Лекція 1. Юридична деонтологія як наука та навчальна дисципліна
План
Поняття та риси юридичної деонтології
Історія становлення і розвитку юридичної деонтології
Предмет юридичної деонтології
Методи юридичної деонтології
Завдання і функції юридичної деонтології
Зв’язок юридичної деонтології з іншими науками
Насамперед визначимо поняття практичної деонтології та з’ясуємо, що таке деонтологія взагалі.
Деонтологія — це розділ етичної теорії, що розглядає проблеми обов’язку, моральних вимог і нормативів.
Власне, термін «деонтологія» утворений через сполучення двох грецьких за своїм походженням слів: «деонтос» (належне) та «логос» (наука), разом — «наука про належне». Він був введений у науковий обіг на початку XIX століття відомим англійським філософом, соціологом та юристом Ієремією Бентамом у його роботі «Деонтологія, або наука про мораль», — першій спеціалізованій науковій праці з деонтологічної проблематики. Термін “деонтологія” уперше був застосований І. Бентамом для визначення вчення про мораль у цілому.
Пізніше деонтологію почали відрізняти від етичної аксіології — теорії добра і зла, моральних цінностей взагалі. Повинність (те, що повинно бути здійснено), через яку мораль передає вимоги соціальних законів, зокрема потреби суспільства і людини, набирає різних форм в особистій поведінці, загальних нормах, узагальнених принципах поведінки, моральному та суспільному ідеалі. Ці форми та їх співвідношення і вивчає деонтологія. У вужчому значенні деонтологією називають професійну етику медиків, що передбачає підвищення ефективності лікування за допомогою заходів психотерапії, дотримання лікарського етикету та ін.
Цей термін досить вдало відображує природу юридичної деонтології, яка є наукою, що покликана з'ясувати оптимальну (належну) за певних суспільних умов нормативну модель юридичної практики та систему людських і професійних якостей, якими повинні володіти юристи для успішної реалізації їхнього соціального призначення. Вироблення такої моделі, тобто цілісного уявлення про необхідні характеристики професійної юридичної діяльності, ідеальний образ юриста-професіонала та її закріплення у відповідних правових документах, має виключно важливе значення. Серед іншого, це потрібно для:
визначення стандартів юридичної освіти,
прийняття правових та інших актів, які регламентують професійне призначення, права та обов'язки юристів,
проведення періодичних перевірок їхньої професійної придатності (професійних атестацій),
створення необхідних умов для перенавчання та самовдосконалення юридичних працівників тощо.
Юридична деонтологія виникла на початку 90-х років XX ст. Нині вона перебуває на стадії становлення. Наведемо сучасне її визначення. Юридична деонтологія — це система загальних наукових знань про юридичну науку та практику, про сутність тасоціальне призначення юридичної професії, чинники, які впливають на їістан,про вимоги до практичної діяльності юристів, особистих і професійних якостей юриста, про систему формування цих якостей.
Основним змістомюридичної деонтології є знання про вимоги до професійних та особистих якостей юриста. Разом з тим юридична деонтологія включає також загальні знання про юридичну науку і практику, оскільки, по-перше, є навчальною дисципліною, з якої починається вивчення юриспруденції і повинна дати студентам загальні поняття про юридичну науку і практику; по-друге, без засвоєння знань з юридичної діяльності, її видів та змісту неможливо розглядати якості юриста, а також вимоги до юристів різних спеціальностей. Крім того, юридична деонтологія включає знання про формування якостей юриста, тому що лише зауваження, якими повинні бути якості, без опису системи їх формування не мають практичної користі. Зазначимо, що існують й інші погляди на зміст юридичної деонтології, оскільки ця система знань є новою і перебуває ще на стадії формування. Отже, юридична деонтологія:
• дає загальне уявлення про юридичну науку і практику;
• формує знання про вимоги до професійних та особистих якостей юриста;
• розкриває систему формування професійних та особистих якостей юриста, зазначає види та форми навчання юридичної діяльності.
Основне призначення юридичної деонтології полягає у:
виробленні на основі всебічного пізнання юридичної діяльності наукових рекомендацій, спрямованих на забезпечення підготовки кваліфікованих спеціалістів юридичної професії,
гарантування високої якості правових послуг, що ними надаються,
узгодження юридичної практики з потребами суспільства в цілому та кожного з його членів.
Юридичній деонтології, як науці, притаманні наступні риси:
1. Юридична деонтологія є суспільною наукою. Юридична професія являє собою один з різновидів суспільної діяльності, яка спрямована на упорядкування за допомогою права різних форм взаємодії соціальних суб'єктів, найбільш важливих процесів, що відбуваються у соціумі. А отже, і юридична деонтологія, що вивчає цю діяльність, формулює вимоги до її учасників та правила, за якими вона повинна здійснюватися, належить до числа суспільних наук.
2. Водночас, юридична деонтологія, як про це свідчить і сама її назва, — наука юридична, оскільки юридична практика, певні сторони якої вона досліджує, разом з іншими державно-правовими явищами утворює предмет правознавства.
3. Юридичній деонтології притаманні риси комплексної науки. Це виявляється у тому, що вона не обмежується з'ясуванням тільки правових аспектів діяльності юристів, а й приділяє, крім того, значну увагу моральним, політичним, психологічним, естетичним та деяким іншим її характеристикам. При цьому юридична деонтологія широко використовує знання, накопичені іншими суспільними науками (філософією, етикою, політологією, загальною та правовою психологією, соціологією, естетикою тощо).
4. Юридична деонтологія — теоретико-прикладна наука. З'ясування належних якостей учасників юридичної практики та найбільш оптимальних способів її здійснення являє для неї не суто науковий інтерес, а має безпосередньо сприяти реальним перетворенням у змісті та структурі юридичної діяльності, перетворенням, метою яких є подальша гуманізація, усунення недоліків, підвищення результативності зазначеної діяльності.
Одним з головних завдань, яке на неї покладається, є вироблення на основі вивчення фактичного стану професійної юридичної діяльності, тенденцій її розвитку, потреб суспільства у праці юристів, ідеальних (тобто досконалих, позбавлених недоліків) образів цієї діяльності.
Виключну важливість подібного моделювання відзначав ще І. Кант. За його думкою, ідеали, високі уявлення і цілі дають зразкову, правильну міру розуму, для якого поняття про те, що є в своєму роді повністю досконалим, необхідно для оцінювання та вимірювання ступеня та недостатності такої досконалості.
5. Юридична деонтологія є наукою антропологічної спрямованості. Навіть на тлі традиційно властивої для всіх інших юридичних наук гуманістичної орієнтації їхніх досліджень юридична деонтологія вирізняється підвищеною увагою до людського виміру юридичної практики: особистісних якостей її учасників, характеру стосунків між ними, внутрішньої мотивації їхньої поведінки, формами спілкування цих осіб тощо.
Серед передумов формування юридичної деонтології слід насамперед відзначити певні особливості юридичної праці як специфічного різновиду професійної діяльності. Першою з них є підвищена суспільна значущість роботи юристів, яка знаходить свій вираз у тому, що юридична діяльність має безпосереднє відношення до забезпечення, а інколи й до обмеження (наприклад, у вигляді санкцій за скоєні правопорушення) багатьох, виключно важливих для кожної людини, благ: життя, особистої недоторканності, свободи у різноманітних її проявах, честі, гідності, ділової репутації, власності тощо. При цьому є небезпека, що даним цінностям, внаслідок недостатньої кваліфікації, професійної недобросовісності та деяких інших негативних особистісних якостей представників юридичної професії, може бути безпідставно нанесена суттєва і часто непоправна шкода.
Друга передумова — це не завжди рівноправний характер стосунків, що складаються між юристами та особами, з якими вони контактують у процесі реалізації своїх службових обов'язків. Інколи це зумовлено наявністю у посадовців, які ведуть юридичні справи, владних повноважень, можливості приймати у відношенні їх фігурантів односторонні і, до того ж, обов'язкові для виконання вказівки, як-то: приписи прокурора про негайне припинення дій, відверто порушуючих закон; рішення слідчого, який розслідує кримінальну справу, про обрання щодо підозрюваної або обвинуваченої особи одного із запобіжних заходів, передбачених кримінально-процесуальним законодавством; вироки та рішення судів, за невиконання яких встановлена юридична відповідальність. В інших випадках таке домінування юристів є результатом їх кращої обізнаності з правових питань порівняно з громадянами, які не отримали систематичної правової освіти. Внаслідок цього останні, у разі звернення до юристів, не в змозі оцінити правильність їх рекомендацій, а тому вимушені повністю покладатися на порядність та компетентність юридичних працівників.
Третьою передумовою, що стимулювала виокремлення юридичної деонтології як самостійної галузі наукових знань, є неухильне зростання, особливо останнім часом, в умовах розбудови правової держави, впливу юридичної практики на перебіг громадського життя. Сьогодні юристи беруть активну участь у прийнятті та організації виконання практично всіх скільки-небудь важливих рішень, що стосуються управління суспільними справами.
Усі зазначені обставини, природно, викликали у суспільстві прагнення до створення відповідних запобіжних механізмів: розроблення та реалізації системи заходів, які б дозволили, з одного боку, звести до мінімуму випадки неналежного ставлення юристів до своїх професійних обов'язків, а з іншого — гарантувати дотримання певних стандартів здійснення юридичної діяльності.
У своїй основі такі спроби, які, до речі, є актуальними і в менш конфліктних, аніж юридична, областях суспільного життя (наприклад, у відносинах, що виникають між лікарем та його пацієнтом, викладачем та студентом, виробниками та споживачами певної продукції, а також у галузі управлінської та деяких інших сфер людської діяльності), зводилися до намагання якось узагальнити, привести в систему накопичені людством знання про норми професійної поведінки, мистецтво прийняття правильних (оптимальних) рішень в умовах соціальних практик, де існує залежність однієї людини від іншої. Саме у руслі подібних зусиль з часом в етиці відбулося відокремлення спеціального розділу цієї науки — деонтології, присвяченого проблемам обов'язку та моральних вимог. А дещо пізніше, через адаптацію даних вимог до певних видів професійної діяльності, — започаткування деонтологій окремих професій.
2.Історія становлення і розвитку юридичної деонтології
Основні етапи розвитку юридичної деонтології
Становлення юридичної деонтології відбувалося поступово та водночас за декількома напрямками. При цьому, на першому етапі її формування наукові дослідження деонтологічної спрямованості мали лише опосередковане відношення до правової діяльності, згадуваний вище І. Бентам розробляв вимоги професійного обов'язку, правила моральної професійної поведінки, головним чином, у контексті відносин володарювання (тобто стосунків, що виникають між суб'єктами, наділеними владою, і особами, на яких вона поширюється). До того ж, він розглядав такі вимоги та правила переважно в утилітарному плані, як засіб досягнення володарюючими професійного успіху, реалізації такої моделі соціальної взаємодії, яка б сприяла найвищому щастю найбільшої кількості людей.
Деякі з деонтологічних проблем, задовго до цього, ще в XVI столітті вивчалися камералістикою (або, як її ще називали — поліцейською наукою) — наукою, яка займалася на той час вивченням питань фінансів, економіки, господарства, управління.
Суттєвий вплив на процес формування юридичної деонтології, внаслідок об'єктивної схожості деяких сторін праці медиків та юристів, здійснила медична деонтологія, — галузь деонтологічної науки та учбова дисципліна, яка сформувалася набагато раніше юридичної деонтології. Зокрема, ще за часів Гіпократа відомі такі актуальні вимоги до професійної поведінки медиків, як презирство до грошей, совісливість, помірність в одязі та інших предметах побуту, повага до людей, рішучість у судженнях та діях. З тієї ж причини значну цінність для практичної діяльності юристів має й розроблена у медичній деонтології система вимог, що регламентують з метою підвищення ефективності праці лікарів характер їхнього спілкування зі своїми пацієнтами. Не випадково, певні з положень медичної деонтології, придатні в умовах юридичної практики, органічно увійшли до складу предмета юридичної деонтології.
Другий етап розвитку юридичної деонтології пов'язаний з поглибленням правової орієнтації деонтологічних досліджень. Багато в чому цьому сприяли й зусилля юристів-практиків, найбільш активні з яких намагалися з'ясувати умови результативності юридичної праці, гармонізації професійних інтересів юристів із суспільними інтересами. У данному зв'язку заслуговують на згадування американські юристи — судді Джордж Шарсвуд, який виклав свої судження про норми поведінки та професійну культуру юристів у виданому в 1854 р. курсі лекцій «Професійна етика», та Давід Гофман, що випустив у 1856 р. монографію під назвою «Курс правових досліджень», де, серед іншого, вивчалися проблеми оптимальної організації професійної юридичної діяльності.
Важливий внесок у становлення юридичної деонтології як самостійного розділу деонтологічних знань був зроблений наукою процесуального права — однією із галузей юридичної науки, що вивчає порядок та дозволені засоби розслідування та вирішення різних категорій юридичних справ (кримінальних, цивільних, адміністративних та ін.), компетенцію, права та обов'язки учасників юридичного розгляду, гарантії їхнього статусу тощо. Наприклад, відомий дореволюційний вчений-процесуаліст та цивіліст Є.В. Васьковський у роботі «Основні питання адвокатської етики», надрукованій у 1895 p., узагальнив найбільш важливі норми, з якими, на його погляд, повинна була узгоджуватися діяльність осіб, що входять до складу цієї професійної групи.
Втім, ряд цінних суджень, що мають безпосереднє відношення до осмислення призначення юристів у суспільстві та конкретизації кола їх професійних обов'язків, можна знайти у той період і у працях представників деяких інших суспільних наук. Так, видатний німецький соціолог, філософ та історик Макс Вебер в одному з розділів свого фундаментального дослідження «Господарство та суспільство», виданого у 1921 році, приділив значну увагу розгляду проблем історичної еволюції управлінської, а також її специфічного різновиду, — юридичної праці, впливу на забезпечення чіткого функціонування соціального механізму «правового персоналу» (до якого Вебер відносив керівників, суддів, інших юристів та осіб, до чиїх обов'язків входить забезпечення дотримання правових норм та застосування санкцій за їх порушення). Ним же був зроблений підтверджений у подальшому прогноз про неухильне зростання суспільного значення вказаної діяльності та посилення її спеціалізації.
Третій етап формування юридичної деонтології охоплює перші спроби видання спеціальних нормативних документів, покликаних, за задумом їхніх укладачів, визначити найбільш принципові особистісні якості, необхідні для обіймання відповідний юридичних посад. У числі документів такого роду слід відзначити розроблену у 20-х роках минулого століття Наркоматом юстиції УРСР схему атестації судових робітників. У ній були узагальнені декілька груп вимог, що висувалися відповідно до ідейно-політичних, моральних, розумових та адміністративно-організаторських якостей претендентів на посаду судді.
Цілий ряд актів аналогічного характеру видавалися й пізніше. Зокрема, заслуговує на увагу затверджена у 1982 році Міністерством вищої освіти СРСР «Кваліфікаційна характеристика юриста» із спеціальності «Правознавство», а також розроблена у 1989 році у відповідності з цим документом колективом професорів Харківського юридичного інституту (зараз — Національний університет «Юридична академія України ім. Ярослава Мудрого») Кваліфікаційна характеристика випускника юридичного вузу за спеціальністю «Правознавство».
Відмітимо, що подібна практика, пов'язана з розробкою юридичних та інших документів, які містять систематизований перелік вимог, що адресовані кожному з юристів, а також особам, що належать до окремих юридичних професій, є досить поширеною як в інших державах, так і на міжнародному рівні (Див., напр.: Кодекс поведінки посадових осіб по підтриманню правопорядку (прийнятий Генеральною асамблеєю ООН 17 грудня 1979 р.) та додаток до нього; Основні принципи етики поліцейської служби (затверджені 9 травня 1979 р. Парламентською Асамблеєю Ради Європи, Резолюція № 690); Кодекс деонтології національної поліції Франції (затверджений декретом Уряду № 86592) та інші.).
Четвертий етап становлення юридичної деонтології, який триває ще й досі, розпочався у 70-х роках минулого століття, коли у вищих юридичних учбових закладах тоді ще Союзу РСР було запроваджено викладання невеликого за обсягом учбового курсу «Введення у юридичну спеціальність». Мета даного курсу полягала у формуванні у студентів первинного уявлення про їх професійне призначення, основні різновиди юридичної діяльності, у забезпеченні засвоєння ними системи обов'язкових вимог, яким повинен відповідати юрист. Приблизно у той же час (у 1976 р.) відомий російський вчений — теоретик права С.С. Алексеев видав підручник за схожою тематикою. Ці дві обставини суттєво прискорили процес подальшого розвитку юридичної деонтології.
Проте визначальною подією в її формуванні став вихід у 1987 р. за редакцією професорів В.М. Горшеньова та В.В. Комарова навчального посібника «Юридична деонтологія» та введення одночасно з цим замість вищезгаданого курсу для студентів Харківського юридичного інституту (пізніше Національного університету «Юридична академія України ім. Ярослава Мудрого») навчальної дисципліни «Юридична деонтологія».
Зараз юридична деонтологія являє собою швидко прогресуючу галузь юридичної науки, відповідний учбовий курс якої викладається майже в усіх юридичних учбових закладах України, а також інших держав, що виникли на теренах колишнього Союзу РСР. Підтвердженням цього є поява великої кількості наукових публікацій та нової навчально-методичної літератури з деонтологічної проблематики, регулярного проведення наукових обговорень з цих питань.
1 2 3