Ім'я файлу: Заняття 1. Тема 2. Бозовуляк І.І. 8412мс.docx
Розширення: docx
Розмір: 22кб.
Дата: 16.06.2022
скачати
Розширення: docx
Розмір: 22кб.
Дата: 16.06.2022
скачати
РЕФЕРАТ НА ТЕМУ:
Методи психіатричного дослідження.
Основним методом обстеження психічно хворих є клінікоисихопатологічний, що грунтується на бесіді з хворим, спостереженні за виразом його обличчя і поведінкою.
Уміло проведене опитування дає можливість зрозуміти особливості розцінку та прояви психічної хвороби, вплив на неї різноманітних факторів, реакцію самого пацієнта на захворювання, його індивідуальні особливості.
Надзвичайно важливим є перше знайомство лікаря з хворим і встановлення між ними адекватного психологічного контакту. Під час бесіди лікар пікож с об'єктом вивчення з боку хворого. Психічно хворі та хворі взагалі дуже чутливі до проявів неуважності, брутальності, нетактовності, переваги, фпльші, вони тонко реагують на доброзичливість, співчуття, милосердне підношення до себе лікаря і медичного персоналу.
Необхідно викликати у хворого бажання розповідати про себе відверто, стимулювати його довіру. Потрібно терпляче вислуховувати пацієнта, не проявляти у бесіді поспіху. Не можна задавати наступне запитання, не дослухавши відповіді на попереднє. Потрібно намагатися більше слухати хворого, ніж говорити самому.
У випадку неправильного емоційного контакту між лікарем і хворим в останнього виникає настороженість, недовіра, бажання приховати свої переживання, а це призводить до хибного тлумачення діагностичної цінності ознак психічних і соматичних розладів. Часто хворі, що некритично ставляться до свого стану, дисимулюють, тобто навмисно приховують свої психічні порушення.
Неприпустимим є обман психічно хворих, психіатр перед бесідою повинен обов'язково представитися, не приховуючи своєї спеціальності. Неправди душевнохворий не забуде та не пробачить.
Лікар повинен уміти вислухати хворого, надавши йому можливість максимально самостійно розповісти про себе. Проте бесіда може бути цілеспрямованою; лікар повинен уміло ставити запитання, намагатися цими запитаннями не індукувати хворих, частіше просити більш детально описати ті чи інші симптоми, а не обмежуватися лише констатацією термінів, що уживають хворі, тому оскільки вони часто у відомі термінологічні позначення вкладають не загальноприйнятий, а свій зміст. Тому лікар повинен запитати хворого: "А що це таке?", "Опишіть більш детально, що саме ви відчуваєте".
Лікар повинен ставити запитання в зрозумілій для хворого формі, у бесіді вживати лише відомі хворому терміни, якщо ж хворому щось незрозуміло, терпляче пояснити, бути активним учасником діалогу, уважно вислуховувати хворого, не відволікатися на сторонні справи. Лікар не повинен емоційно реагувати на безглуздості, які він чує від психічно хворого чи бачить їх прояви у його поведінці. Наприкінці бесіди необхідно в делікатній формі висловити хворому своє попереднє враження про його стан.
Під час опитування лікар повинен уважно слідкувати за хворим. Манера триматися, рухи, мова, міміка, що з'являється у відповідь на поставлене запитання дають уявлення про психічний стан пацієнтів, а також забезпечують можливість своєчасно та правильно відреагувати на зміни у стані хворого. За зовнішнім виглядом хворого лікар може висловити припущення про ті або інші психопатологічні симптоми. Так, якщо хворий у процесі бесіди неадекватно вимовляє якісь фрази, можна припустити наявність слухових галюцинацій; ухильні відповіді, настороженість та іронічний тон нерідко говорять о наявність маревних ідей. Крім клініко-психопатологічного методу, існують так звані параклінічні методи обстеження психічно хворих.
Певну допомогу у діагностиці та оцінюванні психічного стану надають експериментально-психологічні дослідження, які проводять медичні психологи. Ці дослідження дають можливість оцінити стан інтелекту, виявити перекручування процесів узагальнення, порушення пам'яті, уваги, виявити приховану депресію та тривогу, оцінити якості особистості, тощо.
Медичний психолог письмово повідомляє лікарю отримані результати та їх трактування, остаточно їх оцінює лікар.
З нейрофізіологічних методів найбільш часто у психіатрії використовують електроенцефалографію (ЕЕГ), реоенцефалографію (РЕГ) та ехоенцефалографію (ехоЕГ). Для встановлення діагнозу у випадках органічної патології головного мозку певне значення мають нейрорентгенологічні методи: краніографія, комп'ютерна томографія голови, ядерно-магнітний резонанс (ЯМР).
Серед інших лабораторних методів використовують дослідження спинномозкової рідини (вміст кліткових елементів, білка, реакція Ланге, Васерманна, реакція імунофлуоресценції (РІФ), імунопреципітації (РІП), клінічні та біохімічні дослідження крові та сечі).
Отримані під час обстеження дані вносять до історії хвороби хворого, причому психіатрична історія хвороби може бути не тільки медичним, але й юридичним документом. Вона дещо відрізняється від історій хвороби інших хворих.
СХЕМА ІСТОРІЇ ХВОРОБИ
1. Паспортні дані (відомості).
2. Скарги хворого.
3. Анамнез життя (зі слів хворого).
4. Анамнез захворювання (зі слів хворого).
5. Об'єктивний анамнез (зі слів осіб, що знають хворого).
6. Стан хворого на момент обстеження: а) соматичний; б) неврологічний; в) психічний.
7. Висновки за матеріалами первинного обстеження, попередній синдромологічний діагноз.
8. Дані наступного спостереження і обстеження хворого.
9. Проведення диференціальної діагностики.
10. Встановлення остаточного діагнозу.
11. Призначення лікування.
12. Визначення прогнозу та соціально-трудових рекомендацій.
Паспортні дані: прізвище, ім'я, по батькові, рік народження, освіта, місто навчання чи роботи, спеціальність, домашня адреса, дата госпіталізації п паніонар. Ці дані записують не тільки зі слів самого хворого, але й уточнюю и. з наявних документів, зі слів родичів, які супроводжують хворого, чи медичних працівників.
Скарги хворих слід уважно вислухати і їх має оцінити лікар. При цьому необхідно звертати увагу не тільки на психічні, але й на соматичні скарги. Не можна ігнорувати скарги хворих на біль чи больові відчуття в різних частинах тіла і вважати їх ознакою психічного розладу. Недооцінювання соматичних скарг може призвести до розвитку важких ускладнень загального стану хворих. Крім того, деякі хворі намагаються фіксувати увагу лікаря лише на соматичних скаргах, не бажаючи розповідати про свої психічні пережинання. У таких випадках лікар у тактовній формі повинен перевести увагу ннорого на опис його психічного стану.
Анамнез життя зі слів хворого. У психіатричній історії хвороби принципово важливо зібрати анамнестичні дані про життя хворого перед анамнезом захворювання. Це необхідно зробити тому, що під час бесіди про життя ннорого лікар спонукає його до більшої відвертості, а з іншого боку, це дає можливість з'ясувати деякі епізоди, котрі хворий не оцінює як хворобливі чи намагається навмисно приховати від лікаря.
Вивченню історії життя хворого передує з'ясування даних про спадковість, соматичне і психічне здоров'я його найближчих родичів. Необхідно повідатися, чи не було серед родичів пацієнта психічно хворих, осіб з незвичайним характером, самогубців.
З'ясовують дані про перебіг вагітності в матері, як перебігали пологи, чи були вони своєчасними, чи не було під час пологів травми, асфіксії новонародженого. Необхідно зібрати відомості про розвиток хворого у дитинстві, коли почав ходити, говорити, чи не відставав від однолітків, чи випереджав іч у розвитку. Чи не було нерівномірного розвитку психічних чи фізичних якостей. Необхідно також з'ясувати, чи не було сноходіння, сноговоріння, енурезу. Треба дізнатися, в якому віці пішов у школу і в яку саме (масову, допоміжну, спеціальну та ін.), як учився, яким предметам віддавав перевагу, які предмети давалися важко, які — легко, чим цікавився у школі (читання, художня самодіяльність, суспільна робота, спорт), які були стосунки з однолітками, батьками, як перебігав пубертатний період, скільки класів школи закінчив і чим займався далі — продовжував навчання чи пішов на роботу. Слід зазначити, чи відповідало місце подальшого навчання чи роботи інтересам і бажанням хворого. Слід обов'язково врахувати службу в армії, початок трудової діяльності, чи часто змінювалися місця роботи (навчання), стосунки в колективі, інтереси, здібності, переваги, досягнення по службі, матеріальні та побутові умови життя, наявність психотравмувальних факторів (їх частота, усунення). Обов'язково має бути описаний статевий розвиток: поява перших менструацій, їх характер, регулярність, початок статевого життя, стосунки у родині, вагітність, пологи, наявність дітей, час настання менопаузи. Необхідно з'ясувати перенесені у минулому захворювання, екзогенні шкідливості (інфекційні хвороби, черепно-мозкові травми, інтоксикації), наявність шкідливих звичок (вживання алкоголю, наркотиків, токсичних речовин), виробничих шкідливостей.
Анамнез хвороби зі слів хворого. В анамнезі захворювання повинні бути відображені причини чи провокуючі фактори хвороби, детально описані перші ознаки захворювання, їх гострота і розвиток, вплив на спосіб життя хворого. Необхідно розпитати, де лікувався хворий, у яких лікарів, коли вперше звернувся до психіатра і за яких обставин (за власною ініціативою, за порадою близьких чи піддавався невідкладній госпіталізації), чим лікувався і як почував себе після лікування. Обов'язково треба з'ясувати, як уплинула хвороба на працездатність хворого (чи зміг після хвороби продовжувати навчання, роботу, чи залишив навчання, чи знизилася трудова кваліфікація). Якщо хворий кілька разів перебував у психіатричній лікарні, необхідно детально описати кожну госпіталізацію. Відзначають, коли хворий був госпіталізований останній раз, у зв'язку з чим і як це відбувалося.
Об'єктивний анамнез (зі слів осіб, що добре знають хворого) передбачає необхідність зіставити вірогідність повідомлених хворим даних про своє життя і хворобу з реальними фактами і подіями. Об'єктивний анамнез збирають за тією самою схемою, що й анамнез зі слів хворого. Лікар має пам'ятати, що так званий об'єктивний анамнез містить у собі певну частину суб'єктивізму, тому необхідно критично оцінити ступінь вірогідності повідомлених даних з урахуванням життєвого шляху, профілю особистості і структури психопатологічних переживань хворого.
Стан хворого під нас обстеження:
1. Соматичний стан: статура, повнота, шкірні покриви, стан внутрішніх органів (за загальною схемою дослідження, прийнятою в соматичних клініках).
2. Неврологічний стан: стан черепно-мозкових нервів, рухової сфери (обсяг рухів, тонус м'язів, стан рефлексів — періостальних, сухожилкових шкірних — патологічні рефлекси, статика і координація рухів); чуттєвої сфери (біль, стан поверхневої і глибокої чутливості); вегетативної нервової системи (дермографізм, ціаноз, набряки, лабільність пульсу та ін.). Дослідження проводять відповідно до схеми обстеження неврологічного статусу в неврологічній клініці.
3. Психічний стан ("психічний статус"):
а) ступінь контакту хворого з лікарем (добрий контакт, формальний контакт і ін.);
б) орієнтування в місці, в оточенні, у часі, у власній особистості (стан свідомості);
в) порушення сприйняття (метаморфопсії, ілюзії, галюцинації), опис їхнього характеру стосовно аналізаторів, за складністю, за повнотою розвитку, стосовно хворого, ознаки галюцинаторної поведінки;
г) порушення пам'яті (гіпермнезії, гіпомнезії, амнезії, парамнезії, дослідження запам'ятовування);
д) порушення мислення: за темпом (прискорення, уповільнення, затримка мислення), за зв'язністю асоціацій (розщеплення мислення, паралогічне мислення, безладне мислення, резонерство, деталізація), за змістом (нав'язливі, надцінні, маревні ідеї), зміст маревних ідей, їхня систематизація, маревна поведінка, слабоумство (характер слабоумства, експеримептально-психологічне дослідження інтилекту);
е) порушення емоцій: настрій, емоційні реакції під час обстеження (неадекватність емоцій, амбівалентність і ін.), порушення емоцій за силою (посилення, ослаблення), порушення рухливості емоцій;
є) порушення ефекторно-вольової сфери: стан інстинктів та уваги; стан цілеспрямованої активності — посилення, ослаблення, загальмованість та ін.; перекручення (кататонічні симптоми, нав'язливі, нездоланні рухи і дії; імпульсивні вчинки); стан потягів (посилення, ослаблення, збочення).
Як правило, всі психопатологічні прояви ілюструються прямою мовою, висловлюваннями хворого, описом його поведінки, міміки тощо.
Лабораторні дослідження:
а) клінічні дослідження крові, сечі, спинномозкової рідини та ін.;
б) рентгенологічні дослідження;
в) електрокардіографія, електроенцефалографія, реоенцефапографія;
г) експериментально-психологічні.
Висновок за матеріалами первинного обстеження: визначення психопатологічного синдрому, установлення попереднього діагнозу, призначення екс- грених лікувальних заходів.
Дані наступного спостереження і обстеження хворого (лабораторні дослідження, результати обстеження іншими фахівцями, записи щоденного спостереження за хворими та ін.).
Встановлення синдромологічного діагнозу, проведення диференціальної діагностики, встановлення остаточного нозологічного діагнозу, призначення лікування.
Для виявлення і уточнення порушень психічних процесів проводять психодіагностичне дослідження.
Рівень уваги, стомлюваності, запам'ятовування оцінюють за допомогою таких методів: коректурна проба, рахунок за Крепеліном, обчислення, пошук чисел у таблицях Шульте, запам'ятовування 10 слів.
Особливості мислення та інтелекту досліджують за допомогою таких тестів: відтворення розповідей, пояснення сюжетів картин, класифікація предметів, визначення понять, пояснення переносного значення прислів'їв і приказок, тест Векслера.
Під час оцінювання особистісних особливостей найбільш часто використовують Мінесотський багатопрофільний особистісний опитувальник (ММРІ), опитувальник Шмішека, патохарактерологічний опитувальник ПДО.
Виявити психотравмувальні фактори і хворобливі переживання можна за допомогою методу незакінчених речень, тематичного апперцепційного тесту (ТАТ). Виявити приховану депресію допомагає колірний тест Люшера, шкала тривоги Тейлор. Медичний психолог надає тлумачення результатів дослідження, що є лише допоміжним матеріалом для лікаря.
Під час діагностики екзогенно-органічних психозів використовують нейрофізіологічні (ЕЕГ, РЕГ, ЕхоЕГ), а також нейровізуалізаційні (рентгенограма черепа, комп'ютерна томографія мозку та ін.) методи дослідження. Для діагностики і терапії багатьох психічних хвороб використовують дослідження крові, сечі, спинномозкової рідині.