Міністерство культури України
Комунальний заклад
«Дніпропетровський фаховий мистецько-художній коледж культури»
Дніпропетровської обласної ради
Анотації
З вокальних творів
Виконала студентка 1-В курсу
Матвієць Катерина
м. Дніпро
2020
Анотація на твір:
“Я тебе ничего не скажу"
слова Афанасия Афанасьевича Фета
ФЕТ, Афанасій Афанасійович (Фет, Афанасий Афанасьевич; автонім: Шеншин, Афанасій Афанасійович — 29.10.1820, с. Новосьолки побл. м. Мценська Орловської губернії — 03.12. 1892, Москва) — російський поет.
Фет походить із дворянської родини. Його батько, багатий і родовитий орловський поміщик Афанасій Шеншин, таємно привіз із Німеччини колишню дружину дармштадського чиновника Шарлотту. Офіційне одруження Шеншина з нею відбулося вже після народження сина Афанасія. Через багато років церква дізналася про позашлюбне народження хлопчика, і вже в 15-літньому віці його офіційно визнали не російським дворянином Шеншиним, а сином німецького чиновника Фета. Разом із прізвищем майбутній поет втратив не тільки дворянський титул і право на спадщину, а й національність. З 1834 р. Фет вчився у приватному навчальному пансіоні Крюмера у м. Верро, що неподалік теперішнього Тарту (Естонія). У 1837 р. за рішенням батька покинув пансіон і поїхав у Москву.
Упродовж 1838-1844 pp. навчався у Московському університеті, спочатку на юридичному, а згодом перевівся на факультет словесності. За час навчання познайомився з поетами А. Григорьєвим, Я. Полонським, С. Соловйовим, з якими його об'єднувала не лише міцна дружба, а й спільність естетичних поглядів. Після закінчення університету у 1845 р. Фет був прийнятий унтер-офіцером в кірасирський (кавалерійський) полк, розквартирований у Херсонській губернії. У1848 р. Фет познайомився з дочкою відставного полковника Марією Лазич. Молоді люди закохалися, але на заваді їхньому щастю стали матеріальні негаразди: батько Марії, збіднілий багатодітний поміщик не міг дати дочці посагу. Через декілька місяців Фет розірвав стосунки з Марією Лазич. Невдовзі вона загинула під час пожежі, при цьому знайомі дівчини і сам Фет схилялися до думки, що це було самогубство. Ця подія спричинила важку психологічну травму у душі поета. У 1853 р. Фет перейшов у гвардійський лейб-уланський полк, розквартирований неподалік Петербурга, завдяки чому зміг часто бувати у столиці, зустрічатися з провідними письменниками. У тому самому році він познайомився з І. Тургенєвим, а в 1855 р. — із Л. Толстим (впродовж 1858—1884 pp. Фет активно листувався з ним; зберігся 171 лист Боткіною, донькою багатого торгівця чаєм, що суттєво поліпшило матеріальний стан Фета. У 1858 р. в чині полковника Фет вийшов у відставку з наміром оселитися у Москві. Зблизився з гуртком "Сучасник" ("Современник") — М. Некрасовим, Тургенєвим, Григоровичем й ін. Вірші поет деякий час публікував у "Сучаснику", але невдовзі через непорозуміння з колом його ідеологів Фет розірвав стосунки з журналом. У1860 р. Фет купив маєток у Мценському повіті і підпорядкував свою діяльність домашнім і господарським справам. У подальші роки Фет придбав ще два маєтки (1877 р. — в Курській губернії, с. Воробйовка; 1880 р. — у Москві). З 1867 до 1877 р. Фет працював мировим суддею. Останні роки життя поет присвятив інтенсивній літературній діяльності. Помер він від серцевого нападу, спричиненого невдалою спробою самогубстваТолстого і 139 листів Фета) У 1856 р. Фет здійснив поїздку за кордон (Рим, Неаполь, Генуя, Париж), зустрічався у Парижі з Тургенєвим, познайомився з Поліною Віардо. Наступного року Фет одружився з М..
Виконавиця Товста Тетяна Микитівна
Товста Тетяна Микитівна (р. 1951), прозаїк.
Народилася і виросла в Ленінграді в багатодітній родині професора фізики, сина відомого російського письменника О. М. Толстого.Закінчила відділення класичної філології Ленінградського університету.Вийшовши заміж за москвича, переїхала в Москву, працювала коректором. Перше оповідання Т. Толстой "На золотому крильці сиділи ..." був опублікований в журналі "Аврора" в 1983. З того часу вийшло в світ 19 оповідань, новела "Сюжет". Тринадцять з них склали збірку оповідань "На золотому крильці сиділи ..." (Факір "," Коло "," Втрати "," Мила Шура "," Річка Оккервіль "і ін.). У 1988 -" Сомнамбула в тумані "Товсту відносять до "нової хвилі" в літературі, називають одним з яскравих імен "артистичної прози", що йде своїм корінням до "ігровий прозі" Булгакова, Олеші, яка принесла з собою пародію, блазнювання, свято, ексцентричність авторського "я".Про себе каже: "Мені цікаві люди" з відшибі ", тобто до яких ми, як правило, глухі, кого ми сприймаємо як безглуздих, не в силах розчути їх промов, не в силах розгледіти їх болю. Вони йдуть з життя , мало що зрозумівши, часто недоодержавши чогось важливого, і йдучи, дивуються як діти: свято закінчено, а де ж подарунки? а подарунком і було життя, та й самі вони були подарунком, але ніхто їм цього не пояснив ".В останні роки Тетяна Толстая живе і працює в Прінстоні (США), викладає російську літературу в університетах.
Коротка біографія з книги: Російські письменники і поети. Короткий біографічний словник. Москва, 2000.
Романс
Романс (ісп. romance/romanza, англ. romance, італ. romanza, нім. Romanze, фр. romance, порт. romance, рум. romanţă) — невеликий за обсягом вірш та музичний твір для сольного співу з інструментальним акомпанементом.
Так називалися пісні народною мовою в Іспанії, на противагу пісням латиною, які пов'язувалися спочатку з боротьбою проти маврів. Пізніше вони поширились і в інших країнах, набувши відмінного змісту, ставши піснями про кохання (Англія, Франція та інші) В Україні вже в 19 столітті романс існував як авторська пісня, тут до його поширення прилучалися й українські поети (Є. Гребінка: «Очи черные…»). На межі 19-20 століття романс поширився в українській ліриці (Леся Українка, Агатангел Кримський та інші), маючи спорадичні прояви і в попередні роки.Перший цикл романсів вів Людвіг Ван Бетховен, Франц Шуберт, Роберт Шуман (Німеччина), Дмитро Бортнянськи Так, у поетичній спадщині Спиридона Черкасенка знаходимо чимало романсів («К. К-вій», «Ви не забули», «Не проклинай», «З квіток рожевих», «Хвилини щастя» та інші). В українській музиці також вживається термін «солоспів».На початку і в середині XX століття всесвітньо відомими стали українські пісні-романси «В саду осіннім айстри білі» (народна), «Черемшина» (музика Василя Михайлюка, слова Миколи Юрійчука), «Квітка з полонини» (Романа Савицького).
Історія українського романсу
Дослідження жанру романсу виявило низку важливих, проте недостатньо з’ясованих аспектів. В українській фольклористиці існує небагато ґрунтовних розвідок на тему вивчення витоків українського професійного солоспіву, що, очевидно, зумовлено неналежною оцінкою жанру як утвору народної творчості, на основі якої сформувався романс в українській композиторській школі. Безумовно, романс народжений унаслідок авторських впливів, однак поза авторством беззаперечною є також його народність. Проте межа є настільки хиткою, що диференціація обох напрямків розвитку (фольклорного та авторського) не чітко простежується.
Проаналізувавши праці дослідників у галузі українського романсу, можна констатувати, що більшість вчених усвідомлюють складність проведення межі між звичайною піснею літературного походження і піснею-романсом. Однак це твердження стосується періоду виникнення і становлення романсу, а вже з другої половини ХУІІІ ст. він починає все більше виокремлюватися у жанровий різновид з певними ознаками змісту і форми, які дозволяють говорити про пісню-романс як про самостійний жанр. Тривалий і дуже складний розвиток романсу істотно відрізняється від історії побутування інших жанрів найактивнішою взаємодією і синтезом усної народної творчості і літератури та професійної музики.
Дослідники вважають, що основою для виникнення і розвитку романсу в Україні були так звані канти - хорові побутові пісні, які представляють один із перших жанрів світського писемного мистецтва. Український кант - побутова міська пісня XVII - XVIII ст. - на перший погляд є явищем досить знаним. Відомості про нього містяться в працях істориків, філологів і мистецтвознавців, які займаються вивченням джерел і шляхів розвитку національної культури. Однак, при ближчому знайомстві виявляється, що немає спеціальних музикознавчих праць, присвячених українському канту, а наявний музично-поетичний матеріал не зібрано, не систематизовано і комплексно не видано. Проте, з огляду на свою винятково важливу роль у культурно-історичному розвитку України XVII – XVIII ст. цей жанр заслуговує на якнайпильнішу увагу.
Кантом упродовж тривалого часу цікавились історики літератури і фольклору, зокрема П. Безсонов, О. Веселовський, М. Возняк, В. Гнатюк, В. Перетц, І. Франко, згодом Г. Нудьга, О. Позднєєв та інші. Однак, розпорошена публікація знайдених текстів та принагідні спостереження тільки за їхніми поетичними особливостями були лише першим етапом наукового освоєння жанру. При цьому втрачався нерозривний взаємозв’язок музики й тексту канта.
В літературі спостерігаються найрізноманітніші, часом суперечливі визначення канта: «книжкова», «силабічна», «штучна», «авторська», «напівнародна» пісня, «духовна вірша з музикою», «вірша-пісня» тощо. Найрозповсюдженішими поняттями є терміни «кант» і «псальма».
Кант - багатоголосний (найчастіше триголосна) пісня напівпрофесійного походження із силабічним (або силоботонічним) текстом побутового світського або духовно-моралістичного змісту. Духовні канти часто позначалися також терміном "псальма". За музичною мовою світські канти тяжіють до народної пісенності: псальми - до професійного, церковного співу.
Кантова культура України XVII - XVIII ст. як джерело професійного українського романсу потребує подальшого різнобічного вивчення, що не лише розширюють панораму мистецтва XVII - XVIII ст., а й уможливить осягнути типологію багатьох процесів, які відбуваються в музичній культурі сьогодні.
Аналіз
Тональність D moll
Розмір 2/4
Діапазон від ля малої октави додо другої октави
Темп Largamente-повільно, протяжно
Динамічні відтінкі Piano-тихо, Crescendo-посилення звуку
