1   2   3   4
Ім'я файлу: ЛЕКЦІЇ. Загальні основи дидактики.doc
Розширення: doc
Розмір: 397кб.
Дата: 07.02.2021
скачати

ЛЕКЦІЯ. ЗАГАЛЬНІ ОСНОВИ ТЕОРІЇ НАВЧАННЯ
ТЕМА І. Поняття про дидактику


  1. Сутність і завдання дидактики.

  2. Основні категорії дидактики.

  3. Закономірності і принципи навчання.

  4. Становлення та розвиток основних дидактичних систем.



  1. Сутність та завдання дидактики.


Однією із головних складових педагогіки виступає дидактика. ДИДАКТИКА – це галузь педагогічної науки, що розробляє теорію освіти та навчання. Походить від грецького слова didaktikos, що означає навчати, пояснювати, доводити.
Вперше слово дидактика вжив німецький педагог Вольфганг Ратке у 1613 р. у курсі лекцій під назвою «Короткий звіт з дидактики, або мистецтво навчання Ратихія».

У 1657 р. побачила світ фундаментальна праця Я.А.Коменського «Велика дидактика», де дидактику автор визначає як «універсальне мистецтво навчання всіх всьому». Найбільш усталений розділ педагогіки.

З часів Ратке, по суті, незмінними залишилися основні завдання дидактики

  • Чого вчити? Що вчити ( зміст освіти)

  • Як вчити? (процес і методи навчання)

  • За допомогою чого вчити? (дидактичні засоби)

  • Як вчаться? Які результати навчання?


Внесок у розробку теорії і практики навчання і освіти зробили Дж. Локк, Ж.Ж.Руссо, Й.Песталоцці, А.Дістервег, Й.Ф.Гербарт, Дж. Дьюї, Р.Штайнер, рос.вчені – Л.Виготський, Л.Занков, М.Скаткін, Ю.Бабанський, українські – В.Онищук, А.Алексюк, В.Сухомлинський, В.Шаталов, грузинський педагог Ш.Амонашвілі.

Розрізняють загальну і окрему дидактики.

Загальна дидактика охоплює систему навчання по всіх предметах і на всіх рівнях навчальної діяльності.

Окремі дидактики (предметні методики) розробляють теорію викладання окремих навчальних предметів.
Сучасні проблеми, які покликана вирішувати дидактика

  • Визначення педагогічних основ змісту освіти (розробка і впровадження державних стандартів шкільної освіти)

  • Розробка нових навчальних систем, технологій, форм і методів (в першу чергу інформаційних, комп»ютерних технологій)

  • Дидактичне забезпечення переходу старшої школи на профільне навчання

  • Подальше вдосконалення системи діагностування і перевірки знань учнів (незалежне тестування).




  1. Основні категорії дидактики.


Дидактика як система будується на основі певних дидактичних категорій.

Дидактичні категорії – це найбільш загальні і фундаментальні поняття, які відображають суттєві властивості і відношення навчального процесу. Вони утворилися як результат узагальнення розвитку дидактичної науки і практики навчання. До основних категорій дидактики належать

1. Навчання – це вид людської діяльності. Це процес засвоєння учнями інформації у вигляді знань, умінь та навичок під керівництвом (чи за допомогою) вчителя як організатора цього процесу. Навчання це важливий фактор, що стимулює розвиток особистості.

Навчання - це єдність процесів викладання й учіння.

2.Викладання – діяльність педагога, спрямована на організацію та управління пізнавальною діяльністю учнів.

3.Учіння – процес навчальної діяльності учня, завдяки якій учень оволодіває системою знань, здобуває індивідуальний досвід пізнання. Акцентована увага сьогодні. Навчити дитину вчитися. Вимога до сучасного підручника: наявність блоку організації засвоєння матеріалу- контрольні питання, вправи, завдання та ін.

4. Освіта – це результат навчання. Це система наукових знань, пізнавальних умінь і навичок, ціннісні орієнтації і світогляд людини.

5. Самоосвіта – освіта, яка набувається у процесі самостійної роботи. Вона сприяє поглибленню, рощиренню, більш міцному засвоєнню знань.

6.Знання – провідний елемент освіти.

  • Це результат процесу пізнання дійсності

  • Це адекватне відображення реальної дійсності у свідомості людини у вигляді, уявлень, суджень, понять тощо

  • Це сукупність ідей людини, в яких виражено теоретичне оволодіння предметом

  • Це засвоєна інформація на рівні творчого її застосування.

Види знань: наукові знання (на їх основі людина передбачає явища, події, контролює їх і керує ними) і житейські (особистий досвід пізнання світу, являються важливою орієнтованою основою повсякденнної поведінки людини).

Що значить засвоїти знання? Це значить:

  • Зрозуміти, усвідомити матеріал;

  • Встановити внутрішні, логічні зв»язки з тим, що вже відомо

  • Закріпити знання в пам»яті

  • Зробити їх надбанням своєї свідомості, своїх переконань

  • Виробити вміння застосовувати набуті знання на практиці.



Важливими характеристиками повноцінних знань є їх системність, усвідомленість, оперативність, гнучкість, повнота. Знання значною мірою визначають ставлення людини до дійсності, моральні погляди і переокнання, вольові риси особистості, є умовою розвитку здібностей та обдарувань.

Знання – найбільш «поверхневий» рівень засвоєння інформаціії. Глибший рівень засвоєння інформації забезпечують уміння.

Уміння – це здатність людини мобілізувати знання з метою виконання певних дій. Це пристосування знань до дії. Їх формування відбувається шляхом вправ.

Розрізняють:

  • елементарне (первинне) уміння – людина починає лише засвоювати якусь діяльність, спирається лише на знання, бо начички ще не сформованні.

  • Вміння–майстерність – вміння, що спирається і на знання, і на набуті раніше навички.

Навички в навчанні – це навчальні дії, які внаслідок багаторазового виконання набувають автоматизованого характеру. Навичка – це найбільш глибинний рівень володіння інформацією. Загальнонавчальні навики: читання, письма, розв»язування задач.

Інші категорії дидактики: закономірності і приниципи навчання, методи і зхасоби навчання, форми організації навчання та інші.


3.Закономірності та принципи навчання.
Педагогіка як наука має свої закономірності, принципи і правила навчання.
Закономірності – це об’єктивні, стійкі зв’язки і повторюючі при певних умовах взаємозв’язки між складовими частинами навчального процесу.
Перші спроби встановити педагогічні закономірності сягають доби Античності. Платон, Арістотель, Квінтіліан пробували узагальнити практику навчання у вигляді збірника правил. Сократ: призначення вчителя – це допомога народитися думці в голові учня. У Я.Коменського дидактика побудована у вигляді системи правил. А.Дістервег створив свою дидактику у вигляді 33 законів і правил навчання і т.д. Є різні класифікації.
Класифікація конкретних закономірностей навчання (І.Підласий)

  1. Дидактичні закономірності (або змістово-процесуальні). Вони визначають власне дидактичні характеристики- залежність результативності навчання від мети, методів, засобів навчання.

    • Результати навчання знаходяться в прямій пропорційній залежності від усвідомлення мети навчання учнями

    • Результати навчання залежать від методів (засобів), що застосовуються

    • Навчання шляхом діяння у 6-7 разів продуктивніше шляху слухання




  1. Гносеологічні закономірності (відносяться до сфери пізнавальної діяльності і пов»язують результати навчання з пізнавальними можливостями учнів)

  • Результати навчання прямо пропорційні умінню учнів вчитися

  • Продуктивність навчання прямо пропорційна об»єму пізнавальної діяльності учнів.



  1. Психологічні закономірності (стосуються психічних процесів сприймання, осмислення, запам’ятовування, засвоєння інформації)

  • Продуктивність навчання прямо пропорційна інтересу учнів до навчальної діяльності

  • Чим менша величина порогу подразника, тим вища чутливість аналізатора (С.Вавілов). Часто порушується вчителями: голосно ведуть уроки, стараються «перекричати» учнів: чим більше підвищуємо голос, тим менше нас слухають. Порада: читати достатньо голосно, щоб чули, і то й же час достатньо тихо, щоб слухали.

  • У підлітковому віці шкільна успішність погіршується: в 11-15 р. вона в середньому на 25% нижча, ніж у віці 6-10 і 16-17

  • «Крива забування» (закономірність нім. Психолога Еббінгауза, 1885): забування матеріалу зростає пропорційно логарифму часу, що пройшов з початку навчання. Встановлено, що забування вивченого матеріалу найбільш інтенсивно відбувається у перші години засвоєння. Через годину у пам’яті учня залишається приблизно 40% вивченого матеріалу, через 9 год. менше 30% і далі цей процес сповільнюється. Звідси: необхідність проведення закріплення різноманітними засобами відразу, домашні завдання.

  • Міцність запам»ятовування матеріалу, що вивчається, залежить від способу відтворення цього матеріалу (закон Хілгарда)

Людина засвоює 10% того, що читає, 20 % - того, що чує, 30% - того, що що чує і бачить, 70% - того, що обговорює з іншими, 89% - того, що сама переживає і 90 % - того, що навчає когось іншого.
4.Організаційні закономірності (стосуються умов організації учнівської та вчительської праці)

  • К.Ушинський: Лише така організація навчально-виховного процесу є ефективною, яка розвиває в учнів потребу в навчанні, формує бажання вчитися, приносить дітям задоволення, стимулює їхні пізнавальні можливості та розумову активність.

  • Розумова працездатність дитини залежить від стану її здоров’я, режиму розумової діяльності, статі, віку, пори року, дня тижня, часу доби.

  • Активність розумової діяльності учня залежить від тривалості роботи (добової, тижневої, річної), розкладу навчальних занять.

  1. Соціологічні закономірності (стосуються оптимальних умов функціонування учнівського колективу, шляхів подолання бар»єрів між учителями та учнями).

    1. Найбільшу ефективність навчально-виховного процесу забезпечує поєднання колективної та індивідуальної праці учнів (В.Сухомлинський)

    2. Грубе, нечуйне ставлення до дітей (дидактогенія) призводить до зниження ефективності навчання і виховання учнівського колективу в цілому й кожного з його членів зокрема (К.Ушинський)

  2. Кібернетичні закономірності (стосуються процесів керування і управління навчально-виховною системою)

  • Навчально-виховна система не може функціонувати нормально, якщо між учителем і учнями встановлюється й функціонує лише прямий і відсутній зворотній зв»язок.

  • Якість знань залежить від ефективності контролю.


Дія закономірностей не фіксується у поурочному плані. Це ніби особливий педагогічний ефір, що приникає в кожну клітину навчально-виховного процесу. Педагогічна мудрість у тім і полягає, щоб на основі знання законів і закономірностей запобігти появі небажаних впливів.

Закономірності є лише теоретичною основою для розробки й удосконалення технології н/в процесу. Практичні настанови закріплюються у принципах навчання.
Дидактичні принципи (принцип від лат. приниципіум – основа, першоначало) - це керівні ідеї, нормативні вимоги до організації і проведення дидактичного процесу. Носять характер найбільш загальних вказівок, норм, що регулюють процес навчання. Реалізуються через розгалужену систему дидактичних правил, тобто конкретних вказівок щодо того, як діяти в тій або іншій педагогічній ситуації.

У принципах зафіксовано тисячолітній досвід ефективної реалізації н/в процесу.

Зародження принципів навчання. Дидактична пам»ятка Київської Русі «Слово некоего калугера о чтеньи книг»: Не поспішайте переходити до наступного розділу, а обміркуйте, що вже прочитали, постарайтеся зрозуміти зміст тексту ( «поразумей, что глаголят книги»).

300 різноманітних принципів. Класичні принципи

1.ПРИнцип науковості. Суть: навчальний матеріал, що складає зміст шкільного навчання повинен відповідати рівню сучасної науки, подаватися в певній дидактичній системі і в певній послідовності.

Шляхи реалізації:

  • Вчитель повинен науково обґрунтовувати факти, події, явища що вивчаються

  • Давати наукові визначення, застосовувати найновішу наукову термінологію, бути в курсі останніх наукових досягнень (як психолого-педагогічної та і предметної науки)

  • Не обминати (особливо у старших класах) увагою суперечливих наукових проблем, організовувати дискусії

  • Заохочувати пошукову, дослідницьку діяльність учнів.




  1. Принцип свідомості навчання. Суть: навчання ефективно тоді, коли знання усвідомлені, глибоко і самостійно осмислені.

З часів Коменського утвердилася вимога – нічого не засвоювати без розуміння. Не зрозумівши матеріал – це значить його зазубрити. Це шлях догми.

Шляхи реалізації:

  • Чітка постановка учителем мети і завдань навчального заняття (учень повинен розуміти, що, чому я як треба робити?)

  • Застосовувати усі види і форми пізнавальної діяльності (поєднувати аналіз із синтезом, індукцію (від часткового до загального) із дедукцією, співставлення із протиставленням та ін.)

  • Логічно пов»язувати невідоме із вивченим, розкривати внутрішні, причинно-наслідкові зв»язки, навчати знаходити і виділяти головне і другорядне.

  • Включати учнів у вирішення проблемних ситуацій, пошуковий процес

  • Частіше задавати питання «Чому?»

3. Принцип систематичності і послідовності . Суть: людина лише тоді оволодіває справжніми і дійовим знаннями, коли в її мозку відбивається чітка картина навколишнього світу.

Вимога принципу - дотримання логічної послідовності як змісту, так і процесу навчання.

К.Ушинський: Голова набита уривчастими, без зв»язку знаннями, схожа на комору, в якій все безладно і де сам господар нічого не відшукає;

голова із системою без знань, схожа на крамницю,

в якій на всіх ящиках є написи, а в ящиках пусто»
Шляхи:

  • Поділ матеріалу на логічні розділи теми, параграфи, підпараграфи…

  • Виділення в кожній темі головних ідей, понять структурування матеріалу

  • Застосування у навчанні найновіших методик: складання опорних конспектів, структурно-логічних схем, алгоритмів тощо.

  • Опора на вивчене і введення його у нові системи зв»язків



4. Принцип міцності. Суть принципу: знання повинні міцно закріпитися у пам»яті учнів, стати частиною їхньої свідомості, основою поведінки.

Умови дотримання принципу:

  • Сформоване з боку учня позитивне відношення, інтерес до предмету

  • Активна пізнавальна діяльність учнів

  • Вміло організоване повторення

  • Своєчасний контроль

  • Виконання різних видів самостійної роботи


5. Принцип доступності навчання. Суть: зміст і побудова навчального процесу повинні відповідати віковим можливостям учнів, рівню їхньої підготовки і загального розвитку.

Умови, шляхи:

  • Розподіл матеріалу до віку дітей ( пропонувати до вивчення лише те, що доступне для сприймання)

  • Врахування індивідуальної навчальності учнів, темпів просування кожного вперед (категорія учнів із уповільненим мисленням – саме багато з них стають відомими згодом

  • Застосуванні досягнень методики і науки: методика «маленьких кроків» (розв»язка конкретних завдань) і»великих кроків» (узагальнення, підсумування…; при вивченні нового і складного матеріалу залучення сильніших учнів, при закріпленні і повторенні – середніх і слабких.

  • Трудність у навчанні. Подолання учнями посильних для них труднощів, зміст і способи навчання повинні дещо випереджати розвиток учнів.


6. Принцип наочності. Вимагає залучення до процесу сприймання і аналізу навчальної інформації різних органів відчуття. Чим насиченішим є унаочнення уроку, тим доступнішим буде пояснення нового матеріалу.

Краще один раз побачити, ніж сто раз почути – цей афоризм спирається на провідну роль зорових аналізаторів у сприйманні зовнішнього світу.

Органи зору пропускають у мозок майже у 5 разів більше інформації, ніж органи слуху, у 13 разів, ніж органи дотику.

Золоте правило дидактики «Все наскільки можна давати відчуттям, а саме видиме – зорові, те, що чуємо- слухові, відчуване нюхом – нюхові, те, що їмо – смакові, відчутне на дотик – дотикові, коли ж щось може бути одночасно сприйняте кількома почуттями- то треба одночасно давати кільком почуттям (Я.Коменський).

Правила використання наочності (Оглядовість, поміркованість, поєднання зі словом, наочність як джерело самостійного здобуття знань)

7. Принцип зв»язку навчання із життям (вимагає гармонійного зв»язку наукових знань із практикою повсякденного життя)

8. Принцип активності і самостійності.

9. Принцип емоційності

10.Принцип демократизації і гуманізації

4. Становлення та розвиток основних дидактичних систем

Сукупність елементів, що утворюють єдину цілісну структуру і слугують досягненню поставлених цілей прийнято називати дидактичною системою. Опис систем зводиться до характеристики цілей навчання, змісту освіти, методів, засобів, форм навчання тощо.

Три основні дидактичні системи. Кожна із них складається із різних напрямків. В основі такого поділу – різне розуміння, різні підходи до самого процесу навчання.

  1. Традиційна. Пояснювально-ілюстраційна модель.

Творці:

    • Я.Коменський (вчення про класно-урочну систему навчання; розробка дидактичних принципів і правил навчання; обгрунтування ним методу загального (масового) навчання – «Учити всіх всьому»); обгрунтування керівної ролі учителя у процесі навчання…

    • Й.Песталоцці- його теорія елементарного навчання: в основі будь-якого навчання лежать три основні елементи: число (скільки різних предметів перед очима), форма (який вони мають вигляд) і слово (як вони називаються). Від цих трьох категорій Песталоцці радив відштовхуватися при ознайомленні дітей іх оточуючим світом речей.

    • Вершиною становлення традиційної системи вважають педагогічну теорію німецького педагога Й.-Ф.Гербарта (1776-1841). Обгрунтована ним система навчання використовується і до сьогоднішнього дня. Дві основні праці: «Загальна педагогіка, виведена з мети виховання» (1806) і «Нарис педагогічних читань» (1835).

Основні положення:

а) основна роль у навчанні відводиться вчителеві, таким методам викладання, які б забезпечували систематичну передачу знань. Діяльність учня розумілася як поглиблення та осмислення тих знань, що він отримувавав від учителя…

б) обгрунтування необхідності управління дитиною. Призначення управління: привчати дітей до порядку, їх дисциплінування. «Основа управління полягає в тому, щоб зайняти дітей з тією єдиною ціллю, щоб вони не наробили дурниць…». Погрози, нагляд, накази, заборони, фізичні покарання. Пруська система…
в) обгрунтування основних етапів навчання. За Гербартом, процес навчання відбувається на 4 ступенях, формальні ступені:

  • І – ступінь ясності. Учитель ясно і доступно викладає предмет, усуваючи все, що може зашкодити його розуміння; учень запам»ятовує… Це розжовування, подріблення матеріалу …

  • ІІ – ступінь асоціації. Завдання - шляхом бесіди пов»язати новий матеріал із старими знаннями, уявленнями…

  • ІІІ – ступінь системи. Використовується таке компанування матеріалу, яке укладає його у вигляді правила чи закону.

  • ІУ – ступінь методу. Застосування набутих знань на прикладах, при розв»язанні вправ, завдань…

Така побудова призводила до зазубрювання, повторення, перевірки правильності й точності завченого.
Сучасною мовою структуру навчання складають виклад, розуміння, узагальнення і застосування. Це схема більшості уроків сьогодні.

Теорія Гербарта широко розповсюдилася у ХІХ ст. і сприяла оформленню традиційної дидактичної системи.

Основні характеристики і недоліки:

  • Передача готових знань, що підлягають заучуванню без опори на самостійну роботу (учні розучуються думати);

  • схематизм, пошук абсолютно ідеального методу навчання.

  • навчання трактується насамперед з позиції вчителя. Вчитель – суб’єкт навчання, учні – об’єкти його педагогічних впливів. (Активний учитель, пасивний учень);

  • Посередній темп вивчення матеріалу і посереднім об»єм знань…

  • Велике навантаження на пам»ять;

  • Відсутність зворотнього зв»язку;

  • Нагляд замість управління;

  • Формування особистості із заданими властивостями…



  • Однакова схема проведення навчальних занять: 75 % -комбінований урок. Розподіл часу: опитування – 20 %; пояснення нового матеріалу – 65 %; самостійна робота – 9 %; закріплення – 4 %; дом.завдання .

  • Неспроможніість врахування індивідуальних особливостей учнів;

  • Дисциплінарні заходи



Пауло Фрейре, бразильський педагог, називає цю систему «банківською». Освіта стає процессом вкладення, в якому учні є депозитаріями, а вчитель – вкладником. Це модель, за якою обсяг операцій, дозволених учням, охоплює лише приймання, розкладання по поличках та зберігання вкладеного…

Функції вчителя у «банківській» моделі

  • Вчитель вчить, а учні вчаться;

  • Вчитель знає все, а учні – нічого;

  • Вчитель думає, а за учнів думають;

  • Вчитель говорить, а учні слухають – покірно;

  • Вчитель дисциплінує, а учні підкоряються;

  • Вчитель обирає і нав»язує свій вибір, а учні погоджуються;

  • Вчитель діє, а учні мають ілюзію, що діють через дії вчителя;

  • Вчитель визначає зміст програми, а учні (яких ніхто не питав) пристосовуються до неї;

  • Вчитель зміщує владу знання з власною професійною владою, яку він встановлює на противагу свободі учнів;


У такій пояснювально-ілюстративній моделі навчання педагог повідомляє учням певну інформацію, а учні засвоюють її. Тобто вчитель „вкладає“ знання в голови учнів, яким залишається лише сприйняти, засвоїти їх, а потім відтворити. Викладання, засвоєння і відтворення – основні етапи традиційного навчання. Причому, основна функція вчителя вбачається у чіткому, доступному і зрозумілому викладі, поясненні учням навчального матеріалу – готових знань і умінь.
ІІ. У відповідь на критику традиційного підходу на початку ХХ ст. зароджуються нові підходи, теорії, які і склали основу реформаторської, прогресивістської або педоцентричної дидактичної системи.

В центрі цієї системи – теорія американського педагога, філософа Джона Дьюї (1856-1962). Його основні праці «Школа і суспільство», «Школа і дитина», «Школа майбутнього», «Моє педагогічне кредо» мали великий вплив на розвиток західної школи.
Назва «педоцентрична» тому, що Д.Дьюї пропонував будувати процес навчання, виходячи із потреб, інтересів та здібностей дитини.

«Дитина повинна стати тим сонцем, навколо якого обертаються всі освітні засоби…»
Головні положення, ідеї:

  • навчання розглядається з погляду учня – як процес учіння.

  • навчання доцільно будувати на основі потреб, інтересів та здібностей дитини.

  • навчання повинно носити самостійний, природний, спонтанний (виникати не під зовнішніми впливами, а внаслідок внутрішніх причин) характер;

  • основна мета навчання полягає в активізації пізнавальної діяльності учнів.

  • навчання слід будувати не як піднесення, заучування і відтворення готових знань, а як відкриття, пошук.

  • Роль учителя: уважно слідкувати за розвитком інтересів учнів, підкидувати їм посильні для розуміння і вирішення проблеми.

Оскільки мислення активізується в проблемних ситуаціях, коли особистість відчуває певні труднощі. Дж. Дьюї пропонував будувати навчання як розв’язування учнями під керівництвом учителя конкретних практичних проблем. Причому останні мають бути життєвими, зрозумілими і близькими для учнів. Основна ідея – „навчання через діяння, через діяльність“, яке повинно здійснюватися за такими етапами:

1) відчуття конкретного утруднення в процесі діяльності;

2) аналіз і формулювання проблеми;

3) обґрунтування гіпотез щодо її розв’язання;

4) логічна перевірка гіпотез;

5) практична перевірка гіпотез за допомогою спостережень і експериментів.
Очевидно, що виділені Дж. Дьюї етапи відображають стадії пізнавальної діяльності учнів, тоді як формальні ступені Й.-Ф. Гербарта – етапи викладацької діяльності вчителя.
У педоцентричній концепції основна функція вчителя в постановці перед учнями життєво важливих практичних проблем та організації діяльності учнів, спрямованої на їх розв’язання. Знання й уміння не виступають спеціальною метою діяльності учнів, а формуються ними мовби паралельно, під час розв’язування практичних проблем.

Дитина пізнає нове не заради нових знань, а заради діяльності, вона цікавиться саме тим, що може зробити сама. Поєднання пізнання і діяльності стало оснговою системи Дьюї.
Експериментальна дослідна школа в Чикаго.
Недоліки:

  • Переоцінка спонтанної діяльності учнів;

  • Порушення систематичності, наступності навчання, випадковість відбору матеріалу не дає всесторонього опрацювання матеріалу.

  • Неекономність навчання.


Послідовники:

Георг Кершенштейнер – теорія трудової школи

Август Лай – педагогіка дії

Селестене Френе. У Френе дитина – це діяльна істота, яка збагачує свій особистий досвід у процесі вільної дііяльності. Замість традиційних класів у системі Френе діють різноманітні лабораторії і майстерні.


Сучасна дидактика, розглядаючи навчання як єдність викладання і учіння, намагається синтезувати позитивні сторони обох дидактичних систем.
Основні сучасні дидактичні концепції

1. ПРОБЛЕМНЕ НАВЧАННЯ

Витоки: Сократ, Руссо, Дістервег, Ушинський та ін.

Суть: забезпечення активного ставлення учнів до оволодіння знаннями, інтенсивний розвиток їхньої самостійної пізнавальної діяльності, індивідуальних творчих здібностей.

Ознака: учитель не подає знання у готовому вигляді , а ставить перед учнями проблемне завдання. Проблема сама прокладає шлях до нових знань і способів дії.

Ядропроблемного навчання - проблемні ситуації.

Етапи вирішення проблемного завдання:

І.Усвідомлення проблеми, розкриття протиріччя

  • Уважно прочитати питання.

  • Відшукати вимогу питання.

  • Визначити, що дано і що необхідно знайти.

  • Пригадати, що знаємо про це явище, які причинно-наслідкові зв"язки його пояснюють.

  • Співставити раніше отримані знання і нову інформацію.

  • Виявити протиріччя.

  1. Формулювання гіпотези

  2. Доказ гіпотези

  3. Висновок


2.Розвивальне навчання.

Це активно-діяльнісний тип навчання, головною метою якого є формування самостійного творчого мислення. Це орієнтація навчального процесу на потенціійні можливості людини і на їх реалізацію.

Творці – Й.Песталоцці, Ф.Дістервег, К.Ушинський, Л.Занков, Д.Ельконін, А.Фурман.

Основна ідея – навчання не повинно плестися у хвості розвитку дитини, а повинно вести його за собою. Навчання- це керівна рушійна сила психічного розвитку дитини…
Л.Виготський виділяв два рівні в розвитку дитини:

І рівень – зона актуального розвитку – це ті якості, які вже сформувалися і дитина може діяти самостійно

ІІ рівень – зона ближнього розвитку – це ті види діяльності, які дитина покти що не в стані виконати самостійно, але з якими вона може справитися за допомогою дорослого.

Зона ближнього розвитку - це та зона, де відбувається розвивальне навчання.
Особливості:

  • Хід пізнання - від учнів

  • Перетворюючий характер діяльності (учні спостеріають, класифікують, порівнюють, групують, класифікують, роблять висновки, з’ясовують закономірності)

  • Колективний пошук

  • Створення педагогічних ситуацій спілкування на уроках, умов для природного самовираження учнів (прояв ініціативи, самостійності вибірковість у способах дії)

Гнучка структура уроків (загальні цілі і засоби організації уроків конкретизуються у залежності від призначення уроку, його тематичного змісту)


  1. Педагогіка співробітництва. Педагоги-новатори: Шалва Амонашвілі, С.Лисенкова, В.Ільїн…


В основі ідея спільної розвивальної діяльності учителя і учнів, атмосфера взаємолрозуміння, підтримки, проникнення у духовний світ один одного, спільний аналіз процессу і результатів цієї діяльності….
Формула особистісного підходу: любити + розуміти+ сприймати+ співчувати+ допомагати.
4. Технологія інтенсифікації навчання на основі знакових моделей навчального мате­ріалу (В. Шаталов).

Формування ЗУН, прискорене навчання, навчання всіх учнів з будь-якими інди­відуальними даними

Особистісно орієнтований підхід; навчання без примусу; багаторазове повторення, орієнтовна основа дій; поетапний контроль; вивчення великими блоками; динамічний стереотип діяльності, застосування опорних схем

Опорні схеми відображають основні одиниці інформації у взає­мозв’язках; робота з опорними сигналами в 5 етапів (вивчення теорії в класі, домашня самостійна ро­бота, фронтальний контроль засвоєння конспекту, усне промовляння опорного конспекту, узагальнення і систематизація); конкретизація абстрактного матеріалу; розробка системи навчальної діяльності учнів
5. Програмоване навчання – навчання за зазделегідь розробленою программою , в якій передбачені дії як учнів, так і вчителів.

6.Особистісно-зорієнтоване навчання – це тип навчання, метою якого є розвиток індивідуальних пізнавчальних здібностей кожної дитини, надання допомоги у її самовизначенні, пізнанні себе, самореалізації, формуванні культури життєдіяльності.

Роль учителя – не в прямій передачі ЗУНів, а організація відповідного навчально-освітнього середовища, де учень навчається, опираючись на особистий потенціал, використовуючи відповідну технологію навчання.
Основні принципи

  • Орієнтація не на накопичення знань за будь-яку ціну (дуже часто та ціна дуже висока – первантаження, численні стреси, хвороби), а на пробудження цікавості у пошуку знань

  • Головну увагу приділяти розивальному аспектові навчання, на відміну від перевантаження учнів фактичним матеріалом

  • Самостійне вирішення учнем питання про засоби та темпи вивчення матеріалу

  • Підвищення ролі індивідуальних засобів організації навчальної діяльності: вчитель перстає бути єдиним джерелом нової інформації, перестає мати «монополію на істину»

  • Критерії роботи учня та вчителя слід визначати не за кількістю, а за компетентними показниками результативності кожного учня, виходячи з його потенціальних можливостей.

Особистісно-зорієнтоване навчання передбачає мотивацію досягнення, спрямування до успіху, коли найбажанішим є просування вперед, інтерес до всього нового.
Формула «Коли вчителі перестануть вчити, тоді учні почнуть вчитися»

Умовами виховання інтересу є:

  • розуміння учнями змісту і значення матеріалу, що вивчається;

  • наявність нового як у змісті матеріалу, що вивчається;

  • так і в самому підході до його розгляду;

  • емоційна привабливість навчання (Авіценна –експеримент з вівцями. Помісти у дві клітки. Різниця– перша дивилася на картину із зображенням залитим сонцем пасовищем, на якому гуляли такі ж вівці, друга – із зображенням вовка, який шматував свою жертву…)

  • наявність оптимальної системи пізнавальних завдань

  • самостійність у пізнавальній діяльності я


У педагогічній літературі дидактичні системи умовно поділили на традиційні (Я. Коменський, Й. Песталоцці, Й. Гербарт та ін.) і педоцентричні[1] (Дж. Дьюї).
Для традиційної школи характерним є схематизм, пошук абсолютно ідеального методу навчання.
У традиційній системі навчання трактується насамперед з позиції вчителя. Вчитель – суб’єкт навчання, учні – об’єкти його педагогічних впливів. Ефективність навчання залежить головним чином від методів і прийомів діяльності вчителя, у зв’язку з чим основна увага приділена пошукові й обґрунтуванню ефективних методів викладання. При цьому особливості пізнавальної активності учнів, як правило, до уваги не беруться.
У такій пояснювально-ілюстративній моделі навчання педагог повідомляє учням певну інформацію, а учні засвоюють її. Тобто вчитель „вкладає“ знання в голови учнів, яким залишається лише сприйняти, засвоїти їх, а потім відтворити. Викладання, засвоєння і відтворення – основні етапи традиційного навчання. Причому, основна функція вчителя вбачається у чіткому, доступному і зрозумілому викладі, поясненні учням навчального матеріалу – готових знань і умінь.

У педоцентричній системі навчання розглядається з погляду учня – як процес учіння. Навчання доцільно будувати на основі потреб, інтересів та здібностей дитини. Педоцентричний напрямок діяльності зосереджує увагу не на методах діяльності вчителя, а на психологічних закономірностях розвитку дитини у навчанні. Отже, основна мета навчання полягає в активізації пізнавальної діяльності учнів. Оскільки мислення активізується в проблемних ситуаціях, коли особистість відчуває певні труднощі. Дж. Дьюї пропонував будувати навчання як розв’язування учнями під керівництвом учителя конкретних практичних проблем. Причому останні мають бути життєвими, зрозумілими і близькими для учнів. Основна ідея – „навчання через відкриття“, яке повинно здійснюватися за такими етапами:

1) відчуття конкретного утруднення в процесі діяльності;

2) аналіз і формулювання проблеми;

3) обґрунтування гіпотез щодо її розв’язання;

4) логічна перевірка гіпотез;

5) практична перевірка гіпотез за допомогою спостережень і експериментів.
Очевидно, що виділені Дж. Дьюї етапи відображають стадії пізнавальної діяльності учнів, тоді як формальні ступені Й.-Ф. Гербарта – етапи викладацької діяльності вчителя.
У педоцентричній концепції основна функція вчителя в постановці перед учнями життєво важливих практичних проблем та організації діяльності учнів, спрямованої на їх розв’язання. Знання й уміння не виступають спеціальною метою діяльності учнів, а формуються ними мовби паралельно, під час розв’язування практичних проблем.
Сучасна дидактика, розглядаючи навчання як єдність викладання і учіння, намагається синтезувати позитивні сторони обох дидактичних систем.
Основні сучасні дидактичні концепції

1. ПРОБЛЕМНЕ НАВЧАННЯ

Витоки: Сократ, Руссо, Дістервег, Ушинський та ін.

Суть: забезпечення активного ставлення учнів до оволодіння знаннями, інтенсивний розвиток їхньої самостійної пізнавальної діяльності, індивідуальних творчих здібностей.

Ознака: учитель не подає знання у готовому вигляді , а ставить перед учнями проблемне завдання. Проблема сама прокладає шлях до нових знань і способів дії.

Ядропроблемного навчання - проблемні ситуації.

Етапи вирішення проблемного завдання:

І.Усвідомлення проблеми, розкриття протиріччя

  • Уважно прочитати питання.

  • Відшукати вимогу питання.

  • Визначити, що дано і що необхідно знайти.

  • Пригадати, що знаємо про це явище, які причинно-наслідкові зв"язки його пояснюють.

  • Співставити раніше отримані знання і нову інформацію.

  • Виявити протиріччя.

  1. Формулювання гіпотези

  2. Доказ гіпотези

  3. Висновок


2.Розвивальне навчання.

Це активно-діяльнісний тип навчання, головною метою якого є формування самостійного творчого мислення.

Творці – Й.Песталоцці, Ф.Дістервег, К.Ушинський, Л.Занков, Д.Ельконін, А.Фурман.

Л.Виготський виділяв два рівні в розвитку дитини:

І рівень – зона актуального розвитку – це ті якості, які вже сформувалися і дитина може діяти самостійно

ІІ рівень – зона ближнього розвитку – це ті види діяльності, які дитина покти що не в стані виконати самостійно, але з якими вона може справитися за допомогою дорослого.

Зона ближнього розвитку - це та зона, де відбувається розвивальне навчання.
Особливості:

  • Хід пізнання - від учнів

  • Перетворюючий характер діяльності (учні спостеріають, класифікують, порівнюють, групують, класифікують, роблять висновки, з’ясовують закономірності)

  • Колективний пошук

  • Створення педагогічних ситуацій спілкування на уроках, умов для природного самовираження учнів (прояв ініціативи, самостійності вибірковість у способах дії)

Гнучка структура уроків (загальні цілі і засоби організації уроків конкретизуються у залежності від призначення уроку, його тематичного змісту)
3. Технологія інтенсифікації навчання на основі знакових моделей навчального мате­ріалу (В. Шаталов)

Формування ЗУН, прискорене навчання, навчання всіх учнів з будь-якими інди­відуальними даними

Особистісно орієнтований підхід; навчання без примусу; багаторазове повторення, орієнтовна основа дій; поетапний контроль; вивчення великими блоками; динамічний стереотип діяльності, застосування опорних схем

Опорні схеми відображають основні одиниці інформації у взає­мозв’язках; робота з опорними сигналами в 5 етапів (вивчення теорії в класі, домашня самостійна ро­бота, фронтальний контроль засвоєння конспекту, усне промовляння опорного конспекту, узагальнення і систематизація); конкретизація абстрактного матеріалу; розробка системи навчальної діяльності учнів
4.Особистісно-зорієнтоване навчання – це тип навчання, метою якого є розвиток індивідуальних пізнавчальних здібностей кожної дитини, надання допомоги у її самовизначенні, пізнанні себе, самореалізації, формуванні культури життєдіяльності.
Основні принципи

  • Орієнтація не на накопичення знань за будь-яку ціну (дуже часто та ціна дуже висока – первантаження, численні стреси, хвороби), а на пробудження цікавості у пошуку знань

  • Головну увагу приділяти розивальному аспектові навчання, на відміну від перевантаження учнів фактичним матеріалом

  • Самостійне вирішення учнем питання про засоби та темпи вивчення матеріалу

  • Підвищення ролі індивідуальних засобів організації навчальної діяльності: вчитель перстає бути єдиним джерелом нової інформації, перестає мати «монополію на істину»

  • Критерії роботи учня та вчителя слід визначати не за кількістю, а за компетентними показниками результативності кожного учня, виходячи з його потенціальних можливостей.

Особистісно-зорієнтоване навчання передбачає мотивацію досягнення, спрямування до успіху, коли найбажанішим є просування вперед, інтерес до всього нового.
Формула «Коли вчителі перестануть вчити, тоді учні почнуть вчитися»

Уиовами виховання інтересу є:

  • розуміння учнями змісту і значення матеріалу, що вивчається;

  • наявність нового як у змісті матеріалу, що вивчається;

  • так і в самому підході до його розгляду;

  • емоційна привабливість навчання (Авіценна –експеримент з вівцями. Помісти у дві клітки. Різниця– перша дивилася на картину із зображенням залитим сонцем пасовищем, на якому гуляли такі ж вівці, друга – із зображенням вовка, який шматував свою жертву…)

  • наявність оптимальної системи пізнавальних завдань

  • самостійність у пізнавальній діяльності



  1   2   3   4

скачати

© Усі права захищені
написати до нас