1   2   3   4   5
Ім'я файлу: КУРСОВА ОСНОВНІ ЗАСОБИ.docx
Розширення: docx
Розмір: 152кб.
Дата: 21.04.2020
скачати


МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Державний вищий навчальний заклад

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені Вадима Гетьмана”
Факультет обліку та податкового менеджменту

Кафедра обліку і оподаткування
Петрук Анна Петрівна

(спеціальність “Облік і оподаткування”, 3-й курс, 5-а група)
КУРСОВА РОБОТА

з дисциплін “Фінансовий облік –1,2”

на тему:

МЕТОДИ НАРАХУВАННЯ АМОРТИЗАЦІЇ ОСНОВНИХ ЗАСОБІВ ПІДПРИЄМСТВА ТА ОСОБЛИВОСТІ ЇЇ ВІДОБРАЖЕННЯ В ОБЛІКУ



Науковий керівник курсової роботи:

к.е.н., доцент Супрович Г.О.

“____”_______________20___ р.

(дата отримання роботи – зазначається керівником)

______________________________

(підпис керівника курсової роботи)


Студент здав роботу на кафедру:

“____”________________20___ р.

(дата здачі роботи – зазначається студентом)

_____________________________

(підпис студента)




Етапи оцінювання

курсової роботи

Кількість балів

Підпис наукового керівника

1) Попереднє ознайомлення







2) Захист




Загальний підсумок





Київ – 2019

Вступ
Актуальністю даної курсової роботи є те, що на сучасному етапі розвитку продуктивних сил основні засоби (необоротні активи), як і раніше, залишаються чине найголовнішим фактором виробництва. Від рівня технічної озброєності залежать і якість продукції, і продуктивність праці, і навіть показники рентабельності. Сьогодні будь-яке виробниче підприємство використовує досить широку номенклатуру основних засобів. Розвиток основних засобів як знарядь праці, засобів виробництва, призвів до необхідності класифікації їх за спільними ознаками. Основні засоби вимагають чіткого і точного обліку, причому відображаються вони не лише у бухгалтерських реєстрах, а й у фінансовій звітності.

Однієї з найбільш важливих задач розвитку промисловості є забезпечення виробництва насамперед за рахунок підвищення його ефективності і більш повного використання внутрішньогосподарських резервів. Для цього необхідно раціонально використовувати основні фонди і виробничі потужності.

Теоретичні питання обліку необоротних активів та особливостей нарахування зносу досліджувалися вітчизняними вченими: П.Й. Атамасом, Р.Т. Джогою, Т.В. Канєвою, Л.М. Кіндрацькою, Т.М. Мельник, Л.В. Панкевич, С.В. Свірко та зарубіжними – Г.А. Велшем, М.Р. Метьюсом, Б. Нідлзом, Я.В. Соколовим, Е.С. Хендриксоном.

Усі основні засоби, крім землі піддані фізичному та моральному зносу, тобто під впливом фізичних сил, технічних та економічних факторів вони поступово втрачають свої якості та стають не потрібні.

Основні виробничі фонди промисловості – це засоби праці, які беруть участь в багатьох виробничих циклах, зберігаючи при цьому свою натуральну форму, а їх вартість переноситься на продукцію, що виготовляється, частинами у міру зношення. Отже, амортизаційні відрахування – один з головних джерел здійснення реальних інвестицій. За допомогою амортизації регулюється швидкість звороту основних засобів, інтенсифікуються процес її відтворення, регулюється технічна та виробнича політика на підприємстві. В Україні не вироблено амортизаційної політики, яка б дала змогу стимулювати використання одного з найбільших інвестиційних ресурсів. Необхідно створити таку систему амортизації, яка б у рамках загальнодержавного регламенту дала змогу кожному підприємству обрати найсприятливіші режими відновлення основних фондів.

Метою курсової роботи є дослідження проблем, які виникають при нарахування та облік зносу необоротних активів, а також шляхи їх вирішення.

Предметом курсової роботи є теоретичні та практичні питання оформлення нарахування та облік зносу необоротних активів.

Інформаційною базою курсової роботи є: Закон України, Укази Президента України, Постанови Кабінету Міністрів України та іншиі нормативні акти, фінансова та бухгалтерська звітність, газета «Все про бухгалтерський облік».

Об’єктом дослідження є амортизація основних засобів,відображення в обліку, методи її нарахування та автоматизація.

Практичні результати дослідження. В курсовій роботі розглянуто: амортизацію основних засобів, їх методи нарахування. Досліджено особливості обліку операцій з амортизації основних засобів; Досліджено проблеми, які виникають в обліку при нарахуванні амортизації та при відображенні її в обліку.


  1. Знос основних засобів:поняття та призначення.

Амортизація – систематичний розподіл вартості основних засобів, інших необоротних та нематеріальних активів, що амортизується, протягом строку їх корисного використання (експлуатації)[2].

Знос необоротних активів – сума систематичного розподілу вартості об'єкта основних засобів протягом строку їх корисного використання, накопичена з початку їх застосування[3].

Моральний знос - це процес, у результаті якого необоротні активи не відповідають сучасним вимогам у результаті прогресу в розвитку техніки або через інші причини. Навіть будинки та споруди часто стають морально застарілими, не встигнувши зноситися фізично[18].

Відповідно до п. 22 П(С)БО 7 «Основні засоби» об'єктом амортизації є вартість основних засобів (окрім вартості землі і незавершених капітальних інвестицій).

Вартістю необоротних активів, що амортизується, є первинна або переоцінена вартість таких активів, зменшена на їх ліквідаційну вартість. В свою чергу, ліквідаційна вартість - це вартість, за якою може бути реалізований об'єкт основних засобів після закінчення терміну його корисного використання.

Основними факторами, що впливають на величину амортизації, є:

• первинна вартість необоротних активів;

• їх ліквідаційна вартість; вартість, яка амортизується;

• очікуваний термін корисного використання.[

Термін корисного використання (експлуатації) - це очікуваний період часу, протягом якого необоротні активи використовуватимуться підприємством або з їх використанням буде виготовлений (виконаний) очікуваний підприємством обсяг продукції (робіт, послуг).

Україна на шляху до інтеграції і гармонізації з країнами-членами ЄС, формування єдиного економічного простору з традиційними економічними партнерами, прагне уніфікувати існуючу систему бухгалтерського обліку, яка у су­часних умовах змінюється й удосконалюється відповідно до міжнародних стандартів. Тому процеси стандартизації та удосконалення системи бухгалтерського обліку України із застосуванням міжнародних стан­дартів, вибору раціонального методу амортизації основних засобів є актуальними і нині. Це обумовлюється об'єктивними причинами та підтверджується появою наказу Міністерства фінансів України 23.01.2015  № 11 „Про затвердження методичних рекомендацій з бух­галтерського обліку основних засобів” [26].

Перехід на ринкові умови господарювання, запровадження комер­ційних засад у діяльність підприємств, приватизація державних під­приємств потребують нових підходів до формування фінансових ресур­сів. Так, нині збільшується значення прибутку, амортизаційних відра­хувань та позичкових коштів у формуванні фінансових ресурсів під­приємств. Усе це змушує підприємства виявляти ініціативу та винахід­ливість. Раціональне застосування амортизаційної політики на підпри­ємстві є важливою ланкою його фінансового управління і дає можли­вість керівництву підприємства розширити виробництво чи створити новий напрям бізнес.

Господарським кодексом України передбачено, що одним з основних напрямів державної економічної політики є амортизаційна політика, спрямована на створення для суб'єктів господарювання найбільш сприятливих і рівноцінних умов забезпечення проце­су відтворення основних виробничих і невиробничих фондів переважно на якісно новій техніко-технологічній основі.

Державна амортизаційна політика є важливим інструментом активізації інвестиційної діяльності підприємств в умовах ринкової економіки. Розробка обоснованої амортизаційної політики дозволяє стимулювати зростання інвестицій, оновлення продукції та виробничого апарату. Так, у США удосконалення амортизаційної політики у 3 коріних змінах норм та правил амортизації основного капіталу за останні 30 років (у 1971, 1981 та 1986 рр.). Ці удосконалення характеризувалися скороченням тривалості амортизаційних періодів та ростом масштабів прискореної амортизації. У результаті цих заходів промислові підприємства отримали можливість за рахунок амортизаційних відрахувань фінансувати майже 70 % інвестицій, прискорилося поновлення виробництва.

Тому необхідність виправлення та удосконалення амортизації, що міститься у П(С)БО №7 "Основні засоби", який був зареєстрований у Міністерстві Юстиції 18 травня 2000 року, показав, що поряд з вадами у ній маються недоліки як ті, що перейшли зі старої системи, так і знову створені. Із вад системи амортизації, що міститься у стандарті, перш за все, треба зазначити відмову від нав’язування підприємствам лише прискореної амортизації, бо її використання дає перевагу лише рентабельним підприємствам.

Якщо відповідно з Законом України ""Про оподаткування прибутку підприємств" підприємства повинні були використовувати лише метод зменшення залишку , або прискореного методу з фіксованими річними нормами амортизації, то зараз підприємствам надано право обирати будь-який метод нарахування амортизації з 5 методів, що представлені у стандарті.

Проаналізуємо найбільш значні недоліки системи амортизації, що міститься у П(С)БО №7 «Основні засоби». Багато з них є слідством недостатнього розуміння теоретичних основ прискореної та не прискореної амортизації. Досить розповсюдженою помилкою є те, що під прискореною амортизацією розуміють будь-який метод розрахунку амортизаційних відрахувань, коли вони прогресивно зменшуються у кожному наступному періоді. При такому підході прискорена амортизація ототожнюється лише з часткою методів , які вона може виконати: кумулятивний метод, зменшення залишку тощо. Крім того, випускається з виду необхідність розгляду системи амортизації, у яку, крім методу нарахування, входить порядок переоцінки основних фондів та тривалість амортизаційного періоду. При проведенні своєчасних та об’єктивних переоцінок основних фондів прискорену амортизацію можна забезпечити і рівномірним методом, скоротивши тривалість амортизаційного періоду проти економічно раціонального строку служби засобів праці. З другого боку, при відсутності своєчасної та повної індексації основних фондів в умовах високих темпів інфляції та перераховані спеціальні методи прискореної амортизації можуть не забезпечити навіть звичайну не прискорену амортизацію.

Більш правильним прискореною амортизацією вважати таку систему її нарахування та порядок переоцінки основних фондів, при якому протягом перших років або усього амортизаційного періоду забезпечується опереджаючи зростання з діючими темпами втрати засобами праці споживчих якостей та вартості.

Не прискореною амортизацією треба вважати таку систему її нарахування, яка протягом усього економічно раціонального строку служби засобів праці

забезпечує співпадання накопиченої суми амортизаційних відрахувань з діючими темпами втрат засобів праці споживчих якостей та вартості. З цього можна зробити висновок, що тривалість амортизаційного періоду при використанні не прискореної амортизації повинна дорівнювати економічно раціональному строку засобів праці. Величини ж амортизаційних відрахувань за одиницю часу (місяць, рік) для засобів праці частіше за все повинні бути різноманітними протягом амортизаційного періоду, щоб відповідати дійсним темпам втрати засобами праці споживчих якостей та вартості.

У П(С)БО №7 треба вказати, що мета економічної амортизації повинна бути визначена діючими витратами підприємства, що пов’язані з повним відновленням засобів праці, а отже і собівартості продукції (послуг). Робитися економічна амортизація повинна у межах управлінського обліку та лише не прискореними методами.

Різниця не прискореної фіскальної амортизації від економічної полягає у наступному. У фіскальній амортизації тривалість амортизаційного періоду повинна бути орієнтована на найбільш вірогідне значення економічно раціонального строку служби засобів праці даного виду у середніх умовах їх використання. В економічній же амортизації тривалість амортизаційного періоду повинна бути рівна фактичному строку служби до списання або вибуття конкретного засобу праці на кожному підприємстві. Цей строк у П(С)БО №7 «Основні засоби» назван строком корисного використання (експлуатації). Фактичний строк служби до списання конкретного засобу праці може бути економічно раціональним, що дуже вигідно для підприємства, або за різними причинами може відрізнятися від нього у будь-який бік.

Треба особливо підкреслити, що широке використання у світовій практиці та приведені у П(С)БО №7 «Основні засоби» такі методи прискореної амортизації, як зменшення залишкової вартості, зменшення залишкової вартості по подвійній нормі, кумулятивний, зовсім не відображають такі реальні закономірності втрати засобами праці споживчих якостей та вартості. Вони просто задають визначені алгоритми розрахунку зменшуючихся у часі сум амортизації. Тому, якщо встановити період амортизації рівним економічно раціональному строку служби засобів праці, то співпадання нарахованих сум нарахованої амортизації з діючими темпами втрати засобами праці споживчих корисностей та вартостей може бути лише випадковим. У рівному ступені це відноситься і до усіх іншихвідомих методів прискореної амортизації.

Викликає сумніви і розповсюдження прискореної амортизації на усі галузі економіки. Як відомо, прискорена амортизація надана стимулювати своєчасне поновлення перш за все технологічного обладнання та продукції. Економічна ситуація, що склалася в Україні, потребує прийняття на визначений час мір по стимулюванню виробників продукції. У значно сприятливих умовах знаходиться підприємства сфери послуг, що відрізняється відносно низькою фондомісткістю.
Необоротні активи з невизначеним строком корисного використання амортизації не підлягають. До необоротних активів з невизначеним строком корисного використання належать ті, щодо яких підприємством не визначено обмеження строку, протягом якого очікується збільшення грошових коштів (чи їх еквівалентів) від використання таких нематеріальних активів.

При визначенні строку корисного використання об'єкта необоротних активів слід ураховувати:

  • строки корисного використання подібних активів;

  • моральний знос, що передбачається;

  • правові або інші подібні обмеження щодо строків його використання;

  • очікуваний спосіб використання необоротного активу підприємством;

  • залежність строку корисного використання необоротного активу від строку корисного використання інших активів підприємства.

Крім прямолінійного методу нарахування амортизації підприємство може обрати інший метод амортизації, який краще враховує форму надходження економічних вигод від використання нематеріального активу[3].

Можливі методи нарахування амортизації визначені у П(С)БО 7 «Основні засоби»

- прямолінійний;

- зменшення залишкової вартості;

- прискореного зменшення залишкової вартості;

- кумулятивний;

- виробничий.

При розрахунку вартості, яка амортизується, ліквідаційна вартість необоротних активів прирівнюється до нуля, крім випадків:

  • якщо існує невідмовне зобов’язання іншої особи щодо придбання цього об’єкта наприкінці строку його корисного використання;

  • якщо ліквідаційна вартість може бути визначена на підставі інформації існуючого активного ринку і очікується, що такий ринок існуватиме наприкінці строку корисного використання [3].

Нарахування амортизації починається з місяця, наступного за місяцем, у якому необоротний актив став придатним для використання, і припиняється, починаючи з місяця, наступного за місяцем вибуття необоротного активу[3].

При нарахуванні амортизації на безоплатно одержані необоротні активи одночасно визнається дохід від безоплатно одержаних активів .

При нарахуванні амортизації на необоротні активи придбані (створені) за рахунок цільового фінансування одночасно частина доходів майбутнього періоду визнається як інші доходи від звичайної діяльності і відображається у Звіті про фінансові результати за звітний період[2].

Термін експлуатації та метод амортизації необоротного активу оцінюються на кожну дату балансу на предмет відповідності новим умовам використання активу. Якщо у наступному періоді очікуються зміни строку корисного використання активу або зміни умов отримання майбутніх економічних вигод, то в кінці звітного періоду переглядаються термін корисного використання необоротного активу та метод його амортизації. Нарахування амортизації, виходячи з нового строку корисного використання та нового методу, починається з місяця, наступного за місяцем змін[3].

Відповідно до принципів бухгалтерського обліку вартість необоротних активів має розподілятися протягом усього терміну їх експлуатації шляхом списання на звітні періоди, протягом яких ці активи матимуть виробничу користь.

Завдання амортизації - розподілити вартість необоротних активів тривалого використання на витрати протягом очікуваного терміну експлуатації на основі застосування систематичних і раціональних записів, тобто це процес розподілу, а не оцінки.

Основними факторами, що впливають на величину амортизації, є:

  • первинна вартість необоротних активів;

  • їх ліквідаційна вартість; вартість, яка амортизується;

  • очікуваний термін корисного використання[18].

Проблеми обліку амортизації основних засобів в Україні та шляхи їх подолання:

  1. Проблема визначення ліквідаційної вартості

Одним із проблемних питань залишається порядок визначення ліквідаційної вартості основних засобів через складність оцінки активів у майбутньому. Так, для техніки необхідно зробити прогноз на 5-10 років, для будівель - 40-50 років. При цьому фактично неможливо врахувати вплив на кінцеву вартість багатьох факторів, тому результат буде досить приблизним. Внаслідок цього, в багатьох господарствах ліквідаційна вартість взагалі не визначається. Таким чином, сума, яка підлягає перенесенню на витрати шляхом амортизації, встановлюється на рівні первісної вартості основних засобів, що не відповідає вимогам національних стандартів бухгалтерського обліку.

Деякими вченими було запропоновано запровадити відповідний відсоток ліквідаційної вартості. При цьому передбачається, що такий відсоток розраховується для кожної групи активів і затверджується для галузі на державному рівні. Завдяки централізованим нормам усереднених відсотків ліквідаційної вартості основних засобів по групах для усіх підприємств визначення вартості, яка амортизується, матиме більш об'єктивний характер, зникнуть розбіжності у сумі ліквідаційної вартості одних і тих же активів, спроститься порядок її визначення, що приведе до підвищення якості облікової інформації.

  1. Проблема визначення терміну корисного використання

Надання широкої свободи підприємствам у визначенні терміну корисного використання активів має серйозний недолік, який полягає у наявності суттєвих розбіжностей і не відповідності у термінах використання на аналогічні об'єкти в різних господарствах. Так, проведені дослідження свідчать, що різниця у встановлених термінах на аналогічну техніку між різними підприємствами становить 2 рази (від 5 до 10 років). Водночас, по будівлях коливання є меншими (від 25 до 30 років). Таким чином, втрачається об'єктивність облікової інформації про нарахування амортизації, що веде до неточностей у фінансовій звітності. Враховуючи відсутність досвіду в національній практиці щодо встановлення термінів корисного використання основних засобів на кожному підприємстві, найбільш доцільним на сучасному етапі є централізоване визначення таких термінів. Тому необхідно забезпечити уніфікацію порядку визначення термінів корисного використання основних засобів на державному рівні з урахуванням галузевих особливостей. Але при цьому амортизаційна політика підприємства також повинна бути врахована. Для цього основні засоби слід згрупувати за економічно обґрунтованими термінами корисного використання, і для кожної групи мають бути визначені межі, в яких підприємство самостійно може визначити термін використання. Наприклад, для третьої групи основних засобів, встановити межу в 5-7 років.

З метою забезпечення простого механізму розподілу основних засобів по групах за термінами корисного використання слід на державному рівні розробити галузевий класифікатор із глибокою деталізацією об'єктів основних засобів. Це дасть змогу підвищити об'єктивність встановлення термінів корисного використання на підприємствах та знизити затрати часу працівників бухгалтерії на виконання цих операцій.

3) Проблема використання різних методів нарахування амортизації

Серед основних причин: які гальмують застосування інших методів нарахування амортизації, крім прямолінійного та податкового методу, 63% опитаних бухгалтерів визначили відсутність належного методичного забезпечення, а 33% - відсутність типових форм облікових регістрів для обліку і нарахування амортизації за іншими методами.

Нові підходи до обліку амортизації основних засобів зумовили необхідність удосконалення первинних документів бухгалтерського обліку для детальнішого відображення інформації про об'єкти основних засобів, оскільки існуючі форми не в повному обсязі забезпечують інформацією бухгалтерів. З метою нарахування амортизації на основні засоби без здійснення додаткових вибірок і розрахунків, враховуючи, що інвентарна картка є уніфікованим документом, а для розрахунку амортизації за методами, передбаченими національними стандартами потрібні різні дані, пропонуємо здійснити її вдосконалення додатками, диференційованими за методами амортизації.

4) Проблема контролю використання амортизаційних коштів

Лише 40 відсотків підприємств, в яких проводилося анкетування, здійснюють контроль за використанням амортизаційних коштів, і 17 відсотків відстежують рух коштів шляхом формування амортизаційного фонду. Основна причина, з якої підприємства не контролюють амортизаційні кошти, - відсутність офіційного порядку формування та відображення у звітності інформації про відтворення основних засобів. Наявна форма звіту не забезпечує розкриття такої інформації. Так, розділ Приміток до фінансової звітності "Використання амортизаційних відрахувань" має недоліки: по-перше, відсутність суми залишку амортизаційних коштів на початок і кінець звітного періоду, що не дає повної уяви про суми амортизаційних коштів, які мають бути використані за цільовим призначенням, по-друге, у разі реалізації продукції нижче собівартості виникатиме незіставність між нарахованою амортизацією та коштами, які надійшли на підприємство. Тому на, її заміну пропонується запровадити "Звіт про відтворення основних засобів" в якому деталізуються джерела відтворення, в тому числі відображається рух амортизаційних коштів, а також напрями їх використання.

5) Проблема розбіжностей у бухгалтерському та податковому обліку

Введення в дію з 1 січня 2001 року Національних стандартів призвело до повного розмежування фінансового і податкового обліку суб'єктів господарювання, додаткового навантаження на економічні підрозділи підприємств. Неузгодженість при розробці національних стандартів і законів, що регулюють податковий облік, зокрема Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 22.05.97 р.№ 283/97-ВР, зумовила різне тлумачення та наповнення деяких економічних категорій в бухгалтерському та податковому обліку. Згідно з чинним законодавством бухгалтеру необхідно вести два обліки: бухгалтерський облік і податковий. А тому одну і ту саму амортизацію необхідно розраховувати двічі: в бухгалтерському обліку і при сплаті податку на прибуток.

Необхідність одночасного ведення бухгалтерського та податкового обліків має ряд недоліків. По-перше, дублюється багато операцій, що веде до збільшення загальної трудомісткості облікової роботи. По-друге, формування показників у податковому і бухгалтерському обліку істотно відрізняється, тому ускладнюється розуміння як технології одержання результатів, так і їх економічного змісту. По-третє, розглядаючи ситуацію на макрорівні, бачимо, що наявність значної й досить складної податкової звітності потребує відповідного штату працівників податкових органів, який з кожним роком збільшується, отже - зростає сума коштів на його утримання.

Проблема уніфікації бухгалтерського і податкового обліку основних засобів ускладнена невідповідністю механізмів нарахування та обліку амортизації основних засобів за різними методиками, що вимагає різного відображення одних і тих же операцій. З метою уніфікації бухгалтерського та податкового обліку в частині, що стосується відображення амортизації основних засобів, мають бути узгоджені методологічні підходи щодо об'єктів нарахування амортизації, застосування методів нарахування амортизації, моменту початку нарахування амортизації.

Таким чином, основні засоби – матеріальні активи, які підприємство утримує з метою використання їх в процесі виробництва або постачання товарів і послуг, надання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних функцій, очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких більше одного року (або операційного циклу, якщо він довший за рік). Отже, розглянуті теоретичні положення щодо обліку руху та амортизації основних засобів дозволяють перейти до їх практичного застосування[28].


  1. Методи нарахування амортизації основних засобів.

Наведені методи нарахування амортизації можна умовно поділити на два види:

-методи амортизації, що базуються на часі використання основнихзасобів (прямолінійний, метод зменшення залишкової вартості, метод

прискореного зменшення залишкової вартості, кумулятивний);

-метод амортизації, який базується на кількості одиниць, отриманих відвикористання об’єкта основних засобів (виробничий) (рис. 2.1)[2].



  1   2   3   4   5

скачати

© Усі права захищені
написати до нас