Перша допомога при кровотечах
Крововтрата - це стан організму, що виникає слідом за кровотечею і характеризується розвитком ряду пристосувальних і патологічних реакцій. визначається калібром судини і характером ушкодження.
Розрізняють малу, середню, велику й масивну крововтрату:
Мала крововтрата (менш 0,5 л) – переноситься без наслідків і виражених симптомів.
Середня крововтрата (0,5-1,0 л) – проявляється зниженням артеріального тиску, зневоднюванням, частішанням пульсу, блідістю шкіри. Хворий відчуває слабість, запаморочення й нудоту, кінцівки холодні, подих частішає.
Велика крововтрата (1,0-2,0 л) – у хворого істотно прискорений пульс і дихання, різка блідість і синюшність шкіри, холодний липкий піт. Свідомість затемнена, хворий відчуває спрагу, нудоту, з'являється апатія й непереборна сонливість. Зір ослаблений, руки тремтять.
Масивна крововтрата (2,0-3,5 л) – важкий ступінь зневоднювання, артеріальний тиск різко падає до 60 мм рт. ст., частота пульсу досягає 160 ударів у хвилину, свідомість відсутня або поплутана, різка блідість, іноді синювато-сірий відтінок шкіри, обличчя змарніле, риси його загострені, запалі тьмяні очі, погляд байдужий.
Кровотеча (лат. haemorrhagia) — це витікання крові із кровоносних судин при порушенні їхньої цілісності.
Існує три типи зовнішньої кровотечі
капілярна
венозна
артеріальна
Капілярна кровотеча виникає внаслідок пошкодження дрібних судин шкіри, підшкірної клітковини і м'язів. У цьому випадку кровоточить уся раньова поверхня.
Венозна кровотеча, коли із рани витікає безперервно струмінь темно-червоної крові.
Артеріальна кровотеча — кров яскраво-червоного кольору, витікає з рани під напором уривчастим струменем, пульсує в такт скорочення серця.
Паренхіматозна кровотеча виникає в разі пошкодження печінки, нирок, селезінки і завжди небезпечна для життя. Самостійної зупинки кровотечі майже ніколи не відбувається. У деяких випадках кровотеча може стати небезпечною не через кількість крові, яка витікає з ушкодженої судини, а внаслідок того, що кров викликає стискування життєво важливих органів. Так, скупчення крові в ендокарді може привести до стискування серця (тампонаді) та його зупинці, а скупчення крові в порожнині черепа приведе до стиснення мозку й смерті. При крововиливах у міжтканинні простори утворюються гематоми. Кровотечі небезпечні тим, що зі зменшенням кількості циркулюючої крові погіршується діяльність серця, що в свою чергу, знижує постачання киснем життєво важливі органи (мозок, серця, нирок, печінки). Це прискорює розвиток термінальних станів.
Зупинка кровотечі (контроль кровотечі) — комплекс медичних маніпуляцій, спрямованих на сповільнення та зупинку кровотечі, допомагаючи чи навіть заміняючи фізіологічний гемостаз.
Найпростішим рефлекторним методом є пальцеве притискання в рані (наприклад, при пораненні пальця руки людина автоматично згинає руку в лікті та притискає місце ушкодження іншими пальцями, таким чином застосовуючи одночасно три методи: підвищене положення, максимальне згинання та пальцеве притискання). При пораненнях судин середнього діаметра більш ефективним буде пальцеве притискання судини «протягом» (в побуті просто — «тисни трохи вище рани»). При кровотечі з магістральних судин (артерій, окрім аорти) — необхідно притискати артерії у відповідних місцях між раною та серцем (див. малюнок).
Тривалість пальцевого притискання (в ідеальних умовах) не перевищує 15 хв, оскільки настає втома і притискати стає важко, а ослаблення притискання призводить до відновлення кровотечі. Іншим фактором небезпеки при застосуванні такого методу є інфекції, особливо ті, що передаються через кров. У зв'язку з цим в деяких країнах законодавчо затверджено дозвіл медикам не надавати ПМД при відсутності засобів індивідуального та медичного захисту.
Застосування пальцевого притиснення на різні точки тиску
Джгут потрібно накладати з боку пораненої кінцівки на розправлений одяг або на бинтову пов’язку, переконавшись, що місце накладання на 5 см вище за місце кровотечі.
• Обов’язково вкажіть час накладання джгута. Для цього на видному місці робиться відповідний запис, наприклад, маркером або кульковою ручкою на пов’язці, шкірі або на папері, який вкладається між турами джгута.
• Якщо джгут накладено правильно, то: кровотеча з рани припиняється, кінцівка стає блідою та холодною, нижче накладеного джгута пульс не визначається.
Для тимчасової зупинки кровотечі із судин кінцівок можна використати також метод максимального згинання кінцівок у суглобах. При кровотечі з підключичної або з плечової артерії руки заводять за спину та фіксують їх пов'язкою. При кровотечі зверхньої кінцівки використо-вувують тугий валик розміром з кулак потерпілого, який підкладають у під пахвову ділянку, плече щільно фіксують до тулуба до повної зупинки кровотечі. Якщо кровоточать судини передпліччя, руку згинають у ліктьовому суглобі. При кровотечі із рани гомілки або ступні ногу згинають у колінному суглобі. Обов'язковою умовою є те, що необхідно підкладати валик перед тим, як максимально згинати кінцівку у суглобі.
Максимальне згинання кінцівок у суглобі
Правила накладання пов’язок:
1. Пов’язку накладають зі стерильного матеріалу чистими, добре вимитими з милом руками, шкіру навколо рани або вогнища захворювання (гнійника та ін) обробляють антисептиком (спирт, йод, перекис водню тощо).
2. Потерпілий, при накладенні пов’язки повинен лежати чи сидіти у зручній для нього позі, а рятувальник розташовується поруч так, щоб бачити обличчя хворого (слідкувати — чи не заподіює він біль) і всю перев’язувальну поверхню.
3. Ногу бинтують в випрямленому положенні, а руку — зігнутою або напівзігнутою в лікті і злегка відведеній від тулуба.
Правильне утримання бинта при накладенні пов’язки
4. Вільний кінець бинта беруть в ліву руку, а скачану його частину в праву. Розкочують бинт навколо кінцівки, тулуба або голови в напрямку зліва направо (по ходу годинникової стрілки), прихопивши першими двома оборотами (турами) кінець бинта і притримуючи кожен тур вільною лівою рукою. Починаючи бинтування з більш тонкої частини тіла, поступово просуваються до більш товстої (на кінцівках звичайно від кисті або стопи до тулуба). Перші 2 туру бинта повинні повністю покрити один одного, щоб добре закріпити кінець бинта, а кожен наступний оберт частково повинен прикривати попередній, закріплюючи його. Якщо бинт лягає на тіло не рівно, то необхідно його «перекинути» (перевернути). Останні 2 тури бинта, як і два перших, накладаються один на одного, потім бинт розрізають уздовж, зав’язують вузлом обидва кінці (не слід бинт розривати, так як один з кінців може обірватися). Сильний натяг бинта може викликати біль.
5. Для перев’язки звичайно використовують упакований стерильний бинт. Зручно користуватися для перев’язки індивідуальним перев’язочним пакетом, який містить і стерильну ватно-марлеву подушечку, і бинт для її закріплення.
6. Пов’язка повинна повністю закривати пошкоджену ділянку тіла (рану, виразку і т. п.), щоб запобігти потраплянню мікробів, захистити від подальшої травматизації, забезпечити дію нанесених на неї лікарських препаратів.
7. Пов’язка не повинна здавлювати тканини, викликати їх сильне натягнення. а отже, посилювати біль, ускладнювати дихання і кровообіг.
8. Техніка накладення пов’язки на будь-яку ділянку тіла повинна забезпечувати можливість вільно рухатися, не викликати незручностей. не завдавати потерпілому (хворому) зайвого болю.
9. Правильно накладена пов’язка повинна виглядати акуратно, естетично, по можливості не спотворювати контури кінцівки, голови або тулуба. При дотриманні перерахованих правил пов’язка попередить вторинне інфікування рани, буде постійно сприяти відсмоктуванню рідин, що виділяються з рани, наприклад гною, забезпечить зупинку невеликої кровотечі (капілярної або венозної), в ряді випадків буде служити для тимчасового знерухомлення (іммобілізації), що зменшить біль в ушкодженому місці, запобігне розвитку значного набряку тканин, і т. п.
Пов'язка — медична маніпуляція, при якій накладають найчастіше марлевий бинт на хворе місце чи травмовану ділянку (наприклад, рану і т. ін.).
Внутрішня кровотеча – це втрата крові, характерною особливістю якої є те, що кров тече не назовні, а в одну з порожнин тіла (кишківник, шлунок, матку, черевну порожнину, тощо) або в міжтканинний простір. Це небезпечна патологія, що може становити серйозну загрозу для життя пацієнта, тим більше що при її виявленні можуть виникнути певні труднощі.