Лекція з навчальної дисципліни «Підприємництво та основи бізнесу»

Ім'я файлу: Тема 9..pptx
Розширення: pptx
Розмір: 1139кб.
Дата: 17.09.2023
скачати

МЕХАНІЗМ СТВОРЕННЯ ВЛАСНОЇ СПРАВИ

Лекція з навчальної дисципліни

«Підприємництво та основи бізнесу»

ПЛАН

1. Основні етапи створення власної справи

2. Початковий капітал та джерела його формування

3. Найменування та торгівельна марка

4. Засновницькі документи та їх підготовка

Основні етапи створення власної справи

бажання створення власної справи, щоб стати господарем, небажання працювати на когось;
відмова від попередньої кар’єри і готовність змінити свій спосіб життя;
переконаність у тому, що власна справа - заняття престижне і достойне;
можливість створення власної справи (наявність коштів, умов);
упевненість у реальності створення такої справи за умови існування необхідних зовнішніх і внутрішніх передумова.

Створення власного підприємства і виконання підприємницьких функцій – надзвичайно складна і ризикова справа, яка вимагає великої сили волі, затрат енергії, цілеспрямованості тощо. Процес створення власної справи складається з трьох стадій: підготовчої, реєстраційної та організаційної.

Означені стадії, у свою чергу, містять відповідні етапи, кожен з яких має свої завдання, роботи та заходи, покликані забезпечити реалізацію місії створення та функціонування власної справи.

Рішення про підприємницьку діяльність формується на базі підприємницької ідеї та з урахуванням оцінки наявного потенціалу майбутнього підприємця.

Підприємницька ідея (бізнес-ідея) - це конкретне цілісне знання про доцільність та можливість займатися певним видом підприємницької діяльності, а також чітке усвідомлення мети такої діяльності, шляхів та засобів її досягнення

Джерел нових ідей існує дуже багато: публікації, думки бізнесменів, працівників торгівлі, відгуки споживачів, продукція, що випускається конкурентами, науково-дослідницькі розробки. Носієм нових ідей виступає людина, тому якщо вона хоче відкрити власну справу, дуже важливо, щоб ідея відповідала її здібностям, особистим цілісним установкам.

Ідея повинна базуватись на принципі: знайти потребу та задовольнити її. В період заснування, а також в процесі функціонування власної справи власником створюється та постійно поповнюється банк підприємницьких ідей, тобто перелік товарів та послуг, які може виготовляти (надавати) підприємство. Ця робота може мати як поточний, так і перспективний характер.

Ідеї можуть бути різні: реальні та нереальні, дієві та неприбуткові і т.д. Тобто, ідеї різняться залежно від класифікаційних ознак

При виборі ідеї потенційний підприємець може керуватись такими критеріями:

знання даного виду діяльності та наявність відповідних здібностей підприємця;
мінімальна потреба у початковому капіталі;
мінімальний термін отримання результату;
можливість державної підтримки;
допустимий ризик та низький рівень конкуренції.

Коли знайдено ідею, починається обґрунтовування цілей підприємницької діяльності та проектування підприємства, при цьому слід враховувати відповідність цілей наступним вимогам:

високому рівню рентабельності;
швидкості окупності проекту;
можливості продажу продукції у максимальному обсязі;
найменшому ризику;
мобільності;
підтримці з боку авторитетних органів (податкових, фінансових);
можливостям підприємця.

При виборі місця розташування бізнесу враховують такі фактори як особливості галузі, потенційний ринок, кількість та потужність конкурентів, близькість до джерел постачання та споживачів, транспортна доступність, доступність робочої сили.

Засновнику необхідно визначитись, якими видами підприємницької діяльності він буде займатись, ще до початку процесу реєстрації. В заяві на реєстрацію він повинен буде вказати коди видів діяльності відповідно до державного класифікатора видів економічної діяльності (КВЕД). При цьому треба врахувати, що зайняття деякими видами діяльності потребує отримання ліцензії або патенту.

Проте знайти ідею й визначити вид діяльності – це ще не все, необхідно ще підібрати форму організації підприємства, а для цього слід вирішити такі завдання:

знайти свою «господарську нішу», тобто місце на ринку;
встановити спрямованість або спеціалізацію підприємства;
визначити мету своєї діяльності та накреслити способи її досягнення, тобто виробити стратегію й тактику бізнесу;
вибрати технологію виробництва;
провести аналіз й дати оцінку майбутніх споживачів та конкурентів;
проаналізувати ресурсну сировинну базу;
вивчити пільги, привілеї, складності, обмеження, перешкоди;
розробити цінову політику на свою послугу;
налагодити рекламу.

2. Початковий капітал та джерела його формування

Засновуючи власну справу, підприємець постає перед проблемою пошуку початкового (стартового) капіталу. Початковий капітал – це сума коштів, необхідних для започаткування справи.

Одній з найважливіших причин невдач в підприємництві є недостатність стартового капіталу. Отже, майбутньому підприємцю необхідно провести детальні розрахунки для того, щоб оцінити фінансові потреби в процесі заснування та функціонування бізнесу.

Величина мінімального капіталу, необхідного для започаткування справи, залежить від виду діяльності. Взагалі до складу витрат на заснування справи входять:

витрати на реєстрацію (можуть включати оплату послуг посередника);
витрати на оформлення атрибутів фірми;
оренда, купівля або будівництво приміщення, при необхідності - перепроектування приміщення;
плата за отримання ліцензії, патенту, інших дозвільних документів;
купівля або оренда виробничого обладнання, інструменту, технології;
купівля запасу сировини, матеріалів;
купівля інвентарю (меблі), офісного обладнання (компʼютерна техніка, засоби комунікації), програмного забезпечення;
витрати на персонал (пошук, найм, навчання);
витрати на рекламу та маркетингові дослідження.

Джерела формування початкового капіталу залежать від обраної організаційно-правової форми господарювання, виду діяльності. Підприємець має проаналізувати всі можливі варіанти формування первісного капіталу:

залучення власних коштів або майна (за експертними оцінками, понад 20% малих підприємств функціонують безпосередньо у помешканні власника);
отримання кредиту;
лізинг, оренда;
емісія цінних паперів;
венчурне інвестування - інвестування коштів великих компаній, банків, страхових, пенсійних та інших фондів у новостворені інноваційні фірми, що мають значний потенціал зростання і реалізують інноваційні проекти з високим рівнем ризику;
кошти бізнес-ангелів - фізичних осіб, які професійно або на аматорському рівні (мода, авантюризм, бажання набути досвіду, бути причетним до інноваційного процесу) вкладають кошти в бізнес-ідеї;
гранти та субсидії, здатні надати не тільки фінансові вкладення, але й є свідченням професійного визнання. Участь у будь-якому конкурсі, навіть за наявності тільки бізнес-ідеї, є певним тестуванням на її життєздатність та можливістю одержання консультативної допомоги від бізнес-експертів і гіпотетичних інвесторів.

За допомогою різних джерел утворюється початковий капітал підприємства або так званий статутний капітал. Статутний (складений, зареєстрований) капітал створюється внесенням вкладів засновниками (учасниками). Вкладом до статутного (складеного) капіталу можуть бути гроші, цінні папери, інші речі або майнові чи інші відчужувані права, що мають грошову оцінку (будівлі, споруди, обладнання та інші матеріальні цінності; кошти засновників; усі види майнових прав - на користування землею та іншими природними ресурсами, різними майновими обʼєктами, а також на використання винаходів, «ноу-хау» тощо). Забороняється використовувати для формування статутного (складеного) капіталу господарського товариства бюджетні кошти, кошти, одержані в кредит та під заставу, векселі, майно державних (комунальних) підприємств, яке не підлягає приватизації. Грошова оцінка вкладу учасника господарського товариства здійснюється за згодою учасників товариства, може проводитись незалежна оцінка.

Статутний капітал може поповнюватися за рахунок прибутку від господарської діяльності підприємства, а в разі потреби також додаткових вкладів учасників або випуску нових (збільшення номінальної вартості) акцій. Можливе також зменшення статутного капіталу товариства при виплаті вартості частки майна учаснику, що виходить з товариства з обмеженою відповідальністю, чи при зменшенні вартості (або викупі та анулюванні частини) акцій акціонерного товариства.

3. Найменування та торгівельна марка

Маючи гарну бізнес-ідею та необхідну суму коштів для її реалізації варто спробувати втілити мрію у життя, запустити власну справу. Для цього потрібно пройти процес реєстрації, якби отримати свідоцтво про народження власної справи. Та для законної реєстрації бізнесу він повинен мати назву.

Найменування юридичної особи повинно містити інформацію про її організаційно-правову форму та назву.

Назва повинна:

визначати товар чи послугу, які будуть вироблятися;
звучати сучасно;
створювати позитивний імідж;
легко вимовлятися і запам’ятовуватися;
не повторювати назву інших підприємств.

У найменуванні юридичних осіб забороняється використовувати:

повне чи скорочене найменування державних органів або органів місцевого самоврядування, або похідні від цих найменувань, або історичні державні найменування;
символіку комуністичного та/або націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів;
терміни, абревіатури, похідні терміни, заборона використання яких передбачена законом.

Відомості про комерційне найменування суб’єкта господарювання вносяться за його поданням до реєстрів. Словесна назва як складова частина фірмового найменування має бути відмінною від інших, оригінальною і привабливою з погляду реклами. У зв’язку з цим, сформульовані правила розробки назви підприємства, торгової марки, а саме:

1. Новизна ідеї. Тільки нові оригінальні назви здатні ідентифікувати підприємство і пропоновані ним товари і ефективно виконувати свої функції. В даний час це завдання є дуже важким, оскільки існує велика кількість назв підприємств і важко придумати що-небудь нове. Цю проблему вирішують штучно створені словесні назви, які відрізняються оригінальністю і своєрідністю. Якщо назва організації дуже сильно нагадує те, що вже існує, імʼя іншої компанії, власник цього бренду може предʼявити авторські права на це і суміжні з ним назви та вимагати не використовувати дану назву організації;

2. Незмінність (до назви звикають, вона міцно утримується у пам’яті). Це полегшує ділові контакти. Неможливо уявити, щоб всесвітньо відомі фірми «Дженерал моторз», «Пежо», «Рено», «Міцубісі», IBM раптом перейменували;

3. Асоціативність. Ця ознака має на увазі такий звʼязок між назвою фірми та її профілем, іншими характерними рисами, при яких фірмова назва викликає в свідомості уявлення про характер діяльності, продукцію, місцезнаходження підприємства. При цьому асоціативність не повинна зводитися до прямої описовості, до простої назви товару. Приклади назв, що відтворюють образ товару, послуги – Автозаз, Інкомбанк, «Солодке життя», «Урожай», «Копійка», «Ремодяг»; що відтворюють розташування магазина – «Перехрестя», «Біля вокзалу» і ін. Слід уникати надмірної жорсткості у визначенні характеру діяльності, тому що він може змінитися, зокрема внаслідок диверсифікації. Асоціативність назви повинна викликати у людини позитивні емоції, приємні уявлення, які будуть повʼязуватись з підприємством (його товаром), наприклад, «Екватор» (тепло), «Гавань» (відпочинок, затишок).

4. Лаконічність, зрозумілість. Назви фірм мають бути короткими. На думку деяких експертів, назви повинні складатися з 1-2 складів (Гном, Kodak). Лаконічне слово володіє значними перевагами з погляду сприйняття і запам’ятовування. Проте більшість назв торгових підприємств довгі і ваговиті, їх важко прочитати і запам’ятати. Наприклад, назва «Сьомий Континент».

5. Естетичність. Назва має бути благозвучною, не викликати негативних емоцій. Назва не повинна зачіпати національних, релігійних і інших відчуттів людей, нагадувати нецензурні, неприємні на слух слова чи поняття, які не сприяють авторитету фірми. Естетичністю характеризуються назви парфумерних магазинів «Віола», «Елегія», «Вальс». Необхідно, щоб шляхом заміни літер, їх перестановки або додавання не можна було трансформувати її у хибну назву, що призвело б до падіння престижу фірми.

6. Зручність у вимові. Ця ознака близько примикає до благозвучності. Відмінність між ними полягає в тому, що благозвучність має на увазі насамперед приємне звучання, тоді як зручність у вимові повʼязана з легкістю вимови. Для відповідності цій ознаці словесні знаки повинні мати чергування явних і приголосних букв. Обережність потрібна при використанні абревіатури, не відповідають даній ознаці буквені поєднання, що не мають словесного характеру (РТЗ, ГМЗ, УЗППВ і т. д.). Ознака зручності у вимові повʼязана також з ознакою лаконічності. Короткі слова, як правило, простіше для вимови, в них важче зробити помилки в наголосі. По можливості застосування іноземних слів тільки тоді, коли немає еквівалента у мові даної країни. Використання в назві підприємства іноземних слів є виправданим, якщо діяльність підприємства має відношення до закордонних товарів («Адидас», «Нокіа»).

7. Прийнятність для іноземців. Поняття естетичності для назв підприємств, що працюють на зарубіжному ринку, ширше. Чим більш інтернаціональною буде назва, тим краще. Цей підхід актуальний у тому випадку, коли у плани власників входить глобальний розвиток компанії, вихід її на міжнародний ринок, навіть якщо це здається маловірогідним і дуже далекою подією в майбутньому. Різні слова і звучання мають різне значення в різних країнах, культурах, тому буде доцільно провести невелике дослідження в цій області перед тим, як юридично закріпити за собою права на нову назву.

При всьому різноманітті назв, всіх їх можна умовно розділити на чотири групи, кожна з яких володіє як перевагами, так і деякими недоліками: описові імена, нові слова або неологізми, слова з натяком, складноскорочені слова.

Є декілька відомих прийомів, які можна використовувати в процесі придумування нової назви фірми:

використання імені або прізвища. Використання імені безпосереднього засновника фірми було досить частим явищем у минулому. Всі ми знаємо компанії Kraft, Heinz. Цей метод назви свого бізнесу і зараз користується популярністю серед підприємців. Але є деякі негативні сторони цього способу. Особиста репутація може вплинути на фінансове благополуччя фірми. Репутація фірми також може вплинути на особисту репутацію.

географічні назви. Використання назви міста, області або іншій території може значно обмежити географічний простір у разі, коли фірма побажає розширити свою діяльність і збільшити продажі. Наприклад, фірма «Житомир», що представляє свою канцелярську продукцію на київському ринку, напевно програватиме місцевій фірмі «Олівець», що проводить схожу продукцію.

назва, що описує діяльність компанії. Імʼя фірми, яке розповідає про природу її походження і основної діяльності, як правило, виходить дуже довгим і громіздким. До того ж воно не виділятиметься серед численних подібних назв. Наприклад, назва «Міжнародна Корпорація Звʼязку» (International Communication Corporation) детально описує область, в якій працює організація, але важкувато для вимови і запамʼятовування. Враховуючи особливості сучасного суспільства, багато підприємців віддають перевагу назвам лаконічнішим. Ті, хто колись починав свій бізнес, використавши описову назву, згодом перейшли до його абревіатури. Досить часто використовують слова, що не мають ніякого відношення до діяльності компанії. Наприклад, Apple Computers.

«збірні» назви. Тобто назви, складені шляхом комбінації різних слів, частин слів або початкових букв різних слів. Перевагами такої назви для фірми є те, що отримане нове слово не має словарного значення, тому може бути застосовано до будь-якої сфери бізнесу; не має обмежень в контекстах і однаково вимовляється на будь-якій мові; унікальна назва, що не викличе проблем із збігом назви іншої фірми.

В Україні існують діють нормативні вимоги щодо найменування підприємств:

найменуванні юридичної особи зазначаються її організаційно-правова форма крім органів державної влади, органів місцевого самоврядування) та назва.
найменування юридичної особи викладається державною мовою;
не може бути тотожним найменуванню іншої юридичної особи.
у найменуванні юридичної особи приватного права забороняється використання найменувань органів державної влади, місцевого самоврядування та історичних державних найменувань.
у назві юридичної особи не може бути використане слово «національний» у всіх відмінках, крім закладів (установ), які набувають статусу національного закладу (установи).
найменування відокремленого підрозділу повинно містити слова «відокремлений підрозділ» («філія», «представництво» тощо) та вказувати на належність до юридичної особи, яка створила зазначений відокремлений підрозділ
юридична особа, крім повного найменування (не більше ніж 182 символи), може мати скорочене найменування (не більше ніж 38 символів).
назва юридичної особи береться у лапки та зазначається безпосередньо після організаційно-правової форми суб’єкта господарювання.

Вдало підібрана назва сприяє створенню оригінальної емблеми, товарного знаку підприємства, слогана. Фірмове найменування може бути логотипом підприємства.

Логотип – оригінальне зображення повного або скороченого найменування підприємства (організації) або товару. Логотип – найважливіший елемент іміджу компанії. Він служить, насамперед, для ідентифікації компанії на ринку. Логотипи з’явилися для того, щоб відрізняти продукцію різних фірм в рамках однієї галузі. У сприйнятті споживача наявність логотипу або торгового знаку є гарантією якості товару. Логотип є обличчям фірми, це те, що може виділити її серед конкурентів, викликати довіру, сформувати позитивне враження, привернути нових відвідувачів.

В більшості випадків, логотип складається із наступних елементів:

графічне зображення, найчастіше - це комплекс геометричних фігур;
назва фірми або організації;
короткий слоган – необов’язковий елемент логотипу.

Фірмове найменування і його колір можуть бути юридично захищені у вигляді товарного знаку. Після відповідної реєстрації товарний знак стає власністю підприємства і не може використовуватися іншими підприємствами.

Відповідно до Цивільного кодексу України та закону «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» торговельна марка або знак для товарів і послуг (англ. trademark) – позначення, за яким товари та послуги одних осіб відрізняються від товарів та послуг інших осіб. Такими позначеннями можуть бути слова, цифри, зображувальні елементи, комбінації кольорів. Торговельну марку називають також товарним знаком, знаком для товарів і послуг, брендом, логотипом.

Торговельні марки можна розділити на декілька типів:

словесні торговельні марки - позначення, що складаються тільки із слів і поєднань літер або цифр;
зображувальні (графічні) торговельні марки - позначення, що складаються з малюнків, орнаментів, геометричних фігур;
об’ємні торговельні марки - просторові об’єкти (частіше за все оригінальні види упаковок, флакони, пляшки, тощо);
комбіновані торговельні марки - позначення, що поєднують всі або деякі елементи, що вказані вище.

Не можуть бути зареєстровані як торговельні марки:

позначення, які зображують або імітують державні герби, прапори та інші державні символи, офіційні назви держав, емблеми, найменування міжнародних організацій, гарантійні та пробірні клейма, печатки, нагороди;
позначення, які не мають розрізняльної здатності;
описові позначення;
оманливі позначення;
позначення, що схожі із торговельними марками, раніше зареєстрованими чи заявленими на реєстрацію в Україні на імʼя іншої особи для таких самих або споріднених з ними товарів і послуг.

Процедура реєстрації торговельної марки складається з наступних процедур:

Подання заявки. Заявка містить зображення торговельної марки, а також перелік товарів і послуг, щодо яких торговельна марка буде використовуватися.
Експертиза. Експертизу заявок на реєстрацію торговельної марки здійснює Український інститут промислової власності (Укрпатент).
Отримання свідоцтва. У разі проходження експертизи право власності на торговельну марку засвідчується свідоцтвом, що видається Державним департаментом інтелектуальної власності. Термін дії свідоцтва – десять років з можливістю багаторазового подальшого продовження.

Іноді торгову марку поєднують з поняттям «бренд». Бренд – комплекс понять, які узагальнюють уявлення людей про відповідний товар, послугу, компанію або особистість. Бренд може мати вигляд власного імені, символу або графічного зображення, яке представляє економічний об’єкт та однозначно з ним асоціюється в свідомості споживачів. Бренд – унікальна комбінація цінностей торгової марки, за яку споживач сплачує додаткову вартість, або просто надає перевагу при покупці, часто викликає унікальні емоції.

4. Засновницькі (установчі) документи та їх підготовка

Установчими документами субʼєкта господарювання є рішення про його утворення або засновницький договір, а у випадках, передбачених законом, статут (положення) субʼєкта господарювання.

Для індивідуальних, приватних фірм необхідним є тільки Статут; для повного та командитного товариства – Засновницький договір; для акціонерних, товариств з обмеженою відповідальністю та різних об’єднань підприємств треба мати і той, і інший засновницький документ.

Суть засновницького договору полягає в тому, що він є одним з різновидів згоди про спільну господарську діяльність з утворенням самостійної юридичної особи. Його зміст – об’єднання майна (капіталів) і підприємницьких зусиль з метою отримання прибутку. Тому основним для засновницького договору є визначення всіх параметрів взаємовідносин між учасниками фірми, насамперед майнового та організаційного характеру. Це виявляється і в структурі договору, яка має такі розділи: «Преамбула», «Предмет договору», «Загальні положення договору», «Юридичний статус фірми», «Види діяльності», «Статутний фонд і вклади засновників (учасників)», «Права та обовʼязки засновників (учасників)», «Управління фірмою», «Розподіл прибутку (доходу) та відшкодування збитків», «Решта умов», «Відповідальність за порушення договору», «Умови розірвання договору», «Умови та строки набуття договором чинності».

Завдання статуту – дати повне уявлення про правовий статус підприємства (фірми) як самостійного господарського субʼєкта, що має всі права юридичної особи, про його внутрішній механізм управління і самоуправління, режим формування і використання майна підприємств (фірм), розпорядження його коштами і прибутком. У цьому розумінні статут - це акт підприємства, що внутрішньо регламентується, доповнює та конкретизує більшість положень засновницького договору. Таке призначення статуту виявляється і в його структурі, яка, на відміну від договору, докладніша і, як правило, складається з наступних розділів: «Загальні положення», «Предмет (вид), основні цілі та напрями діяльності», «Зовнішньоекономічна діяльність», «Права фірми», «Майно фірми», «Фонди фірми», «Виробничо-господарська діяльність», «Управління фірмою та її трудовим колективом», «Організація та оплата праці», «Розподіл прибутку (доходу) та відшкодування збитків», «Облік, звітність і контроль», «Припинення діяльності фірми (реорганізація та ліквідація)».

Процес укладання засновницьких документів передбачає:

підготовчу роботу, в ході якої визначають цілі, завдання, методи організації підприємства;
попередні переговори з потенційними засновниками (учасниками) для підприємств з колективною формою власності;
збирання і узагальнення необхідних матеріалів;
створення робочої групи для розробки статуту та засновницького договору;
юридичні та економічні консультації щодо змісту засновницьких документів;
підготовку і проведення установчих зборів.

На установчих зборах розглядають:

питання створення (заснування) підприємства (фірми), форми власності та функціонування;
проекти найменування фірми та її юридичну адресу;
склад засновників;
строки розробки засновницьких документів;
організаційні питання.

Питання для опитування

1. З яких моментів складається процес прийняття рішення про створення власної справи? (слайд 3).

2. З яких стадій складається процес створення власної справи? (слайд 4).

3. Етапи підготовчої стадії. (слайд 5).

4. Етапи реєстраційної стадії. (слайд 5).

5. Етапи організаційної стадії. (слайд 5).

6. Що таке бізнес-ідея? (слайд 6).

7. Джерела підприємницьких ідей. (слайд 7).

8. За якими ознаками класифікують бізнес-ідеї? (слайд 8).

9. Які критерії вибору бізнес-ідеї? (слайд 9).

10. Вимоги до етапу обґрунтування цілей підприємницької діяльності. (слайд 10).

11. Які фактори слід враховувати при виборі місця розташування бізнесу? (слайд 11).

12. Чому вибір виду підприємницької діяльності передує процесу реєстрації бізнесу? (слайд 12).

13. Які завдання необхідно вирішити при виборі організаційної форми підприємства? (слайд 13).

14. Склад витрат на заснування справи. (слайд 15).

15. Джерела формування початкового капіталу. (слайд 16).

16. Статутний капітал. Види внесків. Що забороняється використовувати для формування статутного капіталу? (слайд 17).

17. Джерела збільшення та причини зменшення розміру статутного фонду. (слайд 18).

18. Вимоги до назв підприємств та торгових марок. (слайд 20).

19. Що забороняється використовувати у найменуванні юридичних осіб? (слайд 21).

20. Правила розробки назви підприємства. (слайд 22-28).

21. На які групи можна поділити назви? (слайд 29).

22. Прийоми, що використовуються в процесі розробки нової назви підприємства. (слайд 30-33).

23. Які нормативні вимоги до найменувань підприємств діють в Україні? (слайд 34).

24. Що таке логотип? (слайд 35).

25. Елементи та компоненти логотипу. (слайд 36).

26. Поняття товарний знак та його юридичний захист. (слайд 37).

27. Типи торговельних марок. (слайд 38).

28. Які позначення не можуть бути зареєстровані як торговельні марки? (слайд 39).

29. Як зареєструвати торговельну марку? (слайд 40).

30. Що таке бренд? (слайд 41)

31. Що таке установчі документи? Для яких організаційних форм підприємництва і які установчі документи є обов’язковими? (слайд 42).

32. Зміст засновницького договору. (слайд 43).

33. Зміст статуту суб’єкта господарювання. (слайд 44).

34. Процес укладання засновницьких документів. (слайд 45).

35. Питання які розглядають на установчих та чергових зборах засновників. (слайд 46).

Теми доповідей

Топ бізнес-ідей ХХ та ХХІ століття.
Неймінг як вид бізнесу.
Бренд-менеджмент.
Історія найвідоміших брендів, логотипів, торгових знаків та марок.
Start-up: сутність та технологія створення.

© Усі права захищені
написати до нас