Мені випала унікальна можливість потрапити до Єгипту. Що я вважаю навіть більш цінним – подорож тривала майже три місяці, а також я жив у єгипетській сім’ї під час свого перебування там. На мою думку, найбільш вдалий спосіб зрозуміти, відчути та сприйняти іншу культуру – не відвідувати туристичні місця, заяложені очима мільйонів туристів, а оставити себе на місце пересічного єгиптянина.
Зізнаюсь чесно, більшість часу я провів в Суеці, невеликому місті, розташованому на березі Суецького каналу. Визначних історичних пам’яток там немає, але саме там, на мою думку, і розкрився характер людей. Спершу мені здалося що я ніколи не звикну до побуту та традицій, що ці люди мені абсолютно чужі. Чітке розділення території на чоловічу та жіночу, яку я ні в якому разі не мав переступати, заборона на спільне проживання чоловіка та жінки, які не пов’язані шлюбом або не є кровними родичами. Сумні молитви муедзинів п’ять разів на день здавалося лунали цілодобово та скрізь – маленькі мечеті знаходяться в кожному житловому районі і від них ніде не сховаєшся. Звичай їсти руками на підлозі, але ж поряд бігає кіт, який прагне урвати шматочок. Звичка кидати сміття на підлогу, просто на вулиці, зграї бродячих собак та отара овець, яка пасеться просто в смітнику. І пісок, скрізь пісок – якщо залишаєш вікно відкритим, всі речі вкриваються товстим шаром пилу. Я їздив взимку і температура була, як мені сказали, надзвичайно низькою, з горішніх полиць дістали куртки та теплі простирадла і дивувались як мені не холодно в одному светрі.
З часом до дивних традицій звикаєш, усвідомлення того що “чужой монастырь со своим уставом не суются” дозволяє спокійніше до всього ставитися. Згодом розумієш, що під шаром відмінностей всередині єгиптяни – такі ж люди, як і українці, що в них ті ж самі турботи та клопоти. Єдине, до чого я звикнути так і не зміг – так звана маракбейя. Сенс цього слова полягає в тому, що в єгипетській культурі як жест ввічливості можуть щось запропонувати, а ти маєш так само ввічливо відмовитися. Наприклад, мені запропонували поїхати на пляж, але моя згода поставила господаря дому в незручне становище – їхати він нікуди й не збирався. І досить складно розрізнити звичайне запрошення та жест ввічливості.
І звісно ж, коли випав шанс побачити на власні очі знамениті єгипетські піраміди, я не міг прогавити такий шанс. Перші прикрощі почалися на вході: виявилося, ціна на квитки для єгиптян та іноземців сильно відрізняється. Потім слід доплатити за вхід в самі піраміди, а вхід в маленькі гробниці охороняють неофіційні екскурсоводи, які просто не дають змоги пройти спокійно і насолодитися краєвидом. Голодні, охлялі верблюди лежать скрізь, а їх погоничі буквально затягують туристів покататися на “веселому” верблюді.
Піраміди залишили по собі враження того, як єгиптяни ладні по шматкам розпродати власну культуру, історичну спадщину та самобутність, натомість активно запозичуючи західну – пляшки кока-коли, американські фільми та молоде покоління, яке не хоче молитися, а грати в інри на телефоні.
Наступна поїздка в знамениті Люксор та Асван пройшла неоднозначно. Коли думав про Люксор, в думках злинали згадки про “Єгипет – матір світу”, величні храми та алея сфінксів. На справі ж виявлося що храми вже майже розвалені і якби не робота вчених з усього світу, які приїжджають реконструювати їх, вони б давно вже розсипалися. Храми сході один на одний, і після третього вже відчуваєш не захват, а знудження. Єдиний, що відрізнявся і справді сподобався – поховальний комлекс Хатшепсут, але робота над його реставрацією та розкопками ще ведеться. Цікавим був будинок Картера, знаменитого археолога, його власні записи та фотографії з місць розкопок.
Найбільше мені сподобався Асван. Мальовниче місто, розташоване на берегах Нілу, безліч островів. Щоб перепливти з одного берега на інший, треба або особистий човен, або йти до невеличкого громадського порту, де розташований громадський транспорт – теж човен! Великий та дуже красивий ботанічний сад, де я зміг скуштувати очищеної води з Нілу, мальовничі барви та пахощі, що не є корінно єгипетським, а привезеними з південних країн, острів Філа та чашка справжньої нубійської кави поки спостерігаєш за заходом сонця – все це я буду з теплом згадувати ще багато років.