Методична розробка

1 2 3 4 5 6

Ім'я файлу: ТУ курсанти інтегр ведення лекция Вакцинопрофілактика..docx
Розширення: docx
Розмір: 139кб.
Дата: 26.10.2021
скачати

ОДЕСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

КАФЕДРА ПЕДІАТРІЇ №3 З ПІСЛЯДИПЛОМНОЮ ПІДГОТОВКОЮ

МЕТОДИЧНА РОЗРОБКА

з лекції для лікарів

з теми

«Вакцинопрофілактика. Календар щеплень. Допуск та протипокази. Поствакцинальні реакції та ускладнення, їх профілактика»

Затверджено

На методичній нараді кафедри

«___»_____________20__р.

Протокол №_______________

Зав. кафедрою, з.д.н.т., д.мед.н.,

професор Зубаренко О.В.

___________________________

Одеса - 20____г.

Тема «Вакцинопрофілактика. Календар щеплень. Допуск та протипокази. Поствакцинальні реакції та ускладнення, їх профілактика»

1.Актуальність теми. Світовий досвід показує, що імунопрофілактика - це найбільш ефективний метод боротьби з інфекційними хворобами.

Вакцинація дозволяє не тільки призупинити розвиток інфекційних захворювань, зменшити їх тяжкість та кількість ускладнень, але і має соціально-економічне значення. Завдяки щепленням виключається виникнення епідемій, зменшується кількість госпіталізацій, відсоток інвалідизації.

Важливим для вирішення задачі зниження захворюваності на інфекційні захворювання є те, щоб охоплення дитячого населення щепленнями було максимальним та у відношенні кожної дитини був дотриманий увесь календар щеплень. Тільки в цьому випадку формується достатній рівень колективного імунітету.

"Керовані" інфекції - ті, епідемічним процесом яких можна керувати методом активної імунізації. Ризик розвитку ускладнень після щеплень незначний у порівнянні з перебігом та ускладненнями відповідної інфекції, особливо у дітей раннього віку.

ВООЗ втілює в життя РПІ (розширену програму імунізації) в Європейському регіоні. В ній бере участь і наша країна.

У виконанні програми імунопрофілактики головна роль належить лікарю поліклініки. Організація імунопрофілактики на дільниці є основним завданням лікаря.

На сьогоднішній день за допомогою вакцин можливо попередити близько 40 захворювань. Практично, від будь-якої інфекції, проти якої є вакцина, медицина спроможна захистити дітей. Це можливо завдяки тому, що майже в кожній країні світу існує національний календар профілактичних щеплень. Календар профілактичних щеплень враховує рівень захворюванності інфекціями, вікові особливості формування імунітету у дітей, вплив материнських антитіл, побічні реакції, ускладнення, доступність вакцин.

Конкретні цілі заняття:

Навчити лікарів проводити профілактику інфекційних захворювань згідно Національного календаря щеплень.

Лікар повинен знати:

- мету та завдання імунопрофілактики;

- участь та завдання лікаря поліклініки у виконанні програми імунопрофілактики;

- організацію роботи кабінету імунопрофілактики дитячої поліклініки;

- національний календар щеплень (за віком, за станом здоров’я, щеплення, які проводяться за епідеміологічними показаннями, рекомендовані щеплення);

- характеристику вакцинальних препаратів;

- протипоказання до щеплень;

- нормальний перебіг післявакцинального періоду та можливі патологічні реакції, їх профілактику та лікування;

- післявакцинальні реакції та ускладнення;

- клініку, діагностику анафілактичного шоку, невідкладну допомогу при анафілактичному шоці.

Лікар повинен вміти:

- скласти календар профілактичних щеплень згідно Національному календарю;

- скласти індивідуальний календар щеплень при порушенні термінів щеплень з різних причин;

- вміти призначити щеплення за епідемічними показаннями;

- вміти призначити термінову профілактику правця у дітей;

- діагностувати анафілактичний шок;

- надавати невідкладну допомогу при анафілактичному шоці після вакцинації.

2.2.Виховні цілі:

Демонструвати володіння морально-деонтологічними принципами медичного фахівця та принципами фахової субординації в дитячій імунології.

Ознайомиться з вкладом вітчизняних вчених у вивчення проблем вакцинопрофілактики у дітей, вміти пояснити дитині та її рідним необхідність своєчасного щеплення дитини.

3. План та організаційна структура лекції.

№ п.п.	Основні етапи лекції та їх зміст	Цілі у ступенях їх абстракції	Тип лекції. Оснащення лекції.	Розподіл часу
1	2	3	4	5
І. 1. 2. ІІ. 3. ІІІ. 4.	Підготовчий етап. Визначення навчальної цілі. Забезпечення позитивної мотівацииії. Основний етап. Викладення лекційного матеріалу згідно плана. План: 1.Визначення понять вакцин та вакцинопрофілактики 3.Клінічні прояви гострих алергічних станів негайного типу 4.Лабораторна діагностика гострих алергічних станів негайного типу 5.Невідкладна допомога при гострих алергічних станах негайного типу Заключний етап. Резюме лекциії. Загальні висновки. Відповіді лектора на запитання. Завдання до самопідготовки.	I II III III III	У відповідності з методичними рекомендаціями: «Методичні рекомендації щодо планування, підготовки та аналізу лекції». Список літератури, запитання, завдання.	5% 85 – 90% 5%

5.Зміст заняття.

Вакцини та анатоксини — це щеплювальні препарати, які виготавляють із мікроорганізмів, їх антигенів і токсинів, використовують для активної імунізації людей і тварин з профілактичною й лікувальною метою.

На сьогодні відомо кілька поколінь вакцин. До препаратів першого покоління відносять корпускулярні або цільноклітинні вакцини, які поділяються на живі та інактивовані. Препаратами другого покоління є вакцини, які містять окремі фракції збудників або їх продукти. До таких препаратів належать хімічні (компонентні) вакцини. Третє покоління медичних імунобіологічних препаратів становлять рекомбінантні (генно-інженерні) вакцини.

Кожен тип вакцин має принципові особливості, переваги та недоліки, пов'язані зі способами й схемами їх використання, механізмом розвитку післявакцинального імунітету, його тривалістю та напруженість, реактогенністю тощо.

Живі вакцини — це імунобіологічні препарати, які виготавляють на основі атенуйованих штамів мікроорганізмів (бактерій, вірусів, рикетсій) зі стійко закріпленою авірулентністю. Вакцинальні штами втрачають вірулентність, але зберігають антигенні імуногенні властивості, що сприяє розвитку в організмі щепленої людини специфічних імунологічних змін, близьких до таких, що відбуваються при природному інфекційному процесі. Крім того, вакцинні штами зберігають здібність розмножуватися в місці введення, а в подальшому — в регіональних лімфатичних вузлах і внутрішніх органах.

Живі вакцини мають переваги перед вакцинами інших типів. Найбільш суттєвими серед них є такі: - сила, стійкість і тривалість імунітету, що розвивається після щеплення наближається до післяінфекційного, який формується після аналогічного захворювання; - у разі перорального або інтраназального застосування утворюється місцевий імунітет, який у подальшому попереджуватиме приживлення збудника в організмі.

Однак, вимоги до транспортування, зберігання та застосування живих вакцин є більш високими, ніж до інших МІБП. При транспортуванні та зберіганні таких вакцин необхідно на всіх етапах дотримуватися «холодового ланцюга» згідно з інструкцією до застосування препарату. При використанні живих вакцин слід враховувати наступне: - більш стійкими є живі вакцини у вигляді сухих (ліофілізованих) препаратів; - при розкриванні ампул із вакцинами та при розчинюванні їх вмісту необхідно суворо додержуватися правил асептики, оскільки живі вакцини не містять речовин, які запобігають контамінації мікроорганізмами; - не можна допускати дії на живі вакцини високої температури та дезінфекційних засобів, які можуть інактивувати мікроорганізми; - при використанні живих бактеріальних вакцин за 1–2 дні до вакцинації й протягом 7–10 днів після неї необхідно виключити використання антибіотиків та сульфаніламідів, які знижують ефект вакцинації завдяки своїм бактерицидним властивостям; - при застосуванні живих вакцин неможливо виключити вірогідність реверсії атенуйованого мікроорганізму в бік набуття вірулентних властивостей, зокрема це стосується вірусних вакцин. Зазначене призводить до виникнення вакцинасоційованих випадків захворювання, особливо в осіб з порушенням загального імунного стану організму.

На сучасному етапі в практиці охорони здоров'я найбільш широко застосовуються такі живі вакцини:

вірусні — проти поліомієліту, кору, паротиту, краснухи, вітряної віспи;

бактерійні — проти туберкульозу.

Інактивовані (убиті) вакцини — це імунобіологічні препарати, які отримують шляхом дії на мікроорганізми хімічних речовин та/або фізичних факторів, при цьому вони не втрачають властивостей антигену. Основними вимогами до них є надійність інактивації та мінімальне ушкодження антигенної структури бактерій та вірусів.

Ці вакцини більш стійкі при зберіганні в порівнянні з живими, їх зазвичай зберігають при температурі +6+2 °С. Важливо, що неможливо допускати заморожування рідких вакцин, тому що фізичні властивості препарату можуть змінитися.

Для створення напруженого імунітету потрібно дво - або триразове їх введення, зазначеними в Календарі щеплень або в інструкції по використанню, згідно зі схемами.

Зараз в Україні використовують інактивовані вакцини проти поліомієліту, кашлюку, вірусного гепатиту А (ВГА).

Хімічні або компонентні вакцини — це імунобіологічні препарати, які містять певні компоненти мікроорганізмів або продукти їх життєдіяльності, що мають протективні антигенні властивості.

Виділені з мікробної клітини протективні антигени забезпечують формування напруженого імунітету. Такі препарати не мають баластних речовин клітини і залишків поживного середовища, тому є менш реактогенними у порівнянні з корпускулярними вакцинами. Вони є перспективними щодо використання в комбінованих вакцинах, спрямованих на профілактику декількох інфекцій одночасно.

Хімічні вакцини, особливо сухі, більш стабільні, стійкі до факторів зовнішнього середовища, їх легше стандартизувати, ніж корпускулярні.

Умовно хімічні вакцини можна розділити на такі групи:

Вакцини для профілактики бактеріальних хвороб, що можуть включати окремі компоненти морфологічних структур відповідного збудника, яким притаманні властивості протективного антигену. Такі вакцини можуть бути рибосомальними, піліарними, містити капсульні антигени тощо. Прикладами можуть бути вакцини проти кашлюку (ацелюлярна), а також проти інфекцій, що спричиняються такими збудниками, як Steptococcus pneumonia, Neisseria meningitis, Haemophilus influenzae типу b.
Вірусні вакцини, які містять тільки окремі білки, називаються субодиничними. Такі вакцини мають низьку реактогенність, але й імуногенність їх дещо нижча. Це потребує підсилення імуногенності шляхом введення до складу препарату додаткових хімічних сполук.
Вірусні вакцини, до складу яких поряд з провідними протективними білками-антигенами, здатними індукувати імунну відповідь, входять й інші структурні компоненти. Такі вакцини мають назву спліт-вакцини (від англ. “split” – розщеплений). Прикладом можуть слугувати вакцини проти грипу, які містять 2 субтипи гемаглютиніну та нейромінідази вірусу типу А та вірусу типу В.

Анатоксини — це імунобіологічні препарати, які отримують при відповідній обробці екзотоксинів бактерій. Вони позбавлені токсичних властивостей, але зберігають антигенні. Метою їх застосування є індукування в організмі людини імунних реакцій, спрямованих на нейтралізацію токсинів. Найбільш давнім і розповсюдженим методом отримання анатоксинів є обробка токсинів формаліном при певній температурі та експозиції. Такі препарати виявляють стійкість до дії температурного фактора і досить стабільні при зберіганні. У процесі виготовлення вони, значною мірою, очищуються від баластних речовин і адсорбуються на певних хімічних сполуках — адсорбентах (ад’ювантах). Найбільш розповсюдженими вакцинами даної групи є протидифтерійна та протиправцева.

До недоліків цих препаратів відносять те, що: - вони не створюють антибактеріального імунітету, а забезпечують формування тільки антитоксичного імунітету; - не попереджують колонізацію слизових оболонок макроорганізму відповідними збудниками, що не запобігає появі бактеріоносійства та проявам легких форм перебігу хвороби; - для того, щоб анатоксини набули властивостей імунобіологічного препарату, їх необхідно адсорбувати на ад'ювантах; - для підтримки напруженості імунітету необхідні періодичні ревакцинації.

До компонентних вакцин можуть відноситися кон'юговані вакцини, які містять бактеріальні полісахариди одних видів мікроорганізмів і анатоксини інших мікроорганізмів. Така комбінація посилює імуногенність полісахаридних компонентів вакцини. Однак мала доза анатоксину в препараті не замінює щеплення відповідним анатоксином.

До компонентних вакцин належать і змішані безклітинні (ацелюлярні) вакцини, які включають анатоксини та деякі інші компоненти одного й того ж мікроорганізму. Прикладом може слугувати ацелюлярна вакцина проти кашлюку, до складу якої можуть входити компоненти (антигени) кашлюкової палички, які індукують ефективну імунну відповідь — кашлюковий анатоксин, філаментний гемаглютинин, протеїн зовнішньої клітинної оболонки (пертактин), два аглютиногена фімбрій.

Для підвищення імуногенності компонентних вакцин використовують ад'юванти. Найчастіше застосовують такі хімічні сполуки, як гідроокис алюмінію, алюмінієво-калійний галун, фосфат алюмінію тощо.

Рекомбінантні вакцини (генно-інженерні) – це імунобіологічні препарати принципово нового покоління. При створенні рекомбінантних вакцин в геном живих атенуйованих вірусів, бактерій, дріжджів або інших клітин (продуцентів) внідряють ген, який відповідає за синтез протективного антигену певного збудника, проти якого розробляють вакцину. Такі вакцини за складом теж можна віднести до компонентних.

Рекомбінантні вакцини безпечні, досить ефективні, для їх отримання використовують високоефективні технології. Вони можуть входити до складу комбінованих вакцин.

Класифікація вакцин за призначенням:

Вакцини, щеплення якими є обов'язковими і здійснюються серед населення відповідно до віку людини, згідно Національного календаря.
Вакцини, які застосовують за епідемічними показаннями та для окремих декретованих груп населення з метою профілактики захворюваності.
Рекомендовані вакцини – це вакцини, щеплення якими людина може отримати за власним бажанням, головним чином, у приватних кабінетах щеплень за станом здоров’я.

Класифікація вакцин за кількістю компонентів

За кількістю компонентів вакцини поділяються на моновакцини та комбіновані або асоційовані.

Моновакцини містять тільки один живий або інактивований мікроорганізм чи його антигени.

Комбіновані вакцини – це вакцини, до складу яких входить два і більше живих або інактивованих мікроорганізмів чи їх антигенів. Метою їх застосування є попередження декількох захворювань або одного захворювання, яке викликається декількома серотипами збудника. В останньому випадку можна говорити про полівалентні вакцини. Зараз у світі існує більш 20 видів комбінованих інактивованих та живих вакцин. Кількість нових комбінованих вакцин постійно збільшується. Прикладом таких вакцин можуть бути АКДП-вакцина; вакцина проти дифтерії, правця, кашлюку з ацелюлярним компонентом (АаКДП); АКДП+інактивована поліомієлітна вакцина (ІПВ); АКДП+ГВ; АКДП+ІПВ+ГВ; АКДП+Ніb, АКДП+ІПВ+ГВ+Ніb); вакцина проти кору, епідемічного паротиту, краснухи (КПК). Полівалентними є вакцини проти поліомієліту, проти грипу, пневмококової та менінгококової інфекцій тощо.

При введенні деяких комбінованих вакцин можуть посилюватись імуногенні властивості окремих компонентів (антигенів). Застосування комбінованих вакцин значно полегшує організацію проведення імунопрофілактики, спрощує виконання календаря профілактичних щеплень, що дозволяє захистити населення в коротші терміни проти більшої кількості інфекцій.

При введенні асоціації антигенів розвивається адекватна імунна відповідь на кожний компонент вакцини. Такі вакцини займають провідне місце серед препаратів, які використовують для рутинної вакцинопрофілактики.

Одним із недоліків комбінованих вакцин є те, що при виникненні побічної реакції або ускладнення після їх використання неможливо точно встановити компонент, який спричинив цей стан.

Інтервали між введеннями вакцин

Для досягнення оптимальної імунної відповіді на деякі антигени не завжди достатньо одного введення. Іноді первинний вакцинальний комплекс складається з 2–4 щеплень, а для підтримки захисного рівня специфічних антитіл необхідно періодичне введення бустерних доз вакцини, тобто проведення ревакцинацій.

При збільшенні інтервалів між щепленнями гуморальна імунна відповідь істотно не знижується. У зв'язку з цим при перериванні графіку імунізації в більшості випадків не слід поновлювати всю серію вакцинації або вводити додатково дози вакцини. Проте зменшення рекомендованих інтервалів між щепленнями є недопустимим.

Щеплення живими вакцинами можуть впливати на результати туберкулінової проби, тому пробу проводять не раніше, ніж через 2 місяці після імунізації живими вакцинами.

Підходи до визначення інтервалів між введеннями доз вакцин та різних вакцин зазначені у Наказі МОЗ України №551 від 11.08.2014р.

У практиці охорони здоров’я застосовується одночасне введення вакцин (в один день, але не в одну ділянку тіла!), якщо це передбачено календарем щеплень та інструкцією з медичного застосування препаратів. Зазначене не впливає на специфічну імунну відповідь і не призводить до збільшення числа ускладнень.

З 01.01.2015 року в Україні розпочав дію Календар профілактичних щеплень, затверджений Наказом МОЗ України №551 від 11.08.2014р. «Про порядок проведення профілактичних щеплень в Україні та контроль якості й обігу медичних імунобіологічних препаратів».

У процесі роботи над Наказом було прийнято рішення включити всі вакцини, зареєстровані в Україну на сьогоднішній день. Таким чином, значно збільшуються можливості лікарів з імунізації великих груп населення. Також це положення дозволяє індивідуально підходити до кожної дитини при плануванні графіка імунізації і використовувати вакцини, які на даний момент є в наявності в медустанові. Це дозволяє застосовувати вакцини, які не закуповуються централізовано (за державні кошти), але є зареєстровані в клініках приватної та страхової медицини або придбані батьками в приватному порядку. Тепер для вакцинації дітей на першому році життя проти кашлюку, діфтерії, правця може використовуватися вакцина як з ацелюллярним (АаКДП), так і з цільноклітинним кашлюковим компонентом. Дозволено також використовувати у дітей вакцини БЦЖ як російського, так і датського виробництва. При проведенні вакцинації проти поліомієліту для перших двох щеплень, як і раніше, застосовують інактивовану поліовакцину, але для третього-шостого – оральну поліомієлітної вакцину. За новою схемою на всіх етапах діти можуть бути вакциновані ІПВ, але враховуючи, що держава проводить закупівлю цієї вакцини тільки для двох перших етапів, батьки, при бажанні, можуть придбати її самі для проведення наступних вакцинацій.

Вакцини, що використовуються для щеплень, стандартизовані, високоефективні та безпечні, тому незважаючи на вік, вагу або інші особливості організму всім особам вводять однакову дозу, що зазначена у відповідній інструкції. Ця доза спричиняє розвиток напруженого і тривалого імунітету у більшості щеплених. Для того, щоб сформувався більш напружений і тривалий штучний імунітет, деякі вакцинні препарати необхідно вводити багаторазово, при цьому належить дотримуватись оптимальних інтервалів між введенням декількох доз одного антигену. Найбільш раціональним між першим і другим введенням вакцин є інтервал 1 – 2 місяці. З урахуванням фазності розвитку імунної відповіді після першого введення вакцини максимальна кількість антитіл виробляється на 2–3-му тижні після щеплення. У подальшому антитіла зберігаються, але їх концентрація знижується.

1 2 3 4 5 6

скачати

© Усі права захищені
написати до нас