Ім'я файлу: Лекція 3..docx
Розширення: docx
Розмір: 113кб.
Дата: 14.11.2021
скачати
Пов'язані файли:
Лекція 5..docx
Розширення: docx
Розмір: 113кб.
Дата: 14.11.2021
скачати
Пов'язані файли:
Лекція 5..docx
Лекція 3. Система навчання дошкільників іноземної мови
План1. Поняття “система навчання” та її зміст.
2. Комунікативний підхід у навчанні ДДВ ІМ.
3. Цілі навчання дошкільників ІМ.
4. Зміст навчання дошкільників ІМ.
5. Принципи навчання дошкільників ІМ.
6. Методи навчання дошкільників ІМ.
7. Засоби навчання дошкільників ІМ.
1. Поняття “система навчання” та її зміст
Системою називається будь-яке складне явище, до якого входять численні елементи, котрі утворюють певну сукупність завдяки наявності між ними внутрішніх зв’язків. В методиці навчання ІМ термін “система” застосовується давно. Ми говоримо про систему навчання мови, систему вправ, систему занять тощо. Системний підхід вважається одним із провідних методологічних принципів дослідження в будь-якій галузі знань.
Кожна система має свою структуру. Кожний елемент, що входить до цієї структури, розглядається як підсистема. Ієрархічна залежність підсистем визначається супідрядністю їх функцій: функціонування кожної з них і всіх разом спрямоване на досягнення однієї мети.
Навчання ІМ у ДНЗ визначається як система, функціонування якої обумовлюється багатьма чинниками. Головними з них є: характер соціального замовлення на сучасному етапі розвитку суспільства, цілі навчання та виховання, принципи і зміст навчання ІМ та інші.
Існують різні підходи до описання системи навчання ІМ. Одним із таких підходів, запропонованих І.Л. Бім, є тлумачення системи навчання ІМ як багаторівневої ієрархічної будови, в межах якої визначається характер взаємодії усіх елементів, що складають систему навчання ІМ.
І.Л. Бім виділяє три рівні у структурі системи навчання ІМ.
На першому рівні система навчання розглядається із загальних позицій як система, що створює взаємодію методики як науки та всієї об’єктно-предметної галузі. На цьому рівні у процесі взаємодії двох підсистем методики як науки та її об’єктно-предметної галузі відбувається збільшення обсягу теоретичних знань з методики навчання ІМ і посилення управління практикою навчання з боку теорії.
На другому рівні система навчання співвідноситься зі сферою навчання конкретної ІМ. На цьому рівні навчання ІМ розглядається як складна ієрархічна система, що наповнена конкретним змістом, спрямованим на навчання конкретної ІМ.
На третьому рівні система навчання ІМ розглядається як реальний навчально-виховний процес, головними компонентами / підсистемами якого є вчитель, учні та матеріальні засоби навчання (див. рис. 1).
Рис. 1. Система навчання іноземної мови (за І.Л. Бім)
2. Комунікативний підхід у навчанні ДДВ ІМ
Термін “підхід” означає загальну вихідну концептуальну позицію, яка є вирішальною у розгляді і визначенні інших підпорядкованих концептуальних положень. Іншими словами, “підхід” означає стратегію навчання.
В сучасній методичній літературі виділяють чотири основні підходи:
– Біхевіористський підхід визначає оволодіння ІМ як сформованість реакцій на іншомовні стимули.
– Інтуїтивно-свідомий підхід передбачає оволодіння ІМ на основі моделей в інтенсивному режимі з наступним усвідомленням їх значення і правил оперування ними.
– Свідомий пізнавальний підхід спрямовує діяльність учня передусім на засвоєння правил використання лексико-граматичних моделей, на основі яких здійснюється свідоме конструювання висловлювань.
– Комунікативний підхід передбачає органічне поєднання свідомих і підсвідомих компонентів у процесі навчання ІМ, тобто засвоєння правил оперування іншомовними моделями відбувається одночасно з оволодінням їх комунікативно-мовленнєвою функцією.
Комунікативний підхід в найбільшій мірі відбиває специфіку ІМ як навчального предмета в ДНЗ. Цей підхід визначився в результаті методичного осмислення наукових досягнень в галузі лінгвістики – теорії комунікативної лінгвістики і психології та теорії діяльності, що знайшло відображення в роботах з психології та методики навчання ІМ (О.О. Леонтьєв, І.О. Зимня, Ю.І. Пассов, С.П. Шатілов, Г.В. Рогова та інші).
Реалізація комунікативного підходу у навчальному процесі з ІМ означає, що формування іншомовних мовленнєвих навичок і вмінь відбувається шляхом і завдяки здійсненню дошкільником іншомовної МД. Тобто оволодіння засобами спілкування (фонетичними, лексичними, граматичними) спрямоване на їх практичне застосування у процесі спілкування. Оволодіння уміннями говоріння та аудіювання здійснюється шляхом реалізації цих видів МД у процесі навчання в умовах, що моделюють ситуації реального спілкування. У зв’язку з цим навчальна діяльність дошкільників організується таким чином, щоб вони виконували вмотивовані дії з мовленнєвим матеріалом для вирішення комунікативних завдань (КЗ), спрямованих на досягнення цілей та намірів спілкування.
З позицій комунікативного підходу процес навчання ІМ будується адекватно реальному процесу мовленнєвого спілкування, тобто процес навчання є моделлю процесу мовленнєвої комунікації. Проте процес навчання не може повністю співпадати з процесом комунікації, який має місце в реальному житті, оскільки навчання ІМ в ДНЗ відбувається в умовах рідномовного оточення. Тому йдеться тільки про максимальне зближення процесів навчання і реального спілкування за такими найважливішими параметрами як комунікативно-вмотивована мовленнєва поведінка вчителя та дітей і предметність процесу спілкування, що забезпечується ретельним відбором комунікативно-мовленнєвих намірів, тем, ситуацій, які віддзеркалюють інтереси та потреби ДДВ.
Прийнятий в сучасній методиці комунікативний підхід до навчання ІМ зумовлює вибір цілей, згідно з якими визначаються принципи, зміст, методи, прийоми та засоби навчання.
3. Цілі навчання дошкільників ІМ
Дошкільне виховання і освіта – вихідна ланка у системі безперервної освіти, становлення і розвитку особистості.
Визначення цілей навчання дає відповідь на запитання “З якою метою навчати?”
Метою навчання ІМ учнів будь-якого віку є оволодіння ІМ як засобом спілкування і здійснення в цьому процесі виховання, освіти і розвитку особистості (формування комунікативної компетентності).
Державним освітнім стандартом з ІМ проголошено чотири цілі навчання (практичну, виховну, освітню і розвивальну), які визначають очікувані результати навчальних досягнень дітей в оволодінні ІМ за період навчання в ДНЗ.
Практична мета, яка є провідною, передбачає практичне опанування дошкільниками умінь мовлення на рівні, достатньому для здійснення іншомовного спілкування в аудіюванні та говорінні в типових ситуаціях. Оволодіння ДДВ іншомовним спілкуванням передбачає формування у них певного рівня комунікативної компетентності, яка реалізується за допомогою мовленнєвих умінь, розвинених на основі мовних, лінгвокраїнознавчих, країнознавчих знань та навичок мовлення. Основні мовленнєві вміння включають:
– вміння здійснювати усне спілкування в типових ситуаціях навчально-трудової, побутової і культурної сфер спілкування;
– вміння розуміти на слух основний зміст нескладних автентичних текстів.
Враховуючи психофізіологічні особливості ДДВ щодо засвоєння ними ІМ, реалізація іншомовного усного спілкування є обмеженою у плані різноманітності і складності лексико-граматичного оформлення, тематики і ситуацій спілкування.
Дошкільники мають засвоїти програмний мовний матеріал як засіб оформлення або розуміння висловлювань у процесі спілкування на рівні, визначеному стандартом. Для цього дітям необхідно зрозуміти і засвоїти комунікативні функції засобів спілкування для їх коректного вживання у відповідних мовленнєвих ситуаціях, уміти самостійно відбирати саме ті мовні і мовленнєві засоби, що є оптимальними для реалізації комунікативного наміру та адекватними в соціально-функціональному плані ситуації спілкування.
Освітня мета досягається шляхом освіти ДДВ засобами ІМ, що, у свою чергу, передбачає:
– усвідомлення дошкільниками суті мовних явищ;
– порівняння явищ ІМ, що вивчається, з рідною мовою;
– залучення до діалогу культур (іншомовної та рідної);
– оволодіння знаннями про культуру та традиції країни, мова якої вивчається;
– уміння вчитися.
Освітня мета реалізується у процесі навчання на базі навчального матеріалу, наприклад, текстів для аудіювання тощо.
Розвивальна мета реалізується у процесі оволодіння дошкільниками пошукової діяльності, усвідомлення явищ як своєї, так і іншої дійсності, їх подібності та розбіжності. Передбачається розвиток у дошкільників:
– умінь переносу знань та навичок у нову ситуацію на основі здійснення проблемно-пошукової діяльності;
– мовленнєвих здібностей (фонетичного та інтонаційного слуху, мовної здогадки, імітації, логічного викладення думок тощо);
– інтелектуальних і пізнавальних здібностей (різних видів пам’яті – слухової й зорової, оперативної та тривалої, уваги – довільної та мимовільної, уяви тощо);
– готовності до участі в іншомовному спілкуванні.
Виховна мета реалізується через систему особистого ставлення до нової культури у процесі оволодіння цією культурою.
Передбачається виховання у дошкільників:
– культури спілкування, прийнятої в сучасному цивілізованому світі;
– ціннісних орієнтацій, почуттів та емоцій;
– позитивного ставлення до ІМ, культури народу, який розмовляє цією мовою;
– розуміння важливості оволодіння ІМ і потреби користування нею як засобом спілкування;
– таких рис характеру як доброзичливість, толерантність, колективізм, активність, працьовитість.
Виховання дошкільників у процесі навчання ІМ забезпечується підбором навчального матеріалу (текстів, малюнків, ситуацій тощо), в якому відображені загальнолюдські моральні цінності; застосуванням у процесі навчання проблемних завдань, вирішення яких потребує від дитини висловлення своїх почуттів, поглядів, критичної оцінки і своєї власної думки щодо різних подій, стосунків, фактів, які відображені в інформативному навчальному матеріалі.
У процесі навчання всі цілі реалізуються одночасно, у комплексі. На певному відрізку навчального процесу цілі набувають конкретного змісту як відображення конкретних результатів, що мають бути досягнуті по завершенні даного ступеня навчання. Наприклад, практична мета може передбачати розвиток певних мовленнєвих навичок або вмінь; освітня мета на цьому ж відрізку навчального процесу спрямовується на усвідомлення особливостей вживання даного іншомовного явища в порівнянні з таким же в рідній мові; виховна мета може передбачати (це залежить від змісту навчального матеріалу) виховання доброти та співчуття до живої природи; розвиваюча мета спрямовується на розвиток навчально-інтелектуальних умінь.
Метою навчання ІМ дошкільників є сприяння своєчасному розвитку дитини, збагаченню її інтелектуальної, емоційної, моральної, вольової сфери у процесі формування елементарної іншомовної комунікативної компетентності.
Розвивальна, виховна та освітня цілі навчання дошкільників ІМ набувають пріоритетного значення у порівнянні з практичною ціллю, а не навпаки. Процес навчання ІМ має бути засобом соціалізації дитини, допомагати розкрити її особистий потенціал з урахуванням індивідуальних особливостей.
Цілі навчання тісно пов’язані зі змістом навчання.
4. Зміст навчання дошкільників ІМ
Зміст навчання відповідає на запитання “Чого навчати?” Зміст навчання має забезпечити досягнення головної мети навчання, яка, нагадаємо, полягає в тому, щоб навчити дошкільників спілкуватися ІМ в типових ситуаціях повсякденного життя в межах засвоєного програмного матеріалу. Здатність дітей дошкільного віку спілкуватися ІМ забезпечується формуванням у них іншомовної комунікативної компетентності.
Компетентність – це комплексна характеристика особистості, яка інтегрує результати психічного розвитку: знання, навички, уміння, креативність (здатність творчо вирішувати завдання), ініціативність, самостійність, самооцінку, самоконтроль.
Під комунікативною компетентністю у методиці навчання ІМ розуміють комплексне застосування мовних і немовних соціально-побутових ситуацій, уміння орієнтуватися у ситуації спілкування, сприймати і продукувати висловлювання залежно від комунікативної ситуації, ініціативність спілкування.
Іншомовна комунікативна компетентність охоплює такі види компетентностей: мовна, мовленнєва, соціокультурна тощо. Ці компетентності, у свою чергу, теж включають цілий ряд компетентностей.
Так, мовна компетентність включає мовні знання (лексичні, граматичні, фонетичні), відповідні навички і відповідно лексичну, граматичну, фонетичну усвідомленість; мовленнєва компетентність включає два види компетентностей: в аудіюванні та говорінні.
Формування мовленнєвих умінь неможливе без оволодіння мовним матеріалом (фонетичним, лексичним, граматичним). Але лише знання мовного матеріалу не забезпечує формування мовленнєвих умінь, необхідні ще й навички володіння цим матеріалом для породження та розпізнавання інформації. Мовленнєві навички є складовою частиною мовленнєвих умінь.
Окремі з вищеназваних компетентностей можуть бути ще більш деталізовані. Так, компетентність у говорінні включає компетентність в діалогічному мовленні (ДМ) та компетентність у монологічному мовленні (ММ), отже, у дошкільників необхідно формувати вміння користуватися обома формами мовлення. Лексична компетентність включає лексичні знання, мовленнєві лексичні навички і лексичну усвідомленість, граматична – граматичні знання, мовленнєві граматичні навички і граматичну усвідомленість; фонологічна – фонетичні знання, мовленнєві слухо-вимовні навички та фонетичну усвідомленість.
Досягнення комунікативної компетентності неможливе без оволодіння певним обсягом культурної інформації, без ознайомлення дітей з культурою народу, мову якого вони вивчають. У зв’язку з цим компонентом змісту навчання поряд з комунікативною компетентністю виступає також і соціокультурна компетентність, яка складається з країнознавчої та лінгвокраїнознавчої компетентностей. Країнознавча компетентність – це знання дітей про культуру країни, мова якої вивчається (знання особливостей побуту, традицій та звичаїв країни). Лінгвокраїнознавча компетентність передбачає володіння дошкільниками особливостями мовленнєвої та немовленнєвої (міміка, жести, що супроводжують висловлювання) поведінки носіїв мови в певних ситуаціях спілкування, тобто сформованість у дітей цілісної системи уявлень про національно-культурні особливості країни, що дозволяє асоціювати з мовною одиницею ту ж інформацію, що й носії мови, і досягати у такий спосіб повноцінної комунікації.
Виділення лінгвокраїнознавчої компетентності як складника змісту навчання зумовлено тим фактом, що самій мові властиво накопичувати, зберігати та відбивати факти і явища культури народу – носія цієї мови. Ці факти та явища, як правило, відомі усім членам мовної спільноти, оскільки засвоюються ними у процесі навчання, виховання тощо.
Подібні відомості відносяться до так званих фонових знань. Вони є характерними для жителів конкретної країни і здебільшого невідомі іноземцям, що звичайно ускладнює процес спілкування, оскільки взаєморозуміння неможливе без принципової тотожності в обізнаності комунікантів про оточуючу дійсність. Фонові знання реалізуються у певних мовних засобах, хоча і не вичерпуються ними. До таких засобів належать реалії (безеквівалентні лексичні одиниці, абревіатури, назви подій суспільного й культурного життя країни, імена історичних осіб) та фонова лексика.
Безеквівалентні лексичні одиниці (ЛО) називають поняття, які не існують в інших мовах та культурах (Наприклад: tower, pub, city).
Фоновою лексикою називається іншомовна лексика, що відрізняється лексичними фонами (рівень лексичного поняття при цьому співпадає) від лексики рідної мови. (Наприклад: letter-box).
Своєрідність цих мовних засобів зумовлює необхідність розробки і використання спеціальних методичних прийомів для їх презентації та засвоєння. Так, у процесі семантизації ЛО повинні розкриватися як їх лексичні поняття, так і лексичний фон. З урахуванням цього оптимальним способом семантизації вважається коментар. Він може бути декількох видів: одиничний, системний, комплексний.
Одиничний коментар використовується для семантизації окремих ЛО в їх основному значенні (City – історичний центр Лондона, сьогодні фінансовий та діловий центр Великої Британії).
Системний коментар розкриває значення слів, об’єднаних одним родовим поняттям. Визначальною рисою цього прийому є наявність загальної та виділення спеціальної характеристики слова, що семантизується. Так. англійське слово Halloween можна дати в одному ряду з Christmas. Родовим поняттям для цих слів буде “національні свята”. У процесі навчання вчитель має доповнити / уточнити характеристики кожного видового поняття, назвати дати, вказати на специфіку тощо.
Комплексний коментар використовується для семантизації тематичної лексики.
Більшість ЛО (безеквівалентна та фонова лексика), необхідних для передачі країнознавчої інформації, відображають ключові поняття, які можна розкрити через поняття-супутннки, що формують їх фон. Такі особливості лексики вимагають пошуку відповідних прийомів і подачі, які б у доступній та наочній формі допомогли дошкільникам усвідомити ці структурно-смислові зв’язки. Таким прийомом є колажування, котре передбачає нарощування фону будь-якого ключового поняття і створення у такий спосіб зоросмислового схематичного образу поняття, що засвоюється. Створений образ має форму колажу – наочного посібника, схожого на плакат, який готується шляхом наклеювання (вставляння у прорізи, прикріплення на магнітну дошку вербальних (картки з ЛО) та невербальних (малюнки, фото тощо) матеріалів. У центрі колажу знаходиться ключове поняття, а навколо нього розміщуються поняття-супутники, що складають його фонове оточення. Будуватися колаж може дітьми під керівництвом учителя у процесі обговорення тексту країнознавчого характеру. Можливе і створення колажу самим учителем під час подачі усного коментаря.
Слід зазначити, що у процесі навчання ІМ ознайомлення дошкільників з культурою народу, який користується цією мовою як засобом спілкування, підвищує не тільки практичну, але й виховну, освітню та розвиваючу роль вивчення ІМ, оскільки сприяє розширенню загального світогляду дітей, формуванню у них інтересу до оволодіння мовою, вихованню соціально активної особистості.
Спілкування людей в реальному житті відбувається завдяки виникненню потреби в реалізації певного комунікативного наміру, досягнення або недосягнення якого визначає результат мовленнєвого спілкування. У ході спілкування комуніканти виступають як носії певних соціальних стосунків, що виникають в тій чи інший сфері діяльності і реалізуються в конкретних мовленнєвих ситуаціях. Формування комунікативної компетентності можливе за умови моделювання у навчальному процесі типових ситуацій реального спілкування, які виникають в різних сферах життя і стосуються різних тем. Тобто предметно-змістовий план іншомовного мовлення дошкільників під час навчання зумовлюється темою, ситуацією і сферою спілкування, які виступають ще одним компонентом змісту навчання.
Під темою розуміють відрізок дійсності, яка відбивається у нашій свідомості. В методичному аспекті тема визначається як імовірний згорнутий текст, поданий у вигляді короткої тези і який підлягає розгортанню у процесі говоріння та вилученню інформації і згортанню під час аудіювання. Обговорення будь-якої теми потребує розвинених умінь мовлення. Але потреба у спілкуванні виникає за умови створення певної мовленнєвої ситуації.
Під комунікативно-мовленнєвою ситуацією розуміють динамічну систему взаємодіючих конкретних факторів об’єктивного і суб’єктивного планів, які залучають людину до мовленнєвого спілкування і визначають її поведінку в межах одного акту спілкування (В.Л. Скалкін). Комунікативна ситуація включає чотири чинники:
1) обставини дійсності, в яких відбувається комунікація;
2) стосунки між комунікантами;
3) мовленнєві наміри;
4) реалізацію самого акту спілкування, який створює нові стимули до мовлення.
Отже, у процесі навчання важливо враховувати ситуативний характер мовлення, а саме: хто говорить, про що, з якою метою, кому, за яких обставин, який передбачається результат спілкування тощо.
Мовленнєва дія неможлива поза ситуацією спілкування. З методичної точки зору особливе значення має здатність ситуації конкретизувати мовленнєву дію та предметно-змістовий план мовлення, зумовлювати вибір мовленнєвих засобів.
Вченими-методистами (Ю.І. Пассов, В.Л. Скалкін, Е.П. Шубін та ін.) визначені численні типові комунікативні ситуації, які, за критерієм схожості, об’єднуються у великі групи. Така сукупність комунікативних ситуацій, що характеризуються однотипністю мовленнєвого спонукання людини до мовлення, стосунків між комунікантами та обставин спілкування, називається сферою спілкування.
Навчання ІМ ДДВ відбувається в межах соціально-побутової сфери спілкування. Навчання ІМ у ДНЗ здійснюється протягом обмеженого терміну часу. У зв’язку з цим питання змісту навчання тісно пов’язане з питанням його мінімізації. Мінімізація змісту навчання знаходить своє відображення у кількісному обмеженні мовного матеріалу, в різному обсязі рецептивного і продуктивного мовного мінімуму, а також у значному обмеженні сфер і ситуацій спілкування, тематики та предметного змісту мовлення.
Зміст раннього навчання ІМ – орієнтовний, ні в якому разі не жорстко заданий. Враховуючи вік та особливості розвитку дітей, вчитель на свій розсуд може скорочувати обсяги змістового матеріалу. Тому в методиці існує поняття мінімуму мовного та мовленнєвого матеріалу.
Відбір змісту раннього навчання ІМ проводиться з урахуванням трьох загальних принципів:
урахування підготовчого характеру навчання;
посильності змісту, в цілому, і його частин, зокрема;
достатності змісту для реалізації мети і цілей навчання.
Визначаючи зміст навчального матеріалу, потрібно враховувати:
– рівень розвитку рідного мовлення у дітей відповідного віку;
– мотивацію, зміст і характер спілкування ДДВ;
– частотність лексики дітей цього віку, і, у першу чергу, частотність вживання дієслів та іменників;
– забезпечення повторюваності відібраних для вивчення ЛО.
Джерела змісту навчання дошкільників ІМ представимо у вигляді схеми (див. рис. 2).
| Соціальний досвід | ||||
| Людська діяльність | Практично-творча | Зміст освіти | Художня | Людська діяльність |
| Пізнавальна | Ціннісно-орієнтуюча | Комунікативна | ||
| Людська діяльність | ||||
1 2 3