1   2   3   4   5
Ім'я файлу: 691410 Методи виховання дітей в суч родині.docx
Розширення: docx
Розмір: 82кб.
Дата: 12.05.2022
скачати
Пов'язані файли:
ІМ ПЗ.docx
№8.odt
Податкова система Григорчук.docx
lepto.ru.uk.docx
ЛАБОРАТОРНА РОБОТА 7 (Гумова суміш для виготовлення мячів для го
План КСЗІ.docx
Курсова робота Оборотні засоби підприємства та ефективність їх в
МАКС.rtf
КП виконання курсової роботи та Завдання Більченко.docx
Імітаційне моделювання міжнародної логістичної системи.docx


Методи виховання дітей в сучасній родині

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………………3

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-КОНЦЕПТУАЛЬНІ ЗАСАДИ СІМЕЙНОГО ВИХОВАННЯ……………………………………………………………………5

1.1. Мета, завдання та зміст виховання у сучасній українській сім'ї………..5

1.2.Психолого-педагогічні основи сучасного сімейного виховання………..9

1.3 Нормативно-законодавча база у сфері захисту прав дитини…………..14

Висновок до розділу 1…………………………………………………………18

РОЗДІЛ 2. ЗМІСТ СІМЕЙНОГО ВИХОВАННЯ ТА ЙОГО РЕАЛІЗАЦІЯ У СУЧАСНІЙ СІМ’Ї………………………………………………………………19

2.1.Сім’я та батьківське виховання, як чинник формування особистості дитини……………………………………………………………………………19

2.2.Сутність та характеристика стилів сімейного виховання………………22

2.3 Сучасні виклики у реалізації сімейного виховання……………………..26

Висновок до розділу 2…………………………………………………………30

РОЗДІЛ 3. ЕМПІРИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОБЛЕМИ РОДИННОГО ВИХОВАННЯ…………………………………………………………………..31

3.1. Методика і організаціядослідження. Результати та обробкаданих…..31

3.2.Аналізроботипрактичних психологів з родинами учнів……………….34

Висновок до розділу 3…………………………………………………………37

ВИСНОВОК…………………………………………………………………….38

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………………..41

ДОДАТКИ………………………………………………………………………44

ВСТУП
Актуальністьтеми. Сімейне виховання – це одна з форм виховання дітей, що поєднує цілеспрямовані педагогічні дії батьків з повсякденним впливом сімейного побуту. Головна  мета сімейного виховання – сформувати справжню людину, наділену найкращими людськими якостями:  високоморальну, здорову  тілом і душею, сильну розумом.

Наразі Україна переживає нелегкі часи, а сімейні традиції та звичаї допомагають нормально взаємодіяти з суспільством. Тому в педагогіці постає проблема традицій сімейного виховання та батьківської педагогіки.

У Концепції національного виховання дітей та молоді в національній системі освіти наголошується, що родина є основою держави. Родинне виховання - це природна та постійно діюча ланка виховання, що зумовлює розвиток людини на всіх стадіях її життя.

Конвенція ООН про права дитини, схвалена на 44-й сесії Генеральної Асамблеї ООН 20 листопада 1989 р. (набула чинності в Україні з 27 червня 1991 р.), визнає, що дитині для повного та гармонійного розвитку необхідно зростати в сімейному оточенні, в атмосфері щастя, любові та розуміння.

Таким чином, проблема родинного виховання була і є надзвичайно важливою, бо зумовлена тією величезною роллю, яку відіграє родина у вихованні особистості. В цьому полягає актуальність дослідження.

Традиції виховання дітей у сім’ї знаходять відображення в науково-педагогічних поглядах І. Г. Песталоцці, Ж.-Ж. Руссо,   П. Ф. Лесгафта, А. С. Макаренка, Л. М. Толстого, В. О. Сухомлинського, К.Д. Ушинського, М. Г. Стельмаховича та ін.

Сьогодні в Україні проблемами сімейного виховання займаються такі науковці, як: Л. С. Славіна, В. В. Давидов, В. А. Семиченко, А. Б. Рацул, С. Т. Яценко, Т. В. Кравченко, А. А. Фролова, В. П. Кравець, Т. Д. Кочубей, Н. Ю. Синягіна, В. Л. Федяєва та інші.

Мета роботи: визначити сутність, мету, завдання, умови родинного виховання в сучасній українській сімї.

Мета роботи зумовила виконання наступних завдань:

- визначити теоретико-концептуальні засади сімейного виховання;

- розглянути зміст сімейного виховання та його реалізацію у сучасній сім'ї;

- провести емпіричне дослідження проблеми родинного виховання.

Обєкт дослідження - процес родинного виховання школярів.

Предмет дослідження - родинне виховання дітей в сімї.

Методи дослідження: аналіз наукової літератури з теми дослідження, аналіз та узагальнення емпіричного дослідження, спостереження.

Гіпотеза дослідження: застосування історичного досвіду українського народу з родинного виховання та нових нетрадиційних інтерактивних форм роботи практичного психолога з батьками є центральний напрямок педагогізації освіти батьків.

Теоретична новизна та практична значущість: робота має певний інтерес для фахівців з даного напрямку наукового дослідження. Оглянуто та систематизовано проблематику внутрішньосімейних стосунків і їх впливу на самооцінку дитини.

Структурно робота складається зі вступу, трьох розділів, які в свою чергу поділені на підрозділи, висновків, списку використаних джерел та додатків.


РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-КОНЦЕПТУАЛЬНІ ЗАСАДИСІМЕЙНОГО ВИХОВАННЯ
1.1. Мета, завдання та зміст виховання у сучасній українській сім'ї
Століттями складалися традиції сімейного виховання, вироблялися основні його принципи. В українських родинах дітей завжди вчили, що людина невіддільна від свого роду, нації.

Основними традиціями сімейного виховання є: родинно-трудові традиції; традиції суспільної системної праці; традиції майстрів і трудових династій; родинно-оздоровчі традиції; традиції практичності одягу; традиції раціонального користування словом; традиції національного гумору; фольклорні традиції; традиції давати ім’я й прізвище; родинно-мистецькі традиції; музичні традиції; родинно-побутові традиції; традиції опоряджання житла; декоративно-ужиткові традиції;родинно-громадські традиції; традиції добросусідства та побратимства [6, с.31].

У педагогічній системі Василя Олександровича Сухомлинського особистість виховується через тріаду: школа – сім'я – громадськість. Він вважає сім’ю найменшою клітиною нашого суспільства, в якій, як у фокусі, відображається все життя нашої країни. «Справжньою школою виховання щедрості, душевності і чуйності є сім'я: ставлення до матері, батька, дідуся, бабусі, братів, сестер є випробуванням людяності. У сім’ї шліфуються найтонші грані людини-громадянина, людини-трудівника, людини – культурної особистості. Із сім’ї починається суспільне виховання. У сім’ї, образно кажучи, закладаються коріння, з якого виростають потім і гілки, і квіти, і плоди. Сім’я – це джерело, водами якого живиться повноводна річка нашої держави» [19, с.64].

Батьківська педагогіка набуває особливої актуальності і наразі, в епоху третього тисячоліття, коли широко пропагується аморальність, анархія, сексуальна лібералізація, насильство, злочинність, а матеріальні апетити нового покоління ведуть до його духовного зубожіння, залишаючи сімейні цінності позаду як пережиток минулого. Вивчаючи проблеми виховання дітей, умови та особливості виховного процесу в різних сім’ях, В. Сухомлинський був глибоко переконаний, що спотворена душа дитини – це наслідок неправильного сімейного виховання.

У правилах етикету закладено глибоку внутрішню суть – повагу до людської гідності. Саме родина, вважає Сухомлинський, має донести до дитини,  що не можна сміятися над старістю і старими людьми; не можна заходити в суперечку з шанованими і дорослими людьми; не можна залишати старшу рідну людину одинокою; не можна сідати до столу, не запросивши старшого; не можна сидіти, коли стоїть доросла, особливо літня людина. Діти повинні бути добрими синами і дочками, берегти здоров’я батьків,  шанувати мудрість бабусь і дідусів, пам’ятати, що у світі є три речі, з яких ніколи не можна сміятися – патріотизм, справжня любов до жінки і старість. Головне – навчити дітей берегти сімейні звичаї і традиції, адже пам'ять поколінь – це жива історія народу [19, с.66].  

В. О. Сухомлинський першим у вітчизняній педагогіці 50-х років розпочав організацію педагогічного просвітництва батьків. «Дитину треба не заставляти, а навчати бути доброю – у цьому головне спрямування виховних дій  батьків».  Про це він пише в «Этюдах о коммунистическом воспитании». Навчання батьків здійснювалося диференційовано. Як вважав педагог, батьки мають вчитися стільки ж років (у батьківській школі), скільки й діти [11, с.72].

Василь Олександрович назвав альфою і омегою «таке вічне питання» сімейного виховання, як поєднання вимогливості і доброти, суворості і ласки, слухняності і свободи у вихованні дітей. Мудрість батьківської любові, на думку Сухомлинського, виявляється у: 1) вмілому розкритті перед дітьми справжніх джерел радощів життя; 2) переконливості в тому, що мати і батько існують для того, щоб приносити дитині радість [19, с.94]. 

Основними завданням сімейного вихованняє: виховання фізично та морально здорової особистості, забезпечення необхідних соціальних умов для повної реалізації можливостей розвитку дитини, повноцінного психічного та духовного її становлення, формування навичок здорового способу життя; засвоєння моральних цінностей та ідеалів, культурних традицій, етичних норм взаємин між близькими людьми та в суспільному оточенні, виховання культури поведінки, а також створення емоційної захищеності тепла, любові, взаєморозуміння, чуйності, доброзичливості; забезпечення збереження сімейних традицій, реліквій, прилучення дітей до рідної мови, виховання в них національної свідомості та самосвідомості; вихо­вання поваги до законів, прав та свобод людини; залучення дитини до Світу знань, виховання поваги до науки, школи, вчителя, розвиток праг­нення до освіти та творчого самовдосконалення; включення дитини в спільну побутову та господарську діяльність родини, розвиток рис працелюбної особистості формування почуття власності та навичок господа­рювання; статеве виховання дітей, повага до жінки, почуття дружби, ко­хання; формування естетичних смаків та почуттів, а також розвиток внутрішньої свободи, здатності до об'єктивної самооцінки, поваги до себе відповідальності за свої вчинки [10, с.117].

Оскільки мета виховання підростаючого покоління – формування всебічно розвиненої особистості, сім’я, як і школа, здійснює моральне, розумове, трудове, естетичне, фізичне та інші напрями виховання.

На думку М.Г Стельмаховича «Тіло, душа, розум – ось три кити батьківської педагогіки». Тілесне виховання у сім’ї передбачає зміцнення здоров’я, сил та правильний фізичний розвиток дитини. «Усі наші зусилля, – зазначає він, – спрямовані на тілесне виховання, можуть бути швидко зведені нанівець, коли ми не захистимо наших дітей і підлітків від такого страшного ворога душі та тіла людини, як алкоголізм, паління, наркоманія, токсикоманія, статева розпуста, СНІД. Поширення цих та інших асоціальних явищ набуло такого розмаху, що нависла смертельна небезпека над самим генофондом нації, а значить, і над нашим майбутнім» [18, с.129].

Ефективність виховання дітей у сім’ї залежить від створення в ній належних умов. Головна умова сімейного виховання – міцний фундамент сім’ї, що базується на її непорушному авторитеті, подружній вірності, любові до дітей і відданості обов’язку їх виховання, материнському покликанні жінки, піднесенні ролі батьків у створенні та захисті домашнього вогнища, забезпеченні на їх прикладі моральної підготовки молоді до подружнього життя. Важливим у сімейному вихованні є те, наскільки родина живе інтересами всього народу, інтересами держави. Діти прислухаються до розмов батьків, є свідками їхніх вчинків, радіють їхнім успіхам чи співчувають невдачам. Виховний вплив сім’ї зростає, якщо батьки цікавляться не лише навчанням, а й позанавчальною діяльністю своїх дітей. За таких умов інтереси сім’ї збігаються з інтересами суспільства, формується свідомий громадянин країни.

Дієвим чинником сімейного виховання є спільна трудова діяльність батьків і дітей. Дітей слід залучати до сімейної праці, вони повинні мати конкретні трудові обов’язки, адекватні їх віковим можливостям. Така співпраця дітей з батьками має сильніший виховний вплив, ніж словесні повчання. Успіх сімейного виховання значною мірою залежить від організації домашнього побуту, традицій сімейного життя; порядку в сімейному господарстві, залучення дітей до розподілу бюджету сім’ї, загального режиму дня, визначення для кожного робочого місця, зокрема для навчальних занять, дотримання певних сімейних правил [3, с.16].

Справжнім авторитетом користуються батьки, які сумлінно відносяться до праці, сімейних обов’язків, активні в громадському житті. Такі батьки уважні до дітей, люблять їх, цікавляться їхніми шкільними та позанавчальними справами, поважають їх людську гідність, водночас виявляючи до них належну вимогливість.

Так, Є.М. Ворожейкін висловив свою думку і зазначив, що суб’єкти батьківського правовідношення – це мати і батько, жінка і чоловік, що мають в сімейних відносинах однакові права та обов’язки [5, с.108].

Важко переоцінити роль дідусів і бабусь у сімейному вихованні. Однак це не означає, що батьки повинні перекладати на них свої батьківські обов’язки. Дитині потрібні ті й ті. Сімейне виховання повноцінне лише за розумного поєднання виховного впливу першовихователів – батьків та багатих на життєвий досвід помічників і порадників – дідусів і бабусь. Саме дідусі й бабусі допомагають розв’язати й таку моральну проблему, як виховання у дітей чуйного, уважного ставлення до людей похилого віку. Людяність виховується тільки на прикладі батьків. Якщо діти бачать зневажливе ставлення батьків до дідуся чи бабусі, то годі сподіватися від них іншої поведінки в майбутньому.

Сучасник, український правознавець В. Веселуха характеризує дитину як «маленьку людину, що має певні потреби, але не має достатніх сил, розуму і досвіду, щоб захистити себе» [21, с.11].

Право дитини на належне виховання закладено в основу її правового статусу та є вихідним положенням правового регулювання відносин батьків та дітей.

Обов’язок батьків – подбати про нормальний тілесний (фізичний), духовно-моральний і розумовий розвиток своїх дітей. Тіло, душа, розум, як уже зазначалось, – ось три кити батьківської педагогіки. На цьому принципі базується українська етнопедагогіка, народна виховна система, споконвічна практика родинного виховання, вся вітчизняна та світова педагогічна практика. Для нас завжди актуальними лишаються слова К.Д. Ушинського, який писав, що виховання бере людину всю, якою вона є, з усіма її народними і поодинокими особливостями, – її тіло, душу, розум.

Відомий вчений Р.О. Стефанчук визначає особисті немайнові права як такі, що за своїм змістом тісно та нерозривно пов’язані з особою носієм, не мають економічної природи походження та економічного змісту, а також спрямовані на задоволення фізичних, духовних, моральних, культурних, соціальних чи інших нематеріальних потреб (інтересу) і об’єктом яких є особисті немайнові блага, а у визначених законом випадках й інше нематеріальне благо [12].

І.А. Покровський відмічав, що у царині прав особи в суспільстві виникає нова імперія абсолютних прав, які пов’язані з людською особистістю, які не можуть відчужуватися і передаватися [4, с.106].

Реалізація батьками своїх прав та виконання обов’язків щодо виховання дитини тісно пов’язані з демократичним та соціально-правовим розвитком держави, наслідком чого є формування нового молодого покоління та збільшення культурної нації.
1.2.Психолого-педагогічні основи сучасного сімейного виховання
Сім‘я – провідний чинник розвитку особистості дитини, від якого багато в чому залежить подальша доля людини. Важливість сім‘ї з точки зору виховної функції полягає в тому, що вона є найпершим предметнопросторовим, соціально-поведінковим, подійним та інформаційним оточенням для дитини. Простір родинного середовища не створюється сам собою, він є результатом спільних зусиль матері й батька (наприклад, вони забезпечують необхідні гігієнічні умови, повноцінне харчування; купують відповідні іграшки, книжки та інші засоби виховання; демонструють відповідні зразки поведінки тощо) [1, с.27].

Найперше, що характеризує сім‘ю як фактор виховання, – це її виховне середовище, в якому природно організовується життя і діяльність дитини. Адже відомо, що людина вже з дитячого віку розвивається як істота соціальна, для якої середовище є не тільки умовою, але й джерелом розвитку. Взаємодія дитини з соціальним середовищем грає важливу роль у її психічному розвитку та становленні її особистості. Все життя сім‘ї складається з безлічі соціальних ситуацій: прощання на ніч чи привітання одне одного вранці, спільна вечеря, виконання домашніх обов‘язків тощо. Уміння батьків надати цільову спрямованість тій чи іншій соціальній ситуації перетворює її на педагогічну, коли чинником виховання стає буквально усе: події сімейного життя, форми взаємовідносин і способи спілкування, традиції і звичаї та інше.

Основою сімейного виховання, фундаментом, на якому будується весь виховний вплив, а також основним фактором, що визначає якість і можливості сімейного виховання у кожній конкретній сім‘ї, є її виховний потенціал. Виховний потенціал сім‘ї – це ступінь розвитку її можливостей у формуванні особистості, що реалізується через усі сторони її діяльності та функцій. Він визначається насамперед специфічним осередком духовного, економічного, економічного та соціального розвитку суспільства, особливостями первинного соціального простору та психологічною атмосферою, що створюється батьками [12].

Критеріями оцінки виховного потенціалу сім‘ї є:

- можливість сім‘ї задовольнити соціально-психологічні потреби особистості;

- рівень педагогічної культури батьків;

- характер взаємодії у родині;

- здатність сім‘ї у разі критичних ситуацій звернутися за допомогою до різних соціальних інститутів [17, с.83].

Сімейне виховання – це процес цілеспрямованого систематичного прищеплення дітям соціально значущих форм поведінки і способів діяльності, система психолого-педагогічних впливів на розвиток мовлення, мислення дітей, формування рис характеру, світоглядних уявлень і понять, здатність виявляти психічну активність, спрямовану на керування своєю поведінкою, психічними станами, процесами відповідно до моральних вимог, веління сумління і почуття обов‘язку.

Метою сімейного виховання є формування таких якостей особистості, які допоможуть їй гідно подолати труднощі та перепони, що зустрічаються на життєвому шляху. Розвиток інтелекту і творчих здібностей, первинного досвіду трудової діяльності, моральна та естетична вихованість, емоційна культура і фізичне здоров‘я дітей, їхнє щастя – усе це залежить від сім‘ї, від батьків, і усе це складає мету сімейного виховання. Саме батьки, як найперші вихователі, мають найсильніший вплив на дітей. Ще Ж.-Ж. Руссо стверджував, що кожний наступний вихователь чинить на дитину менший вплив, ніж попередній [23, с.2].

Сімейне виховання більш емоційне за своїм характером, ніж будь-яке інше виховання, бо його «провідником» є батьківська любов до дітей, що викликає відповідні почуття дітей до батьків. Якщо в сім‘ї немає гармонії почуттів, то розвиток дитини ускладнюється, сімейне виховання стає несприятливим чинником формування особистості.

На думку І.О. Павлової: «Батьки – це особи, які в силу факту кровного споріднення володіють усіма батьківськими правами та обов’язками як майнового, так і не майнового характеру стосовно своїх неповнолітніх дітей, а у визначених законом випадках і до повнолітніх дітей» [12].

Сімейне виховання має також широкий часовий діапазон впливу: воно триває все життя людини, відбувається в будь-який час доби, в будь-яку пору року. Його позитивний (або негативний) вплив людина відчуває навіть тоді, коли вона не вдома: навіть сидячи за шкільною партою, дитина подумки і чуттєво пов‘язана зі своєю сім‘єю. Отже, важливість сімейного виховання полягає в тому, що:

1) сім‘я виступає основою почуття захищеності: вона гарантує безпеку дитини при взаємодії із зовнішнім світом, освоєнні нових способів його дослідження. Крім того, близькі є для дитини джерелом розради в тяжку хвилину;

2) сім‘я надає дитині розмаїття поведінкових моделей, на які вона буде орієнтуватися, набуваючи свій власний досвід. Частково це свідома спроба копіювати поведінку інших, але найчастіше це неусвідомлена імітація. У зв‘язку з цим важливо відзначити, що діти вчаться у батьків певним способам поведінки, не тільки засвоюючи безпосередньо правила, що їм повідомляються (готові рецепти), але й завдяки спостереженню існуючих у взаємовідносинах батьків моделей (прикладів). Тому батькам необхідно завжди слідкувати за своєю поведінкою, адже якщо мати вчить дитину завжди прибирати свої іграшки, а сама завжди розкидає свій одяг, то рецепт не збігається з прикладом, тому й виховного впливу не відбудеться;

3) сім‘я має велике значення в придбанні дитиною знань і розширенні кругозору. Запас дитячих знань багато в чому залежить від того, наскільки батьки забезпечують дитині можливість культурно збагачуватись і пізнавати світ;

4) сім‘я виступає важливим чинником у формуванні дисципліни та поведінки дитини. Батьки впливають на поведінку дитини, заохочуючи або засуджуючи певні типи поведінки, а також застосовуючи покарання або допускаючи прийнятний ступінь свободи в поведінці;

5) спілкування в родині стає зразком для дитини. Воно дозволяє дитині виробляти власні погляди, норми, установки та ідеї. Значення сімейного виховного середовища – визначення першого контуру образу світу, що складається в дитини: на конкретних вчинках, способах спілкування, які дитина бачить у найближчому оточенні і в яких сама бере участь, дитина вчиться порівнювати та оцінювати, вибирати ті чи інші форми поведінки та прийоми взаємодії з навколишньою дійсністю. Однак, на жаль, практика показує, що сімейне виховання не завжди буває «якісним» через те, що одні батьки не вміють розвивати власних дітей, інші не хочуть, а треті не можуть через якісь життєві обставини (важкі хвороби, робота, аморальна поведінка тощо), деякі ж просто не надають цьому належного значення [26, с.49].

Виховний потенціал сім‘ї – основа сімейного виховання в цілому. Він зумовлюється багатьма факторами, вплив яких можна регулювати як на державному рівні (економічний, організаційний компоненти), так і на рівні сім‘ї (психолого-педагогічний, комунікативний компоненти). Від того, наскільки високим є виховний потенціал, залежить загальна можливість реалізувати зміст виховного процесу у сім‘ї та виконати усі поставлені перед нею завдання.

У сучасній педагогічній літературі мета сімейного виховання пов‘язується зі спрямованістю педагогічної діяльності батьків на виховну взаємодію з дітьми у трьох виховних сферах – обов‘язку, інтересу і любові.

Оскільки мета виховання відрізняється деякою абстрактністю та носить узагальнюючий характер, її варто конкретизувати й уточнити за допомогою комплексу завдань виховання, які включають у себе три основні групи:

1. Виховні завдання:

- формування основ характеру дитини, її вихідних моральних установок і позицій;

- закладання основ ціннісного ставлення до праці, працьовитості, прагнення до суспільно- корисної діяльності, порядку й дисципліни, дотримання норм життя суспільства.

2. Освітньо-виховні завдання:

- здійснення морально-етичної підготовки дитини до формування в майбутньому власних сімейних відносин;

- формування почуття любові, доброзичливості, глибокої поваги до батька й матері, сестер і братів;

- плекання щирого почуття поваги та любові до представників іншої статі, чоловічої гідності та дівочої честі;

- озброєння вміннями та навичками організації побуту, сімейного дозвілля, ведення сімейного господарства.

3. Особистісно розвивальні завдання:

- створення умов для фізичного, морального, розумового, трудового, естетичного тощо становлення дітей у процесі повсякденної діяльності та спілкування [26, с.51].

Виховання у нашому суспільстві реалізується в умовах економічних і політичних реформ, у зв‘язку з чим істотно змінилося соціокультурне життя підростаючого покоління, функціонування освітніх установ, засобів масової інформації, молодіжних і дитячих громадських об‘єднань. У той же час реформування викликало соціальне розшарування суспільства, зниження життєвого рівня більшості населення. Так, більшість нинішніх сімей основні сили і час витрачають на матеріальне забезпечення, а не на духовне формування і розвиток дітей. За даними соціологічних досліджень, працююча жінка на добу приділяє вихованню дітей 16 хвилин, у вихідні дні – 30 хвилин, український батько, в свою чергу, приділяє своїй дитині 4 – 6 хвилин у день [2, с.124].

У здорових сім‘ях батьки і діти пов‘язані природними повсякденними відносинами. У педагогічному сенсі це означає світоглядні, моральні, емоційні, інтелектуальні, ділові зв‘язки батьків і дітей, тісне спілкування між ними, в результаті якого виникає душевне єднання. Природну основу таких відносин становлять родинні зв‘язки, почуття материнства і батьківства, які виявляються в батьківській любові і турботливою прихильністю дітей до батьків. Проте на сьогоднішній день цей тонкий зв'язок між батьками і дітьми постійно еволюціонує, і, на жаль, досить часто ці зміни виявляються в деградації сімейних відносин, появі найрізноманітніших проблем у спілкуванні, взаєморозумінні, спільних інтересах, вирішенні сімейних конфліктів тощо.
  1   2   3   4   5

скачати

© Усі права захищені
написати до нас