Ім'я файлу: винчи.docx
Розширення: docx
Розмір: 81кб.
Дата: 08.04.2020
скачати

Міністерство освіти і науки України

Державний заклад

«Південноукраїнський національний педагогічний університет ім. К.Д. Ушинського»

Соціально-гуманітарний факультет

Кафедра теорії практики та методичної психології

Реферат

З ІТ-технології

На тему «Леонардо да Вінчі і його модель лічильної машини»

Виконав студент

II курсу денного відділення

Спеціальності 053 Психологія

ОКР Бакалавр

Сидоренко К.В.

Викладач: к.пед.н., доц.

Яновський А.О.

Одеса 2020

Зміст

  1. Вступ 3

  2. Біографія Леонардо да Вінчі 4

  3. Вчитель або вчителі 5

  4. Творче життя 5

  5. Останні роки 7

  6. Особисте життя 8

  7. Підсумки 9

  8. Мистецтво 9

  9. Наука і техніка 10

  10. Лічильна машина да Вінчі 13

  11. Висновки 16

  12. Список літератури 17

Вступ

Леонардо да Вінчі (15 квітня 1452 – 2 травня 1519) – видатний художник і геніальний вчений, заслуги якого важко порівняти з чиїми-небудь. Народився в 1452 році поблизу міста Вінчі (звідки і сталася приставка його прізвища). Його художні захоплення не обмежуються живописом, архітектурою і скульптурою. Не дивлячись на величезні заслуги в галузі точних наук (математики, фізики і природознавства, Леонардо не знаходила достатньої підтримки і розуміння. Лише через багато років його роботи були по-справжньому оцінені.

Захоплюючись ідеєю створення літального апарату, Леонардо да Вінчі розробив спочатку найпростіший апарат (Дедала і Ікара) на основі крил. Новою його ідеєю став аероплан з повним управлінням. Однак її втілити в життя не вдалося через відсутність мотора. Також знаменитою ідеєю вченого є апарат з вертикальним зльотом і посадкою.

Вивчаючи закони рідини і гідравліку в цілому, Леонардо вніс значний внесок в теорію шлюзів, портів каналізації, перевіривши ідеї на практиці.

Знаменитими картинами Леонардо да Вінчі є "Джоконда", "Таємна вечеря",» Мадонна з горностаєм«,» Мона Ліза " і багато інших. Леонардо був вимогливий і точний у всіх своїх справах. Навіть захоплюючись живописом, він наполягав на повному вивченні об'єкта перед початком малюнка.

Рукописи Леонардо да Вінчі безцінні. Їх повністю опублікували лише в 19-20 століттях, хоча ще за життя автор мріяв видати частину з них. У своїх нотатках Леонардо відзначав не просто роздуми, а доповнював їх малюнками, кресленнями, описом.

Будучи талановитим у багатьох сферах, Леонардо да Вінчі зробив значний внесок в історію архітектури, мистецтва, фізики. Помер великий вчений у Франції в 1519 році.

Леона́рдо да Ві́нчі (італ. Leonardo da Vinci; 15 квітня 1452, селище Анкіано, поблизу Флоренції  2 травня 1519, замок Кло-Люсе, Амбуаз) — видатний італійський художник, архітектор, науковець, дослідник, винахідник, анатоміст і інженер, одна з найвизначніших постатей італійського Відродження. Дитинство


Леонардо да Вінчі народився 15 квітня 1452 року в селищі Анкіано поблизу Вінчі, укріпленої фортеці за 30 км від Флоренції, о «третій годині ночі», тобто о дев'ятій вечора за сучасним відліком часу. У щоденнику діда Леонардо зазначено (дослівний переклад): «У суботу, о третій годині ночі 15 квітня народився мій онук, син мого сина П'єро. Хлопчика назвали Леонардо. Його хрестив отець П'єро ді Бартоломео». Його батьками були 25-річний нотаріус П'єро і його кохана, селянка Катерина. Перші роки життя Леонардо провів разом з матір'ю. Його батько незабаром одружився з багатою і знатною дівчиною, але цей шлюб виявився бездітним, і П'єро забрав свого трирічного сина на виховання. Розлучений з матір'ю Леонардо все життя намагався відтворити її образ у своїх шедеврах.

В Італії того часу до позашлюбних дітей ставилися майже як до законних спадкоємців. Багато впливових людей міста Вінчі сприяли подальшій долі Леонардо. Коли Леонардо було 13 років, його мачуха померла при пологах. Батько одружився вдруге і незабаром залишився вдівцем. Він прожив 67 років, був чотири рази одружений і мав 12 дітей. Батько намагався залучити Леонардо до сімейної професії, але безуспішно: син не цікавився законами суспільства.

Леонардо не мав прізвища в сучасному розумінні; «да Вінчі» означає просто «(родом) з містечка Вінчі». Повне його ім'я — Леонардо, син пана П'єро з Вінчі (італ. Leonardo di ser Piero da Vinci).

Вчитель або вчителі

Першим вчителем Леонардо (коли йому було приблизно 15 років) вважають Андреа дель Верроккіо (італ. Andrea del Verrocchio), італійського скульптора та художника епохи Відродження. У майстерні Верроккіо, що містилася в інтелектуальному центрі тодішньої Італії — місті Флоренції, Леонардо вивчав також гуманітарні науки, тут він набув деяких технічних знань. У 1473 році, у віці 20 років, Леонардо да Вінчі отримав кваліфікацію майстра в Гільдії Святого Луки.

Творче життя

У віці 24-х років Леонардо і ще троє молодиків були притягнені до судового розгляду за анонімним звинуваченням у содомії, але їх виправдали. Про його життя після цієї події відомо дуже мало, але ймовірно, у нього була власна майстерня у Флоренції в 1476—1481 роках. Леонардо довгі роки мандрував Італією, займався математикою, інженерними справами.

У 1481 році монастир Сан Донато-а-Сісто замовив Леонардо великий вівтарний образ «Поклоніння Волхвів» (не завершений). Тоді ж почалася робота над картиною «Святий Ієронім».

У 1482 році Леонардо, будучи, за словами Вазарі, дуже талановитим музи́кою, створив срібну ліру у формі кінської голови. Лоренцо Медічі послав його як миротворця до Людовіко Сфорца в Мілан, а ліру відправив з ним як подарунок. Цього ж року Леонардо почав роботу над кінним пам'ятником Франческо Сфорца, батька Людовіко Сфорца. Протягом 10 років Леонардо да Вінчі працював над цим монументом (глиняна модель статуї була зруйнована при взятті Мілану французами 1500; відома лише за підготовчими ескізами). На цей період припадає і творчий розквіт Леонардо-живописця. У «Мадонні у скелях» (1483—1494, Лувр, Париж; 2-й варіант — 1497—1511, Національна галерея, Лондон) персонажі, розроблені Леонардо да Вінчі, представлені в оточенні дивного скелястого пейзажу, в якому відображені геологічні спостереження Леонардо да Вінчі. У середині 1480-х він створив «Мадонну Літта». У 1485 році був створений «Портрет музиканта».

У Леонардо було багато друзів і учнів. Стосовно статевих взаємин достеменних відомостей немає, оскільки Леонардо ретельно приховував цей бік свого життя. За деякими версіями, у Леонардо був зв'язок з Чечилією Галлерані, фавориткою Людовіко Сфорца, з якої він написав свою знамениту картину «Пані з горностаєм» (1488, Музей у Кракові), в якій вигини ліній повторюються у фігурі жінки і тварини, що надає картині витонченої грації.

У 1487 році було створено літальну машину — орнітоптер, заснований на пташиному польоті.

1489 року Леонардо зробив анатомічні малюнки черепів.

З 1490-х років Леонардо зосередився на архітектурі і анатомії. У 1490 була створена Вітрувіанська людина — уславлений малюнок, який іноді називають канонічними пропорціями. Він створив глиняну модель кінного монумента Франческо Сфорца, яку зруйнували французькі вояки у Мілані.

Протягом 1495—1498 роках Леонардо працював над фрескою «Таємна вечеря» в монастирі Санта-Марія делле Граціє в Мілані.

У 1499 році Мілан був захоплений французькими військами Людовика XII, Леонардо залишив Мілан, модель пам'ятника Сфорца була сильно пошкоджена.

1502 року Леонардо вступив на службу до Чезаре Борджіа, 1503 року да Вінчі повернувся до Флоренції, де конкурував з Мікеланджело, але мав з ним спільні роботи. Тут да Вінчі створив картон до фрески «Битва в Анджарії (при Ангиарі)» і картину «Мона Ліза» (Лувр, Париж).

1505 року Леонардо спостерігав і зробив начерки польоту птахів.

У 1506 році повернувся до Мілана для служби у короля Франції Людовика XII, який на той час контролював північ Італії (дивись Італійські війни). У 1507 році Леонардо вивчав будову людського ока. Працював у Мілані над кінним пам'ятником маршалові Трівульціо (1508–1512), розписував собор Святої Анни (1509 рік). 1512 року створив «Автопортрет».

У 1512 році Леонардо переїхав до Риму під заступництво папи Льва X, три роки жив у римському Бельведері, де працював над картиною «Іван Хреститель». У Бельведері да Вінчі створив серію малюнків на тему всесвітнього потопу.

Останні роки

1516 року Леонардо прийняв запрошення французького короля і оселився в його замку Кло-Люсі, де король Франциск I провів своє дитинство, неподалік від королівського замку Амбуаз. В офіційному званні першого королівського художника, механіка, інженера і архітектора Леонардо отримував річну ренту в тисячу екю. Ніколи до цього в Італії Леонардо не мав звання інженера або фортифікатора, як він себе позиціював, не маючи при цьому військового досвіду . Леонардо був не першим італійським майстром, милістю французького короля отримав «свободу марити, мислити і творити» , — до нього подібну честь поділяли Андреа Соларіо і Фра Джованні Джокондо.

Леонардо був присутній на побаченні короля Франциска I з папою Львом X у Болоньї 19 грудня 1515. Протягом 1513 — 1516 років Леонардо жив у Бельведері й працював над картиною «Іоанн Хреститель». Франциск доручив майстру сконструювати механічного лева, здатного ходити, з грудей якого з'являвся би букет лілій. Можливо, цей лев вітав короля в Ліоні або використовувався під час переговорів з папою.

У Франції Леонардо практично не малював, у майстра оніміла права рука, і він насилу пересувався без сторонньої допомоги. Проте він майстерно займався організацією придворних свят, планування нового палацу в Роморантані при задуманому зміні річкового русла, проектом каналу між Луарою і Соной, головними двозахідними спіральними сходами в замку Шамбор.

Третій рік життя в Амбуазі 67-річний Леонардо провів у ліжку. 23 квітня 1519 року він залишив заповіт, а 2 травня помер в оточенні учнів і своїх шедеврів у Кло-Люсе. За словами Вазарі, да Вінчі помер на руках короля Франциска I, свого близького друга. Ця малоймовірна, але поширена у Франції легенда знайшла віддзеркалення в полотнах Жана-Огюста-Доменіка Енгра, Ангеліки Кауфман і багатьох інших живописців. Леонардо да Вінчі був похований у замку Амбуаз. На могильній плиті вибито напис: «У стінах цього монастиря покоїться прах Леонардо да Вінчі, найбільшого художника, інженера і архітектора Французького королівства».

Його основним спадкоємцем був Франческо Мельці, який у наступні 50 років залишався головним розпорядником спадку майстра, що включав окрім картин інструменти, бібліотеку і не менше 50 тисяч оригінальних документів на різні теми, з яких до наших днів збереглася лише третина. Іншому учню Салаї та слузі Леонардо дісталося по половині виноградників да Вінчі.

Особисте життя

У Леонардо було багато друзів, були учні. Що ж стосується любовних стосунків, достовірних відомостей на цей рахунок немає, оскільки Леонардо ретельно приховував цю сторону свого життя. Одружений він не був, про романи з жінками достовірних відомостей немає. Його орієнтація є темою запеклих дискусій, починаючи з середини XVI століття до нашого часу. Дослідженням цього питання займався Зигмунд Фрейд. Ймовірно, художник мав стосунки зі своїми учнями Салаї та Франческо Мельці.[джерело?] Судові записи 1476 року свідчать, що 24-річного Леонардо та трьох інших молодиків було звинувачено в содомії з добре відомим на той час проститутом. Звинувачення були зняті за браком доказів. За деякими версіями, у Леонардо був зв'язок із Чечілією Галлерані, фавориткою Лодовіко Моро, з якої він написав свою знамениту картину «Дама з горностаєм».

Підсумки

Ще 1477 року Леонардо да Вінчі покинув майстерню Андреа дель Верроккіо і формально став самостійним майстром. Незважаючи на непогану обдарованість, його перспективи не були ні широкими, ні сприятливими.

  • Як позашлюбна дитина, він не мав прав на навчання в університеті. Все життя Леонардо був вимушений займатися самоосвітою і ніколи не знав латини, мови освічених осіб того часу. Його рукописи і щоденникові записи написані народною мовою або зашифрованим письмом.

  • Леонардо не опанував техніки фрески, що було суттєвим недоліком його художньої освіти. Статус італійського художника передбачав знання технології фрески, адже переважна більшість італійських художників його доби перш за все фрескісти (від Джотто, Мазаччо, Доменіко Гірляндайо до Рафаеля Санті і Мікеланджело).

  • Леонардо мав непродуктивний художній темперамент і нешвидкий характер. Звідси надзвичайно довгі терміни праці над кожним замовленим твором (праця роками то над портретом Мони Лізи, то над «Таємною вечерею», то над конем для монумента Сфорца). Навіть наявність численних учнів не прискорювала виконання ним замовлених картин, а кількість завершених творів залишилася відносно невеликою, що, тим не менш, не може применшити значення кожного його окремого творіння.

Мистецтво

Нині Леонардо найбільше відомий як художник. Крім того, цілком можливо, що да Вінчі міг бути скульптором: дослідники з університету Перуджі — Джанкарло Джентіліні і Карло Циці — стверджують, що знайдена ними в 1990 році теракотова голова є єдиною скульптурною роботою Леонардо да Вінчі[5], що дійшла до нас. Проте сам Да Вінчі в різні періоди свого життя вважав себе найперше інженером або ученим. Він віддавав образотворчому мистецтву не дуже багато часу і працював поволі. Тому художня спадщина Леонардо кількісно невелика, а низка його робіт втрачена або значно пошкоджена. Проте його внесок в світову художню культуру є винятково важливим навіть на тлі тієї когорти геніїв, яку дало Італійське Відродження.

Завдяки його роботам мистецтво живопису перейшло на якісно новий етап свого розвитку. Художники Ренесансу рішуче відмовлялися від багатьох умовностей середньовічного мистецтва. Це було спрямування у бік реалізму і багато було досягнуто у вивченні перспективи, анатомії, більшої свободи в композиційних рішеннях. Але в плані живописності, роботи з фарбою, художники були доволі умовні і скуті. Лінія на картині чітко окреслювала предмет, і зображення мало вигляд розфарбованого малюнка. Найбільш умовним був пейзаж, який грав другорядну роль. Леонардо усвідомив і втілив нову живописну техніку. У нього лінія має право на розмитість, бо так ми її бачимо. Він усвідомив явища розсіювання світла в повітрі і виникнення серпанку, (сфумато), між глядачем і зображеним предметом, який пом'якшує колірні контрасти і лінії. У результаті реалізм у живописі перейшов на якісно новий рівень.

Наука і техніка

Важливим джерелом вивчення поглядів Леонардо да Вінчі є його записні книжки і рукописи (близько 7 тисяч аркушів), написані розмовною італійською мовою, тому що Леонардо не знав латини. Сам він не залишив систематичного викладення своїх думок. «Трактат про живопис», складений після смерті учнем Леонардо Франческо Мельці із фрагментів, багато в чому самостійно взятих із контексту його записок, справив значний вплив на художню європейську практику і теоретичні думки. Для самого Леонардо да Вінчі мистецтво і наука були пов'язані нерозривно. Живопис він розумів як універсальну мову (подібно математиці у сфері науки), в якій втілені пропорції та перспективи виявлення розумного початку, який царює в природі.

Особливу увагу Леонардо да Вінчі приділяв механіці, називаючи її «раєм математичних наук» і бачачи в ній головний ключ до таємниць світопізнання. Він зробив спроби встановити коефіцієнти тертя і ковзання, вивчав опір металів, займався гідравлікою. Численні гідротехнічні досліди допомогли Леонардо правильно описати рівновагу рідини у посуді.

Леонардо да Вінчі цікавили проблеми польоту. У Мілані він робив багато малюнків і вивчав літальний механізм птахів різних порід і кажанів. Окрім спостережень він виконував досліди, але вони всі були невдалими. Леонардо дуже хотів побудувати літальний апарат. Він говорив: «Хто знає все, той може все. Аби дізнатися — і крила будуть!» Спочатку Леонардо розробляв політ за допомогою крил, що приводяться в рух м'язовою силою людини: ідея простого апарату Дедала й Ікара. Але потім він дійшов думки про спорудження такого апарату, до якого людина не прикріплялась, а зберігала повну свободу, щоб керувати ним; приводитися в рух апарат мав власною силою. Це по суті ідея аероплана. Щоб успішно практично побудувати і використовувати апарат, Леонардо не вистачило тільки ідеї мотора, що має достатньої сили. Леонардо да Вінчі працював над апаратом вертикального зльоту і посадки. На вертикальному «ornitottero» Леонардо планував розмістити систему втяжних сходів. Прикладом йому послужила природа: «подивися на кам'яного стрижа, який сів на землю і не може злетіти через свої короткі ноги; а коли він у польоті, втягни сходи, як показано на другому зображенні зверху. Так треба злітати з площини; ці сходи служать ногами». Що стосується приземлення, він писав: «Ці гачки (увігнуті клини), які прикріплені до основи сходів, служать для тих же цілей, що і кінчики пальців ніг людини, яка на них стрибає і при цьому тіло її не стрясається так, як було би при стрибанні на каблуках».

Вивчаючи стійкість людського ока, Леонардо да Вічні висловив правильні здогади про природу бінокулярного зору. В анатомічних дослідах його узагальнювальні результати розтинів, в деталізованих малюнках заклали основи сучасної наукової ілюстрації. Почавши від простої інвентаризації органів до вивчення функції, він розглядав організм як зразок природної механіки. Леонардо да Вінчі вперше описав низку кісток та нервів, висловив пропозиції про антагонізм м'язів, особливу увагу приділяв проблемам ембріології і порівняльної анатомії. У дослідах з виділенням різних органів у тварин Леонардо да Вінчі прагнув запровадити дослідницький експериментальний метод у біологію. Він вперше почав розглядати ботаніку, як самостійну біологічну дисципліну, виділяючи структурно-функціональні моменти. Він дав опис листкорозміщенню, геліотропізму і геотропізму, кореневого тиску та руху соків рослини.

Як учений та інженер Леонардо да Вінчі збагатив проникаючими дослідженнями майже всі сфери науки того часу, розглядаючи свої замітки і малюнки як підготовку до гігантської енциклопедії людських знань. Скептично ставлячись до популярного на той час ідеалу науковця-ерудита, Леонардо да Вінчі був найяскравішим представником нового, заснованого на експерименті мистецтвознавства. Займаючись архітектурою, він розробляв різні варіанти ідеального міста і центрально-купольного храму. На службі у правителя Мілану Людовіко Сфорца (1481—1482) Леонардо да Вінчі був військовим інженером-гідротехніком, організатором придворних свят і феєрій.

Любов до моделювання приводила Леонардо да Вінчі до геніальних конструктивних здогадок, які набагато випередили епоху; такими є ескізи проектів металургійних печей і прокатних станів, ткацьких верстатів, друкарських, деревообробних, землеробних та інших машин, підводного човна і танка, а також розроблені після ретельного вивчення польоту птахів конструкції літальних апаратів і парашута.

Записки Леонардо да Вінчі науково-технічного змісту стали відомими широкому колу дослідників лише наприкінці XVIII століття, майже через 300 років після його смерті, коли Джованні Баттіста Вентурі опублікував 1797 в Парижі опис окремих його рукописів[6], вивезених Бонапартом з Мілана.

Єдиний його винахід, що здобув визнання за його життя, — коліщатковий замок для пістолета (що заводився ключем). На початку пістолет з коліщатковим замком був мало поширений, але до середини XVI століття став популярним у дворян, особливо у кавалерії, що відбилося на конструкції лицарських обладунків, а саме: максимільянівські лати через необхідність пострілів з пістолетів стали робити з рукавичками замість рукавиць. Коліщатковий замок для пістолета, винайдений Леонардо да Вінчі, був настільки вдалим, що зустрічався і в XIX столітті.

Лічильна машина да Вінчі

Історію механічного етапу розвитку обчислювальної техніки можна почати вести з 1492 року, коли Леонардо да Вінчі (1452-1519) розробив креслення лічильної машини і описав його в своїх щоденниках, нині відомих, як двотомник «Мадридський Кодекс». Довгий час ці щоденники пролежали в невідомості в національній Бібліотеці Іспанії, поки 13-го лютого 1967 року були знайдені американськими дослідниками.

Серед креслень першого тому «Мадридського кодексу», майже повністю присвяченого прикладної механіки, вчені виявили ескіз 13-розрядного підсумовує пристрої з десятизубцовими кільцями.

Основу лічильної машини становили стрижні з двома зубчастими колесами, велике - з одного боку і маленьке - з іншого. Як видно з ескізи Леонардо да Вінчі, ці стрижні розташовувалися так, щоб маленьке колесо на одному стрижні входило в зчеплення з великим колесом на сусідньому стрижні. Таким чином десять обертів першого стержня приводили до одного повного обороту другого стрижня, а десять обертів другого - до одного повного обороту третього стрижня і так далі. Вся система складалася з тринадцяти стрижнів і приводилася в рух набором вантажів

Ймовірно, за життя Леонардо да Вінчі лічильна машина не була створена. Однак, в 1967 році доктор Роберто Гуателлі, відомий експерт з Леонардо да Вінчі, що працює на запрошення фірми IBM з 1951 року над відтворенням машин великого майстра, досліджуючи ескізи лічильної машини в «Мадридському кодексі», згадав, що бачив подібний малюнок в "Атлантичному Кодексі ".

Вивчивши обидва малюнки, доктор Гуателлі створив в 1968 році копію лічильної машини. Модель підтримувала постійне відношення десяти до одного в кожному з його 13 цифрових коліс. Після повного обороту першої ручки, колесо одиниць трохи поверталося, щоб відзначити нову цифру в межах від нуля до дев'яти.

Відповідно до пропорцією десять до одного, десятий оборот першої ручки змушує колесо одиниць здійснити повний оборот і стати на нуль, який в свою чергу зрушує колесо десятків з нуля на одиницю. Кожне наступне колесо, що відзначає сотні, тисячі і т.д., діє подібним же чином.

У порівнянні з оригінальним ескізом Леонардо були внесені невеликі поліпшення, щоб дати глядачеві більш ясну картину того, як кожне з цих 13 коліс може рухатися незалежно і все ж підтримувати пропорцію десять до одного.

Однак, протягом року щодо точності відтворення лічильної машини з'являлися заперечення, і для установки справжності механізму в університеті штату Массачусетс були проведені Академічні випробування.

Опоненти вважали, що на ескізах Леонарда да Вінчі зображено механізм пропорционирования, а не лічильна машина, і один оборот першої осі викликає 10 оборотів другий, 100 оборотів третьої і 10 в 13 - го ступеня оборотів останньої осі. Робота такого механізму, на думку противників доктора Гуателлі, не могла здійснюватися через величезної сили тертя, яку необхідно долати для обороту всіх стрижнів.

Голоси прихильників і опонентів розділилися порівну, але, тим не менш, IBM вирішила видалити спірну модель з колекції.

Висновки

До Леонардо да Вінчі, може найбільше, ніж решти діячам Відродження, підходить поняття "універсальний". Ця незвичайна людина все знав і все вмів - все, що знало й уміло його час; крім того, він передбачав багато, про що в його час ще не думали. Так, він обдумував конструкцію літального апарату і, як можна судити по його малюнках, прийшов до ідеї гелікоптера. Леонардо був живописцем, скульптором, архітектором, письменником, музикантом, теоретиком мистецтва, військовим інженером, винахідником, математиком, анатомом і фізіологом, ботаніком ... Легше перерахувати, ким він не був. Причому в наукових заняттях він залишався художником, так само як в мистецтві залишався мислителем і вченим. Легендарна слава Леонардо прожила століття і досі не тільки не померкла, але розгоряється все яскравіше: відкриття сучасної науки знову і знову підігрівають інтерес до його інженерним та науково-фантастичним малюнків, для її зашифрованим записів. Особливо гарячі голови навіть знаходять у начерках Леонардо мало не передбачення атомних вибухів. А живопис Леонардо да Вінчі, в якій, як і у всіх його працях, є щось недомовлене і все, що він робив, він робив свідомо, з повним участю інтелекту. Але він чи не з наміром накидав покрив таємничості на зміст своїх картин, як би натякаючи на бездонність, невичерпність того, що закладено в природі і людині. Леонардо як би уривається на півслові; натомість очікуваного закінчення лунають з боку або з вічності його слова: «Той, кому здасться, що це занадто багато, нехай зменшить; кому здасться мало, нехай додасть ». Спочатку малася на увазі його анатомія, але висловлювання можна тлумачити і в тому сенсі, що кожне життя є частина загальної життя, а якщо хто чого не встиг, інші за нього постараються.

Список літератури

  • Анцелиович Е. С. Леонардо да Винчи: Элементы физики. — М.: Учпедгиз, 1955. — 88 с.

  • Булгаков, Ф. И. Лионардо да Винчи // Сто шедевров искусства. — СПб. : изд. ред. «Нового журнала иностранной литературы», 1903. — С. 20.

  • Волынский А. Л. Жизнь Леонардо да Винчи. — М.: Алгоритм, 1997. — 525 с.

  • Дитякин В. Т. Леонардо да Винчи. — М.: Детгиз, 1959. — 224 с. — (Школьная библиотека).

  • Зубов В. П. Леонардо да Винчи. 1452—1519 / В. П. Зубов; Отв. ред. канд. искусствоведения М. В. Зубова. Российская академия наук. — Изд. 2-е, доп. — М.: Наука, 2008. — 352 с. — (Научно-биографическая литература). — ISBN 978-5-02-035645-0. (в пер.) (1-е издание — 1961).

  • Капра Ф. Наука Леонардо. Мир глазами великого гения. — М.: София, 2011. — 383 с.

  • Кларк К. Леонардо да Винчи: Творческая биография. — СПб.: Вита Нова, 2009 (Серия: Жизнеописания). — ISBN 978-5-93898-202-4

  • Кэмп М. Леонардо / Пер. с англ. К. И. Панас. — М.: АСТ: Астрель, 2006. — 286 с.

  • Лазарев В. Н. Леонардо да Винчи: (1452—1952) / Оформление художника И. Ф. Рерберга; Институт истории искусств АН СССР. — М.: Изд-во Академии наук СССР, 1952. — 112, [60] с. — 10 000 экз. (в пер.)

Михайлов Б. П. Леонардо да Винчи архитектор. — М.: Государственное издательство литературы по строительству и архитектуре, 1952. — 79с.
скачати

© Усі права захищені
написати до нас