1   2   3
Ім'я файлу: Курсова робота - Службові кримінальні правопорушення -.docx
Розширення: docx
Розмір: 93кб.
Дата: 19.05.2021
Пов'язані файли:
реферат Шукрута ПД.docx
реферат Гуріна ТДП.docx
Завдання на 15.04.21.docx
Курсова робота з психології [Темперамент].docx
Курсова робота Жуйков [Складання обвинувального акту] 2.0..docx
Курсова робота Жуйков [Складання обвинувального акту].docx
4_Курсові_роботи_Загальна_частина_2020_Право_ПД_1.doc
4_Курсові_роботи_Загальна_частина_2020_Право_ПД_1 (2).doc
Курсова робота - edit version.docx


ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………..………....3

РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗА КРИМІНАЛЬНІ ПРАВОПОРУШЕННЯ У СФЕРІ СЛУЖБОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ……………………………………………..……...5

    1. Становлення кримінальної відповідальності за кримінальні правопорушення у сфері службової діяльності ……………………….5

    2. Стан та динаміка злочинності у сфері службової діяльності..……...10

РОЗДІЛ 2. ХАРАКТЕРИСТИКА СКЛАДУ КРИМІНАЛЬНОГО ПРАВОПОРУШЕННЯ, ПЕРЕДБАЧЕНОГО СТ.364 КК УКРАЇНИ………..15

2.1. Об’єкт, об’єктивна сторона зловживання владою або службовим становищем…………………………………………………………………….15

2.2. Суб’єкт, суб’єктивна сторона зловживання владою або службовим становищем…………………………………………………………………….21

РОЗДІЛ 3 ПРОБЛЕМНІ АСПЕКТИ ЗЛОВЖИВАННЯ СЛУЖБОВИМ СТАНОВИЩЕМ…………………………………...…………………………….27

3.1. Проблемні аспекти кваліфікації кримінального правопорушення за ст. 364 КК України………..............................................................................27


3.2. Проблеми відмежування зловживання службовим становищем від суміжних кримінальних правопорушень………………………………………30

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………...37

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………………….41

ВСТУП

Актуальність теми. В сучасних умовах розвитку українського суспільства корупція вже стала невід’ємною характеристикою діяльності державних органів, усталеним способом здійснення своїх функцій службовими особами. В таких умовах значна частина проявів корупції в сучасній Україні пов’язана з отриманням особистої вигоди при використанні своїх повноважень представниками влади. При цьому варто відзначити, що зловживання службових осіб значно переважає кількість інших кримінальних правопорушень даного виду, що зумовлює актуальність дослідження сучасного стану проблеми, її історичного розвитку, а також особливостей кваліфікації за кримінальним законом України.

Ряд реформ у сфері кримінального та кримінально-процесуального законодавства, що відбуваються протягом останніх років, безумовно, сприяють зміцненню законності та правопорядку, спрямовані на вдосконалення системи захисту прав людини загалом і покликані зменшити рівень злочинності, зокрема і у сфері службової діяльності. Угода про асоціацію між Україною та ЄС передбачає спільну боротьбу ЄС та України проти корпції в державному і приватному секторах, проте говорити успіхи реформ, спрямованих на подолання корупційних проявів в Україні поки ще рано, оскільки офіційні дані стану злочинності в Україні(службових кримінальних правопорушень та корупційних кримінальних правопорушень) свідчать про те, що констатувати про наявність докорінних змін ще рано.

У цьому аспекті обов’язковою умовою виступає дослідження положень Кримінального кодексу України, наукових публікацій, в яких розкриваються окремі проблемні аспекти зловживання владою, а також аналіз офіційних звітів щодо стану злочинності в Україні, праць експертів та громадських діячів, зацікавлених у дослідженні актуальних проблем службової злочинності в Україні.

Теоретичну основу дослідження становлять праці таких науковців, як О.С. Баранецька, К.Г. Биков, В.О. Мартиненко, Д. С. Азаров, В. К. Грищук, А. В. Савченко, М.В. Сийплокі, М. І. Хавронюка, В.І. Антипов, В.І. Тютюгін, М.М. Яциніна, В.Г. Хашев та ін.

Мета роботи полягає у проведенні комплексного дослідження кримінальної відповідальності за зловживання владою або службовим становищем(ст. 364 КК України).

Для досягнення поставленої мети передбачається виконання таких завдань:

  • охарактеризувати процес становлення кримінальної відповідальності у сфері службових кримінальних правопорушень в Україні;

  • дослідити стан та динаміку злочинності у сфері службової діяльності;

  • дати комплексну характеристику складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 364 КК України, визначити субєктивні та обєктивні ознаки;

  • проаналізувати проблемні аспекти кваліфікації зловживання владою або службовим становищем

  • визначити проблемні аспекти кваліфікації зловживання службовим становищем;

  • провести аналіз складів кримінальних правопорушень, суміжних із зловживанням владою та службовим становищем та визначити їх спільні і відмінні риси.

Об’єктом дослідження є кримінальне законодавство, яке встановлює відповідальність у сфері зловживанння владою або службовим становищем.

Предметом дослідження є характеристика сутності та ознак зловживання владою або службовим становищем за КК України.

РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗА КРИМІНАЛЬНІ ПРАВОПОРУШЕННЯ У СФЕРІ СЛУЖБОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

    1. Становлення кримінальної відповідальності у сфері службових кримінальних правопорушень в Україні


Аналіз кримінальної відповідальності за зловживання владою або службовим становищем потребує дослідження історичного шляху даного інституту, на основі чого можна встановити тенденції сучасного розвитку кримінальної відповідальності за кримінальні правопорушення у сфері службової діяльності.

Досліджуючи кримінальну відповідальність службових осіб у історичному розрізі, необхідно виділити основні етапи розвитку кримінально-правової регламентації злужбових кримінальних правопорушень. Так, М.М. Яциніна пропонує наступну періодизацію розвитку законодавства про відповідальність за службові кримінальні правопорушення:

  1. період зародження інституту службових кримінальних правопорушень на етапі становлення української державності ХІ–ХІV ст.

На західноукраїнських землях:

  1. розвиток законодавства у сфері службових кримінальних правопорушень у складі Польського королівства ХІV–ХVІ ст.

  2. Розвиток законодавства у сфері службових кримінальних правопорушень у складі Австро-Угорщини у ХVІ ст.

На Лівобережній Україні:

  1. законотворча діяльність у сфері відповідальності за службові кримінальні правопорушення ХV–ХІІ ст.

  2. Розвиток і формування кодифікованих актів ХХ ст[22, с.40].

  3. Розвиток законодавства у сфері службових кримінальних правопорушень після прийняття нового КК України від 2001 року.

Як вбачається із даної періодизації, на формування та розвиток кримінальної відповідальності за службові кримінальні правопорушення впливали політичні фактори, а саме розподіл українських земель між сусідніми державами.

Перші обмеження стосовно використання владних повноважень (починаючи з ХІ ст.) встановлювалися звичаями, статутами й нормами Руської Правди. Щоправда, Руська правда не містила понять «службова особа» чи поняття «зловживання службовим становищем», проте вона містила обмеження, які встановлювалися для привілейованих верств населення. У Статуті князя Володимира Святославича «Про десятини, суди і людей церковних» установлювалися обмеження для князівських суддів щодо втручання в роботу церковних суддів ( ст. ст. 8, 14), в розширеній редакції Статуту князя Ярослава, містились обмеження щодо втручання в роботу церковних суддів і штрафи за таке втручання ( ст. ст. 32–33). Подібні обмеження встановлювалися в Новгородському статуті князя Всеволода «Про церковні суди, людей та товари», у якому ст. ст. 3, 10, 11, 12 передбачалася заборона князю, боярам та іншим чинити церковний суд. На західноукраїнських землях перші обмеження для службових осіб встановлювалися нормами Віслицького статуту 1347 р., Повного зводу статутів Казимира Великого 1420 р., Вартського статуту 1423 р. й інших нормативних актів, що передбачали відповідальність за правопорушення, які переслідувалися від імені держави королівськими чиновниками [1, с. 468]. Литовський статут 1588 р. встановлював відповідальність за хабарництво (арт. 15), підроблення документів і печаток (арт. 16) і фальшивомонетство (арт. 17) [9, с.20].

Стосовно лівобережної України, то в Судебнику 1497 р., за яким здійснювалося правосуддя на Русі, встановлювалися повноваження бояр у сфері судочинства (ст. ст. 1, 2), передбачалася відповідальність за стягнення завищених зборів за здійснення правосуддя(ст.15, 16), запроваджувалась відповідальність за отримання матеріальних цінностей під час ведення судових справ і розгляд скарг державними чиновниками, з’явилося фрагментарне поняття про хабарництво, а загалом заборона порушення деяких форм службової діяльності була пов’язана з діяльністю суду. У Судебнику 1550 р. установлювалися повноваження бояр, дворецьких казначеїв та ін. щодо здійснення правосуддя, обмеження щодо зловживань у цій сфері (ст. ст. 1-4), передбачалась відповідальність за неумисне та умисне неправосуддя, яке виявлялося у винесенні неправомірного рішення у зв’язку з одержанням неправомірної винагороди чи розкрадання казни, за стягнення завищених зборів за вчинення правосуддя (ст. ст. 33-34), за порушення порядку зберігання й видачі судових документів, за підробку документів(ст.59). Як відзначає М.М. Яциніна, на підставі аналізу норм вищевказаних документів, можна стверджувати, що саме в Судебниках 1497 та 1550 рр. на теренах України вперше встановлювалася відповідальність саме для службових осіб у сучасному розумінні цього поняття[22, с.241].

Як вбачається, на першому етапі розвитку кримінальної відповідальності за службові кримінальні правопорушення вона не набула широкого розвитку. Із часом, із розвитком суспільних відносин свавілля чиновників почало обмежуватися, найбільш поширеним протиправним діянням було хабарництво та кримінальні правопорушення в судовій системі.

Проблеми кримінальної відповідальності за хабарництво й інші форми вияву корисливих службових зловживань знайшли своє відображеня в Соборному уложенні 1649 р. У главі 10 «Про суд» ці кримінальні правопорушення розглядалися як такі, що направлені проти інтересів правосуддя. У даному акті було встановлено кримінальну відповідальність за прийняття винагороди посадовими особами судових органів(ст.5, 7), розширено коло посадових осіб, які підлягали кримінальній відповідальності за отримання хабара(ст.6).

В основу розділу 5 Уложення про покарання кримінальні та виправні 1845 р. покладений статус спеціального суб’єкта. Розділ містив такі кримінальні правопорушення: перевищення влади, бездіяльність влади, хабарництво, проводилось розмежування між подарунком і хабаром, розмір якого не мав значення, передбачалась відповідальність за застосування сили, катувань під час здійснення службових повноважень, за образу словом чи ділом, за незаконні взяття під варту, виїмка, обшук, порушення таємниці листування .

У ХХ ст., у дусі розвитку кодифікаційних процесів у багатьох європейських країнах, акти про кримінальну відповідальність на українських землях також було кодифіковано. У ХХ ст. кримінальне законодавство, яке стосувалося службових (посадових) кримінальних правопорушень, рухалося в напрямі від казуїстичного до більш абстрактного, відповідальність була диференційованою[19, с.4].

Так, Кримінальне уложення 1903 р. встановлювало відповідальність за службові кримінальні правопорушення(ст.5), об’єднані в єдину главу (глава 37). В інструкції НКЮ «Про революційний трибунал, його склад, справи, що належать його веденню, притягнення до кримінальної відповідальності і про порядок ведення його засідань» від 19 грудня 1917 р. містилося вже перше законодавче визначення поняття «зловживання владою», передбачалися за це кримінальне правопорушення можливі покарання: позбавлення волі, видалення за межі республіки, оголошення ворогом народу, позбавлення політичних прав, конфіскація майна тощо [7, c. 9].

Подальший розвиток поняття «посадові кримінальні правопорушення» отримало у відомій ухвалі касаційного відділу ВЦВК «Про підсудність революційних трибуналів» (п. 5) від 6 жовтня 1918 р. Низку спеціальних посадових зловживань, пов’язаних зі спекуляцією, передбачав декрет Ради Народних Комісарів від 22 червня 1918 р. і декрет Ради Народних Комісарів від 21 жовтня 1919 р., встановлюючи «для нещадної боротьби» із цими кримінальними правопорушеннями підсудність їх особливому Революційному трибуналу при ВЧК. Багато для пояснення поняття «посадове кримінальне правопорушення» у кримінальному праві того часу дає декрет СНК «Про хабарництво» від 8 травня 1918 р., який визначив суб’єкта цього кримінального правопорушення та передбачив основні ознаки складу, а також кваліфікуючі ознаки. Декрет визначив відмінність між посадовими особами й іншими службовцями, що зберегло своє принципове значення й на сьогоднішній день [7, с. 10] Окремі ознаки посадових кримінальних правопорушень містились і в циркулярі Касаційного відділу ВЦІК «Про підсудність революційних трибуналів». У положенні про Революційні воєнні трибунали, прийнятому ВЦІК 20 листопада 1918 p., вже більш детально, ніж у колишніх актах, розкривались ознаки посадових кримінально протиправних дій, а саме: а) саботаж, б) перевищення та бездіяльність влади за умови, якщо зазначені дії супроводжувались суттєвою шкодою для Республіки чи для справи революції або могли супроводжуватися вказаними наслідками, які не настали лише випадково або через прийняття вчасно іншими особами запобіжних заходів, в) привласнення, розтрата або знищення ввіреного по службі майна, г) службова підробка, д) вимагання [7, c. 10].

Кримінальні правопорушення у сфері службової діяльності в Кримінальних кодексах УСРР 1922 і 1927 рр. є майже однаковими. Зокрема, до загальних службових кримінальних правопорушень в обох кодексах відносяться зловживання владою, перевищення влади, бездіяльність влади, халатність, кваліфіковані види цих кримінальних правопорушень, дискредитація влади, хабарництво, службове підроблення, розголошення службової таємниці. Спеціальні види службових кримінальних правопорушень являють собою винесення суддями неправомірного вироку, рішення або постанови, незаконне затримання або незаконний привід, привласнення або розтрата ввіреного майна, неподання службовими особами вчасно на вимогу центральної або місцевої влади необхідної інформації, довідок, звітів тощо, якщо такі дії є для них обов’язковими. У Кримінальному кодексі УРСР 1960 р. в главі 7 «Посадові кримінальні правопорушення» залишилися тільки «загальні» види посадових (службових) кримінальних правопорушень: зловживання владою або посадовим становищем (ст. 165), перевищення влади або посадових повноважень (ст. 166), халатність (ст. 167), хабарництво (ст. ст. 168–171) і службове підроблення (ст. 172). Спеціальні види помістили в інші глави[22, с.242].

Характеризуючи подальші тенденції розвитку кримінальної відповідальності у сфері службових кримінальних правопорушень, варто відзначити, що загальні склади передбачених кримінальних правопорушень не змінювали своєї суті, змінювалася лише законодавча техніка й рівень узагальнення. Протягом останніх років, у новому КК України від 2001 року службові кримінальні правопорушення було поміщено у Розділ XVII 
під назвою «Кримінальні правопорушення у сфері службової діяльності та професійної діяльності, пов’язаної з наданням публічних послуг». До даного розділу вносились зміни, які, зокрема, були пов’язані із посиленням відповідальності за корупційні діяння, а зловживання владою або службовим становищем(ст. 364 КК України) було віднесено до корупційних кримінальних правопорушень.

Таким чином, із розвитком суспільних відносин на українських землях розвивалась і вдосконалювалось законодавство у сфері кримінальної відповідальності за службові кримінальні правопорушення в напрямі від казуїстичного до більш абстрактного.



    1. Стан та динаміка злочинності у сфері службової діяльності


Ряд реформ у сфері кримінального та кримінально-процесуального законодавства, що відбуваються протягом останніх років, безумовно, сприяють зміцненню законності та правопорядку, спрямовані на вдосконалення системи захисту прав людини загалом і покликані зменшити рівень злочинності, зокрема і у сфері службової діяльності. Говорячи про успіхи реформ, варто звернутись і до офіційних статистичних результатів, які свідчать про те, що констатувати про наявність докорінних змін у правоохоронній системі ще рано.

Слід відзначити, що зловживання владою або службовим становищем є одним із найпоширеніших кримінальних правопорушень у сфері службової діяльності, як говорить офіційна статистика у порівнянні із іншими кримінальними правопорушеннями даного виду. Так, за даними Генеральної прокуратури України на сьогодні серед кримінальних правопорушень у сфері службової діяльності домінують зловживання владою або службовим становищем (ст. 364 КК України) та службове підроблення (ст. 366 КК України), рівень якого значно перевищує рівень інших кримінальних правопорушень цього виду, зокрема й одержання неправомірної вигоди службовою особою[24]. Так, у 2014 р. було зареєстровано 12 583 кримінальних правопорушень у сфері службової діяльності, з них: 2823 кримінальні правопорушення, передбачені у ст. 364 КК України, 747 – ст. 365 КК України, 5525 – ст. 366 КК України, 1613 – ст. 367 КК України, 952 – ст. 368 КК України. Питома вага відповідно становила 22 % (ст. 364 КК України); 5,9 % (ст. 365 КК України); 44 % (ст. 366 КК України); 12,8 % (ст. 367 КК України); 7,6 % (ст. 368 КК України). У 2015 р. до Єдиного реєстру досудових розслідувань було внесено 10 772 кримінальних правопорушень у сфері службової діяльності (з них: 2238 кримінальних правопорушень, передбачених ст. 364 КК України, 89 – ст. 365 КК України, 5515 – ст. 366 КК України, 1426 – ст. 367 КК України, 619 – ст. 368 КК України). Питома вага відповідно становила 20,8 % (ст. 364 КК України); 0,8 % (ст. 365 КК України); 51,2 % (ст. 366 КК України); 13,2 % (ст. 367 КК України); 5,7 % (ст. 368 КК України)/

За даними Державної судової адміністрації, протягом 2011-2016 років серед усіх зареєстрованих кримінальних правопорушень в Україні діяння, передбачені ст. 364 КК України, становили майже 3,4.[25]. Використовуючи службове становище, вчиняють, переважно такі кримінальні правопорушення, як розкрадання в особливо великих розмірах, незаконна приватизація державної чи комунальної власності, ухилення від сплати податків, зборів та інших обов’язкових платежів, приховування кримінальних правопорушень тощо. Зловживання владою або службовим становищем також призводить до розвитку організованої злочинності.

У 2017 році категорія кримінальних правопорушень у сфері службової діяльності та професійної діяльності, пов’язаної з наданням публічних послуг продовжує залишатись однією із найбільш гострих і болючих (дратівливих) проблем в українському суспільстві, незважаючи на проведення судової реформи, реформи правоохоронних органів та створення антикорупційних органів, введення системи електронного декларування корупційні кримінальні правопорушення продовжують зберігати динаміку[14, с.94]. Так, у 2017 році правоохоронцями було виявлено 19 234 правопорушень даної категорії, що є трохи більшим показником порівняно із попередніми роками. Зокрема, згідно статданих даних у 2017 виявлено 3 995 фактів зловживання владою або службовим становищем, що є трішки більшим чим у 2013-2016 роки (у 2016 році – 3 360, у 2013 році – 3 810), в той же час значно менше, чим їх виявлялось в 2009-2010 роках: 4 063 і 4 543, відповідно; за перше півріччя 2018 року кримінальні правопорушення у сфері службової діяльності та професійної діяльності, пов’язаної з наданням публічних послуг становили 4,5% серед усіх зареєстрованих правопорушень[24].

Характеризуючи кримінологічну обстановку у сфері службової діяльності слід відзначити тенденцію збільшення кількості кримінальних правопорушень, вчинених у групі та особами, які раніше вчиняли такі протиправні дії. Аналіз досліджень дає підстави стверджувати, що, незважаючи на певні позитивні зміни, які відбулися після ліквідації «міліції», рівень кримінальних правопорушень у сфері службової діяльності продовжує залишатися високим. Така інтенсифікація злочинності в сфері службової діяльності впродовж зазначеного періоду зумовлена військовим конфліктом на Сході країни та несприятливою соціально-економічною обстановкою в Україні. Тому в подальшому можна передбачити певну активізацію злочинності у сфері службової діяльності, незважаючи на посилення антикорупційної боротьби та реформи правоохоронної та судової системи.

У кримінологічній характеристиці кримінальних правопорушень у сфері службової діяльності непересічного значення набуває латентність даного різновиду злочинності, що істотно впливає на її кримінологічне дослідження та превенцію. Загалом, латентність злочинності означає існування в країні тієї реальної ситуації, коли певна частина злочинності залишається неврахованою[16, с. 18]. Зауважимо, що латентність злочинності має складний характер і зумовлена низкою об’єктивних і суб’єктивних чинників. Потрібно враховувати певну їх специфіку, зокрема вже способом учинення цих кримінальних правопорушень передбачена підвищена прихованість (наприклад, неправомірна вигода), чим і зумовлена складність їх виявлення. Питома вага службової злочинності в Україні посідає одне з останніх місць серед інших видів кримінальних правопорушень, частка якої в різні роки становить 0,6–2 % . Протиправні дії у сфері службової діяльності [14, с.95] зараховують до кримінальних правопорушень із високим ступенем латентності (від 90 до 99 %). Вважаємо, що на такі показники латентності впливає переважна відсутність свідків кримінальних правопорушень у сфері службової діяльності, а також кримінальна відповідальність для учасників злочинної діяльності, наприклад за давання та одержання неправомірної вигоди.

Одним з успішних аспектів реформи є створення патрульної поліції в найбільших містах країни. Попри певні проблеми (з кермуванням автомобілем, знанням кримінального законодавства та службових інструкцій правоохоронцями) рівень симпатій суспільства до патрульних поліцейських, за статистичними даними більшості соціологічних центрів, становить понад 80 % . Однак проведення будь-якої реформи є складним процесом і не відбувається безперешкодно. Так, наприклад, під час реформування правоохоронних органів було виявлено випадки порушень закону працівниками вже новоствореної поліції. Такі події привертають пильну увагу громадськості та викликають широкий суспільний резонанс. Також це негативно позначається на рівні довіри населення до окремих реформ та процесу реформування загалом. Важливо зазначити, що на сьогодні в Україні фактично не вироблено єдиної державної політики щодо протидії кримінальним правопорушенням у сфері службової діяльності. Переважно акцентовано на окремому аспекті протидії корупційним кримінальним правопорушенням, передбаченим ст. 368 КК України[19, с.20].

За офіційними статистичними даними найбільшого поширення кримінальні правопорушення у сфері службової діяльності набули у центральному та південному регіонах, а саме у: м. Київ (23 %), Київській (6 %), Донецькій (12 %), Дніпропетровській (7 %), Луганській (9 %), Одеській (6 %), Львівській (3 %) та інших областях (34 %) [25]. Географія кримінальних правопорушень у сфері службової діяльності характеризує їх територіальні відмінності залежно від виду населеного пункту, що пов’язано з рівнем концентрації значної кількості органів публічної влади, громадських формувань, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності. Можна стверджувати, що більшу кількість кримінальних правопорушень у сфері службової діяльності учиняють саме в містах (районних і обласних центрах), що є адміністративними й економічними центрами відповідних територій. Отож, результати аналізу аспектів кримінологічної характеристики кримінальних правопорушень у сфері службової діяльності засвідчують, що їхня питома вага в загальній структурі злочинності становить приблизно 1,9 %.

Отже, кримінологічне дослідження кримінальних правопорушень у сфері службової злочинності, визначення її детермінантів, стану, кількісно-якісних показників свідчить про високий рівень зловживання владою в Україні та як наслідок – зростання корупції.
РОЗДІЛ 2. ХАРАКТЕРИСТИКА СКЛАДУ КРИМІНАЛЬНОГО ПРАВОПОРУШЕННЯ ЗА СТ. 364 КК УКРАЇНИ

2.1. Обєкт, обєктивна сторона зловживання владою або службовим становищем

Кримінальний кодекс України(КК України) встановлює відповідальність за зловживання владою або службовим становищем у ст. 364 КК України, що відноситься до Розділу XVII Особливої частини( Кримінальні правопорушення у сфері службової діяльності та професійної діяльності, пов’язаної з наданням публічних послуг), яким визначаються засади відповідальності за кримінальні правопорушення, що чинять посягання на суспільні відносини, що забезпечують нормальну, тобто таку, зміст і порядок здійснення якої визначені законодавством, діяльність державного апарату, апарату управління органів місцевого самоврядування, громадських об’єднань, інших юридичних осіб як публічного, так й приватного права, а також суспільні відносини, що забезпечують здійснення регламентованої законодавством професійної діяльності, пов’язаної з наданням публічних послуг[9, с.13].

Ст. 19 Конституції України(КУ) визначає обов’язок органів державної влади та місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у визначений КУ та законами України спосіб[1]. Дана норма поширює свою дію на всіх без винятку службових осіб, незалежно від того, до якої гілки влади відноситься службова особа, чи виконує свої службові функції в державному апараті, органах місцевого самоврядування чи в громадських об’єднаннях, здійснє службову діяльність в юридичних особах публічного чи приватного права . Не має також значення службове становище особи, відомча чи галузева приналежність підприємства, організації, установи, сфера їх діяльності, організаційно-правова форма і форма власності, на підставі яких вони створені та функціонують.

Повною мірою вимога діяти лише в межах наданих їм повноважень та у спосіб, передбачений законодавством, поширюється і на тих осіб, які хоча і не належать до службових, але сфера професійної діяльності яких пов’язана з наданням публічних послуг, бо надання таких послуг спрямоване на набуття, зміну чи припинення прав та/або обов’язків юридичних і фізичних осіб і тягне за собою наслідки правового характеру. Саме з цього виходить кримінальний закон, коли в частинах 3 та 4 ст. 18 КК України дає загальне визначення одного з таких видів спеціального суб’єкта кримінального правопорушення, як службова особа, а в розділі XVII Особливої частині КК України об’єднує норми, що встановлюють відповідальність за кримінальні правопорушення, вчинювані у сферах як службової, так і професійної діяльності, пов’язаної з наданням публічних послуг[2].

Кримінальна відповідальність за зловживання владою або службовим становищем наступає тоді, коли в діянні особи містяться ознаки складу кримінального правопорушення, передбаченого ст 364 КК України. Загалом, КК України офіційно не визначає склад кримінального правопорушення, проте в межах науки кримінального права складом кримінального правопорушення визначається сукупність установлених кримінальним законом юридичних ознак (об’єктивних і суб’єктивних), які визначають суспільно небезпечне діяння як кримінальне правопорушення.

Характеризуючи об’єкт кримінального правопорушення, передбачений ст.364 КК україни, необхідно відзначити наступне. Науковці виділяють зальний, родовий, безпосередній та в окремих випадках видовий (інтегрований) об’єкт кримінального правопорушення(по вертикалі). Під загальним об’єктом кримінального правопорушення розуміється уся сукупність охоронюваних кримінальним законом відносин, уся система об’єктів кримінально-правової охорони. Під родовим об’єктом розглядається однорідна група суспільних відносин, які охороняє комплекс пов’язаних кримінально-правових норм. Виходячи із даних положень, родовим об’єктом кримінальних правопорушень у сфері службової діяльності та професійної діяльності, пов’язаної з наданням публічних послуг є суспільні відносини щодо правильної діяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх апарату, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, осіб, які надають публічні послуги[7, с.36].

Передбачені у розділі XVII кримінальні правопорушення належать до так званих загальних видів службових кримінальних правопорушень та кримінальних правопорушень, пов’язаних з наданням публічних послуг, безпосереднім об’єктом кожного з яких є суспільні відносини, що забезпечують нормальну службову діяльність в окремих ланках апарату управління органів державної влади, місцевого самоврядування, громадських об’єднань, юридичних осіб публічного і приватного права, а також відносини, що забезпечують нормальну професійну діяльність тих осіб, які під час її здійсненням наділяються правом надавати публічні послуги.

Враховуючи сферу суспільних відносин, в якій вчиняються ті чи інші кримінальні правопорушення, передбачені в розділі XVII Особливої частини КК України, В.А. Тацій та В.І. Тюрюгін пропонують поділяти ці кримінальні правопорушення на чотири групи:

  1. кримінальні правопорушення, які посягають на суспільні відносини, що забезпечують нормальну службову діяльність, здійснювану в органах державної влади, місцевого самоврядування та інших юридичних особах публічного права;

  2. кримінальні правопорушення, які посягають на суспільні відносини, що забезпечують нормальну службову діяльність, здійснювану в юридичних особах приватного права;

  3. кримінальні правопорушення, які посягають на суспільні відносини, що забезпечують нормальну службову діяльність, здійснювану в юридичних особах як публічного, так і приватного права;

  4. кримінальні правопорушення, які посягають на суспільні відносини, що забезпечують нормальну професійну діяльність, пов’язану з наданням публічних послуг, здійснювану особами, які наділені правом надавати такі послуги[9, с.50].

Відповідно до даної класифікації, зловживання владою або службовим становищем(ст.364 КК України) відноситься до групи кримінальних правопорушень, які посягають на суспільні відносини, що забезпечують нормальну службову діяльність, здійснювану в органах державної влади, місцевого самоврядування та інших юридичних особах публічного права.

Що стосується безпосереднього об’єкта зловживання владою або службовим становищем, то М.М. Яциніна зазначає, що існує загальна норма-заборона, яка відноситься до зловживання можливостями спеціального статусу (цей спеціальний статус можна виражати у наявності влади, організаційно-розпорядчих функцій, адміністративногосподарських функцій чи інших повноважень), яка відображається у декількох статтях КК України, що передбачають відповідальність за діяння, які за своєю правовою природою є зловживанням можливостями спеціального статусу. Найбільш традиційною нормою-забороною є ст. 364 КК України, яка передбачає відповідальність за зловживання владою або службовим становищем, а ст. 364-1 та 365-2 КК України передбачають відповідальність за зловживання можливостями спеціального статусу іншими суб’єктами (ці норми є суміжними за ознакою суб’єкта кримінального правопорушення). Передбачені вище склади кримінальних правопорушень передбачають відповідальність за зловживання можливостями спеціального статусу та становлять єдину норму-заборону[21, с.188].

Тому, основним безпосереднім об’єктом зловживання можливостями спеціального статусу (норми-заборони, що об’єктивована у ст. ст. 364 КК України) є суспільні відносини щодо правильної службової діяльності та правильної професійної діяльності, пов’язаної із наданням публічних послуг, яка здійснюється винятково на виконання функцій органів державної влади чи місцевого самоврядування, їх апарату, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності або ж завдань професійної діяльності, пов’язаної із наданням публічних послуг. З прив’язкою до конкретних статей КК України основним безпосереднім об’єктом кримінального правопорушення «Зловживання владою або службовим становищем» (ст. 364 КК України) є суспільні відносини щодо правильної діяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх апарату, підприємств, установ, організацій державної форми власності. Основні безпосередні об’єкти кримінальних правопорушень, передбачених ст. 364, 364-1, 365-2 КК України, є подібними (спорідненими), оскільки стосуються правильної діяльності вищезазначених суб’єктів відносин, проте основні безпосередні об’єкти цих кримінальних правопорушень відрізняються за сферою суспільних відносин[23, с.184].

Варто також відзначити, що внаслідок прийняття антикорупційного законодавства зловживання владою або службовим становищем стало відноситись до корупційних кримінальних правопорушень. Так, корупційними вважаються кримінальні правопорушення, передбачені статтями 191, 262, 308, 312, 313, 320, 357, 410, у випадку їх вчинення шляхом зловживання службовим становищем, а також кримінальні правопорушення, передбачені статтями 210, 354, 364, 364-1, 365-2, 368-369-2 КК України (примітка до статті 45 Кримінального кодексу). Найбільш типові (розповсюджені) корупційні кримінальні правопорушення, які вчиняються «в державному секторі» згруповані у Розділі XVII «Кримінальні правопорушення у сфері службової діяльності та професійної діяльності, пов’язаної з наданням публічних послуг»: статті 364, 368, 368-2, 369, а також кримінальні правопорушення передбачені ст.191, 210 КК України[2].

Як бачимо, КК України не розглядає відповідальність за корупційні кримінальні правопорушення в межах окремого розділу його Особливої частини, а законодавець на основі неординарного підходу включив визначення корупційних кримінальних правопорушень у прим. до ст. 45 «Звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з дійовим каяттям» у розділі ІХ «Звільнення від кримінальної відповідальності» Загальної частини КК України. Такий нетиповий підхід пов’язаний із тим, що саме у даній статті вперше згадується про термін «корупційне кримінальне правопорушення» (у зв’язку з вирішенням питань про звільнення особи від кримінальної відповідальності), а отже з позиції законодавчої техніки існує потреба в його визначенні в межах зазначеної кримінальноправової норми[16, с.119].

Таким чином, зловживання службовим становищем відноситься до кримінальних правопорушень у сфері службової діяльності та професійної діяльності, пов’язаної з наданням публічних послуг та до групи корупційних кримінальних правопорушень.

Об’єктивна сторона кримінального правопорушення являє собою сукупність ознак, які визначають зовнішню сторону кримінального правопорушення. Об’єктивна сторона зловживання службовим становищем характеризується такими ознаками, як:

1) діяння, що вчиняється шляхом дії або бездіяльності і обумовлене службовим становищем особи та полягає у використанні особою цього становища всупереч інтересам служби;

2) наслідки, що полягають у завданні істотної шкоди охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб;

3) причинний зв’язок між зазначеним діянням та його наслідками.

Службовим зловживанням визнається лише таке діяння суб’єкта, яке обумовлене його службовим становищем і вчинене всупереч інтересам служби. Причому, такими ознаками діяння характеризується не лише тоді, коли воно вчиняється суб’єктом в межах своєї компетенції, тобто було пов’язано з використанням власних повноважень, а й у випадках, коли винний виходить за межі цих повноважень, використовуючи авторитет своєї посади, їїзначущість, впливовість та ті можливості, яких набуває завдяки займаній посаді чи здійснюваній службовій діяльності. Склад службового зловживання відсутній у тому випадку, коли суб’єкт посягання, домагаючись бажаного для себе рішення, використовує для цього не своє службове становище, а особисті зв’язки, дружні чи родинні стосунки з іншими, в тому числі й службовими, особами тощо[21, с.186].

Зловживання службовим становищем може бути виражене у різних формах, які визначаються залежно від сфери службової діяльності особи, характеру займаної посади, змісту і обсягу наданих їй повноважень. Досліджуючи форми службового зловживання, В.Г. Хашев на основі матеріалів судової практики встановив, що 96 % цих діянь є активними діями, а 4 % – бездіяльністю, найчастіше діяння проявляються у протиправній поведінці[19, с.16].

До службового зловживання судова практика відносить, зокрема, незаконну експлуатацію праці підлеглих; неправомірне сприяння фізичним чи юридичним особам у здійснення господарської діяльності; зловживання у процесі приватизації державного майна, реєстрації суб’єктів господарської діяльності, видачі ліцензій на право зайняття такою діяльністю; нецільове використання фінансових коштів, службових приміщень, обладнання, транспорту; незаконну передачу комерційним організаціям фінансів та кредитів, призначених для загальнодержавних цілей; потурання кримінальним правопорушенням та їх приховування тощо.

У всіх зазначених вище випадках протиправне діяння службової особи може бути кваліфіковане за ст. 364 КК України лише за умови, якщо відповідальність за його вчинення не передбачена іншими – спеціальними нормами КК України, які встановлюють відповідальність за спеціальні види службових зловживань (напр., ч. 2 ст. 149, ч. 2 ст. 159, ч. 2 ст. 169, ст. 210, ч. 2 ст. 256, ч. 2 ст. 308 КК тощо)[2]. Стаття 364 КК України співвідноситься із ними як загальна та спеціальна норми, тому при кваліфікації повинна застосовуватися норма спеціальна. Одночасне застосування таких норм можливе лише за наявності у діянні службової особи ознак реальної сукупності таких кримінальних правопорушень. Службове зловживання належить до кримінальних правопорушень із матеріальним складом і за ч. 1 ст. 364 КК України визнається закінченим із моменту заподіяння істотної шкоди правам, свободам та інтересам фізичних чи юридичних осіб або державним чи громадським інтересам[12, с.123]. Відсутність таких наслідків має оцінюватися за спрямованістю умислу винного і може свідчити про наявність або незакінченого кримінального правопорушення (статті 13-16 КК України), або дисциплінарного проступку чи адміністративного правопорушення.

2.2. Субєкт, субєктивна сторона зловживання владою або службовим становищем
Характеризуючи склад кримінального правопорушення, передбачений ст. 364 КК України, необхідно відзначити, що зловживання службовим становищем є кримінальним правопорушенням з матеріальним складом, оскільки кримінальне правопорушення потрібно вважати закінченим з моменту завдання істотної шкоди охоронюваним законом правам, свободам та інтересам громадян, або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб (ч. 1), або спричинення тяжких наслідків (ч. 2)[2].

Під суб’єктом кримінального правопорушення необхідно розуміти сукупність ознак, на підставі яких фізична осудна особа, що вчинила суспільно-небезпечне діяння, підлягає кримінальній відповідальності. Зловживання службовим становищем може бути вчинене спеціальним суб’єктом – службовою особою, зміст якого розкривається у п.1, 2 примітки до ст. 364 КК України.

Так, відповідно до даної норми службовими особами у ст.ст. 364, 368, 368-2, 369 КК України є особи, які постійно, тимчасово чи за спеціальним повноваженням здійснюють функції представників влади чи місцевого самоврядування, а також обіймають постійно чи тимчасово в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, на державних чи комунальних підприємствах, в установах чи організаціях посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій, або виконують такі функції за спеціальним повноваженням, яким особа наділяється повноважним органом державної влади, органом місцевого самоврядування, центральним органом державного управління із спеціальним статусом, повноважним органом чи повноважною особою підприємства, установи, організації, судом або законом[15, с.172].

Службовими особами також визнаються посадові особи іноземних держав (особи, які обіймають посади в законодавчому, виконавчому або судовому органі іноземної держави, у тому числі присяжні засідателі, інші особи, які здійснюють функції держави для іноземної держави, зокрема для державного органу або державного підприємства), а також іноземні третейські судді, особи, уповноважені вирішувати цивільні, комерційні або трудові спори в іноземних державах у порядку, альтернативному судовому, посадові особи міжнародних організацій (працівники міжнародної організації чи будь-які інші особи, уповноважені такою організацією діяти від її імені), члени міжнародних парламентських асамблей, учасником яких є Україна, та судді і посадові особи міжнародних судів.

Субєктивна сторона кримінального правопорушення включає в себе психічні процеси, що характеризують свідомість і волю особи в момент вчинення кримінального правопорушення. На відміну від ознак об’єктивної сторони кримінального правопорушення, доступних для безпосереднього сприйняття іншими особами, ознаки суб’єктивної сторони недоступні для безпосереднього спостереження і встановлюються на підставі показань, даних особою, а також на підставі аналізу та оцінки об’єктивних ознак кримінального правопорушення[17, с.11].

 Суб’єктивна сторона кримінального правопорушення включає в себе такі ознаки:1) вина(обов’язкова ознака); 2) мотив та мета(необовязкові ознаки). Вина означає психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності та її наслідків, що виражається у формі умислу або необережності. Слід відзначити, що суб’єктивна сторона зловживання службовим становищем або повноваженнями завжди характеризується прямим умислом, відображає умисне психічне ставлення до вчинюваного діяння. Це означає, що особа завжди усвідомлює, що використовує службові повноваження чи пов’язані з ними можливості всупереч інтересам служби і бажає їх використати саме так.

При цьому ставлення особи до наслідків в практиці традиційно характеризувалося як умисне або необережне, а в науці кримінального права висловлені й інші погляди щодо вирішення цього питання. Метою зловживання є уявлення суб’єкта про бажаний результат – одержання будь-якої неправомірної вигоди для самої себе чи іншої фізичної або юридичної особи, якого він прагне досягти як шляхом її погодженого переходу, так і без нього, що визначає спрямованість діяння.

При вивченні мети – одержання неправомірної вигоди для себе чи іншої особи – слід враховувати зміни, внесені законодавцем до визначення такої вигоди, наведеного у примітці до ст. 364-1 КК, а також те, що раніше (до внесення змін Законом України від 21 лют. 2014 р. № 746-VIІ) така мета у ст. 364 КК була відсутня, а обов’язковими ознаками суб’єктивної сторони кримінального правопорушення визнавались мотиви: а) корисливі; б) задоволення інших особистих інтересів або в) задоволення інтересів третіх осіб (фізичних або юридичних). Ці законодавчі зміни актуалізують питання про співвідношення змісту зазначених ознак мети та мотивів кримінальних правопорушень як таке, що має важливе значення для вирішення питання про зворотну дію закону про кримінальну відповідальність у часі[16, с.128].

Таким чином, суб’єктивна сторона зловживання службовим становищем характеризується: щодо діяння – прямим умислом та спеціальною метою – одержання будь-якої неправомірної вигоди для самої себе чи іншої фізичної або юридичної особи, а щодо наслідків, передбачених ч. 1 або ч. 2 ст. 364 КК України, – умислом або необережністю. У кримінальному правопорушенні, передбаченому ст. 364 КК України, мета являє собою уявлення суб’єкта про той бажаний результат – одержання будь-якої неправомірної вигоди для самої себе чи іншої фізичної або юридичної особи, якого він прагне досягти як шляхом її погодженого переходу, так і без нього, що визначає спрямованість діяння.

Загальною ознакою будь-якого зловживання владою або службовим становищем, зловживання повноваженнями службовою особою є спосіб учинення кримінального правопорушення – використання наданих повноважень, свого становища, що становить виконавчий зміст кримінальних правопорушень у сфері службової діяльності. Цей спосіб учинення кримінальних правопорушень полягає не в простому невиконанні покладеного обов’язку, а в застосуванні наданих повноважень проти покладеного обов’язку, всупереч інтересам служби, становить фактично зраду обов’язку. Використанням влади чи службового становища обґрунтовано, на нашу думку, вважають учинення дій, що безпосередньо належать до кола службових повноважень службової особи, зумовлених покладеними на неї обов’язками з виконання відповідних функцій, а також дій, зумовлених її службовим авторитетом, зв’язками з іншими службовими особами, можливістю здійснити впливати на інших службових осіб[19, с.20].

Ознаки «істотна шкода» та «тяжкі наслідки» ставляться службовій особі у вину лише у разі реального настання майнової шкоди в розмірах, передбачених пунктами 3, 4 примітки до ст. 364 КК України. У разі, якщо особа мала умисел на спричинення істотної шкоди або тяжких наслідків, а реально не завдала майнову шкоду чи завдала її у розмірі, що є меншим за той, що передбачений пунктами 3, 4 примітки до ст. 364 КК України, вчинене слід кваліфікувати без урахування змісту умислу особи, тобто як закінчене кримінальне правопорушення відповідного виду (за наявності для цього підстав) або як дисциплінарне чи адміністративне правопорушення. Якщо службова особа, маючи єдиний умисел, спричиняє майнову шкоду різним суб’єктам права, то при кваліфікації її діяння слід виходити із загального розміру завданої шкоди[2].

Кваліфікуючою ознакою зловживання владою або службовим становищем спричинення ним тяжких наслідків, передбачене ч.2 ст. 364 КК України. Поняття тяжких наслідків міститься у п. 4 примітки до ст. 364 КК України, відповідно до положень якої тяжкими наслідками у статтях 364-367 вважаються такі наслідки, які у 250 і більше разів перевищують н.м.д.г.». Так само, як і істотна шкода, тяжкі наслідки означають тільки шкоду майнового характеру.

Таким чином, склад кримінального правопорушення за ст.364 КК України(зловживання владою або службовим становищем) передбачає наявність об’єктивних і суб’єктивних ознак, що є обов’язковими елементами даного кримінального правопорушення.


РОЗДІЛ 3 ПРОБЛЕМНІ АСПЕКТИ ЗЛОВЖИВАННЯ СЛУЖБОВИМ СТАНОВИЩЕМ

  1   2   3

скачати

© Усі права захищені
написати до нас