке прикріплення є одним з видів синдесмозу — вклиненням (gomphosis) (термін неправильний, адже зуб не вклинюється, а виростає зсередини). Сукупність утворів, які оточують корінь зуба (альвеола, відповідна ділянка альвеолярного відростка та ясна, що вкривають його), називають пародонтом (parodontium).
Коронку і корінь зуба поділяють на третини. Так, поділяючи зуб уздовж вертикальної осі, в коронці виділяють змикальну, середню і шийкову третини; у корені — шийкову, середню і верхівкову третини. Уздовж лобової осі коронку поділяють на присередню, середню й дистальну третини; сагітальної — на присінкову, середню, язикову третини.
БУДОВА ТКАНИН ЗУБА
Емаль – найміцніша тканина тіла людини. Міцність емалі пояснюється високим (до 97%) вмістом у ній мінеральних солей. Товщина емалевого шару в різних ділянках коронки зуба неоднакова (від 0,01 до 1,5 мм). Найбільша товщина емалі спостерігається на жувальних горбках і ріжучих краях.
Емаль побудована з емалевих призм і міжпризматичної речовини. Емалеві призми є п'яти-шестикутні циліндричні утворення, вкриті призматичною оболонкою. Проміжки між призмами заповнені міжпризматичною склеюючою речовиною. Емаль з'єднується з дентином за рахунок війчастої облямівки, утвореної міжпризматичною речовиною.
Зовні емаль покрита тонкою безструктурною оболонкою – кутикулою, стійкою до дії кислот. Також на поверхні зуба є пелікула, зубна бляшка, зубний наліт і зубний камінь.
Кутикула, або рецидивований епітелій емалевого органу, втрачається незабаром після прорізування, тому істотної ролі в фізіології зубів не відіграє.
Пелікула – це набута тонка органічна плівка, яка утворюється з глікопротеїдів слини на поверхні зуба після його прорізування. Перша згадка про пелікулу зазначена в роботі W.U. Armstong, A.F. Hauward (1968). Пелікула вільна від бактерій, є безструктурним утворенням, щільно фіксованим на поверхні зуба, вона не стирається при жуванні, при гігієнічному чищенні зубною щіткою і може бути видалена лише за допомогою сильних абразивів (Леонтьєв В.К., Петрович Ю.А., 1976) .
Пелікула складається з білків (промін, глютамінова кислота), вуглеводів (глюкоза, маноза, галактоза), аміносахаридів.
Товщина пелікули коливається від 1 до 10 мкм. У порожнині рота при контакті зуба зі слиною вона може утворитися за 20-30 хвилин. Пелікулу важко виявити неозброєним оком, на її поверхні швидко колонізуються бактерії і утворюється зубна бляшка. Під впливом барвників, наприклад, еритрозина, вона набуває яскраво-червоний колір. Фарбування пелікули може відбутися під дією хромогенних бактерій, куріння, ряду лікарських речовин і т.д.
Пелікула має велике значення в процесах дифузії і проникності в поверхневих шарах емалі, в захисті зубів від впливу розчиняючих агентів. Вона надає емалі виборчу проникність. Ця біологічна мембрана може регулювати дифузію різних розчинів із слини в емаль або з емалі в слину.
Зубна бляшка – щільне утворення, яке розташоване над пелікулою і складається з мікроорганізмів, розташованих усередині матриці, яка утворюється за рахунок білків, полісахаридів, ліпідів і деяких неорганічних речовин (кальцію, фосфатів, магнію, калію, натрію та ін.)
Зубна бляшка накопичується незабаром після чищення зубів шляхом адсорбції мікроорганізмів на поверхні емалі і росте за рахунок постійного нашарування нових бактерій. У міру зростання нальоту починає переважати анаеробна флора.
Саме в зубній бляшці відбувається активна життєдіяльність мікроорганізмів, що супроводжується кислотоутворенням, ферментативною активністю та іншими процесами метаболізму мікроорганізмів.
В даний час більшість дослідників дійшли до спільної думки, що у виникненні карієсу і запальних захворювань пародонту найважливіша роль належить зубній бляшці.
Бляшка має пористу структуру, що дозволяє поживним речовинам вільно проникати в глибокі її шари. Це вуглеводи, які легко ферментуються (сахароза, фруктоза, глюкоза та ін.). Найчастіше зубна бляшка розташовується над яснами, в пришийковій ділянці, в фісурах.
Дентин - основна опорна тканину зуба. За своїм складом і міцності дентин близький до кісткової тканини. Містить 72% неорганічних, 28% органічних речовин і води. Дентин побудований з основної речовини (колагенові волокна і склеююча речовина), пронизаного системою дентинних канальців. Розрізняють два шари дентину: зовнішній – плащовий, і внутрішній – навколопульпарний. Колагенові волокна дентину йдуть в радіальному і тангенціальному напрямках. Таке взаємне перетинання волокон надає зубу особливу міцність. Усередині дентинних канальців залягають відростки одонтобластів, які закінчуються в периферичному шарі дентину і емалі. Частина дентину, обернена до пульпи, носить назву «предентину», або «дентиногенний шар», тут йде утворення і зростання дентину (замісний дентин).
Дентин, який утворює коронку, покритий зубною емаллю, а дентин кореня – зубним цементом. Емаль коронки і цемент кореня з'єднуються в області шийки зуба.
Види з'єднань емалі з цементом: 1) з'єднання в стик, 2) перекривають один одного, 3) емаль не доходить до краю цементу і між ними залишається відкрита ділянка дентину.
Цемент – за своїм складом нагадує кістку. За будовою ділиться на первинний, або безклітинний, що утворюється при розвитку зуба, і вторинний, або клітинний, що утворюється з моменту функціонування зуба у вигляді відповідної реакції на тиск. Первинний цемент у вигляді вузької смужки покриває всю поверхню кореня до шийки зуба. В області верхівкової третини кореня на нього нашаровується вторинний цемент.
Первинний цемент складається з основної речовини (колагенових волокон) і аморфної речовини. Колагенові волокна цементу розташовуються в повздовжньому і радіальному напрямках. Радіальні волокна проникають в періодонт і з'єднуються з окістям альвеоли, з внутрішньої сторони вони з'єднуються з дентином. Вторинний цемент побудований з основної речовини і містить клітини цементобласти, має шарувату будову.
Пульпа зуба – складається з сполучної тканини (преколагенові і колагенові волокна), клітинних елементів (одонтобласти, фібробласти, гістіоцити та ін), судин і нервів. Пульпа розташовується в порожнині зуба і поділяється на коронкову і кореневу частини. Коронкова пульпа повторює форму коронки зуба і відповідно кількості горбів утворює ряд виступів (роги пульпи). В області шийки зуба коронкова пульпа переходить в кореневу, розщеплюючись відповідно до кількості кореневих каналів.
У пульпі виділяють 3 шари: периферичний; проміжний, або камбіальний; центральний. Периферичний шар пульпи складається з одонтобластів, розташованих в 2-3 ряди. Тіла одонтобластів розташовуються на периферії пульпи, а їх відростки входять в дентинні канальці і закінчуються в емалево-дентинній межі. Проміжки між одонтобластами заповнені клітинною ектоплазмою. Проміжний шар пульпи містить молоді клітини – преодонтобласти, які поповнюють клітинами вищерозміщені шари. Центральний шар містить фібробласти, гістіоцити, адвентиціальні клітини, а також колагенові та преколагенові волокна. Проміжки між клітинами заповнені прозорою аморфною речовиною.
Пульпа кореневих каналів дещо відрізняється від коронкової частини пульпи; в ній переважають пучки колагенових волокон над клітинними елементами. В області верхівкового отвору тканину пульпи переходить в тканину періодонта.
Функції пульпи: 1) живильна – кровоносні судини пульпи кровопостачають тверді тканини зуба; 2) захисна – за рахунок нервових волокон; 3) пластична – побудова нового дентину за рахунок клітинних елементів; 4) бар'єрна – перешкоджає поширенню запальних процесів.
Періодонт – комплекс тканин, що включає колагенові волокна, зібрані в пучки, між якими знаходяться основна речовина сполучної тканини, клітинні елементи (фібробласти, гістіоцити, остеобласти, остеокласти тощо), нервові волокна, кровоносні і лімфатичні судини, розташований між стінкою альвеоли і цементом кореня. Періодонт розташований в періодонтальній щілині, ширина якої коливається в межах від 0,15 до 0,35 мм; вона різна не тільки в окремих зубах, але і на протязі різних поверхнях кореня. Нерівномірність ширини періодонтальної щілини з різних сторін і на різних рівнях кожного зуба фізіологічно обгрунтована і сприяє більш рівномірному розподілу тиску на альвеолярну частину тіла щелепи. Форма періодонтальної щілини нагадує пісочний годинник, що дозволяє зубу здійснювати мікрорухи.
Зв'язки періодонта, представлені пучками колагенових волокон, мають різне спрямування. Зубо-ясенні пучки – починаються від цементу біля дна ясенного жолобка і поширюються віялоподібно назовні в сполучну тканину ясен. Пучки добре виражені на присінковій, язичній і піднебінній поверхнях і порівняно слабо на контактних поверхнях зубів. Зубо-альвеолярні пучки – більш потужні, починаються від цементу нижче відходження попередньої групи, йдуть до верхівок стінок зубних лунок альвеолярних відростків і прикріплюються до них; частина пучків перегинається через верхівки і входить в окістя. Зубо-альвеолярні пучки йдуть частково горизонтально, частково косо. На контактних поверхнях вони розвинені слабо. Міжзубні пучки – утворюють потужну зв'язку шириною 1-1,2 мм, що йде від цементу контактної поверхні одного зуба через міжзубних перегородку до цементу сусіднього зуба. Ця група пучків виконує особливу роль, зберігаючи безперервність зубного ряду. Вони беруть участь у розподілі жувального тиску в межах зубної дуги. Косі зубо-альвеолярні пучки – з'єднують основну масу пучків періодонта. Вони починаються від альвеоли і йдуть косо до кореня. Частина волокон проходить тангенціально до кореня, тобто починається і закінчується на альвеолі, прикріплюючись своєю серединою до кореня зуба. В результаті переплетення радіальних і тангенціальних пучків в періодонті утворюється складне сплетіння. Верхівкова група пучків – фіксує верхівку кореня до стінки лунки.
Функції періодонта: 1) опорно-утримуюча – фіксація зуба в альвеолі щелепи; 2) амортизаційна – рівномірний розподіл тиску під час пережовування їжі, за рахунок зв'язкового апарату періодонта; 3) пластична – приймає участь у рості, прорізуванні і зміні зубів, за рахунок цементобластів і остеобластів йде побудова цементу і кістки; 4) трофічна – за рахунок періодонта здійснюється живлення цементу і компактної пластинки альвеоли; 5) бар'єрна – перешкоджає поширенню патологічних процесів.
Сукупність структур, що забезпечують прикріплення зуба до зубної альвеоли (цемент кореня, періодонт, стінка зубної альвеоли, ясна) становить підтримуючий апарат зуба, або пародонт.
Зубний орган – це сукупність зуба і пародонта, тобто зуб, зафіксований в зубної альвеоли. Зубний орган разом з ділянкою щелепи, прилеглою до зуба, утворює зубощелепний сегмент. Межею між сегментами є вертикальна площина, проведена через середину міжзубного проміжку. Основу кожного сегмента становить альвеолярний відросток.
Виступаючі частини (коронки) зубних органів, розташованих в щелепах, утворюють зубні ряди - верхній і нижній.
Зубна дуга – це лінія, проведена через вестибулярні поверхні ріжучих країв коронок і щічні горбки пре молярів і молярів. Верхній ряд зубів утворює верхню зубну дугу еліпсовидної форми, а нижній – нижню зубну дугу параболічної форми. В молочному прикусі обидві дуги мають форму півкола.
Крім зубної дуги, виділяють альвеолярну дугу – лінію, проведену по гребеню альвеолярного відростка, і базальну дугу – лінію, проведену через верхівки коренів.
ЗУБНА ФОРМУЛА
Молочні зуби позначають римськими цифрами. Повна формула зубного ряду молочних зубів верхньої і нижньої щелеп має такий вигляд:
| V IV III II I | I II III IV V |
| V IV III II I | I II III IV V |
Постійні зуби позначають арабськими цифрами і при написанні клінічної формули слід пам'ятати, що кожен зуб верхньої і нижньої щелеп праворуч і ліворуч має свій порядковий номер від серединної лінії:
| 8 7 6 5 4 3 2 1 | 1 2 3 4 5 6 7 8 |
| 8 7 6 5 4 3 2 1 | 1 2 3 4 5 6 7 8 |
Всесвітня організація охорони здоров'я (ВООЗ) для запису постійних зубів запропонувала формулу позначення зубів, а також половин щелеп за ходом годинникової стрілки:
Під час записування формули зубів цим способом треба ставити не значок відповідної половини щелепи, а її порядковий номер. Так, число 2 8 означає третій великий кутній зуб лівої половини верхньої щелепи.
За формулою ВООЗ запис молочних зубів роблять аналогічно — арабськими порядковими числами, а половин щелеп – за ходом годинникової стрілки від 5 до 8:
Зубна формула може бути позначена буквенно-цифровим порядком з використанням початкових букв латинських назв зубів (І – різці, С – ікла, Р – пре моляри, М – моляри). Постійні зуби позначаються великими літерами, а молочні – малими. Формула зубів має наступний вигляд.
У дорослих:
| М3М2М1Р2Р1СІ2І1 | І1І2СР1Р2М1М2М3 |
| М3М2М1Р2Р1СІ2І1 | І1І2СР1Р2М1М2М3 |
У дітей:
| m2m1ci2i1 | i1i2cm1m2 |
| m2m1ci2i1 | i1i2cm1m2 |
Користуватись такою буквенно-цифровою формулою зручно при записуванні зубної формули у дітей, в яких поряд з тимчасовими зубами частково прорізались постійні. Наприклад, повна формула зубів у 10-річної дитини може бути записана наступним чином:
| m2M1P2cI2I1 | I1I2cP1P2M1m2 |
| m2M1P2cI2I1 | I1I2cP1P2M1m2 |
1 2 3 4 5