Люблю класичну музику. Навчила мене її розуміти й відгадувати по "мотивах", одна з моїх товаришок, якої душа немов складалася з тонів і була сама олицетворена музика. Такою і залишилась вона у моїй пам*яті. У той вечір я сиділа мовчки. Не могла ніяк наважитись на якесь слово, щось замкнуло мені уста, якийсь прикрий неспокій обгорнув мене. Ціла душа ждала чогось. Гануся мовчала мов німа.
Згодом почулися кроки на сходах – легкі, але повільні. Це йшла Софія надходила чим раз ближче і ближче, урешті увійшла, не привіталась, мов би не бачила нас у кімнаті. Пішла просто до замкнених дверей, отворила їх і зайшла туди. Ми чули, як там, у кімнаті, отворила вікно, там відложила проти свого звичаю капелюх і парасольку і аж потім увійшла знов до нас. Мовчала. – Добре, що ти прийшла до нас, - обізвалась Гануся. Ми вже так ждемо на тебе. Вона не обзивалася сиділа, мов статуя. Ти чуєш Софіє, спиталася я. Чую, прошу, запаліть лампу,- заговорила зміненим голосом. Таким тоном не говорила вона звичайно. Вона сиділа бліда, як смерть.
Софіко ти хвора? кинулась до неї. - Ах, ні ні, запевняла силуючись до звичайного тону. Спустила нагло погляд. - Але я бачу, що ти не своя, зозулько, ходи їж, підемо на прохід. Я не голодна, - відповіла, їжте самі. Я буду грати. Заки з*їсте, я буду грати. Ти ж голодна. Ні, не буду , не можу. Я дістала лист від вуйка і не можу. Піду грати, мушу грати.
І піднявшись сягнула до кишені і кинула нам лист на стіл. Ми кинулись читати листа. Вуйко подавав їй до відомості, що женився і не може її у Відні одержувати. Ми поніміли. А мене пришибло страхом. Не мотивовано глибоким страхом. Поки сіла до столу без думки, а очі звернулись туди, за нею.
Вона сиділа і грала свій вальс. І так саме по середині гами – смутний акорд. Закінчення. Гануся плакала і я плакала. Ми обі знали, що одне життя точно зломилося.