Лекція 9.
Тема: Увага
Мета: дати загальну психологічну характеристику уваги як функції психічної активності;
проаналізувати найвідоміші теорії уваги; розглянути основні властивості та види
уваги; розкрити значення уваги в освітньо-виховній діяльності.
План:
1. Загальна психологічна характеристика уваги.
2. Теорії уваги:
- психофізіологічна,
- моторна,
- теорія уваги як інтеріоризованої дії розумового контролю,
- когнітивні концепції.
3. Властивості уваги.
4. Класифікації уваги.
5. Формування уважності та психолого-педагогічні засади подолання неуважності.
1. На сьогодні виокремлюють 5 основних стадій психічної активності людини: 1) глибокий сон (зі своїми фазами), 2) дрімотний стан (проміжний між сном і неспанням), 3) спокійне неспання (зокрема, стан релаксації), 4) активне неспання (виконання звичного виду діяльності), 5) надмірно активне неспання (пов’язане з максимальним залученням фізичних і психічних ресурсів організму при виконанні, наприклад, певного відповідального завдання). Їх можна узагальнити у 2 основні стани: сон і неспання. Із наростанням стадій неспання (3, 4, 5-ої) зростає і значення такої психічної функції, як увага.
Увага – це спрямованість і зосередженість психічної активності суб’єкта (людини) в певний конкретний момент часу на певному матеріальному або ідеальному об’єктові (виконанні якихось предметних дій, власних міркуваннях чи емоціях, бесіді з близькою людиною, спогадах про вчорашній день і т.д.). Спрямованість – увагу можна порівняти із промінчиком світла у темряві, котрий кудись спрямований, щось освітлює. Зосередженість – міру уважності людини до чогось можна образно порівняти зі ступенем занурення у підводні глибини, що пов’язане з віддаленням від іншого – наземного – світу. Так, чим більш уважна людина до певного предмету, іншої людини, теми розмови тощо, тим більше вона віддаляється, стає неуважною до інших аспектів свого життя та світу. Тому часто говорять про «несправжню неуважність».
Увага займає особливе місце серед усіх інших психічних процесів і станів: пізнавальних, емоційних, вольових. Не будучи самостійною, тобто, не маючи власного специфічного продукту, вона наскрізь пронизує усі інші процеси. Адже від уважності людини залежить якість та успішність виконання нею різних видів діяльності (особливо нових), зокрема, продуктивність запам’ятовування та відтворення важливої інформації. Загалом в увазі проявляється вибірковий характер ставлення особи до навколишніх об’єктів, що пов'язаний зі сферою її поточних потреб і мотивів. Так, на екскурсії зголоднілі діти будуть уважними не стільки до витворів природи чи пам’ятників культури, скільки до закладів громадського харчування; гуляючи по певному місту вперше, архітектор насамперед зверне увагу на його архітектуру, психолог – на обличчя місцевого населення, філолог – на його говірку і т.д. Увага, належний стан уважності дітей – одна з найнеобхідніших умов успішної навчальної діяльності. Природа, механізми, чинники підтримання уваги по-різному розглядаються у різних теоріях.
2. Найбільш відомими теоріями уваги є наступні:
1) Психофізіологічна або рефлекторна теорія уваги (І.М.Сєчєнов, І.П.Павлов, О.О.Ухтомський). Пояснює функціонування уваги через механізми роботи головного мозку – його кори та підкірки, що пов’язані з впливом об’єктів навколишнього середовища. Так, мимовільну увагу викликає потужний вроджений орієнтувальний рефлекс (рефлекс «Що таке?») на все нове та незвичне. Загалом, згідно з теорією І.П.Павлова, в основі уваги до певного об’єкту лежить виникнення та відносна стабільність оптимального осередку збудження у корі головного мозку – найбільш активної на певний конкретний момент часу її ділянки. У концепції О.О.Ухтомського аналогічна ділянка кори головного мозку отримала назву зони домінанти. У ній найбільш легко та активно утворюються нові тимчасові умовні нервові зв’язки. Згідно із законом негативної індукції, така зона автоматично послаблює збудження у сусідніх ділянках кори, посилюючись за їх рахунок. Таким чином, для посилення уваги до певного конкретного об’єкту не варто усувати з поля свідомості усі сторонні подразники, просто необхідно слідкувати, щоб вони не ставали надто інтенсивними.
2) Моторна теорія уваги (Т.Рібо, М.М.Ланге). Пояснює функціонування уваги через взаємодію психічних процесів із процесами рухової активності різних частин і систем організму. Так, на думку згаданих науковців, в основі будь-якої уваги, її виникнення та підтримання лежить рух – а якщо точніше, то як свідомі рухові налаштування людини (наприклад, повернення голови до джерела звуку), так і несвідомі фізіологічні реакції (наприклад, «так цікаво, що аж подих затамував»). Отже, згідно з цією теорію, уміння керувати власною увагою нерозривно пов’язане зі здатністю керувати різними рухами та окремими фізіологічними станами власного організму.
3) Теорія поетапного формування уваги як дії контролю (П.Я.Гальперін). Пояснює сам процес формування уваги через принцип інтеріоризації як перехід зовнішньої (матеріалізованої) дії у внутрішню. Так, згідно з дослідженнями П.Я.Гальперіна, у кожній дії людини є орієнтувальна, виконавча та контрольна частини. Так ось остання і пов’язана з увагою. При цьому вона стає власне увагою тільки тоді, коли функція контролю поступово згортається, автоматизується, стає внутрішнім процесом (наприклад, спочатку дитина контролює певну свою дію вголос, часто звіряється за взірцем, а вже потім робить все швидко, за внутрішнім планом діяльності).
4) Когнітивні (інформаційні) концепції уваги (Бродбент, Трейсман, Дойч і Дойч, Норман). Їх розробники розуміють увагу, насамперед, як функцію фільтрації інформації, відбору її більш важливих у кожній конкретній ситуації елементів; а також досліджують психофізіологічні та психологічні механізми вибірковості уваги. В рамках концепцій цього типу існують два основні підходи до пояснення такої селективної функції уваги: 1) модель, наприклад, Бродбента – він вважає, що первинна фільтрація інформації відбувається ще на входах у сенсорні системи індивіда (в аналізаторах), 2) модель, наприклад, Дойча й Дойча, згідно з якою первинній сенсорній обробці підлягає уся інформація, а вже потім приймається рішення про її важливість чи неважливість.
3. Властивості уваги:
1) Об’єм – це та кількість об’єктів або складових певної порції інформації, котрі людина може втримувати в зоні чіткої свідомості одночасно (5 + - 2),
2) Зосередженість – міра сконцентрованості індивіда на певному об’єкті,
3) Стійкість – відносна стабільність уваги упродовж певного проміжку часу,
4) Переключуваність – свідоме перенесення уваги з одного об’єкта на інший,
5) Розподіл – здатність виконувати декілька дій чи видів діяльності одночасно, при цьому найбільш свідомо виконується якась одна, тоді як інші – більш автоматизовано.