Ім'я файлу: urliu981.docx
Розширення: docx
Розмір: 28кб.
Дата: 14.01.2021

Реферат на тему:

Леся Українка (1871—1913)

Серед славетних українських письменників-класиків талановитій поетесі, перекладачеві, критику і публіцисту — Лесі Українці належить одне з найпочесніших місць.

Народилася Леся Українка (справжнє прізвище та ім’я — Лариса Петрівна Косач-Квітка) 25 лютого 1871 року в м. Новоград-Волинському в інтелігентній родині. Батько Петро Антонович-Косач служив головою з’їзду мирових посередників. Мати — письменниця Олена Пчілка, дядько, брат матері, — Михайло Драгоманов, видатний український учений, письменник, громадський діяч. Друзями родини Косачів були І. Франко, М. Старицький, М. Лисенко. Це сприяло формуванню поетичного таланту обдарованої дівчини.

У дитинстві Леся захворіла на кістковий туберкульоз, згодом на сухоти. Через слабке здоров’я освіту поетеса розпочала дома; дві зими (1881—1882; 1882—1883 рр.) разом із старшим братом Михайлом вона навчається у приватних вчителів у Києві. Після цього займається самоосвітою, багато читає, вивчає іноземні мови. Леся Українка була людиною всебічних і глибоких знань. Вона володіла, крім української, російською, німецькою, французькою, англійською, італійською, польською, болгарською, грецькою і латинською мовами, в дев’ятнадцятирічному віці написала для молодших сестер підручник «Стародавня історія східних народів».

Писати почала рано. Перший вірш «Надія», присвячений засланій до Сибіру тітці, написала в 9 років. Уперше підписалась псевдонімом Леся Українка у 1884 р., коли були надруковані вірші «Конвалія», «Сафо» у львівському журналі «Зоря».

З 1888 р. поетеса цілком віддається літературній праці, навколо неї групується київська літературна молодь. За сприяння брата Михайла Леся створює молодіжний літературний гурток «Плеяда». У роботі гуртка брали участь такі українські письменники і культурні діячі, як В. Самійленко, Є. Тимченко, О. Судовщикова, яка писала під псевдонімом Грицько Григоренко, та ін.

Навесні 1891 року у Львові Леся Українка познайомилася з Іваном Франком, і він їй допоміг видати першу поетичну збірку «На крилах пісень» (1893), заборонену в Росії.

У 1893 р. жандармське управління подає до департаменту поліції донесення з відомостями про Лесю Українку. За поетесою встановлюється фактично негласний нагляд. У наступні роки Леся Українка займається літературною і громадською діяльністю. З 1897 р. її стан здоров’я погіршується, вона тяжко хворіє, але багато читає, особливо з питань політичної економії. У зв’язку з хворобою для консультацій у відомих лікарів письменниця часто виїздить за кордон. Вона побувала у Німеччині, Швейцарії, Болгарії, Італії, Єгипті. Враження від цих подорожей вона вилила у свої поетичні твори. Весь цей час вона не покидала громадської діяльності. У 1903 р. разом з Оленою Пчілкою та іншими діячами української культури бере участь у відкритті пам’ятника І. П. Кот­ляревському у Полтаві, відвідує Панаса Мирного.

22 січня 1909 р. у Київському літературно-артистичному товаристві відбувся вечір з нагоди 25-річчя літературної діяльності Лесі Українки.

Останні роки життя Леся Українка проживала переважно у Грузії. Творчі плани, задуми не покидали поетесу ні на хвилину. Вже на смертному одрі вона продиктувала матері план драматичної поеми.

Померла Леся Українка 1 серпня 1913 р. в місті Сурамі. Її прах було перевезено в Україну і поховано в Києві на Байковому кладовищі.

Загалом за життя Леся Українка видала три збірки поезій: «На крилах пісень» (1893), «Думи і мрії» (1899), «Відгуки» (1902). Вона є авторкою багатьох драматичних творів: «Кассандра», «Осін­ня казка», «В катакомбах», «Камінний господар», «Бояриня», «Лісова пісня» та ін.

Усе своє життя Леся Українка писала ліричні поезії. Для її лірики характерний пристрасний ораторський пафос, алегоричність багатьох образів, багатство й оригінальність образотворчих засобів, широке використання суспільно-політичної, філософської, наукової, публіцистичної лексики, афористичність висловів.

Основні теми і мотиви лірики поетеси це: заклик до національно-визвольної боротьби, ствердження ролі художнього слова в житті народу, оспівування любові до батьківщини, утвердження героїзму, мужності, віра в дійову силу та безсмертність поетичного слова, мотив радісного буяння природи, що допомагав подолати недугу, наснажував новою творчою силою.

У першу збірку «На крилах пісень» увійшли цикли «Сім струн», «Зоряне небо», «Подорож до моря», «Сльози-перли», понад 30 поезій, не об’єднаних у цикли, а також поеми «Самсон», «Місячна легенда», «Русалка». За широтою поглядів, силою і глибиною почуттів І. Франко порівнював «Сльози-перли» із «Заповітом» Т. Шевченка. У більшості віршів циклу звучать громадянські мотиви, а тема любові до України та вірного служіння їй є головною. Твір «І все-таки до тебе думка лине…» починається мотивом ностальгії (поетеса через хворобу довго перебувала за межами України), туга посилюється риторичними звертанням «Мій занапащений, нещасний краю» та метафорою «серце з туги, з жалю гине». Контрастно, як вияв мужності, звучить перший афористичний вираз: «Та сором сліз, що ллються від безсилля». Після саркастичної фрази про бездіяльний, сльозливий патріотизм вірш завершує другий афоризм, у якому сльози протиставлено образу крові. Цей символ говорить про готовність пролити власну кров за волю батьківщини. Одна з найкращих поезій цієї збірки — вірш «Contra spem spero!». Написаний 2 травня 1890 року, в час надзвичайного загострення хвороби, він звучить як гімн боротьбі за життя, за світло, за добро, вражає стрункістю форми, конкретністю думки, висловленої точно й афористично. Символічними у вірші є образи, поєднані в пари за принципом контрасту — осені і весни, сумного перелогу і барвистих квіток, льодової кори і гарячих сліз, важкого кашлю і веселої пісні, темної ночі і провідної зірки. Кожна контрастна пара символів розшифровується через творчу долю Лесі Українки і водночас має загальнолюдський зміст, адже вічним є зіткнення мрії з дійсністю. Для поетеси квітки на вбогім перелозі — це поезія, яку вона створює на терені занедбаної, гнаної культури рідного краю. Цей твір — прагнення молодої людини жити повноцінним життям. Леся Українка проголосила своє кредо і кредо тогочасного молодого покоління.

Особливе місце у першій збірці посів вірш «Досвітні вогні», сповнений невгасимої любові до вітчизни і ненависті до гніту. Твір починається картиною ночі, в образі якої уособлено самодержавство, яке не в силі побороти народ, що прагне волі. Багата й образна мова вірша. Для характеристики експлуататорського ладу вжиті відповідні епітети, метафори, порівняння: «ніч темна», «чорні широкії крила», «темнота тяжка», «хмари страшні», «навколо все спить, як в могилі». Інші тропи вжито на означення позитивних образів «досвітні огні переможні, урочі прорізали темряву ночі», «проміння ясне од сну пробудило мене». Силу, яка переможе владу темряви і засвітить зорю вільного життя, поетеса бачить у робочих людях.

Волинь і Поділля — край дитинства Лесі Українки, залишився для неї наймилішим куточком на все життя. Цикл віршів «Подорож до моря» передає схвильовані настрої, викликані образами розкішної подільської природи. У вірші «Красо України, Подолля» авторка захоплюється картинами рідного краю та виявляє стурбованість, що недоля оповиває чарівний куточок України.

Леся Українка змальовує природу в усій її величі в кожну пору року, передаючи за її допомогою найрізноманітніші людські почуття, настрої. Особливо вона любить весну. В елегії «Стояла я і слухала весну» весна виступає в образі близької подруги поетеси, котра співає їй пісні, нагадує про болісне і солодке минуле, та в голосі її бринить віра в любов, надія на щастя.

Тема призначення поета, його обов’язок перед народом, роль поезії в суспільному житті розкривається у другій збірці поетеси «Думи і мрії» (1899). До неї увійшли поеми «Давня казка», цикли «Мелодії», «Невільничі пісні», «Відгуки». Леся Українка хотіла, щоб поетична творчість була зброєю в боротьбі за соціальне та національне визволення народу. Найяскравішим прикладом цього є вірш «Слово, чому ти не твердая криця». Поетеса стверджує, що поезія — зброя. Епітетами-означеннями авторка конкретизує цю зброю — вона гартована, іскриста, єдина, меч на катів. У вірші «Поет під час облоги» звучать полум’яні заклики до боротьби, які лунають з уст поета-співця, що свідомо поділяє долю обложених. А в поемі «Давня казка» саме поет одним із перших починає боротьбу за правду, коли граф Бертольдо забуває про свої обов’язки. І хоча його кидають до в’язниці, та пісні виходять на вулицю і стають могутньою зброєю. У ліричних поезіях Лесі Українки в різних планах і варіаціях, але в тій самій ідейній значимості виступає образ поета — нащадка Прометея, який успадкував від свого предка «божу іскру» любові до людей і ненависть до гнобителів.

У 1902 р. виходить третя збірка «Відгуки», до якої увійшли такі твори, як «Дим», «Напис в руїні», «Мріє, не зрадь», «Хто вам сказав, що я слабка», цикли «Пісні про волю», «З подорожньої книжки». Вірш «Дим» написаний під впливом вражень поетеси під час подорожі до Італії на лікування. У ньому широко розгортається плин думок авторки, що породжується спочатку контрастними, а потім тотожними картинами життя трудящих в Італії та в Україні. Контрастні картини життя народу і його володарів-деспотів змальовані також і в поезії «Напис в руїні». Звертає на себе увагу лексика вірша. Іронічна лексика, слова зниженого семантичного значення вживаються для характеристики єгипетських царів. Змальовується збірний образ деспота — «видатної особи», враженого манією величі, зіпсованого владою. Він бере дарунки від поневолених, карає повстанців, жене рабів на війни, посилає їх на страшну, невільницьку роботу — і все заради власної слави. Поняття «народ» для нього не існує, є тільки «раби», ціною яких він зводить собі пам’ятник. Урочиста лексика — для уславлення творчого генія народу. Вірш завершується авторським узагальненням: історія розвитку суспільства не є історією царів; творець історії — народ.

Усе своє життя Леся Українка мріяла про щастя для свого народу. У вірші «Мріє, не зрадь» поетеса підтвердила, що вона вірна своїй мрії, за прекрасне майбутнє рідного краю вона готова пожертвувати своїм життям.

Останній ліричний твір тяжко хворої Лесі Українки — вірш «Хто вам сказав, що я слабка…». Він свідчить про незламність поетеси і її віру в безсмертя поетичного слова.

Найповніше талант Лесі Українки втілився в драматичних поемах. Спочатку письменниця випробувала себе як драматург у жанрі прозової драми, створивши в 1896 році «Блакитну троянду» та «Прощання». Перша завершена п’єса у віршованій формі — драматичний етюд «Одержима» (1901). Поетеса створює новий в українській та й світовій літературі жанр драматичної поеми. Серед цих творів такі довершені п’єси, як «Осіння казка», «В катакомбах», «Камінний господар», «Лісова пісня», «У пущі», «Оргія», «Касандра», «Бояриня», «Адвокат Мартіан».

Вірою в торжество прекрасного в житті людини позначена драма-феєрія «Лісова пісня» (1911). Джерело цього твору — чарівна природа Волині, фольклор, міфологія. У драмі виступають два світи: світ природи, фантастичних істот та світ реальний із постатями звичайних людей. У творі порушуються важливі соціальні проблеми, велика увага приділяється глибокому розкриттю внутрішнього світу героїв. Гармонійно поєднуються ліричні, епічні й драматичні елементи, високі мрії й прагнення втілюються в алегоричні образи, які набувають широкого узагальнюючого характеру.

Філософська ідея «Лісової пісні» — віра в силу і здатність людини побороти духовне поневолення, віра в здійснення високої людської мрії про майбутнє, прекрасне, творче, гармонійне життя. П’єса складається із прологу і трьох дій. Кожна дія відбувається в певну пору року. Пролог — рання провесна. Перша дія — весна, тут уже започатковано конфлікт людини і природи. Лукаш будить лісову красуню Мавку грою на сопілці, народжується їхнє кохання. Та не зберіг Лукаш свого кохання, не зберіг Мавку.

Друга дія — пізнє літо, в’яне поезія в душі Лукаша, душа роздвоюється, тимчасово перемагають сили буденщини і тьми. Мавка провалюється у підземелля того, що в скелі сидить. Третя дія — пізня осінь. Мавка рятує своїм коханням перетвореного на вовкулаку Лукаша, але сама стає через закляття Килини сухою вербою. Вона спалахує ясним полум’ям, яке перекидається на хату і палить все брудне і нікчемне. Кохання перемагає смерть. Лукаш пориває із світом буденщини, він розмовляє з тінню Мавки, а його повернення до коханої — це і є перемога ідеалів Лесі Українки.

Паралелями до історії кохання є сезонні зміни в природі та музиці сопілки. Природа відображає емоційний стан героїв: її розквіт і завмирання віддзеркалюють щасливий злет почуттів і згасання любові в Лукаша, Мавчину тугу. Коловерть року є виразом філософської ідеї повторення, минущого і водночас вічного в житті. Музика — це не тільки супровід подій. Ніжна пісня дерев’яної дудочки передає Лукашеву душу, яка зачаровує лісову дівчину. Спів сопілки — це не тільки образ краси душі, це ще й узагальнений символ мистецтва.

Героїня міфів «Мавка-нявка» душі не має. Мавці, героїні «Лі­сової пісні», даровано душу. Дівчина виплекала в собі безсмертне кохання і в дарунок за нього отримала безсмертну душу. Любов породжує бажання жити і боротись.

Мавка — це уособлення світлого гуманного начала в житті людини, високої поетичної мрії і чистого кохання, щирої дружби і волелюбності. Усіх міфологічних істот поетеса наділяє індивідуальними рисами. Лісовик і Мавка — прихильні до людей. Водяник, Куць, Злидні, Пропасниця, Потерчата — ворожі людям. Добрі стосунки людини з природою показано в драмі через угоду Лісовика з дядьком Левом, живим утіленням якої є дуб, що його дядько Лев заклявся не рубати. Фантастичні образи-персонажі, побудовані на фольклорному матеріалі, відбивають важливі риси народного життя і побуту. Вони втілюють добрі і злі сили. Лісові багатства незліченні, але в лісі є і вічно голодні злидні. У п’єсі відображено постійну боротьбу між світлими й темними силами в житті людей і природи.

Леся Українка підносить образи українського фольклору до високого рівня поетичного філософського звучання. Для цього вона широко використовує різноманітні засоби художнього зображення.

У творі багато прислів’їв, приповідок, народних виразів, що індивідуалізують мову персонажів та надають п’єсі народного колориту, емоційної забарвленості. Поетеса стикає поняття високого духовного життя з безкінечно дріб’язковим, буденним, відповідно до народних уявлень про добро і зло.

Отже, у драмі-феєрії «Лісова пісня» перемагає людина — людина мудра, творча, гармонійна, яка бореться за своє щастя, прагне краси.

Геніальна драма «Лісова пісня» вражає красою мрії, самоцвітами думки, музикою мови. Вона відкриває перед нами чари Полісся у шумах і тінях лісових, у веселкових барвах квітів, у зітханні вітру, у гомоні весняної ночі, у буйних, «безупинного руху жагучих» силах природи. Це «пісня пісень» не лише Лесі Українки, але й усієї української драматургії, твір, який варто б назвати Лесиним словом — дивоцвіт1.

Леся Українка досягла вершин творчої майстерності і відкрила нові обрії в українській літературі. Її поезія та драматургія мали яскраво виражений новаторський характер. Творчість поетеси є дорогоцінним вкладом у культурну спадщину людства.

Список рекомендованої літератури

  1. Гончар Олесь. Наша Леся // Письменницькі роздуми. — К.: Дніпро, 1980.

  2. Костенко А. Леся Українка: Худож.-докум. біографія. — К.: Дніпро, 1985.

  3. Костюченко В. Співець правди і свободи. — К.: Політ­видав України, 1971.

  4. Міщенко Л. І. Леся Українка. — К.: Рад. шк., 1986.

  5. Рильський М. Т. Слово про Лесю Українку // Статті про літературу. — К.: Дніпро, 1980.

  6. Ставицький О. Ф. Леся Українка. — К.: Дніпро, 1970.



1 Правдива іскра Прометея: Літ.-крит. ст. про Лесю Українку: Книга для вчителя. Денисюк І. О., Міщенко Л. І. Дивоцвіт / Упоряд. О. Ф. Cтавицький. — К.: Рад. шк., 1989. — 148 с.

скачати

© Усі права захищені
написати до нас