Ім'я файлу: Лінгвістичний словник.docx
Розширення: docx
Розмір: 46кб.
Дата: 08.12.2020

Лінгвістичний словник

Фонетика - церозділ мовознавства, в якомувивчаютьзвуковий склад мови. Об'єктомвивчення фонетики є звуки, їхвластивості і функції, закономірностіпоєднання, фонетичніпроцеси, одиниці, засоби, ознаки, а такожінтонація

Описова фонетика- вивчає звукову систему мови на певномуетапіїїрозвитку і функціонування, тобто в синхронії. 

Історична фонетика – встановлює формування звукової системи у продовж кількох століть та періодів.

Зіставна фонетика -виявляє і характеризує спільне й відмінне в звукових системах мови та просодичних засобах двох чи більше мов.

Загальна фонетика - вивчаєзагальніособливості, харакиерні для звуківусіхмов;

Голосні звуки – це звуки, щотворяться за допомогою голосу

Вокалізм— система голосних фонем певноїмови з усімаїх рисами, яківиявляються у процесіартикуляції в мовленні

Лабіалізовані голосні- голосні, при вимовіяких губи заокруглюються й витягуються вперед.

Назалізовані голосні - При вимовінеогублених, абонелабіалізованих, губи нейтральні.

Приголосні звуки - звук, що твориться за допомогою голосу й шуму аботільки шуму

Сонорні приголосні - цеприголосні звуки, при творенніяких голос переважає над шумом

Шумні приголосні - приголосні, щотворяться за допомогою голосу й шуму. 

Дзвінкі приголосні - приголосні звуки, утворені з участю голосу і шуму.

Глухі приголосні - приголосні, утворенітільки шумом

Білабіальні приголосні - у фонетиці група приголосних звуків, що мають однакове місце творення: при їхній вимові задіяні обидві губи

Лабіо-дентальні - у фонетицігрупаприголоснихзвуків, щомаютьоднаковемісцетворення: вони артикулюютьсянижньою губою противерхніхзубів.

Передньоязикові приголосні  — основніалофонивідповідних фонем.

Апікальні приголосні - звуки артикулюються кінчиком язика, який торкається верхніх зубів, ясен, піднебіння. 

Дорсальні приголосні - приголосний звук при вимові якого середня частина язикової спинки піднімається до твердого піднебіння боковими краями, утворюючі посередині досить вузьку щілину, крізь яку і проходить звучний струмінь повітря.

Какумінальні приголосні - або церебральні (лат. Cerebrum - мозок), звуки артикул юються, коли піднятий угору край передньої частини язика притискується до піднебіння, а спинка язика при цьому опущена

Убніпередньоязикові приголосні(активна участь губ) - [б], [п], [в], [м], [ф].

Піднебінні передньоязикові приголосні - [д], [т], [з], [с], [д͡з], [ц], [ж], [ш], [д͡ж], [ч], [л], [р], [н] та [д'], [т'], [з'], [с'], [ц'], [л'], [н'], [д͡з'], [р'].

Середньоязикові приголосні -  приголосний звук при вимові якого середня частина язикової спинки піднімається до твердого піднебіння боковими краями, утворюючі посередині досить вузьку щілину, крізь яку і проходить звучний струмінь повітря.

Задньоязикові приголосні  - приголосний звук, що утворюється при зімкнені задньої частини язика з м'яким піднебінням.

Глоткові (фарингальні) приголосні - утворюється в глотці при зімкненні голосових зв'язок

Гортанні (ларингальні) приголосні  - приголосні звуки, якістворюються голосовою щілиною.

Увулярні (язичкові) приголосні- тип приголосного звука, щоіснує в деякихлюдськихмовах. 

Зімкнені приголосні при щільномузімкненні (дотику) мовнихорганів, яке розриваєтьсявидихуванимструменемповітря.

Фрикативні приголосні або щілинні приголосні — протисні приголосні, що виникають тертям видихового струменя повітря в якомусь звуженні артикуляційних органів мови (губ, зубів, ясен, язика, поверхні гортані, голосових зв'язок).

Зімкнено-прохідні приголосні  цеприголосні, при утворенніякихмовніорганиутворюютьзімкнення, яке не проривається, а переходить у короткущілину, їх 6: [ч][ц][ц′][дз][дз′][дж].

Латеральні приголосні - приголосний звук, при вимовіякогокінчикязикавпирається в альвеолиабо у верхнізуби, а повітрянийструмінь проходить з обохбоків.

Вібранти -  це розкотисті, сонорні приголосні звуки, при вимовлянні яких змичка ритмічно розмикається і змикається. Струміньповітря, що проходить таким чином, змушуєактивний орган вібрувати (аботремтіти) (русявий. «р», «ж»).

Африкати - складні нерозривні приголосні, утворені внаслідок злиття двох звукових елементів — зімкненого (його називають також проривним) з наступним щілинним, (його називають також фрикативним).

Палаталізовані приголосні- приголосні звукипри вимові яких основна артикуляція супроводиться додатковим піднесенням середньої частини спинки язика до твердого піднебіння 

Аспірати - у фонетиці акустичнийефект, шум, видихповітря, щовиникаєпід час вимовиприголосного звука.

Фраза - основнаодиниця мови; синтактико-фонетичнеціле, щомаєсинтаксичну структуру, смисловузакінченість та інтонаційнуоформленість

Такт - відрізокмузичноготвору, щопочинається на сильну долю і закінчується перед наступною сильною долею.

Склад  - елемент слова, щоскладається з одного чикількохзвуків

Монофтонг - простий голосний звук.

Дифтонг - у фонетиці складний голосний звук неоднорідної артикуляції, що складається з двох елементів, які утворюють один склад, надаючи йому фонетичної цілісності.

Висхідні дифтонги- якщо складовий є другий компонент

Низхідні дифтонги ­- якщо складовим є перший компонент, то такий дифтонг називається низхідним

Наголос - надсегментнаодиниця мовлення

Словесний наголос - цевиділення за допомогоюфонетичнихзасобів одного з складів слова

Динамічний наголос - виділення (вимова) одного ізскладів слова (такту) більшою силою, тобтосильнішимвидихомструменяповітря.

Фіксований наголос - на певномускладі в межах слова

Вільний наголос  - означає, що у різних словах вінможеприпадати на різнісклади.

Рухомий наголос -  Вільний наголос буває таким: рухомим (залежно від того, чи зберігається наголошений склад в різних формах одного й того ж слова; наприклад, може змінювати своє місце в різних формах слова: село́ — сі́л, по́ле — поля́, сторі́нка — сторінки́);

Нерухомий наголос - у будь-яких формах слова падає на один і той самий склад.

Побічний наголос -  додатковий наголос у багатоскладовомуслові.

Музикальний наголос -  виділеннянаголошеного складу інтонаційно, підвищенням основного тону. 

Квантитативний наголос -  виділення складу більшоютривалістюзвучання. Такий наголос можливий у тих мовах, де нема розрізненнядовгих і коротких голосних.

Логічний наголос – цевиділеннябільшою силою голосу найважливішого слова в реченні.

Емфатичний наголос— це виділення важливої зі смислового погляду частини висловлення (групи слів, слова і навіть частини слова) у зв'язку з вираженням експресії мовлення, емоційного стану мовця.

 Зміни, спричинені впливом загальних умов вимови, називають позиційними, а зміни, зумовлені впливом одного звука на інший, - комбінаторними.

Редукція голосних — значне ослаблення або втрата ненаголошених звуків при їх вимовлянні.

Якісна редукція — зміна артикуляції звука через скорочення його звучання. Цей тип українській мові не властивий, тоді як у російській мові він визначає норму вимови. Зокрема російській мові притаманне т. зв. «акання». Якісна редукція є тільки в мовах з динамічним наголосом. При дуже сильній редукції ненаголошені голосні можуть зовсім зникати: рос. жав(о)ронки, провол(о)ка, с(ей)час.

Кількісна редукція — редукція, за якої голосні ненаголошених складів втрачають силу і довготу, але зберігають характерний для них тембр. Для прикладу, якщо порівняти звучання голосного [у] в словах дуб, дубо́к, дубови́к, то у другому слові цей звук слабший і коротший, а в третьому — ще слабший і коротший, проте його тембр, зумовлений формою резонатора при високому піднесенні задньої частини язика і витягненими вперед заокругленими губами, залишається незмінним.

Акомода́ція(лат. accomodatio — пристосування) в мові — пристосування суміжних приголосних і голосних звуків один до одного, внаслідок чого властивості приголосного поширюються на голосний. Розрізняють два види акомодації звуків: прогресивна та регресивна. Акомодація виникає тоді, коли кінцевий момент вимови попереднього звука збігається з початковим моментом вимови наступного, наприклад у слові «рядити» звук «а» (я) пристосувався до попереднього м'якого звука «р'», а в слові «радіти» звук «и» (і) — до м'якого звука «д'». 

Розрізняють акомодацію прогресивну, коли на екскурсії (початку артикуляції) наступного звука позначається вплив рекурсії (кінцевої фази артикуляції) попереднього звука, та регресивну — рекурсія попереднього звука пристосовується до екскурсії наступного.

Акомодація у фонетиці — різновид комбінаторної зміни звуків різних категорій (голосних і приголосних), що виявляється в частковому пристосуванні артикуляції сусідніх звуків. Акомодація буває консонантною (акомодація під впливом приголосних звуків) та вокалічною (акомодація під впливом голосних звуків).

Асиміляція — часткове або повне уподібнення приголосних звуків. Уподібнення може бути за дзвінкістю-глухістю, за твердістю-м'якістю, за способом творення тощо.

Асиміляція, що виявляється в системі голосних, називається гармонійною, або вокалічною. гаразд (утв. з горазд). багатий (утв. з богатий). хазяїн (утв. з хозяїн),. а в системі приголосних – консонантною.

Асиміляція буває регресивна та прогресивна. Регресивна — коли наступний звук впливає на попередній (пишемо — «змагаєшся», вимовляємо — [змага́йеис':а]). Прогресивна, якщо, навпаки, попередній звук впливає на наступний (пор. укр. бджола — дав.-рус. бъчела).

Як регресивна, так і прогресивна асиміляція може бути повною і неповною (частковою). При повній асиміляції звук цілком уподібнюється сусідньому (наприклад, «розсіяти» вимовляється як [россіяти]); при неповній — звук уподібнюється сусідньому частково, напр. за дзвінкістю (слово «боротьба» вимовляється як [бородьба]) або за глухістю (слово «нігті» — як [ніхті]).

Дисиміля́ція— комбінаторний фонетичний процес — заміна одного із двох однакових щодо способу творення приголосних звуків у межах одного слова на інший звук, відмінний щодо способу творення. Дисиміляція може відбуватися з голосними і з приголосними.

Розрізняють також поняття:

  • графічна дисиміляція — розподібнення, відтворене на письмі. Наприклад, в українській мові: рушник, вести.

  • дистантна дисиміляція — розподібнення звуків, розділених іншими. Наприклад, римар > лимар

  • контактна дисиміляція — на противагу дистантній дисиміляції — розподібнення суміжних звуків.

  • прогресивна дисиміляція — зміна другого приголосного звука у сполученні двох. Напр.: близ-ш-ий → ближ-ший -→ ближчий.

  • регресивна дисиміляція — на противагу прогресивній — зміна першого приголосного звука у сполученні двох. Напр.: вед-ти — вет-ти — вести, сердешний ← сердечний.

Гаплоло́гія — спрощення звукового складу слова внаслідок дисимілятивного випадання одного з двох сусідніх близьких за звучанням складів, як-от «трагікомедія» — «трагікокомедія», «мінералогія» — «мінералологія», «воєначальник» — «воєноначальник», «морфонологія» — «морфофонологія».

Дієре́за — випадання приголосного при словотворі або відмінюванні; спрощення в групах приголосних для зручності вимови. В українській мові цей термін стосується випадання деяких звуків у межах морфологічної або словотворчої парадигми. Наприклад: користь — корисний, тиждень — тижня, честь — чесний, щастя — щасливий, якість — якісний. Це спрощення відбувається у вимові й на письмі.

Епенте́за — поява у словах додаткового звука; протилежне дієрезі явище. В українській мові: страм із срам «сором», строк із срок, верства із верста, павук із паук, жерсть із жесть; У білоруській мові: навука із наука; У російській мові: радиво із радио, ндрав із нрав.

Метате́за — перестановка звуків, рідше складів у слові. Обумовлене намаганням уникнути важковимовних або не властивих даній мові звукосполучень. Один з видів комбінаторних змін мови. Напр.: "тарілка" замість "талірка" (з німецької Teller), російське "мрамор" замість "мармор" (з латинської marmor) та ін.

Проте́за — приєднання до слів переднього неетимологічного опорного або перехідного звука для зручності вимови. Протезу можна розглядати як і позиційну так і комбінаторну фонетичну зміну, оскільки приголосний з'являється саме перед голосним, а не перед будь-яким звуком.

Субституція (від лат. substitutio "підстановка") - заміна в запозичених словах чужого звука своїм. Так, німецький фрикативний придиховий [h] замінюється українським фрикативним гортанним [г] або фрикативним задньоязиковим [х], російським проривним задньоязиковим [г] або фрикативним [х]: Herzog - укр. герцог, рос. герцог, Hülze - укр. гільза, рос. гильза, Holbein (прізвище художника) - укр. Гольбейн, рос. Хольбайн (Хольбейн), Hans (ім'я) - укр. Ганс, рос. Ганс і Хане Подібне маємо і в передачі англійського звука [h]: Hilary - укр. Хіларі, рос. Хилари, Howard - укр. Говард, рос. Говард, Humphry - укр. Гамфрі, рос. Хамфри і Гамфри.

Фонетичні закони - закони, що керують регулярними змінами звукових одиниць, їхніх чергувань і сполучень. Переважна більшість звукових змін відбувається закономірно, тобто під впливом фонетичних законів.

Транскри́пція, або транскрибува́ння (лат. transcriptio, від transcribo — «переписую»), — наукова система запису мови, що вживається в мовознавстві і має на меті послідовно відбити звуковий склад мови, чого часто не робить звичайна орфографічна система.

Транслітерáція, або транслітерува́ння, — механічна передача тексту й окремих слів, які записані однією графічною системою, засобами іншої графічної системи при другорядній ролі звукової точності, тобто передача однієї писемності літерами іншої.

Фонема — це найменша (неподільна) структурно-семантична звукова одиниця, що здатна виконувати деякі функції у мовленні.

Диференційні ознаки (від лат. differentia "різниця, відмінність") - ознаки фонеми, за якими розрізняють значення слів чи морфем. Якщо розглянути в такому ж плані фонему російської мови <г>, то виявиться, що вона має також чотири ознаки: дзвінкість, задньоязиковість, проривність і твердість.

Недиференційні, або інтегральні, ознаки (від лат. integralis "нероздільно пов'язаний з цілістю") - ознаки фонем, які не розрізняють значень слів чи морфем. Без інтегральних ознак фонема може обійтися, але без них не може існувати звук, у якому ця фонема втілюється.

У мовленнєвому потоці фонеми перебувають в різних позиціях. Ці позиції бувають сильними й слабкими.

Сильні позиції — позиції, в яких протиставлення і розрізнення фонем досягають повної сили.

Слабкі позиції — позиції, в яких протиставлення фонем неповне або зовсім зникає (нейтралізується).
Алофо́н — реалізація фонеми, її варіант, зумовлений конкретним фонетичним оточенням. На відміну від фонеми є не абстрактним поняттям, а конкретним мовним звуком. Не зважаючи на широкий діапазон алофонів однієї фонеми, носій мови завжди спроможний їх розпізнати.

Алофо́н (від грец. άλλος — «інший» + φωνή — «звук») — реалізація фонеми, її варіант, зумовлений конкретним фонетичним оточенням. На відміну від фонеми є не абстрактним поняттям, а конкретним мовним звуком. Не зважаючи на широкий діапазон алофонів однієї фонеми, носій мови завжди спроможний їх розпізнати.

Основний алофон — такий алофон, властивості якого мінімально залежать від позиції і фонетичного оточення. Основні алофони:

  • для голосних — ізольоване вимовлення;

  • для твердих приголосних — перед наголошеним «а»;

  • для м'яких приголосних — перед наголошеним «і».

Поряд з основним алофоном існує сильна позиція звука. Сильна позиція — це позиція, в якій можлива максимальна кількість фонем даного типу. Для голосних сильною позицією є положення під наголосом, для приголосних — перед голосним непереднього ряду, а в деяких мовах на окремі сонорні може падати наголос.

Розрізняються комбінаторні і позиційні алофони.

Комбінаторні алофони — реалізації фонем, пов'язані з певним фонетичним оточенням звуків.

Прикладами можуть служити:

  • назалізація (носова вимова);

  • лабіалізація (огубленість або неогубленість).

Комбінаторні ознаки можуть поширюватися на декілька складів.

Позиційні алофони — реалізації фонем, пов'язані з їх фонетичною позицією. Під фонетичною позицією прийнято розуміти:

  • чи знаходиться звук на абсолютному початку слова (після паузи);

  • чи знаходиться звук в абсолютному кінці слова (перед паузою);

  • положення звука по відношенню до наголосу.

Є і інше розділення алофонів: 1. Обов'язкові (реалізуються відповідно до норм мови). 2. Факультативні варіанти (наприклад, щілинний /ґ/). 3. Індивідуальні алофони (наприклад, помилки у вимові).

Дистрибуція фонеми — це сукупність всіх можливих алофонів даної фонеми. Алофони однієї фонеми знаходяться в стосунках додаткової дистрибуції.

Два різних алофони однієї фонеми не можуть існувати в одній позиції.

Варіації фонем - це індивідуальні, територіальні й позиційні видозміни фонем, які не впливають на смисл, не утруднюють сприймання. Так, зокрема, кожному індивіду притаманна тільки йому властива вимова звуків (тембр, шепелявість, гаркавлення тощо).
Привативна опозиція - опозиція, в якій один член має якусь ознаку, а інший її не має. Як приклад можна навести опозицію <д> - <т>. Фонема <д> має ознаку дзвінкість, якої не має фонема <т>. Градуальна опозиція - опозиція, в якій члени характеризуються різним ступенем, градацією однієї й тієї самої ознаки.
Еквіполентна (рівнозначна) опозиція опозиція, в якій обидва члени рівноправні.
Корелятивна опозиція - опозиція, члени якої різняться тільки однією ознакою, а за іншими ознаками збігаються.
Дистрибуція фонеми — це сукупність всіх можливих алофонів даної фонеми. Алофони однієї фонеми знаходяться в стосунках додаткової дистрибуції.

За силою підрядного зв'язку розрізняють керування сильне і слабке.

Сильним керування буває тоді, коли головне слово виражено перехідним дієсловом, а залежне стоїть у знахідному відмінку. Порівняйте: виконати вправу (сильне керування), виписати з речення (слабке керування)

Слабке керування наявне у словосполученнях, де головним словом виступає будь-яке дієслово або інша частина мови, а залежне може стояти у формі будь-якого непрямого відмінка з прийменником чи без нього: їхати до міста, склянка соку, дарувати дітям.
Прості словосполучення складаються з одного головного і одного залежного слова, не поширені (сміливий вчинок). У складних словосполученнях головне слово поширене іншим словом (героїчний подвиг народу).
Типи словосполучень за значенням головного слова: 1) дієслівні — головним словом виступає дієслово (читати швидко, плакати слізьми); 2) іменні — головне слово виражене іменником, прикметником, займенником, числівником (твір учня, п’ять книг). 3) прислівникові — головним словом є прислівник (дуже добре, пізно вночі).
Підрядні словосполучення за характером вираженого в них відношення поділяють на:

  • 1) атрибутивні, в яких залежне слово називає ознаку (великий успіх, радість матері; англ. black negro "чорний негр", the farm of the brother "ферма брата", нім. der bose Lowe "сердитий лев"). В англійській мові будь-який іменник, що стоїть перед іншим іменником, виконує атрибутивну функцію. Пор.: table tennis "настільний теніс", ten nis table "тенісний стіл"; stone wall "камінна стіна", wall stone "камінь із стіни";

  • 2) об'єктні, в яких залежне слово є об'єктом (написати твір, вручити нагороду; англ. to make a report "зробити доповідь", to send a telegram "послати телеграму"; нім. Beistand leisten "сприяти" (буквально: здійснювати сприяння), den Brief schreiben "писати листа", die Brücke schlagen "будувати міст");

  • 3) релятивні, в яких залежне слово є релятивом, тобто називає щось, чого немає в самому стрижневому слові, але пов'язане з ним певним відношенням (швидко текти, купатися в озері, працювати з натхненням; англ. to speak slowly "говорити повільно", to walk in the park "гуляти в парку", нім. schnell laufen "швидко бігти", wachsen im Garten "рости в саду").

Узгодження - тип синтаксичного зв'язку, за якого граматичні значення стрижневого слова повторюються в залежному слові. Якщо в обох словах є рід, число і відмінок, то вони повинні бути однаковими. Наприклад: велике радість, польовими стежками; нім. eine neue Feder "нове перо".

Керування - тип синтаксичного зв'язку в словосполученні, коли одні граматичні значення стрижневого слова викликають у залежному слові інші, але конкретно визначені (певні) граматичні значення, тобто форма залежного слова повністю зумовлюється стрижневим словом. Наприклад: читаю книжку, захоплююсь книжкою, радію книжці, бракує (брак) книжки, малюнок у книжці; англ. to Ш те "дозволити мені", to kiss her "поцілувати її", mother's room "кімната матері"; нім. schreiben an (seinen) Bruder "писати (його) брату", in Bewegung geraten "приводити в рух".

Координація - це взаємна супідрядність підмета і присудка (особливий тип зв'язку, який не є ні сурядним, ні підрядним), їх взаємна узгодженість. Підмет і присудок формально уподібнюються один одному. Вони можуть координуватися у відмінку, роді та числі (вода чиста), в роді та числі (соловейко щебетав), у числі (дівчата співають), у числі та особі (він сидить, англ. she works "вона працює") тощо.

Прилягання - зв'язок між словами в словосполученні, який виражається позиційно (порядком слів) або інтонаційно. Прилягають до стрижневого слова незмінні слова (прислівники, дієприслівники, неозначена форма дієслова). Наприклад; рух уперед, слухати уважно, повірити зразу, уміння аналізувати, відповідати сидячи; нім. arbeiten hier "працювати тут", sehr eifrig "дуже старанно". 

Тяжіння - це узгодження предикативного означення з підметом. Наприклад: Батько повернувся задоволений; Учитель ходив замислений; Дівчина слухає вдоволена музику.

Інкорпорація (від лат. in "всередині" і corpus "тіло", "єдине утворення") - поєднання слів-коренів, сукупність яких оформляється службовими елементами. Так, наприклад, чукотське "я виймаю руки" складається з коренів (слів) ти "я", мити "руки", нто "вихід", які оформлені в один комплекс (слово-речення) закінченням -ркын. 

Замикання - синтаксична побудова, яка вимагає дистантного розташування найтісніше пов'язаних слів. Так, зокрема, в німецькій мові перфектна форма минулого часу, що утворюється аналітично поєднанням допоміжного ' дієслова (haben і sein) та другої форми дієприкметника (Partisip II), у реченні утворює рамкову конструкцію (між допоміжним дієсловом і дієприкметником ставляться всі інші члени речення). Наприклад: Haben Sie dieses Bush in Berlin gekauft? "Чи купили ви цю книжку в Берліні?", де haben gekauft "купили" - перфектна форма дієслова kaufen "купувати". 

Ізафет (від араб, аль-ідафату "додаток, доповнення, приєднання") - атрибутивне словосполучення, яке складається з двох іменників, перший з яких е означенням, але показник зв'язку знаходиться в другому (головному, стрижневому) слові. Ізафет характерний для тюркських мов. Наприклад, азерб. am баши "голова коня" буквально розшифровується так: am "кінь", баш "голова", и - показник зв'язку, "його" (кінь голова Його). Пор. ще: татар.

Предикати́вність - це віднесеність змісту речення до об'єктивної реальності. Це комплексна категорія, що виражає співвіднесеність змісту речення з реальною дійсністю і відбивається у зв'язку підмета і присудка, які становлять граматичну основу речення.

Модальність — це функціонально-семантична категорія, яка виражає відношення змісту висловлювання до дійсності і мовця до змісту висловлювання. Модальність є істотною ознакою речення. Вона може бути виражена інтонацією, морфологічними, лексико-граматичними та іншими засобами.

Актуальне членування речення — це членування речення за змістом на дві частини: предмет мовлення і те, що про нього говориться. Речення має дві змістові частини: одна з них називає предмет мовлення, інша позначає якусь нову інформацію про нього. Друга частина є головною. 
Типологічна класифікація мов — класифікація мов світу на основі виявлення подібностей і відмінностей, що притаманні мовній будові як найважливіші властивості мови, але які не залежать від генетичної спорідненості мов. Типологічні класифікації мови: Морфологічна Синтаксична
Мо́вні універса́лії — одне з понять мовознавства. Цей термін уживають також в однині. Під універсаліями в мовознавстві розуміють спільні ознаки, властиві всім природним мовам світу. Наприклад, абсолютно в кожній мові є звуки, слова й речення, тому вони є мовними універсаліями. 

Морфологічна класифікація мов — типологічна класифікація мов світу на основі принципів морфологічної будови слів. Відповідно до цієї класифікації усі мови поділяються на: кореневі аглютинативні флективні полісинтетичні. 
Кореневі (ізолюючі) мови — мови, які не мають афіксів і граматичні значення виражають способом прилягання одних слів до інших або за допомогою службових слів[1]. До ізолюючих мов належать більшість мов Південно-Східної Азіїкитайськаяпонськав'єтнамська та ін.
Аглютинативні мови — мови, в яких граматичні форми й похідні слова утворюються додаванням однозначних афіксів до незмінюваних основ слів. 
Інкорпоруючі мови —структурний тип мов, для яких характерною є інкорпорація.
Флективні мови — мови, у яких у вираженні граматичних значень провідну роль відіграє флексія. До флективних мов належать індоєвропейські та семіто-хатські. Українська мова належить до синтетичного типу флективних мов.
Синтетичні мови — мови, в яких граматичне значення синтезується з лексичним у межах слова. Синтетичні мови вважаються архаїчнішими, ніж аналітичні. Вони мають розвинуту морфологію.
Аналіти́чні мо́ви — тип мов, у яких зв'язки між самостійними словами виражаються не зміною закінчень або звуків у коренях, а за допомогою порядку слів у реченні та службових частин мови тощо. Класифікація належить Вільгельму Гумбольдту та Августу Вільгельму Шлегелю. 
ТИПОЛОГІЧНА КЛАСИФІКАЦІЯ МОВ — класифікація мов за типом, що характеризує осн. властивості структури мови. Т. к. м. виникла на основі морфол. класифікації А.-В. Шлегеля, Ф. Шлегеля, В. Гумбольдта та ін., яка, визнаючи базовими у мові поняття слова і морфеми, враховувала їх співвідношення, спосіб вираження грамат. значення, характер морфем, об’єднаних у слові, а також спосіб їх об’єднання (аглютинація чи фузія) та позицію словотв. або словозм. морфеми відносно кореневої.  Існує також фонол. типологія мов, за якою мови світу поділяють на мови фонемної будови (осн. фонол. одиницею є фонема) і мови складової будови (осн. фонол. одиницею є склад або його ініціаль чи фіналь); серед мов фонемної будови розрізняють мови вокаліч. та консонант. типів.
Синтаксична класифікація(типологія) мов — один з видів типологічної класифікації мов, в її основу покладено синтаксичні відношення — предикативні, які поєднують підмет (суб’єкт) з присудком (предикатом) та їх граматичне вираження, об’єктні, тобто відношення перехідного дієслова і додатку (об’єкта), який отримує особливе граматичне вираження у різних мовах, і атрибутивні, у яких виражається зв’язок означення та означуваного.
У сучасному мовознавчому світі Мєщанинов знаний як творець знаменитої синтаксичної типології мов, побудованої на глибокому вивченні індоєвропейських, кавказьких, тюркських, монгольських і палеоазіатських мов. В основу цієї класифікації покладено структуру синтаксичних конструкцій. На основі цього критерію він виділив 3 основні типи мов: пасивний, ергативний і номінативний.

У пасивному типі мов, до якого належать інкорпоруючі мови дієслово не має категорії перехід­ності/неперехідності дії, а словесний комплекс, представляючи єдине ціле, включає до свого складу різні частини. Тут абсолютно однаково виражаються предикативні й посесивні відношення між володарем і тим, чим він володіє.

В ергативних мовах, до яких належать іберійсько, баскська, мови деяких народів Азії й

Америки, речення з перехідними і неперехідними дієсловами мають різну структуру: суб'єкт при неперехідному дієслові оформляється як об'єкт при перехідному, а суб'єкт при перехідному дієслові стоїть в особливому відмінку.

У номінативних мовах, до яких належать індоєвропейські фінно-угорські, тюркські та семітоха-мітські, єдино можливою формою підмета є називний відмінок незалежно від перехідності/ непе-рехідності дієслова. Тут суб'єкт рівнозначний підмету, предикат — присудку, а об'єкт — додатку.
скачати

© Усі права захищені
написати до нас